Перевірка законності й обгрунтованості вироків є найважливішою формою діяльності касаційних інстанцій, яка дозволяє швидко виправляти допущені судами та органами розслідування помилки.

Суди касаційної інстанції в основному забезпечують виконання вимог закону і правильно орієнтують суди на неухильне додержання вимог закону при розгляді кримінальних справ по першій інстанції.

Разом з тим у діяльності судів касаційної інстанції є істотні недоліки, внаслідок яких помилки і порушення закону, що допускаються судами при розгляді кримінальних справ по першій інстанції, своєчасно не усуваються.

Не завжди виявляються порушення кримінального і кримінально-процесуального закону, не усуваються всі помилки, пов'язані з кваліфікацією злочинів і призначенням покарання, в окремих випадках не виявляються факти необгрунтованого засудження громадян.

Не в кожній справі законність та обгрунтованість вироку перевіряється в повному обсязі і щодо всіх засуджених, у тому числі тих, які скарги не подали і вирок щодо яких не опротестовано.

Нерідко касаційні ухвали не відповідають вимогам статей 376, 378 КПК України, допускаються порушення закону, що регламентує порядок розгляду кримінальних справ у касаційному порядку.

Скасовуючи вирок і направляючи справу на нове розслідування або на новий судовий розгляд, касаційна інстанція іноді дає оцінку доказам і наперед вирішує питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, дає вказівки судові, які докази слід прийняти, а які не брати до уваги, який закон застосувати.

Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів, військових судів регіонів і Військово-Морських Сил України, що згідно зі ст.363 КПК України перевірка законності й обгрунтованості вироків є головним у роботі касаційних інстанцій, оскільки дозволяє своєчасно виправляти допущені судами помилки і сприяє зміцненню законності.

При розгляді справ у касаційному порядку суди зобов'язані усувати порушення матеріального і процесуального закону, допущені судом першої інстанції, не допускаючи випадків як необгрунтованого залишення без зміни помилкових вироків (ухвал), що підлягають скасуванню або зміні в силу статей 367-372 КПК України, так і необгрунтованого скасування чи зміни обгрунтованих вироків (ухвал).

2. Суди касаційної інстанції відповідно до вимог ст.363 КПК України зобов'язані забезпечити всебічну й об'єктивну перевірку справи в повному обсязі, незалежно від доводів скарги (подання), щодо всіх засуджених, у тому числі тих, які скарги не подали і щодо яких не внесено касаційне подання або скарги потерпілого.

За наявності до того підстав суд має скасувати або змінити вирок і щодо осіб, які не подали скарг, але рішення, що приймається, не може погіршити їх становища. Якщо підстав для скасування чи зміни вироку щодо таких осіб немає, в ухвалі не зазначається, що вирок щодо них залишено без зміни.

3. Касаційна інстанція згідно зі ст.361 КПК України може прийняти від прокурора або від учасників процесу матеріали, яких раніше у справі не було, якщо вони мають значення для вирішення питання про зміну або про скасування вироку. Такі матеріали може пред'явити будь-який учасник процесу, зазначений у ст.347 КПК України, незалежно від того, оскаржено ним вирок чи ні.

4. Касаційна інстанція не вправі застосувати до засудженого закон, що передбачає більш тяжке покарання, навіть за умови зниження покарання, призначеного вироком. Проте ст.365 КПК України не позбавляє суд касаційної інстанції можливості переглянути вирок у частині цивільного позову в бік збільшення суми, стягнутої з засудженого, якщо у справі не треба збирати або додатково перевіряти докази і якщо така зміна не впливає на фактичні обставини справи, встановлені вироком, або не тягне кваліфікацію за статтею закону, яка передбачає більш суворе покарання (наприклад, пов'язана з допущеною судом першої інстанції арифметичною помилкою).

5. Роз'яснити, що у випадках скасування чи зміни вироку суд касаційної інстанції, крім інших випадків, вправі:

а) скасувати вирок і закрити справу в частині обвинувачення, що дістало самостійну кваліфікацію, а при недослідженні істотних обставин цього обвинувачення - направити справу на нове розслідування або судовий розгляд;

б) виключити частину (епізод) обвинувачення або ознаки, що обтяжують відповідальність засудженого;

в) виключити статтю закону, зайво пред'явлену внаслідок помилкової оцінки вчиненого як ідеальної сукупності двох злочинів.

6. Згідно з вимогами ст.6 КПК України суд касаційної інстанції в разі, коли дійде висновку про необхідність кваліфікації дій засудженого за статтею закону, що передбачає злочин, провадження по якому не могло бути порушено або підлягало закриттю в силу акта амністії або закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, має перекваліфікувати вчинене на потрібну статтю кримінального закону, призначити покарання і звільнити засудженого від цього покарання.

Якщо кримінальну справу порушено всупереч акта амністії, що звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності, або по закінченні строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, обвинувальний вирок, хоча б і з звільненням засудженого від відбування покарання, підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Проте при цьому слід мати на увазі, що закриття справи за закінченням строків давності, в силу акта амністії або помилування не реабілітує громадянина. Якщо особа заперечує проти закриття справи за цими підставами, виходячи з ч.3 ст.6 КПК України справа не може бути закрита, а має бути продовжена в загальному порядку.

7. Оскільки згідно зі ст.366 КПК України виправдувальний вирок може бути скасований у касаційному порядку не інакше як за поданням прокурора або за скаргою потерпілого чи самого виправданого, касаційна інстанція при розгляді справ, в яких одна й та сама особа за одним (чи кількома) законом була засуджена, а за другим виправдана, за наявності скарги тільки на вирок суду в частині засудження, приймає рішення щодо законності й обгрунтованості обвинувального вироку. При скасуванні вироку в частині засудження такої особи касаційна інстанція не вправі скасувати вирок і в частині його виправдання.

8. Суд касаційної інстанції, змінюючи кваліфікацію злочину, зобов'язаний призначити покарання за новим законом. У таких випадках, коли дану особу засуджено за два і більше злочинів, покарання призначається на підставі ст.42 КК України за сукупністю злочинів, а за наявності невідбутого покарання за раніше винесеним вироком - і на підставі ст.43 КК України за сукупністю вироків. Остаточне покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків не повинно бути більш суворим, ніж покарання, призначене судом першої інстанції. При складанні різних основних покарань позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, а також громадська догана, як і штраф, виконуються самостійно.

9. Суд касаційної інстанції, перекваліфіковуючи один із злочинів, що входять до сукупності, на статтю закону, яка передбачає менш тяжкий злочин, і призначаючи за цією статтею нове, більш м'яке покарання, вправі перейти від принципу поглинення призначених покарань до принципу їх складання у випадках, коли покарання за сукупністю злочинів може визначатися із застосуванням будь-якого з цих принципів, за умови, що призначене остаточно покарання не перевищуватиме розміру покарання, призначеного вироком. Якщо засудженим вчинено два або більше злочинів, що мають кваліфікуватися за однією статтею кримінального закону, але суд першої інстанції помилково кваліфікував їх за двома статтями, давши одним злочинам правильну юридичну оцінку, а до других неправильно застосувавши статтю закону про більш тяжкий злочин, суд касаційної інстанції, перекваліфіковуючи відповідні злочинні дії з цієї статті на статтю про менш тяжкий злочин, вправі в межах її санкції визначити більш суворе покарання, ніж те, що призначалося за нею судом першої інстанції, не перевищуючи, проте, розміру покарання, що призначалося за вироком за сукупністю злочинів.

10. При касаційному розгляді справ суди зобов'язані ретельно перевіряти виконання нижчестоящими судами вимог ст.39 КК України про індивідуалізацію покарання.

У роботі касаційних інстанцій не допускати як необгрунтованого пом'якшення покарання небезпечним злочинцям, що вчинили вбивство, розбійні напади, згвалтування, а також при обтяжуючих обставинах грабежі, розкрадання, крадіжки, спекуляцію та інші тяжкі злочини, керівникам та активним учасникам організованих злочинних груп, рецидивістам, так і залишення без зміни вироків щодо осіб, які вчинили менш небезпечні злочини і необгрунтовано засуджені до позбавлення волі.

Визнавши неправильним висновок суду про обсяг обвинувачення, форму вини або форму співучасті засудженого у вчиненні злочину, про наявність обтяжуючих відповідальність обставин і вносячи у зв'язку з цим у вирок зміну, суд касаційної інстанції має обговорити питання про пом'якшення міри покарання засудженому і вправі залишити її без зміни, але з наведенням мотивів такого рішення.

11. Враховуючи, що перелік обтяжуючих відповідальність обставин, зазначений у ст.41 КК України, є вичерпним і не підлягає розширювальному тлумаченню, суди при призначенні покарання не вправі посилатися на обтяжуючі обставини, не передбачені законом (невизнання вини, невідшкодування шкоди та ін.). Не повинні враховуватись як обтяжуючі й обставини, передбачені у диспозиції статті закону як одна з ознак злочину. Тому при розгляді справи в касаційному порядку посилання у вироку на такі обставини підлягають виключенню і у зв'язку з цим касаційна інстанція зобов'язана обговорити питання, чи не вплинуло визнання таких обставин обтяжуючими на призначення покарання.

12. Звернути увагу, що, розглядаючи справу в касаційному порядку, суд вправі замість умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці застосувати умовне засудження або відстрочку виконання вироку, а також призначити виправні роботи та інші більш м'які міри покарання.

Разом з тим суд касаційної інстанції не вправі виключити з вироку вказівку про неприведення вироку до виконання за умови невчинення засудженим нового злочину протягом встановленого судом іспитового строку (ст.45 КК України) або про відстрочку виконання вироку (ст.46-1 КК України) і замінити призначене цим вироком покарання хоч і більш м'яким, але визначеним до відбуття реально.

13. Касаційним інстанціям необхідно ретельно перевіряти виконання судами вимог ст.31 КК України і пунктів 8-11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. N 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання", маючи на увазі, що при призначенні покарання за кілька злочинів додаткове покарання, як і основне, спочатку призначається за кожний конкретний злочин, а потім за їх сукупністю.

Якщо ці вимоги судом першої інстанції не виконано, а касаційне подання чи скарга потерпілого на вирок у цій частині відсутні, касаційній інстанції належить виключити додаткове покарання з вироку.

При зміні вироку в касаційному порядку і перекваліфікації злочину на статтю закону, що передбачає обов'язкове застосування додаткового покарання, суд не вправі призначити додаткове покарання, якщо воно не було призначено вироком.

14. Роз'яснити, що суд касаційної інстанції вправі:

а) при необгрунтованому призначенні виду колонії з більш суворим режимом призначити засудженому відбування покарання в колонії з менш суворим режимом;