Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, проводячи засідання в м. Париж з 3 до 21 жовтня 2005 р. під час своєї 33 сесії,

підтверджуючи, що культурне розмаїття є невід'ємною характерною рисою людства;

усвідомлюючи, що культурне розмаїття є загальною спадщиною людства й що необхідно цінувати й зберігати її на благо всіх;

розуміючи, що культурне розмаїття створює багатий і різноманітний світ, який розширює діапазон вибору та сприяє людським можливостям і цінностям, будучи, отже, рушійною силою сталого розвитку для громад, народів та націй;

нагадуючи, що культурне розмаїття, яке розцвітає в умовах демократії, терпимості, соціальної справедливості й взаємної поваги між народами та культурами, є необхідним для забезпечення миру й безпеки на місцевому, національному та міжнародному рівнях;

особливо відзначаючи важливість культурного розмаїття для повного здійснення прав людини та основоположних свобод, проголошених у Загальній декларації прав людини та в інших загальновизнаних документах;

наголошуючи на необхідності залучення культури як одного зі стратегічних елементів до національної та міжнародної політики розвитку, а також до міжнародного співробітництва для розвитку, у тому числі з урахуванням Декларації тисячоліття Організації Об'єднаних Націй (2000 р.), в якій особлива увага звертається на викорінення зубожіння;

беручи до уваги, що культура набуває різноманітних форм у часі та просторі й що це розмаїття виявляється в унікальних і різноманітних формах самобутності й культурного самовираження народів і суспільств, які складають людство;

визнаючи важливість традиційних знань як джерела нематеріального й матеріального багатства, зокрема систем знань корінних народів, та їхній позитивний внесок у сталий розвиток, а також необхідність забезпечення їхньої належної охорони та заохочення;

визнаючи необхідність уживання заходів для охорони розмаїття форм культурного самовираження, у тому числі їхнього змісту, особливо в тих ситуаціях, коли формам культурного самовираження може загрожувати зникнення або серйозна шкода;

наголошуючи на важливості культури для соціальної згуртованості в цілому та її можливості для підвищення статусу й ролі жінки в суспільстві зокрема;

усвідомлюючи, що культурне розмаїття зміцнюється в результаті вільного поширення ідей і що воно збагачується завдяки постійним обмінам і взаємодії між культурами;

знову підтверджуючи, що свобода думки, вираження поглядів та інформації, а також різноманіття засобів інформації створюють умови для розквіту форм культурного самовираження в суспільствах;

визнаючи, що розмаїття форм культурного самовираження, у тому числі традиційні форми, є важливим фактором, який дає людям і народам можливість висловлювати свої ідеї та цінності й обмінюватися ними з іншими;

нагадуючи, що мовне розмаїття є основним елементом культурного розмаїття;

знову підтверджуючи ту найважливішу роль, яку відіграє освіта в охороні й заохоченні форм культурного самовираження;

ураховуючи важливе значення життєздатності культур, у тому числі для осіб, що належать до меншин і корінних народів, яка виявляється в їхній свободі створювати, поширювати й передавати свої традиційні форми культурного самовираження й мати до них доступ, щоб використовувати їх для власного розвитку;

наголошуючи на життєво важливій ролі культурної взаємодії й творчості, які збагачують й оновлюють форми культурного самовираження й підвищують роль тих, хто бере участь у розвитку культури для прогресу суспільства в цілому;

визнаючи важливість прав інтелектуальної власності для забезпечення підтримки тих, хто бере участь у культурній творчості;

будучи переконаними, що культурна діяльність і культурні товари та послуги мають як економічний, так і культурний характер, оскільки вони є вираженням форм самобутності, цінностей і змісту, і тому до них не можна ставитись як до чогось, що має тільки комерційну цінність;

відзначаючи, що процеси глобалізації, яким посприяв швидкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, створюючи безпрецедентні умови для ширшої взаємодії культур, також кидають виклик культурному розмаїттю, особливо що стосується небезпеки поглиблення диспропорцій між багатими й бідними країнами;

усвідомлюючи конкретне завдання ЮНЕСКО забезпечити повагу до розмаїття культур і рекомендувати підписання таких міжнародних угод, які можуть бути необхідними для сприяння вільному поширенню ідей за допомогою слова та образу;

посилаючися на положення прийнятих ЮНЕСКО міжнародних правових документів, які стосуються культурного розмаїття й реалізації культурних прав, та, зокрема, на Загальну декларацію 2001 року про культурне розмаїття,

приймає 20 жовтня 2005 року цю Конвенцію.

