Держави-члени Ради Європи та інші держави-учасниці Європейської культурної конвенції (ETS № 18), які підписали цю Конвенцію,

ураховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами, зокрема для захисту та просування ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням;

ураховуючи, що свобода творчості й свобода вираження є основоположними засадами цих принципів;

ураховуючи, що сприяння культурному розмаїттю багатьох європейських країн є однією із цілей Європейської культурної конвенції;

беручи до уваги Конвенцію ЮНЕСКО про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження (м. Париж, 20 жовтня 2005 року), якою визнається культурне розмаїття як характерна риса людства та спрямована на посилення творчості, виробництва, поширення, розповсюдження та заохочення культурного самовираження;

ураховуючи, що спільне кінематографічне виробництво як засіб творчості та вираження культурного розмаїття у глобальному вимірі необхідно посилити;

визнаючи, що кінематографічний твір є важливим засобом культурного і мистецького вираження та відіграє істотну роль в обстоюванні свободи самовираження, розмаїття і творчості, а також демократичного громадянства;

сповнені рішучості розвивати ці принципи та посилаючись на рекомендації Комітету Міністрів до держав-членів стосовно кінематографії та аудіовізуальної сфери, зокрема на Рекомендацію Rec(86)3 щодо сприяння виробництву аудіовізуальної продукції в Європі та Рекомендацію CM/Rec(2009)7 щодо національних політик у сфері кінематографії та розмаїття форм культурного самовираження;

усвідомлюючи, що до Резолюції Res(88)15 про заснування Європейського фонду підтримки спільного виробництва та розповсюдження художніх кінематографічних та аудіовізуальних творів "Eurimages") були внесені зміни, які передбачають приєднання держав, які не є членами Ради Європи;

вирішивши досягти зазначених цілей завдяки спільним зусиллям для сприяння співробітництву та визначення правил, які застосовуються до спільного кінематографічного виробництва в цілому;

ураховуючи, що прийняття спільних правил сприятиме зменшенню обмежень і заохоченню співробітництва у сфері спільного кінематографічного виробництва;

ураховуючи технологічну, економічну й фінансову еволюцію кіноіндустрії із часу відкриття для підписання Європейської конвенції про спільне кінематографічне виробництво (ETS № 147) у 1992 році;

вважаючи, що такий розвиток зумовлює необхідність перегляду Конвенції 1992 року з метою забезпечення подальшої актуальності та ефективності цієї правової рамки для спільного кінематографічного виробництва;

усвідомлюючи, що ця Конвенція покликана замінити Європейську конвенцію про спільне кінематографічне виробництво,

домовилися про таке:

Сторони цієї Конвенції зобов’язуються сприяти розвитку міжнародного спільного кінематографічного виробництва відповідно до викладених нижче положень.

1. Ця Конвенція регулює відносини між Сторонами у сфері багатостороннього спільного виробництва, що здійснюється на території Сторін.

2. Ця Конвенція застосовується:

a) до спільного виробництва за участю не менш ніж трьох співвиробників, які створені на території трьох різних Сторін Конвенції; та

b) до спільного виробництва за участю не менш ніж трьох співвиробників, які створені на території трьох різних Сторін Конвенції, та одного або декількох співвиробників, які створені не на території таких Сторін. Однак загальний внесок співвиробників, які створені не на території Сторін Конвенції, не може перевищувати 30% усіх витрат на виробництво.

У будь-якому випадку ця Конвенція застосовується лише за умови, що твір відповідає визначенню офіційного кінематографічного твору спільного виробництва, визначеному в пункті "c" статті 3 нижче.

3. Положення двосторонніх угод, укладених між Сторонами цієї Конвенції, продовжують застосовуватися до двостороннього спільного виробництва.

У випадку багатостороннього спільного виробництва положення цієї Конвенції мають переважну силу над положеннями двосторонніх угод, укладених між Сторонами Конвенції. Положення щодо двостороннього спільного виробництва залишаються чинними, якщо вони не суперечать положенням цієї Конвенції.

4. У разі відсутності будь-якої угоди, що регулює відносини двостороннього спільного виробництва між двома Сторонами цієї Конвенції, ця Конвенція застосовується також до двостороннього спільного виробництва, якщо жодна із залучених Сторін не заявляє застережень згідно з положеннями статті 22.

