У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого Арбітражного Суду України на запити щодо застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів.

1. При вирішенні спорів юридичних осіб, пов'язаних із застосуванням статті 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" виникло питання, чи підвідомчі такі спори арбітражним судам, у випадках, коли інформація є авторською.

У зв'язку з цим Вищий Арбітражний Суд України повідомив, що визначальною правовою нормою щодо захисту честі, гідності та ділової репутації є стаття 7 Цивільного кодексу України, якою передбачено право громадянина або організації вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію. Якщо такі відомості були поширені через друковані засоби масової інформації, вони спростовуються у тому ж виданні.

Єдиний порядок спростування через друковані засоби масової інформації відомостей, що не відповідають дійсності або принижують честь та гідність громадян або юридичних осіб встановлено статтею 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Цей порядок не містить будь яких відмінностей як для випадків, коли така інформація є авторською, так і для поширення відомостей без зазначення автора (наприклад, в редакційній статті).

Таким чином в усіх випадках вимоги громадянина або юридичної особи про спростування опублікованих друкованим засобом масової інформації відомостей, що не відповідають дійсності і порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію, розглядаються судом у разі, якщо орган масової інформації відмовився від публікації спростування або ж протягом встановленого строку не здійснив їх публікації.

Що ж до підвідомчості спорів, пов'язаних із застосуванням статті 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" то вони вирішуються загальними судами і в тих випадках, коли обидві сторони у спорі є юридичними особами (стаття 7 Цивільного кодексу України, пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.90 N 7 "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності, ділової репутації громадян і організацій", лист Верховного Суду України та Вищого Арбітражного Суду України від 20.07.95 N 01-8/518а).

2. Чи можливе звернення стягнення на заставлене майно за позовом прокурора, якщо заставодержатель не висував такої вимоги?

Відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України, статей 1 і 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно є правом заставодержателя. Отже за відсутності відповідної вимоги останнього у арбітражного суду немає достатніх правових підстав для звернення стягнення на заставлене майно.

3. В арбітражній практиці виникло питання щодо можливості стягнення передбаченої статтею 14 Закону України "Про зв'язок" пені за затримку оплати за надані підприємствами зв'язку послуги, якщо строки оплати за такі послуги законодавством не встановлені.

Вищий арбітражний суд України дав на це запитання таку відповідь.

Передбачена частиною третьою статті 14 Закону України "Про зв'язок" пеня у встановленому цим Законом розмірі може застосовуватись у разі затримки оплати за ці послуги лише понад строки, встановлені актами законодавства. Якщо строки оплати законодавством не встановлені, а обумовлені угодою сторін, то при визначенні розміру пені слід виходити з відповідної угоди.

Стаття 165 Цивільного кодексу України в даному разі може застосовуватись за умови, якщо певний строк оплати за надані підприємством зв'язку послуги не встановлений ні актом законодавства, ні угодою сторін, або визначений у цій останній моментом витребування оплати.

Пеня як один з видів неустойки, є засобом забезпечення належного виконання зобов'язання і тому передбачена статтею 14 Закону України "Про зв'язок" майнова відповідальність повинна застосовуватись до несправних платників тільки за відповідними зобов'язаннями, тобто укладеними договорами.

4. На запитання, чи зобов'язані були у 1995 році акціонерні товариства, у статутному фонді яких є частка державного майна, перерахувати до бюджету дивіденди або інші надходження від прибутку на частку державного майна переданого до їх статутних фондів засновниками, Вищий арбітражний суд України відповів таке.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 28.12.94 N 812/94 дивіденди або інші надходження від прибутку на частку державного майна, переданого до статутних фондів суб'єктів підприємницької діяльності, перераховуються державним підприємствам, частка майна яких передана до статутних фондів. На акціонерні товариства, у статутному фонді яких є частка державного майна, дія цього Указу не поширюється, і тому вони зобов'язані були у 1995 році згідно з пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 30.04.93 N 44-93 перерахувати до бюджету дивіденди або інші надходження від прибутку на частку державного майна, переданого до їхніх статутних фондів засновниками.

5. У вирішенні питання про те, чи може бути перешкодою для виконання наказу господарського суду перебування активів боржника під адміністративним арештом (стаття 9 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами") слід виходити з того, що застосування такого арешту не є підставою для відстрочки виконання наказу господарського суду про звернення стягнення на кошти чи майно боржника.

6. На питання щодо порядку розрахунків за теплову енергію, що її відпускають підприємства для опалення жилих будинків, які належать радам, Вищий арбітражний суд України дав таку відповідь.

Згідно з пунктом 12 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96 N 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" Рада міністрів Автономної республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють), зокрема, тарифи на теплову енергію (послуги теплопостачання) для всіх груп споживачів, що відпускається енергопостачальницькими організаціями і підприємствами незалежно від форм власності.

Відповідні повноваження не поширюються на тарифи, що встановлюються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (абзац другий пункту 1 названої постанови). Цією нормою названого Закону передбачено, що встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів стосовно оплати зокрема комунальних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, а також погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, віднесено до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.