Згідно зі ст.51 Конституції України сім'я перебуває під захистом держави і зміцнення її є одним з важливих завдань держави. Цій меті, зокрема, служить встановлений діючим законодавством судовий порядок розірвання шлюбу.

Вивчення судової практики у справах про розірвання шлюбу свідчить, що суди республіки в основному правильно вирішують справи даної категорії.

Разом з тим деякі суди недооцінюють виховного значення шлюборозлучних процесів і допускають спрощенство.

Нерідко в порушення ст.137 ЦПК України суди приймають позовні заяви, в яких не викладено обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги про розірвання шлюбу, не зазначено докази, що стверджують позов, необхідні відомості про подружжя і дітей.

Деякі суди проявляють невиправдану поспішність у розгляді справ про розірвання шлюбу, інколи навіть порушуючи встановлені ст.91 ЦПК строки для вручення повістки про виклик до суду, формально ставляться до вимог закону про підготовку справи до судового розгляду, не з'ясовують на цій стадії процесу взаємовідносини сторін, мотиви, з яких ставиться питання про розірвання шлюбу, думку другого дружини по суті пред'явленого до нього позову.

Не завжди враховується значення особистої присутності подружжя в судовому засіданні для з'ясування причин, що викликали розлад в сім'ї, досягнення примирення між сторонами. Часто справи про розірвання шлюбу без достатніх до того підстав розглядаються в першому ж судовому засіданні у відсутності відповідача, а інколи й обох сторін. Окремі суди вирішують справи на підставі одержаної під час підготовки справи до судового розгляду письмової згоди відповідача на розірвання шлюбу без виклику його в судове засідання.

У багатьох випадках обставини справи і мотиви розлучення встановлюються лише на підставі пояснень подружжя без всебічного з'ясування і перевірки доказами, не вживається заходів до їх примирення.

Суди недостатньо практикують такий дійовий засіб усунення розладу взаємин подружжя, як відкладення слухання справи для примирення.

Мають місце випадки задоволення позовів, виходячи лише з необгрунтованого серйозними доказами небажання одного або обох дружин продовжувати шлюбні відносини. Допускаються помилки в розгляді у шлюборозлучному процесі майнових спорів.

У протоколах судових засідань нерідко відсутні необхідні дані про особу сторін, пояснення останніх викладаються занадто стисло і в загальних рисах, запис пояснень відповідачів інколи обмежується заявами про те, що вони не заперечують проти розлучення.

Обласні і Київський міський суди недостатньо здійснюють нагляд за діяльністю народних судів по розгляду справ про розірвання шлюбу.

Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на необхідність рішучого усунення зазначених в даній постанові серйозних недоліків у практиці розгляду справ про розірвання шлюбу.

Виходячи з конституційного положення про державний захист сім'ї і вимог КпШС України, суди повинні підвищити ефективність запобіжно-виховної дії шлюборозлучних процесів і в своїй діяльності по розгляду справ про розірвання шлюбу всебічно сприяти дальшому зміцненню сім'ї.

2. При прийнятті позовних заяв про розірвання шлюбу судам слід відповідно до ст.137 ЦПК вимагати від позивачів повного викладення обставин, якими обгрунтовується позов, доказів, що підтверджують позовні вимоги. В заяві, зокрема, має бути зазначено рік народження кожного з подружжя, коли і де зареєстровано шлюб, мотиви розірвання шлюбу, чи є від шлюбу неповнолітні діти, їх прізвище, ім'я та по батькові, при кому з батьків вони знаходяться, чи заявляються інші вимоги, які можуть бути одночасно вирішені з позовом про розірвання шлюбу. До заяви додаються свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, документи про заробіток і інші доходи подружжя, інші необхідні документи.

3. Судам необхідно виходити з того, що однією з найважливіших умов успішного виконання поставлених перед ними завдань є належна підготовка справ до судового розгляду. При її проведенні необхідно ретельно з'ясовувати взаємини сторін, мотиви, з яких ставиться питання про розірвання шлюбу, і вживати заходів до примирення подружжя. З цією метою суди зобов'язані в стадії підготовки справ до розгляду викликати (крім випадків, коли це неможливо) подружжя для проведення бесіди і з'ясування дійсних мотивів розлучення, можливих заперечень відповідача, доказів, якими можуть бути підтверджені позовні вимоги і заперечення, збирати в необхідних випадках такі докази за своєю ініціативою.

4. Звернути увагу судів на необхідність неухильного додержання правил статей 91, 159, 172, 173 ЦПК України про повідомлення і участь сторін у судовому засіданні.

Справи про розірвання шлюбу, як правило, повинні розглядатися з участю обох дружин, у зв'язку з чим слід суворо додержувати закону про порядок виклику сторін у судове засідання. Подача заяви одним або обома дружинами з проханням про розгляд справи в їх відсутності не знімає з суду обов'язку викликати їх в судове засідання. Участь в справі представника дружини, що пред'явив позов про розлучення, не звільняє його самого від явки до суду.

5. Розглядаючи справу про розірвання шлюбу, суд згідно зі ст.15 ЦПК України і ст.40 КпШС України зобов'язаний, не обмежуючись поясненнями подружжя, вживати всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування їх взаємин та інших обставин справи, а також вживати заходів до примирення подружжя.

Розірвання шлюбу може мати місце лише в тому разі, коли після застосування заходів до примирення суд на підставі всебічного дослідження матеріалів справи дійшов висновку, що сумісне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими.

Тимчасовий розлад у сім'ї і конфлікти між дружинами, викликані випадковими причинами, а також необгрунтоване серйозними доказами небажання одного або обох дружин продовжувати шлюб не можуть вважатися достатніми підставами для розірвання шлюбу.

6. Роз'яснити судам, що передбачене ч.4 ст.176 ЦПК України відкладення справи строком до шести місяців має на меті сприяти примиренню подружжя. Тому воно може бути затосовано в будь-якій справі про розірвання шлюбу, крім випадків, коли за обставинами справи збереження шлюбу суперечитиме принципам загальнолюдської моралі.

Суд вирішує питання про необхідність відкладення справи після з'ясування в судовому засіданні обставин справи і з врахуванням відносин, які склалися між подружжям.

Призначивши подружжю строк для примирення, суд не позбавлений права повторно відкласти розгляд, якщо це може привести до їх примирення. При визначенні строку відкладення справи судам необхідно виходити з того, що тривалість його має сприяти примиренню подружжя і не може призводити до необгрунтованого затримання розгляду справи.