Для цілей цієї Конвенції:

a) термін "кінематографічний твір" означає твір будь-якої тривалості або на будь-якому носії, зокрема кінематографічний твір художнього, мультиплікаційного та документального виду, який відповідає чинним на території кожної із залучених Сторін положенням у сфері кіноіндустрії та призначений для показу в кінотеатрах;

b) термін "співвиробники" означає кінематографічні виробничі компанії або виробників, які створені на території Сторін цієї Конвенції та які надали згоду на обов’язковість для них договору про спільне виробництво;

c) термін "офіційний кінематографічний твір спільного виробництва" (далі - кінематографічний твір) означає кінематографічний твір, який відповідає умовам, викладеним у Додатку II, що є невід’ємною частиною цієї Конвенції;

d) термін "багатостороннє спільне виробництво" означає кінематографічний твір, вироблений не менш ніж трьома співвиробниками, як це визначено в пункті 2 статті 2 вище.

1. Кінематографічні твори, що створені у багатосторонньому спільному виробництві та підпадають під сферу застосування цієї Конвенції, мають право на пільги, передбачені для національних кінематографічних творів законодавчими і регуляторними положеннями, що є чинними на території кожної зі Сторін цієї Конвенції, які беруть участь у відповідному спільному виробництві.

2. Пільги надаються кожному співвиробнику Стороною, на території якої він створений, відповідно до умов та обмежень, передбачених законодавчими і регуляторними положеннями, що є чинними на території цієї Сторони, та відповідно до положень цієї Конвенції.

1. Будь-яке спільне виробництво кінематографічних творів підлягає погодженню компетентних органів Сторін, на території яких створені співвиробники, після проведення консультацій між компетентними органами та відповідно до процедур, викладених у Додатку I. Цей додаток є невід’ємною частиною цієї Конвенції.

2. Заяви для отримання статусу спільного виробництва подаються на погодження компетентним органам відповідно до процедури подання заяв, викладеної в Додатку I. Таке погодження є остаточним, крім випадку невиконання початкових зобов’язань стосовно мистецьких, фінансових або технічних умов.

3. Проєкти відверто порнографічного характеру або ті, що пропагують дискримінацію, ненависть або насильство чи відкрито ображають людську гідність, не можуть отримати статусу спільного виробництва.

4. Пільги, передбачені статусом спільного виробництва, надаються співвиробникам, які, як вважається, мають необхідні технічні й фінансові ресурси та достатню професійну кваліфікацію.

5. Кожна Договірна Держава повинна визначити компетентні органи, згадані в пункті 2 вище, шляхом подання заяви під час підписання або одночасно зі здачею на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання. Ця заява може бути змінена будь-коли у майбутньому.

1. У випадку багатостороннього спільного виробництва мінімальний внесок повинен становити не менш ніж 5%, а максимальний внесок не може перевищувати 80% суми всіх витрат на виробництво кінематографічного твору. Якщо мінімальний внесок становить менше ніж 20% або участь у спільному виробництві є винятково фінансовою, то відповідна Сторона може вжити заходів для обмеження або заборони доступу до національних програм підтримки виробництва.

2. Якщо ця Конвенція застосовується як двостороння угода між двома Сторонами згідно з положеннями пункту 4 статті 2, то мінімальний внесок повинен становити не менш ніж 10%, а максимальний внесок не може перевищувати 90% суми всіх витрат на виробництво кінематографічного твору. Якщо мінімальний внесок становить менше ніж 20% або участь у спільному виробництві є винятково фінансовою, то відповідна Сторона може вжити заходів для обмеження або заборони доступу до національних програм підтримки виробництва.

1. Договір про спільне виробництво повинен гарантувати кожному співвиробнику право спільної власності на матеріальні та нематеріальні майнові права на кінематографічний твір. Договір повинен містити положення про те, що майстер-копія (перший готовий примірник) кінематографічного твору зберігається у місці, яке співвиробники визначать разом і до якого їм гарантується вільний доступ.

2. Договір про спільне виробництво повинен також гарантувати кожному співвиробнику право доступу до матеріалів і майстер-копії кінематографічного твору як засобу для виготовлення копій.

1. Внесок кожного співвиробника передбачає активну технічну й мистецьку участь. Як правило та відповідно до міжнародних зобов’язань, що є обов’язковими для Сторін, внесок співвиробників, який стосується творчого, технічного й мистецького персоналу, акторів та обладнання, повинен бути пропорційним розміру їхнього фінансового внеску.

2. З урахуванням міжнародних зобов’язань, що є обов’язковими для Сторін, та вимог кіносценарію до складу знімальної групи, яка займається зйомками твору, повинні входити громадяни держав, які є партнерами у спільному виробництві, а оброблення відзнятих матеріалів, як правило, здійснюється в цих державах.

