Точне і неухильне додержання судами України норм процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції є неодмінною умовою здійснення завдань цивільного судочинства - забезпечити їх правильне, справедливе і швидке вирішення з метою захисту прав і законних інтересів громадян, охорони суспільного ладу й державності України, прав та законних інтересів, підприємств, установ, організацій, дальшого зміцнення законності і правопорядку, запобігання правопорушенням та виховання громадян у дусі неухильного виконання законів і поважання прав і свобод, честі й гідності інших людей.

Узагальнення судової практики показує, що суди в основному розглядають і вирішують справи в суворій відповідності з вимогами чинного законодавства. Разом з тим деякі суди не завжди додержують встановленого порядку провадження в цивільних справах, особливо вимог закону про підготовку справ до судового розгляду, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, правил збирання, дослідження і оцінки доказів, про судові рішення, запобігання правопорушенням, строки розгляду справ. Допускаються факти безпідставного відмовлення у прийнятті позовних заяв, розгляду цивільних справ у відсутності сторони, яка не була повідомлена про час і місце судового засідання, інших процесуальних спрощень.

З метою усунення зазначених недоліків, а також роз'яснення окремих питань застосування процесуального законодавства, Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів першої інстанції на недопустимість зазначених недоліків і зажадати їх усунення та забезпечити суворе додержання правил судочинства, розгляду кожної цивільної справи у точній відповідності з законом, у встановлені строки і на високому професійному рівні.

В умовах дії розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову необхідно рішуче підвищити рівень здійснення правосуддя по цивільним справам і культуру судових процесів, забезпечити неухильне додержання принципів рівності громадян перед законом і судом, незалежності суддів і підкорення їх лише закону, гласності судових процесів і вимог про мову, якою ведеться судочинство.

Особливу увагу слід приділяти дальшому поліпшенню розгляду цивільних справ про захист конституційних прав і свобод громадян, діючих різноманітних і рівноправних форм власності, про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних підприємству, установі, організації, справ, що виникають у зв'язку з порушенням державної, трудової, договірної дисципліни, іншими незаконними діями або бездіяльністю у сфері економіки.

2. При вирішенні питання про прийняття заяви суддя перевіряє, чи має заявник відповідно до ст.5 ЦПК право на порушення справи, чи відповідає форма і зміст заяви вимогам закону, чи нема передбачених ч.2 ст.136 ЦПК перешкод для порушення справи, враховуючи при цьому, що чинним законодавством підвищена роль судів у цивільно-правовому захисті соціально-економічних, політичних і особистих прав громадян, прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, об'єднань і значно розширена судова юрисдикція.

Суди зобов'язані виключити з практики випадки необгрунтованої відмови у прийнятті заяв у цивільних справах, маючи на увазі, що в прийнятті такої заяви може бути відмовлено лише у випадках, зазначених у відповідних пунктах ст.136 ЦПК. При цьому за п.1 цієї статті у прийнятті заяви відмовляється, якщо справа непідвідомча суду або не підлягає розгляду в суді з інших підстав. Наявність рішення чи ухвали суду про затвердження мирової угоди, що набрали законної сили, постановлених по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, є підставою для відмови у прийнятті заяви за п.3 ст.136 ЦПК незалежно від того, хто із сторін знову звернувся з таким же позовом.

Недопустима відмова у прийнятті заяви з мотиву пред'явлення позову неналежним позивачем чи до неналежного відповідача. У цих випадках відповідно до правил ст.105 ЦПК питання про заміну позивача чи відповідача або притягнення до участі у справі належного відповідача вирішує суд, він же при вибутті неналежного позивача і відмови належного позивача вступити в справу закриває провадження згідно з п.4 ст.227 ЦПК, а в інших випадках відмовляє в позові неналежному позивачу.

Про відмову у прийнятті заяви або про її прийняття суддя виносить ухвалу. При постановленні ухвали про прийняття заяви і порушення справи суддя, крім статей 5, 136 ЦПК, керується ст.143 цього Кодексу, якщо в ухвалі зазначається про процесуальні дії, які слід провести при підготовці справи до судового розгляду.

Судам слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України в п.8 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив: суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку, і не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який обмежує гарантоване ст. 55 Конституції України право кожної людини на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

3. Відповідно до ст.139 ЦПК суддя вправі повернути позовну заяву, якщо вона за формою і змістом не відповідає вимогам ст.137 ЦПК, не оплачена державним митом у встановленому розмірі, якщо при її подачі не були додержані вимоги ст.138 ЦПК про подання копій позовної заяви та інших документів і пропозиція виправити у встановлений строк недоліки заяви не була виконана. Тривалість цього строку визначається з врахуванням необхідного часу для повідомлення позивачеві про залишення заяви без руху у зв'язку з допущеними недоліками та їх усунення. Заява не може бути визнана неподаною та повернута за мотивами ненадання доказів. Якщо порушення правил статей 137 - 139 ЦПК виявлені при розгляді справи, вони усуваються в ході судового розгляду.

Аналогічно вирішується це питання щодо заяв і скарг про порушення справ окремого провадження або тих, що виникають з адміністративно-правових відносин.

4. Вирішуючи питання про підсудність справи, необхідно виходити з правил глави 15 та відповідних норм ЦПК, що визначають підсудність справ непозовного провадження, і, зокрема, враховувати, що порушення і розгляд всіх справ, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, віднесено до компетенції відповідних районних (міських) народних судів, крім винятків, коли за законом їх вирішення є компетенцією обласного, Київського чи Севастопольського міських, міжобласного судів, Верховного суду Автономної Республіки Крим, військових судів гарнізону, регіону, Військово-морських сил чи Верховного Суду України, наприклад, статті 124, 243-21 ЦПК.

Слід також мати на увазі, що правила ч.4 ст.126 ЦПК про підсудність справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, не поширюються на позови про відшкодування шкоди, заподіяної робітниками і службовцями у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

Відповідно до статей 132, 133 ЦПК суд може передати на розгляд іншого суду розпочату розглядом по суті справу лише у випадку, коли визнає, що даний позов з обставин справи можна зручніше вирішити за місцем проведення найголовніших дій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем, а також, якщо прохання відповідача, місце проживання якого не було відоме, про передачу справи за місцем його дійсного проживання буде визнано таким, що заслуговує уваги. Згідно з цими нормами суд, зокрема, вправі надіслати справу на розгляд іншого суду, якщо сторони змінили місце проживання.

Виходячи з характеру наданих законом повноважень, зазначені в ч.1 ст.133 ЦПК особи вправі в межах своєї компетенції передати на розгляд до іншого суду як будь-яку цивільну справу, так і заяву про порушення цивільної справи.

5. Суди повинні неухильно виконувати вимоги ст.143 ЦПК, маючи на увазі, що належна підготовка справи до судового розгляду є однією з основних умов своєчасного і правильного її вирішення та що проведення підготовки є обов'язковим в кожній справі, в тому числі при її новому розгляді після скасування раніше винесеного рішення.

7. Роз'яснити судам, що правила ст.21 ЦПК не виключають можливості повторної участі судді у розгляді справи по першій інстанції в разі скасування прийнятої з його участю ухвали, якою не закінчувалось провадження у справі (відмова у прийнятті заяви з підстав, зазначених у пунктах 7,8,9 ст.136 ЦПК, залишення заяви без руху і повернення заяви, відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо).

8. Розглядаючи і вирішуючи цивільні справи на засадах змагальності, суди відповідно до статей 15, 30 ЦПК повинні вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, роз'яснювати особам, які беруть у ній участь, їх права й обов'язки та сприяти у здійсненні цих прав.

При збиранні доказів слід неухильно виконувати вимоги ст. 28 ЦПК України про належність доказів і ст. 29 ЦПК України про допустимість засобів доказування.

Суд вправі відмовити у задоволенні клопотання про виклик свідків, якщо в ньому не зазначені обставини, які він може підтвердити, або відомості про ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи чи не можуть підтверджуватись показаннями свідків.

Не можуть бути використані як показання свідків (ст.41 ЦПК) письмові пояснення громадян, у відповідних випадках вони приймаються судом, як письмові докази (ст.46 ЦПК України). Виходячи із закріпленого ст.160 ЦПК України принципу безпосередності судового розгляду, одержані за правилами зазначених статей показання свідків, як і інші докази, повинні бути досліджені в судовому засіданні, в якому постановлено рішення, незалежно від того, чи досліджувалися ці докази тим же складом суду в іншому судовому засіданні.

Відповідно до ст.29 ЦПК не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з угод, для яких законом встановлено письмову форму (ст.46 ЦК.

Поряд з цим факт виконання такої угоди може підтверджуватись будь-якими засобами доказування, передбаченими ст.27 ЦПК, в тому числі і показаннями свідків.

9. За змістом правил ст.33 ЦПК судові доручення по збиранню доказів, допит свідків, проведення огляду на місці речових доказів, експертиза, допит сторін або третьої особи тощо даються тільки суду (а не іншому органу), якщо відповідні дії не можуть бути проведені судом, що розглядає справу, або для нього це становить труднощі.

Дача судових доручень і їх виконання повинні проводитись при суворому додержанні правил ст.33 ЦПК та визначеного законом порядку збирання доказів. Фактичні дані, одержані при виконанні доручення з порушенням встановленого законом порядку (статті 57, 60, 182, 184, 188, 189 ЦПК), доказової сили не мають.

10. Судам слід мати на увазі, що оскільки від належного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, об'єднання і роз'єднання позовів залежить швидкий та правильний розгляд заявлених вимог, необхідно проводити ці процесуальні дії у точній відповідності з правилами, встановленими статтями 140 - 142, 144, 145 ЦПК.

У прийнятті зустрічного позову не може бути відмовлено з підстав пред'явлення його пізніше як за три дні до судового засідання, якщо розгляд окремо первісного позову зробить неможливим розгляд зустрічних вимог відповідача (наприклад, позовів про виселення та визнання права на спірне жиле приміщення, про стягнення аліментів та оспорювання батьківства, про розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним та ін.).

Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні. Таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад, позови кількох осіб про поновлення на роботі).

У відповідності зі ст.145 ЦПК роз'єднання однорідних вимог може мати місце лише за умови, що їх сумісний розгляд утруднює вирішення справи (наприклад, у зв'язку з необхідністю призначення складної експертизи по окремих вимогах, тривалого відрядження або тяжкого захворювання одного чи декількох з позивачів або відповідачів).

В разі роз'єднання позовів підставою для провадження по виділених вимогах є ухвала суду про роз'єднання позовів і копія позовної заяви.

11. Звернути увагу судів на те, що відкладення розгляду справи може мати місце у випадках, передбачених статтями 164, 172, 173, 175 ЦПК, а також при неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю витребувати нові докази, якщо це зробити під час перерви в судовому засіданні неможливо або при заміні відведеного судді.

В разі первинної неявки однієї з сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі і про яких є відомості про вручення їм повісток, без повідомлення причин неявки або з причин, визнаних судом неповажними, справа може бути розглянута у відсутності особи, яка не з'явилася, якщо є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін і немає потреби заслухати особисті пояснення особи, яка не з'явилася.