У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого Арбітражного Суду України на запити щодо застосування окремих норм чинного законодавства.

1. Відповідно до пункту 5 статті 18 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості звільняється від сплати податків, а також митних та інших державних зборів, що вносяться до бюджету.

Згідно з пунктом 10 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" державні й громадські органи, підприємства, установи та організації, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, звільняються від сплати державного мита.

Державна служба зайнятості населення листом від 09.06.95 за N ДЦ-11-999 повідомила підпорядкованим структурам, що на підставі пункту 5 статті 18 Закону "Про зайнятість населення" вони звільняються від сплати державного мита за позовами про стягнення сум, передбачених статтями 5 і 20 зазначеного закону.

У зв'язку з цим Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке.

Стаття 2 Арбітражного процесуального Кодексу України (далі - АПК) не надає будь-яким підприємствам, установам, організаціям чи іншим, крім прокуратури, органам звертатися з позовами в інтересах інших підприємств чи організацій до арбітражного суду; отже, пункт 10 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 "Про державне мито" (з наступними змінами і доповненнями) не поширюється на позови, які подаються до арбітражного суду органами державної служби зайнятості. Вимоги цих органів про стягнення з підприємств чи організацій сум, зазначених у статтях 5 і 20 Закону України "Про зайнятість населення", від оплати яких підприємство (організація) ухиляється, є звичайними господарськими спорами, що підлягають вирішенню на загальних підставах, у тому числі і за умови сплати державного мита. Митні збори, про які йдеться у пункті 5 статті 18 Закону України "Про зайнятість населення", не охоплюють поняття "державне мито", яке підлягає сплаті при зверненні з позовом до арбітражного суду.

2. При вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків або шкоди, виник ряд питань, які наводяться нижче разом з відповідями Вищого Арбітражного Суду України на них.

2.1. Чи має право кредитор на додаткові вимоги, якщо до виконання рішення арбітражного суду про відшкодування збитків або шкоди збільшились ціни на майно, для придбання якого були стягнуті кошти?

Кредитор не позбавлений права вимагати в установленому порядку відшкодування усіх збитків, завданих йому до припинення зобов'язання, у тому числі пов'язаних з втратою майна (стаття 203 Цивільного кодексу України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, та з інших підстав, визначених главою 19 Цивільного кодексу України.

Оскільки рішення арбітражного суду не входить до переліку підстав припинення зобов'язань, у разі коли до виконання рішення про відшкодування збитків збільшились ціни на майно, для придбання якого були стягнуті кошти, кредитор не позбавлений права заявити додаткові вимоги до боржника.

2.2. Чи повинен арбітражний суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, вважати ту обставину, що кредитор не скористався своїм правом подати заяву про визнання боржника банкрутом, такою, що сприяла збільшенню розміру збитків?

Закон України "Про банкрутство" надає право, а не зобов'язує кредитора звертатись до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство. Тому, якщо кредитор не скористався своїм правом, цю обставину не можна вважати такою, що свідчить про невжиття заходів до зменшення збитків.

2.4. Кому повинні надсилатися накази арбітражного суду про стягнення до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища сум збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства, оскільки органи податкової служби відмовляються від реалізації таких наказів?

У відповідності зі статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", на органи податкової служби покладено, зокрема, стягнення не внесених у встановлені строки обов'язкових платежів до цільових та позабюджетних фондів на спеціальне використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища.

Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням природоохоронного законодавства, до таких платежів не відносяться, тому накази арбітражного суду щодо відшкодування шкоди повинні видаватись або надсилатись для виконання не органам податкової служби, а позивачеві, як це передбачено статтею 116 АПК.

3. При вирішенні спорів, пов'язаних із вилученням земельних ділянок, виникло питання щодо тлумачення терміну "несільськогосподарські потреби", на яке Вищий Арбітражний Суд України відповів, що для визначення цього поняття слід виходити зі змісту статті 48 Земельного кодексу України, якою до "сільськогосподарських потреб" віднесено використання земель з метою: ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби; ведення товарного сільськогосподарського виробництва; дослідницької і навчальної роботи, пропаганди передового досвіду у сільськогосподарському виробництві. Отже, всі інші землі відносяться до несільськогосподарських.

4. На запитання, чи вправі страховик, який сплатив страхове відшкодування у зв'язку з втратою, псуванням, недостачею вантажу при перевезенні його залізницею, звернутись з претензією і позовом до перевізника і до кого саме - Управління залізниці, відділення, іншого структурного підрозділу, - Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Згідно зі статтею 372 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" страхова компанія не позбавлена права зворотної вимоги (регресу) до залізниці. При визначенні обсягу відповідальності залізниці слід виходити з вимог статті 13 Закону України "Про транспорт" та Статуту залізниць.