Керуючись законами України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", "Про державну податкову службу в Україні" та наказом Державної податкової адміністрації України від 12.04.2003 N 176 "Про затвердження Порядку надання роз'яснень окремих положень податкового законодавства", з метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року N 86 "Про надання податкових та інших роз'яснень" та розпорядження Державної податкової адміністрації України від 02.03.2010 N 39-р "Про опрацювання податкових роз'яснень"

1. Затвердити Узагальнююче податкове роз'яснення щодо плати за землю з юридичних осіб (додається).

2. Департаменту адміністрування податку на прибуток та інших податків і зборів (обов'язкових платежів) (Хоцянівська Н.В.) наказ у триденний термін від дня реєстрації передати до Департаменту масово-роз'яснювальної роботи та звернень громадян для оприлюднення.

3. Департаменту масово-роз'яснювальної роботи та звернень громадян (Косарчук В.П.) наказ у десятиденний термін від дня реєстрації довести через засоби масової інформації до відома платників податків та розмістити на офіційному веб-сайті Державної податкової адміністрації України у мережі Інтернет.

4. Головам державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі довести наказ до відома підпорядкованих державних податкових інспекцій.

5. Наказ набирає чинності від дня оприлюднення.

6. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Голови Любченка О.М.

В Узагальнюючому податковому роз'ясненні встановлені такі скорочення:

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року N 2768 - Кодекс;

Закон України від 28 грудня 2007 року N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" - Закон N 107;

Закон України від 26 грудня 2008 року N 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік" - Закон N 835;

Закон України від 3 липня 1992 року N 2535-XII "Про плату за землю", із змінами та доповненнями, - Закон N 2535;

Закон України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (у редакції Закону України від 2 жовтня 2003 року N 1211-IV) - Закон N 161;

Закон України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", із змінами та доповненнями, - Закон N 2181;

Закон України від 3 червня 2008 року N 309-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон N 309);

Порядок подання податкового розрахунку земельного податку, затверджений наказом ДПА України від 26.10.2001 N 434, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19.11.2001 за N 963/6154, - Порядок N 434.

З урахуванням преамбули Закону N 2535 встановлено, що цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно зі статтею 14 Закону N 2535 платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, наступного за звітним.

Відповідно до статті 17 Закону N 2535 податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Статтею 18 Закону N 2535 встановлено, що платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки, а перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні роки.

Відповідно до статті 26 Закону N 2535 за порушення норм цього Закону платники податків несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та законами України.

Преамбулою Закону N 2181 визначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону N 2181, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Підпунктом 15.1.1 пункту 5.1 статті 15 Закону N 2181 встановлено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідно до пункту 19.6 статті 19 Закону N 2181 закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить нормам цього Закону, платники земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (юридичні особи) мають право надати уточнюючий розрахунок для самостійного виправлення помилок у показниках раніше поданих податкових декларацій протягом 1095 днів, наступних за останнім днем граничного строку подання таких податкових декларацій, а у разі, коли такі податкові декларації були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Відповідно до статті 14 Закону N 2535 платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця, наступного за звітним.

Відповідно до пункту 4 Порядку N 434, у разі набуття права власності та/або права користування земельною ділянкою протягом року платник земельного податку подає звітний Розрахунок протягом місяця від дня виникнення такого права.

Методичними рекомендаціями щодо подання та заповнення податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, які надіслані підпорядкованим органам державної податкової служби листом ДПА України від 01.02.2006 N 1833/7/15-0217, також встановлено, що платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця, наступного за звітним.

Таким чином, податкові розрахунки земельного податку та податкові декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за нововідведені земельні ділянки подаються власниками землі та землекористувачами протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку.

При цьому власники землі та землекористувачі, як визначено статтею 15 Закону N 2535, сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно із статтею 17 Закону N 2535 податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Пунктом 7 розділу II Закону N 107 внесено зміни до Закону N 2535 у частині розрахунку суми земельного податку у разі придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод.

Відповідно до статті 2 Закону N 2535 використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно із статтею 7 Закону N 2535 ставки земельного податку з земель населених пунктів, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Статтею 8 Закону N 2535 визначено, що податок за земельні ділянки за межами населених пунктів, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Частиною третьою статті 7 та частиною другою статті 8 Закону N 2535 встановлено, що у разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди розмір податку розраховується від суми, що дорівнює грошовій оцінці землі, але в будь-якому разі сума, від якої розраховується розмір податку, не може бути меншою ціни земельної ділянки, що вказана в угоді.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону N 107 розділ II, зокрема пункт 7 набирає чинності з 1 січня 2008 року.

Однак, пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 N 10-рп у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону N 107 і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону N 107 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) пункт 7 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону N 107 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Пунктом 5 резолютивної частини зазначеного вище Рішення Конституційного Суду України встановлено, що положення Закону N 107 визнано неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22.05.2008.

Законом N 309, зокрема пунктом 1 розділу I, внесено зміни до статей 7, 8 Закону N 2535, аналогічні змінам, внесеним до статей 7, 8 Закону N 2535 розділом II Закону N 107.

Пунктом 1 розділу II Прикінцевих положень Закону N 309 встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та застосовується з дня втрати чинності відповідними положеннями розділу II Закону N 107.

Закон N 309 офіційно опубліковано в газеті "Голос України", 2008,06 (04.06.2008 N 105) та газеті "Урядовий кур'єр" 2008,06 (04.06.2008 N 101), тобто вказаний Закон набрав чинності з 04.06.2008.

Таким чином, зміни до статей 7 та 8 Закону N 2535 у частині визначення земельного податку за земельні ділянки, які придбані на підставі цивільно-правових угод, застосовуються відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 107 та пункту 1 розділу II Прикінцевих положень Закону N 309.

Отже, у разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди земельний податок розраховується суб'єктами оподаткування (незалежно від часу придбання земельних ділянок за цивільно-правовими угодами) від нормативної грошової оцінки землі, а у випадку, якщо ціна земельної ділянки, що встановлена в угоді, перевищує нормативну грошову оцінку, від якої розраховується розмір податку, то при розрахунку суми земельного податку застосовується ціна земельної ділянки, що вказана в угоді.

Основним документом, що регулює земельні відносини в Україні, є Кодекс, а справляння плати за землю здійснюється відповідно до Закону N 2535.

Згідно зі статтею 19 Кодексу землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень.

Як визначено статтею 22 Кодексу, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Юридичні особи, зокрема, можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди (ст. 35 Кодексу) .

Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування.