У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів, судові рішення у яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. У вирішенні питання про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення Антимонопольного комітету України, прийнятого за результатами здійсненої ним перевірки додержання законодавства про захист економічної конкуренції, необхідно з'ясовувати додержання приписів Положення про порядок такої перевірки, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25.12.2001 N 182-р.

Рішенням господарського суду міста Києва визнано недійсним рішення Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) про порушення відкритим акціонерним товариством (далі - Товариство) законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу (далі - оспорюване рішення). Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належним чином обґрунтовано наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення Комітету відповідно до вимог статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки відповідач вийшов за межі своїх повноважень у здійсненні перевірки додержання Товариством законодавства про захист економічної конкуренції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду рішення господарського суду міста Києва скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що Комітет у проведенні перевірки діяв у межах своїх повноважень, а отже немає підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення відповідача. За висновком апеляційної інстанції, діями позивача у проведенні перевірки порушено вимоги пункту 16 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду і залишити без змін рішення господарського суду міста Києва у цій справі. Скарга мотивується тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин сторін приписи статей 4 та 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", пунктів 2, 4, 8, 32 та 34 Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25.12.2001 N 182-р (далі - Положення), а також помилково застосовано приписи статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Судовими інстанціями у справі встановлено:

- оспорюваним рішенням Комітету встановлено факт порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції у формі створення перешкод у проведенні перевірки шляхом недопущення комісії територіального відділення Комітету до перевірки та відмови у наданні інформації (пункт 16 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), за що на позивача накладено штраф у сумі 220000 грн.;

- в оспорюваному рішенні зазначено, що підставами для проведення перевірки є вимога прокурора Дніпропетровської області та розгляд Комітетом справи;

- у наказі територіального відділення Комітету на проведення перевірки:

зазначено, що перевірка проводиться на підставі пункту 8 Положення;

не зазначено характер перевірки (планова чи позапланова);

затверджено строк проведення перевірки у період з 08.09.2003 по 28.09.2003;

затверджено план перевірки на цей період;

відповідно до акта про недопущення до проведення перевірки, з текстом якого позивача ознайомлено, разом з членами комісії Комітету з перевірки був присутній уповноважений працівник прокуратури.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення Комітету.

Судом апеляційної інстанції з достатньою повнотою встановлено обставини справи, що входять до предмету доказування у справі, та цим обставинам дано правильну юридичну оцінку. Апеляційна інстанція на підставі аналізу змісту приписів пунктів 2, 8, 16.3, 24, 31 - 32, 34, 37 - 38 та 50 Положення, статей 35 - 36, 41, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" дійшла правильного висновку про те, що у Комітету були належні підстави для перевірки додержання Товариством законодавства про захист економічної конкуренції, а отже позивачем неправомірно не допущено представників відповідача до проведення перевірки.

Згідно з пунктом 16 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є створення перешкод працівникам Комітету, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації. Недопущення працівників Комітету до проведення перевірки є формою створення перешкод у проведенні перевірки.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що підставою для здійснення перевірки Комітетом були обставини, визначені у пункті 8.4 Положення. Згідно з цим пунктом обставиною для проведення позапланової перевірки є ініціатива органів Комітету, голови відділення, відповідно до абзацу четвертого частини 1 статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у разі безпосереднього виявлення державними службовцями Комітету, відділення ознак порушення об'єктом перевірки законодавства про захист економічної конкуренції, визначеного статтею 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статтями 1, 4 - 19 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції". Відповідно до змісту приписів статей 35 та 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції містить достатню підставу для ініціативи з боку зазначених органів і посадових осіб Комітету на проведення позапланової перевірки.

Єдиною помилкою, яка не вплинула на правильність юридичної оцінки обставин справи, був висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстави для проведення перевірки Комітетом, що визначена у пункті 8.10 Положення. Згідно з приписом цієї норми позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи Комітету, відділення і може проводитися без попереднього письмового повідомлення. Позапланова перевірка проводиться відповідно до наказу Голови Комітету, голови відділення, розпорядження органу Комітету за місцезнаходженням об'єкта перевірки або за місцезнаходженням його відокремленого структурного підрозділу уповноваженими працівниками Комітету, відділення, виходячи з їхніх функціональних повноважень, за наявності доручення спеціальних органів боротьби з організованою злочинністю відповідно до підпункту "в" пункту 1 статті 18 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю". Однак, згідно з приписом частини 2 статті 5 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" до державних органів, спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю, належать на даний час лише спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України та спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України. А відповідно до припису частини 3 статті 5 цього Закону до державних органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю, належать, зокрема, і органи прокуратури України. Тому у відповідача була відсутня підстава для проведення перевірки, передбачена у пункті 8.10 Положення.

З огляду на викладене судом апеляційної інстанції правильно скасовано рішення суду першої інстанції у цій справі.

2. У розгляді позову про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України необхідно досліджувати питання про наявність підстав, визначених пунктом першим статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо строків звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення Комітету.

Рішенням господарського суду задоволено позов Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) до господарського товариства (далі - Товариство) про стягнення штрафу та пені. Судове рішення мотивоване посиланням на статтю 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також преюдиціальними фактами, встановленими рішенням господарського суду у справі N 41/74а, яким відмовлено у позові Товариства до Комітету про визнання недійсними його рішень про порушення антимонопольного законодавства і накладення штрафу.

Ухвалою господарського суду на підставі пункту 2 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви Товариства до Комітету з тих же мотивів.

Постановою суду апеляційної інстанції ухвалу і рішення господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись із судовими актами, Товариство у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України просило їх скасувати і прийняти нове рішення, яким визнати недійсним рішення Комітету про порушення антимонопольного законодавства і накладення штрафу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що:

у рішенні господарського суду зі справи N 41/74а спір між сторонами про визнання недійсними рішень Комітету про порушення антимонопольного законодавства і накладення штрафу розглянуто із інших підстав, ніж зазначено у зустрічній позовній заяві Товариства;

у рішенні Комітету про порушення антимонопольного законодавства і накладення штрафу стосовно Товариства неправильно застосовано розмір штрафу.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність передачі справи на новий розгляд виходячи з такого.

Рішенням господарського суду у справі N 41/74а відмовлено у задоволенні позову Товариства до Комітету про визнання недійсними його рішень про порушення антимонопольного законодавства і накладення штрафу. Судом у даній справі не досліджувалися питання про обґрунтованість розміру накладеного штрафу та щодо додержання Комітетом правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства.

Отже, судом у справі N 41/74а вирішено господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет, але з інших підстав. З огляду на викладені обставини судовими інстанціями неправильно відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви Товариства у даній справі.

Судовими інстанціями у справі не досліджено обставини, що підлягають встановленню при розгляді зустрічного позову Товариства. Оскільки можливе задоволення господарським судом зустрічного позову виключатиме повністю чи частково задоволення первісного позову у справі, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції з цієї справи підлягають скасуванню.

З урахуванням викладених обставин Вищий господарський суд України ухвалу господарського суду, рішення названого суду та постанову суду апеляційної інстанції у даній справі скасував, а справу направив на новий розгляд.

3. Порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбачене статтею 7 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" у вигляді неправомірної порівняльної реклами, не потребує доведення факту зниження попиту на товар внаслідок порівняльної реклами.

Рішенням господарського суду задоволено позов підприємства до територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Відділення про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу. Судове рішення мотивоване тим, що відповідно до припису пункту 5 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94 N 5, в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29.06.98 N 169-р (далі - Правила), адміністративна колегія Відділення не мала повноважень розглядати справу про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, якщо наслідки такого порушення мають місце на ринку, що охоплює декілька регіонів, чи на загальнодержавному ринку.

Постановою суду апеляційної інстанції рішення господарського суду скасовано, у задоволенні позову підприємству відмовлено. Постанову мотивовано тим, що:

оскільки наслідки порушення мали місце на регіональному ринку, то справу про порушення розглянуто адміністративною колегією Відділення Комітету в межах її компетенції;

підприємством не доведено, що опубліковані ним відомості про якість товару є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

Не погоджуючись із цією постановою, підприємство у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України просило її скасувати, а рішення господарського суду залишити без змін. Скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції на порушення вимог статей 38 та 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) не було витребувано докази, які б свідчили про зв'язок публікації відомостей щодо якості товару із зниженням попиту на нього, а також неправильним застосуванням частини другої статті 7 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Рішенням адміністративної колегії Відділення у справі про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу дії підприємства у вигляді надрукування за власною ініціативою у засобі масової інформації порівняльної реклами, яка містить недостовірну інформацію і необ'єктивні дані, що не є корисними для інформування споживачів та мають негативний вплив на конкуренцію на ринку, визнано порушенням статті 7 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" і на підставі статті 21 цього Закону підприємство притягнуто до відповідальності у вигляді накладання штрафу із зобов'язанням спростувати недостовірну інформацію.

У статті 7 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" визначено:

"Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів".

Твердження товариства про недостатність доказів, необхідних для висновку про зниження попиту на товар внаслідок публікації, що містить порівняльну рекламу, не впливає на правильність кваліфікації судом апеляційної інстанції та Відділенням його дій за ознаками статті 7 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", оскільки скаржником не заперечується сам факт наявності в його діях порівняльної реклами і не доведено належними доказами достовірність опублікованої інформації про якість товару.

