(1) Для цілей цього Регламенту застосовується стаття 1 Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2015/2446 (- 1).

(2) Для цілей цього Регламенту застосовуються такі терміни та означення:

(1) "ручна поклажа" означає, в разі подорожі повітряним транспортом, багаж, що його фізична особа бере із собою в кабіну повітряного судна та виносить із неї;

(2) "митниця пред’явлення" означає митницю за місцем пред’явлення товарів;

(3) "зареєстрований багаж" означає, в разі подорожі повітряним транспортом, багаж, що його зареєстровано в аеропорту відправлення та що є недоступним для фізичної особи під час польоту або, у відповідних випадках, підчас будь-яких транзитних зупинок;

(4) "ідентичні товари" означає, в контексті визначення митної вартості, товари, вироблені в тій самій країні, що є однаковими у всіх відношеннях, включаючи фізичні характеристики, якість та репутацію. Незначні відмінності в зовнішньому вигляді не становлять перешкоди для того, щоб товари, що в інших відношеннях відповідають цьому визначенню, розглядалися як ідентичні;

(5) "міжнародний аеропорт Союзу" означає будь-який аеропорт Союзу, що згідно з дозволом митного органу схвалений для повітряного сполучення з територіями, які не є частиною митної території Союзу;

(6) "рейс у межах Союзу" означає рух повітряного судна між двома аеропортами Союзу без будь-якої транзитної зупинки, що не починається або не закінчується в аеропорту поза межами Союзу;

(7) "основні перероблені продукти" означає перероблені продукти, стосовно яких видано дозвіл на переробку на митній території;

(8) "збутова діяльність" означає, в контексті визначення митної вартості, всю діяльність, що стосується рекламування або збуту та просування збуту відповідних товарів, та всю діяльність, що стосується гарантій щодо них;

(9) "вторинні перероблені продукти" означає перероблені продукти, що є необхідним побічним продуктом переробної операції та не є основними переробленими продуктами;

(10) "комерційне або туристичне повітряне судно" означає призначене для подорожей повітряне судно, що його маршрут визначає сам користувач;

(11) "публічний митний склад III типу" означає митний склад, що перебуває у віданні митних органів;

(12) "стаціонарна транспортна установка" означає технічні засоби, що використовуються для постійного транспортування таких товарів, як електроенергія, газ та нафта;

(13) "митниця транзиту" має будь-яке з таких значень:

(a) митниця за місцем вибуття з митної території Союзу, коли товари залишають таку територію в ході транзитної операції через кордон з територією, яка не є частиною митної території Союзу та не є країною спільного транзиту;

(b) митниця за місцем прибуття на митну територію Союзу, коли товари перетнули територію, яка не є частиною митної території Союзу, в ході транзитної операції;

(14) "подібні товари" означає, в контексті визначення митної вартості, вироблені в тій самій країні товари, що хоча і не є однаковими у всіх відношеннях, але мають схожі характеристики та схожі складові матеріали, що завдяки ним вони можуть виконувати ті самі функції та бути комерційно взаємозамінними; якість товарів, їхня репутація та існування торговельної марки належать до факторів, що повинні братися до уваги при визначенні того, чи є товари подібними.

(Стаття 6(2) Кодексу)

1. Формати і коди спільних вимог до даних, зазначені в статті 6(2) Кодексу та в статті 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, стосовно обміну та зберігання інформації, що вимагається для заяв та рішень, викладено в додатку A до цього Регламенту.

2. Формати і коди спільних вимог до даних, зазначені в статті 6(2) Кодексу та в статті 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, стосовно обміну та зберігання інформації, що вимагається для декларацій, повідомлень та підтвердження митного статусу, викладено в додатку B до цього Регламенту.

3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати впровадження першого етапу модернізації системи "Обов’язкова тарифна інформація" (ВТІ) та системи "Нагляд 2", зазначених у додатку до Імплементаційного рішення Комісії (ЄС) 2016/578 (- 2), формати і коди, наведені в додатку A до цього Регламенту стосовно заяв та рішень щодо ЗТІ, не застосовуються, а застосовуються формати і коди, викладені в додатках з 2 по 5 до Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2016/341 (- 3).

Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати модернізації системи "Авторизований економічний оператор" (АЕО), зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) № 2016/578, формати і коди, наведені в додатку A до цього Регламенту стосовно заяв та дозволів АЕО, не застосовуються, а застосовуються формати і коди, викладені в додатках 6 і 7 до Делегованого регламенту (ЄС) 2016/341 .

4. Як відступ від параграфа 2 цієї статті, для систем IT, перелічених у додатку 1 до Делегованого регламенту (ЄС) 2016/341 , до відповідних дат упровадження або модернізації відповідних систем IT, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) 2016/578, не застосовуються формати і коди вимог до спільних даних, викладені в додатку B до цього Регламенту.

Для систем IT, перелічених у додатку 1 до Делегованого регламенту (ЄС) 2016/341, до відповідних дат упровадження або модернізації відповідних систем IT, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) 2016/578, на обмін та зберігання інформації, що вимагається для декларацій, повідомлень та підтвердження митного статусу, поширюються формати і коди, викладені в додатку 9 до Делегованого регламенту (ЄС) 2016/341 .

5. До дати впровадження Системи митних рішень Митного кодексу Союзу, зазначеної у додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) 2016/578, митні органи можуть вирішити, що повинні застосовуватися формати і коди, відмінні від встановлених у додатку A до цього Регламенту, щодо таких заяв та дозволів:

(a) заяви та дозволи стосовно спрощення визначення сум, які є частиною митної вартості товарів;

(b) заяви та дозволи стосовно комплексних гарантій;

(c) заяви та дозволи щодо відстроченого платежу;

(d) заяви та дозволи щодо експлуатації складів тимчасового зберігання відповідно до статті 148 Кодексу;

(e) заяви та дозволи щодо регулярних судноплавних перевезень;

(f) заяви та дозволи щодо уповноваженого емітента;

(g) заяви та дозволи щодо статусу уповноваженого зважувача бананів;

(h) заяви та дозволи щодо самоконтролю;

(i) заяви та дозволи щодо статусу уповноваженого вантажоодержувача для операцій МДП;

(j) заяви та дозволи щодо статусу уповноваженого вантажовідправника для транзиту Союзу;

(k) заяви та дозволи щодо статусу уповноваженого вантажоодержувача для транзиту Союзу;

(l) заяви та дозволи щодо використання пломб спеціального типу;

(m) заяви та дозволи щодо використання транзитної декларації зі скороченим пакетом даних;

(n) заяви та дозволи щодо використання електронного транспортного документа як митної декларації.

6. До дати впровадження Системи митних рішень Митного кодексу Союзу митні органи можуть дозволити використовувати формати і коди викладених у додатку 12 до Делегованого регламенту (ЄС) 2016/341 вимог до даних щодо заяв та дозволів замість викладених у додатку A до цього Регламенту вимог до даних щодо таких заяв та дозволів:

(a) заяви та дозволи щодо використання спрощеної декларації;

(b) заяви та дозволи щодо централізованого митного очищення;

(c) заяви та дозволи щодо внесення даних до обліку декларанта;

(d) заяви та дозволи щодо використання процедури переробки на митній території;

(e) заяви та дозволи щодо використання процедури переробки за межами митної території;

(f) заяви та дозволи щодо використання процедури кінцевого використання;

(g) заяви та дозволи щодо використання процедури тимчасового ввозу;

(h) заяви та дозволи щодо експлуатації складів для митного зберігання;

7. Незважаючи на параграф 6, до дат упровадження Автоматизованої системи вивозу (AES) Митного кодексу Союзу або модернізації національних систем імпорту, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) 2016/578, якщо заява на отримання дозволу ґрунтується на митній декларації згідно зі статтею 163(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, формати і коди, викладені у додатку 12 до Делегованого регламенту (ЄС) 2016/341 , застосовуються до додаткових елементів даних, що вимагаються для такої заяви.

(Стаття 16(1) Кодексу)

1. Під час розробляння, підтримання в справності та використання електронних систем, згаданих у статті 16(1) Кодексу, держави-члени повинні запровадити та зберігати в силі достатні заходи захисту для ефективного, надійного та безпечного функціонування різних систем. Вони також повинні забезпечити вживання заходів для перевірки джерела даних і для захисту даних від ризику несанкціонованого доступу, втрати, зміни або знищення.

2. Кожне введення, модифікація та видалення даних повинне бути записане разом із інформацією про причину такого оброблення, точний час його проведення та із зазначенням особи, що його виконала.

3. Держави-члени повинні інформувати одна одну, Комісію та, якщо необхідно, відповідного економічного оператора про всі фактичні порушення безпеки електронних систем та підозри щодо такого порушення.

(Стаття 16(1) Кодексу)

Всі дані, схвалені відповідною електронною системою, необхідно зберігати протягом щонайменше 3 років після закінчення року, що в ньому такі дані схвалено, якщо не передбачено інше.

(Стаття 16(1) Кодексу)

1. Комісія та держави-члени повинні укласти операційні угоди щодо практичних вимог до доступності та продуктивності електронних систем та до безперервності комерційної діяльності.

2. Згадані в параграфі 1 операційні угоди повинні, зокрема, встановлювати належний час реагування для обміну інформацією та її опрацювання у відповідних електронних системах.

3. Електронні системи повинні бути постійно доступними. Однак це зобов’язання не діє:

(a) в окремих пов’язаних із використанням електронних систем випадках, встановлених у згаданих у параграфі 1 угодах або, за відсутності таких угод, на національному рівні;

(b) у разі форс-мажору.

(Стаття 9 Кодексу)

Держави-члени визначають відповідальні за реєстрацію митні органи. Держави-члени повідомляють назву та адресу цих органів Комісії. Комісія публікує цю інформацію в Інтернеті.

(Стаття 16 Кодексу)

1. Для обміну інформацією стосовно EORI та її зберігання використовується електронна система, створена для таких цілей відповідно до статті 16(1) Кодексу ("система ЕORI").

Компетентний митний орган надає доступ до такої інформації через цю систему щоразу, коли присвоюються нові номери EORI або вносяться зміни до збережених даних стосовно вже проведених реєстрацій.

2. Кожній особі присвоюється тільки один номер EORI.

3. Формат і коди даних, що зберігаються в системі EORI, встановлено у додатку 12-01.

4. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати модернізації центральної системи EORI не застосовуються формати і коди, викладені в додатку 12-01.

До дати модернізації центральної системи EORI коди спільних вимог до даних для реєстрації економічних операторів та інших осіб викладено в додатку 9 до Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , що запроваджує перехідні правила для деяких положень Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту і Ради № 952/2013 про Митний кодекс Союзу, в разі якщо відповідні електронні системи ще не працюють. Делегований регламент (ЄС) 2016/341 .

5. Якщо держави-члени збирають дані, перелічені в пункті 4 додатка 12-01, вони повинні забезпечити використання форматів та кодів згідно з додатком 12-01.

(Стаття 22(6) Кодексу)

1. Повідомлення, зазначене в першому підпараграфі статті 22(6) Кодексу , повинне:

(a) включати покликання на документи та інформацію, що на них митні органи мають намір ґрунтувати своє рішення;

(b) зазначати строк, протягом якого відповідна особа повинна висловити свою точку зору, починаючи з дати, коли вона отримує це повідомлення або вважається такою, що отримала його;

(c) згадувати право відповідної особи мати доступ до документів та інформації, зазначених у пункті (a), відповідно до застосовного законодавства.

2. Якщо відповідна особа висловить свою точку зору до закінчення зазначеного в параграфі 1(b) строку, митні органи можуть приступити до ухвалення рішення, за умови що відповідна особа одночасно не повідомить про намір додатково висловити свою точку зору протягом встановленого строку.

(Стаття 22(6) Кодексу)

1. Митні органи можуть надіслати повідомлення, зазначене в першому підпараграфі статті 22(6) Кодексу , в рамках процесу перевірки чи контролю, якщо вони мають намір ухвалити рішення на підставі будь-чого зі вказаного нижче:

(a) результатів перевірки, проведеної після пред’явлення товарів;

(b) результатів перевірки митної декларації відповідно до статті 191 Кодексу;

(c) результатів контролю після випуску товарів відповідно до статті 48 Кодексу, якщо товари все ще перебувають під митним наглядом;

(d) результатів перевірки підтвердження митного статусу товарів Союзу або, у відповідних випадках, результатів перевірки заяви про реєстрацію такого підтвердження або про візування такого підтвердження;

(e) надання митними органами підтвердження походження;

(f) результатів контролю товарів, щодо яких не подано загальної декларації, декларації тимчасового зберігання, декларації зворотного вивозу або митної декларації.

2. Якщо повідомлення надіслано згідно з параграфом 1, відповідна особа може:

(a) негайно висловити свою точку зору в той самий спосіб, що і спосіб, використаний для повідомлення відповідно до статті 9 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446; або

(b) вимагати надання повідомлення відповідно до статті 8, за винятком випадків, зазначених у параграфі 1(f).

Митні органи повинні повідомити відповідну особу про ці два варіанти.

3. Якщо митні органи ухвалять рішення, що має несприятливі наслідки для відповідної особи, вони повинні записати, чи ця особа висловила свою точку зору відповідно до параграфа 2(a).

(Стаття 16(1) Кодексу)

1. Для обміну інформацією та зберігання інформації стосовно заяв та рішень, що можуть мати наслідки більш ніж в одній державі-члені та стосовно будь-якої наступної події, що може мати вплив на початкову заяву чи рішення, повинна використовуватись електронна система, створена для таких цілей згідно зі статтею 16(1) Кодексу.

Компетентний митний орган надає доступ до інформації через цю систему невідкладно і щонайпізніше протягом 7 днів після того, як вона стала йому відома.

2. Гармонізований інтерфейс ЄС для трейдерів, створений Комісією та державами-членами за погодженням одна з одною, повинен використовуватись для обміну інформацією щодо заяв та рішень, що можуть мати наслідки в більш ніж одній державі-члені.

3. Параграфи 1 та 2 цієї статті діють із дати впровадження Системи митних рішень Митного кодексу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС.

( Третій підпараграф статті 22(1) Кодексу)

Держави-члени повинні надавати Комісії список згаданих у третьому підпараграфі статті 22(1) Кодексу митних органів, призначених отримувати заяви. Держави-члени також повинні повідомляти Комісію про всі наступні зміни в цьому списку.

(Стаття 22(2) Кодексу)

1. Якщо митний орган приймає заяву відповідно до статті 11(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, датою прийому такої заяви є дата, в яку вся інформація, що вимагається згідно з другим підпараграфом статті 22(2) Кодексу , отримана митним органом.

2. Якщо митний орган встановить, що заява не містить всієї необхідної інформації, він повинен попросити заявника надати відповідну інформацію протягом розумного строку, що не повинен перевищувати 30 днів.

Якщо заявник не надасть запитаної митними органами інформації протягом визначеного ними для цієї цілі строку, заява не підлягає прийому, а заявник повинен бути повідомлений про це.

3. У разі відсутності будь-якого повідомлення заявнику стосовно того, прийнято його заяву чи ні, ця заява вважається прийнятою. Датою прийому є дата подання заяви або, якщо заявник надав додаткову інформацію на запит митного органу згідно з параграфом 2, дата надання останньої частини інформації.

(Стаття 23(5) Кодексу)

Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, зберігає всі дані та допоміжну інформацію, що її використовували під час прийняття рішення, щонайменше протягом 3 років після дати закінчення його дії.

(Стаття 22 Кодексу)

1. Якщо митний орган, компетентний ухвалювати рішення, потребує консультації з митним органом іншої держави-члена, зацікавленої в дотриманні необхідних умов та критеріїв для ухвалення сприятливого рішення, ця консультація повинна відбутися протягом строку, передбаченого для ухвалення відповідного рішення. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен встановити строк для консультування, що розпочинається в дату повідомлення цим митним органом умов та критеріїв, що потребують перевірення митним органом, що консультує.

Якщо після перевірки згідно з першим підпараграфом митний орган, що консультує, виявить, що заявник не дотримується однієї умови чи більше або одного критерію чи більше для ухвалення сприятливого рішення, то належно задокументовані та обґрунтовані результати повинні бути передані митному органу, компетентному ухвалювати рішення.

2. Строк, встановлений для консультації відповідно до параграфа 1, може бути продовжений митним органом, компетентним ухвалювати рішення в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо у зв’язку з характером перевірок, що їх необхідно провести, орган, що консультує, просить надати йому більше часу;

(b) якщо заявник здійснює коригування, щоб забезпечити дотримання умов та критеріїв згідно з параграфом 1, та повідомляє про них митний орган, компетентний ухвалювати рішення, що повинен поінформувати про це митний орган, що консультує.

3. Якщо митний орган, що консультує, не відповідає протягом строку, встановленого для консультування відповідно до параграфів 1 та 2, умови та критерії, що їх стосувалося консультування, вважаються дотриманими.

4. Передбачена в параграфах 1 та 2 консультаційна процедура може також застосовуватись для цілей переоцінювання та контролю рішення.

(Стаття 28 Кодексу)

Рішення, що його виконання призупинено відповідно до статті 16(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, підлягає відкликанню митним органом, компетентним ухвалювати рішення, у випадках, зазначених у статті 16(1)(b) та (c) вказаного Регламенту , якщо адресат рішення протягом встановленого строку не вживе необхідних заходів для дотримання встановлених щодо такого рішення умов або не дотримається накладених таким рішенням зобов’язань.

(Стаття 22(1) Кодексу)

1. Якщо заява на ухвалення рішення стосовно зобов’язальної інформації подається відповідно до статті 19(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 не в державі-члені, що в ній заявник має осідок, митний орган, до якого подано заяву, повинен повідомити митний орган держави-члена, де заявник має осідок, протягом 7 днів з моменту прийому заяви.

Якщо митний орган, що отримує повідомлення, володіє будь-якою інформацією, що він її вважає такою, що має значення для опрацювання заяви, він повинен передати цю інформацію митному органу, до якого подано заяву, якнайшвидше та щонайпізніше протягом 30 днів із дати надання повідомлення.

2. Заява на ухвалення рішення щодо обов’язкової тарифної інформації (ВТІ) повинна стосуватися лише товарів, що мають схожі характеристики та що відмінності між ними є несуттєвими для цілей їх тарифної класифікації.

3. Заява на ухвалення рішення щодо зобов’язальної інформації про походження (ЗІП) повинна стосуватися лише одного виду товарів та одного набору обставин для визначення походження.

4. Для забезпечення дотримання вимоги, визначеної в пункті (a) другого підпараграфа статті 33(1) Кодексу щодо заяви на ухвалення рішення щодо ВТІ, митний орган, зазначений у статті 19(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, повинен звернутися за довідкою до електронної системи, зазначеної в статті 21 цього Регламенту, і вести облік таких звернень.

(Стаття 22(3) Кодексу)

Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен для того, щоб забезпечити узгодженість рішення щодо ВТІ, що його він має намір ухвалити, з уже ухваленими рішеннями щодо ВТІ, звернутися за довідкою до електронної системи, зазначеної в статті 21, та вести облік таких звернень.

(Стаття 6(3) Кодексу)

1. Якщо митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повідомляє заявника про рішення щодо ЗІП за допомогою засобів, відмінних від засобів електронного опрацювання даних, він повинен це робити з використанням бланка, наведеного в додатку 12-02.

2. Якщо митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повідомляє заявника про рішення щодо ЗІП за допомогою засобів електронного опрацювання даних, необхідно забезпечити можливість роздрукувати це рішення у форматі, наведеному в додатку 12-02.

(Стаття 23(5) Кодексу)

1. Митні органи повинні щоквартально передавати Комісії відповідну інформацію про рішення щодо ЗІП.

2. Комісія повинна надавати отриману відповідно до параграфа 1 інформацію митним органам усіх держав-членів.

(Стаття 23(5) Кодексу)

Якщо митні формальності виконуються адресатом рішення щодо ВТІ або від його імені стосовно товарів, що є предметом такого рішення щодо ВТІ, це повинне бути відображене в митній декларації шляхом зазначення референтного номера рішення щодо ВТІ.

(Статті 16(1) та 23(5) Кодексу )

1. Для обміну та зберігання інформації стосовно заяв та рішень щодо ВТІ або щодо будь-якої наступної події, що може вплинути на первісну заяву або рішення, повинна використовуватись електронна система, створена для таких цілей відповідно до статті 16(1) Кодексу.

Компетентний митний орган надає доступ до інформації через цю систему невідкладно і щонайпізніше протягом 7 днів після того, як вона стала йому відома.

2. На додаток до інформації, зазначеної в параграфі 1:

(a) нагляд відповідно до статті 55 цього Регламенту повинен включати дані, що мають значення для моніторингу використання рішень щодо ВТІ;

(b) митний орган, що отримав заяву та ухвалив рішення щодо ВТІ, повинен надати повідомлення через згадану в параграфі 1 систему, якщо дію рішення щодо ВТІ збережено, із зазначенням кінцевої дати строку збереження дії та кількості товарів, на які поширюється такий строк.

3. Комісія повинна регулярно повідомляти державам-членам результати моніторингу, зазначеного в пункті (a) параграфа 2, для сприяння моніторингу митними органами виконання зобов’язань, що виникають на підставі ВТІ.

4. Гармонізований інтерфейс ЄС для трейдерів, створений Комісією та державами-членами за погодженням одна з одною, повинен використовуватися для обміну інформацією про заяви та рішення щодо ВТІ.

5. Під час опрацювання заяви на ухвалення рішення щодо ВТІ митні органи повинні вказувати статус заяви в системі, згаданій у параграфі 1.

6. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати модернізації згаданої в ньому системи згідно з додатком до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС держави-члени повинні використовувати центральну базу даних Комісії, створену відповідно до статті 8(3) Регламенту Комісії (ЄЕС) № 2454/93 (- 4).

7. До дати впровадження першого етапу модернізації системи, згаданої в параграфі 1 цієї статті, та системи, згаданої в статті 56 цього Регламенту, митні органи повинні проводити моніторинг використання рішень щодо ВТІ під час здійснення митного контролю або контролю після випуску товарів відповідно до статей 46 та 48 Кодексу. Як відступ від параграфа 3 цієї статті, до дати впровадження Комісія не зобов’язана повідомляти держави-члени про результати моніторингу, зазначеного в пункті (a) параграфа 2 цієї статті.

(Стаття 34(9) Кодексу)

1. Якщо митні органи вирішать зберегти дію відповідно до третього підпараграфа статті 34(9) Кодексу , вони повинні визначити дату закінчення строку збереження дії відповідного рішення.

2. Якщо митні органи вирішать зберегти дію рішення щодо ВТІ відповідно до третього підпараграфа статті 34(9) Кодексу , вони повинні визначити, на додаток до зазначеної в параграфі 1 дати, кількість товарів, щодо яких може бути здійснене митне очищення під час строку збереження дії.

Дія рішення, що його дію збережено, припиняється, як тільки цю кількість буде досягнуто.

За результатами нагляду відповідно до статті 55 Комісія повинна поінформувати держави-члени, як тільки цю кількість буде досягнуто.

(Стаття 34(10) Кодексу)

1. Комісія повинна невідкладно повідомити митні органи про призупинення ухвалення рішень щодо ВТІ та ЗІП відповідно до статті 34(10)(a) Кодексу, якщо:

(a) Комісія виявила неправильні або непослідовні рішення;

(b) митні органи передали Комісії справи, що в них вони протягом 90 днів не врегулювали розбіжності щодо правильної та єдиної класифікації чи визначення походження.

Будь-яке рішення щодо зобов’язальної інформації не повинне ухвалюватись стосовно товарів, що підпадають під пункт (a) або (b), із дати, коли Комісія повідомила митні органи про призупинення, до забезпечення правильної та єдиної класифікації або визначення походження.

2. Питання правильної та єдиної класифікації або визначення походження повинні бути предметом консультацій на рівні Союзу за найпершої нагоди та щонайпізніше протягом 120 днів після повідомлення Комісії згідно з параграфом 1.

3. Комісія повинна повідомити митні органи негайно після скасування призупинення.

4. Для цілей застосування параграфів 1-3 рішення щодо ЗІП вважаються непослідовними, якщо вони визначають різне походження щодо товарів, що:

(a) підпадають під ту саму тарифну позицію та що їх походження визначено відповідно до тих самих правил походження; та

(b) їх отримано за однакових умов із використанням того самого виробничого процесу та еквівалентних матеріалів, зокрема що стосується їхнього статусу як похідних чи непохідних.

(Стаття 39(a) Кодексу)

1. Якщо заявник є фізичною особою, встановлений статтею 39(a) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо протягом останніх 3 років заявник та, у відповідних випадках, відповідальний за митні питання заявника працівник не вчиняли будь-яких серйозних порушень чи повторних порушень митного та податкового законодавства та не мали судимостей за серйозні кримінальні злочини, пов’язані із їхньою господарською діяльністю;

Якщо заявник не є фізичною особою, встановлений у статті 39(a) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо протягом останніх 3 років жодна із зазначених нижче осіб не вчиняла серйозних порушень чи повторних порушень митного та податкового законодавства або не мала судимостей за серйозні кримінальні злочини, пов’язані з її господарською діяльністю:

(a) заявник;

(b) особа, що здійснює керівництво заявником або контроль управління ним;

(c) працівник, відповідальний за митні питання заявника.

2. Однак зазначений у статті 39(a) Кодексу критерій може вважатися дотриманим, якщо митний орган, компетентний ухвалювати рішення, вважає порушення несуттєвим з огляду на кількість або розмір пов’язаних операцій та митний орган не сумнівається в добросовісності заявника.

3. Якщо зазначена в параграфі 1(b) особа має осідок у третій країні або проживає в ній, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен оцінити дотримання критерію, зазначеного в статті 39(a) Кодексу, на основі наявних у нього документів та інформації.

4. Якщо заявник має осідок менше 3 років, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен оцінити дотримання критерію, зазначеного в статті 39(a) Кодексу, на основі наявних у нього документів та інформації.

(Стаття 39(b) Кодексу)

1. Встановлений статтею 39(b) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо виконано такі умови:

(a) заявник веде систему бухгалтерського обліку, що відповідає загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку, що застосовуються в державі-члені, в якій ведеться бухгалтерський облік, дозволяє проведення митного контролю на основі аудиту та зберігає дані за минулі періоди, що уможливлює аудиторську перевірку за період з моменту внесення даних до обліку;

(b) облік, що його веде заявник для митних цілей, інтегрований у систему бухгалтерського обліку заявника або дозволяє робити перехресні звіряння інформації з даними системи бухгалтерського обліку;

(c) заявник надає митному органу фізичний доступ до своїх систем бухгалтерського обліку та, у відповідних випадках, до своєї комерційної та транспортної документації;

(d) заявник надає митному органу електронний доступ до своїх систем бухгалтерського обліку та, у відповідних випадках, до своєї комерційної та транспортної документації, якщо ці системи або документація ведуться в електронній формі;

(e) заявник має логістичну систему, що в ній товари ідентифіковано як товари Союзу або товари з-поза меж Союзу та, у відповідних випадках, вказано їх місце розташування;

(f) заявник має адміністративну організацію, що відповідає виду та розміру комерційної діяльності та що підходить для управління потоком товарів, і має систему внутрішнього контролю, здатну запобігати помилкам, виявляти і виправляти їх, а також запобігати незаконним транзакціям та виявляти їх;

(g) у відповідних випадках, заявник має задовільні процедури щодо управління ліцензіями та дозволами, що надаються відповідно до заходів торговельної політики або стосуються торгівлі сільськогосподарськими продуктами;

(h) заявник має задовільні процедури щодо архівного зберігання його документації та інформації, а також щодо захисту від втрати інформації;

(i) заявник забезпечує, щоб відповідні працівники отримували розпорядження інформувати митні органи щоразу після виявлення труднощів стосовно дотримання вимог, та встановлює процедури інформування митних органів про такі труднощі;

(j) заявник має належні заходи безпеки для захисту комп’ютерної системи заявника від несанкціонованого втручання та захисту документації заявника;

(k) у відповідних випадках, заявник має задовільні процедури щодо управління ввізними та ліцензіями на експорт, пов’язаними із заборонами та обмеженнями, включаючи заходи для розрізнення товарів, що підлягають заборонам або обмеженням, та інших товарів, і заходи для забезпечення дотримання таких заборон та обмежень.

2. Якщо заявник подає заяву лише на видачу ліцензії економічного оператора щодо безпеки (AEOS) відповідно до статті 38(2)(b) Кодексу, передбачена в параграфі 1(e) вимога не діє.

(Стаття 39(c) Кодексу)

1. Встановлений у статті 39(b) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо заявник виконує такі умови:

(a) заявник не перебуває в процедурі банкрутства;

(b) протягом 3 років, що передували поданню заяви, заявник виконував свої фінансові зобов’язання зі сплати мит і всіх інших митних зборів, податків або платежів, що стягуються при ввозі або вивозі товарів чи в зв’язку з їх увозом або вивозом;

(c) заявник демонструє на основі наявної документації та інформації за 3 роки, що передують поданню заяви, що його фінансовий стан достатній для виконання його зобов’язань з урахуванням виду та обсягу комерційної діяльності, у тому числі відсутність від’ємних чистих активів, за винятком випадків, коли вони можуть бути покриті.

2. Якщо заявник має осідок менше 3 років, його платоспроможність відповідно до статті 39(c) Кодексу повинна бути перевірена на основі наявної документації та інформації.

(Стаття 39(d) Кодексу)

1. Встановлений статтею 39(d) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(a) заявник або особа, відповідальна за митні питання заявника, відповідає одному з таких практичних стандартів компетентності:

(i) щонайменше 3 роки підтвердженого практичного досвіду в митній сфері;

(ii) стандарт якості в митній сфері, ухвалений Європейським органом зі стандартизації;

(b) заявник або особа, відповідальна за митні питання заявника, успішно завершили навчання з митного законодавства стосовно їх діяльності в митній сфері, проведене будь-якою з таких осіб:

(i) митним органом держави-члена;

(ii) освітнім закладом, що його для цілей надання такої кваліфікації визнали митні органи або орган держави-члена, відповідальний за професійне навчання;

(iii) професійною чи торговою асоціацією, що її для цілей надання такої кваліфікації визнали митні органи держави-члена або акредитовано в Союзі.

2. Якщо особа, відповідальна за митні питання заявника, є найманою особою, встановлений статтею 39(d) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо ця наймана особа є економічним оператором, уповноваженим щодо митних спрощень відповідно до статті 38(2)(a) Кодексу (АЕОС).

(Стаття 39(e) Кодексу)

1. Встановлений статтею 39(e) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо виконано такі умови:

(a) будівлі, що повинні використовуватись у зв’язку з операціями, пов’язаними з ліцензією AEOS, забезпечують захист від незаконного вторгнення та збудовані зі стійких до незаконного проникнення матеріалів;

(b) вживаються належні заходи для запобігання несанкціонованому доступу до офісів, майданчиків для відвантаження, навантажувальних доків, майданчиків для вантажів та інших відповідних місць;

(c) вжито заходів для транспортної обробки товарів, що включають захист від несанкціонованого переміщення або обміну, невідповідного поводження з товарами та від маніпулювання вантажними одиницями;

(d) заявник ужив заходів, що дозволяють чітко визначити його ділових партнерів та забезпечити шляхом виконання відповідних договірних домовленостей або вживання інших належних заходів згідно з бізнес-моделлю заявника, щоб такі ділові партнери забезпечували безпеку їхньої частини міжнародного ланцюга поставок;

(e) заявник у дозволених національним правом межах перевіряє на відповідність вимогам безпеки кандидатів на посади, що зазнають підвищених ризиків безпеки, а також періодично та за потреби перевіряє анкетні дані працівників, що вже зайняті на таких посадах;

(f) заявник має належні процедури безпеки щодо будь-яких залучених зовнішніх надавачів послуг;

(g) заявник забезпечує регулярну участь свого персоналу, що відповідає за питання безпеки, в програмах для покращення їхньої обізнаності в таких питаннях безпеки;

(h) заявник призначив контактну особу з питань безпеки.

2. Якщо заявник є власником сертифіката про безпеку, виданого на основі міжнародної конвенції або міжнародного стандарту Міжнародної організації зі стандартизації або європейського стандарту європейського органу зі стандартизації, ці сертифікати повинні враховуватись під час перевірки дотримання критеріїв, встановлених у статті 39(e) Кодексу.

Ці критерії вважаються дотриманими, якщо встановлено, що критерії видання такого сертифіката ідентичні або еквівалентні критеріям, що викладені в статті 39(e) Кодексу.

Ці критерії вважаються дотриманими, якщо заявник є власником сертифіката про безпеку, виданого третьою країною, що з нею Союз уклав угоду, що передбачає визнання такого сертифіката.

3. Якщо заявник є зареєстрованим агентом або відомим вантажовідправником у значенні статті 3 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 300/2008 (- 5) та виконує вимоги, встановлені в Регламенті Комісії (ЄС) № 185/2010 (- 6), викладені в параграфі 1 критерії вважаються виконаними стосовно об’єктів та операцій, щодо яких заявник отримав статус зареєстрованого агента або відомого вантажовідправника, якщо критерії надання статусу зареєстрованого агента або відомого вантажовідправника ідентичні або еквівалентні критеріям, що викладені в статті 39(e) Кодексу.

(Стаття 22 Кодексу)

1. Для перевірки критеріїв, встановлених у статті 39(b) та (e) Кодексу , митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен забезпечити, щоб перевірки на місцях виконувались у всіх приміщеннях, що стосуються діяльності заявника, пов’язаної з митною сферою.

Якщо заявник має велику кількість приміщень, а застосовний строк для ухвалення рішення є недостатнім для перевірки всіх таких приміщень, митний орган може вирішити перевірити лише репрезентативну частину таких приміщень, якщо він переконаний, що заявник застосовує однакові стандарти безпеки у всіх своїх приміщеннях та застосовує однакові спільні стандарти і процедури для ведення обліку у всіх своїх приміщеннях.

2. Митні органи, компетентні ухвалювати рішення, можуть взяти до уваги результати оцінювань або аудитів, проведених відповідно до законодавства Союзу, якщо вони мають значення для перевірки критеріїв, зазначених у статті 39 Кодексу.

3. Для цілей перевірки виконання критеріїв, встановлених у статті 39(b), (c) та (e) Кодексу , митні органи можуть враховувати експертний висновок, надані заявником, якщо експерт, що написав висновок, не пов’язаний із заявником у розумінні статті 127 цього Регламенту.

4. Митні органи повинні враховувати специфічні характеристики економічних операторів, зокрема малих та середніх підприємств, під час перевірки виконання критеріїв, встановлених у статті 39 Кодексу.

5. Перевірка критеріїв, встановлених у статті 39 Кодексу, та її результати повинні бути задокументовані митним органом, компетентним ухвалювати рішення.

(Стаття 16(1) Кодексу)

1. Для обміну та зберігання інформації стосовно заяв на видачу ліцензії авторизованого економічного оператора (АЕО) та виданих ліцензій АЕО, а також будь-якої подальшої події чи дії, що може згодом вплинути на первісне рішення, включаючи анулювання, призупинення дії, відкликання або внесення змін чи результати будь-якого моніторингу або переоцінки, використовується електронна система, створена для таких цілей відповідно до статті 16(1) Кодексу. Компетентний митний орган повинен невідкладно надати доступ до інформації через цю систему і щонайпізніше протягом 7 днів.

Гармонізований інтерфейс ЄС для трейдерів, створений Комісією та державами-членами за погодженням одна з одною, повинен використовуватися для обміну інформацією про заяви та рішення щодо ліцензій АЕО.

2. У відповідних випадках, зокрема тоді, коли статус АЕО є підставою для затвердження, надання дозволу або сприяння відповідно до іншого законодавства Союзу, компетентний митний орган може надати доступ до електронної системи, зазначеної в параграфі 1, відповідному національному органу, відповідальному за авіаційну безпеку. Доступ повинен бути наданий до такої інформації:

(a) ліцензій AEOS, включаючи назву власника ліцензії та, у відповідних випадках, внесення змін до них або їх відкликання або призупинення статусу авторизованого економічного оператора та причини цього;

(b) будь-яких переоцінок ліцензій AEOS та їх результатів.

Національні органи, відповідальні за авіаційну безпеку, що обробляють таку інформацію, повинні використовувати її лише для цілей, пов’язаних із відповідними програмами для зареєстрованого агента або відомого вантажовідправника, та повинні впроваджувати відповідні технічні та організаційні заходи для забезпечення захисту цієї інформації.

3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати модернізації системи АЕО, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, держави-члени повинні використовувати систему, встановлену статтею 14x Регламенту Комісії (ЄЕС) № 2454/93.

(Стаття 22 Кодексу)

1. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, може консультуватися з митними органами інших держав-членів, до компетенції яких належить місце, де зберігається необхідна інформація, або де має бути здійснений контроль для перевірки одного чи більше критеріїв, встановлених у статті 39 Кодексу.

2. Консультації, зазначені в параграфі 1 повинні бути обов’язковими, якщо:

(a) заяву для отримання статусу АЕО подано відповідно до статті 12(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 митному органу місця, де зберігаються або є доступними основні рахунки заявника для митних цілей;

(b) заяву для отримання статусу АЕО подано відповідно до статті 27 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 митним органам держави-члена, де заявник має постійне комерційне представництво та де зберігається або є доступною інформація про його загальну діяльність з управління логістикою в Союзі;

(c) частина даних обліку та документації, що стосується заяви на отримання статусу АЕО, зберігається в державі-члені відмінній від держави-члена митного органу, компетентного ухвалювати рішення;

(d) заявник, що подав заявку на отримання статусу АЕО, утримує склад або провадить іншу діяльність, пов’язану з митною сферою, в державі-члені, відмінній від держави-члена компетентного митного органу.

3. Як відступ від строку, встановленого в другому реченні першого підпараграфа статті 14(1) цього Регламенту, митні органи повинні завершити консультаційний процес протягом 80 днів із дати, в яку митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повідомляє необхідні умови та критерії, що повинні бути перевірені митним органом, що консультує.

4. Якщо митний орган іншої держави-члена володіє інформацією, що стосується надання статусу АЕО, він повинен повідомити цю інформацію митному органу, компетентному ухвалювати рішення, протягом 30 днів із дати надсилання заяви через електронну систему, зазначену в статті 30 цього Регламенту.

(Стаття 22 Кодексу)

Відхилення заявки АЕО не впливає на сприятливі рішення, вже ухвалені стосовно заявника відповідно до митного законодавства, якщо тільки ухвалення таких сприятливих рішень не ґрунтувалося на дотриманні будь-яких критеріїв АЕО, що їх недотримання доведено під час перевірки заявки АЕО.

(Стаття 38(3) Кодексу)

Якщо заявник має право отримати і ліцензію АЕОС, і ліцензію AEOS, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен видати одну комбіновану ліцензію.

(Стаття 28 Кодексу)

1. Відкликання ліцензії АЕО не впливає на будь-яке сприятливе рішення, ухвалене стосовно тієї самої особи, якщо тільки статус АЕО не був умовою ухвалення цього сприятливого рішення або це рішення не ґрунтувалося на критерії, визначеному в статті 39 Кодексу, що більше не дотримується.

2. Відкликання або внесення змін до сприятливого рішення, ухваленого стосовно власника дозволу не впливає автоматично на ліцензію АЕО цієї особи.

3. Якщо та сама особа є АЕОС та AEOS і стаття 28 Кодексу або стаття 15 цього Регламенту є застосовною внаслідок невиконання умов, встановлених у статті 39(d) Кодексу, ліцензія АЕОС підлягає відкликанню, а ліцензія AEOS залишається дійсною.

Якщо та сама особа є AEOS та АЕОС і стаття 28 Кодексу або стаття 15 цього Регламенту є застосовною внаслідок невиконання умов, встановлених у статті 39(d) Кодексу, ліцензія AEOS підлягає відкликанню, а ліцензія АЕОС залишається дійсною.

(Стаття 23(5) Кодексу)

1. Митні органи держави-члена повинні невідкладно інформувати компетентний митний орган про будь-які обставини, що виникають після надання статусу АЕО, що можуть вплинути на продовження його дії чи його зміст.

2. Компетентний митний орган повинен надавати всю відповідну інформацію, що перебуває в його розпорядженні, митним органам інших держав-членів, що в них АЕО провадить діяльність, пов’язану з митною сферою.

3. Якщо митний орган відкликає сприятливе рішення, ухвалене на підставі статусу АЕО, він повинен повідомити про це митний орган, що надав такий статус.

4. Якщо AEOS є зареєстрованим агентом або відомим вантажовідправником у значенні статті 3 Регламенту (ЄС) № 300/2008, та виконує всі вимоги, встановлені у Регламенті (ЄС) № 185/2010, компетентний митний орган повинен негайно надати відповідному національному органу, відповідальному за авіаційну безпеку, таку мінімальну інформацію щодо статусу АЕО, що її він має у своєму розпорядженні:

(a) ліцензії AEOS, включаючи назву власника ліцензії та, у відповідних випадках, внесення змін до неї або її відкликання або призупинення статусу авторизованого економічного оператора та причини цього;

(b) інформації про те чи відвідали митні органи відповідне спеціальне місце, дату останнього візиту та про те чи візит зроблено в рамках процесу надання дозволу, переоцінки чи моніторингу;

(c) будь-яких переоцінок ліцензії AEOS та їх результатів.

Національні митні органи повинні за погодженням із відповідним національним органом, відповідальним за авіаційну безпеку, визначити детальні умови обміну будь-якою інформацією, що відсутня в електронній системі, зазначеній у статті 30 цього Регламенту.

Національні органи, відповідальні за авіаційну безпеку, що обробляють таку інформацію, повинні використовувати її лише для цілей, пов’язаних із відповідними програмами для зареєстрованого агента або відомого вантажовідправника, та впроваджувати відповідні технічні та організаційні заходи для забезпечення захисту інформації.

(Стаття 16(1) Кодексу)

1. Для обміну та зберігання інформації стосовно обміну повідомленнями між митними органами держави-члена та Комісією про будь-яку інформацію, пов’язану з ризиками, необхідно використовувати електронну систему, встановлену для цього відповідно до статті 16(1) Кодексу ("система управління митними ризиками").

2. Згадану в параграфі 1 систему необхідно також використовувати для обміну повідомленнями між митними органами та митними органами та Комісією під час імплементації спільних критеріїв та стандартів ризиків, спільних пріоритетних ділянок контролю, управління митними кризами, обміну інформацією, пов’язаною з ризиками, та як результатами аналізу ризиків, відповідно до статті 46(5) Кодексу, так і результатами митних контролів.

(Стаття 49 Кодексу)

1. Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі та зареєстрованого багажу осіб, що подорожують із аеропорту поза межами Союзу повітряним судном, що після транзитної зупинки в аеропорту Союзу продовжує політ до іншого аеропорту Союзу, проводяться в останньому міжнародному аеропорту Союзу.

Ручна поклажа та зареєстрований багаж підлягають правилам, застосовним до багажу осіб, що летять із третьої країни, якщо тільки особа, що перевозить цей багаж, не доведе, що товари в ньому мають статус товарів Союзу.

2. Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі та зареєстрованого багажу осіб, що подорожують із аеропорту Союзу повітряним судном, що робить зупинку в іншому аеропорту Союзу перед продовженням польоту до аеропорту поза межами Союзу, проводяться в першому міжнародному аеропорту Союзу.

Ручна поклажа може підлягати контролю в останньому міжнародному аеропорту Союзу, де повітряне судно робить зупинку, для того, щоб вони набули свого митного статусу товарів Союзу.

(Стаття 49 Кодексу)

Митний контроль та формальності, застосовні до багажу осіб на борту комерційного або туристичного повітряного судна, повинні бути проведені в таких аеропортах:

(a) для рейсів із аеропорту поза межами Союзу, якщо повітряне судно після транзитної зупинки в аеропорту Союзу продовжує політ до іншого аеропорту Союзу, в першому міжнародному аеропорту Союзу;

(b) для рейсів із аеропорту Союзу, якщо повітряне судно після транзитної зупинки в аеропорту Союзу продовжує політ до аеропорту поза межами, в останньому міжнародному аеропорту Союзу.

(Стаття 49 Кодексу)

1. Якщо багаж, що прибуває в аеропорт Союзу на борту повітряного судна, що прилітає з аеропорту поза межами Союзу, перевантажується в цьому аеропорту Союзу на борт іншого повітряного судна, що здійснює рейс у межах Союзу, застосовуються параграфи 2 та 3.

2. Митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, проводяться в останньому міжнародному аеропорту Союзу прибуття рейсу в межах Союзу. Однак митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, що прибуває з аеропорту поза межами Союзу та перевантажується в міжнародному аеропорту Союзу на повітряне судно, що прямує в інший міжнародний аеропорт Союзу на території тієї самої держави-члена, можуть бути виконані в міжнародному аеропорту Союзу, де здійснюється перевантаження зареєстрованого багажу.

Митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, можуть у виключних випадках на додаток до контролю та формальностей, зазначених у першому підпараграфі, бути виконані в першому міжнародному аеропорту Союзу, якщо їх необхідність доведена проведеним контролем ручної поклажі.

3. Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі, проводяться в першому міжнародному аеропорту Союзу.

Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі, можуть бути у виключних випадках проведені в аеропорту прибуття рейсу в межах Союзу, якщо їх необхідність доведено проведеним контролем зареєстрованого багажу.

(Стаття 49 Кодексу)

1. Якщо багаж завантажується в аеропорту Союзу на повітряне судно, що здійснює рейс у межах Союзу, і згодом перевантажується в іншому аеропорту Союзу на інше повітряне судно, чиїм пунктом призначення є аеропорт поза межами Союзу, застосовуються параграфи 2 та 3.

2. Митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, проводяться в першому міжнародному аеропорту Союзу відправлення. Однак митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, що його завантажено на повітряне судно в міжнародному аеропорту Союзу та перевантажено в іншому міжнародному аеропорту Союзу на території тієї самої держави-члена на повітряне судно, що прямує в аеропорт поза межами Союзу, можуть бути виконані в міжнародному аеропорту Союзу, де здійснюється перевантаження зареєстрованого багажу.

Митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, у виключних випадках та на додаток до контролю та формальностей, зазначених у першому підпараграфі, можуть бути виконані в останньому міжнародному аеропорту Союзу, якщо їх необхідність доведено проведеним контролем ручної поклажі.

3. Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі, проводяться в останньому міжнародному аеропорту Союзу.

Додатковий митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі, можуть бути проведені в аеропорту відправлення рейсу в межах Союзу лише у виключних випадках, якщо їх необхідність доведено проведеним контролем зареєстрованого багажу.

(Стаття 49 Кодексу)

1. Митний контроль та формальності, застосовні до багажу, що прибуває в аеропорт Союзу регулярним або чартерним рейсом із аеропорту поза межами Союзу, та що перевантажується в цьому аеропорту Союзу на комерційне або туристичне повітряне судно, що виконує рейс у межах Союзу, проводяться в аеропорту прибуття регулярного або чартерного рейсу.

2. Митний контроль та формальності, застосовні до багажу, завантаженого в аеропорту Союзу на комерційне або туристичне повітряне судно, що виконує рейс у межах Союзу для перевантаження в іншому аеропорту Союзу на регулярний або чартерний рейс, що його пунктом призначення є аеропорт поза межами Союзу, проводяться в аеропорту відправлення регулярного або чартерного рейсу.

(Стаття 49 Кодексу)

Митні органи можуть у міжнародному аеропорту Союзу, де здійснюється перевантаження зареєстрованого багажу, проводити контроль:

(a) багажу, що надходить із аеропорту поза межами Союзу та перевантажується в міжнародному аеропорту Союзу на повітряне судно, що прямує в міжнародний аеропорт Союзу, розташований на тій самій національній території;

(b) багажу, завантаженого на повітряне судно в міжнародному аеропорту Союзу для перевантаження в іншому міжнародному аеропорту Союзу, розташованого на тій самій національній території, на повітряне судно, що прямує до аеропорту поза межами Союзу.

(Стаття 49 Кодексу)

Держави-члени повинні забезпечити, щоб:

(a) після прибуття в міжнародний аеропорт Союзу, де повинен бути проведений митний контроль, було піддано моніторингу будь-яке перевантаження товарів, що містяться в багажі перед проведенням цього контролю;

(b) при відправленні з міжнародного аеропорту Союзу, де повинен бути проведений митний контроль, було піддано моніторингу будь-яке перевантаження товарів, що містяться в багажі, після проведення цього контролю;

(c) після прибуття в міжнародний аеропорт Союзу, де повинен бути проведений митний контроль, було вжито відповідних заходів для запобігання будь-якому перевантаженню товарів, що містяться в зареєстрованому багажі, перед проведенням контролю цього багажу;

(d) при відправленні з міжнародного аеропорту Союзу, де повинен бути проведений митний контроль, було вжито відповідних заходів для запобігання будь-якому перевантаженню товарів, що містяться в зареєстрованому багажі, після проведення контролю зареєстрованого багажу.

(Стаття 49 Кодексу)

Зареєстрований багаж, що його зареєстровано в аеропорту Союзу, повинен бути позначений ярликом, прикріпленим до багажу. Зразок та технічні характеристики ярлика викладено в додатку 12-03.

(Стаття 49 Кодексу)

Кожна держава-член повинна надати Комісії список своїх міжнародних аеропортів Союзу та інформувати Комісію про будь-які зміни в ньому.

(Стаття 49 Кодексу)

Митний контроль та формальності, застосовні до багажу осіб на борту прогулянкового човна, проводяться у всіх портах заходу в Союз, незалежно від походження чи призначення човна. Прогулянковий човен є прогулянковим судном у значенні Директиви 94/25/ЄС Європейського Парламенту і Ради (- 7).

(Стаття 49 Кодексу)

Митний контроль та формальності, застосовні до багажу осіб, що використовують послуги морського перевезення того самого судна, що складаються з послідовних поїздок із відправленням із порту поза межами Союзу, заходом або прибуттям у нього, повинні проводитись у будь-якому порту Союзу, що в ньому багаж завантажується чи розвантажується.

(Стаття 53 Кодексу)

1. Вартість євро у разі необхідності відповідно до статті 53(1)(b) повинна фіксуватись раз на місяць.

Необхідно використовувати обмінний курс, встановлений Європейським Центральним Банком перед передостаннім днем місяця, та застосовувати його протягом наступного місяця.

Однак якщо курс, застосовний на початку місяця, відрізняється більш ніж на 5 % від курсу, встановленого Європейським Центральним Банком перед 15-м днем того самого місяця, такий останній курс діє з 15-го дня до кінця відповідного місяця.

2. Якщо конвертація валюти необхідна для будь-якої із причин, зазначених у статті 53(2) Кодексу, вартістю євро в національних валютах є курс, встановлений Європейським Центральним Банком у перший робочий день жовтня; цей курс необхідно застосовувати з 1 січня наступного року.

3. Держави-члени можуть залишити незмінною вартість суми в національній валюті, визначеної в євро, якщо під час річного коригування конвертація цієї суми призводить до зміни менш ніж на 5 % у вартості, вираженій у національній валюті.

Держави-члени можуть округлити або зменшити до найближчої десяткової частини суму, отриману після конвертації.

(Стаття 56(4) Кодексу)

1. Тарифні квоти, відкриті відповідно до законодавства Союзу стосовно методу адміністрування, зазначеного в цій статті та статтях 50-54 цього Регламенту, необхідно опрацьовувати в хронологічному порядку дат прийому митних декларацій для випуску для вільного обігу.

2. Кожна тарифна квота ідентифікується в законодавстві Союзу за допомогою порядкового номера, що полегшує її опрацювання.

3. Для цілей цієї секції декларації для випуску для вільного обігу, прийняті митними органами 1, 2 або 3 січня, вважаються прийнятими 3 січня того самого року. Однак якщо один із цих днів припадає на суботу або неділю, цей прийом вважається таким, що відбувся 4 січня такого року.

4. Для цілей цієї секції робочі дні означають дні, що не є офіційними вихідними днями для установ Союзу в Брюсселі.

(Стаття 56(4) Кодексу)

1. Митні органи повинні перевіряти чи запит щодо використання тарифної квоти, зроблений декларантом у митній декларації про випуск для вільного обігу, є правомірним відповідно до положень законодавства Союзу стосовно відкриття тарифної квоти.

2. Якщо митну декларацію для випуску для вільного обігу, що містить правомірний запит декларанта щодо використання тарифної квоти прийнято і всі необхідні для надання тарифної квоти підтвердні документи надано митним органам, митні органи повинні невідкладно передати цей запит Комісії із зазначенням дати прийому митної декларації та точної кількості, щодо якої зроблено запит.

(Стаття 56(4) Кодексу)

1. Комісія повинна здійснити розподілення по робочим дням. Однак Комісія може вирішити не розподіляти кількісні величини на визначений робочий день, за умови що компетентні органи держав-членів поінформовано заздалегідь.

2. Кількість товарів за тарифними квотами не може бути розподілена раніше другого робочого дня після дати прийому митної декларації, що в ній декларант зробив запит щодо використання тарифної квоти.

Будь-який розподіл Комісією повинен враховувати всі незадоволені запити щодо використання тарифної квоти, засновані на митних деклараціях, прийнятих до та протягом другого робочого дня, що передує дню розподілення, та що їх митні органи внесли в систему, зазначену в статті 54 цього Регламенту.

3. Стосовно кожної тарифної квоти Комісія повинна розподіляти кількість товарів на основі отриманих нею запитів щодо використання цієї тарифної квоти в хронологічному порядку дат прийому відповідних митних декларацій та в межах залишку за цією тарифною квотою.

4. Якщо на день розподілу сума кількості товарів за всіма запитами на використання тарифної квоти за митними деклараціями, прийнятими в ту саму дату, перевищує залишок за цією тарифною квотою, Комісія повинна розподіляти кількість товарів за цими запитами пропорційно запитаній кількості товарів.

5. Якщо відкривається нова тарифна квота, Комісія не розподіляє кількісні величини за цієї тарифною квотою до 11-го робочого дня після дати опублікування акта Союзу, що відкриває цю тарифну квоту.

(Стаття 56(4) Кодексу)

1. Митні органи повинні негайно повернути до електронної системи, зазначеної в статті 54 цього Регламенту будь-яку кількість, що її помилково розподілено. Однак зобов’язання повернути не діє, якщо помилковий розподіл, що являє собою митний борг у сумі менше 10 євро, виявлено по завершенні першого місяця після закінчення строку дії відповідної тарифної квоти.

2. Якщо митні органи визнають недійсною митну декларацію щодо товарів, що є предметом запиту на використання тарифної квоти, перед тим як Комісія розподілить запитану кількість, митні органи скасовують увесь запит на використання тарифної квоти.

Якщо Комісія вже розподілила запитану кількісну величину на основі митної декларації, визнаної недійсною, митний орган повинен негайно повернути розподілену кількісну величину до електронної системи, зазначеної в статті 54 цього Регламенту.

(Стаття 56(4) Кодексу)

1. Для цілейстатті 153 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 тарифна квота вважається критичною одразу після використання 90 % повного обсягу тарифної квоти.

2. Як відступ від параграфа 1, тарифна квота вважається критичною з дати її відкриття в будь-якому із таких випадків:

(a) тарифну квоту відкрито менш ніж на 3 місяці;

(b) тарифні квоти на той самий продукт з тим самим походженням та з еквівалентним квотним періодом, як і відповідна квота ("еквівалентні тарифні квоти"), не відкривались протягом 2 попередніх років;

(c) еквівалентну тарифну квоту, відкриту протягом 2 попередніх років, вичерпано до останнього дня або в останній день третього місяця її квотного періоду або вона мала більший початковий обсяг, чим тарифна квота, про яку йдеться.

3. Тарифна квота, що її єдиним призначенням є застосування заходу захисту або заходу, зумовленого призупиненням концесій, передбачених Регламентом (ЄС) № 654/2014 Європейського Парламенту і Ради (- 8), вважається критичною одразу після використання 90 % її повного обсягу, незалежно від того чи відкривалися еквівалентні тарифні квоти протягом 2 попередніх років.

(Статті 16(1) та 56(4) Кодексу )

1. Для управління тарифними квотами електронну систему, створену для цього відповідно до статті 16(1) Кодексу, необхідно використовувати для:

(a) обміну інформацією між митними органами та Комісією щодо запитів на використання тарифних квот та повернення невикористаних кількісних величин та щодо статусу тарифних квот та зберігання цієї інформації;

(b) управління Комісією запитами на використання тарифних квот та повернення невикористаних кількісних величин за тарифними квотами;

(c) обміну інформацією між митними органами та Комісією щодо розподілу кількісних величин за тарифними квотами та зберігання цієї інформації;

(d) записування будь-якої подальшої події чи дії, що може вплинути на первісне використання тарифних квот, або повернення невикористаних кількісних величин за тарифними квотами, або їх розподіл.

2. Комісія повинна надати доступ до інформації щодо розподілу результатів через цю систему.

(Стаття 56(5) кодексу)

1. Якщо Комісія встановлює вимогу, за якою певні товари повинні підлягати нагляду під час випуску для вільного обігу або вивозі, вона повинна своєчасно надавати митним органам інформацію про коди комбінованої номенклатури (коди СN) цих товарів та дані необхідні для цілей нагляду перед тим, як вимога щодо огляду стане застосовною.

Список даних, що їх Комісія може вимагати для цілей нагляду, встановлено в додатку 21-01.

2. Якщо товари підлягали нагляду під час випуску для вільного обігу або вивозі, митні органи повинні надавати Комісії дані про митні декларації для відповідних процедур принаймні один раз на тиждень.

Якщо товари випущено згідно зі статтею 194(1) Кодексу, митні органи повинні невідкладно надавати Комісії дані.

3. Комісія повинна розкривати дані, зазначені в параграфі 1, що їх надано митними органами, лише в агрегованій формі та лише користувачам, авторизованим відповідно до статті 56(2) цього Регламенту.

4. Якщо товари поміщено під митну процедуру на основі спрощеної декларації, зазначеної в статті 166 Кодексу, або шляхом запису в обліку декларанта відповідно до статті 182 Кодексу, і дані, що їх вимагає Комісія, були відсутні під час випуску товарів відповідно до статті 194(1) Кодексу, митні органи повинні надати Комісії цю інформацію невідкладно після отримання додаткової декларації, поданої відповідно до статті 167 Кодексу.

5. Якщо звільнено від зобов’язання подавати додаткову декларацію згідно зі статтею 167(3) Кодексу або додаткову декларацію подано або надано відповідно до статті 225 цього Регламенту, власник дозволу повинен надсилати митним органам щонайменше раз на місяць дані, що їх вимагає Комісія, або митні органи повинні збирати такі дані із системи декларанта.

Митні органи повинні невідкладно вносити дані до електронної системи, зазначеної в статті 56 цього Регламенту.

6. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати впровадження першого етапу модернізації системи, зазначеної у параграфі 1 статті 56 та систем національного ввозу та вивозу, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, список даних, що їх Комісія може вимагати для цілей нагляду, встановлено у додатку 21-02.

(Статті 16(1) та 56(5) Кодексу )

1. Для нагляду за випуском для вільного обігу або вивозом товарів електронну систему, створену відповідно до статті 16(1) Кодексу, необхідно використовувати для передачі та зберігання такої інформації:

(a) даних нагляду за випуском для вільного обігу або вивозом товарів;

(b) інформації, що може оновити дані нагляду за випуском для вільного обігу або вивозом товарів, введені в електронну систему та збережені в ній;

2. Комісія може надавати доступ користувачам до електронної системи, зазначеної в параграфі 1, на основі запитів держав-членів.

3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати впровадження першого етапу модернізації системи, зазначеної у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, використовується система Нагляд 2 Комісії для передачі та зберігання даних, зазначених у пунктах (a) та (b) цього параграфа.

(Стаття 61(1) та (2) Кодексу )

1. Сертифікат про походження продуктів, що походять зі третьої країни, для яких визначено спеціальні непреференційні заходи щодо ввозу, якщо ці заходи стосуються цієї статті, повинен бути виданий із використанням форми, викладеної в додатку 22-14, згідно із технічними специфікаціями, що в ньому встановлені.

Покликання в спеціальних непреференційних заходах щодо ввозу на сертифікати про походження, видані згідно зі статтями 55-65 Регламенту (ЄЕС) № 2454/93, необхідно вважати посиланнями на сертифікати про походження, зазначені в цій статті.

2. Сертифікати про походження повинні бути видані компетентними органами третьої країни, звідки походять продукти, до яких застосовуються спеціальні непреференційні заходи щодо ввозу, або надійним агентством, належним чином авторизованим цими органами для такої цілі (органи видачі), за умови що походження продуктів визначено відповідно до статті 60 Кодексу.

Органи видачі повинні зберігати копію кожного виданого сертифіката про походження.

3. Сертифікати про походження повинні бути видані перед тим, як продукти, що їх вони стосуються, декларуються для вивозу в третій країні походження.

4. Як відступ від параграфа 3, сертифікати про походження можуть, як виняток, видаватися після вивезення продуктів, що їх вони стосуються, якщо їх не видано під час вивезення через помилку, недогляд або особливі обставин.

Органи видачі можуть не видавати зі зворотною дією в часі сертифікат про походження, передбачений в параграфі 1, якщо вони не впевнені, що дані в заяві експортера відповідають даним, що зазначені у відповідному вивізному файлі.

(Стаття 61 Кодексу)

1. Якщо спеціальні непреференційні заходи щодо ввозу для певних продуктів передбачають використання сертифіката про походження, передбаченого в статті 57 цього Регламенту, такі заходи застосовуються за умови створення процедури адміністративної співпраці, якщо інше не передбачено відповідними заходами.

Для створення цієї процедури адміністративної співпраці відповідні треті країни повинні надіслати Комісії:

(a) назви та адреси органів видачі разом зі зразками відтисків печаток, що їх ці органи використовують;

(b) назви та адреси державних органів, до яких мають бути надіслані запити для наступної перевірки сертифікатів походження, передбачених статтею 59 цього Регламенту.

Комісія повинна передати зазначену інформацію компетентним органам держав-членів.

2. Якщо третя країна не надсилає Комісії інформацію, визначену параграфом 1, компетентні органи в Союзі відмовляють у застосуванні спеціального непреференційного заходу щодо ввозу.

(Стаття 61 Кодексу)

1. Перевірку сертифікатів про походження, зазначених у статті 57 цього Регламенту, необхідно виконувати відповідно до цієї статті після прийому митної декларації (наступна перевірка).

2. Якщо митні органи мають обґрунтовані сумніви щодо справжності сертифіката про походження або правильності інформації в ньому та якщо вони проводять довільні наступні перевірки, вони повинні вимагати від зазначеного в статті 58(1)(b) цього Регламенту органу перевірити, чи цей сертифікат про походження справжній, або чи задеклароване походження встановлено правильно відповідно до статті 60 Кодексу, або здійснити ці обидві перевірки.

Для цих цілей митні органи повинні повернути сертифікат про походження або його копію органу, зазначеному в статті 58(1)(b) цього Регламенту. Якщо рахунок-фактуру пред’явлено з декларацією, оригінал рахунка-фактури або його копія повинна бути додана до поверненого сертифіката про походження.

Митні органи у відповідних випадках повинні вказувати причини наступної перевірки та надавати будь-яку інформацію, що перебуває в їх володінні, що дозволяють припустити те, що дані сертифіката про походження є неточними або те, що сертифікат є несправжнім.

3. Орган, зазначений у статті 58(1)(b) цього Регламенту, повинен якнайшвидше повідомити митним органам результати перевірки.

Якщо відповідь відсутня протягом 6 місяців після надсилання запиту відповідно до параграфа 2, митні органи повинні відмовити у застосуванні спеціального непреференційного заходу щодо ввозу відповідних продуктів.

Для цілей цієї секції, застосовуються терміни та означення, встановлені в статті 37 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо постачальник надає експортеру або трейдеру інформацію, необхідну для визначення статусу походження товарів для цілей положень, що регулюють преференційну торгівлю між Союзом та певними країнами чи територіями (преференційний статус походження), постачальник повинен робити це з використанням декларації постачальника.

Необхідно подавати окрему декларацію постачальника для кожного відправлення товарів, за винятком випадків, передбачених статтею 62 цього Регламенту.

2. Постачальник повинен додати декларацію до комерційного рахунка-фактури цього відправлення, до повідомлення про доставлення чи до будь-якого іншого комерційного документа, що описує відповідні товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

3. Постачальник може надавати декларацію в будь-який час, навіть після того, як товари доставлено.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо постачальник регулярно здійснює відправлення товарів експортеру або трейдеру та очікується, що всі ці товари матимуть однаковий статус походження, постачальник може надати єдину декларацію на ряд відправлень цих товарів (довгострокова декларація постачальника).

2. Довгострокова декларація постачальника складається для відправлень, надісланих протягом певного періоду, та повинна містити три дати:

(a) дату, в яку декларацію складено (дата складання);

(b) дату початку періоду (початкова дата), що не може бути раніше 12 місяців до дати видачі або пізніше 6 місяців після дати видачі;

(c) дату закінчення періоду (кінцева дата), що не може бути пізніше 24 місяців після початкової дати.

3. Постачальник повинен негайно інформувати відповідного експортера або трейдера, якщо довгострокова декларація постачальника є недійсною щодо деяких або всіх відправлень товарів, що їх поставлено або буде поставлено.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Для продуктів, що отримали статус преференційного походження, декларації постачальника повинні бути складені так, як встановлено в додатку 22-15. Однак довгострокові декларації постачальників на такі продукти повинні бути складені так, як встановлено в додатку 22-16.

2. Для продуктів, що їх піддано обробці чи переробці в Союзі без отримання статусу преференційного походження, декларації постачальника повинні бути складені так, як встановлено в додатку 22-17. Однак, що стосується довгострокових декларацій постачальника, декларації постачальника повинні бути складені так, як встановлено в додатку 22-18.

3. Декларація постачальника повинна мати власноручний підпис постачальника. Однак якщо і декларацію постачальника, і рахунок-фактуру складено за допомогою електронних засобів, вони можуть бути засвідчені в електронній формі, або постачальник може надати експортеру або трейдеру письмове зобов’язання щодо взяття повної відповідальності за кожну декларацію постачальника, що ідентифікує його так, ніби її підписано ним власноручно.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Митні органи можуть вимагати від експортера або трейдера отримання від постачальника Інформаційного сертифіката INF 4, що засвідчує правильність та справжність декларації постачальника.

2. За зверненням постачальника, Інформаційний сертифікат INF 4 повинен бути виданий митними органами держави-члена, в якій складено декларацію постачальника із використанням форми, викладеної в додатку 22-02 згідно з технічними специфікаціями, встановленими в ній. Органи можуть вимагати будь-яких доказів і можуть здійснювати перевірки бухгалтерської звітності постачальника та інші перевірки, що їх вони вважають доцільними.

3. Митні органи повинні видати Інформаційний сертифікат INF 4 постачальнику протягом 90 днів із дати отримання його звернення, із зазначення того, чи декларація постачальника є точною та справжньою.

4. Митний орган, до якого подано заяву для видачі інформаційного сертифіката INF 4, повинні зберігати бланк звернення протягом щонайменше 3 років або за необхідності протягом тривалішого періоду часу для того, щоб забезпечити виконання положень, що регулюють преференційну торгівлю між Союзом та деякими країнами чи територіями.

(Стаття 64(1) Кодексу)

Митні органи повинні допомагати один одному в перевірянні правильності інформації, що міститься в деклараціях постачальників.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо постачальник не може пред’явити Інформаційний сертифікат INF 4 протягом 120 днів із дати запиту митними органами, митні органи держави-члена вивозу, можуть попросити митних органів держави-члена, в якій складено декларацію постачальника, підтвердити походження відповідних продуктів для цілей застосування положень, що регулюють преференційну торгівлю між Союзом та певними країнами.

2. Для цілей параграфа 1 митні органи держави-члена вивозу повинні надсилати митним органам держави-члена, що в ній складено декларацію постачальника, всю наявну інформацію та документи та вказувати причини їх розслідування.

3. Для цілей параграфа 1 митні органи держави-члена, що в ній складено декларацію постачальника, можуть попросити постачальника пред’явити докази або провести відповідні перевірки декларації.

4. Митні органи, що просять перевірку, повинні бути якнайшвидше поінформовані про результати з використанням Інформаційного сертифіката INF 4.

5. У випадку відсутності відповіді протягом 150 днів із дати прохання про перевірку або якщо відповідь не містить достатньо інформації для визначення походження відповідних продуктів, митні органи країни вивозу повинні оголосити недійсним підтвердження походження, встановлене на підставі декларації постачальника.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо Союз має преференційну угоду з третьою країною, що передбачає, що підтвердження походження повинне бути у формі декларації на рахунку-фактурі або декларації про походження, складеної схваленим експортером, експортери та повторні вантажовідправники, що мають осідок на митній території Союзу, можуть подавати заяву на отримання дозволу схваленого експортера задля складання та заміни цих декларацій.

2. Статті 11(1)(d), 16, 17 та 18 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 щодо умов прийому заяв та призупинення дії рішень і статті 10 та 15 цього Регламенту щодо використання електронних засобів обміну та зберігання інформації та скасування позитивних рішень щодо заяв та рішень не застосовуються до рішень стосовно дозволів схваленого експортера.

3. Дозволи схваленого експортера необхідно надавати лише особам, що виконують умови, викладені в положеннях про походження, що містяться або в угодах, що їх Союз уклав із деякими країнами або територіями, які не є частиною митної території Союзу, або в заходах, ухвалених Союзом односторонньо стосовно таких країн чи територій.

4. Митні органи повинні надати схваленому експортеру номер митного дозволу, що повинен з’явитися на підтвердженнях преференційного походження. Номер митного дозволу повинен починатися з ISO 3166-1-alpha-2 коду держави-члена, яка видає дозвіл.

5. Комісія повинна надати відповідним третім країнам адреси митних органів, відповідальних за перевірку підтверджень преференційного походження, складених схваленими експортерами.

6. Якщо застосовна преференційна угода не конкретизує форму декларацій на рахунку-фактурі чи декларацій про походження, такі декларації складаються відповідно до форми, викладеної в ДОДАТОК 22-13.

7. Якщо застосовна преференційна угода не конкретизує вартісний поріг, до якого експортер, що не є схваленим експортером може скласти декларацію на рахунку-фактурі або декларацію про походження, вартісний поріг повинен становити 6000 євро для кожного відправлення.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо Союз має преференційну угоду, що вимагає від експортера скласти документ про походження згідно з відповідним законодавством Союзу, такий документ може бути складений лише експортером, зареєстрованим для цього митними органами держави-члена. Ідентифікаційні дані таких експортерів повинні бути внесені в Систему зареєстрованих експортерів (REX), зазначену в додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) 2016/578. Підсекції 2-9 цієї секції необхідно застосовувати mutatis mutandis.

2. Для цілей цієї статті не застосовуються статті 11(1)(d), 16, 17 та 18 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 щодо умов прийому заяв та призупинення дії рішень і статті 10 та 15 цього Регламенту. Заяви та рішення, що стосуються цієї статті не підлягають обміну чи збереженню в електронній інформаційно-комунікаційній системі, встановленій у статті 10 цього Регламенту.

3. Комісія повинна надати третій країні, що з нею Союз має преференційну угоду, адреси митних органів, відповідальних за перевірку документа про походження, складеного зареєстрованим в Союзі експортером відповідно до цієї статті.

4. Незважаючи на параграф 1, якщо застосовна преференційна угода не конкретизує вартісний поріг, що до нього незареєстрований експортер може скласти документ про походження, вартісний поріг повинен становити 6000 євро для кожного відправлення.

5. Незважаючи на параграф 1, до 31 грудня 2017 року документ про походження може бути складений експортером, що його не зареєстровано, але що є схваленим експортером Союзу. Стаття 77(7) застосовується відповідно.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо похідні продукти, що їх стосується підтвердження преференційного походження, видане або складене раніше для цілей преференційного тарифного заходу відповідно до статті 56(2)(d) або (e) Кодексу , відмінного від ГСП Союзу, ще не були випущені для вільного обігу та поміщені під контроль митниці в Союзі, початкове підтвердження походження може бути замінене одним або більше підтверджень для цілей надсилання всіх чи деяких таких продуктів в інше місце в Союзі.

2. Якщо підтвердженням походження, що вимагається для цілей преференційного тарифного заходу, зазначеного в параграфі 1, є сертифікат про переміщення EUR.1, інший державний сертифікат про походження, декларація про походження або декларація на рахунку-фактурі, замінне підтвердження походження видається або складається у формі одного з таких документів:

(a) замінної декларації про походження або замінної декларації на рахунку-фактурі, складеної схваленим експортером, що повторно відправляє товари;

(b) замінної декларації про походження або замінної декларації на рахунку-фактурі або замінної заяви про походження, складеної будь-яким повторним вантажовідправником, якщо загальна вартість похідних продуктів у початковому відправленні, що підлягає поділу, не перевищує застосовного вартісного порогу.

(c) замінної декларації про походження або замінної декларації на рахунку-фактурі або замінної заяви про походження, складеної будь-яким повторним вантажовідправником, якщо загальна вартість похідних продуктів у початковому відправленні, що підлягає поділу, перевищує застосовний вартісний поріг і повторний вантажовідправник додає копію початкового підтвердження походження до замінної декларації про походження або замінної декларації на рахунку-фактурі або замінної заяви про походження;

(d) сертифіката про переміщення EUR.1, виданого митницею, під чий контроль ці товари поміщено, якщо виконано такі умови:

(i) повторний вантажовідправник не є ні схваленим експортером, ні зареєстрованими експортером і не погоджується з копією початкового підтвердження походження, що додається до замінного підтвердження;

(ii) загальна вартість похідних продуктів у початковому відправленні перевищує застосовний поріг, вище якого експортер має бути схваленим експортером або зареєстрованим експортером, щоб скласти замінне підтвердження;

(e) замінну заяву про походження складено зареєстрованим експортером, що повторно відправляє товари.

3. Якщо замінне підтвердження походження видається відповідно до параграфа 2(d), візування, зроблене митницею, що видає замінний сертифікат про переміщення EUR.1, поміщається в графу 11 сертифіката. Дані в графі 4 сертифіката щодо країни походження та дані в початковому підтвердженні походження повинні бути ідентичними. Графа 12 повинна бути підписана повторним вантажовідправником. Повторний вантажовідправник, що добросовісно підписує графу 12, не несе відповідальності за правильність даних, внесених до первісного підтвердження походження.

Митниця, що її просять видати замінний сертифікат, повинна записати на початковому підтвердженні походження або на додатку до нього вагу, кількість, тип пересланих продуктів та країну їх призначення та зазначити на ньому серійні номери відповідного замінного сертифіката чи сертифікатів. Вона повинна зберігати початкове підтвердження походження щонайменше 3 роки.

4. Якщо підтвердженням походження, що вимагається для цілей преференційного тарифного заходу, відповідно до параграфа 1 є заява про походження, замінне підтвердження походження складається повторним вантажовідправником у формі замінної заяви.

Якщо загальна вартість продуктів у відправленні, що для них складено підтвердження походження, не перевищує застосовного вартісного порогу, повторний вантажовідправник частин відправлення не має бути сам зареєстрованим експортером для того, щоб складати замінні заяви про походження.

Якщо загальна вартість продуктів у відправленні, що для них складено підтвердження походження, перевищує застосовний вартісний поріг, для того, щоб скласти замінну заяву про походження повторний вантажовідправник повинен виконати одну з таких умов:

(a) бути зареєстрованим експортером в Союзі;

(b) додати копію початкової заяви про походження до замінної заяви про походження.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Для забезпечення належного застосування режиму ГСП країни-бенефіціари зобов’язані зробити таке:

(a) створити і підтримувати необхідні адміністративні структури та системи, потрібні для імплементації в такій країні правил та процедур, що викладені в цій підсекції та підсекціях 3-9 цієї секції та підсекціях 2 та 3 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , і для управління такими правилами та процедурами, включаючи, у відповідних випадках, заходи, необхідні для застосування кумуляції;

(b) щоб їх компетентні органи співпрацювали із Комісією та митними органами держав-членів.

2. Співпраця, зазначена в пункті (b) параграфа 1 повинна складатися із:

(a) надання всієї необхідної підтримки за запитом від Комісії щодо моніторингу нею належного управління режимом ГСП у відповідній країні, включно з місцевими інспекційними візитами Комісії або митних органів держав-членів;

(b) без обмеження статей 108 та 109 цього Регламенту, перевірка статусу походження продуктів та виконання інших умов, встановлених у цій підсекції, підсекціях 3-9 цієї секції та підсекціях 2 та 3 розділу I глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , включно з місцевими візитами на вимогу Комісії чи митних органів держав-членів у контексті розслідувань походження.

3. Для отримання права застосовувати систему зареєстрованих експортерів країни-бенефіціари повинні повідомити Комісії про взяття зазначених у параграфі 1 зобов’язань не менш ніж за 3 місяці до дати, в яку вони мають намір розпочати реєстрацію експортерів.

4. Якщо країну чи територію видалено з додатку II до Регламенту (ЄС) № 978/2012 Європейського Парламенту і Ради (- 9), правила та процедури, встановлені у статті 55 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, та обов’язки, встановлені у статтях 72, 80 та 108 цього Регламенту необхідно продовжувати застосовувати до цієї країни чи території протягом 3 років із дати її видалення із додатку.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Кожна країна-бенефіціар повинна виконувати або забезпечити виконання:

(a) правил походження продуктів, що експортуються, встановлених у підсекції 2 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 ;

(b) правил заповнення та видачі сертифікатів про походження форми A;

(c) положень щодо використання декларацій на рахунках-фактурах, що повинні бути складені відповідно до вимог, викладених у додатку 22-09;

(d) положень стосовно зазначених у статті 73 цього Регламенту обов’язків щодо повідомлення;

(e) положень щодо надання відступів, зазначених у статті 64(6) Кодексу.

2. Компетентні органи країн-бенефіціарів повинні співпрацювати із Комісією або державами-членами, зокрема шляхом:

(a) надання всієї необхідної підтримки за запитом від Комісії щодо моніторингу нею належного управління режимом ГСП у відповідній країні, включно з місцевими інспекційними візитами Комісії або митних органів держав-членів;

(b) без обмеження статей 73 та 110 цього Регламенту, перевірка статусу походження продуктів та виконання інших умов, встановлених у цій підсекції, підсекціях 3-9 цієї секції та підсекціях 2 та 3 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , включно з місцевими візитами на вимогу Комісії чи митних органів держав-членів у контексті розслідувань походження.

3. Якщо в країні-бенефіціарі призначено компетентний орган із видання сертифікатів про походження форми A, перевіряються документальні підтвердження походження і видаються сертифікати про походження форми A для вивозу в Союз, ця країна-бенефіціар вважається такою, що прийняла умови, встановлені в параграфі 1.

4. Якщо державу визнано або повторно визнано країною-бенефіціаром щодо продуктів, зазначених у Регламенті (ЄС) № 978/2012, до товарів, що походять із цієї країни, необхідно застосовувати загальну систему преференцій, за умови що їх вивезено з країни-бенефіціара не раніше дати, зазначеної в статті 73(2) цього Регламенту.

5. Якщо країну чи територію видалено з додатка II до Регламенту (ЄС) № 978/2012, обов’язок забезпечувати адміністративну співпрацю, встановлений у статті 55 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 та статтях 110 та 111 цього Регламенту, необхідно продовжувати застосовувати до цієї країни чи території протягом 3 років із дати її видалення з додатку.

6. Обов’язки, зазначені в параграфі 5, застосовуються до Сінгапура протягом 3 років із 1 січня 2014 року.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Країни-бенефіціари повинні повідомляти Комісії назви, адреси і контактні дані органів, розташованих на їхній території, що є:

(a) частиною державних органів відповідної країни або уповноважені її урядом та компетентні реєструвати експортерів у системі REX, змінювати та оновлювати реєстраційні дані та відкликати реєстрації;

(b) частиною державних органів відповідної країни та відповідальні за забезпечення адміністративної співпраці з Комісією та митними органами держав-членів відповідно до порядку, передбаченого цією підсекцією, підсекціями 3-9 цієї секції та підсекціями 2 та 3 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 .

2. Повідомлення надсилається Комісії щонайпізніше за 3 місяці до дати, в яку країни-бенефіціари мають намір розпочати реєстрацію експортерів.

3. Країни-бенефіціари повинні негайно повідомляти Комісію про будь-які зміни в інформації, повідомленій відповідно до першого параграфа.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Країни-бенефіціари повинні повідомляти Комісії імена та адреси державних органів, розміщених на їхній території, що їм надано право видавати сертифікати про походження форми A разом зі зразками відтисків печаток, використовуваних цими органами, та назви та адреси відповідних державних органів, відповідальних за перевірку сертифікатів про походження форми A та декларацій на раухунках-фактурах.

Комісія пересилатиме цю інформацію митним органам держав-членів. Якщо ця інформація надсилається в рамках внесення змін до минулих повідомлень, Комісія зазначає дату початку використання цих нових печаток відповідно до інструкцій, наданих компетентними державними органами країн-бенефіціарів. Ця інформація призначена лише для офіційного використання; однак, якщо товари буде випущено для вільного обігу, відповідні митні органи можуть дозволити імпортеру ознайомитися зі зразками відтисків печаток.

Країни-бенефіціари, що вже надали інформацію, визначену першим підпараграфом, не зобов’язані надавати її знову, якщо не було змін.

2. Для цілей статті 71(4) цього Регламенту Комісія публікуватиме на своєму вебсайті дату, коли країна, визнана чи повторно визнана як країна-бенефіціар щодо продуктів, зазначених в Регламенті (ЄС) № 978/2012, виконала зобов’язання, викладені в параграфі 1 цієї статті.

3. За запитом країни-бенефіціара Комісія повинна надсилати цій країні-бенефіціару зразки відтисків печаток, що їх використовують митні органи держав-членів для видачі сертифікатів про переміщення EUR.1.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Сертифікати про походження форми A видаються відповідно до письмової заяви від експортера чи його представника разом з усіма іншими належними підтвердними документами, що доводять те, що продукти на вивіз відповідають критеріям видачі сертифіката про походження форми A. Сертифікати про походження форми A необхідно видавати з використанням форми, викладеної в додатку 22-08.

2. Компетентні органи країн-бенефіціарів повинні надавати експортеру сертифікат про походження форми A одразу після того, як вивіз здійснено або забезпечено. Однак компетентні органи країн-бенефіціарів можуть також видавати сертифікат про походження форми A після вивезення продуктів, що їх він стосується, якщо:

(a) його не видано під час вивезення через помилки, чи недогляди, чи особливі обставини; або

(b) компетентним органам відповідно до їхніх вимог продемонстровано, що сертифікат про походження форми A видано, але його не прийнято під час ввезення з технічних причин; або

(c) кінцеве призначення відповідних продуктів визначено під час перевезення або зберігання і після ймовірного поділу відправлення згідно зі статтею 43 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.

3. Компетентні органи країн-бенефіціарів можуть видавати сертифікат зі зворотною дією в часі лише пересвідчившись у тому, що інформація подана експортером у заяві на отримання сертифіката про походження форми A, виданого зі зворотною дією в часі, відповідає інформації, що її містить відповідний вивізний файл, та в тому, що сертифікат про походження форми A не видано під час вивезення відповідних продуктів, за винятком випадків, коли сертифікат про походження форми A не прийнято з технічних причин. Слова "Issued retrospectively", див. зображення або "emitido a posteriori" повинні бути вписані в графу 4 сертифіката про походження форми A, виданого зі зворотною дією в часі.

4. У випадку крадіжки, втрати або знищення сертифіката про походження форми A експортер може звернутися до компетентних органів, що його видали, із заявою про видачу дубліката на основі наявних у них вивізних документів. Слова "Duplicate", "Duplicata" або "Duplicado", дата видачі та серійний номер оригінального сертифіката повинні бути вписані в графу 4 дубліката сертифіката про походження форми A. Дублікат набирає чинності з дати видачі оригіналу.

5. Для цілей перевірки того, чи продукт, щодо якого подано запит на отримання сертифіката про походження форми A, відповідає відповідним правилам походження, компетентні державні органи мають право вимагати надання будь-яких документальних доказів або проводити будь-яку перевірку, що її вони вважають необхідною.

6. Заповнення 2 та 10 графи сертифіката про походження форми A є необов’язковим. Графа 12 повинна містити слово "Союз" або назву однієї із держав-членів. Дата видачі сертифіката про походження форми A повинна бути вказана в графі 11. Підпис компетентних державних органів, що видають сертифікат, у призначеній для цього графі 11, як і підпис уповноваженого експортером підписанта в графі 12, повинні бути поставлені власноручно.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Декларація на рахунку-фактурі може бути складена будь-яким експортером, що працює в країні-бенефіціарі для будь-якого відправлення, що складається із одного пакунку чи більше, що містить похідні продукти, що їх загальна вартість не перевищує 6000 євро, та, за умови що адміністративна співпраця, зазначена в статті 71(2) застосовується до цієї процедури.

2. Експортер, що складає декларацію на рахунку-фактурі, повинен бути готовий надіслати в будь-який час за запитом митниці або інших компетентних державних органів країни, що вивозить, всі належні документи, що підтверджують статус походження відповідних продуктів.

3. Декларація на рахунку-фактурі повинна бути складена експортером на французькій, англійській або іспанській мові за допомогою машинопису, проставлення печатки чи друку на рахунку-фактурі, повідомленні про доставлення чи будь-якому іншому комерційному документі тексту декларації, що його наведено в додатку 22-09. Якщо декларацію пишуть вручну, вона повинна бути написана чорнилом і друкованими літерами. Декларація на рахунку-фактурі повинна містити справжній власноручний підпис експортера.

4. Використання декларації на рахунку-фактурі можливе, якщо дотримано таких умов:

(a) для кожного відправлення повинна бути складена одна декларація на рахунку-фактурі;

(b) якщо товари, що містяться у відправленні вже перевірено в країні, що вивозить, шляхом посилання на визначення "похідні продукти", експортер може послатися на цю перевірку в декларації на рахунку-фактурі.

(Стаття 64(1) Кодексу)

Якщо застосовують кумуляцію відповідно до статей 53, 54, 55 або 56 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , компетентні державні органи країн-бенефіціарів, що ними отримано звернення про видачу сертифіката про походження форми A для продуктів, у виробництві яких використано матеріали, що походять зі сторони, що з нею кумуляцію дозволено, покладаються на таке:

(a) у випадку двосторонньої кумуляції на підтвердження походження, надане постачальником експортера та видане згідно з положеннями статті 77 цього Регламенту;

(b) у випадку кумуляції із Норвегією, Швейцарією або Туреччиною, на підтвердження походження, надане постачальником експортера та видане згідно з відповідними правилами походження Норвегії, Швейцарії або Туреччини у відповідних випадках;

(c) у випадку регіональної кумуляції, на підтвердження походження, надане постачальником експортера, а саме, сертифікат про походження форми A, виданий із використанням форми, викладеної в додатку 22-08 або, у відповідних випадках, на декларацію на рахунку-фактурі, що її текст наведено в додатку 22-09;

(d) у випадку розширеної кумуляції, на підтвердження походження, надане постачальником експортера та видане згідно з положеннями відповідної угоди про вільну торгівлю між Союзом та відповідною країною;

У випадках, зазначених у пунктах (a), (b), (c) та (d) першого підпараграфа, графа 4 сертифіката про походження форми A повинна, у відповідних випадках, містити зазначення:

див. зображення

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Підтвердження статусу походження продуктів Союзу необхідно надавати одним із таких способів:

(a) виготовленням сертифіката про переміщення EUR.1, виданого з використанням форми, викладеної в додатку 22-10; або

(b) виготовленням декларації на рахунку-фактурі, що її текст викладено в додатку 22-09. Декларація на рахунку-фактурі може бути складена будь-яким експортером для відправлень, що містять похідні продукти, що їх загальна вартість не перевищує 6000 євро, або схваленим експортером Союзу.

2. Експортер або його представник повинен внести ‘GSP beneficiary countries’ та ‘EU’, або див. зображення та ‘UE’, в графу 2 сертифіката про переміщення EUR.1.

3. Положення цієї підсекції, підсекцій 3-9 цієї секції та підсекції 2 та 3 розділу II, глави 1, секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 щодо видачі, використання та наступної перевірки сертифікатів про походження форми A застосовуються mutatis mutandis до сертифікатів про переміщення EUR.1 та, за винятком положень щодо їх видачі, до декларацій на рахунках-фактурах.

4. Митні органи держав-членів можуть надавати дозвіл будь-якому експортеру, що має осідок на митній території Союзу (далі - схвалений експортер), що здійснює часті поставки продуктів, що походять з Союзу, в рамках двосторонньої кумуляції, складати декларації на рахунках-фактурах, незалежно від вартості відповідних продуктів, якщо експортер надає митним органам відповідно до їхніх вимог всі гарантії, необхідні для перевірки такого:

(a) статусу походження продуктів;

(b) виконання інших вимог, застосовних у цій державі-члені.

5. Митні органи можуть надавати статус схваленого експортера, за умови дотримання тих умов, що їх вони вважають доцільними. Митні органи повинні надати схваленому експортеру номер митного дозволу, що вказується у декларації на рахунку-фактурі.

6. Митні органи повинні контролювати використання дозволу схваленим експортером. Митні органи можуть відкликати дозвіл у будь-який час.

Вони повинні відкликати дозвіл у таких випадках:

(a) схвалений експортер більше не надає гарантії, зазначені в параграфі 4;

(b) схвалений експортер більше не виконує умови, зазначені в параграфі 5;

(c) схвалений експортер використовує дозвіл неприйнятним способом;

7. Схвалений експортер не зобов’язаний підписувати декларації на рахунках-фактурах, за умови що схвалений експортер надає митним органам письмове зобов’язання, відповідно до якого він бере на себе повну відповідальність за будь-який рахунок-фактуру, що ідентифікує схваленого експортера як такого, що підписав її власноручно.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Режим ГСП діє в таких випадках:

(a) у випадках, коли товари, що відповідають вимогам цієї підсекції, підсекцій 3-9 цієї секції та підсекцій 2 та 3 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , вивозить зареєстрований експортер;

(b) у випадках будь-якого відправлення одного чи більше пакунків, що містить похідні продукти, що їх вивозить будь-який експортер, якщо загальна вартість відправлених похідних продуктів не перевищує 6000 євро.

2. Вартість похідних продуктів у відправленні є вартістю всіх похідних продуктів у межах одного відправлення, що є предметом заяви про походження, складеною в країні вивозу.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Країни-бенефіціари повинні розпочати реєстрацію експортерів 1 січня 2017 року.

Однак якщо країна-бенефіціар не готова розпочати реєстрацію з цієї дати, вона повинна письмово повідомити Комісію до 1 липня 2016 року про те, що вона відтерміновує реєстрацію експортерів до 1 січня 2018 року або 1 січня 2019 року.

2. Протягом 12 місяців після дати, коли країна-бенефіціар розпочинає реєстрацію експортерів, компетентні органи цієї країни-бенефіціара повинні продовжувати випускати сертифікати про походження форми A за запитом експортерів, що ще не зареєстровані на момент подання запиту на отримання сертифіката.

Без обмеження статті 94(2) цього Регламенту, сертифікати походження форми A, видані відповідно до першого підпараграфа цього параграфа, є прийнятними в Союзі як підтвердження походження, за умови що їх видано до дати реєстрації відповідного експортера.

Компетентні органи країни-бенефіціара, що зазнають труднощів у завершенні процесу реєстрації протягом зазначеного 12-місячного періоду, можуть попросити його подовження в Комісії. Такі продовження не повинні перевищувати 6 місяців.

3. Як зареєстровані, так і незареєстровані експортери в країні-бенефіціарі повинні складати заяви про походження для відправлених похідних продуктів, якщо її загальна вартість не перевищує 6000 євро на дату, що з неї країна-бенефіціар має намір розпочати реєстрацію експортерів.

Експортери після реєстрації повинні складати заяви про походження для відправлених прохідних продуктів, якщо їх загальна вартість перевищує 6000 євро на дату, що з неї набуває чинності їх реєстрація згідно зі статтею 86(4) цього Регламенту.

4. Всі країни-бенефіціари повинні застосувати систему зареєстрованих експортерів щонайпізніше 30 червня 2020 року.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Комісія повинна створити систему реєстрації експортерів, уповноважених засвідчувати походження товарів (систему REX) та надати до неї доступ до 1 січня 2017 року.

2. Компетентні органи країн-бенефіціарів та митні органи держав-членів повинні після отримання заповненого бланку заяви, зазначеної в додатку 22-06, присвоїти експортеру невідкладно номер зареєстрованого експортера, або, у відповідних випадках, повторному вантажовідправнику та ввести в систему REX номер зареєстрованого експортера, дату реєстрації та дату, що з неї реєстрація набирає чинності відповідно до статті 86(4) цього Регламенту.

Компетентні органи країни-бенефіціара або митні органи держави-члена повинні повідомити експортеру або, у відповідних випадках, повторному вантажовідправнику номер зареєстрованого експортера, присвоєний цьому експортеру чи повторному вантажовідправнику, та дату, що з неї реєстрація набуває чинності.

3. Якщо компетентні органи вважають, що інформація, зазначена в заяві, є неповною, вони повинні невідкладно поінформувати про це експортера.

4. Компетентні органи країн-бенефіціарів та митні органи держав-членів повинні підтримувати зареєстровані ними дані в актуальному стані. Вони повинні змінювати ці дані негайно після того, як їх було поінформовано зареєстрованим експортером відповідно до статті 89 цього Регламенту. Компетентні органи країни-бенефіціара або митні органи держави-члена повинні інформувати зареєстрованого експортера про зміну його реєстраційних даних.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Статті 70, 72, 78-80, 82-93, 99-107, 108, 109 та 112 цього Регламенту необхідно застосовувати щодо вивозу товарів експортерами, зареєстрованими в системі REX у країні-бенефіціарі з дати, з що з неї ця країна-бенефіціар починає реєструвати експортерів у цій системі. Стосовно експортерів у Союзі ці статті необхідно застосовувати з 1 січня 2017 року.

2. Статті 71, 73, 74-77, 94-98, 110-112 цього Регламенту необхідно застосовувати щодо вивозу товарів експортерами, що не зареєстровані в системі REX у країні-бенефіціарі. Стосовно експортерів у Союзі ці статті застосовуються до 31 грудня 2017 року.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Комісія повинна забезпечити надання доступу до системи REX відповідно до цієї статті.

2. Комісія повинна мати доступ до всіх даних.

3. Компетентні органи країни-бенефіціара повинні мати доступ до даних щодо зареєстрованих ними експортерів.

4. Митні орган держав-членів повинні мати доступ до даних, зареєстрованих ними, митними органами інших держав-членів і компетентними органами як країн-бенефіціарів, так і Норвегії, Швейцарії або Туреччини. Цей доступ до даних повинен здійснюватись для перевірки митних декларацій відповідно до статті 188 Кодексу або проведення контролю після випуску товарів відповідно до статті 48 Кодексу.

5. Комісія повинна надати безпечний доступ до системи REX компетентним органам країн-бенефіціарів.

6. Якщо країну або територію видалено з додатку II до Регламенту (ЄС) № 978/2012, її компетентні органи повинні мати доступ до системи REX стільки, скільки необхідно, щоб вони могли виконувати свої зобов’язання відповідно до статті 70 цього Регламенту.

7. Комісія повинна надавати доступ громадськості до таких даних із дозволу експортера шляхом підписання графи 6 форми, викладеної в додатку 22-06:

(a) ім’я зареєстрованого експортера;

(b) адреса місця, де зареєстрований експортер має осідок;

(c) контактні дані, зазначені в графі 2 форми, наведеної в додатку 22-06;

(d) орієнтовний опис товарів, що відповідають вимогам щодо преференційного режиму, включаючи орієнтовний список заголовків або глав Гармонізованої системи відповідно до графи 4 форми, наведеної в додатку 22-06;

(e) номер EORI або ідентифікаційний номер трейдера (TIN), присвоєний зареєстрованому експортеру.

Відмова підписати графу 6 не повинна бути причиною відмови зареєструвати експортера

8. Комісія повинна завжди надавати громадськості доступ до таких даних

(a) номера зареєстрованого експортера;

(b) дати, з якої реєстрація набуває чинності;

(c) дати відкликання реєстрації, у відповідних випадках;

(d) інформації про те чи реєстрацію застосовують також для вивозу до Норвегії, Швейцарії та Туреччини;

(e) дати останньої синхронізації між системою REX та загальнодоступним вебсайтом.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Дані, зареєстровані в системі REX, необхідно обробляти лише для застосування режиму ГСП відповідно до цієї підсекції.

2. Зареєстрованим експортерам повинна бути надана інформація, встановлена в статті 11(1)(a)-(e) Директиви (ЄС) № 45/2001 Європейського Парламенту і Ради (- 10) або статті 10 Директиви 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради (- 11). Крім того, їм повинна бути надана така інформація:

(a) інформація щодо правової основи переробних операцій, що для них ці дані призначено;

(b) період зберігання даних.

Зареєстрованим експортерам ця інформація надається за допомогою повідомлення, прикріпленого до заяви на отримання статусу зареєстрованого експортера відповідно до порядку, викладеного в додатку 22-06.

3. Кожен компетентний орган в країні-бенефіціарі та кожен митний орган в державі-члені, який ввів дані в систему REX, вважається контролером із опрацювання цих даних.

Комісія вважається спільним контролером щодо опрацювання всіх даних для того, щоб гарантувати отримання зареєстрованим експортером його прав.

4. Права зареєстрованих експортерів щодо опрацювання даних, що зберігаються в системі REX, перелічені в додатку 22-06 та оброблені в національних системах, використовуються відповідно до законодавства про захист даних, що імплементує Директиву 95/46/ЄС держави-члена, що зберігає їх дані.

5. Держави-члени, що дублюють у своїх національних системах дані системи REX, що до неї вони мають доступ, повинні підтримувати дубльовані дані в актуальному стані.

6. Права зареєстрованих експортерів щодо опрацювання їхніх реєстраційних даних Комісією використовуються відповідно до Регламенту (ЄС) № 45/2001.

7. Будь-який запит зареєстрованого експортера щодо використання права доступу, виправлення, видалення чи блокування даних відповідно до Регламенту (ЄС) № 45/2001 повинен бути поданий контролеру даних та оброблений ним.

Якщо зареєстрований експортер подав такий запит Комісії без спроби отримати свої права від контролера даних, Комісія повинна переслати цей запит контролеру даних зареєстрованого експортера.

Якщо зареєстрований експортер не отримав свої права від контролера даних, зареєстрований експортер повинен подати такий запит Комісії, що виконує функцію контролера даних. Комісія має права виправляти, видаляти чи блокувати дані.

8. Національні органи із нагляду за захистом даних та Європейський інспектор із захисту даних, кожен, діючи в межах відповідної власної компетенції, повинні співпрацювати та забезпечувати скоординований нагляд за реєстраційними даними.

Вони повинні, кожен діючи в межах відповідної власної компетенції, обмінюватися відповідною інформацією, допомагати один одному у проведенні аудитів та інспекцій, перевіряти складнощі в тлумаченні та застосуванні цього Регламенту, вивчати проблеми зі здійснення незалежного нагляду або використання прав суб’єктами даних, складати узгоджені пропозиції для спільних рішень будь-яких проблем та сприяти обізнаності зі правами захисту даних, за необхідності.

(Стаття 64(1) Кодексу)

Держави-члени повинні повідомляти Комісії назви, адреси та контактні дані їхніх митних органів, що є:

(a) компетентними реєструвати експортерів та повторних відправників товари, в системі REX, змінювати та оновлювати реєстраційні дані та відкликати реєстрацію;

(b) відповідальними за забезпечення адміністративної співпраці з компетентними органами країн-бенефіціарів згідно з порядком, передбаченим цією підсекцією, підсекціями 3-9 цієї секції та підсекціями 2 та 3 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 .

Повідомлення повинне бути надіслане Комісії до 30 вересня 2016 року.

Держави-члени повинні негайно повідомляти Комісію про будь-які зміни в інформації, повідомленій відповідно до першого підпараграфа.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. 1 січня 2017 року митні органи держав-членів повинні розпочати реєстрацію експортерів, що мають осідок на їхніх територіях.

2. Станом на 1 січня 2018 року митні органи у всіх державах-членах повинні припинити видачу сертифікатів про переміщення EUR.1 та схвалені експортери повинні припинити складання декларацій на рахунках-фактурах для цілей кумуляції відповідно до статті 53 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.

3. До 31 грудня 2017 року митні органи держав-членів повинні видавати сертифікати про переміщення EUR.1 або замінні сертифікати про походження форми A за запитом експортерів або повторних вантажовідправників, що їх ще не зареєстровано. Це також застосовується, якщо похідні продукти, надіслані до Союзу, супроводжуються заявами про походження, складеними зареєстрованим експортером у країні-бенефіціарі.

До 31 січня 2017 року схвалені експортери в державах-членах, що їх ще не зареєстровано, можуть складати декларації на рахунках-фактурах для цілей кумуляції відповідно до статті 53 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.

4. Як зареєстровані, так і незареєстровані експортери повинні складати заяви про походження відправлених похідних продуктів, якщо їх загальна вартість не перевищує 6000 євро станом на 1 січня 2017 року.

Експортери після реєстрації повинні складати заяви про походження для відправлених похідних продуктів, якщо їх загальна вартість перевищує 6000 євро станом на дату, що на неї їх реєстрація є чинною згідно зі статтею 86(4) цього Регламенту.

5. Зареєстровані експортери, що переадресовують товари, можуть складати замінні заяви про походження з дати, що з неї їх реєстрація набуває чинності згідно зі статтею 86(4) цього Регламенту. Це положення застосовується незалежно від того чи товари супроводжуються сертифікатом про походження форми A, виданим у країні-бенефіціарі, чи декларацією на рахунку-фактурі чи заявою про походження, складеною експортером.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Щоб стати зареєстрованим експортером, експортер повинен подати заяву до компетентних органів країни-бенефіціара, де розташований його головний офіс або де він має постійний осідок.

Заява повинна бути складена з використанням форми, викладеної в додатку 22-06.

2. Для того, щоб отримати статус зареєстрованого експортера, експортер або повторний вантажовідправник, що має осідок на митній території Союзу, повинен подати заяву до митних органів цієї держави-члена. Заява повинна бути складена з використанням форми, викладеної в додатку 22-06.

3. Для цілей вивозу в рамках режимів ГСП Союзу, Норвегії або Швейцарії експортери повинні зареєструватися лише один раз.

Номер зареєстрованого експортера повинен бути присвоєний експортеру компетентними органами країни-бенефіціара для цілей вивозу в рамках режимів ГСП Союзу, Норвегії та Швейцарії, за умови що ці країни визнали країну, що в ній відбулась реєстрація, як країну-бенефіціара.

Перший та другий підпараграфи застосовуються mutatis mutandis для цілей вивозу в рамках режиму ГСП Туреччини, як тільки ця країна почне застосовувати систему REX. Комісія повинна опублікувати в Офіційному віснику Європейського Союзу (серія C) дату, з якої Туреччина починає застосовувати цю систему.

4. Реєстрація є дійсною з дати, в яку компетентні органи країни-бенефіціара або митні органи держави-члена отримують заповнену заяву для реєстрації відповідно до параграфів 1 та 2.

5. Якщо експортера представляє інша особа для цілей здійснення вивізних формальностей та представник експортера є також зареєстрованим експортером, цей представник не повинен використовувати свій номер зареєстрованого експортера.

(Стаття 64(1) Кодексу)

Комісія повинна публікувати на своєму вебсайті дату, коли країни-бенефіціари починають застосовувати систему REX. Комісія повинна підтримувати цю інформацію в актуальному стані.

(Стаття 64(1) Кодексу)

Якщо країну додано до списку країн-бенефіціарів у додатку II до Регламенту (ЄС) № 978/2012, Комісія повинна автоматично активувати щодо свого режиму ГСП реєстрацію всіх експортерів, зареєстрованих у цій країні, за умови що реєстраційні дані експортерів наявні в системі REX та дійсні принаймні для режиму ГСП Норвегії, Швейцарії або Туреччини.

В цьому випадку експортеру, що вже зареєстрований принаймні для режиму ГСП Норвегії, Швейцарії або Туреччини, не потрібно подавати заяву до своїх компетентних органів, щоб зареєструватися для режиму ГСП Союзу.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Зареєстровані експортери повинні негайно повідомляти компетентні органи країни-бенефіціара або митні органи держави-члена про зміни інформації, що її вони надали для цілей їх реєстрації.

2. Зареєстровані експортери, що більше не виконують умов для вивозу товарів у рамках режиму ГСП або більше не мають наміру вивозити товари в рамках режиму ГСП, повинні повідомити про це компетентні органи в країні-бенефіціарі або митні органи в державі-члені.

3. Компетентні органи країни-бенефіціара або митні органи держави-члена повинні відкликати реєстрацію, якщо зареєстрований експортер:

(a) більше не існує;

(b) більше не виконує умов для вивозу товарів у рамках режиму ГСП;

(c) повідомив компетентний орган країни-бенефіціара або митні органи держави-члена про те, що він більше не має наміру вивозити товари в рамках режиму ГСП;

(d) навмисно або з необережності складає, або спричиняє складення заяви про походження, що містить неправдиву інформацію та призводить до неправомірного отримання переваги користування преференційним тарифним режимом.

4. Компетентний орган країни-бенефіціара або митні органи держави-члена можуть відкликати реєстрацію, якщо зареєстрований експортер не підтримує дані стосовно своєї реєстрації в актуальному стані.

5. Відкликання реєстрації набуває чинності стосовно майбутнього, тобто щодо заяв про походження, складених після дати скасування. Скасування реєстрації не впливає на чинність заяв про походження, складених перед тим, як зареєстрованого експортера було повідомлено про відкликання.

6. Компетентний орган країни-бенефіціара або митні органи держави-члена повинні повідомляти зареєстрованого експортера про відкликання його реєстрації та дату, що з неї відкликання набуде чинності.

7. У разі відкликання його реєстрації експортер або повторний вантажовідправник повинен мати доступ до судового захисту прав.

8. Відкликання реєстрації експортера повинне бути відмінене у випадку неправильного відкликання. Експортеру або повторному вантажовідправнику повинне бути надане право використовувати номер зареєстрованого експортера, присвоєний йому під час реєстрації.

9. Експортери або повторні вантажовідправники, що їх реєстрацію відкликано, можуть скласти нову заяву для отримання статусу зареєстрованого експортера відповідно до статті 86 цього Регламенту. Експортери або повторні вантажовідправники, що їх реєстрацію відкликано відповідно до параграфів 3(d) та 4, можуть бути зареєстровані знову, лише якщо вони доведуть компетентним органам країни-бенефіціара або митним органам держави-члена, що їх зареєстрували, що вони виправили ситуацію, що призвела до відкликання їх реєстрації.

10. Дані про відкликану реєстрацію повинні зберігатися в системі REX компетентним органом країни-бенефіціара, що ввів їх у систему, або митними органами держави-члена, що ввели їх у систему, максимум протягом 10 років після закінчення календарного року, що в ньому відбулося відкликання. Після цих 10 календарних років компетентний орган країни-бенефіціара або митні органи держави-члена повинні видалити дані.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Комісія повинна відкликати всі реєстрації експортерів, зареєстрованих у країні-бенефіціарі, якщо країну-бенефіціара видалено зі списку країн-бенефіціарів у додатку II до Регламенту (ЄС) № 978/2012, або якщо тарифні преференції, надані країні-бенефіціару, тимчасово відмінено згідно з Регламентом (ЄС) № 978/2012.

2. Якщо країну повторно внесено до цього списку або якщо період тимчасової відміни тарифних преференцій, наданих країні-бенефіціару, завершений, Комісія повинна повторно активувати реєстрації всіх експортерів, зареєстрованих у цій країні, за умови що реєстраційні дані експортерів наявні в системі та залишилися дійсними принаймні для режиму ГСП Норвегії, Швейцарії або Туреччини. В іншому випадку експортери повинні бути зареєстровані знову відповідно до статті 86 цього Регламенту.

3. За умови скасування реєстрацій всіх зареєстрованих експортерів у країні-бенефіціарі відповідно до першого параграфа, дані скасованих реєстрацій будуть зберігатися в системі REX протягом принаймні 10 календарних років після закінчення календарного року, що в ньому відбулося скасування. По завершенні цього 10-річного строку та якщо країна-бенефіціар не була країною-бенефіціаром режиму ГСП Норвегії, Швейцарії або Туреччини більше 10 років, Комісія видалить дані відкликаних реєстрацій із системи REX.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Експортери та зареєстровані експортери повинні виконувати такі зобов’язання:

(a) вони повинні вести відповідний комерційний бухгалтерський облік виробництва та постачання товарів, що відповідають вимогам преференційного режиму;

(b) вони повинні зберігати в наявності всі докази стосовно матеріалів, використаних у виробництві;

(c) вони повинні зберігати всю митну документацію стосовно матеріалів, використаних у виробництві;

(d) вони повинні зберігати щонайменше 3 роки після закінчення календарного року, що в ньому складено заяву про походження, або довше, якщо цього вимагає національне право, дані обліку про:

(i) складені ними заяви про походження;

(ii) їхні похідні та непохідні матеріали, рахунки виробництва та запасів.

Ці дані обліку та заяви про походження можуть зберігатися в електронному форматі, однак це має дозволяти відслідковувати використані матеріали у вивезених продуктах та підтверджувати їхній статус походження.

2. Зобов’язання, викладені в параграфі 1, застосовуються також до постачальників, що надають експортерам декларації постачальників, що засвідчують статус походження товарів, що їх вони постачають.

3. Зареєстровані або незареєстровані повторні вантажовідправники, що складають замінні заяви про походження, повинні зберігати початкові заяви про походження, що їх замінено, протягом принаймні 3 років після закінчення календарного року, що в ньому складено замінну заяву про походження, або довше, якщо цього вимагає національне право.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Заява про походження може бути складена під час вивезення до Союзу або тоді, коли вивезення до Союзу забезпечено.

Якщо відповідні продукти вважають такими, що походять із країни-бенефіціара вивозу або іншої країни-бенефіціара відповідно до другого підпараграфа статті 55(4) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 або другого підпараграфа статті 55(6) цього Регламенту, заява про походження повинна бути складена експортером у країні-бенефіціарі вивозу.

2. Заява про походження може бути також складена після вивезення ("заява зі зворотною дією в часі") відповідних продуктів. Така заява про походження зі зворотною дією в часі є прийнятною, якщо її пред’явлено митним органам у державі-члені подання митної декларації для випуску для вільного обігу не пізніше 2 років після ввезення.

Якщо поділ відправлення здійснюється відповідно до статті 43 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 і дотримано зазначений у першому підпараграфі 2-річний строк, заява про походження може бути складена зі зворотною дією в часі експортером країни вивозу продуктів. Це положення застосовується mutatis mutandis, якщо ділення відправлення здійснюється в іншій країні-бенефіціарі або в Норвегії, Швейцарії або Туреччині.

3. Заява про походження повинна бути надана експортером його клієнту в Союзі та повинна містити дані, визначені в додатку 22-07. Вона повинна бути складена англійською, французькою чи іспанською мовами.

Вона може бути складена на будь-якому комерційному документі, що дозволяє ідентифікувати відповідного експортера та відповідні товари.

4. Параграфи 1-3 повинні застосовуватися mutatis mutandis до заяв про походження, складених в Союзі задля двосторонньої кумуляції.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Для визначення походження матеріалів, використаних у рамках двосторонньої або регіональної кумуляції, експортер продукту, виготовленого з використанням матеріалів, що походять з країни, що з нею кумуляція дозволена, повинен покладатися на заяву про походження, надану постачальником цих матеріалів. В цих випадках заява про походження, складена експортером повинна у відповідних випадках, містити зазначення див. зображення див. зображення

2. Для визначення походження матеріалів, використаних у рамках кумуляції відповідно до статті 54 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, експортер продукту, виготовленого з використанням матеріалів, що походять із Норвегії, Швейцарії або Туреччини, повинен покладатися на підтвердження походження, надане постачальником цих матеріалів, за умови що це підтвердження видано відповідно до положень правил про походження ГСП Норвегії, Швейцарії або Туреччини, у відповідних випадках. В цьому випадку заява про походження, складена експортером повинна містити зазначення див. зображення див. зображення

3. Для визначення походження матеріалів, використаних у рамках розширеної кумуляції відповідно до статті 56 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, експортер продуктів, виготовлених із використанням матеріалів, що походять зі сторони, що з нею розширену кумуляцію дозволено, повинен покладатися на підтвердження походження, надане постачальником цих матеріалів, за умови що це підтвердження видано відповідно до положень відповідної угоди про вільну торгівлю між Союзом та відповідною стороною.

В цьому випадку заява про походження, складена експортером, повинна містити зазначення див. зображення див. зображення

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Сертифікати про походження форми A або декларації на рахунках-фактурах повинні бути подані до митних органів держав-членів ввозу відповідно до процедур, що стосуються митної декларації.

2. Підтвердження походження є чинним протягом 10 місяців із дати видачі в країні вивозу та повинне бути подане протягом зазначеного періоду до митних органів країни ввозу.

Підтвердження походження, подані до митних органів країни ввозу після закінчення їхнього строку дії можуть бути прийняті задля подання заяви на отримання тарифних преференцій, якщо неподання цих документів до встановленої кінцевої дати спричинено надзвичайними обставинами.

В інших випадках несвоєчасного пред’явлення, митні органи країни ввозу можуть прийняти підтвердження походження, якщо продукти пред’явлено митниці перед зазначеною кінцевою датою.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо похідні продукти, ще не випущені для вільного обігу, поміщено під контроль митниці держави-члена, митниця повинна за письмовим запитом повторного вантажовідправника замінити початковий сертифікат про походження форми A або декларацію на рахунку-фактурі щонайменше одним сертифікатом про походження форми A (замінний сертифікат) для цілей надсилання всіх чи деяких таких продуктів в інше місце Союзу чи Норвегії чи Швейцарії. Повторний вантажовідправник повинен вказувати у своєму запиті чи потрібно додавати фотокопію початкового підтвердження походження до замінного сертифіката.

2. Замінний сертифікати повинен бути складений відповідно до додатку 22-19.

Митниця повинна перевіряти чи замінний сертифікат відповідає початковому підтвердженню походження.

3. Якщо запит на отримання замінного сертифіката складено повторним вантажовідправником, що діє добросовісно, він не повинен бути відповідальним за правильність даних, введених в початкове підтвердження походження.

4. Митниця, що в неї просять видати замінний сертифікат, повинна відмітити на початковому підтвердженні походження або на додатку до нього вагу, кількість, тип пересланих продуктів та країну їх призначення, та зазначити на ньому серійні номери відповідного замінного сертифіката чи сертифікатів. Вона повинна зберігати початкове підтвердження походження щонайменше 3 роки.

5. У випадку продуктів, що користуються тарифними преференціями в рамках відступу, наданого згідно зі статтею 64(6) Кодексу, процедуру, встановлену у цій статті, необхідно застосовувати лише тоді, коли такі продукти призначено для Союзу.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо за запитом імпортера та згідно з умовами, встановленими митними органами держави-члена, що ввозить, незмонтовані або демонтовані продукти у значенні загального правила тлумачення 2(a) Гармонізованої системи, що підпадають під дію секції XVI або XVII або позиції 7308 або 9406 Гармонізованої системи, ввозяться партіями, єдине підтвердження походження таких продуктів може бути подане до митних органів під час ввезення першої партії.

2. За запитом імпортера та беручи до уваги умови, встановлені митними органами держави-члена, що ввозить, єдине підтвердження походження може бути подане до митних органів під час ввезення першого відправлення, коли товари:

(a) ввозяться в рамках частих та безперервних торгових потоків суттєвої комерційної вартості;

(b) є предметом єдиного договору купівлі-продажу, що його сторони мають осідок у країні вивозу або в державі-члені(-ах);

(c) класифіковані під однаковим кодом (вісім однозначних чисел) Комбінованої номенклатури;

(d) надходять виключно від того самого експортера, призначені тому самому імпортеру та є предметом митних формальностей прибуття у тій самій митниці тієї самої держави-члена.

Ці процедури необхідно застосовувати протягом періоду, визначеного компетентними митними органами.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Продукти, що надсилаються малими пакунками від фізичних осіб фізичним особам, або що входять до особистого багажу подорожніх, визнаються похідними продуктами, що користуються тарифними преференціями, без необхідності пред’явлення сертифіката про походження форми A або декларації на рахунку-фактурі за таких умов:

(a) такі продукти:

(i) ввезено не для комерційних цілей;

(ii) задекларовано такими, що відповідають умовам використання режиму ГСП;

(b) немає сумніву у достовірності декларації, зазначеної в пункті (a)(ii).

2. Ввіз не вважається ввозом для комерційних цілей, якщо виконано всі такі умови:

(a) ввіз є нерегулярним;

(b) ввіз складається лише із продуктів для особистого вжитку отримувачів або подорожніх, або їхніх сімей;

(c) із типу та кількості продуктів очевидно, що жодних комерційних цілей немає на меті.

3. Загальна вартість продуктів, зазначених в параграфі 2, не повинна перевищувати 500 євро у випадку малих пакунків та 1200 євро у випадку продуктів, що входять до особистого багажу подорожніх.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Виявлення незначних розбіжностей між заявами, що зроблені в сертифікаті про походження форми A або в декларації на рахунку-фактурі, та заявами, що зроблені в документах, поданих до митниці для виконання формальностей для ввозу продуктів, не призводить ipso facto до недійсності такого сертифіката або декларації, якщо належним чином встановлено, що цей документ відповідає поданим продуктам.

2. Очевидні формальні помилки в сертифікаті про походження форми A, сертифікаті про переміщення EUR.1 або декларації на рахунку-фактурі не повинні призводити до відмови в прийнятті такого документа, якщо такі помилки не призводять до сумнівів щодо правильності заяв, зроблених у такому документі.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Заява про походження на рахунку-фактурі повинна бути складена для кожного відправлення.

2. Заява про походження є чинною протягом 12 місяців із дати складення.

3. Предметом єдиної заяви про походження може бути декілька відправлень, якщо товари відповідають таким умовам:

(a) вони пред’явлені незмонтованими або демонтованими у розумінні Загального правила тлумачення 2(a) Гармонізованої системи;

(b) вони підпадають під дію секцій XVI та XVII або позицій 7308 або 9406 Гармонізованої системи; і

(c) вони ввозитимуться партіями.

(Стаття 64(1) Кодексу)

Для отримання імпортерами права використовувати режим ГСП після подання заяви про походження товари повинні бути вивезені не раніше дати, з якої країна-бенефіціар, що з неї вивозяться товари, розпочала реєстрацію експортерів відповідно до статті 79 цього Регламенту.

Якщо країну визнано або повторно визнано країною-бенефіціаром стосовно продуктів, зазначених в Регламенті (ЄС) № 978/2012, товари, що походять з цієї країни повинні користуватися загальною структурою преференцій, за умови що їх вивезено зі країни-бенефіціара на дату або після дати, що з неї така країна-бенефіціар розпочала застосовувати систему зареєстрованих експортерів, зазначену в статті 70(3) цього Регламенту.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо похідні продукти, ще не випущені для вільного обігу, поміщено під контроль митниці держави-члена, повторний вантажовідправник може замінити початкову заяву про походження щонайменше однією заявою про походження (замінна заява) для цілей надсилання всіх чи деяких таких продуктів в інше місце митної території Союзу або до Норвегії чи Швейцарії.

Замінна заява повинна бути складена відповідно до вимог додатку 22-20.

Замінні заяви про походження можуть бути складені, лише якщо первісну заяву про походження складено відповідно до статей 92, 93, 99 та 100 цього Регламенту та додатка 22-07.

2. Повторні вантажовідправники повинні бути зареєстровані для цілей складання замінних заяв про походження стосовно похідних продуктів для їх надсилання в інше місце в межах території Союзу, якщо загальна вартість похідних продуктів у початковому відправленні, що підлягає поділу, перевищує 6000 євро.

Однак незареєстровані повторні вантажовідправники можуть складати замінну заяву про походження, якщо загальна вартість похідних продуктів у початковому відправленні, що підлягає поділу, перевищує 6000 євро, якщо вони додають копію первісної заяви про походження, складеної в країні-бенефіціарі.

