Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана у Філадельфії Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 20 квітня 1944 року на свою двадцять шосту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно мінімальних норм соціальної політики на залежних територіях, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього дванадцятого дня травня місяця тисяча дев'ятсот сорок четвертого року нижченаведену Рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1944 року щодо соціальної політики на залежних територіях:

беручи до уваги, що економічний і соціальний прогрес народів залежних територій став справою все більш безпосередньої і нагальної занепокоєності країн, які несуть відповідальність за керівництво цими територіями,

беручи до уваги, що Міжнародна організація праці від часу свого заснування намагалася сприяти зусиллям, яких докладали в цьому напрямі уряди, роботодавці і працівники,

беручи до уваги, що в Атлантичній хартії висловлюється бажання її учасників "досягти тісної співпраці між усіма країнами в економічній галузі з метою забезпечення всім кращих умов праці, економічного розвитку і соціального забезпечення",

беручи до уваги, що Конференція Міжнародної організації праці в Резолюції, прийнятій 5 листопада 1941 року, схвалила принципи Атлантичної хартії і проголосила широке співробітництво Міжнародної організації праці у застосуванні цих принципів,

беручи до уваги, що Міжнародна організація праці час від часу ухвалювала конвенції і рекомендації щодо особливих аспектів умов життя та праці на залежних територіях і сприяла застосуванню до таких територій відповідно до статті 35 Статуту Організації конвенцій і рекомендацій загального застосування,

беручи до уваги, що на прогрес у справі підвищення добробуту і розвитку залежних народів впливають економічні відносини між залежними територіями і всім світом, а також заходи, яких вживають у межах залежних територій,

беручи до уваги бажаність проголошення основних принципів соціальної політики на залежних територіях і забезпечення ширшого застосування до таких територій прийнятих міжнародних мінімальних норм та поліпшення цих норм з метою сприяння досягненню вищезазначених цілей. Конференція рекомендує таке:

1. Кожний член Міжнародної організації праці повинен вжити або продовжувати вживати заходів, які належать до його компетенції, з метою сприяння підвищенню добробуту і розвитку народів залежних територій шляхом ефективного застосування загальних принципів, викладених у частині I додатка до цієї Рекомендації.

2. Кожний член Організації, який несе відповідальність за будь-яку залежну територію, повинен вжити усіх заходів, що належать до його компетенції, для забезпечення ефективного застосування на кожній території мінімальних норм, викладених у частині II додатка до цієї Рекомендації, і, зокрема, повинен подати цю Рекомендацію владі чи органам влади, компетентним впроваджувати в життя на кожній території мінімальні норми, викладені в частині II додатка.

3. Кожний член Організації, якщо він ухвалює цю Рекомендацію, повинен повідомити Генерального директора Міжнародного бюро праці про прийняття ним загальних принципів, викладених в частині I додатка; він повинен повідомити Генерального директора, по можливості в якомога стисліший строк, про заходи, вжиті для впровадження в життя мінімальних норм, викладених у частині II додатка, щодо кожної залежної території, за яку цей член Організації несе відповідальність; згодом він повинен періодично повідомляти Міжнародне бюро праці на запит Адміністративної ради про заходи, вжиті для втілення в життя Рекомендації.

4. Норми, викладені в частині II додатка до цієї Рекомендації, повинні розглядатися як мінімальні норми, які не обмежують і не послаблюють будь-яке зобов'язання якогось члена Організації щодо застосування більш високих норм, взятого відповідно до Статуту Організації чи згідно з будь-якою міжнародною конвенцією з питань праці, яку цей член Організації міг ратифікувати, і ні в якому разі не повинні тлумачитися чи застосовуватися як такі, що послаблюють захист, забезпечений заінтересованим працівникам чинним законодавством.

1. Будь-яка політика, призначена для застосування щодо залежних територій, спрямовується головним чином на підвищення добробуту і на розвиток народів цих територій, а також на підтримку прагнення цих народів до соціального прогресу.

2. Ширше застосовувана політика розробляється з належним урахуванням її впливу на добробут залежних народів.

1. Для сприяння економічному прогресу і, отже, для закладення основ соціального прогресу докладають усіх зусиль щодо забезпечення на міжнародній, регіональній, національній чи територіальній основі фінансової і технічної допомоги у справі економічного розвитку залежних територій під контролем місцевої адміністрації таким чином, щоб захистити інтереси народів залежних територій.

2. Метою всіх урядів є забезпечення такого становища, за якого були б усі достатні фонди для надання капіталу з метою розвитку на умовах, що забезпечують народам залежних територій усі вигоди від такого розвитку.

3. У відповідних випадках вживають заходів у міжнародному, регіональному чи національному масштабі з метою створення умов торгівлі, достатніх для підтримки прийнятного рівня життя тих промисловців, які ефективно виробляють основні експортні продукти залежних територій.

Треба вживати всіх можливих заходів у міжнародному, регіональному, національному чи територіальному масштабі для поліпшення становища у таких галузях, як державна охорона здоров'я, житлове будівництво, харчування, освіта, добробут дітей, становище жінок, умови праці, винагорода працівників і незалежних виробників, умови працівників-мігрантів, соціальне забезпечення, рівень громадських послуг і загального виробництва. Ці заходи передбачають запровадження країнами відповідної комерційної і торговельної політики на залежних від них територіях.

Треба докладати ефективних зусиль з метою заохочення народів залежних територій до розроблення і здійснення заходів щодо досягнення соціального прогресу, переважно, якщо це вважається за доцільне і можливе, через обраних представників цих народів.

Згідно з метою забезпечення вільної праці у вільному світі має бути підтверджено той принцип, що работоргівля і рабство в усіх їхніх формах забороняються й ефективно ліквідуються на всіх залежних територіях.

1. Визнаючи загрозу, яку становить вживання опію для життя, продуктивності й для загального добробуту народів залежних територій, підтверджується той принцип, що торгівлю опієм та іншими шкідливими наркотиками слід суворо регулювати таким чином, щоб повністю захистити інтереси працівників.

2. Підлягає розгляду питання про заборону куріння опію та ліквідацію урядових опійних монополій на всіх залежних територіях, де куріння все ще дозволяється.

1. Застосування примусової чи обов'язкової праці на залежних територіях, що могло б бути введено у період надзвичайного стану, пов'язаного з війною, повністю ліквідується в якомога коротший строк. Одночасно на залежних територіях вживають заходів щодо збільшення добровільної пропозиції праці.

2. Застосування примусової чи обов'язкової праці в усіх її формах ліквідується в якомога коротший строк.

3. Якщо примусова чи обов'язкова праця використовується на залежних територіях як тимчасовий чи винятковий захід, то дотримуються умов і гарантій, передбачених Конвенцією 1930 року про примусову працю. Ні в якому разі не дозволяється використання примусової чи обов'язкової праці приватними підприємцями, незалежно від того, укладено контракт між державою і цими підприємцями, чи ні.

4. Підлягає розгляду питання про можливість ліквідації чи відміни будь-яких винятків щодо застосування на залежних територіях усіх положень Конвенції 1930 року про примусову працю.

5. Підлягає розгляду питання про застосування Конвенції 1930 року про примусову працю щодо залежних територій тими країнами, де може мати місце примусова чи обов'язкова праця, але ця Конвенція ще не набула чинності.

6. Підлягає розгляду питання про бажаність ратифікації Конвенції 1930 року про примусову працю тими країнами, які несуть відповідальність стосовно залежних територій і де може мати місце примусова чи обов'язкова праця, але Конвенція ще не набула чинності.

З метою уникнути розвитку практики непрямого примушення до праці підлягає розгляду питання про застосування принципів, викладених у Рекомендації 1930 року щодо непрямого примушування до праці.

1. Одним із завдань політики є ліквідація вербування працівників і заміна вербування системою, яка, хоча і грунтується на вільній пропозиції праці через вільні, контрольовані урядом агентства, передбачає забезпечення медичним наглядом, транспортними засобами, їжею, житлом і всіма іншими пільгами, що належать працівникам згідно з системою, яка існує.

2. До розроблення будь-яких нових пропозицій щодо методів отримання робочої сили і з метою сприяння швидшому переходу до застосування нових методів слід розглянути питання про застосування принципів, які містяться в Рекомендації 1936 року щодо усунення вербування.

1. Слід розглянути питання про застосування Конвенції 1936 року про вербування працівників з корінного населення щодо тих залежних територій, де може ще мати місце вербування, а Конвенція ще не набула чинності.

2. Слід розглянути питання про бажаність ратифікації Конвенції 1936 року про вербування працівників з корінного населення тими країнами, які несуть відповідальність за залежні території, де може мати місце вербування, і які ще не ратифікували Конвенцію.

1. Одним із завдань політики є регулювання довгострокового найму за допомогою системи письмових договорів у випадках, які передбачені положеннями Конвенції 1939 року про трудові договори працівників з корінного населення і які відповідають цим положенням.

2. Підлягає розгляду питання про застосування Конвенції 1939 року про трудові договори працівників з корінного населення до тих залежних територій, де може мати місце найняття на роботу за довгостроковим договором і щодо яких ця Конвенція ще не набула чинності.

3. Слід розглянути питання про ратифікацію Конвенції 1939 року про трудові договори працівників з корінного населення тими країнами, які несуть відповідальність за залежні території, де може мати місце найняття на роботу за довгостроковим договором, і які ще не ратифікували Конвенцію.

Для визначення обмеження строків роботи за договором слід розглянути питання про застосування принципів, викладених в Рекомендації 1939 року щодо трудових договорів працівників з корінного населення.

1. Треба вживати всіх практично можливих заходів щодо зрівнювання пропозиції і попиту у районах, де неминучою є нерегулярна зайнятість і для запобігання небажаному залученню працівників, які не мають постійної роботи, до центрів потенційної зайнятості.

2. З метою забезпечення максимальної зайнятості робочої сили, яка звичайно є у таких центрах, розглядаються такі заходи, як короткострокові трудові договори.

1. Практика занесення записів суб'єктивного плану щодо поведінки працівника чи його здібностей до трудових карток чи трудових книжок, які згідно з законом мають зберігатися у працівника при собі, ліквідується.

2. Використання трудових карток чи трудових книжок регулюється таким чином, щоб запобігти їхньому використанню у трудових відносинах як засобу залякування чи примушення.

Якщо одружений чоловік працює за договором у межах своєї країни, але на значній відстані від свого дому, компетентна влада у відповідних випадках вживає всіх практичних заходів для забезпечення того, щоб, у разі його бажання, з чоловіком були його дружина і сім'я.

1. Одним із завдань політики є відміна карних санкцій за порушення трудових договорів, як це визначено в статті 1 Конвенції 1939 року про карні санкції щодо працівників з корінного населення.

2. Слід розглянути питання про застосування Конвенції 1939 року про карні санкції щодо працівників з корінного населення стосовно тих залежних територій, на яких може мати місце застосування таких покарань, а Конвенція ще не набула чинності.

3. Слід розглянути питання про бажаність ратифікації Конвенції 1939 року про карні санкції щодо працівників з корінного населення тими країнами, які несуть відповідальність за залежні території і де може мати місце застосування таких покарань, і які ще не ратифікували Конвенцію.

1. На залежних територіях відповідним чином забезпечується максимально можливою мірою за місцевих умов поступовий розвиток широких систем освіти, професійної підготовки та учнівства з метою ліквідації неписьменності серед дітей і підлітків і ефективної підготовки їх до корисної праці.

2. Для того, щоб діти могли скористатися наявними можливостями для здобуття освіти і щоб поширенню цих можливостей не міг перешкодити попит на дитячу працю, наймання на роботу осіб молодших віку закінчення школи заборонено у будь-якому районі, де забезпечено можливості для здобуття освіти в масштабах, достатніх для більшості дітей шкільного віку.

1. Праця дітей віком до дванадцяти років не може бути застосована на будь-якій роботі, крім легкої сільськогосподарської або домашньої, на якій зайняті тільки члени сім'ї роботодавця, чи легкої сільськогосподарської роботи, яку виконує місцеве населення колективно. Цей вік поступово підвищується поряд з віком закінчення школи.

2. Якщо звичай дозволяє передавати дітей до сім'ї роботодавця, то умови передачі й застосування праці дітей ретельно регламентуються і контролюються, незалежно від того, чи минуло дітям дванадцять років, чи ні.

Діти віком до п'ятнадцяти років не можуть прийматися на роботу або працювати на будь-яких промислових підприємствах чи в будь-яких їхніх філіалах.

Діти віком до п'ятнадцяти років не можуть прийматися на роботу чи працювати на суднах.

1. Підлітки віком до шістнадцяти років не допускаються на підземні роботи в шахтах і копальнях.

2. Допуск на підземні роботи в шахтах і копальнях підлітків, яким минуло шістнадцять років, але не минуло вісімнадцяти років, може мати місце за умови подання медичного свідоцтва про придатність підлітка до такої роботи, підписаного лікарем, який уповноважений для цього компетентним органом влади.

1. Підлітки віком до вісімнадцяти років не можуть прийматися на роботу чи працювати на суднах як вантажники вугілля чи кочегари.

2. Якщо вантажник вугілля чи кочегар потрібні в порту, де є тільки підлітки віком до вісімнадцяти років, то такі підлітки можуть бути зараховані на роботу, але в цьому разі наймають двох підлітків замість одного потрібного вантажника вугілля чи кочегара. Таким підліткам має бути принаймні шістнадцять років.

3. Положення цієї статті не застосовуються:

a) щодо зарахування підлітків на роботу на судна, які переміщуються головним чином за допомогою інших засобів, а не пари;

b) щодо підлітків, яким минуло шістнадцять років і які були визнані після медичного огляду фізично придатними; їх можна приймати на роботу як вантажників вугілля чи кочегарів на судна тільки каботажного плавання.

Положення статей 18 (1), 19 і 20 не використовуються щодо роботи, яку схвалила і контролює компетентна влада і яку виконують діти чи підлітки у визнаних державних або приватних технічних школах чи на навчальних або тренувальних суднах під час встановлених курсів навчання і за розумного обмеження терміну проходження тренувань чи учнівства.

1. У випадку шкідливої, небезпечної чи важкої роботи встановлюється більш високий мінімальний вік ніж той, що вимагається відповідно до статей 18 (1) і 19, або робочий час дітей, старших мінімального віку прийому на роботу, які не досягли відповідного більш високого віку, підлягає особливим обмеженням, або надається особливий захист.