Посилання скаржника на положення Закону України "Про рекламу" не спростовують цього висновку, оскільки згідно з частиною 1 статті 11 цього Закону відносини, які виникають у зв'язку з неправомірною порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що адміністративною колегією Відділення справу про порушення підприємством правил про порівняльну рекламу розглянуто у межах компетенції цього органу, ґрунтується на встановлених обставинах справи, оскільки наслідки порушення підприємством правил про порівняльну рекламу мали місце на регіональному ринку.

З огляду на викладене Вищим господарським судом України постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін, як таку, що відповідає чинному законодавству та обставинам справи.

4. Підстави для визнання судом недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого стосовно суб'єкта господарювання, мають бути зазначені й обґрунтовані у позовній заяві цього суб'єкта господарювання.

До господарського суду звернулась Компанія з позовом до територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Відділення (далі - рішення Відділення), яким дії Компанії стосовно споживачів електроенергії визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що Компанія на момент пред'явлення рахунків за спожиту електроенергію не провела роз'яснювальної роботи з суб'єктами господарювання (споживачами електроенергії), не внесла змін до існуючих договорів, не здійснила переукладання договорів у відповідності із змінами, внесеними до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) від 31.07.96 N 28 (у редакції постанови НКРЕ від 22.08.2002 N 928, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14.11.2002 за N 903/7191 (далі - Правила).

Не погоджуючись із судовими актами, Компанія у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України просила їх скасувати, а позов задовольнити з огляду на те, що судовими інстанціями неправомірно застосовано пункт 9.2 Правил, оскільки обов'язку постачальника електричної енергії знайомити споживачів з Правилами не передбачено. Крім того, на думку скаржника, судами помилково застосовано частину першу статті 13, пункт 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Компанія є суб'єктом природної монополії з передачі та розподілу електричної енергії на регіональному ринку. Рішенням Відділення Компанію визнано такою, що займає монопольне становище на ринках передачі електричної енергії місцевими електричними мережами та поставки електричної енергії за регульованим тарифом.

Відділенням проведено перевірку інформації, отриманої за заявами суб'єктів господарювання щодо необґрунтовано високих нарахувань Компанією за спожиту електроенергію, і направлено рекомендацію, якою позивачеві запропоновано: відкликати усі виставлені рахунки, у яких нарахування сум здійснювалося на підставі пункту 7.15 Правил; провести серед споживачів електричної енергії роз'яснювальну роботу про правові та економічні наслідки застосування вимірювальних трансформаторів з невідповідними параметрами та здійснити заміну вимірювальних трансформаторів за заявами суб'єктів господарювання; здійснювати нарахування сум на підставі пункту 7.15 Правил тільки після внесення змін у відповідні договори з споживачами.

Компанія повідомила Відділення про прийняття до виконання його рекомендацій чим визнала неправомірність своїх дій. Проте, як вбачається з обставин справи, не виконала їх.

Згідно з рішенням Відділення дії Компанії визнано зловживанням монопольним становищем та на неї накладено штраф.

Відповідно до названого рішення Відділення зловживання монопольним становищем мало місце у вигляді: бездіяльності у проведенні роз'яснювальної роботи з суб'єктами господарювання про правові та економічні наслідки застосування вимірювальних трансформаторів із невідповідними параметрами; нездійснення заміни вимірювальних трансформаторів за заявами суб'єктів господарювання; невнесення змін до договорів із споживачами у зв'язку з застосуванням нового порядку визначення об'єму корисного відпуску електроенергії, передбаченого пунктом 7.15 Правил. Компанію також зобов'язано відкликати рахунки, виставлені відповідно до пункту 7.15 Правил, та провести перерахунок у випадку сплати рахунків, виставлених відповідно до пункту 7.15 Правил, стосовно споживачів, договорами з якими не передбачено застосування цього пункту Правил.

Згідно з пунктом 7.15 Правил у разі зменшення середнього завантаження за розрахунковий період вимірювальних трансформаторів струму в порівнянні з передбаченим технічними умовами, проектною документацією та вимогами ПУЕ щодо завантаження трансформаторів струму (при мінімальній споживаній потужності завантаження трансформаторів струму має бути не менше 5 відсотків), споживач розраховується за обсяг електричної енергії, який визначається, виходячи з навантаження електроустановок споживача в окремій точці розрахункового обліку на рівні 5 відсотків завантаження трансформаторів струму та часу роботи струмоприймачів.

Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживачі у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальним п'ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини. Водночас згідно з частиною шостою цієї статті у випадку перевищення договірної величини потужності споживачі сплачують енергопостачальним п'ятикратну вартість між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності. Тому плата в п'ятикратному розмірі, розрахована Компанією у зв'язку з несплатою споживачами нарахувань, проведених відповідно до пункту 7.15 Правил користування електричною енергією, не відповідає вимогам законодавства.