1. Незважаючи на положення статті 8 та з урахуванням спеціальних умов і обмежень, передбачених законами та підзаконними актами, які є чинними для Сторін, спільне виробництво може отримати статус спільного виробництва згідно з положеннями цієї Конвенції, якщо воно відповідає таким умовам:

a) має один чи більше міноритарних внесків, які можуть бути тільки фінансовими, відповідно до договору про спільне виробництво за умови, що внесок кожної країни становить не менш ніж 10% і не більш ніж 25% суми витрат на виробництво;

b) має основного співвиробника, який здійснює активний технічний і мистецький внесок та відповідає вимогам, встановленим для кінематографічного твору для його визнання національним твором у країні цього співвиробника;

c) сприяє розвитку культурного розмаїття й міжкультурного діалогу; і

d) є предметом договорів про спільне виробництво, які містять положення про розподіл доходів.

2. Фінансові спільні виробництва можуть претендувати на статус спільного виробництва лише після отримання погодження від компетентних органів у кожному окремому випадку, зокрема з урахуванням положень статті 10 нижче.

1. У кінематографічних відносинах між Сторонами повинен дотримуватися загальний баланс як щодо всієї суми інвестованих коштів, так і щодо мистецької й технічної участі у спільному виробництві кінематографічних творів.

2. Сторона, яка упродовж тривалого строку відчуває дефіцит у відносинах спільного виробництва з однією або декількома іншими Сторонами, може відкликати своє погодження для подальшого спільного виробництва, доки не буде відновлено збалансовані кінематографічні відносини з однією чи декількома іншими Сторонами.

Відповідно до чинних законів, підзаконних актів та міжнародних зобов’язань кожна Сторона повинна сприяти в’їзду та перебуванню, а також оформленню дозволів на працевлаштування на її території для технічного й мистецького персоналу інших Сторін, який бере участь у спільному виробництві. Так само кожна Сторона повинна надати дозвіл на тимчасове ввезення та вивезення обладнання, необхідного для виробництва та розповсюдження кінематографічних творів, що підпадають під дію цієї Конвенції.

1. Країни-співвиробники повинні зазначатися у кінематографічних творах спільного виробництва.

2. Назви цих країн повинні бути чітко перелічені у вступних титрах, у всіх рекламних та інформаційних матеріалах і під час демонстрування кінематографічних творів.

У випадках, коли кінематографічний твір спільного виробництва експортується до країни, яка встановила квоти для імпорту кінематографічних творів, а одна зі Сторін-співвиробників не має права вільно ввозити свої кінематографічні твори до країни-імпортера:

a) кінематографічний твір, як правило, повинен бути включений до квоти країни з найбільшим внеском;

b) якщо внески різних країн у виробництво кінематографічного твору однакові, кінематографічний твір повинен бути включений до квоти країни, яка має найкращі можливості для експорту до країни-імпортера;

c) якщо неможливо застосувати положення підпунктів "a" і "b" вище кінематографічний твір повинен бути включений до квоти Сторони, яку представляє режисер.

Під час надання статусу спільного виробництва компетентний орган Сторони може вимагати від створеного на її території співвиробника виробити фінальний варіант кінематографічного твору однією з мов цієї Сторони.

Якщо співвиробники не вирішать інакше, то кінематографічні твори спільного виробництва на міжнародних фестивалях демонструє Сторона, на території якої створений співвиробник з найбільшим внеском, або, якщо фінансові внески однакові, - Сторона, яку представляє режисер.

1. Ця Конвенція для її держав-учасниць замінює Європейську конвенцію про спільне кінематографічне виробництво, яка була відкрита для підписання 2 жовтня 1992 року.

2. У відносинах між Стороною цієї Конвенції та Стороною Конвенції 1992 року, яка не ратифікувала цю Конвенцію, Конвенція 1992 року продовжує застосовуватися.

1. Рада правління Європейського фонду підтримки спільного виробництва та розповсюдження художніх кінематографічних та аудіовізуальних творів "Eurimages" несе відповідальність за моніторинг виконання цієї Конвенції.

2. Будь-яка Сторона цієї Конвенції, яка не с членом "Eurimages", може бути представлена і мати один голос на засіданні Ради правління "Eurimages", якщо ця Рада виконує завдання, покладені на неї цією Конвенцією.

