Обговоривши практику застосування судами кримінально-процесуального законодавства і виконання постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. N 11 "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ", Пленум відмічає, що в умовах проведення судово-правової реформи, посилення незалежності суддів дальше зміцнення законності неподільно пов'язане з неухильним втіленням у життя закріплених у ст. 129 Конституції України засад судочинства.

За останні роки суди України стали пред'являти більш суворі вимоги до якості попереднього слідства і дізнання, дещо поліпшили якість розгляду кримінальних справ і постановлюваних по них вироків.

Поряд з цим у діяльності судів по розгляду кримінальних справ ще є істотні недоліки, що знижують ефективність правосуддя. Зокрема, у стадії віддання до суду інколи поверхово вивчаються матеріали справ, не з'ясовуються питання про достатність зібраних по справі доказів, додержання вимог процесуального законодавства під час попереднього слідства чи дізнання, внаслідок чого до судового розгляду приймаються справи, розслідування яких проведено з істотними порушеннями закону. Мають місце випадки, коли в судових засіданнях порушуються гарантовані законом права підсудних, потерпілих та інших учасників судового розгляду, не задовольняються їх обгрунтовані клопотання, не завжди повно, всебічно і об'єктивно досліджуються обставини справи.

Всупереч вимогам закону деякі суди допускають недбалість при складанні вироків. Іноді у вступній частині вироку не вказуються всі учасники судового розгляду і перекладач, не зазначаються необхідні відомості про особу підсудного, які мають значення для справи. У мотивувальній частині обвинувального вироку інколи неповно формулюється обвинувачення, яке суд визнав доведеним, нерідко у формулювання обвинувачення включаються обставини, що не мають правового значення. Замість аналізу доказів деякі суди посилаються лише на прізвища потерпілих, свідків та інших допитаних по справі осіб, не розкриваючи змісту цих та інших джерел доказів.

Істотні недоліки допускаються при викладі мотивів кваліфікації дій підсудного, призначення міри покарання, вирішення цивільного позову та інших висновків суду і прийнятих по справі рішень. Мають місце серйозні помилки при постановленні і складанні виправдувальних вироків. Обласні та Київський міський суди недостатньо використовують їх можливості для забезпечення неухильного додержання процесуального законодавства судами при розгляді кримінальних справ.

Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержання кримінально-процесуального законодавства при здійсненні правосуддя в кримінальних справах незалежно від характеру і тяжкості вчиненого злочину, недопустимість будь-яких відхилень від вимог закону, маючи на увазі, що неухильне додержання передбаченої законом процесуальної форми є неодмінною умовою всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини і прийняття по ній законного, обгрунтованого і справедливого рішення.

7. Звернути увагу судів на необхідність неухильного додержання кримінально-процесуального законодавства щодо порядку виконання підготовчих дій у судовому засіданні, маючи на увазі, що початок розгляду справи у точно призначений час, забезпечення своєчасної явки всіх учасників судового розгляду, перекладача, спеціаліста, експерта, свідків, роз'яснення права відводу, прав підсудного, прав і обов'язків інших осіб, які беруть участь у розгляді справи, правильне і своєчасне вирішення клопотань учасників судового розгляду є важливою умовою забезпечення процесуальних гарантій учасників судового розгляду, повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин справи.

8. Зобов'язати суди поліпшити якість судового слідства з тим, щоб відповідно до вимог статей 22 і 64 КПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. N 11 "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" у кожній справі з достатньою повнотою встановлювались час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину; форма вини, спрямованість умислу, мотиви злочину, його наслідки, характер і розмір заподіяної шкоди; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності, та інші обставини, що характеризують особу підсудного.

9. Зважаючи на те, що відповідно ст. 323 КПК України вирок може бути обгрунтовано лише тими доказами, які були розглянуті в судовому засіданні, судам належить неухильно додержуватись вимог ст. 257 КПК України про безпосереднє дослідження всіх зібраних на попередньому слідстві і додатково поданих доказів. В умовах відкритого, усного і гласного судового розгляду суд повинен допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи слідчих дій та інші документи.

10. У випадку відкладення розгляду справи і допиту свідків, експерта, потерпілого, цивільних позивача і відповідача або їх представників у порядку, передбаченому ст. 292-1 КПК України, наступний розгляд справи тим же складом суду чи суддею одноособово повинен проводитись у точній відповідності з правилами, встановленими главами 25-28 КПК України і роз'ясненнями, даними в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. N 11.

11. Звернути увагу судів на те, що чинним кримінально-процесуальним законодавством не передбачено проведення в судовому засіданні відтворення обстановки і обставин події. Якщо в ході судового слідства перевірку і уточнення результатів допиту підсудного, потерпілого, свідка або даних, одержаних при провадженні інших судово-слідчих дій, неможливо зробити за допомогою інших доказів без відтворення обстановки і обставин події, справа підлягає направленню на додаткове розслідування.

12. Вказати судам, що тільки після розгляду всіх доказів, як тих, що є в справі, так і поданих в судовому засіданні учасниками судового розгляду, головуючий повинен опитати учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. Доповнення судового слідства може полягати, зокрема, в постановці додаткових запитань підсудному, потерпілому, свідкам, поданні і оголошенні документів, яких не було в справі, та виконанні інших, передбачених законом судово-слідчих дій.

13. Звернути увагу судів на те, що вирок, постановлений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо додержуючись вимог статей 321 - 339 КПК.

Зважаючи на те, що наспіх, непослідовно, неохайно написаний вирок може викликати сумніви в його законності, обгрунтованості і справедливості, судді повинні постійно вдосконалювати стиль написання вироку, який повинен бути викладений офіційно-діловою мовою, юридично грамотно, з коротким, точним і ясним описом обставин справи, результатів дослідження доказів і висновків суду.

14. Роз'яснити судам, що відповідно до ст. 333 КПК України у вступній частині вироку належить зазначати, крім складу суду, секретаря і перекладача, всіх учасників судового розгляду: зокрема, обвинувача, захисника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача та їх представників, а також законного представника неповнолітнього підсудного, якщо вони брали участь у судовому розгляді, вказуючи їхні прізвища й ініціали.

До відомостей про особу підсудного, які мають значення для справи і які належить зазначати у вступній частині вироку, крім тих, що прямо передбачені у ст. 333 КПК України, належать, зокрема, й такі: місце роботи чи навчання, громадянство, участь у Великій Вітчизняній війні, інвалідність, нагороди, дані про непогашену і незняту судимість. Дані про зняту чи погашену судимість не повинні заноситись до вступної частини вироку.

У вступній частині вироку не слід зазначати також відомості про обраний підсудному запобіжний захід, посилатись на те, що були допитані підсудний, потерпілий, свідки, проведена експертиза, заслухані судові дебати, останнє слово підсудного тощо.

15. Судам слід мати на увазі, що згідно зі ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. Якщо підсудний визнається винним у замаху на вчинення злочину, необхідно зазначити причини, з яких злочин не доведено до кінця.

В цій частині вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочину, а після цього - докази, покладені судом в обгрунтування своїх висновків.

Формулювання недоведеної частини пред'явленого підсудному обвинувачення з наведенням підстав, з яких воно визнається недоведеним, повинно бути викладено після доказів, якими обгрунтовано доведену частину обвинувачення.

16. Вказати судам на необхідність точного виконання вимог ст. 334 КПК України про обгрунтування обвинувачення конкретними доказами не лише кожному підсудному, а й по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо.

З показань підсудного, потерпілого, свідка у вироку слід наводити лише ті, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини.

17. Звернути увагу судів на те, що згідно з вимогами ст. 323 КПК України в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України.