Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1936 року на свою двадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій відносно регулювання деяких особливих систем вербування працівників, що є першим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять шостого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1936 року про вербування місцевих працівників:

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, бере на себе зобов'язання регулювати вербування місцевих працівників на кожній зі своїх територій відповідно до наведених нижче положень, де таке вербування існує або може існувати в майбутньому.

Для потреб застосування цієї Конвенції:

a) термін "вербування" охоплює всі операції, які здійснюються з метою одержання або постачання іншим робочої сили осіб, які не пропонують свої послуги добровільно за місцем роботи, у державному бюро еміграції або зайнятості чи в установі, котра підпорядковується організації роботодавців та контролюється компетентними органами влади;

b) термін "місцеві працівники" охоплює всіх працівників, які належать до місцевого населення або прирівняні до них, що проживають на територіях, підпорядкованих членам Організації, а також працівників, які належать або прирівняні до залежного місцевого населення, що проживає у метрополіях членів Організації.

Якщо обставини роблять ухвалення такої політики бажаним, компетентні органи можуть вилучати зі сфери застосування цієї Конвенції такі види операцій вербування, якщо тільки їх не здійснюють особи чи товариства, котрі займаються професійним вербуванням:

a) операції, що здійснюються роботодавцями або від імені роботодавців, які наймають не більше встановленої кількості працівників;

b) операції, що здійснюються на обмеженій, прилеглій до місця роботи території;

c) операції з працевлаштування осіб як особистої або домашньої прислуги або працівників нефізичної праці.

Перед схваленням стосовно будь-якої території всякої програми економічного розвитку, яка може передбачати вербування робочої сили, компетентні органи влади повинні вжити таких заходів, котрі можуть бути корисними і потрібними:

a) з метою уникнення можливості тиску відносно населення, який чиниться з боку роботодавців або від їхнього імені для одержання потрібної робочої сили;

b) з метою забезпечення, наскільки це можливо, захисту політичної і соціальної організації населення та його здатності пристосовуватися до нових економічних умов від такого попиту на робочу силу;

c) з метою відвернення всіх інших можливих негативних наслідків такого розвитку для населення.

1. Перш ніж надавати дозвіл на вербування робочої сили в будь-якому регіоні, компетентні уповноважені органи повинні взяти до уваги можливий вплив на соціальне життя заінтересованого населення виходу з нього дорослих чоловіків і, зокрема, повинні врахувати:

a) густоту населення, тенденції до зростання або зменшення його чисельності і ймовірний вплив виходу дорослих чоловіків на народжуваність;

b) можливий вплив виходу дорослих чоловіків на санітарні умови, добробут і розвиток заінтересованого населення, зокрема, на продовольче постачання;

c) ризик для сім'ї та моральних устоїв, який може виникнути через вихід дорослих чоловіків;

d) можливі наслідки виходу дорослих чоловіків відносно соціальної організації заінтересованого населення.

2. Де обставини роблять можливим і потрібним ухвалення такої політики з метою захисту заінтересованого населення від наслідків виходу дорослих чоловіків, компетентні органи влади повинні визначити максимальну кількість дорослих чоловіків, яких може бути завербовано в певній соціальній одиниці таким чином, щоб кількість дорослих чоловіків, які залишилися в згаданій одиниці, не була нижчою за певний процент від нормального відношення дорослих чоловіків до жінок і дітей.

Особи, які не досягли дорослого віку, не вербуються. Проте компетентні органи влади можуть дозволити вербування осіб, що досягли певного віку, за згодою їхніх батьків для виконання легкої роботи, якщо буде встановлено гарантії їхнього добробуту.

1. Вербування голови сім'ї не повинно вважатися приводом для вербування будь-якого іншого члена його родини.

2. Там, де обставини роблять ухвалення такої політики можливим і бажаним, компетентні органи влади повинні заохочувати завербованих працівників забирати свої сім'ї, особливо коли працівники вербуються для сільськогосподарських або подібних до них робіт, що проводитимуться далеко від їхнього дому, і на періоди, які перевищують визначену тривалість.

3. Інакше як на спеціальне прохання заінтересованих осіб, завербовані працівники не можуть бути розлучені зі своїми дружинами та неповнолітніми дітьми, які мають право супроводжувати їх та залишатися з ними за місцем їхньої роботи.

4. За відсутністю угоди щодо протилежного, дозвіл на супроводження працівника від місця вербування є також і дозволом залишатися з ним протягом усього періоду його роботи.

Там, де обставини роблять ухвалення такої політики можливим та бажаним, компетентні уповноважені органи влади можуть обумовити вербування працівників вимогою згрупування їх на місці роботи за відповідними етнічними категоріями.

Державні службовці не можуть прямо чи опосереднено проводити вербування для приватних організацій, за винятком, коли завербованих працівників використовують для виконання громадських робіт приватні організації, які є підрядчиками органу державної влади.

Вожді або інші представники місцевої влади не можуть:

a) виступати як агенти з вербування;

b) здійснювати тиск на потенційних вербованих осіб;

c) одержувати з будь-якого джерела будь-яку спеціальну винагороду або іншу спеціальну вигоду за сприяння у вербуванні.

Жодна особа або асоціація не може здійснювати професійне вербування, якщо згадана особа або асоціація не дістала дозволу від компетентних органів влади і не вербує працівників для державних відомств або для одного чи кількох певних роботодавців чи організації роботодавців.

Роботодавці, агенти роботодавців, організації роботодавців, організації, які фінансуються роботодавцями, та агенти організацій роботодавців і організацій, які фінансуються роботодавцями, мають право проводити вербування тільки отримавши дозвіл від компетентних органів влади.

1. Перед виданням ліцензії на вербування компетентні органи влади повинні:

a) упевнитися, що претендент на одержання ліцензії, якщо це фізична особа, відповідає всім неодмінним вимогам та володіє потрібними якостями;

b) вимагати від претендента на одержання ліцензії, якщо згаданий претендент не є організацією роботодавців або організацією, що фінансується роботодавцями, надання фінансової або іншої гарантії щодо відповідного виконання своїх зобов'язань як особи, що отримує ліцензію;

c) вимагати від претендента на одержання ліцензії, якщо це роботодавець, надання фінансових або інших гарантій щодо виплати відповідної заробітної плати;

d) упевнитися, що відповідні заходи були запроваджені для гарантії здоров'я і добробуту працівників, які вербуються.

2. Особи, що одержали дозвіл повинні у формі, визначеній компетентними органами влади, вести реєстр, який дасть змогу перевірити правильність кожної вербувальної операції і встановити особистість кожного завербованого працівника.

3. Кожний власник ліцензії, який є агентом іншого власника ліцензії, повинен, коли це можливо, отримувати фіксовану заробітну плату, і у разі, коли він отримує винагороду пропорційно до кількості завербованих працівників, винагорода не повинна перевищувати максимуму, встановленого компетентними органами влади.

4. Термін дії ліцензії обмежується певним періодом, який визначається компетентними органами влади і не перевищує одного року.

5. Поновлення ліцензії залежить від того, яким чином власник ліцензії виконав умови, встановлені для отримання такої ліцензії.

6. Компетентні органи влади мають право:

a) відмінити рішення про поновлення дозволу, якщо власник ліцензії виявиться винним у будь-якому порушенні або проступку, які роблять його непридатним для виконання вербувальних операцій;

b) припинити дію дозволу до остаточних результатів будь-якого розслідування стосовно вчинків власника цього дозволу.

1. Жодна особа, яка займає підпорядковану посаду, не може допомагати власнику ліцензії у проведенні самих вербувальних операцій, якщо вона не отримала на те згоду державного службовця та дозволу від згаданого власника ліцензії.

2. Власники ліцензій несуть відповідальність за правильність дій своїх помічників.

1. Там, де обставини роблять ухвалення такої політики потрібним чи бажаним, компетентні органи влади можуть звільнити від зобов'язання отримувати дозвіл працівників, зайнятих вербуванням, які:

a) працюють як найняті працівники на підприємствах, для котрих вони вербують інших працівників;

b) отримали офіційний письмовий дозвіл від роботодавця вербувати інших працівників;

c) не отримують винагороди або іншої вигоди за вербування.

2. Працівники-вербувальники не повинні видавати особам, що вербуються, аванси в рахунок заробітної плати.

3. Працівники-вербувальники можуть вербувати тільки на території, визначеній компетентними органами влади.

4. Операції працівників-вербувальників повинні контролюватись у спосіб, встановлений компетентними органами влади.

1. Завербовані працівники повинні представлятися державному службовцеві, який має пересвідчитися, що закони і постанови відносно вербування були дотримані і, зокрема, що працівники не зазнали нелегального тиску або не були завербовані обманним шляхом чи помилково.

2. Завербовані працівники представляються цьому службовцеві у місці, якомога ближчому до місця вербування, або, якщо працівники вербуються на одній території для роботи на території під іншою адміністрацією, принаймні у місці від'їзду з території вербування.

Там, де обставини роблять ухвалення такої політики можливим і потрібним, компетентні органи влади повинні вимагати видачі кожному завербованому працівникові, який не наймається для роботи у самому місці вербування або поблизу нього, документа в письмовій формі, як, наприклад, посвідчення про найм, трудової книжки або попереднього контракту, який містить дані, що можуть бути передбачені компетентними органами влади, як от: подробиці стосовно особистості працівника, можливих умов роботи і будь-яких авансів у рахунок заробітної плати, наданих працівникові.