Велика Жовтнева соціалістична революція, здійснена робітниками і селянами Росії під керівництвом Комуністичної партії на чолі з В.І. Леніним, повалила владу капіталістів і поміщиків, розбила кайдани гноблення, встановила диктатуру пролетаріату і створила Радянську державу - державу нового типу, основне знаряддя захисту революційних завоювань, будівництва соціалізму і комунізму. Почався всесвітньо-історичний поворот людства від капіталізму до соціалізму.

Здобувши перемогу в громадянській війні, відбивши імперіалістичну інтервенцію, Радянська влада здійснила найглибші соціально-економічні перетворення, назавжди покінчила з експлуатацією людини людиною, з класовими антагонізмами і національною ворожнечею. Об'єднання радянських республік у Союз РСР примножило сили і можливості народів країни в будівництві соціалізму. Утвердилися суспільна власність на засоби виробництва, справжня демократія для трудящих мас. Уперше в історії людства було створено соціалістичне суспільство.

Яскравим виявом сили соціалізму став немеркнучий подвиг радянського народу, його Збройних Сил, які здобули історичну перемогу у Великій Вітчизняній війні. Ця перемога зміцнила авторитет і міжнародні позиції СРСР, відкрила нові сприятливі можливості для зростання сил соціалізму, національного визволення, демократії і миру в усьому світі.

Продовжуючи свою творчу діяльність, трудящі Радянського Союзу забезпечити швидкий і всебічний розвиток країни, вдосконалення соціалістичного ладу. Зміцнилися союз робітничого класу, колгоспного селянства і народної інтелігенції, дружба націй і народностей СРСР. Склалася соціально-політична й ідейна єдність радянського суспільства, провідною силою якого виступає робітничий клас. Виконавши завдання диктатури пролетаріату, Радянська держава стала загальнонародною.

В СРСР побудовано розвинуте соціалістичне суспільство. На цьому етапі, коли соціалізм розвивається на своїй власній основі, все повніше розкриваються творчі сили нового ладу, переваги соціалістичного способу життя, трудящі все ширше користуються плодами великих революційних завоювань.

Це - суспільство, в якому створені могутні продуктивні сили, передова наука і культура, в якому постійно зростає добробут народу, складаються дедалі сприятливіші умови для всебічного розвитку особи.

Це - суспільство зрілих соціалістичних суспільних відносин, в якому на основі зближення всіх класів і соціальних верств, юридичної і фактичної рівності всіх націй і народностей, їх братерського співробітництва склалася нова історична спільність людей - радянський народ.

Це - суспільство високої організованості, ідейності і свідомості трудящих - патріотів і інтернаціоналістів.

Це - суспільство, законом життя якого є турбота всіх про благо кожного і турбота кожного про благо всіх.

Це - суспільство справжньої демократії, політична система якого забезпечує ефективне управління всіма суспільними справами, дедалі активнішу участь трудящих у державному житті, поєднання реальних прав і свобод громадян з їх обов'язками і відповідальністю перед суспільством.

Розвинуте соціалістичне суспільство - закономірний стан на шляху до комунізму.

Найвища мета Радянської держави - побудова безкласового комуністичного суспільства, в якому дістане розвиток суспільне комуністичне самоврядування. Головні завдання соціалістичної загальнонародної держави: створення матеріально-технічної бази комунізму, вдосконалення соціалістичних суспільних відносин і їх перетворення в комуністичні, виховання людини комуністичного суспільства, підвищення матеріального і культурного рівня життя трудящих, гарантування безпеки країни, сприяння зміцненню миру і розвиткові міжнародного співробітництва.

Радянський народ,

керуючись ідеями наукового комунізму і зберігаючи вірність своїм революційним традиціям,

спираючись на великі соціально-економічні і політичні завоювання соціалізму,

прагнучи до дальшого розвитку соціалістичної демократії,

враховуючи міжнародне становище СРСР як складової частини світової системи соціалізму і усвідомлюючи свою інтернаціональну відповідальність,

зберігаючи наступність ідей і принципів першої радянської Конституції 1918 року, Конституції СРСР 1924 року і Конституції СРСР 1936 року,

закріплює основи суспільного ладу і політики СРСР, встановлює права, свободи і обов'язки громадян, принципи організації і цілі соціалістичної загальнонародної держави і проголошує їх у цій Конституції.

Стаття 1. Союз Радянських Соціалістичних Республік є соціалістична загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих усіх націй і народностей країни.

Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу СРСР.

Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів.

Стаття 3. Організація і діяльність Радянської держави будуються відповідно до принципу демократичного централізму: виборності всіх органів державної влади знизу доверху, підзвітності їх народові, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нижчестоящих. Демократичний централізм поєднує єдине керівництво з ініціативою і творчою активністю на місцях, з відповідальністю кожного державного органу і службової особи за доручену справу.

Стаття 4. Радянська держава, всі її органи діють на основі соціалістичної законності, забезпечують охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Державні і громадські організації, службові особи зобов'язані додержувати Конституції СРСР і радянських законів.

Стаття 5. Найважливіші питання державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум).

Стаття 6. Комуністична партія Радянського Союзу, інші політичні партії, а також профспілкові, молодіжні, інші громадські організації і масові рухи через своїх представників, обраних до Рад народних депутатів, і в інших формах беруть участь у виробленні політики Радянської держави, в управлінні державними і громадськими справами.