Цілями цієї Конвенції є:

a) охорона та заохочення розмаїття форм культурного самовираження;

b) створення умов для розквіту й вільної взаємодії культур на взаємовигідній основі;

c) заохочення діалогу між культурами для забезпечення ширших і збалансованіших культурних обмінів у всьому світі в інтересах взаємоповаги культур і культури миру;

d) заохочення міжкультурності для розвитку взаємодії між культурами в дусі наведення мостів між народами;

e) заохочення поваги до розмаїття форм культурного самовираження й підвищення усвідомлення цінності цього розмаїття на місцевому, національному та міжнародному рівнях;

f) підтвердження важливості взаємозв'язку між культурою та розвитком для всіх країн, особливо тих, що розвиваються, і підтримка заходів, яких уживають на національному й міжнародному рівнях для забезпечення визнання справжньої цінності цього взаємозв'язку;

g) визнання особливого характеру культурної діяльності, культурних товарів та послуг як носіїв самобутності, цінностей і змісту;

h) підтвердження суверенних прав держав на підтримку, прийняття й здійснення політики та заходів, які вони вважають належними для охорони й заохочення розмаїття форм культурного самовираження на своїй території;

i) зміцнення міжнародного співробітництва й солідарності в дусі партнерства, зокрема для збільшення можливостей країн, що розвиваються, для охорони й заохочення розмаїття форм культурного самовираження.

1. Принцип поваги до прав людини та основоположних свобод

Охорона та заохочення культурного розмаїття можливі тільки тоді, коли гарантовано права людини та основоположні свободи, як-от: свободу вираження думок, інформації та комунікації, а також можливість для окремих осіб вибирати форми культурного самовираження. Ніхто не може використовувати положень цієї Конвенції для порушення прав людини та основоположних свобод, проголошених у Загальній декларації прав людини й гарантованих міжнародним правом, або для їхнього обмеження.

2. Принцип суверенітету

Згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй та принципами міжнародного права держави мають суверенне право уживати заходів і проводити політику з охорони та заохочення розмаїття форм культурного самовираження на своїй території.

3. Принцип рівної гідності й поваги до всіх культур

Охорона й поширення розмаїття форм культурного самовираження передбачають визнання рівної гідності й поваги до всіх культур, у тому числі культури осіб, які належать до меншин і корінних народів.

4. Принцип міжнародної солідарності й співробітництва

Міжнародне співробітництво й солідарність повинні бути спрямовані на надання всім країнам, особливо тим, що розвиваються, можливості створювати й зміцнювати свої засоби культурного самовираження, у тому числі свої галузі культури, незважаючи на те, чи вони лише формуються, чи їх уже створено, на місцевому, національному та міжнародному рівнях.

5. Принцип взаємодоповнюваності економічних і культурних аспектів розвитку

Оскільки культура є однією з головних рушійних сил розвитку, культурні аспекти розвитку мають таке саме важливе значення, як і його економічні аспекти, і люди та народи мають основне право брати в них участь і користуватися їхніми здобутками.

6. Принцип сталого розвитку

Культурне розмаїття є цінним надбанням людей і суспільства. Охорона, заохочення та підтримка культурного розмаїття є однією з найважливіших вимог забезпечення сталого розвитку в інтересах теперішнього та прийдешніх поколінь.

7. Принцип рівного доступу

Важливими елементами забезпечення культурного розмаїття й заохочення взаєморозуміння є рівний доступ до насиченої гами різноманітних форм культурного самовираження в усьому світі й доступ культур до засобів самовираження та поширення.

8. Принцип відкритості й збалансованості

Коли держави вживають заходів для підтримки розмаїття форм культурного самовираження, вони повинні прагнути сприяти належним чином їхній відкритості для інших культур світу й забезпечувати відповідність таких заходів цілям, передбаченим цією Конвенцією.

Ця Конвенція застосовується до політики й заходів, прийнятих або вжитих Сторонами для охорони й заохочення розмаїття форм культурного самовираження.

Для цілей цієї Конвенції розуміється, що:

1. Культурне розмаїття

"Культурне розмаїття" означає розмаїття форм, за допомогою яких культури груп і суспільств знаходять своє вираження. Ці форми самовираження передаються всередині груп та суспільств і між ними.

Культурне розмаїття виявляється не тільки через застосування різноманітних заходів, за допомогою яких культурна спадщина людства виражається, розширяється й передається завдяки розмаїттю форм культурного самовираження, а й через різні види художньої творчості, виробництва, поширення, розподілу та споживання продуктів культурного самовираження, незалежно від засобів і технологій, які використовуються.

2. Культурний зміст

"Культурний зміст" означає символічне значення, художній аспект і культурні цінності, джерелами яких є культурна самобутність або які відображають таку самобутність.

3. Форми культурного самовираження

"Формами культурного самовираження" є такі форми самовираження, які випливають з творчості окремих осіб, груп або суспільств і які мають культурний зміст.

4. Культурна діяльність, культурні товари та послуги

"Культурна діяльність, культурні товари та послуги" означає таку діяльність і такі товари та послуги, які, коли їх розглядають з погляду конкретної властивості, застосування або мети, утілюють або передають форми культурного самовираження, незалежно від своєї можливої комерційної цінності. Культурна діяльність може бути самоціллю або може сприяти виробництву культурних товарів та послуг.

5. Галузі культури

"Галузі культури" означає ті галузі, які виробляють і поширюють культурні товари та послуги, визначені у викладеному вище пункті 4.

6. Культурна політика й заходи

"Культурна політика й заходи" означає таку політику й такі заходи, які стосуються культури на місцевому, регіональному або міжнародному рівнях, які або зосереджені на культурі як такій, або призначені для здійснення безпосереднього впливу на окремих осіб, групи або суспільства, у тому числі на створення, виробництво, поширення та розподіл культурної діяльності й культурних товарів та послуг, а також доступ до них.

7. Охорона

"Охорона" означає вживання заходів, спрямованих на збереження, захист і збільшення розмаїття форм культурного самовираження.

"Охороняти" означає вживати таких заходів.

8. Міжкультурність

"Міжкультурність" означає існування й рівноправну взаємодію різноманітних культур, а також можливість створення загальних форм культурного самовираження на основі діалогу й взаємної поваги.

1. Сторони відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, принципів міжнародного права й загальновизнаних документів у галузі прав людини підтверджують своє суверенне право розробляти й здійснювати свою культурну політику та вживати заходів для охорони й заохочення розмаїття форм культурного самовираження, а також для зміцнення міжнародного співробітництва з метою досягнення цілей цієї Конвенції.

2. Коли Сторона здійснює політику й уживає заходів для охорони й заохочення різноманіття форм культурного самовираження на своїй території, її політика й заходи повинні відповідати положенням цієї Конвенції.

1. У рамках своєї культурної політики та заходів, визначених у пункті 6 статті 4, і з урахуванням своїх конкретних умов і потреб кожна Сторона може вживати заходів, спрямованих на охорону й заохочення розмаїття форм культурного самовираження на своїй території.

2. Такі заходи можуть охоплювати:

a) регуляторні заходи, спрямовані на охорону й заохочення форм культурного самовираження;

b) заходи, які належним чином забезпечують можливості для національної культурної діяльності, культурних товарів та послуг серед усіх доступних видів культурної діяльності, культурних товарів та послуг, що існують на їхній території, для створення, виробництва, поширення, розподілу такої національної культурної діяльності, культурних товарів та послуг, а також користування ними, у тому числі умови, які стосуються мови, що використовується у зв'язку з такою діяльністю, товарами та послугами;

c) заходи, спрямовані на надання незалежним національним галузям культури й діяльності неофіційного сектора реального доступу до засобів виробництва, поширення та розподілу культурної діяльності, культурних товарів та послуг;

d) заходи, спрямовані на надання державної фінансової допомоги;

e) заходи, спрямовані на надання підтримки некомерційним організаціям, а також державним і приватним інституціям, творчим працівникам та іншим спеціалістам у галузі культури, для розвитку й заохочення вільного обміну й поширення ідей, форм культурного самовираження, культурної діяльності, культурних товарів та послуг, а також для стимулювання творчого й підприємницького духу їхньої діяльності;

f) заходи, спрямовані, де це доцільно, на створення та підтримку державних закладів;

g) заходи, спрямовані на заохочення й підтримку творчих працівників та інших осіб, які беруть участь у створенні форм культурного самовираження;

h) заходи, спрямовані на збільшення розмаїття засобів масової інформації, у тому числі шляхом розвитку громадського радіомовлення.

1. Сторони докладають зусиль для створення на своїй території такого середовища, яке допомагає окремим особам і соціальним групам:

a) створювати, виробляти, поширювати й розподіляти свої форми культурного самовираження й мати доступ до них, звертаючи належну увагу на особливі умови й потреби жінок, а також різноманітних соціальних груп, у тому числі осіб, які належать до меншин і корінних народів;

b) мати доступ до різноманітних форм культурного самовираження, які виникли на їхній території або в інших країнах світу.