Зважаючи на викладене, апеляційною інстанцією зроблено правильний висновок про те, що дії Компанії стосовно споживачів електроенергії містять ознаки порушення пункту 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку і можуть бути кваліфіковані відповідно до частини першої статті 13 названого Закону як дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, а також відповідно до пункту 1 частини другої статті 13 Закону в вигляді встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідно до статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсним рішень органів Антимонопольного комітету України є неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для справи, недоведеність обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушення чи неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням наведеного Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Компанія в позові не зазначила, з яких саме підстав слід визнати недійсним рішення Відділення Комітету, вважав судові рішення у цій справі такими, що прийняті із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні передбачені законом підстави для їх скасування.

За таких обставин Вищий господарський суд України рішення господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

6. Відповідно до статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позову відкритого акціонерного товариства (далі - Товариство) про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) відмовлено; зустрічний позов Комітету задоволено: з Товариства стягнуто 30000 грн. штрафу. Судові рішення мотивовано тим, що рішення прийнято Комітетом відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції з цієї справи скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства, а в задоволенні зустрічного позову Комітету відмовити. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права - статей 58, 61 Конституції України, статей 1, 3, 7, 8, 16, 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статей 36, 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції"; статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України.

Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- до Комітету надійшов лист споживачів металопродукції щодо зростання цін на металопродукцію;

- державний уповноважений Комітету надіслав до групи підприємств і, зокрема, Товариства запит, в якому пропонував у 20-денний термін з дня отримання запиту подати Комітету певну інформацію щодо постачання залізорудної сировини;

- у строк, встановлений зазначеним запитом, Товариство відповіді не дало, але листом повідомило Комітет, що може подати лише частину інформації, і того ж дня листом частково подало інформацію;

- на повторні запити державного уповноваженого Комітету позивач за первісним позовом подав інформацію, що вимагалася за першим запитом і не була своєчасно надана відповідачеві;

- рішенням Комітету на Товариство накладено штраф у сумі 30000 грн. за порушення вимог пункту 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції";

- у визначений названим рішенням 30-денний строк Товариство штраф не сплатило.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (в редакції, що діяла на час направлення запиту) державний уповноважений Комітету для реалізації завдань, покладених на Комітет, має право вимагати для перевірки дотримання антимонопольного законодавства необхідні документи та іншу інформацію.

Згідно зі статтею 22 названого Закону вимоги державних уповноважених та голів територіальних відділень Комітету в межах їх повноважень є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законодавством; невиконання законних вимог державного уповноваженого або голови територіального відділення Комітету тягне за собою передбачену законом відповідальність; документи, статистична та інша інформація, необхідні для здійснення контролю за дотриманням антимонопольного законодавства та розгляду справ про його порушення, надаються на вимогу державного уповноваженого, голови територіального відділення Комітету безкоштовно; інформація, доступ до якої обмежено законодавством, одержана державним уповноваженим, головою територіального відділення Комітету, використовується ним відповідно до законодавства.

Таким чином, державному уповноваженому Комітету надано право вимагати від суб'єктів господарювання, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, а вимоги державних уповноважених є обов'язковими для виконання у визначені ними строки.

Статтями 1, 3, 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" встановлено, що Комітет є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Особливості спеціального статусу Комітету обумовлюються його завданнями та повноваженнями. До завдань, зокрема, належить здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Комітет має, зокрема, право розглядати заяви про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами; при розгляді заяв про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вимагати від суб'єктів господарювання, інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

З огляду на викладене вимога державного уповноваженого Комітету була надіслана на виконання завдань, покладених на Комітет.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Товариство не подало витребуваної інформації в строк, встановлений у запиті, чим порушило вимоги державного уповноваженого Комітету.

Відповідно до абзацу четвертого частини 2 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 цього Закону накладається штраф у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

За таких обставин господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що оскаржуване рішення Комітету, яким на Товариство накладено штраф у розмірі 30000 грн., прийнято відповідно до вимог чинного законодавства та в межах компетенції.

7. У вирішенні спору, пов'язаного із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, господарський суд повинен керуватися тими нормами відповідного законодавства, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, задоволено позов господарського товариства (далі - Товариство) до територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Відділення (далі - оспорюване рішення).

Таке рішення судових інстанцій мотивоване тим, що вимоги Товариства є правомірними, а заперечення Відділення безпідставні і суперечать чинному законодавству України та обставинам справи.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділення просило скасувати постанову апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаргу мотивовано тим, що апеляційна інстанція: по-перше, не застосувала до спірних правовідносин Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"; по-друге, неправильно застосувала статтю 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пункти 8, 52, 53 Положення про порядок проведення перевірок, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітет України від 25.12.2001 N 182-р; по-третє, фактично встановила товарні та територіальні межі ринку, на якому діяло Товариство, що не віднесено до повноважень господарських судів; по-четверте, не врахувала приписів статті 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення", за якими в сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства.