Цей Регламент встановлює правила на доповнення регламентів (ЄС) № 1306/2013 та (ЄС) № 1308/2013 відповідно стосовно такого:

(a) система дозволів на виноградні насадження;

(b) реєстр виноградників;

(c) визнані супровідні документи, сертифікація та правила ввезення вина;

(d) реєстр прибуттів і вибуттів;

(e) обов’язкові декларації;

(f) перевірки та аналітичний банк даних про ізотопний аналіз;

(g) компетентні органи та взаємна допомога між ними;

(h) санкції;

(i) повідомлення та публікація нотифікованої інформації.

1. Для цілей цього Регламенту та Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274 застосовуються такі терміни й означення:

(a) "винороб" означає фізичну чи юридичну особу або групу фізичних чи юридичних осіб, незалежно від правового статусу, наданого такій групі та її членам згідно з національним правом, чиє господарство розташоване на території Союзу, як визначено у статті 52 Договору про Європейський Союз у поєднанні зі статтею 355 Договору про функціонування Європейського Союзу, та яка утримує площу, засаджену виноградом, якщо продукти, що виробляють на такій площі, використовують для комерційного виробництва винних продуктів або якщо на таку площу поширюються звільнення для експериментальних цілей або для створення розсадників, згаданих у статті 3(2) цього Регламенту;

(b) "винні продукти" означає продукти з переліку в частині XII додатка I до Регламенту (ЄС) № 1308/2013, крім винного оцту, який відносять до кодів КН 2209 00 11 та 2209 00 19;

(c) "ділянка виноградника" означає сільськогосподарську ділянку, означену у статті 67(4)(a) Регламенту (ЄС) № 1306/2013, засаджену виноградом, яка або призначена для комерційного виробництва винних продуктів, або на яку поширюються звільнення для експериментальних цілей чи для створення розсадників, згаданих у статті 3(2)цього Регламенту;

(d) "покинута виноробна площа" означає площу, засаджену виноградом, який більше не призначений для регулярного вирощування для отримання придатного для реалізації продукту протягом більше п’яти років, без обмеження особливих випадків, визначених державами-членами, викорчовування якого більше не дає виробнику право на отримання дозволу на повторне насадження відповідно до статті 66 Регламенту (ЄС) № 1308/2013;

(e) "збирач" означає фізичну чи юридичну особу або групу таких осіб, незалежно від правового статусу, наданого такій групі та її членам згідно з національним правом, яка збирає врожай винограду з площі, засадженої виноградом, з метою реалізації такого винограду для виробництва винних продуктів третіми сторонами або з метою його перероблення з отриманням винних продуктів у своєму господарстві чи отримання переробленого від його імені винограду для комерційних цілей;

(f) "переробник" означає фізичну чи юридичну особу або групу таких осіб, незалежно від правового статусу, наданого такій групі та її членам згідно з національним правом, яка переробляє вина або від імені якої переробляють вина з отриманням вин, лікерних вин, ігристих і напівігристих вин, газованих ігристих і напівігристих вин, якісних ігристих вин і якісних ароматних ігристих вин;

(g) "роздрібний продавець" означає фізичну чи юридичну особу або групу таких осіб, незалежно від правового статусу, наданого такій групі та її членам згідно з національним правом, чия підприємницька діяльність включає продаж безпосередньо споживачу вина й сусла в малих кількостях, які визначає кожна держава-член, з урахуванням особливостей торгівлі та розповсюдження, але крім осіб, які використовують погреби, обладнані для зберігання, або приміщення для розливання вина у великих кількостях, і тих, що займаються вуличною торгівлею вина, транспортованого в резервуарах;

(h) "розливання" означає поміщення вина як кінцевого продукту для комерційних цілей у тару місткістю не більше 60 літрів;

(i) "розливальник" означає фізичну чи юридичну особу або групу таких осіб, незалежно від правового статусу, наданого такій групі та її членам згідно з національним правом, яка виконує розливання вина або яка отримує розлите від її імені вино;

(j) "торговець" означає фізичну чи юридичну особу або групу таких осіб, незалежно від правового статусу, наданого такій групі та її членам згідно з національним правом, крім приватних споживачів чи роздрібних продавців, яка утримує запаси винних продуктів для комерційних цілей або займається їх торгівлею та, можливо, також розливає їх, крім спиртових заводів;

(k) "виноробний рік" означає маркетинговий рік для сектора вина, як зазначено у статті 6(d) Регламенту (ЄС) № 1308/2013.

2. Для цілей глав IV-VIII цього Регламенту, крім статті 47, та глав IV-VII Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274 "виробник" означає фізичну чи юридичну особу або групу таких осіб, незалежно від правового статусу, наданого такій групі та її членам згідно з національним правом, яка сама переробляє або отримує перероблений від свого імені свіжий виноград, сусло або молоде вино в процесі бродіння з отриманням вина або сусла для комерційних цілей.

3. Для цілей статті 10(1) "малий виробник" означає виробника, який виробляє в середньому менше 1000 гл вина на виноробний рік на основі даних про середнє річне виробництво за принаймні три послідовні виноробні роки.

Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що означення терміна "малий виробник" не охоплює виробників, які купують свіжий виноград, сусло чи молоде вино в процесі бродіння для їх перероблення у вино.

1. Систему дозволів на виноградні насадження, встановлену у главі III розділу I частини II Регламенту (ЄС) № 1308/2013, не застосовують до насаджування чи повторного насаджування площ, згаданих у статті 62(4) того самого регламенту, які задовольняють відповідні умови, визначені в параграфах 2, 3 та 4 цієї статті.

2. Про насаджування чи повторне насаджування площ, призначених для експериментальних цілей або для створення розсадників, потрібно попередньо повідомити компетентні органи. У такому повідомленні повинна бути вказана вся відповідна інформація щодо таких площ та періоду, протягом якого триватиме експеримент, або періоду, протягом якого в такому розсаднику триватиме виробництво. Про продовження таких періодів також потрібно повідомляти компетентні органи.

Якщо вважається, що ризиків потрясінь на ринку немає, держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що протягом періодів, згаданих у першому підпараграфі, виноград, вироблений на таких площах, і винні продукти, отримані з такого винограду, можна реалізовувати. У кінці таких періодів виробник повинен або:

(a) отримати дозвіл відповідно до статті 64 або 68 Регламенту (ЄС) № 1308/2013 щодо відповідної площі, щоб мати можливість реалізовувати виноград, вироблений на такій площі, та винні продукти, отримані з такого винограду; або

(b) викорчувати такі площі за власний рахунок відповідно до статті 71(1)Регламенту (ЄС) № 1308/2013.

Будь-які площі, які призначені для експериментів або створення розсадників, засаджені до 1 січня 2016 року, після надання нових прав на насаджування повинні й надалі відповідати після вказаної дати будь-яким умовам, визначеним для користування такими правами, до кінця періоду експерименту або періоду виробництва в розсаднику, на який такі права були надані. Після закінчення таких періодів застосовуються правила, встановлені в першому і другому підпараграфах.

3. Насаджування або повторне насаджування площ, винні продукти чи продукти виноградарства з яких призначені виключно для споживання домогосподарствами винороба, повинні відповідати таким умовам:

(a) така площа не перевищує 0,1 га;

(b) відповідний винороб не займається комерційним виробництвом винограду або комерційним виробництвом інших винних продуктів.

Для цілей цього параграфа держави-члени можуть вважати певні організації, які не здійснюють комерційної діяльності, еквівалентними домогосподарству винороба.

Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що про насадження, згадані в першому підпараграфі, потрібно повідомляти.

4. Виробник, який втратив певну площу, засаджену виноградом, внаслідок обов’язкових купівель у суспільних інтересах згідно з національним правом, має право засадити нову площу за умови, що така новозасаджена площа не перевищує 105% від обсягу чистого врожаю зі втраченої площі. Новозасаджена площа повинна бути зареєстрована у реєстрі виноградників.

5. Викорчовування площ, на які поширюється звільнення, згадане в параграфах 2 та 3, не повинне створювати підстав для надання дозволу на повторне насадження відповідно до статті 66Регламенту (ЄС) № 1308/2013. Однак такий дозвіл дають у випадку викорчовування площ, які було нещодавно засаджено на підставі звільнення, згаданого в параграфі 4.

1. Якщо держави-члени застосовують критерій прийнятності, встановлений у статті 64(1)(c)Регламенту (ЄС) № 1308/2013, застосовуються правила, визначені всекції Aдодатка I до цього Регламенту.

Держави-члени можуть також застосовувати додатковий об’єктивний та недискримінаційний критерій, застосування якого не повинне створювати суттєвого ризику привласнення репутації конкретних охоронюваних географічних зазначень, існування якого припускають, крім випадків, коли органи публічної влади довели існування такого ризику.

Правила щодо застосування такого додаткового критерію встановлені в секції B додатка I.

2. Якщо держави-члени вирішують застосувати один або декілька з критеріїв прийнятності, згаданих устатті 64(1)(a)-(c) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, та додатковий критерій, згаданий у параграфі 1 цієї статті, при наданні дозволів на нові насадження, вони можуть застосовувати такі критерії на національному рівні або на нижчому територіальному рівні.

3. Якщо держави-члени застосовують один або декілька з критеріїв пріоритетності з переліку у статті 64(2) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, застосовуються правила, встановлені в секціях А-H додатка II до цього Регламенту.

Держави-члени можуть також застосовувати додаткові об’єктивні та недискримінаційні критерії попередньої поведінки виробника й неприбуткових організацій із соціальною метою, які отримали землі, конфісковані у випадках тероризму та інших типів злочинів. Правила щодо застосування таких додаткових критеріїв встановлені в секції Iдодатка II.

4. Якщо держави-члени вирішують застосувати один або декілька з критеріїв пріоритетності, згаданих у статті 64(2)(a)-(h) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, та додаткові критерії, передбачені в параграфі 3 цієї статті, при наданні дозволів на нові насадження, вони можуть застосовувати такі критерії однаково на національному рівні або з різними ступенями важливості в різних районах держав-членів.

5. Використання одного або декількох із критеріїв із переліку у статті 64(2) Регламенту (ЄС) № 1308/2013 як критеріїв прийнятності на одному з географічних рівнів, згаданих у статті 63(2), вважають належним чином виправданим для цілей пункту (d) параграфа 1 статті 64 того самого регламенту, якщо їх використання спрямоване на вирішення конкретної проблеми, яка впливає на сектор виноробства на такому конкретному географічному рівні та яка може бути вирішена лише за допомогою такого обмеження.

6. Без обмеження правил, встановлених у додатках I та II щодо конкретних критеріїв прийнятності та пріоритетності, держави-члени повинні за необхідності ухвалювати додаткові інструменти для уникнення обходу особами, які подали заявку на отримання дозволу, критеріїв прийнятності та пріоритетності, що містяться в указаних додатках.

Держави-члени можуть застосовувати до надання дозволу на викорчовування підприємством-виробником площі, засадженої виноградом відповідно до статті 66(2)Регламенту (ЄС) № 1308/2013, вимогу щодо надання забезпечення.

У будь-якому випадку, якщо виробники не виконують викорчовування до кінця четвертого року з дати, коли були посаджені нові рослини винограду, до площі, яку надано в заставу та яку не викорчувано, застосовують статтю 71 Регламенту (ЄС) № 1308/2013.

Держави-члени можуть обмежувати насаджування на основі статті 66(3) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, якщо конкретна площа, на якій заплановане повторне насадження, розташована в районі, для якого видача дозволів на нові насадження обмежена відповідно до статті 63(2)(b)Регламенту (ЄС) № 1308/2013, за умови, що таке рішення виправдане потребою уникнути обґрунтовано доведеного ризику суттєвого знецінення конкретної охоронюваної назви місця походження ("PDO") або конкретного охоронюваного географічного зазначення ("PGI").

Ризик суттєвого знецінення, згаданий у першому параграфі, не існує, якщо:

(a) конкретна площа, яку планується засадити, розташована в тому самому районі PDO або PGI, що й викорчувана площа, а повторне насаджування винограду відповідає тій самій специфікації для PDO або PGI, що й викорчувана площа;

(b) повторне насадження має на меті виробництво вин без географічного зазначення за умови, що заявник бере на себе ті самі зобов’язання, що встановлені в пункті (2)секцій A та B додатка I до цього Регламенту стосовно нових насаджень.

1. Для цілей статті 145(1) Регламенту (ЄС) № 1308/2013 у державах-членах, які запроваджують систему дозволів на виноградні насадження, актуальна інформація, що міститься в реєстрі виноградників, повинна включати принаймні ті відомості та специфікації, що визначені в додатках III та IV до цього Регламенту, стосовно кожного винороба.

2. Для цілей статті 145(3) Регламенту (ЄС) № 1308/2013 у державах-членах, які не запроваджують системи дозволів на виноградні насадження, але які реалізують національні програми підтримки реструктуризації чи перетворення виноградників, актуальна інформація, що міститься в реєстрі виноградників, повинна включати принаймні спрощені відомості та специфікації, що визначені в додатку III до цього Регламенту.

1. Для цілей статті 147(1) Регламенту (ЄС) № 1308/2013 на кожну операцію з перевезення винних продуктів, виконувану між виноробами, збирачами, виробниками, розливальниками чи торговцями або між ними та роздрібними продавцями, повинен бути оформлений супровідний документ.

Оператори, згадані в першому підпараграфі, повинні бути здатними надати супровідний документ компетентним органам під час усієї операції з перевезення.

2. Супровідний документ може бути використаний тільки для одного відправлення.

3. Держави-члени повинні скласти перелік операторів, згаданих у цій статті, та забезпечувати його оновлення. Якщо такий перелік або реєстр уже існує для інших цілей, його можна також використовувати і для цілей цього Регламенту.

1. Як відступ від статті 8, супровідний документ не вимагається в таких випадках:

(a) винні продукти, які перевозять від виноградника до виноробного об’єкта, між двома об’єктами того самого підприємства чи між об’єктами, що належать групі виробників, без зміни власника, за умови, що таке перевезення виконують для цілей виробництва, перероблення, зберігання чи розливання вина, загальна відстань, виражена довжиною дороги, не перевищує 70 км, а перевезення відбувається виключно на території однієї держави-члена або схвалене компетентними органами відповідної держави-члена;

(b) виноградна м’язга та винний осад:

(i) які транспортують до спиртового заводу або заводу з виробництва оцту, якщо продукт супроводжує транспортна накладна виробника на умовах, встановлених компетентними органами держави-члена, в якій розпочинається перевезення, або

(ii) якщо перевезення виконують для цілей вилучення продукту з виноробного процесу або з процесу будь-якого іншого перероблення винограду під наглядом компетентних органів, як передбачено у статтях 14(1)(b)(vii) та 18(2) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274;

(c) виноградний сік і сусло, які відповідають кодам КН 2009 61 та 2009 69, доставляють до операторів, які не займаються виноробством, якщо продукт супроводжує комерційний документ;

(d) винні продукти, які виробляють і перевозять виключно в межах території держав-членів, на які не поширюється обов’язок вести реєстр виноградників відповідно до статті 145(1) Регламенту (ЄС) № 1308/2013;

(e) описані нижче випадки, коли винні продукти перевозять виключно в межах території держави-члена в тарі з номінальним об’ємом не більше 60 літрів:

(i) винні продукти в маркованій тарі з номінальним об’ємом 10 літрів чи менше з одноразовим закривним пристроєм, якщо загальна кількість не перевищує:

- 5 літрів або 5 кілограмів у випадку концентрованого виноградного сусла, ректифікованого чи неректифікованого,

- 100 літрів для всіх інших продуктів;

(ii) вино чи виноградний сік, що призначено для дипломатичних представництв, консульств чи подібних установ у межах наданих їм квот;

(iii) вино чи виноградний сік:

- що перебуває у приватній власності домогосподарства і не призначено для продажу,

- що перебуває на борту кораблів, літаків чи поїздів для споживання там само;

(iv) вино, частково зброджене вино, частково зброджене виноградне сусло і виноградну сусло, які перевозять приватні особи і які призначені для особистого споживання відправником або сім’єю відправника, якщо кількість, яку перевозять, не перевищує 30 літрів;

(v) будь-який продукт, призначений для науково-технічних експериментів, якщо загальна кількість, яку перевозять, не перевищує одного гектолітру;

(vi) комерційні зразки;

(vii) зразки для компетентного органу чи призначеної лабораторії.

2. Якщо супровідний документ не вимагається, відправники повинні мати змогу в будь-який час довести точність усієї інформації, внесеної до реєстру вхідних і вихідних даних, передбаченому у главі V, або до інших реєстрів, які вимагаються державою-членом, в якій розпочалася операція з перевезення.

1. Компетентні органи повинні визнавати зазначені нижче документи як супровідні документи за умови, що вони відповідають умовам, встановленим у параграфах 2-5 та в додатку V:

(a) для винних продуктів, відвантажених у межах держави-члена або з однієї держави-члена в іншу державу-член, без обмеження пункту (b) цього підпараграфа:

(i) один із документів, згаданих у статті 21(6) або статті 26(1)(a) Директиви 2008/118/ЄС, для продуктів, які перевозять на основі режимів відстрочення сплати акцизного податку в межах Союзу, за умови, що в ньому вказаний у чітко ідентифіковний спосіб унікальний адміністративний референтний код, згаданий у статті 21(3) тієї самої директиви ("номер ARC"), його складено відповідно до Регламенту Комісії (ЄС) № 684/2009 (- 1) та, якщо використовують документ, згаданий у статті 26(1)(a) Директиви 2008/118/ЄС, відправник відповідає положенням параграфа 1;

(ii) для акцизних товарів, які перевозять у межах Союзу, після випуску для споживання в державі-члені, в якій розпочалося перевезення, спрощений супровідний документ, згаданий у статті 34(1) Директиви 2008/118/ЄС, який складають і використовують згідно з Регламентом Комісії (ЄЕС) № 3649/92(- 2);

(iii) для винних продуктів, які оподатковують акцизним податком та які відвантажують малі виробники відповідно до статті 40 Директиви 2008/118/ЄС, та для винних продуктів, які не оподатковують акцизним податком, один із зазначених нижче документів, складних на умовах, встановлених державою-членом відвантаження:

- якщо держава-член використовує інформаційну систему, надрукований примірник електронного адміністративного документа, встановленого таким чином, або будь-який комерційний документ, в якому вказують у чітко ідентифіковний спосіб конкретний адміністративний код ("код MVV" - код значення верифікації торговця), який система присвоює електронному адміністративному документу, за умови, що такий документ встановлено відповідно до застосовних національних правил,

- якщо держава-член не використовує інформаційної системи, адміністративний документ або комерційний документ, в якому вказаний код MVV, присвоєний компетентним органом, за умови, що такий документ і його копію валідовано згідно з параграфом 3 цієї статті;

(b) для винних продуктів, відвантажених у третю країну або на територію, згадану у статті 5(2) та (3) Директиви 2008/118/ЄС, один із документів, згаданих у пункті (a)(i) або (iii).

Документи, згадані в другому абзаці пункту (a)(iii) першого підпараграфа, можуть використовувати лише до 31 грудня 2020 року.

2. Документи, згадані в пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, повинні містити інформацію, зазначену всекції Aдодатка V, або дозволяти компетентним органам доступ до такої інформації.

Якщо в таких документах вказаний номер ARC, присвоєний комп’ютеризованою системою, згаданою у статті 21(2) Директиви 2008/118/ЄС, або код MVV, присвоєний інформаційною системою, створеною державою-членом відвантаження, як зазначено в першому абзаці пункту (a)(iii) першого підпараграфа параграфа 1, інформацію, зазначену в секції A додатка V до цього Регламенту, зберігають у використаній системі.

3. Документи, згадані в другому абзаці пункту (a)(iii) першого підпараграфа параграфа 1, та їх копії валідують до відвантаження шляхом:

(a) проставлення дати, підпису посадової особи компетентного органу та штампу, що ставить така посадова особа; або

(b) проставлення дати, підпису відправника та поставлення відправником, залежно від випадку:

(i) спеціального штампу відповідно до зразка, що міститься в секції C додатка V;

(ii) штампу, передбаченого компетентними органами, або

(iii) знака, що є відбитком штампувального пристрою, схваленого компетентними органами.

Спеціальний штамп або передбачений штамп, згаданий у пункті (b), може бути попередньо надрукований на формах, якщо для друку використовують принтер, схвалений для таких цілей.

4. У випадку винних продуктів, які ввозять із третьої країни, документи, згадані в пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, повинні містити покликання на сертифікат, складений у країні походження відповідно до статті 20.

5. Як відступ від параграфа 1, держави-члени можуть визнавати інші документи як супровідні документи, в тому числі документи, створені з використанням комп’ютеризованої процедури, призначеної для спрощення процедури стосовно перевезення винних продуктів, яку виконують виключно на їхній території та у випадку прямого вивезення з їхньої території.

1. Документи, згадані в пункті (a)(i) та(iii) першого підпараграфа статті 10(1), вважають такими, що підтверджують походження, якість та характеристики винного продукту, рік збору врожаю або сорт чи сорти винограду, з якого чи яких такий продукт вироблено, та, якщо застосовно, PDO чи PGI. Для цього відправник або уповноважена особа, яка діє від імені відправника, повинна заповнити поле 17l таких документів релевантною інформацію, визначеною в частині Iдодатка VI.

2. Відправник повинен підтвердити точність інформації, яка вимагається відповідно до параграфа 1, на основі реєстру вхідних і вихідних даних, який повинен вестися згідно з главою V, або підтвердженої інформації в документах, що супроводжували попередні відправлення відповідного продукту та офіційні перевірки відповідності, виконані компетентними органами відповідно доглави VII.

3. Якщо стосовно винних продуктів, вироблених на своїй території, держави-члени вимагають сертифікат PDO або PGI, оформлений органом контролю, призначеним для цих цілей, супровідний документ повинен містити покликання на такий сертифікат, назву та, якщо застосовно, адресу електронної пошти органу контролю.

1. Якщо компетентні органи третьої країни призначення вимагають сертифікації, зазначеної у статті 11, для винних продуктів, відвантажених у таку третю країну, така сертифікація повинна мати одну із зазначених нижче форм:

(a) електронний адміністративний документ або будь-який інший комерційний документ, використовуваний відповідно до статті 21(6) Директиви 2008/118/ЄС, або документ, згаданий у статті 10(1)(a)(iii) цього Регламенту, за умови, що відправник або уповноважена особа, що діє від імені відправника, вказує релевантну інформацію, визначену в частині I додатка VI до цього Регламенту;

(b) конкретний вивізний сертифікат, складений на основі передбаченого зразка і вимог, визначених у частині II додатка VI до цього Регламенту.

2. Сертифікат, згаданий у пункті (b) параграфа 1, вважають справжнім, якщо його валідовано шляхом проставлення дати й підпису відправника або уповноваженої особи, що діє від імені відправника, та якщо відправник указав у сертифікаті як адміністративний референтний код номер ARC або код MVV, що присвоєно таким компетентним органом супровідному документу.

3. Статтю 11(2) та (3) застосовують mutatis mutandis до сертифікації, зазначеної в параграфі 1.

1. Якщо винні продукти знаходяться в обігу на підставі документа, згаданого у пункті (a)(i) першого підпараграфа статті 10(1), доказ вивезення з митної території Союзу складає звіт про вивіз, згаданий у статті 28 Директиви 2008/118/ЄС, складений митницею вивозу відповідно до статті 334 Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2015/2447(- 3).

2. Якщо винні продукти знаходяться в обігу на підставі документа, згаданого у пункті (a)(iii) першого підпараграфа статті 10(1), доказ вивезення з митної території Союзу встановлюють відповідно до статті 334 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2015/2447. У такому випадку відправник або уповноважена особа, що діє від імені відправника, повинен або повинна вставити у супровідний документ покликання на експортну декларацію, згадану у статті 331 того самого регламенту та видану митницею вивозу, використовуючи один із показників, визначених у секції D додатка V до цього Регламенту.

3. Винні продукти, які тимчасово вивозять на підставі механізмів перероблення за межами митної території, передбачених у статті 210(d) Регламенту (ЄС) № 952/2013, відповідно до глав I та V розділу VII Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2015/2446(- 4) та глави I розділу VII Імплементаційного регламенту (ЄС) 2015/2447 до однієї з держав-членів Європейської асоціації вільної торгівлі (EFTA) для виконання операцій зберігання, витримування та/або пакування, повинні супроводжуватися, на додаток до супровідного документа, інформаційним листом, встановленим рекомендацією Ради митної співпраці від 3 грудня 1963 року. У такому листі в полях, зарезервованих для опису продукту, зазначають опис відповідно до правил Союзу і національних правил та кількість вина, що перевозиться.

Таку інформацію беруть із оригіналу супровідного документа, на підставі якого вино було перевезене до митниці, де видають такий інформаційний лист. Тип, дату й номер документа, що супроводжував відправлення до того, також указують у такому інформаційному листі.

Якщо продукти, згадані в першому підпараграфі, знову ввозять на митну територію Союзу, інформаційний лист повинен бути належним чином заповнений компетентною митницею EFTA. Такий документ вважають еквівалентом супровідного документа для перевезення або до митниці призначення в межах Союзу, або до митниці випуску для споживання, якщо такий документ містить у полі "Опис товарів" інформацію, визначену в першому підпараграфі.

Відповідна митниця в межах Союзу ставить штамп на копії або фотокопії такого документа, наданого відправником або його представником, і повертає її йому для цілей цього Регламенту.

1. Якщо комп’ютеризовану систему або інформаційну систему, згадану в першому абзаці пункту (a)(iii) першого підпараграфа статті 10(1) або статті 10(5), не використовують або якщо така система не дає змоги інформувати компетентний орган на місці вивантаження, відправник відправлення незапакованих винних продуктів повинен передати, щонайпізніше після виїзду транспортного засобу, копію супровідного документа компетентному органу, на території якого знаходиться місце завантаження, стосовно таких продуктів:

(a) продукти з місцем походження в Союзі в кількості понад 60 літрів:

(i) вино, призначене для перероблення на вина з PDO або PGI, сортове вино або вино року збору врожаю чи призначене для пакування для реалізації як таке;

(ii) частково зброджене виноградне сусло;

(iii) концентроване виноградну сусло, ректифіковане чи неректифіковане;

(iv) свіже виноградне сусло, бродіння якого зупинене шляхом додавання спирту;

(v) виноградний сік;

(vi) концентрований виноградний сік;

(b) продукти не з місцем походження в Союзі в кількості понад 60 літрів:

(i) свіжий виноград, крім столового винограду;

(ii) виноградне сусло;

(iii) концентроване виноградну сусло, ректифіковане чи неректифіковане;

(iv) частково зброджене виноградне сусло;

(v) свіже виноградне сусло, бродіння якого зупинене шляхом додавання спирту;

(vi) виноградний сік;

(vіi) концентрований виноградний сік;

(viii) лікерне вино для виробництва продуктів, не охоплених кодом КН 2204;

(c) продукти, незалежно від їхнього походження, і кількість, що перевозиться, без обмеження звільнень, згаданих у статті 9:

(i) винний осад;

(ii) виноградна м’язга, призначена для дистиляції чи іншої форми промислового перероблення:

(iii) пікет;

(iv) вино кріплене для дистиляції;

(v) вино з винограду сортів, не віднесених до винних сортів винограду у класифікації, розробленій державами-членами згідно зі статтею 81 Регламенту (ЄС) № 1308/2013, для адміністративної одиниці, в якій такий виноград було зібрано;

(vi) продукти, які не можуть бути запропоновані чи постачені для прямого споживання людиною.

Компетентний орган, на території якого знаходиться місце завантаження, повинен поінформувати компетентний орган, на території якого знаходиться місце розвантаження, про початок перевезення.

2. Як відступ від параграфа 1, держави-члени можуть встановити інші строки для передавання копії супровідного документа щодо відправлень винних продуктів, які перевозять виключно в межах їхньої території.

1. Для перевезення в межах митної території Союзу відправлення, що складається з продуктів із третьої країни, які випущено у вільний обіг, супровідний документ повинен бути оснований на документі VI-1, згаданому у статті 20, або еквівалентному документі, згаданому у статті 26 або 27, і повинен містити зазначену нижче інформацію або дати змогу компетентним органам отримати доступ до такої інформації:

(a) номер документа VI-1 або покликання на один із документів, згаданих у статтях 26 та 27;

(b) назва та адреса органу третьої країни, який заповнив документ, згаданий у пункті (a), або дозволив виробнику його заповнити;

(c) дата заповнення документа, згаданого в пункті (a).

Оператор повинен бути здатний у будь-який момент на запит компетентних органів держав-членів пред’явити документ VI-1, еквівалентний документ, згаданий устатті 26 або 27, чи витяг VI-2, згаданий у статті 22.

2. Для перевезення в межах митної території Союзу відправлення, що складається з винних продуктів із походженням у Союзі, які спочатку було вивезено у третю країну або на територію, згадану у статті 5(2) та (3) Директиви 2008/118/ЄС, супровідний документ повинен містити зазначену нижче інформацію або дати змогу компетентним органам отримати доступ до такої інформації:

(a) покликання на супровідний документ, згаданий у пункті (b) першого підпараграфа статті 10(1) цього Регламенту, складений для початкового відвантаження; або

(b) покликання на інші оформлені імпортером підтвердні документи, які підтверджують походження продукту та які компетентний орган вважає задовільними при випуску в обіг у межах Союзу.

3. Якщо використовують комп’ютеризовану систему, згадану у статті 21(2) Директиви 2008/118/ЄС, або інформаційну систему, створену державою-членом відвантаження, інформацію, вказану в параграфах 1 та 2 цієї статті, зберігають у використаній системі.

Якщо одержувач відмовляється від усього продукту, який перевозять на підставі супровідного документа, або від його частини, одержувач повинен написати слова "відхилено одержувачем" на звороті документа із указанням дати й підписом одержувача, а також, залежно від випадку, із зазначенням відхиленої кількості в літрах чи кілограмах.

У такому випадку продукт може бути повернуто відправнику на підставі того самого супровідного документа, або його можуть утримувати на об’єкті перевізника, доки не буде заповнено новий документ, що супроводжуватиме продукт при його повторному відвантаженні.

1. Якщо компетентний орган довідається про те, що відправник перевозить або перевіз винний продукт, який не відповідає положенням Союзу чи національним положенням, ухваленим відповідно до положень Союзу, щодо умов його виробництва або його складу або винний продукт, стосовно якого було вчинене серйозне порушення, пов’язане із супровідними документами, або має обґрунтовані підстави підозрювати таке, він може вимагати від відправника заповнити новий супровідний документ для такого винного продукту з його валідацією компетентним органом.

Валідація, в разі її надання, може бути пов’язана з умовами майбутнього використання продукту або забороною реалізації продукту. Валідацію виконують шляхом поставлення штампу, підпису посадовою особою компетентного органу та проставлення дати.

2. Орган, згаданий у параграфі 1, повинен поінформувати орган, що несе територіальну відповідальність за місце завантаження. У випадку перевезення в межах Союзу застосовна взаємна допомога або повідомлення про підозру щодо невідповідності згідно зістаттями 43 та 45.

1. Якщо компетентний орган довідається про те, що відправлення, що вимагає наявності супровідного документа, перевозять без такого документа або на підставі документа, що містить помилкові чи неповні дані, він повинен вжити заходів, необхідних для врегулювання перевезення шляхом або виправлення будь-яких суттєвих помилок, або заповнення нового документа.

Орган, згаданий у першому підпараграфі, повинен поставити штамп на виправлених або заповнених документах згідно з тим самим положенням. Виправлення порушень не повинне затримувати відповідної операції з перевезення на довше, ніж абсолютно необхідно.

У випадку повторних порушень із боку того самого відправника орган, згаданий у першому підпараграфі параграфа 1, повинен поінформувати орган, що несе територіальну відповідальність за місце завантаження. У випадку перевезення в межах Союзу застосовна взаємна допомога або повідомлення про підозру щодо невідповідності згідно зі статтями 43 та 45.

2. Якщо неможливо врегулювати операції з перевезення відповідно до першого підпараграфа параграфа 1, орган, згаданий у тому самому підпараграфі, повинен призупинити перевезення. Він повинен поінформувати відправника про призупинення перевезення та про вжиті внаслідок цього заходи. Такі заходи можуть включати заборону реалізації продукту.

Якщо під час перевезення через форс-мажорні обставини або деякі непередбачені інциденти відправлення, стосовно якого вимагається супровідний документ, доводиться розбивати або його повністю чи частково втрачено, перевізник повинен вимагати від компетентного органу, який знаходиться найближче до місця, де стався інцидент або настали форс-мажорні обставини, констатувати факти та зробити необхідні кроки для врегулювання відповідної операції з перевезення.

1. Супровідний документ для ввезення винних продуктів має форму сертифікату і звіту про результати аналізу, які згадано у статті 90(3)(a) та (b)Регламенту (ЄС) № 1308/2013 відповідно, і повинен складати єдиний документ, який далі іменований "документ VI-1". Однак частину документа VI-1, що становить звіт про результати аналізу, не потрібно заповнювати, якщо продукт не призначено для прямого споживання людиною.

Компетентні органи та призначені органи чи департаменти, згадані устатті 90(3)(a) та (b) Регламенту (ЄС) № 1308/2013 , є органами, згаданими у статті 51(1)(a)та (b) цього Регламенту стосовно відповідних третіх країн.

2. Документ VI-1 складають та використовують відповідно до статей 22-25, і його вважають таким, що підтверджує, що ввезений продукт:

(a) має характеристики винного продукту відповідно до права Союзу чи згідно з чинним двостороннім договором між Союзом і третьою країною;

(b) вироблено з винограду конкретного року збору врожаю або вироблено з визначеного винного сорту винограду чи визначених винних сортів винограду;

(c) якщо застосовно, відповідає специфікаціям для географічного зазначення відповідно до або Угоди Світової організації торгівлі про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності ("Угода ТРІПС), законодавства Союзу щодо географічних зазначень, або угоди про визнання та охорону географічних зазначень між Союзом і третьою країною, з якої походить вино.

Як відступ від статті 90(3) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, застосовні такі звільнення:

(a) документ VI-1не потрібно пред’являти стосовно:

(i) продуктів у маркованій тарі з номінальним об’ємом 10 літрів чи менше з одноразовим закривним пристроєм, якщо загальна кількість, яку перевозять, незалежно від того, чи перевезення виконують окремими відправленнями, не перевищує 100 літрів;

(ii) вина та виноградного соку, що складає особисте майно приватних осіб, які переміщують своє звичайне місце проживання з третьої країни в Союз у розумінністатті 3Регламенту (ЄС) № 1186/2009;

(iii) вина, відправленого відправленнями від однієї приватної особи до іншої в розумінні статті 25 Регламенту (ЄС) № 1186/2009 або об’ємом до щонайбільше 30 літрів на відправлення;

(iii) вина, виноградного сусла і виноградного соку, що міститься в особистому багажі мандрівників у розумінні статті 41 Регламенту (ЄС) № 1186/2009 або об’ємом до щонайбільше 30 літрів на мандрівника;

(v) вина й виноградного соку для торговельних ярмарків, визначених у статті 90 Регламенту (ЄС) № 1186/2009, за умови, що відповідні продукти розлито в марковану тару місткістю не більше двох літрів із одноразовим закривним пристроєм;

(vi) кількостей вина, виноградного сусла та виноградного соку в тарі, іншій ніж згадана в пункті (v), які ввозять для цілей науково-технічних експериментів до щонайбільше 100 літрів;

(vii) вин і виноградного соку, які ввозять відповідно до положень Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 року, Віденської конвенції про консульські відносини від 24 квітня 1963 року, інших консульських конвенцій або Нью-Йоркської конвенції про спеціальні місії від 16 грудня 1969 року;

(viii) вин і виноградного соку, які тримають у магазинах на борту кораблів і літаків, на яких виконують міжнародні перевезення;

(ix) вин і виноградного соку, які походять із Союзу і які розливають у Союзі, вивозять у третю країну і повертають на митну територію Союзу й випускають у вільний обіг;

(b) у випадку вина, розлитого в марковану тару місткістю не більше 60 літрів, обладнану одноразовим закривним пристроєм, і за умови, що таке вино походить із країни, яка запропонувала спеціальні гарантії, прийняті Союзом, перераховані в секції A частини IV додатка VII, частину документа VI-1, що становить звіт про результати аналізу, потрібно заповнювати лише стосовно:

(i) фактичної міцності за об’ємною часткою спирту;

(ii) загальної кислотності;

(iii) загального вмісту діоксиду сірки.

1. Документ VI-1 складають за формою, що відповідає зразку, який міститься в частині I додатка VII, відповідно до технічних правил, визначених у зазначеному додатку.

Його підписує посадова особа компетентного органу та посадова особа призначеного органу чи департаменту з переліку, передбаченому у статті 51(1).

Продукт повинні супроводжувати оригінал і копія документа VI-1.

Витяг, який надалі іменується "витяг VI-2", може бути оформлено згідно зі зразком, що міститься в частині II додатка VII, та повинен містити дані, зазначені в документі VI-1, або, якщо пред’явлено витяг VI-2, у такому витягу VI-2, а також штамп митниці Союзу. Продукт повинні супроводжувати оригінал і дві копії витягу VI-2.

2. Документам VI-1 та витягам VI-2 повинні присвоювати серійний номер, у випадку з документами VI-1 такий номер присвоює компетентний орган, чия посадова особа підписує документ, а у випадку витягів VI-2 - митниця, яка ставить на них штамп.

Оригінал і копію документа VI-1 та оригінал і копії витягу VI-2 вручають компетентним органам держави-члена, в якій виконують митні формальності, які вимагаються для введення у вільний обіг відправлення, якого вони стосуються, після завершення таких формальностей згідно з такою процедурою:

(a) митні органи повинні візувати зворотну сторінку як оригіналу, так і копії документа VI-1 або оригінал і копії витягу VI-2, повернути оригінал документа VI-1 або оригінал і копію витягу VI-2 відповідній особі та зберігати в себе копію документа VI-1 чи витягу VI-2 протягом щонайменше п’яти років;

(b) якщо відправлення потрібно перенаправити до введення у вільний обіг, новий відправник повинен надати митним органам, які здійснюють нагляд за відправленням, документ VI-1 та витяг VI-2 стосовно такого відправлення або, якщо відправлення охоплене попереднім заповненим витягом VI-2 та наступним заповненим витягом VI-2, такі два витяги VI-2.

Якщо витяг VI-2 надають разом із документом VI-1, митні органи повинні перевірити, чи збігаються дані, внесені до документа VI-1, з даними, внесеними до витягу VI-2. Якщо наступний заповнений витяг VI-2 надають разом із попереднім заповненим витягом VI-2, митні органи повинні перевірити, чи дані, внесені до попереднього заповненого витягу VI-2, збігаються з даними, внесеними до наступного заповненого витягу VI-2, та поставити штамп на останньому, після чого він стає еквівалентним попередньому заповненому витягу VI-2.

Митні органи повинні візувати зворотну сторінку як оригіналу, так і копії документа VI-1 або попереднього заповненого витягу VI-2.

Митні органи повинні повернути оригінал документа VI-1 та будь-якого витягу VI-2 новому відправнику та зберігати в себе копії протягом щонайменше п’яти років.

Проте витяг VI-2 не потрібно заповнювати у випадку зворотного вивезення відправлення продукту до третьої країни;

(c) якщо відправлення розділяють до введення його у вільний обіг, відповідна особа повинна надати оригінал і копію документа VI-1 або попереднього заповненого витягу VI-2 стосовно відправлення, яке планується розділити, митним органам, які здійснюють нагляд за відправленням, разом із оригіналом попереднього заповненого витягу VI-2 стосовно кожного нового відправлення та двома його копіями.

Митні органи повинні перевірити, чи збігаються дані, внесені до документа VI-1 чи попереднього заповненого витягу VI-2, з даними, внесеними до наступного заповненого витягу VI-2 стосовно кожного нового відправлення. Якщо збігаються, митні органи повинні поставити на останньому штамп, після чого такий витяг вважається еквівалентним попередньому заповненому витягу, та візувати зворотну сторінку як оригіналу, так і копії документа VI-1 або попереднього заповненого витягу VI-2. Вони повинні повернути оригінал наступного заповненого витягу VI-2 разом із оригіналом документа VI-1 або попереднього заповненого витягу VI-2 відповідній особі та зберігати в себе копію кожного з таких документів протягом щонайменше п’яти років.

У випадках, коли вино вивезено з третьої країни, на території якої його було вироблено (тут і далі - "країна походження"), до іншої третьої країни (тут і далі - "країна вивозу") до вивезення в Союз, документ VI-1 стосовно відповідного вина вважають дійсним для ввезення в Союз, якщо його складено компетентними органами країни вивозу, без проведення додаткових аналізів такого вина, на основі документа VI-1 чи еквівалентного документа, складеного компетентними органами країни походження, за умови, що таке вино:

(a) розлито й марковано в країні походження, і це не змінюється; або

(b) вивозять у резервуарах із країни походження й розливають та маркують у країні вивозу без будь-якого подальшого перероблення.

Документ VI-1 країни вивозу повинен відображати сертифікацію компетентним органом такої країни на підтвердження того, що відповідне вино є вином, на яке поширюється дія першого параграфа і яке відповідає встановленим у зазначеному параграфі умовам.

Оригінал і засвідчену копію документа VI-1 або еквівалентного документа країни походження долучають до документа VI-1 країни вивозу.

Компетентні органи третіх країн для цілей цієї статті - це органи з переліку у статті 51(1).

1. У випадку лікерних вин і вин кріплених для дистиляції документи VI-1 визнають дійсними, лише якщо компетентний орган із переліку у статті 51(1) в поле 14 зробив такий запис:

"спирт, доданий до цього вина, сертифіковано як винний спирт".

2. Документ VI-1 можуть використовувати як такий, що підтверджує, що ввезене вино має географічне зазначення, що відповідає або Угоді ТРІПС, законодавству Союзу щодо географічних зазначень, або угоді про визнання та охорону географічних зазначень між Союзом і третьою країною, з якої походить вино.

У такому випадку в полі 14 вказують таке:

"вино, на яке видано цей документ, сертифіковане як вироблене у виноробному регіоні та отримало географічне зазначення, вказане в полі 6, відповідно до положень країни походження".

3. Сертифікація в полі 14, згадана в параграфах 1 та 2, повинна супроводжуватися такою інформацією:

(a) повна назва й адреса компетентного органу видачі;

(b) підпис посадової особи компетентного органу;

(c) штамп компетентного органу.

1. Документи VI-1, оформлені виробниками вина в третіх країнах, які запропонували спеціальні гарантії, прийняті Союзом, перераховані в секції B частини IV додатка VII, вважають документами VI-1, оформленими компетентними органами та призначеними органами чи департаментами з переліку, передбаченому у статті 51(1) стосовно відповідних третіх країн, за умови, що такі виробники отримали індивідуальний дозвіл від компетентних органів таких третіх країн і таких виробників інспектують такі компетентні органи.

2. Виробники, які отримали дозвіл, згадані в параграфі 1, повинні використовувати та заповнювати документи VI-1, зокрема такою інформацією:

(a) у полі 1 - їхні назви й адреси та їхні реєстраційні номери в третіх країнах із переліку в секції B частини IV додатка VII;

(b) у полі 9 - назва й адреса компетентного органу в третій країні, яка надала їм дозвіл;

(c) у полі 10 - принаймні дані, передбачені у статті 21(b).

Виробники повинні поставити підпис у місці, передбаченому в полях 9 та 10, закресливши слова "ім’я та посада посадової особи".

Не вимагаються ані штампи, ані ім’я та адреса призначеного органу чи департаменту.

1. Документ VI-1 може бути замінений електронним документом для ввезення в Союз винних продуктів із третіх країн, які мають запроваджену систему перевірок, прийняту Союзом, відповідно до другого підпараграфа, як еквівалент тій, що встановлена для таких самих продукт згідно із законодавством Союзу.

Система перевірок у третій країні може бути прийнятою як еквівалент тій, що встановлена для таких самих продуктів Союзом, якщо вона відповідає принаймні зазначеним нижче умовам:

(a) вона пропонує достатні гарантії щодо характеру, походження та простежуваності винних продуктів, які вироблено або якими торгують на території відповідної третьої країни;

(b) вона гарантує доступ до даних, що зберігаються в електронній системі, використовуваній стосовно реєстрації та ідентифікації операторів, компетентних органів і призначених органів чи департаментів;

(c) вона гарантує можливість перевіряти дані, згадані в пункті (b), в рамках взаємної адміністративної співпраці.

Треті країни, які мають запроваджену систему перевірок, прийняту Союзом як еквівалент відповідно до другого підпараграфа, включають у перелік, визначний у секції С частини IV додатка VII.

2. Електронний документ, передбачений у параграфі 1, повинен містити принаймні інформацію, необхідну для складання документа VI-1, та унікальний адміністративний референтний код, який присвоюється компетентними органами третьої країни вивозу або під їхнім контролем. Такий код указують на комерційних документах, які вимагаються для ввезення на митну територію Союзу.

3. Доступ до електронного документа або до даних, необхідних для його встановлення, надає третя країна вивозу на будь-який запит компетентних органів держави-члена, в якій товари випускають у вільний обіг. Якщо доступ до відповідних електронних систем відсутній, такі дані також можуть бути запитані в паперовій формі.

4. Витяги VI-2, згадані у статті 22(1), також можуть бути видані і використовуватися за допомогою комп’ютеризованих систем відповідно до детальних правил, встановлених компетентними органами держав-членів. Зміст електронного витягу VI-2 повинен повністю відповідати змісту паперового примірника.

1. Як відступ від статті 147(2)Регламенту (ЄС) № 1308/2013 та за умови, що прибуття, вибуття та запаси можна в будь-який момент перевірити на основі комерційних документів, використовуваних для фінансових рахунків, реєстр прибуттів і вибуттів, який у цій главі іменується "реєстр", не потрібно вести:

(a) операторам, які тримають запаси або пропонують для продажу виключно винні продукти в маркованій тарі з номінальним об’ємом 10 літрів чи менше з одноразовим закривним пристроєм, якщо загальна кількість не перевищує 5 літрів або 5 кілограмів у випадку концентрованого виноградного сусла, ректифікованого чи неректифікованого, та 100 літрів для всіх інших продуктів;

(b) операторам, які продають напої для споживання лише в закладах;

(c) роздрібним продавцям.

2. Держави-члени можуть вимагати від торговців, які не мають запасів, вести реєстр та в такому випадку можуть встановлювати правила та процедури.

3. Держави-члени повинні скласти та оновлювати перелік операторів, які зобов’язані вести реєстр. Якщо такий перелік або реєстр уже існує для інших цілей, його можна також використовувати і для цілей цього Регламенту.

4. Реєстр ведуть окремо для кожного підприємства.

Якщо пункти роздрібної реалізації, які здійснюють продаж безпосередньо кінцевим користувачам, формують частину того самого підприємства та отримують постачання від одного чи декількох центральних складів, що належать такому підприємству, кожен такий центральний склад повинен, без обмеження пункту (a) параграфа 1, вести реєстр стосовно продуктів, які він постачає. Доставки таким пунктам роздрібної торгівлі повинні бути відображені в реєстрі як вибуття.

5. Реєстр ведуть на об’єкті, на якому зберігають продукти.

Однак та за умови, що прибуття, вибуття та запаси можна перевірити в будь-який час у місці, де фактично зберігаються продукти, на основі інших підтвердних документів, компетентні органи можуть надати дозвіл:

(a) на ведення реєстру за зареєстрованим місцем діяльності підприємства, якщо продукти зберігають у різних пунктах продажу, що належать одному й тому самому підприємству та розташовані в тій самій місцевій адміністративній одиниці або в місцевих адміністративних одиницях, розташованих у безпосередній близькості одна від одної;

(b) на ведення реєстру фірмою з відповідною спеціалізацією.

1. Оператори, які зобов’язані вести реєстр, повинні вказувати енологічні практики, процеси перероблення та оброблення, виконані ними, відповідно до вимог та енологічних практик, згаданих устатті 78(2)та статті 80 Регламенту (ЄС) № 1308/2013 і додатках I A та I D до Регламенту (ЄС) № 606/2009, а також експериментальне використання нових енологічних практик, включно з належним покликанням на дозвіл, наданий відповідною державою-членом відповідно до статті 4 Регламенту (ЄС) № 606/2009.

2. Операції із зазначених нижче видів оброблення, в разі їх виконання, вносять до реєстру відповідно до статей 16 та 17 Імплементаційного Регламенту (ЄС) 2018/274, включно з, якщо це передбачено державами-членами, належними покликаннями на повідомлення компетентним органам відповідно до статті 30(2):

(a) коригування міцності вина за часткою спирту (пункт 40 і доповнення 10 до додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009) та зменшення вмісту цукру в суслі мембранним методом (пункт 49 і доповнення 16 до додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(b) збагачення та підсолоджування ( частини I A та B додатка VIII до Регламенту (ЄС) № 1308/2013; статті 11 та 12 і додатки I D та II до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(c) підвищення та зниження кислотності ( частини I C та D додатка VIII до Регламенту (ЄС) № 1308/2013; стаття 13 та пункти 12, 13, 46, 48 та 50 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(d) оброблення активованим вугіллям для енологічних цілей (пункт 9 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(e) оброблення фероціанідом калію (пункт 26 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(f) оброблення методом електродіалізу або катіонного обміну для забезпечення стабілізації вина для попередження утворення винного каменю або підвищення кислотності за рахунок катіонного обміну (пункти 20, 36 та 43 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(g) додання диметилдикарбонату (ДМДК) до вина (пункт 34 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(h) використання дубових чіпсів у виноробстві (пункти 38 і доповнення 9 до додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(i) експериментальне використання нових енологічних практик (стаття 4 Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(j) управління розчиненим газом у вині з використанням мембранного контактора (пункт 52 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(k) оброблення з використанням мембранної технології у поєднанні з обробленням активованим вугіллям (пункт 53 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(l) використання співполімерів полівінілімідазолу-полівінілпіролідину (пункт 54 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(m) використання хлориду срібла (пункт 55 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009).

3. Зазначені нижче операції, в разі їх виконання, вносять до реєстру:

(a) купажування, передбачене у статтях 7 та 8 Регламенту (ЄС) № 606/2009;

(b) розливання;

(c) виробництво всіх категорій ігристого вина, напівігристих вин і газованих напівігристих вин;

(d) виробництво лікерного вина;

(e) виробництво концентрованого виноградного сусла, ректифікованого чи неректифікованого;

(f) виробництво вина кріпленого для дистиляції;

(g) перероблення в будь-які інші категорій продуктів, наприклад, в ароматизоване вино.

У випадку розливання повинні бути вказані кількість одиниць заповненої тари та її вміст.

1. Держави-члени можуть ухвалювати додаткові правила щодо даних, які підлягають реєстрації, стосовно:

(a) продуктів у маркованій тарі з номінальним об’ємом 10 літрів чи менше з одноразовим закривним пристроєм, згаданих у статті 28(1)(a), які планується випустити на ринок на їхній території;

(b) певних категорій продуктів, згаданих у статті 14(1)(a) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274;

(c) певних операцій, згаданих у статті 29.

Держави-члени можуть передбачити обов’язок мати окремі рахунки чи адаптувати існуючий реєстр.

2. Без обмеження обов’язку реєструвати дані, пов’язані з кожною операцією з коригування міцності за часткою спирту, збагачення, підвищення та зниження кислотності, які згадано в пунктах (a), (b) та (c) статті 29(2), держави-члени можуть вимагати від операторів, які виконують відповідні операції на їхній території, повідомляти протягом певного строку компетентні органи про такі операції після або, у випадку операцій зі збагачення, до їх виконання.

Повідомлення, згадане в першому підпараграфі, не вимагається стосовно винних продуктів, які підлягають систематичним аналітичним перевіркам усіх партій продуктів компетентними інспекційними органами держав-членів.

1. Виробники, які мають осідок у державі-члені, яка зобов’язана вести оновлюваний реєстр виноградників відповідно до статті 145(1) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, повинні щороку подавати декларацію про виробництво компетентним органам такої держави-члена стосовно свого виробництва у відповідному виноробному році в такій державі-члені.

Держави-члени, які запровадили щорічно оновлюваний реєстр виноградників, на основі якого можна встановити зв’язок між відповідними декларантами, декларовуваним виробництво та ділянками виноградників, можуть звільняти виробників від обов’язку декларувати інформацію, згадану у статті 22(2)(e) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274. У таких випадках компетентні органи держав-членів самостійно повинні заповнювати декларації, вказуючи площу на основі даних із реєстру виноградників.

2. Збирачів, які належать до одного чи декількох кооперативних виноробень або груп виробників чи пов’язані з такими кооперативними виноробнями або групами виробників та які надали весь вироблений ними виноград чи сусло таким кооперативним виноробням чи групам, зберігаючи при цьому право отримати шляхом виробництва вина кількість, яка є меншою за 10 гектолітрів, для свого сімейного споживання, звільняють від обов’язку подавати декларацію про виробництво за умови, що подання декларації про виробництво вимагається від таких кооперативних виноробень чи груп.

3. Держави-члени, які не зобов’язні вести оновлюваний реєстр виноградників відповідно до статті 145(1) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, можуть вимагати від виробників, які мають осідок на їхній території, подавати декларацію про виробництво, згадану в параграфі 1.

У такому випадку параграф 2 застосовують mutatis mutandis.

1. Виробники, переробники, розливальники й торговці, які тримають запаси у державі-члені, яка зобов’язана вести оновлюваний реєстр виноградників відповідно до статті 145(1)Регламенту (ЄС) № 1308/2013, повинні щороку подавати декларацію про запаси вина й сусла, які вони утримують станом на 31 липня, компетентному органу такої держави-члена.

2. Держави-члени, які не зобов’язні вести оновлюваний реєстр виноградників відповідно до статті 145(1) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, можуть вимагати від виробників, переробників, розливальників і торговців, які мають осідок на їхній території, подавати декларацію про запаси, згадану в параграфі 1.

Держави-члени можуть вимагати від усіх збирачів або, на основі об’єктивних і недискримінаційних критеріїв, деяких із них подавати декларацію про врожай компетентним органам стосовно виноробного року, в якому врожай було зібрано.

1. Держави-члени можуть передбачити, що збирачі, виробники винограду, виноградного соку й сусла і торговці цими продуктами, які до дат подання декларацій про виробництво та врожай, визначених у статтях 22 та 24 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274, обробити або реалізували винні продукти, призначені для виробництва вина, повинні подати декларацію про оброблення або реалізацію компетентним органам стосовно виноробного року, в якому відбулося оброблення або реалізація.

2. Якщо держави-члени вимагають від збирачів подавати декларацію про оброблення або реалізацію відповідно до параграфа 1, збирачів, які належать до одного чи декількох кооперативних виноробень або груп виробників чи пов’язані з такими кооперативними виноробнями або групами виробників та які надали весь вироблений ними виноград чи сусло таким виноробням чи групам, зберігаючи при цьому право отримати шляхом виробництва вина кількість, яка є меншою за 10 гектолітрів, для свого сімейного споживання, звільняють від обов’язку подавати декларацію за умови, що подання декларації про оброблення чи реалізацію відповідного до параграфа 1 вимагається від таких кооперативних виноробень чи груп.

Держави-члени можуть вимагати повнішої інформації стосовно реєстру виноградників або декларацій про виробництво чи запаси.

Держави-члени можуть звільнити будь-якого оператора від обов’язку подавати декларації, передбачені у статтях 31 та 32, стосовно виноробних років, у яких не відбувалося виробництва чи не залишалося запасів.

1. Держави-члени повинні передбачити перевірки тією мірою, яка є необхідною для забезпечення належного застосування правил щодо системи дозволів на виноградні насадження, реєстру виноградників, супровідних документів і сертифікації, ввезення вина, реєстру прибуттів і вибуттів та обов’язкових декларацій, встановлених для цього сектору у статті 90 та главі III розділу I і секції 2 глави II розділу II частини II Регламенту (ЄС) № 1308/2013 та в цьому Регламенті. Держави-члени повинні передбачити систему дієвих офіційних перевірок на основі ризиків.

2. Офіційні перевірки повинні виконуватися компетентним органом або компетентними органами відповідно до загальних принципів, установлених у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/625 (- 5), без обмеження положень цього Регламенту та глави VI Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274.

Стаття 59 Регламенту (ЄС) № 1306/2013 застосовна mutatis mutandis до системи дозволів на виноградні насадження.

3. Параграфи 1 та 2 застосовні mutatis mutandis до перевірок винних продуктів із PDO або PGI, передбачених у секції 2 розділу II частини II Регламенту (ЄС) № 1308/2013 , на предмет відповідності вимогам специфікацій таких продуктів.

1. Перевірки виконують у державі-члені, в якій мало місце виробництво, без обмеження вибіркових аналітичних перевірок або аналітичних перевірок на основі ризиків у державі-члені відвантаження.

У випадку перевірок, які виконують шляхом відбору зразків, кількість, характер і частота таких перевірок повинні бути такими, щоб перевірки були репрезентативними стосовно всієї території держави-члена та відповідали, якщо застосовно, обсягу продуктів у секторі вина, які було вироблено, реалізовано або утримано для подальшої реалізації.

2. Перевірки, зазначені в параграфі 1, повинні бути адміністративними перевірками та, у відповідних випадках, перевірками на місцях.

Адміністративні перевірки повинні, залежно від випадку, включати перехресні перевірки на основі, між іншим, даних із інтегрованої системи адміністрування та контролю, передбаченої у главі II розділу V Регламенту (ЄС) № 1306/2013.

Перевірки на місцях проводять без попередження. Однак, за умови, що мету перевірки не скомпрометовано, може бути надане попереднє повідомлення, обмежене суворо необхідним мінімумом. Таке повідомлення повинні надавати не більше ніж за 48 годин, крім випадків, коли інший строк належним чином обґрунтований, або стосовно заходів, у рамках яких відбуваються систематичні перевірки на місцях. Такі перевірки виконують шляхом відбору зразків у належного відсотка виробників на основі аналізу ризиків. За результатами кожної перевірки на місцях повинен бути складений контрольний звіт, який уможливлює ознайомлення з інформацією про виконані перевірки.

3. Щодо реєстру виноградників, держави-члени повинні верифікувати відповідність структурної ситуації, що випливає з досьє виноробів і досьє виробництва, передбачених у додатках III та IV, фактичній ситуації стосовно кожного винороба або будь-якої фізичної чи юридичної особи або групи таких осіб, які зобов’язані подавати декларацію про виробництво, встановлену у статті 31. Такі досьє адаптують на основі результатів такої верифікації.

4. Перевірки вин та інших винних продуктів із третіх країн виконують у державі-члені прибуття на територію Союзу на основі документа VI-1.

1. Фізичні чи юридичні особи та групи таких осіб, чия професійна діяльність підлягає перевіркам, зазначеним у цьому Регламенті, не повинні перешкоджати таким перевіркам та зобов’язані сприяти їм у будь-який момент.

2. Оператори, в яких посадові особи компетентного органу відбирають зразки:

(a) не можуть жодним чином перешкоджати їх збиранню; та

(b) повинні надавати таким посадовим особам усю інформацію, яка вимагається згідно з цим Регламентом або згідно з Імплементаційним регламентом (ЄС) 2018/274.

Європейський референс-центр із контролю за сектором вина повинен вести й оновлювати аналітичний банк даних про ізотопний аналіз на рівні Союзу на основі даних, повідомлених призначеними лабораторіями держав-членів. Такі дані отримують за результатами гармонізованого ізотопного аналізу компонентів етанолу й води у винних продуктах і дають змогу проводити відповідні перевірки протягом усього періоду реалізації за методами аналізу, встановленими відповідно до статті 80(5) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, та відповідно до правил і процедур, встановлених у статтях 27, 28 та 29 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274.

Держави-члени повинні призначити компетентні органи для виконання перевірок, зазначених у статті 37. Такі органи повинні мати достатню чисельність достатньо кваліфікованого і досвідченого персоналу для дієвого виконання таких перевірок.

Якщо держава-член призначає декілька компетентних органів для перевірки дотримання правил, що регулюють сектор вина, вона повинна визначити їхні конкретні обов’язки та координувати їхню роботу.

Кожна держава-член повинна призначити єдиний орган зв’язку, який відповідатиме за взаємодію з Комісією, органами зв’язку інших держав-членів і третіми країнами та отримуватиме й передаватиме запити адміністративної допомоги.

Кожна держава-член повинна вживати всіх належних заходів для сприяння роботі посадових осіб своїх компетентних органів. Вона повинна забезпечувати, щоб такі посадові особи, у відповідних випадках разом із посадовими особами інших органів, яких вона уповноважує для цього:

(a) мали доступ до виноградників, виноробних установок та установок для зберігання, установок для перероблення продуктів сектору вина та транспортних засобів для перевезення таких продуктів;

(b) мали доступ до комерційних приміщень чи складів і транспортних засобів будь-якого господарства з метою продажу, реалізації чи перевезення продуктів сектору вина або продуктів, які можуть бути призначені для використання у секторі вина;

(c) можуть проводити інвентаризацію продуктів сектору вина та речовин або продуктів, які можуть використовувати для приготування таких продуктів;

(d) можуть відбирати зразки продуктів сектору вина, речовин або продуктів, які можуть використовувати для приготування таких продуктів, і продуктів, які утримують із метою продажу, реалізації або перевезення;

(e) можуть вивчати бухгалтерські дані та інші документи, які використовують у процедурах контролю, робити з них копії чи витяги;

(f) можуть вживати належних захисних заходів стосовно приготування, утримування, перевезення, опису, представлення та реалізації продукту сектору вина або продукту, призначеного для використання у приготуванні такого продукту, якщо існують підстави вважати, що мало місце серйозне порушення законодавства Союзу, особливо у випадку шахрайського поводження або ризиків для здоров’я.

Щодо перевірок, пов’язаних із відправленнями, які здійснюють на підставі супровідних документів, згаданих у статті 10, компетентні органи, призначені відповідно достатті 40, повинні мати доступ до інформації, що міститься в комп’ютеризованій системі, згаданій у статті 21 Директиви 2008/118/ЄС, та до інформації про рухи винних продуктів, які перебувають в обігу на основі механізмів, встановлених у главі IV зазначеної директиви.

Такі компетентні органи повинні мати доступ до інформації, що міститься в інформаційних системах, створених для перевірки рухів винних продуктів, крім тих, що згадані в першому параграфі.

Інформацію, яку зберігають для цілей першого і другого параграфів, можна використовувати виключно для цілей цього Регламенту.

1. Якщо компетентний орган держави-члена виконує перевірки на її території, він може запитувати інформацію в компетентного органу будь-якої іншої держави-члена, які можуть зазнати прямого чи непрямого впливу. Такий запит виконують через органи зв’язку, передбачені в третьому параграфі статті 40, а допомога повинна надаватися своєчасно.

Комісію повідомляють про всі випадки, коли продукт, який підлягає перевіркам, згаданим у першому підпараграфі, походить із третьої країни, та якщо реалізація такого продукту може становити конкретний інтерес інших держав-членів.

Запитуваний орган повинен надавати всю інформацію, яка може надати можливість органу, що запитує, виконати свої обов’язки.

2. На обґрунтований запит органу, що запитує, запитуваний орган повинен виконати перевірки з метою досягнення поставлених цілей, описаних у такому запиті, або вжити необхідних заходів для забезпечення виконання таких перевірок.

Запитуваний орган повинен діяти так, як би він діяв від власного імені.

3. За погодженням запитуваного органу орган, що запитує може призначити посадових осіб:

(a) або для отримання, у приміщенні компетентних органів держави-члена, в якій створено запитуваний орган, інформації про застосування відповідних положень щодо винних продуктів із Регламенту (ЄС) № 1308/2013, цього Регламенту та Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274 або про перевірки, пов’язані з ними, в тому числі для вироблення копій транспортних та інших документів чи витягів із реєстрів;

(b) або для присутності під час перевірок, запитуваних згідно з параграфом 2, за умови своєчасного інформування запитуваного органу про це до початку таких перевірок.

Копії, згадані в пункті (a) першого підпараграфа, можна робити лише за погодженням із запитуваним органом.

4. Посадові особи запитуваного органу залишаються відповідальними за проведення перевірок на території їхніх держав-членів у будь-який час.

5. Посадові особи органу, що запитує, повинні:

(a) пред’явити письмовий наказ із зазначенням їхніх ідентифікаційних даних та офіційної посади;

(b) без обмеження лімітів, встановлених державою-членом запитуваного органу щодо його власних посадових осіб при проведенні відповідних перевірок, мають:

(i) права доступу, передбачені в пунктах (a)та (b) статті 41;

(ii) право бути поінформованим про результати перевірок, виконаних посадовими особами запитуваного органу відповідно до пунктів (c) та(e)статті 41.

6. Витрати, зазнані у зв’язку з відбором, обробленням та відвантаженням і виконанням аналітичних і органолептичних тестів для цілей перевірок, покладають на компетентний орган держави-члени, яка подала запит про відбір зразка. Такі витрати розраховують на основі ставок, застосовних у державі-члені, на території якої виконують такі операції.

Висновки посадових осіб компетентного органу держави-члена щодо застосування цієї секції можуть бути використані компетентними органами інших держав-членів та мати таку саму цінність, що й висновки національних компетентних органів.

Якщо компетентний орган держави-члена має підстави підозрювати або дізнається про те, що винний продукт не відповідає відповідним положенням щодо винних продуктів із Регламенту (ЄС) № 1308/2013, правилам, встановленим у цьому Регламенті та Імплементаційному регламенті (ЄС) 2018/274, або про те, що їх отримання або реалізація було предметом шахрайських дій, орган зв’язку такої держави-члена повинен невідкладно повідомити орган зв’язку будь-якої держави-члена, для якої недотримання таких правил становить особливий інтерес і розглядається як таке, що призводить до застосування адміністративних заходів чи звернення до суду.

Якщо компетентні органи держави-члена підозрюють або дізнаються про те, що винні продукти, які були сфальсифіковані, ймовірно, призведуть до ризику для здоров’я споживачів або не відповідають положенням статті 80 або статті 90 Регламенту (ЄС) № 1308/2013, орган зв’язку такої держави-члена повинен невідкладно поінформувати Комісію та органи зв’язку інших держав-членів та, якщо застосовно, орган зв’язку відповідних третіх країн через інформаційну систему, запроваджену Комісією.

Держави-члени повинні накладати фінансові санкції проти виробників, які не виконують обов’язків, установлених у статті 71(1) Регламенту (ЄС) № 1308/2013.

Мінімальна сума фінансової санкції повинна становити:

(a) 6000 євро за гектар, якщо виробник викорчовує весь обсяг недозволеного насадження протягом чотирьох місяців із дати, коли йому повідомили про порушення, як зазначено у статті 71(2) Регламенту (ЄС) № 1308/2013;

(b) 12000 євро за гектар, якщо виробник викорчовує весь обсяг недозволеного насадження протягом першого року після закінчення такого 4-місячного періоду;

(c) 20000 євро за гектар, якщо виробник викорчовує весь обсяг недозволеного насадження після закінчення першого року після закінчення такого 4-місячного періоду.

Якщо річний дохід, отриманий із площі, на якій розташовані відповідні виноградники, згідно з оцінками, перевищує 6000 євро з гектару, держави-члени можуть збільшити мінімальні суми, встановлені в другому підпараграфі, пропорційно до середнього річного доходу з гектару, оціненого для такої площі.

Якщо держава-член забезпечує викорчовування недозволеного насадження власними силами, відповідні витрати, стягувані з виробника відповідно до статті 71(2) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, розраховують об’єктивно з урахуванням витрат на оплату праці, використання техніки й транспорту та інших зазнаних витрат. Такі витрати додають до застосовної санкції.

1. Застосування статей 10, 11 та 12 може бути призупинене для операторів, згаданих у статті 8(1), якщо компетентні органи держави-члена підозрюють або дізнаються про те, що винні продукти, які були сфальсифіковані, ймовірно, призведуть до ризику для здоров’я споживачів або не відповідають положенням статті 80 або статті 90 Регламенту (ЄС) № 1308/2013.

2. Застосування статей 26 та 27 може бути призупинене, якщо стосовно вин, які ввозять, з’являється інформація або підозра, згадана у параграфі 1 цієї статті.

1. На операторів, які зобов’язані вести реєстр прибуттів і вибуттів, подавати декларації про виробництво, запаси чи врожай або повідомляти компетентні органи про операції, згадані у статті 30(2), але які не ведуть такого реєстру, не подають таких декларацій до дат, указаних у статтях 22, 23 та 24 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274 або не надають такого повідомлення до дати, встановленої державою-членом відповідно до статті 30(2) цього Регламенту, накладають адміністративні штрафи.

2. Санкції, згадані в параграфі 1, повинні мати форму плати певної суми, і держави-члени повинні їх встановлювати та застосовувати на основі вартості продуктів, оцінених фінансових вигод або економічної шкоди, завданої у результаті шахрайства.

3. У випадках серйозного або повторного невиконання обов’язку щодо подання декларацій до дат, зазначених у параграфі 1, відповідний оператор не повинен отримувати вигоду від заходів підтримки, передбачених у статтях 47та 50 Регламенту (ЄС) № 1308/2013 на відповідний фінансовий рік або наступний фінансовий рік, з урахуванням таких умов:

(a) якщо дати, зазначені у статтях 22, 23 та 24 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274, прострочено, але не більше ніж на 15 робочих днів, застосовують тільки адміністративні санкції, зазначені в параграфі 2 цієї статті;

(b) якщо компетентні органи держав-членів вважають інформацію, що міститься в деклараціях, зазначених у параграфі 1, неповною чи неточною та якщо володіння відсутньою або неточною інформацією є важливим для належного застосування заходів підтримки, передбачених у статтях 47 та 50 Регламенту (ЄС) № 1308/2013, виплачувана підтримка повинна бути пропорційно зменшена на суму, визначену компетентним органом залежно від серйозності порушення.

1. Санкції, передбачені в цьому Регламенті, не накладають у разі настання виняткових обставин у розумінні статті 2(2) Регламенту (ЄС) № 1306/2013.

2. Будь-які повідомлення, претензії чи запити державі-члену відповідно до цього Регламенту можуть бути в будь-який час скориговані після їх подання у випадку наявності в них явних помилок, визнаних компетентним органом.

1. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про таке:

(a) закони, підзаконні нормативно-правові акти чи адміністративні положення, які вони ухвалити відповідно до статті 120(2)(a) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, цього Регламенту та Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274;

(b) назва та адреса компетентних органів, відповідальних за проведення офіційного аналізу, адміністративну процедуру сертифікації та перевірки, пов’язані з реєстрами та супровідними документами;

(c) назва та адреса компетентних органів, відповідальних за надання дозволів на виноградні насадження, та компетентних органів, відповідальних за ведення й оновлення реєстру виноградників і за надання оновленого інвентарного опису виробничого потенціалу;

(d) порогові значення, згадані в пунктах (1) та (2) першого параграфа секції H додатка II;

(e) заходи, яких вони вжили для імплементації глави VII, якщо повідомлення про такі заходи є важливим для співпраці між державами-членами, а також назва й адреса органу зв’язку, призначеного кожною державою-членом;

(f) умови, які вони застосовують стосовно складання супровідних документів, згаданих у пунктах (a)(iii) та (b) першого підпараграфа статті 10(1);

(g) винні сорти винограду, на які поширюється дія статті 81 та статті 120(2)(b) Регламенту (ЄС) № 1308/2013.

2. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про будь-які зміни в назві та адресі компетентних органів та органів зв’язку, повідомлених Комісії відповідно до параграфа 1.

3. Повідомлення, передбачене в параграфі 1, надають відповідно до статті 34 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274.