3. З метою сприяння ефективному застосуванню Конвенції Рада правління "Eurimages" може:

a) вносити пропозиції щодо сприяння обміну досвідом і кращою практикою між Сторонами;

b) сформулювати свою позицію з будь-якого питання щодо застосування і виконання цієї Конвенції й надавати конкретні рекомендації для Сторін із цього приводу.

4. З метою оновлення положень Додатків I і II цієї Конвенції для забезпечення їх подальшої відповідності до загальної практики у кінематографічній сфері будь-яка Сторона, Комітет Міністрів або Рада правління Європейського фонду підтримки спільного виробництва та розповсюдження художніх кінематографічних та аудіовізуальних творів "Eurimages" можуть запропонувати внести зміни. Генеральний секретар Ради Європи надсилає їх до відома всім Сторонам.

5. Після консультацій зі Сторонами Комітет Міністрів може затвердити зміни, запропоновані відповідно до пункту 4, більшістю голосів, як це передбачено у пункті "d" статті 20 Статуту Ради Європи. Зміни набирають чинності після закінчення одного року з дати їх надіслання Сторонам. Протягом цього строку будь-яка Сторона може надіслати повідомлення Генеральному секретарю про будь-які заперечення щодо набрання чинності цими змінами стосовно неї.

6. Якщо одна третина Сторін повідомлять Генеральному секретарю Ради Європи про заперечення щодо набрання чинності зазначеними змінами, ці зміни не набирають чинності.

7. Якщо менш ніж одна третина Сторін повідомлять про заперечення, зміни набирають чинності тільки для тих Сторін, які не повідомили про заперечення.

8. Після того, як зміни набрали чинності відповідно до пунктів 5 і 7 цієї статті, а Сторона повідомила про заперечення щодо них, ці зміни набирають чинності для такої Сторони в перший день місяця, що настає після дати, коли Сторона повідомила Генеральному секретарю Ради Європи про прийняття нею цих змін. Сторона, яка повідомила про заперечення, може відкликати його в будь-який час шляхом надіслання повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи.

9. Якщо Комітет Міністрів затвердив зміни, то держава або Європейський Союз не можуть надати згоди на обов’язковість для них цієї Конвенції без одночасного прийняття цих змін.

1. Ця Конвенція відкрита для підписання державами-членами Ради Європи та іншими державами-учасницями Європейської культурної конвенції, які можуть надати згоду на її обов’язковість для них шляхом:

a) підписання без застереження щодо ратифікації, прийняття чи затвердження; або

b) підписання з умовою ратифікації, прийняття чи затвердження з подальшою ратифікацією, прийняттям чи затвердженням.

2. Ратифікаційні грамоти, документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

1. Ця Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати, коли три держави, принаймні дві з яких є членами Ради Європи, надали згоду на обов’язковість для них цієї Конвенції відповідно до положень статті 18.

2. Стосовно будь-якої держави, яка підписує цю Конвенцію та в подальшому надає згоду на її обов’язковість для неї, ця Конвенція набирає чинності у перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду з дати підписання або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти, документа про прийняття чи затвердження.

1. Після набрання чинності цією Конвенцією Комітет Міністрів Ради Європи рішенням, ухваленим більшістю відповідно до пункту "d" статті 20 Статуту Ради Європи та одноголосно представниками Договірних Держав, які мають право засідати в Комітеті Міністрів, після консультацій зі Сторонами може запропонувати будь-якій державі, що не є членом Ради Європи, а також Європейському Союзу приєднатися до цієї Конвенції.

2. Стосовно будь-якої держави, що приєднується до Конвенції, або Європейського Союзу в разі його приєднання, Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду з дати здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи документа про приєднання.

1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження чи приєднання може зазначити територію або території, до яких буде застосовуватися ця Конвенція.

2. Будь-яка Сторона в будь-який час пізніше шляхом подання заяви Генеральному секретарю Ради Європи може розширити застосування цієї Конвенції на будь-яку іншу територію, зазначену в цій заяві. Стосовно такої території Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду з дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до двох попередніх пунктів, стосовно будь-якої території, зазначеної в цій заяві, може бути відкликана шляхом надіслання повідомлення Генеральному секретарю. Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження чи приєднання може заявити, що пункт 4 статті 2 не застосовується до відносин її двостороннього спільного виробництва з однією чи більше Сторонами. Крім того, вона може залишити за собою право встановити максимальну частку внеску, яка відрізняється від зазначеної в підпункті "a" пункту 1 статті 9. Жодного іншого застереження робити не можна.