Стаття 7. Усі політичні партії, громадські організації і масові рухи, виконуючи функції, передбачені їхніми програмами та статутами, діють у рамках Конституції і радянських законів.

Не допускаються створення і діяльність партій, організацій і рухів, які мають на меті насильствену зміну радянського конституційного ладу і цілісності соціалістичної держави, підрив її безпеки, розпалювання соціальної, національної і релігійної ворожнечі.

Стаття 8. Трудові колективи беруть участь в обговоренні і вирішенні державних і громадських справ, у плануванні виробництва і соціального розвитку, в підготовці і розстановці кадрів, в обговоренні і вирішенні питань управління підприємствами й установами, поліпшення умов праці і побуту, використання коштів, призначених для розвитку виробництва, а також на соціальнокультурні заходи і матеріальне заохочення.

Трудові колективи розвивають соціалістичне змагання, сприяють поширенню передових методів роботи, зміцненню трудової дисципліни, виховують своїх членів у дусі комуністичної моралі, дбають про підвищення їх політичної свідомості, культури і професійної кваліфікації.

Стаття 9. Основним напрямом розвитку політичної системи радянського суспільства є дальше розгортання соціалістичної демократії: дедалі ширша участь громадян в управлінні справами держави і суспільства, вдосконалення державного апарату, підвищення активності громадських організацій, посилення народного контролю, зміцнення правової основи державного і суспільного життя, розширення гласності, постійне врахування громадської думки.

Стаття 10. Економічна система СРСР розвивається на основі власності радянських громадян, колективної і державної власності.

Держава створює умови, необхідні для розвитку різноманітних форм власності, і забезпечує однаковий їх захист.

Земля, її надра, води, рослинний і тваринний світ в їхньому природному стані є невід'ємним надбанням народів, які проживають на даній території, перебувають у віданні Рад народних депутатів і надаються для використання громадянам, підприємствам, установам та організаціям.

Стаття 11. Власність громадянина СРСР є його особистим надбанням і використовується для задоволення матеріальних і духовних потреб, самостійного ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності.

У власності громадянина може бути будь-яке майно споживчого і виробничого призначення, набуте за рахунок трудових доходів і на інших законних підставах, крім тих видів майна, набуття яких громадянами у власність не допускається.

Для ведення селянського й особистого підсобного господарства та інших цілей, передбачених законом, громадяни вправі мати земельні ділянки в довічному успадковуваному володінні, а також у користуванні.

Право успадкування майна громадянина визнається й охороняється законом.

Стаття 12. Колективною власністю є власність орендних підприємств, колективних підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, господарських організацій та інших об'єднань. Колективна власність створюється шляхом перетворення передбаченими законом способами державної власності і добровільного об'єднання майна громадян та організацій.

Стаття 13. Державною власністю є загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, країв, областей та інших адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Стаття 14. Джерелом зростання суспільного багатства, добробуту народу і кожної радянської людини є вільна від експлуатації праця радянських людей.

Відповідно до принципу соціалізму "Від кожного - за здібностями, кожному - за працею" держава здійснює контроль за мірою праці і споживання. Вона визначає розмір податку на доходи, які підлягають оподаткуванню.

Суспільно корисна праця та її результати визначають становище людини в суспільстві. Держава, поєднуючи матеріальні і моральні стимули, заохочуючи новаторство, творче ставлення до роботи, сприяє перетворенню праці в першу життєву потребу кожної радянської людини.

Стаття 15. Найвища мета суспільного виробництва при соціалізмі - найповніше задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей.

Спираючись на творчу активність трудящих, соціалістичне змагання, досягнення науково-технічного прогресу, вдосконалюючи форми і методи керівництва економікою, держава забезпечує зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва і якості роботи, динамічний, планомірний і пропорційний розвиток народного господарства.

Стаття 16. Економіка СРСР становить єдиний народногосподарський комплекс, що охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу і обміну на території країни.

Керівництво економікою здійснюється на основі державних планів економічного і соціального розвитку, з рахуванням галузевого і територіального принципів, при поєднанні централізованого правління з господарською самостійністю й ініціативою підприємств, об'єднань та інших організацій. При цьому активно використовуються господарський розрахунок, прибуток, собівартість, інші економічні підойми і стимули.

Стаття 17. В СРСР відповідно до Закону допускаються індивідуальна трудова діяльність у сфері кустарно-ремісничих промислів, сільського господарства, побутового обслуговування населення, а також інші види діяльності, що грунтуються виключно на особистій праці громадян і членів їх сімей. Держава регулює індивідуальну трудову діяльність, забезпечуючи її використання в інтересах суспільства.

Стаття 18. В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в СРСР здійснюються необхідні заходи для охорони і науково обгрунтованого, раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, для збереження в чистоті повітря і води, забезпечення відтворення природних багатств і поліпшення середовища, яке оточує людину.

Стаття 19. Соціальну основу СРСР становить непорушний союз робітників, селян та інтелігенції.

Держава сприяє посиленню соціальної однорідності суспільства - стиранню класових відмінностей, істотних відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею, всебічному розвиткові та зближенню всіх націй і народностей СРСР.

Стаття 20. Відповідно до комуністичного ідеалу "Вільний розвиток кожного є умова вільного розвитку всіх" держава ставить собі за мету розширення реальних можливостей для застосування громадянами своїх творчих сил, здібностей і обдаровань, для всебічного розвитку особи.

Стаття 21. Держава дбає про поліпшення умов і охорону праці, її наукову організацію, про скорочення, а надалі і повне витіснення важкої фізичної праці на основі комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів у всіх галузях народного господарства.

