Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючого, суддя-доповідач,

Вознюка Володимира Денисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

за участю уповноваженого за дорученням представника суб'єкта права на конституційне подання Свінціцького Анатолія Володимировича; представників Верховної Ради України: Сухого Ярослава Михайловича - народного депутата України, секретаря Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; представника Президента України Горбунової Лідії Миколаївни - заступника Міністра юстиції України; представника Міністерства праці та соціальної політики України Скрипник Олени Петрівни - директора Департаменту політики державного соціального страхування Міністерства; представника Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Грищенюка Дмитра Ігоровича - начальника юридичного управління Виконавчої дирекції Фонду,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2001 року N 2213-III (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 11, ст. 47; 2004 р., N 17-18, ст. 250, N 32, ст. 385; 2005 р., N 7-8, ст. 162).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 47 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо конституційності зазначених положень статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування".

Заслухавши суддю-доповідача Селівона М.Ф., пояснення Свінціцького А.В., Сухого Я.М., Селіванова А.О., Горбунової Л.М., Скрипник О.П., Грищенюка Д.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 47 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати положення частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" (далі - Закон) такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Частинами першою, другою статті 2 Закону визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Народні депутати України вважають, що зазначені положення статті 2 Закону суперечать статті 46 Конституції України, оскільки Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, який зобов'язаний фінансувати витрати, пов'язані із наданням забезпечення особам, які мають право на соціальний захист, здійснює таке фінансування тільки з шостого дня після настання страхового випадку; перші п'ять днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі повинні оплачувати підприємства, установи і організації, які не є органами соціального страхування, за рахунок власних коштів.

2. Президент України в листі до Конституційного Суду України повідомляє, що розмір внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності згідно з Законом становить 2,9 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, а до прийняття Закону розмір таких внесків становив 4 відсотки. Отже, для роботодавців було зменшено податкове навантаження на фонд оплати праці. Це дало можливість зацікавити їх у встановленні дієвого контролю за оплатою днів тимчасової втрати працездатності, а також вживати заходів щодо скорочення часу відсутності працівників на робочому місці і спрямування коштів на поліпшення умов праці та на оздоровлення. Такий порядок оплати тимчасової непрацездатності не порушує конституційного права найманих працівників на соціальний захист.

Глава держави звертає увагу на те, що за законодавством України оплачуються всі дні тимчасової втрати працездатності, тоді як за міжнародними нормами тривалість виплати допомоги може обмежуватися 26 тижнями на кожне захворювання, з можливістю ненадання допомоги за перші три дні тимчасової втрати заробітку (параграф 1 статті 18 Конвенції про мінімальні норми соціального забезпечення N 102).

На думку Президента України, здійснення виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, в порядку, передбаченому частинами першою, другою статті 2 Закону, спрямоване на більш повне забезпечення соціального захисту громадян, що відповідає статті 46 Конституції України, а тому підстав для визнання зазначених положень Закону неконституційними не вбачається.

Голова Верховної Ради України у листі до Конституційного Суду України зазначає, що:

- за Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" матеріальне забезпечення та надання соціальних послуг здійснюються за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом (стаття 1); одним із джерел формування коштів цього виду загальнообов'язкового державного соціального страхування є інші надходження відповідно до законодавства (пункт 6 частини першої статті 19);

- у статті 2 Закону шляхом надання матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня у разі настання страхового випадку реалізовано положення частини першої статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", яким передбачено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим видом страхування виникає з настанням страхового випадку (тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві) в період роботи, якщо інше не передбачено законодавством;

- положення Закону спрямовані на реалізацію державної політики щодо зменшення податкового навантаження на суб'єктів господарювання.

Голова Верховної Ради України стверджує, що частини перша, друга статті 2 Закону визначають джерела фінансування допомоги по тимчасовій непрацездатності та встановлюють порядок її виплати, що відповідає положенням частини другої статті 46 Конституції України і не порушує гарантованого права громадян на соціальний захист.

Позиції Президента України дотримуються Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство юстиції України і Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

3. На пленарному засіданні Конституційного Суду України представники суб'єкта права на конституційне подання, Верховної Ради України, Президента України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у своїх виступах підтримали обґрунтування відповідних позицій з питання, порушеного у конституційному поданні.

При цьому представник суб'єкта права на конституційне подання наголосив, що зі встановленням норми про оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації порушуються принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, обов'язковості фінансування страховими фондами витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг.

На думку представника Президента України, оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації є окремим видом соціального захисту громадян і не підпадає під поняття "загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Представник Міністерства праці та соціальної політики України вважає, що норма про оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації встановлена в межах законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

4. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних норм Закону, виходить з такого.

4.1. Конституція України проголосила Україну соціальною державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України.

Принципи соціальної держави втілено також у міжнародних актах - Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права та Європейській соціальній хартії. Зокрема, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, а також на реалізацію необхідних для підтримки її гідності й вільного розвитку особистості прав у економічній, соціальній і культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Згідно з Конституцією України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (статті 46, 48), тощо. Це зобов'язує державу відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша); це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга).

Із змісту частин першої, другої вказаної статті випливає, що визначення обов'язкових гарантій соціального захисту не виключає можливості запровадження законом інших додаткових гарантій у цій сфері (наприклад, соціальної допомоги різних видів).

4.2. Однією з організаційно-правових форм соціального захисту громадян є загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Як визначено Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року N 16/98-ВР, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом (стаття 1).

Відносини, що виникають за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до Основ.

Право громадян на матеріальне забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності як складова права на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 року N 2240-III, частина друга статті 35 якого передбачає, що умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, визначаються Законом, норми якого оспорюються.

Законом передбачається виплата застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення у відповідному порядку інвалідності (частина перша статті 2); перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 2).

Зі встановленням зазначеної норми розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, зменшено для роботодавців з 4 до 2,9 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників.

Аналіз законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зокрема постанов Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року N 439, від 26 вересня 2001 року N 1266 про порядок оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, та порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, свідчить, що оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації провадиться в межах правовідносин, що регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням". Це породжує відповідні правові наслідки у сфері захисту прав застрахованих осіб.

Закріплені у статті 2 Закону норми щодо виплати застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності та щодо оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності роботодавцями мають імперативний характер. Різні джерела покриття цих витрат не впливають на право застрахованих осіб на матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності.

Таким чином, конституційне право громадян на соціальний захист у разі тимчасової втрати працездатності та державні гарантії реалізації ними цього права (частини перша, друга статті 46 Конституції України) не порушуються.