2. Сторони докладають також зусиль для визнання важливого внеску творчих працівників, інших осіб, залучених до творчого процесу, культурних спільнот, а також організацій, які підтримують їхню роботу, та їхньої центральної ролі в збагаченні розмаїття форм культурного самовираження.

1. Без обмеження положень статті 5 й 6 Сторона може визначити ті особливі ситуації, коли форми культурного самовираження на її території перебувають під загрозою знищення, їм загрожує серйозна небезпека або вони інакше потребують термінового захисту.

2. Сторони можуть вживати усіх належних заходів для охорони й збереження форм культурного самовираження в ситуаціях, зазначених у пункті 1, відповідно до положень цієї Конвенції.

3. Сторони повідомляють Міжурядовому комітетові, зазначеному в статті 23, про всі заходи, яких ужито з урахуванням потреб конкретної ситуації, а Комітет може зробити відповідні рекомендації.

Сторони:

a) надають один раз на чотири роки у своїх доповідях ЮНЕСКО відповідну інформацію про заходи, яких ужито для охорони й заохочення розмаїття форм культурного самовираження на їхній території та на міжнародному рівні;

b) призначають координатора, який відповідає за обмін інформацією стосовно цієї Конвенції;

c) діляться й обмінюються інформацією, яка стосується охорони й заохочення розмаїття форм культурного самовираження.

Сторони:

a) сприяють розумінню важливості охорони й заохочення розмаїття форм культурного самовираження, inter alia(*), за допомогою програм у галузі освіти й підвищення інформованості громадськості;

b) співробітничають з іншими Сторонами й міжнародними та регіональними організаціями для досягнення цілей цієї статі;

c) докладають зусиль для стимулювання творчості й зміцнення виробничого потенціалу шляхом розробки освітніх програм і програм професійної підготовки та обміну у сфері галузей культури. Ці засоби повинні здійснюватись у такий спосіб, який не має негативного впливу на традиційні форми виробництва.

Сторони визнають основну роль суспільства в охороні та заохоченні розмаїття форм культурного самовираження. Сторони заохочують активну участь громадянського суспільства у своїх зусиллях для досягнення цілей цієї Конвенції.

Сторони докладають зусиль для зміцнення свого двостороннього, регіонального та міжнародного співробітництва, сприятливого для заохочення розмаїття форм культурного самовираження, звертаючи особливу увагу на ситуації, зазначені в статтях 8 та 17, зокрема для:

a) сприяння діалогові між Сторонами з питань культурної політики;

b) посилення стратегічного та управлінського потенціалу державного сектора в громадських культурних закладах шляхом здійснення культурних обмінів та обміну найліпшою практикою між спеціалістами на міжнародному рівні;

c) зміцнення партнерства з громадянським суспільством, неурядовими організаціями та приватним сектором, а також між ними для заохочення розмаїття форм культурного самовираження;

d) сприяння застосуванню нових технологій, стимулювання партнерства з метою посилення обміну інформацією та поліпшення культурного взаєморозуміння, а також заохочення розмаїття форм культурного самовираження;

e) заохочення укладання угод про спільне виробництво й спільне поширення.

Сторони докладають зусиль для залучення питання культури до своєї політики в галузі розвитку на всіх рівнях з метою створення умов, сприятливих для сталого розвитку, і в цих рамках сприяють аспектам, пов'язаних з охороною та заохоченням розмаїття форм культурного самовираження.

Сторони докладають зусиль для підтримки співробітництва з метою сталого розвитку й зменшення масштабів зубожіння, особливо у зв'язку з конкретними потребами країн, що розвиваються, для сприяння формуванню динамічного сектора культури, inter alia, шляхом:

а) зміцнення галузей культури в країнах, що розвиваються, завдяки:

i) створенню та зміцненню потенціалу виробництва й поширенню в галузі культури в країнах, що розвиваються;

ii) сприянню ширшому доступові до глобального ринку й міжнародних мереж поширення для їхньої культурної діяльності та їхніх культурних товарів та послуг;

iii) створенню умов для формування життєздатних місцевих і регіональних ринків;

iv) уживанню, якщо це можливо, належних заходів у розвинених країнах для полегшення доступу на їхню територію для культурної діяльності й культурних товарів та послуг з країн, що розвиваються;

v) підтримці творчої діяльності й створенню настільки, наскільки це можливо, умов, які забезпечують мобільність творчих працівників з країн, що розвиваються;

vi) заохоченню відповідної взаємодії між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, inter alia, у галузі музичного й кінематографічного мистецтв;