Стаття 22. В СРСР послідовно втілюється в життя програма перетворення сільськогосподарської праці в різновид індустріальної; розширення в сільській місцевості мережі закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування і комунального господарства; перетворення сіл у благоустроєні селища.

Стаття 23. На основі зростання продуктивності праці держава неухильно здійснює курс на підвищення рівня оплати праці, реальних доходів трудящих.

З метою повнішого задоволення потреб радянських людей створюються суспільні фонди споживання. Держава за широкою участю громадських організацій і трудових колективів забезпечує зростання і справедливий розподіл цих фондів.

Стаття 24. В СРСР діють і розвиваються державні системи охорони здоров'я, соціального забезпечення, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування і комунального господарства.

Держава заохочує діяльність кооперативних та інших громадських організацій у всіх галузях обслуговування населення. Вона сприяє розвиткові масової фізичної культури і спорту.

Стаття 25. В СРСР існує і вдосконалюється єдина система народної освіти, яка забезпечує загальноосвітню і професійну підготовку громадян, служить комуністичному вихованню, духовному і фізичному розвиткові молоді, готує її до праці і громадської діяльності.

Стаття 26. Відповідно до потреб суспільства держава забезпечує планомірний розвиток науки і підготовку наукових кадрів, організує впровадження результатів наукових досліджень у народне господарство та інші сфери життя.

Стаття 27. Держава дбає про охорону, примноження і широке використання духовних цінностей для морального й естетичного виховання радянських людей, підвищення їх культурного рівня.

В СРСР всемірно заохочується розвиток професіонального мистецтва і народної художньої творчості.

Стаття 28. СРСР неухильно проводить ленінську політику миру, виступає за зміцнення безпеки народів і широке міжнародне співробітництво.

Зовнішня політика СРСР спрямована на забезпечення сприятливих міжнародних умов для побудови комунізму в СРСР, захист державних інтересів Радянського Союзу, зміцнення позицій світового соціалізму, підтримку боротьби народів за національне визволення і соціальний прогрес, на відвернення агресивних воєн, досягнення загального і повного роззброєння та послідовне здійснення принципу мирного співіснування держав з різним соціальним ладом.

В СРСР пропаганда війни забороняється.

Стаття 29. Відносини СРСР з іншими державами будуються на основі додержання принципів суверенної рівності; взаємного відмовлення від застосування сили або погрози силою; непорушності кордонів; територіальної цілісності держав; мирного врегулювання спорів; невтручання у внутрішні справи; поважання прав людини і основних свобод; рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею; співробітництва між державами; сумлінного виконання зобов'язань, що випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, з укладених СРСР міжнародних договорів.

Стаття 30. СРСР як складова частина світової системи соціалізму, соціалістичної співдружності розвиває і зміцнює дружбу та співробітництво, товариську взаємодопомогу з країнами соціалізму на основі принципу соціалістичного інтернаціоналізму, бере активну участь в економічній інтеграції і в міжнародному соціалістичному поділі праці.

Стаття 31. Захист соціалістичної Вітчизни належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу.

З метою захисту соціалістичних завоювань, мирної праці радянського народу, суверенітету і територіальної цілісності держави створено Збройні Сили СРСР і встановлено загальний військовий обов'язок.

Обов'язок Збройних Сил СРСР перед народом - надійно захищати соціалістичну Вітчизну, бути в постійній бойовій готовності, яка гарантує негайну відсіч будь-якому агресорові.

Стаття 32. Держава гарантує безпеку та обороноздатність країни, оснащує Збройні Сили СРСР усім необхідним.

Обов'язки державних органів, громадських організацій, службових осіб і громадян щодо гарантування безпеки країни та зміцнення її обороноздатності визначаються законодавством Союзу РСР.

Стаття 33. В СРСР встановлено єдине союзне громадянство. Кожний громадянин союзної республіки є громадянином СРСР.

Підстави і порядок набуття і втрати радянського громадянства визначаються Законом про громадянство СРСР.

Громадяни СРСР за кордоном користуються захистом і покровительством Радянської держави.

Стаття 34. Громадяни СРСР є рівними перед Законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Рівноправність громадян СРСР забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя.

Пільги окремим категоріям громадян установлюються тільки на підставі закону. Ніхто в СРСР не може користуватися незаконними привілеями.

Здійснення цих прав забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у здобутті освіти і професійної підготовки, у праці, винагороді за неї і просуванні по роботі, у громадськополітичній і культурній діяльності, а також спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства та дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям, поступове скорочення робочого часу жінок, які мають малолітніх дітей.

Стаття 36. Громадяни СРСР різних рас і національностей мають рівні права.

Здійснення цих прав забезпечується політикою всебічного розвитку і зближення всіх націй і народностей СРСР, вихованням громадян у дусі радянського патріотизму і соціалістичного інтернаціоналізму, можливістю користуватися рідною мовою та мовами інших народів СРСР.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само як і всяка проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги - караються за Законом.

Стаття 37. Іноземним громадянам і особам без громадянства в СРСР гарантуються передбачені Законом права і свободи, в тому числі право на звернення до суду та інших державних органів для захисту належних їм особистих, майнових, сімейних та інших прав.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території СРСР, зобов'язані поважати Конституцію СРСР і додержувати радянських законів.

Стаття 38. СРСР надає право притулку іноземцям, яких переслідують за захист інтересів трудящих і справи миру, за участь у революційному і національно-визвольному русі, за прогресивну громадсько-політичну, наукову або іншу творчу діяльність.

Стаття 39. Громадяни СРСР мають усю повноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, проголошених і гарантованих Конституцією СРСР та радянськими законами. Соціалістичний лад забезпечує розширення прав і свобод, безперервне поліпшення умов життя громадян у міру виконання програм соціально-економічного і культурного розвитку.

Використання громадянами прав і свобод не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян.

Стаття 40. Громадяни СРСР мають право на працю, - тобто на одержання гарантованої роботи з оплатою праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та з урахуванням суспільних потреб.

Це право забезпечується соціалістичною системою господарства, неухильним зростанням продуктивних сил, безплатним професійним навчанням, підвищенням трудової кваліфікації і навчанням нових спеціальностей, розвитком систем професійної орієнтації і працевлаштування.

Це право забезпечується встановленням для робітників і службовців робочого тижня, що не перевищує 41 години, скороченим робочим днем для ряду професій і виробництв, скороченою тривалістю роботи в нічний час; наданням щорічних оплачуваних відпусток, днів щотижневого відпочинку, а також розширенням мережі культурноосвітніх і оздоровчих закладів, розвитком масового спорту, фізичної культури і туризму; створенням сприятливих можливостей для відпочинку за місцем проживання та інших умов раціонального використання вільного часу.

Тривалість робочого часу і відпочинку колгоспників регулюється колгоспами.

Це право забезпечується безплатною кваліфікованою медичною допомогою, що подається державними закладами охорони здоров'я; розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров'я громадян; розвитком і вдосконаленням техніки безпеки і виробничої санітарії; проведенням широких профілактичних заходів; заходами щодо оздоровлення навколишнього середовища; особливим піклуванням про здоров'я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої праці, не зв'язаної з навчанням і трудовим вихованням; розгортанням наукових досліджень, спрямованих на запобігання та зниження захворюваності, на забезпечення довголітнього активного життя громадян.

Стаття 43. Громадяни СРСР мають право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника.

Це право гарантується соціальним страхуванням робітників, службовців і колгоспників, допомогою по тимчасовій непрацездатності; виплатою за рахунок держави і колгоспів пенсій за віком, інвалідністю і в зв'язку з втратою годувальника; працевлаштуванням громадян, які частково втратили працездатність; піклуванням про громадян похилого віку і про інвалідів; іншими формами соціального забезпечення.

Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги. Громадяни СРСР повинні дбайливо ставитись до наданого їм житла.

Це право забезпечується безплатністю всіх видів освіти, здійсненням загальної обов'язкової середньої освіти молоді, широким розвитком професійно-технічної, середньої спеціальної та вищої освіти на основі зв'язку навчання з життям, з виробництвом; розвитком заочної і вечірньої освіти; наданням державних стипендій та пільг учням і студентам; безплатною видачею шкільних підручників; можливістю навчання в школі рідною мовою; створенням умов для самоосвіти.

Стаття 46. Громадяни СРСР мають право на користування досягненнями культури.

Це право забезпечується загальнодоступністю цінностей вітчизняної та світової культури, які є в державних і громадських фондах; розвитком і рівномірним розміщенням культурно-освітніх закладів на території країни; розвитком телебачення і радіо, книговидавничої справи і періодичної преси, мережі безплатних бібліотек; розширенням культурного обміну з зарубіжними державами.

Стаття 47. Громадянам СРСР відповідно до цілей комуністичного будівництва гарантується свобода наукової, технічної і художньої творчості. Вона забезпечується широким розгортанням наукових досліджень, винахідницької та раціоналізаторської діяльності, розвитком літератури і мистецтва. Держава створює необхідні для цього матеріальні умови, подає підтримку добровільним товариствам і творчим спілкам, організує впровадження винаходів і раціоналізаторських пропозицій у народне господарство та інші сфери життя.

Права авторів, винахідників і раціоналізаторів охороняються державою.

Стаття 48. Громадяни СРСР мають право брати участь в управлінні державними і громадськими справами, в обговоренні і прийнятті законів та рішень загальнодержавного й місцевого значення.

Це право забезпечується можливістю обирати і бути обраними до Рад народних депутатів та інших виборних державних органів, брати участь у всенародних обговореннях і голосуваннях, у народному контролі, у роботі державних органів, громадських організацій та органів громадської самодіяльності, у зборах трудових колективів і за місцем проживання.

Стаття 49. Кожний громадянин СРСР має право вносити в державні органи і громадські організації пропозиції про поліпшення їх діяльності, критикувати недоліки в роботі.

Службові особи зобов'язані у встановлені строки розглядати пропозиції та заяви громадян, давати на них відповіді і вживати необхідних заходів.

Переслідування за критику забороняється. Особи, які переслідують за критику, притягаються до відповідальності.

Стаття 50. Відповідно до інтересів народу і з метою зміцнення та розвитку соціалістичного ладу громадянам СРСР гарантуються свободи: слова, друку, зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

Здійснення цих політичних свобод забезпечується наданням трудящим та їх організаціям громадських будинків, вулиць і площ, широким розповсюдженням інформації, можливістю використання преси, телебачення і радіо.

Стаття 51. Громадяни СРСР мають право об'єднуватись у політичні партії, громадські організації, брати участь у масових рухах, які сприяють розвиткові політичної активності і самодіяльності, задоволенню їхніх різноманітних інтересів.

Громадським організаціям гарантуються умови для успішного виконання ними своїх статутних завдань.

Стаття 52. Громадянам СРСР гарантується свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду. Розпалювання ворожнечі і ненависті у зв'язку з релігійними віруваннями забороняється.

Церква в СРСР відокремлена від держави і школа - від церкви.

Шлюб грунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка; подружжя є повністю рівноправним у сімейних відносинах.

Держава виявляє піклування про сім'ю шляхом створення і розвитку широкої мережі дитячих закладів, організації і вдосконалення служби побуту та громадського харчування, виплати допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг багатодітним сім'ям, а також інших видів допомоги сім'ї.

Стаття 54. Громадянам СРСР гарантується недоторканність особи. Ніхто не може бути арештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора.

Стаття 55. Громадянам СРСР гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому.

Стаття 56. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються Законом.

Стаття 57. Поважання особи, охорона прав і свобод громадян - обов'язок усіх державних органів, громадських організацій і службових осіб.

Громадяни СРСР мають право на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, на особисту свободу та майно.

Стаття 58. Громадяни СРСР мають право оскаржити дії службових осіб, державних і громадських органів. Скарги повинні бути розглянуті в порядку і в строки, встановлені Законом.

Дії службових осіб, які вчинені з порушенням Закону, з перевищенням повноважень і які ущемляють права громадян, можуть бути у встановленому Законом порядку оскаржені до суду.

Громадяни СРСР мають право на відшкодування втрати, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків.

Стаття 59. Здійснення прав і свобод є невіддільним від виконання громадянином своїх обов'язків.

Громадянин СРСР зобов'язаний додержувати Конституції СРСР і радянських законів, поважати правила соціалістичного співжиття, з гідністю нести високе звання громадянина СРСР.

Стаття 60. Обов'язок і справа честі кожного здатного до праці громадянина СРСР - сумлінна праця в обраній ним галузі суспільно корисної діяльності, додержання трудової дисципліни. Ухилення від суспільно корисної праці є несумісним з принципами соціалістичного суспільства.

Стаття 61. Громадянин СРСР зобов'язаний берегти і зміцнювати соціалістичну власність. Обов'язок громадянина СРСР - боротися з розкраданням і марнотратством державного та громадського майна, дбайливо ставитись до народного добра.

Особи, які посягають на соціалістичну власність, караються за Законом.

Стаття 62. Громадянин СРСР зобов'язаний оберігати інтереси Радянської держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету.

Захист соціалістичної Вітчизни є священний обов'язок кожного громадянина СРСР.

Зрада Батьківщини - найтяжчий злочин перед народом.

Стаття 63. Військова служба в рядах Збройних Сил СРСР - почесний обов'язок радянських громадян.

Стаття 64. Обов'язок кожного громадянина СРСР - поважати національну гідність інших громадян, зміцнювати дружбу націй і народностей Радянської багатонаціональної держави.

Стаття 65. Громадянин СРСР зобов'язаний поважати права і законні інтереси інших осіб, бути непримиренним до антигромадських вчинків, всемірно сприяти охороні громадського порядку.

Стаття 66. Громадяни СРСР зобов'язані піклуватися про виховання дітей, готувати їх до суспільно корисної праці, ростити гідними членами соціалістичного суспільства. Діти зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу.

Стаття 67. Громадяни СРСР зобов'язані берегти природу, охороняти її багатства.

Стаття 68. Турбота про збереження історичних пам'яток та інших культурних цінностей - обов'язок громадян СРСР.

Стаття 69. Інтернаціональний обов'язок громадянина СРСР - сприяти розвиткові дружби і співробітництва з народами інших країн, підтриманню і зміцненню загального миру.

Стаття 70. Союз Радянських Соціалістичних Республік - єдина союзна багатонаціональна держава, утворена на основі принципу соціалістичного федералізму, в результаті вільного самовизначення націй і добровільного об'єднання рівноправних радянських соціалістичних республік.

СРСР уособлює державну єдність радянського народу, згуртовує всі нації і народності з метою спільного будівництва комунізму.

Стаття 71. У Союзі Радянських Соціалістичних Республік об'єднуються:

Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка,

Українська Радянська Соціалістична Республіка,

Білоруська Радянська Соціалістична Республіка,

Узбецька Радянська Соціалістична Республіка,

Казахська Радянська Соціалістична Республіка,

Грузинська Радянська Соціалістична Республіка,

Азербайджанська Радянська Соціалістична Республіка,

Литовська Радянська Соціалістична Республіка,

Молдавська Радянська Соціалістична Республіка,

Латвійська Радянська Соціалістична Республіка,

Киргизька Радянська Соціалістична Республіка,

Таджицька Радянська Соціалістична Республіка,

Вірменська Радянська Соціалістична Республіка,

Туркменська Радянська Соціалістична Республіка,

Естонська Радянська Соціалістична Республіка.

Стаття 72. За кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу з СРСР.

Стаття 73. Віданню Союзу Радянських Соціалістичних Республік в особі його найвищих органів державної влади і управління підлягають:

1) прийняття до складу СРСР нових республік; затвердження утворення нових автономних республік і автономних областей у складі союзних республік;

2) визначення державного кордону СРСР і затвердження змін кордонів між союзними республіками;

3) встановлення загальних засад організації та діяльності республіканських і місцевих органів державної влади і управління;

4) забезпечення єдності законодавчого регулювання на всій території СРСР, встановлення основ законодавства Союзу РСР і союзних республік;

5) проведення єдиної соціально-економічної політики, керівництво економікою країни; визначення основних напрямів науково-технічного прогресу і загальних заходів щодо раціонального використання і охорони природних ресурсів; розроблення і затвердження державних планів економічного і соціального розвитку СРСР, затвердження звітів про їх виконання;

6) розроблення і затвердження єдиного державного бюджету СРСР, затвердження звіту про його виконання; керівництво єдиною грошовою і кредитною системою; встановлення податків і доходів, що надходять на утворення державного бюджету СРСР; визначення політики в галузі цін і оплати праці;

7) керівництво галузями народного господарства, об'єднаннями і підприємствами союзного підпорядкування; загальне керівництво галузями союзно-республіканського підпорядкування;

8) питання миру і війни, захист суверенітету, охорона державних кордонів і території СРСР, організація оборони, керівництво Збройними Силами СРСР;

9) гарантування державної безпеки;

10) представництво СРСР у міжнародних відносинах; зв'язки СРСР з іноземними державами і міжнародними організаціями; встановлення загального порядку і координація відносин союзних республік з іноземними державами і міжнародними організаціями; зовнішня торгівля та інші види зовнішньоекономічної діяльності на основі державної монополії;

11) контроль за додержанням Конституції СРСР і забезпечення відповідності конституцій союзних республік Конституції СРСР;

12) вирішення інших питань загальносоюзного значення.

Стаття 74. Закони СРСР мають однакову силу на території всіх союзних республік. В разі розбіжності Закону союзної республіки з загальносоюзним Законом діє Закон СРСР.

Стаття 75. Територія Союзу Радянських Соціалістичних Республік є єдиною і включає території союзних республік.

Суверенітет СРСР поширюється на всю його територію.

Стаття 76. Союзна республіка - суверенна радянська соціалістична держава, яка об'єдналася з іншими радянськими республіками в Союз Радянських Соціалістичних Республік.

Поза межами, зазначеними у статті 73 Конституції СРСР, союзна республіка самостійно здійснює державну владу на своїй території.

Союзна республіка має свою Конституцію, яка відповідає Конституції СРСР і враховує особливості республіки.

Стаття 77. Союзна республіка бере участь у вирішенні питань, віднесених до відання Союзу РСР, на З'їзді народних депутатів СРСР, у Верховній Раді СРСР, Президії Верховної Ради СРСР, Раді Федерації, Кабінеті Міністрів СРСР та інших органах Союзу РСР.

Союзна республіка забезпечує комплексний економічний і соціальний розвиток на своїй території, сприяє здійсненню на цій території повноважень Союзу РСР, проводить у життя рішення найвищих органів державної влади і управління СРСР.

У питаннях, що належать до її відання, союзна республіка координує і контролює діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування.

Стаття 78. Територія союзної республіки не може бути змінена без її згоди. Кордони між союзними республіками можуть змінюватися за взаємною угодою відповідних республік, яка підлягає затвердженню Союзом РСР.

Стаття 79. Союзна республіка визначає свій крайовий, обласний, окружний, районний поділ і вирішує інші питання адміністративнотериторіального устрою.

Стаття 80. Союзна республіка має право вступати у відносини з іноземними державами, укладати з ними договори і обмінюватися дипломатичними і консульськими представниками, брати участь у діяльності міжнародних організацій.

Стаття 81. Суверенні права союзних республік охороняються Союзом РСР.

Стаття 82. Автономна республіка перебуває у складі союзної республіки.

Автономна республіка поза межами прав Союзу РСР і союзної республіки самостійно вирішує питання, які належать до її відання.

Автономна республіка має свою Конституцію, яка відповідає Конституції СРСР і Конституції союзної республіки і враховує особливості автономної республіки.

Стаття 83. Автономна республіка бере участь у вирішенні питань, віднесених до відання Союзу РСР і союзної республіки, через найвищі органи державної влади і управління відповідно Союзу РСР і союзної республіки.

Автономна республіка забезпечує комплексний економічний і соціальний розвиток на своїй території, сприяє здійсненню на цій території повноважень Союзу РСР і союзної республіки, проводить у життя рішення найвищих органів державної влади і управління СРСР і союзної республіки.

У питаннях, що належать до її відання, автономна республіка координує і контролює діяльність підприємств, установ і організацій союзного і республіканського (союзної республіки) підпорядкування.

Стаття 84. Територія автономної республіки не може бути змінена без її згоди.

Стаття 85. До Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки входять автономні радянські соціалістичні республіки: Башкирська, Бурятська, Дагестанська, Кабардино-Балкарська, Калмицька, Карельська, Комі, Марійська, Мордовська, Північно-Осетинська, Татарська, Тувинська, Удмуртська, Чечено-Інгушська, Чуваська, Якутська.

До Узбецької Радянської Соціалістичної Республіки входить Каракалпацька Автономна Радянська Соціалістична Республіка.

До Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки входять Абхазька й Аджарська автономні радянські соціалістичні республіки.

До Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки входить Нахічеванська Автономна Радянська Соціалістична Республіка.

Стаття 86. Автономна область перебуває у складі союзної республіки або краю. Закон про автономну область приймається Верховною Радою союзної республіки за поданням Ради народних депутатів автономної області.

Стаття 87. До Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки входять автономні області: Адигейська, Горно-Алтайська, Єврейська, Карачаєво-Черкеська, Хакаська.

До Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки входить Південно-Осетинська автономна область.

До Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки входить Нагірно-Карабахська автономна область.

До Таджицької Радянської Соціалістичної Республіки входить Горно-Бадахшанська автономна область.

Стаття 88. Автономний округ перебуває у складі краю або області. Закон про автономні округи приймається Верховною Радою союзної республіки.

Стаття 89. Ради народних депутатів - З'їзд народних депутатів СРСР і Верховна Рада СРСР, З'їзди народних депутатів, Верховні Ради союзних і автономних республік, Ради народних депутатів автономних областей, автономних округів, крайові, обласні та інших адміністративно-територіальних одиниць - становлять єдину систему представницьких органів державної влади.

Стаття 90. Строк повноважень Рад народних депутатів - п'ять років.

Вибори народних депутатів СРСР призначаються не пізніше як за чотири місяці до закінчення строку повноважень З'їзду народних депутатів СРСР.

Строки і порядок призначення виборів народних депутатів союзних і автономних республік, місцевих Рад народних депутатів визначаються законами союзних і автономних республік.

Стаття 91. Найважливіші питання загальносоюзного, республіканського і місцевого значення вирішуються на засіданнях З'їздів народних депутатів, сесіях Верховних Рад і місцевих Рад народних депутатів або ставляться ними на референдуми.

Верховні Ради союзних і автономних республік обираються безпосередньо виборцями, а в тих республіках, де передбачається створення З'їздів, - З'їздами народних депутатів.

Ради народних депутатів утворюють комітети, постійні комісії, створюють виконавчі і розпорядчі, а також інші підзвітні їм органи.

Службові особи, які обираються або призначаються Радами народних депутатів, за винятком суддів, не можуть займати свої посади більш як два строки підряд.

Будь-яка службова особа може бути достроково звільнена з посади, яку вона займає, в разі неналежного виконання нею своїх службових обов'язків.

Стаття 92. Ради народних депутатів утворюють органи народного контролю, який поєднує державний контроль з громадським контролем трудящих на підприємствах, в установах і організаціях.

Органи народного контролю перевіряють виконання вимог законодавства, державних програм і завдань; ведуть боротьбу з порушеннями державної дисципліни, проявами місництва, відомчого підходу до справи, з безгосподарністю й марнотратством, тяганиною і бюрократизмом; координують роботу інших контрольних органів; сприяють удосконаленню структури і роботи державного апарату.

Стаття 93. Ради народних депутатів безпосередньо і через створювані ними органи керують усіма галузями державного, господарського і соціально-культурного будівництва, приймають рішення, забезпечують їх виконання, здійснюють контроль за проведенням рішень у життя.

Стаття 94. Діяльність Рад народних депутатів будується на основі колективного, вільного, ділового обговорення і вирішення питань, гласності, регулярної звітності виконавчих і розпорядчих органів, інших створюваних Радами органів перед ними та населенням, широкого залучення громадян до участі в їх роботі.

Ради народних депутатів і створювані ними органи враховують громадську думку, виносять на обговорення громадян найважливіші питання загальнодержавного і місцевого значення, систематично інформують громадян про свою роботу і прийняті рішення.

Стаття 95. Вибори народних депутатів проводяться по одномандатних або багатомандатних виборчих округах на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Частина народних депутатів союзних і автономних республік, якщо це передбачено конституціями республік, може обиратись від громадських організацій.

Стаття 96. Вибори народних депутатів від виборчих округів є загальними - право обирати мають громадяни СРСР, які досягли 18 років.

Народним депутатом СРСР може бути обраний громадянин СРСР, який досяг 21 року.

Громадянин СРСР не може бути одночасно народним депутатом більш як у двох Радах народних депутатів.

Особи, які входять до складу Кабінету Міністрів СРСР, Рад Міністрів союзних і автономних республік, виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, за винятком голів цих органів, керівники відомств, відділів і управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад, судді не можуть бути депутатами в Раді, якою вони призначаються або обираються.

У виборах не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними, особи, які тримаються за вироком суду в місцях позбавлення волі. В голосуванні не беруть участі особи, щодо яких у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством, обрано запобіжний захід - тримання під вартою.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження виборчих прав громадян СРСР є недопустимим і карається за законом.

Стаття 97. Вибори народних депутатів від виборчих округів є рівними: виборець по кожному виборчому округу має один голос; виборці беруть участь у виборах на рівних засадах.

Стаття 98. Вибори народних депутатів від виборчих округів є прямими: народні депутати обираються громадянами безпосередньо.

Стаття 99. Голосування на виборах народних депутатів є таємним: контроль за волевиявленням голосуючих не допускається.

Стаття 100. Право висування кандидатів у народні депутати по виборчих округах належить трудовим колективам, громадським організаціям, колективам середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, зборам виборців за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах. Органи і організації, які мають право висування кандидатів у народні депутати від громадських організацій, визначаються відповідно законами Союзу РСР, союзних і автономних республік.

Кількість кандидатів у народні депутати не обмежується. Кожен учасник передвиборних зборів може пропонувати для обговорення будь-які кандидатури, в тому числі і свою.

До виборчих бюлетенів може бути включено будь-яку кількість кандидатів.

Кандидати в народні депутати беруть участь у виборчій кампанії на рівних підставах.

Для забезпечення однакових умов для кожного кандидата в народні депутати витрати, пов'язані з підготовкою і проведенням виборів народних депутатів, провадяться відповідною виборчою комісією з єдиного фонду, створюваного за рахунок держави, а також добровільних внесків підприємств, громадських організацій, громадян.

Стаття 101. Підготовка до виборів народних депутатів здійснюється відкрито і гласно.

Проведення виборів забезпечують виборчі комісії, які утворюються з представників, обраних зборами (конференціями) трудових колективів, громадських організацій, колективів середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, зборами виборців за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах.

Громадянам СРСР, трудовим колективам, громадським організаціям, колективам середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, військовослужбовцям по військових частинах гарантується можливість вільного і всебічного обговорення політичних, ділових і особистих якостей кандидатів у народні депутати, а також право агітації за або проти кандидата на зборах, у пресі, по телебаченню, радіо.

Порядок проведення виборів народних депутатів визначається законами Союзу РСР, союзних і автономних Республік.

Стаття 102. Виборці і громадські організації дають накази своїм депутатам.

Відповідні Ради народних депутатів розглядають накази, враховують їх при розробленні планів економічного і соціального розвитку та складанні бюджету, а також при підготовці рішень в інших питаннях, організують виконання наказів та інформують громадян про їх реалізацію.

Стаття 103. Депутати є повноважними представниками народу в Радах народних депутатів.

Беручи участь у роботі Рад, депутати вирішують питання державного, господарського і соціально-культурного будівництва, організують проведення рішень Рад у життя, здійснюють контроль за роботою державних органів, підприємств, установ і організацій.

У своїй діяльності депутат керується загальнодержавними інтересами, враховує запити населення виборчого округу, інтереси, що їх виражає громадська організація, яка його обрала, добивається втілення в життя наказів виборців і громадської організації.

Стаття 104. Депутат здійснює свої повноваження, як правило, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.

На час засідань З'їздів народних депутатів, сесій Верховних Рад або місцевих Рад народних депутатів, а також для здійснення депутатських повноважень в інших випадках, передбачених законом, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням йому витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю, за рахунок коштів відповідного державного або місцевого бюджету.

Стаття 105. Депутат має право запиту до відповідних державних органів і службових осіб, які зобов'язані дати відповідь на запит на З'їзді народних депутатів, сесії Верховної Ради, місцевої Ради народних депутатів.

Депутат має право звертатися до всіх державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій у питаннях депутатської діяльності і брати участь у розгляді поставлених ним питань. Керівники відповідних державних і громадських органів, підприємств, установ і організацій зобов'язані невідкладно приймати депутата і розглядати його пропозиції у встановлені строки.

Стаття 106. Депутатові забезпечуються умови для безперешкодного й ефективного здійснення його прав і обов'язків.

Недоторканність депутатів, а також інші гарантії депутатської діяльності встановлюються Законом про статус депутатів та іншими законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік.

Стаття 107. Депутат зобов'язаний звітувати про свою роботу, роботу З'їзду народних депутатів, Верховної Ради або місцевої Ради народних депутатів перед виборцями, колективами та громадськими організаціями, які висунули його кандидатом у депутати, або перед громадською організацією, яка його обрала.

Депутат, який не виправдав довір'я виборців або громадської організації, може бути в будь-який час відкликаний за рішенням більшості виборців або громадської організації, яка його обрала, у встановленому законом порядку.

Стаття 108. Найвищим органом державної влади СРСР є З'їзд народних депутатів СРСР.

З'їзд народних депутатів СРСР правомочний прийняти на свій розгляд і вирішити будь-яке питання, віднесене до відання Союзу РСР.

До виключного відання З'їзду народних депутатів СРСР належить:

1) прийняття Конституції СРСР, внесення до неї змін;

2) прийняття рішень з питань національно-державного устрою, віднесених до відання Союзу РСР;

3) визначення державного кордону СРСР; затвердження змін кордонів між союзними республіками;

4) визначення основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики СРСР;

5) затвердження перспективних державних планів і найважливіших загальносоюзних програм економічного і соціального розвитку СРСР;

6) обрання Верховної Ради СРСР і Голови Верховної Ради СРСР;

7) затвердження Голови Верховного Суду СРСР, Генерального прокурора СРСР, Голови Вищого арбітражного суду СРСР;

8) обрання Комітету конституційного нагляду СРСР за поданням Голови Верховної Ради СРСР;

9) скасування актів, прийнятих Верховною Радою СРСР;

10) прийняття рішень про проведення всенародного голосування (референдуму).

З'їзд народних депутатів СРСР приймає закони СРСР і постанови більшістю голосів від загальної кількості народних депутатів СРСР.

Стаття 109. З'їзд народних депутатів СРСР складається з 2250 депутатів, які обираються в такому порядку:

750 депутатів - від територіальних виборчих округів з рівною кількістю виборців;

750 депутатів - від національно-територіальних виборчих округів за нормами: 32 депутати від кожної союзної Республіки, 11 депутатів від кожної автономної республіки, 5 депутатів від кожної автономної області і один депутат від кожного автономного округу;

750 депутатів - від загальносоюзних громадських організацій за нормами, встановленими Законом про вибори народних депутатів СРСР.

Стаття 110. З'їзд народних депутатів СРСР скликається на перше засідання не пізніше як через два місяці після виборів.

За поданням мандатної комісії, яку він обирає, З'їзд народних депутатів СРСР приймає рішення про визнання повноважень депутатів, а в разі порушення законодавства про вибори - про визнання виборів окремих депутатів недійсними.