У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства.

1. У вирішенні спорів за участю податкових органів виникли питання, що наводяться нижче разом з відповідями на них.

1.1. Чи є орган приватизації, створений місцевою радою, платником податку на додану вартість з операцій з приватизації комунального майна?

Згідно з пунктом 5.1.19 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції від 26.09.97 від цього виду оподаткування звільнено операції з приватизації державного майна в обмін на приватизаційні папери або компенсаційні сертифікати, а також з безоплатної приватизації житлового фонду, присадибних земельних ділянок та земельних паїв.

Відповідно до пункту 7 статті 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані місцевими радами, які згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" є платниками цього податку (див. також пункт 1.4 цієї статті).

1.2. Чи потрібне рішення податкового органу у разі звернення стягнення на суми, належні недоїмникові від його дебіторів?

Закон України "Про державну податкову службу в Україні", вміщуючи вимоги щодо застосування державними податковими органами фінансових санкцій, стягнення з підприємств, установ, організацій до бюджетів та державних цільових фондів донарахованих за результатами перевірок сум податків, інших платежів згідно з рішеннями зазначених органів (підпункти 7, 8 статті 11 названого Закону), не робить винятків з цих вимог у разі звернення стягнення на суми, належні недоїмникові від його дебіторів. Отже, у таких випадках рішення уповноваженої посадової особи податкового органу як управлінський акт цього органу повинне прийматися на загальних підставах.

2. Чи належать до платників зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих робітників, у разі, якщо вони отримують пенсію за віком?

За змістом пункту 3 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (зі змінами, внесеними Законами України від 03.12.97 р. N 680/97-ВР та від 24.07.98 р. N 64-XIV фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих робітників, є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування незалежно від призначення і виплати цим особам державної пенсії будь-якого виду.

3. Чи відповідають чинному законодавству умови договору поруки, за яким поручитель зобов'язався відповідати за виконання зобов'язання третьою особою - позичальником лише в частині повернення суми кредиту без врахування процентів за користування ним та штрафних санкцій, і який порядок погашення заборгованості за кредитом за рахунок коштів, перерахованих поручителем?

Частина перша статті 191 Цивільного кодексу України надає право сторонам за договором поруки передбачити зобов'язання поручителя перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останньою свого зобов'язання не в повному обсязі, а в частині. Це право кореспондується з частиною другою статті 192 згаданого Кодексу, за якою поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, наведені умови договору поруки, за яким поручитель зобов'язався відповідати за виконання зобов'язання третьою особою - позичальником лише в частині повернення суми кредиту "без врахування процентів за користування ним та штрафних санкцій", не суперечить чинному законодавству.

Що ж до порядку погашення заборгованості за кредитом, у тому числі за рахунок коштів, перерахованих поручителем, то з цього питання слід керуватись відповідними приписами статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", тобто виходити з того, що у першу чергу повинна погашатись заборгованість за процентами.

5. Чи можуть підприємства - власники товарів та інших предметів, у митному оформленні яких відмовлено, звертатись безпосередньо до арбітражного суду з вимогами про визнання такої відмови недійсною?

Відповідно до Конституції України (стаття 124) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Стаття 12 Арбітражного процесуального кодексу України відносить до підвідомчих арбітражним судам, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.