2. Будь-яка Сторона, що зробила застереження відповідно до попереднього пункту, може повністю або частково відкликати його шляхом надіслання повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи. Відкликання набирає чинності у день отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

1. Будь-яка Сторона може в будь-який час денонсувати цю Конвенцію шляхом надіслання повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Така денонсація набирає чинності у перший день місяця, що настає після закінчення шестимісячного строку з дня отримання цього повідомлення Генеральним секретарем.

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє державам-членам Ради, а також Європейському Союзу й будь-якій іншій державі, яка приєдналася або отримала пропозицію приєднатися до цієї Конвенції, про:

a) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження чи приєднання;

c) будь-яку дату набрання чинності цією Конвенцією відповідно до статей 19, 20 та 21;

d) будь-яке застереження та відкликання застереження, зроблене відповідно до статті 22;

e) будь-яку заяву, зроблену відповідно до пункту 5 статті 5;

f) будь-яку денонсацію, повідомлену відповідно до статті 23;

g) будь-яку іншу дію, заяву або повідомлення стосовно цієї Конвенції.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те вповноважені представники, підписали цю Конвенцію.

Учинено в м. Роттердам, 30 січня 2017 року, англійською та французькою мовами, при цьому обидва тексти є рівноавтентичними, в одному примірнику, який зберігається в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії Конвенції державам, зазначеним у пункті 1 статті 18, а також Європейському Союзу й будь-якій державі, яким запропоновано приєднатися до цієї Конвенції.

З метою застосування положень цієї Конвенції співвиробники, створені на території Сторін, повинні своєчасно до початку основного знімального процесу подати заяву про надання тимчасового статусу спільного виробництва й додати до неї перелічені нижче документи. Компетентні органи повинні отримати ці документи у кількості, достатній для їх передачі компетентним органам інших Сторін не менш ніж за місяць до початку зйомок:

- довідка про наявність авторських прав;

- синопсис кінематографічного твору;

- попередній перелік технічних і мистецьких внесків кожної із залучених країн;

- бюджет і проєкт фінансового плану;

- проєкт графіку виробництва;

- договір про спільне виробництво або скорочену форму договору ("попередній договір") між співвиробниками. Цей документ повинен містити положення, що передбачають розподіл доходів або територій між співвиробниками.

Остаточно статус спільного виробництва надається після завершення виробництва кінематографічного твору та після перевірки національними органами таких фінальних виробничих документів:

- повний перелік прав;

- фінальний сценарій;

- остаточний опис технічних і мистецьких внесків кожної із залучених країн;

- фінальний звіт про витрати;

- остаточний фінансовий план;

- договір про спільне виробництво, укладений між співвиробниками. Цей договір повинен містити положення про розподіл доходів або територій між співвиробниками.

Національні органи можуть вимагати будь-який інший документ, необхідний для оцінки заяви відповідно до національного законодавства.

Заяву та інші документи оформлюють по можливості мовою тих компетентних органів, до яких вони подаються.

Національні компетентні органи надсилають один одному заяву та додані до неї документи відразу після їх отримання. Компетентний орган Сторони з меншим фінансовим внеском не повинен надавати своє погодження, доки не отримає висновку Сторони з більшим фінансовим внеском.

1. Художній кінематографічний твір отримує статус офіційного спільного виробництва в розумінні пункту "c" статті 3, якщо за компонентами з походженням у державах-учасницях Конвенції він набере не менш ніж 16 балів з максимально можливих 21 балів відповідно до переліку компонентів, які зазначені нижче.

2. Ураховуючи особливості спільного виробництва, компетентні органи після проведення консультацій між собою можуть надати статус спільного виробництва твору, який набрав меншу кількість балів, ніж мінімально необхідні 16 балів.

3. Анімаційний кінематографічний твір отримує статус офіційного спільного виробництва в розумінні підпункту "c" статті 3, якщо він набере не менш ніж 15 балів з можливих 23 відповідно до переліку компонентів, які зазначені нижче.

4. Ураховуючи особливості спільного виробництва, компетентні органи після проведення консультацій між собою можуть надати статус спільного виробництва твору, який набрав меншу кількість балів, ніж мінімально необхідні 15 балів.

5. Документальний кінематографічний твір отримує статус офіційного спільного виробництва в розумінні підпункту "c" статті 3, якщо він набере не менш ніж 50% загальної кількості балів відповідно до переліку компонентів, які зазначені нижче.

6. Ураховуючи особливості спільного виробництва, компетентні органи після проведення консультацій між собою можуть надати статус спільного виробництва твору, який набрав меншу кількість балів, ніж мінімально необхідні 50% загальної кількості балів.