визнаючи, що припинення існування Союзу РСР як держави-суб'єкта міжнародного права диктує необхідність термінового урегулювання комплексу питань, пов'язаних з майном колишнього Союзу РСР за кордоном, між державами-правонаступниками в особі Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Респубіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан і України,

підтверджуючи право кожної Сторони на володіння, користування і розпорядження справедливою фіксованою часткою майна колишнього Союзу РСР за кордоном, що належить їй, при дотриманні прав і інтересів інших Сторін, а також законів держав, на території яких знаходиться майно,

прагнучи до створення належних умов для здійснення практичних завдань зовнішньої політики,

відмічаючи виключне значення дотримання вищезазначених умов для гарантованого виконання Сторонами міжнародних зобов'язань, що випливають для них з договорів і угод колишнього Союзу РСР, як це зафіксовано в Договорі про правонаступництво щодо колишнього державного боргу і активів Союзу РСР від 4 грудня 1991 року, і на розвиток Угоди глав держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав "Про власність за кордоном" від 30 грудня 1991 року,

домовилися про нижченаведене:

Предметом розгляду цієї Угоди є рухома і нерухома власність колишнього Союзу РСР за межами його території і інвестиції, що знаходяться за кордоном, які були на момент правонаступництва у володінні, користуванні і розпорядженні колишнього Союзу РСР, його державних органів та інших структур загальносоюзного значення, що знаходились під його юрисдикцією або контролем.

Вищезазначена власність підлягає поділу і переходить до Сторін у відповідності з наступною шкалою фіксованих часток в активах колишнього Союзу РСР на підставі агрегованого показника:

Ця шкала підлягає терміновій реалізації у практичній політиці Сторін. При цьому Сторони виходять з взаємозалежності, яка існує між зобов'язанням приймати участь у погашенні та нести витрати за обслуговування державного зовнішнього боргу колишнього Союзу РСР у частках, встановлених у приведеній вище шкалі, і можливістю реалізації права власності кожної з Сторін на частку всієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном, що зараховується їй.

Частка кожної Сторони у власності колишнього Союзу РСР за кордоном виражається у відсотках до загального обсягу всієї цієї власності у кожній конкретній державі.