3. Лише повторні вантажовідправники, зареєстровані в системі REX, можуть складати замінні заяви про походження стосовно продуктів, призначених для надсилання до Норвегії або Швейцарії.

4. Замінна заява про походження є чинною протягом 12 місяців із дати складення початкової заяви про походження.

5. Параграфи 1-4 застосовуються також до заяв, що заміняють замінні заяви про походження.

6. Якщо продукти користуються тарифними преференціями в рамках відступу, наданого згідно зі статтею 64(6) Кодексу, передбачена цієї статтею заміна може бути здійснена, тільки якщо такі продукти призначені для Союзу.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо декларант подає запит на використання преференційного режиму в рамках режиму ГСП, він повинен послатися на заяву про походження в митній декларації для випуску для вільного обігу. Посиланням на заяву про походження є дата її видачі у форматі "ррррммдд", де "рррр" означає рік, "мм" - місяць, і "дд" - день. Якщо загальна вартість відправлених похідних продуктів перевищує 6000 євро, декларант повинен також вказати номер зареєстрованого експортера.

2. Якщо декларант подавав запит на застосування режиму ГСП відповідно до параграфа 1, не володіючи заявою про походження на момент прийому митної декларації для випуску для вільного обігу, цю декларація необхідно вважати неповною у розумінні статті 166 Кодексу та поводитись із нею відповідно.

3. Перед декларуванням товарів для випуску для вільного обігу декларант повинен вжити належних заходів для того, щоб товари відповідали правилам цієї секції, підсекцій 3-9 цієї секції та підсекцій 2- 3 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , особливо за допомогою перевірки:

(a) на загальнодоступному вебсайті чи зареєстровано експортера в системі REX, якщо загальна вартість відправлених похідних продуктів перевищує 6000 євро, і

(b) чи заяву про походження складено згідно з додатком 22-07.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Такі продукти звільняються від зобов’язання складати та подавати заяву про походження:

(a) продукти, що надсилаються малими пакунками від фізичних осіб фізичним особам, що їх загальна вартість не перевищує 500 євро;

(b) продукти, що входять до особистого багажу подорожніх, що їх загальна вартість не перевищує 1200 євро.

2. Продукти, зазначені в параграфі 1 повинні відповідати таким умовам:

(a) їх ввезено не для комерційних цілей;

(b) їх задекларовано такими, що відповідають умовам використання режиму ГСП;

(c) немає сумніву в достовірності декларації, зазначеної в пункті (b).

3. Для цілей пункту (a) параграфа 2 ввіз не вважається ввозом для комерційних цілей, якщо виконано всі такі умови:

(a) ввіз є нерегулярним;

(b) ввіз складається лише зі продуктів для особистого вжитку отримувачів, або подорожніх, або їхніх сімей;

(c) із типу та кількості продуктів очевидно, що жодних комерційних цілей немає на меті.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Виявлення незначних розбіжностей між даними, що внесені до заяви про походження, та даними, що зазначені в документах, поданих до митних органів для виконання формальностей для ввозу продуктів, не призводить ipso facto до недійсності заяви про походження, якщо належним чином встановлено, що цей документ відповідає продуктам, що їх він стосується.

2. Очевидні формальні помилки, такі як одруки на заяві про походження, не повинні призводити до відмови у прийнятті такого документа, якщо ці помилки не є такими, що викликають сумніви щодо правильності заяв, зроблених у такому документі.

3. Заяви про походження, надіслані до митних органів країни ввозу після завершення строку дії, зазначеного в статті 99 цього Регламенту, можуть бути прийняті для застосування тарифних преференцій, якщо неподання таких документів до встановленої кінцевої дати спричинено надзвичайними обставинами. В інших випадках несвоєчасного пред’явлення митні органи країни ввозу можуть прийняти заяви про походження, якщо продукти пред’явлено митниці перед зазначеною кінцевою датою.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Процедура, зазначена в статті 99(3) цього Регламенту, застосовується протягом періоду, визначеного митними органами держав-членів.

2. Митні органи держав-членів ввозу, що наглядають за послідовними випусками для вільного обігу, повинні перевіряти чи послідовні відправлення є частиною незмонтованих або демонтованих продуктів, що для них складено заяву про походження.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Митні органи можуть, якщо вони мають сумніви стосовно статусу походження продуктів, вимагати від декларанта надати протягом розумного строку, що вони його повинні визначити, будь-які наявні докази для перевірення достовірності зазначення походження в декларації або дотримання умов відповідно до статті 43 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.

2. Митні органи можуть призупинити застосування преференційного тарифного заходу протягом тривання процедури перевірки, встановленої в статті 109 цього Регламенту, якщо:

(a) інформація, надана декларантом, є недостатньою для підтвердження статусу походження продуктів або дотримання умов, установлених у статті 42 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 або статті 43 цього Регламенту;

(b) декларант не відповідає протягом періоду часу, визначеного для надання інформації, зазначеної в параграфі 1.

3. Під час очікування на інформацію, що вимагається від декларанта, зазначеної в параграфі 1, або результатів процедури перевірки, зазначеної в параграфі 2, імпортеру повинен бути запропонований випуск продуктів за умови вжиття будь-яких запобіжних заходів, що вважаються необхідними.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Митні органи держави-члена ввозу повинні відмовити в наданні тарифних преференцій без виконання зобов’язання вимагати надання додаткового доказу чи надсилати запит для перевірки до країни-бенефіціара, якщо

(a) товари не є тими самими, що їх зазначено в заяві про походження;

(b) декларант не подає заяву про походження відповідних продуктів, якщо така заява вимагається;

(c) без обмеження статті 78(1)(b) та статті 79(3) цього Регламенту заяву про походження, що нею володіє декларант, не складено експортером, зареєстрованим у країні-бенефіціарі;

(d) заяву про походження не складено згідно з додатком 22-07;

(e) умовистатті 43 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 не виконано.

2. Митні органи держави-члена ввозу повинні відмовити в наданні тарифних преференцій після запиту щодо перевірки в розумінні статті 109, направленого компетентним органам країни-бенефіціара, якщо митні органи держави-члена ввозу:

(a) отримали відповідь, згідно з якою експортер не мав права складати заяву про походження;

(b) отримали відповідь, згідно з якою відповідні продукти не походять з країни-бенефіціара, або умови статті 42 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 не виконано;

(c) мали обґрунтовані сумніви щодо чинності заяви про походження та правильності інформації, наданої декларантом щодо справжнього походження відповідних продуктів, якщо вони подали запит на перевірку і виконано одну з таких умов:

(i) вони не отримали відповіді протягом строку, встановленого відповідно до статті 109 цього Регламенту; або

(ii) вони отримали відповідь, в якій відсутні належні відповіді на питання, поставлені в запиті.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Для цілей забезпечення виконання правил щодо статусу походження продуктів компетентні органи країни-бенефіціара повинні здійснювати:

(a) перевірки статусу походження продуктів за запитом митних органів держав-членів;

(b) регулярні перевірки експортерів за власною ініціативою.

Перший підпараграф застосовується mutatis mutandis до запитів, надісланих до органів Норвегії або Швейцарії для перевірки замінних сертифікатів про походження, складених на їхній території задля того, щоб просити ці органи надалі співпрацювати із компетентними органами країни-бенефіціара.

Розширена кумуляція повинна бути дозволена лише відповідно до статті 56 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, якщо країна, що з нею Союз має чинну угоду про вільну торгівлю, погодилася надавати країні-бенефіціару підтримку у справах адміністративної співпраці на таких самих засадах, що і митним органам держав-членів згідно з відповідними положеннями відповідної угоди про вільну торгівлю.

2. Перевірки, зазначені в пункті (b) параграфа 1, повинні забезпечити безперервне виконання експортерами їхніх зобов’язань. Вони повинні проводитися через інтервали, визначені на основі відповідних критеріїв аналізу ризиків. Для цієї цілі компетентні органи країн-бенефіціарів повинні вимагати від експортерів надання копій або списку складених ними заяв про походження.

3. Компетентні органи країн-бенефіціарів мають право вимагати надання будь-яких доказів або проводити будь-яку перевірку бухгалтерської звітності експортера та, у відповідних випадках, бухгалтерської звітності виробників, що постачають йому, в тому числі в приміщеннях, або проводити будь-яку іншу перевірку, що вважається доцільною.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Наступні перевірки заяв про походження або замінних сертифікатів необхідно виконувати з довільною періодичністю, або коли митні органи держав-членів мають обґрунтовані сумніви щодо їх справжності, статусу походження відповідних продуктів або виконання інших вимог цієї підсекції, підсекцій 3-9 цієї секції та підсекцій 2 та 3 розділу II, глави 1, секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 .

Якщо митні органи держави-члена подають запит щодо співпраці з компетентними органами країни-бенефіціара, щоб перевірити чинність заяв про походження, статус походження продуктів або й те, й інше, вони повинні, у відповідних випадках, пояснювати у своїх запитах, чому вони мають обґрунтовані сумніви щодо чинності заяви про походження або статусу походження продуктів.Копія заяви про походження або замінного сертифіката про походження та будь-яка інша додаткова інформація, що вказує на те, що інформація подана в такій заяві або замінному сертифікати є неправильною, може бути переслана для обґрунтування запиту на перевірку.

Держава-член, що подає запит, повинна встановити 6-місячний початковий граничний строк для повідомлення результатів перевірки, починаючи з дати запиту щодо перевірки, за виключенням запитів, надісланих до Норвегії або Швейцарії для перевірки замінних заяв про походження, складених на їхніх територіях на основі заяви про походження, складеної в країні-бенефіціарі, що для них граничний строк повинен бути продовжений до 8 місяців.

2. Якщо у випадках обґрунтованих сумнівів відповідь відсутня протягом зазначеного в параграфі 1 строку або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення дійсного походження продуктів, компетентним органам надсилається друге повідомлення. Це повідомлення встановлює подальший граничний строк, що не перевищує 6 місяців. Якщо органам, що подали запит, не повідомлено результати перевірки після другого повідомлення протягом 6 місяців із дати надсилання другого повідомлення, або якщо такий результат не дозволяє встановити справжність відповідного документа або дійсне походження продуктів, органи, що подали запит, повинні відмовити у наданні права на тарифні преференції.

3. Якщо перевірка, передбачена у параграфі 1 або будь-яка інша наявна інформація вказує на те, що правила походження порушуються, країна-бенефіціар вивозу повинна за власною ініціативою або за запитом митних органів держав-членів або Комісії провести відповідні розслідування або організувати їх проведення з належною терміновістю для встановлення та попередження таких порушень. Для цього Комісія або митні органи держав-членів можуть брати участь у цих розслідуваннях.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Наступні перевірки сертифікатів про походження форми A або декларацій на рахунках-фактурах виконуються з довільною періодичністю, або коли митні органи держав-членів мають обґрунтовані сумніви щодо справжності таких документів, статусу походження відповідних продуктів або виконання інших вимог цієї підсекції, підсекцій 3-9 цієї секції та підсекцій 2 та 3 розділу II, глави 1, секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 .

2. Під час подання запиту щодо наступної перевірки, митні органи держав-членів, повинні повернути сертифікат про походження форми A та рахунок-фактуру, якщо її подано, декларацію на рахунку-фактурі або копію цих документів до компетентних державних органів країни-бенефіціара вивозу, зазначаючи, у відповідних випадках, причини для проведення розслідування. Будь-які отримані документи та інформація, що вказують на те, що інформація, надана для підтвердженні походження є неправильною, пересилаються для обґрунтування причини перевірки.

Якщо митні органи держав-членів вирішують призупинити надання тарифних преференцій під час очікування на результати перевірки, імпортеру повинен бути запропонований випуск продуктів за умови вжиття будь-яких запобіжних заходів, що вважаються необхідними.

3. Після подання запиту щодо наступної перевірки така перевірка повинна бути проведена та її результати повідомлені митним органам держав-членів протягом максимум 6 місяців або, у випадку запитів, надісланих до Норвегії або Швейцарії для перевірки замінних підтверджень походження, складених на їхніх територіях на основі сертифіката про походження форми A або декларації на рахунку-фактурі, складеної в країні-бенефіціарі, протягом максимум 8 місяців із дати надсилання запиту. Результати повинні дозволити встановити чи підтвердження відповідного походження стосується продуктів, фактично вивезених та чи ці продукти можна вважати такими, що походять з країни-бенефіціара.

4. У випадку видачі сертифікатів про походження форми A після двосторонньої кумуляції відповідь повинна включати копію (копії) сертифіката(-ів) про переміщення EUR.1 та, за необхідності, відповідну(-і) декларацію(-ї) на рахунку(-ах)- фактурі(-ах).

5. Якщо у випадках обґрунтованих сумнівів відповідь відсутня протягом зазначеного в параграфі 3 6-місячного строку або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення справжності відповідного документа або дійсного походження продуктів, компетентним органам надсилається друге повідомлення. Якщо органам, що подали запит, не повідомлено результати перевірки після другого повідомлення протягом 4 місяців із дати надсилання другого повідомлення, або якщо ці результати не дозволяють встановити справжність відповідного документа або дійсне походження продуктів, органи, що подали запит, повинні, за виключенням виняткових обставин, відмовити у наданні права на тарифні преференції.

6. Якщо процедура перевірки або будь-яка інша наявна інформація вказує на те, що правила походження порушуються, країна-бенефіціар вивозу повинна за власною ініціативою або за запитом митних органів держав-членів провести відповідні розслідування або організувати їх проведення із належною терміновістю для встановлення та попередження таких порушень. Для цього Комісія або митні органи держав-членів можуть брати участь у розслідуваннях.

7. Для цілей наступної перевірки сертифікатів про походження форми A, експортери повинні зберігати всі належні документи, що доводять статус походження відповідних продуктів та компетентні державні органи країни-бенефіціара вивозу повинні зберігати як копії сертифікатів, так і будь-які інші вивізні документи, що їх стосуються. Ці документи повинні зберігатися щонайменше 3 роки після закінчення року, що в ньому видано сертифікат про походження форми A.

(Стаття 64(1) Кодексу)

Статті 73 та 110 цього Регламенту також застосовуються між країнами тієї самої регіональної групи для цілей надання інформації Комісії або митним органам держав-членів та наступної перевірки сертифікатів про походження форми A або декларацій на рахунку-фактурі, виданих відповідно до правил регіональної кумуляції походження.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Статті 41-58 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 необхідно застосовувати для визначення того, чи продукти можна вважати такими, що походять із країни-бенефіціара, якщо вони вивозяться до Сеути або Мелільї або такими, що походять із Сеути та Мелільї, якщо вони вивозяться до країни-бенефіціара для цілей двосторонньої кумуляції.

2. Статті 74-79 та статті 84-93 цього Регламенту застосовуються до продуктів, які вивозяться із країни-бенефіціара до Сеути та Мелільї або до продуктів, що вивозяться із Сеути та Мелільї до країни-бенефіціара для цілей двосторонньої кумуляції.

3. Для цілей, зазначених в параграфах 1 та 2, Сеута та Мелілья вважаються єдиною територією.

(Стаття 64(1) Кодексу)

Продукти, що походять із однієї із країн-бенефіціарів або територій, повинні користуватися тарифними преференціями, зазначеними в статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 після подання одного з таких документів:

(a) сертифіката про переміщення EUR.1, виданого з використанням форми, викладеної в додатку 22-10; або

(b) у випадках, визначених у статті 119(1), декларації, що її текст наведено в додатку 22-13, наданої експортером на рахунку-фактурі, повідомленні про доставлення або будь-якому іншому комерційному документі, що описує відповідні продукти достатньо детально, щоб вони могли бути ідентифіковані (далі - "декларація на рахунку- фактурі").

Графа 7 сертифікатів про переміщення EUR.1 або декларацій на рахунках-фактурах повинна містити зазначення ‘Autonomous trade measures’ або ‘Mesures commerciales autonomes’.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Похідні продукти в розумінні розділу II, глави 1, секції 2, підсекції 4 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 після ввезення в Союз можуть мати тарифні преференції, зазначені в статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, за умови що їх перевезено прямо до Союзу в значенні статті 69 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, після подання сертифіката про переміщення EUR.1, виданого митними органами або іншими компетентними державними органами країни-бенефіціара або території, за умови що країна-бенефіціар або територія:

(a) повідомила Комісії інформацію, що вимагається статтею 124 цього Регламенту; та

(b) допомагає Союзу шляхом надання дозволу митним органам держав-членів перевіряти справжність документа або правильність інформації щодо справжнього походження відповідних продуктів.

2. Сертифікат про переміщення EUR.1 може бути виданий, лише якщо він може слугувати документальним доказом, що вимагається для цілей тарифних преференцій, зазначених у статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.

3. Сертифікат про переміщення EUR.1 видається лише за письмовою заявою експортера або його представника. Така заява повинна бути подана з використанням форми, викладеної в додатку 22-10 та повинна бути заповнена відповідно до положень цієї статті та статей 113, 115, 116, 117, 118, 121 та 123 цього Регламенту. Заяви на сертифікати про переміщення EUR.1 повинні зберігатися компетентними органами країни-бенефіціара вивозу, або території вивозу, або держави-члена вивозу щонайменше протягом 3 років після закінчення року, що в ньому видано сертифікат про переміщення.

4. Експортер або його представник повинен подати разом із заявою будь-які відповідні підтвердні документи, що підтверджують, що продукти, що вивозяться, відповідають вимогам для видачі сертифіката про переміщення EUR.1.

Експортер зобов’язується, за запитом компетентних органів, надавати будь-яке додаткове підтвердження, що його вони можуть вимагати, для встановлення правильності статусу походження продуктів, що мають право на преференційний режим, та зобов’язується погодитися на перевірку їх бухгалтерської звітності та на будь яку перевірку зазначеними органами обставин, за яких продукти отримано.

5. Сертифікат про переміщення EUR.1 повинні видавати компетентні державні органи країни-бенефіціара або території або митні органи держави-члена вивозу, якщо продукти, що вивозяться, можна вважати похідними продуктами в розумінні розділу II, глави 1, секції 2, підсекції 4 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 .

6. Оскільки сертифікат про переміщення EUR.1 є документальним доказом для застосування преференційних заходів, викладених у статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, компетентні державні органи країни-бенефіціара або території або митні органи держави-члена вивозу несуть відповідальність за вжиття будь-яких заходів, необхідних для перевірки походження продуктів та перевірки інших заяв на сертифікаті.

7. Для перевірки того, чи викладені в параграфі 5 умови виконано, компетентні державні органи країни-бенефіціара або митні органи держави-члена вивозу мають право вимагати надання будь-якого документального доказу або проводити будь-яку перевірку, що її вони вважають необхідною.

8. Компетентні державні органи країни-бенефіціара або території або митні органи держави-члена вивозу несуть відповідальність за забезпечення належного заповнення форм, зазначених в параграфі 1.

9. Дата випуску сертифіката про переміщення EUR.1 зазначається на тій частині сертифікату, що призначена для митних органів.

10. Сертифікат про переміщення EUR.1 видається компетентними органами країни-бенефіціара або території або митними органами держави-члена вивозу, якщо продукти, що їх він стосується, вивозяться. Він надається експортеру одразу після того, як вивіз здійснено або забезпечено.

(Стаття 64(1) Кодексу)

Якщо за запитом імпортера та згідно з умовами, встановленими митними органами країни ввозу, незмонтовані або демонтовані продукти у розумінні загального правила тлумачення 2(a) Гармонізованої системи, що підпадають під дію секцій XVI або XVII, або позицій 7308 або 9406 Гармонізованої системи, ввозяться партіями, єдине підтвердження походження таких продуктів повинне бути подане до митних органів під час ввезення першої партії.

(Стаття 64(1) Кодексу)

Підтвердження походження подаються до митних органів держави-члена ввозу відповідно до процедур, встановлених у статті 163 Кодексу. Зазначені органи можуть вимагати переклад підтвердження походження, а також вимагати, щоб декларація щодо ввозу супроводжувалася заявою імпортера, що свідчить про те, що продукти відповідають умовам, необхідним для застосування цієї підсекції.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Як відступ від статті 114(10), сертифікат про переміщення EUR.1 може бути у виключних випадках виданий після вивезення продуктів, що їх він стосується, якщо виконано будь-які з таких умов:

(a) його не видано під час вивезення через помилки, чи недогляди, чи особливі обставини; або

(b) компетентним органам відповідно до їх вимог продемонстровано, що сертифікат про переміщення EUR.1 видано, але його не прийнято під час ввезення з технічних причин.

2. Компетентні органи можуть видавати сертифікат про переміщення EUR.1 зі зворотною дією в часі лише після перевірки того, що надана інформація в заяві експортера відповідає інформації у відповідному вивізному файлі і що сертифікат про переміщення EUR.1, який відповідає положенням цієї підсекції, не видано під час вивезення відповідних продуктів.

3. Сертифікати про переміщення EUR.1, видані зі зворотною дією в часі, повинні бути завізовані одним із таких речень:

див. зображення

4. Візування, зазначене в параграфі 3, необхідно помістити в графу "Примітки" сертифіката про переміщення EUR.1.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. У випадку крадіжки, втрати або знищення сертифіката про переміщення EUR.1 експортер може звернутися до компетентних органів, що його видали, із заявою про видачу дубліката на основі наявних у них вивізних документів.

2. Дублікат, виданий цим способом, повинен бути завізований одним із таких слів:

див. зображення

3. Візування, зазначене в параграфі 2, необхідно помістити в графу "Примітки" сертифіката про переміщення EUR.1.

4. Дублікат, що повинен містити дату видачі оригінального сертифіката про переміщення EUR.1, є чинним із такої дати.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Декларація на рахунку-фактурі може бути складена однією із таких осіб:

(a) схваленим експортером Союзу у розумінні статті 120 цього Регламенту;

(b) будь-яким експортером для будь-якого відправлення, що складається із одного чи більше пакунків, що містить похідні продукти, що їх загальна вартість не перевищує 6000 євро, та, за умови що допомога, зазначена в статті 114(1), застосовується до цієї процедури.

2. Декларація на рахунку-фактурі може бути складена, якщо відповідні продукти можна вважати такими, що походять з Союзу, або країни-бенефіціара, або території та виконують інші вимоги розділу II, глави 1, секції 2, підсекцій 4 та 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 .

3. Експортер, що складає декларацію на рахунку-фактурі, повинен бути готовим надіслати в будь-який час за запитом митного органу або інших компетентних державних органів країни вивозу або території вивозу всі належні документи, що підтверджують статус походження відповідних продуктів та виконання інших вимог розділу II, глави 1, секції 2, підсекцій 4 та 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 .

4. Декларація на рахунку-фактурі повинна бути складена експортером за допомогою машинопису, проставлення печатки чи друку на рахунку-фактурі, повідомленні про доставлення чи будь-якому іншому комерційному документі тексту декларації, що його наведено в додатку 22-13, використовуючи одну із лінгвістичних версій, викладених у цьому додатку, та відповідно до положень національного законодавства країни вивозу. Якщо декларація пишеться вручну, вона має бути написана чорнилом і друкованими літерами.

5. Декларація на рахунку-фактурі повинна містити справжній власноручний підпис експортера. Однак схвалений експортер у розумінні статті 120 цього Регламенту не зобов’язаний підписувати такі декларації, за умови що він надає митним органам письмове зобов’язання про те, що він бере на себе повну відповідальність за будь-яку декларацію на рахунку-фактурі, що ідентифікує його так, ніби вона підписана ним власноручно.

6. У зазначених у параграфі 1(b) випадках використання декларації на рахунку-фактурі можливе, якщо дотримано таких спеціальних умов:

(a) декларація на рахунку-фактурі повинна бути складена для кожного відправлення;

(b) якщо товари, що містяться у відправленні вже перевірено в країні вивозу шляхом покликання на визначення "похідні продукти", експортер може покликатися на таку перевірку в декларації на рахунку-фактурі.

Положення першого підпараграфа не звільняють експортерів від зобов’язання виконувати інші формальності, передбачені митними чи поштовими правилами.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Митні органи Союзу можуть надати дозвіл будь-якому експортеру, що має осідок на митній території Союзу (далі - схвалений експортер), що здійснює часті поставки продуктів, що походять з Союзу, у розумінні статті 59(2) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, та що надає митним органам відповідно до їх вимог гарантії, необхідні для перевірки статусу походження продуктів та виконання інших вимог розділу II, глави 1, секції 2, підсекцій 4 та 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 для того, щоб складати декларації на рахунках-фактурах, незалежно від вартості відповідних продуктів.

2. Митні органи можуть надавати статус схваленого експортера, за умови дотримання тих умов, що їх вони вважають доцільними.

3. Митні органи повинні присвоїти схваленому експортеру номер митного дозволу, що вказується у декларації на рахунку-фактурі.

4. Митні органи повинні контролювати використання дозволу схваленим експортером.

5. Митні органи можуть скасувати дозвіл у будь-який час. Вони повинні так зробити, якщо схвалений експортер більше не надає гарантії, зазначені в параграфі 1, не виконує умови, зазначені в параграфі 2, або використовує дозвіл в інший неприйнятний спосіб.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Підтвердження походження є чинним протягом 4 місяців із дати видачі в країні вивозу та повинне бути подане протягом зазначеного періоду до митних органів країни ввозу.

2. Підтвердження походження, надіслані до митних органів країни ввозу після кінцевої дати пред’явлення, зазначеного в параграфі 1, можуть бути прийнятими для застосування тарифних преференцій, зазначених у статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, якщо неподання цих документів до встановленої кінцевої дати спричинене надзвичайними обставинами.

3. В інших випадках несвоєчасного пред’явлення митні органи країни ввозу можуть прийняти підтвердження походження, якщо продукти подано перед зазначеною кінцевою датою.

4. За запитом імпортера, беручи до уваги умови, встановлені митними органами держави-члена, що ввозить, єдине підтвердження походження може бути подане до митних органів під час ввезення першого відправлення, коли товари виконують такі умови:

(a) вони ввозяться в рамках частих та безперервних торгових потоків суттєвої комерційної вартості;

(b) вони є предметом єдиного договору купівлі-продажу, що його сторони мають осідок у країні вивозу або в Союзі;

(c) їх класифіковано під однаковим кодом (вісім однозначних чисел) Комбінованої номенклатури;

(d) вони надходять виключно від того самого експортера, призначені тому самому імпортеру та є предметом формальностей прибуття у тій самій митниці Союзу.

Ці процедури необхідно застосовувати до кількісних величин та протягом періоду, визначеного компетентними митними органами. Цей період за жодних обставин не може перевищувати 3 місяці.

5. Процедуру, описану в попередньому параграфі, необхідно також застосовувати, якщо єдине підтвердження походження подано митним органам для ввозу партіями відповідно до статті 115 цього Регламенту. Однак у цьому випаду компетентні митні органи можуть встановити період застосування, що перевищує 3 місяці.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Продукти, що їх як малі пакунки надсилають фізичні особи фізичним особам або що є частиною особистого багажу подорожніх, визнаються похідними продуктами, що користуються тарифними преференціями, зазначеними встатті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, без необхідності подання сертифіката про переміщення EUR.1 або декларації на рахунку-фактурі, за умови що такі продукти ввезено не для комерційних цілей та їх задекларовано такими, що відповідають умовам застосування розділу II, глави 1, секції 2, підсекцій 4 та 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , та якщо немає сумнівів щодо достовірності такої декларації.

2. Ввіз, що є нерегулярним та містить лише продукти для особистого вжитку отримувачами або подорожніми, або їхніми сім’ями, не вважається ввозом для комерційних цілей, якщо із типу та кількості продуктів очевидно, що жодних комерційних цілей немає на меті.

Більше того, загальна вартість продуктів не повинна перевищувати 500 євро у випадку малих пакунків та 1200 євро у випадку продуктів, що входять до особистого багажу подорожнього.

(Стаття 64(1) Кодексу)

Виявлення незначних розбіжностей між заявами, що зроблені в підтвердженні походження, та заявами, що зроблені в документах, поданих до митниці для виконання формальностей для ввозу продуктів, не призводить ipso facto до недійсності такого підтвердження походження, якщо належним чином встановлено, що цей документ відповідає поданим продуктам.

Очевидні формальні помилки, такі як одруки на підтвердженні походження не повинні призводити до відмови у прийнятті такого документа, якщо такі помилки не викликають сумнівів щодо правильності заяв, зроблених у такому документі.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Країни-бенефіціари або території повинні повідомляти Комісії назви та адреси державних органів, розташованих на їхній території, що їх наділено правом видавати сертифікати про переміщення EUR.1, разом зі зразками відтисків печаток, використовуваних цими органами, та назви і адреси відповідних державних органів, відповідальних за контроль сертифікатів про переміщення EUR.1 та декларацій на рахунках-фактурах. Печатки повинні бути чинними з дати отримання Комісією зразків. Комісія повинна пересилати цю інформацію митним органам держав-членів. Якщо ці повідомлення надсилаються в рамках внесення змін до минулих повідомлень, Комісія повинна зазначати дату початку використання цих нових печаток відповідно до інструкцій наданих компетентними державними органами країн-бенефіціарів або територій. Ця інформація призначена лише для офіційного використання; однак, якщо товари підлягають випуску для вільного обігу, відповідні митні органи можуть дозволити імпортеру ознайомитися зі зразками відтисків печаток, зазначених у цьому параграфі.

2. Комісія повинна надіслати країнам-бенефіціарам або територіям зразки відтисків печаток, що використовуються митними органами держав-членів для видачі сертифікатів про переміщення EUR.1.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Наступні перевірки сертифікатів про переміщення EUR.1 та декларацій на рахунках-фактурах виконуються з довільною періодичністю, або коли митні органи держави-члена ввозу або компетентні державні органи країн-бенефіціарів або територій мають обґрунтовані сумніви щодо справжності таких документів, статусу походження продуктів у розумінні розділу II, глави 1, секції 2, підсекції 4 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 або виконання інших вимог розділу II, глави 1, секції 2, підсекції 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 .

2. Для імплементації положень параграфа 1 компетентні органи держави-члена ввозу, або країни-бенефіціара ввозу, або території ввозу повинні повернути сертифікат про переміщення EUR.1 та рахунок-фактуру, якщо його подано, декларацію на рахунку-фактурі або копію цих документів компетентним органам країни-бенефіціара вивозу, або території вивозу, або держави-члена вивозу, зазначаючи, у відповідних випадках, причини проведення розслідування. Будь-які отримані документи та інформація, що вказують на те, що інформація, надана на підтвердженні походження, є неправильною, пересилаються для обґрунтування запиту про перевірку.

Якщо митні органи держави-члена ввозу вирішують призупинити надання тарифних преференцій, зазначених у статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, під час очікування на результати перевірки, імпортеру повинен бути запропонований випуск продуктів за умови вжиття будь-яких запобіжних заходів, що вважаються необхідними.

3. Якщо заяву про наступну перевірку зроблено відповідно до параграфа 1, така перевірка повинна бути проведена та її результати повідомлені митним органам держав-членів ввозу або компетентним державним органам країни-бенефіціара ввозу чи території ввозу протягом 6 місяців. Результати повинні дозволити встановити чи підтвердження відповідного походження стосується продуктів, фактично вивезених та чи ці продукти можна вважати такими, що походять з країни-бенефіціара, або території, або Союзу.

4. Якщо у випадках обґрунтованих сумнівів відповідь відсутня протягом зазначеного в параграфі 3 6-місячного строку або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення справжності відповідного документа або дійсного походження продуктів, компетентним органам надсилається друге повідомлення. Якщо органам, що подали запит, не повідомлено результати перевірки після другого повідомлення протягом 4 місяців, або якщо ці результати не дозволяють встановити справжність відповідного документа або дійсне походження продуктів, органи, що подали запит, повинні, за виключенням виняткових обставин, відмовити у наданні права на тарифні преференції.

5. Якщо процедура перевірки або будь-яка інша наявна інформація вказує на те, що положення розділу II, глави 1, секції 2, підсекцій 4 та 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 порушуються, країна-бенефіціар вивозу або територія вивозу повинні за власною ініціативою або на вимогу Союзу провести відповідні розслідування або організувати їх проведення з належною терміновістю для виявлення та попередження таких порушень. Для цього Союз може брати участь у розслідуваннях.

6. Для наступної перевірки сертифікатів про переміщення EUR.1 копії сертифікатів та будь-яких вивізних документів, що їх стосуються, повинні зберігатися компетентними державними органами країни-бенефіціара вивозу або території вивозу або митними органами держави-члена вивозу щонайменше протягом 3 років після закінчення року, що в ньому видано сертифікати про переміщення.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Підсекції 10 та 11 необхідно застосовувати mutatis mutandis для визначення того, чи продукти можна вважати такими, що походять із країн-бенефіціарів вивозу або територій вивозу, що використовують преференції під час ввезення до Сеути та Мелільї або такими, що походять із Сеути та Мелільї.

2. Сеуту та Мелілью необхідно вважати єдиною територією.

3. Положення підсекцій 10 та 11 стосовно видачі, використання та наступної перевірки сертифікатів про переміщення EUR.1 необхідно застосовувати mutatis mutandis до продуктів, що походять із Сеути та Мелільї.

4. Іспанські митні органи є відповідальними за застосування цієї підсекції в Сеуті та Мелільї.

(Стаття 70(3)(d) Кодексу)

1. Для цілей цієї глави дві особи повинні вважатися пов’язаними, якщо виконано одну із таких умов:

(a) одна особа є працівником або директором у компанії іншої особи;

(b) вони є законно визнаними партнерами в підприємницькій діяльності;

(c) вони є працедавцем та найманим працівником;

(d) третя сторона прямо або опосередковано володіє, або контролює, або утримує 5% або більше акцій, що дають право голосу, або 5% статутного капіталу обох осіб;

(e) одна із осіб прямо чи опосередковано контролює іншу;

(f) обидві особи прямо чи опосередковано контролюються третьою особою;

(g) разом вони контролюють третю особу прямо чи опосередковано;

(h) вони є членами однієї сім’ї.

2. Особи, пов’язані в комерційній діяльності одна з одною таким чином, що одна з них є єдиним агентом, єдиним дистриб’ютором або єдиним концесіонером, незалежно від визначення, іншої особи, вважаються пов’язаними, лише якщо вони відповідають критеріям, зазначеним у параграфі 1.

3. Для цілей параграфа 1(e), (f) та (g) одна особа вважається такою, що контролює іншу, якщо перша законно та фактично здатна керувати останньою.

(Стаття 70(1) Кодексу)

1. Транзакційна вартість товарів, проданих для вивозу на митну територію Союзу, визначається на момент прийому митної декларації на основі продажу, що відбувається безпосередньо перед переміщенням товарів на таку митну територію.

2. Якщо товари продано для вивозу на митну територію Союзу не перед їх переміщенням на цю митну територію, а під час тимчасового зберігання або під час перебування під спеціальною процедурою, відмінною від внутрішнього транзиту, кінцевого використання або переробки за межами митної території, транзакційна вартість визначатиметься на основі цього продажу.

(Стаття 70(1) та (2) Кодексу )

1. Фактично сплачена ціна або та, що підлягає сплаті у розумінні статті 70(1) та (2) Кодексу повинна включати, як умову продажу ввізних товарів, всі здійснені платежі або ті, що підлягають здійсненню покупцем будь-якій із таких осіб:

(a) продавцю;

(b) третій стороні на користь продавця;

(c) третій стороні, пов’язаній з продавцем;

(d) третій стороні, якщо платіж цій стороні здійснюється для виконання зобов’язання перед продавцем.

Платежі можуть бути здійснені за допомогою акредитивів або обігових інструментів, і платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано.

2. Діяльність, включно зі збутовою діяльністю, проведеною покупцем, або зобов’язання, що стосуються покупця, виконані за його власний рахунок, відмінні від тих, щодо яких передбачено коригування в статті 71 Кодексу, не вважається опосередкованим платежем продавцю.

(Стаття 70(1) та (2) Кодексу )

1. Для цілей визначення митної вартості згідно зі статтею 70(1) Кодексу необхідно брати до уваги знижки, якщо на момент прийому митної декларації договір купівлі-продажу передбачає їх застосування та визначає їх суму.

2. Знижки за дострокову оплату необхідно враховувати стосовно товарів, що за них ціну фактично не сплачено на момент прийому митної декларації.

3. Знижки, що виникають у результаті внесення змін до договору після моменту прийому митної декларації, не враховуються.

(Стаття 70(1) Кодексу)

1. Якщо товари, задекларовані для митної процедури, є частиною більшої кількості тих самих товарів, придбаних однією транзакцією, фактично сплачену ціну або ту, що підлягає сплаті, необхідно для цілей статті 70(1) Кодексу, розраховувати пропорційно на основі ціни за загальну придбану кількість.

2. Розподілення фактично сплаченої ціни або тієї, що підлягає сплаті, необхідно також здійснювати у випадку втрати частини відправлення або якщо товари пошкоджено перед тим, як їх випущено для вільного обігу.

(Стаття 70(1) Кодексу)

Здійснене продавцем на користь покупця коригування фактично сплаченої ціни або ціни, що підлягає сплаті за товари, може бути враховане для визначення митної вартості відповідно до статті 70(1) Кодексу, якщо виконано такі умови:

(a) товари були дефектними на момент прийому митної декларації для випуску для вільного обігу;

(b) продавець здійснив коригування, щоб компенсувати брак для виконання одного із таких зобов’язань:

(i) договірного зобов’язання, взятого перед прийомом митної декларації;

(ii) статутного зобов’язання, застосовного до товарів;

(c) коригування здійснено протягом 1 року після дати прийому митної декларації.

(Стаття 70(3)(b) Кодексу)

Якщо продаж або ціна ввізних товарів залежить від виконання певної умови або зустрічного зобов’язання, вартість яких може бути визначена стосовно оцінюваних товарів, така вартість повинна вважатися частиною фактично сплаченої ціни або ціни, що підлягає сплаті, якщо тільки такі умови або зустрічні зобов’язання не стосуються будь-чого з такого:

(a) діяльності, що до неї застосовується стаття 129(2) цього Регламенту;

(b) елемента митної вартості відповідно до статті 71 Кодексу.

(Стаття 70(3)(d) Кодексу)

1. Якщо покупець і продавець є пов’язаними, і щоб визначити, чи такі відносини не вплинули на ціну, необхідно за потреби перевіряти обставини продажу, і декларанту повинна бути надана можливість подавати за потреби додаткову детальну інформацію про ці обставини.

2. Однак вартість товарів визначається відповідно до статті 70(1) Кодексу, якщо декларант демонструє, що задекларована транзакційна вартість наближується до однієї з таких тестових вартостей, визначених одночасно або приблизно в однаковий час:

(a) транзакційної вартості продажів між покупцями та продавцями, що не є пов’язаними в жодному особливому випадку щодо ідентичних або подібних товарів для вивозу на митну територію Союзу;

(b) митної вартості ідентичних або подібних товарів, визначеної відповідно до статті 74(2)(c) Кодексу;

(c) митної вартості ідентичних або подібних товарів, визначеної відповідно до статті 74(2)(d) Кодексу;

3. Під час встановлення вартості ідентичних або подібних товарів, зазначених в параграфі 2, повинні братися до уваги такі елементи:

(a) продемонстровані різниці в торгових рівнях;

(b) кількісні рівні;

(c) елементи, перелічені в статті 71(1) Кодексу;

(d) витрати, понесені продавцем у продажах, що в них він та покупець не є пов’язаними, якщо такі витрати не понесені продавцем у продажах між пов’язаними особами.

4. Тестові вартості, перелічені в параграфі 2, повинні використовуватися за запитом декларанта. Вони не замінюють задекларовану транзакційну вартість.

(Стаття 71(1)(b) Кодексу)

1. Якщо покупець постачає будь-які товари чи послуги, перелічені в статті 71(1)(b) Кодексу, продавцю, вартість цих товарів та послуг вважається рівною ціні їх придбання. Ціна придбання повинна включати всі платежі, що їх покупець товарів та послуг, перелічених у статті 71(1)(b) зобов’язаний здійснити для отримання цих товарів та послуг.

Якщо ці товари та послуги виготовлено покупцем або особою, пов’язаною з ним, їх вартістю повинна бути вартість їх виробництва.

2. Якщо вартість товарів та послуг, перелічених у статті 71(1)(b) Кодексу, не можна визначити відповідно до параграфа 1, вона повинна бути визначена на основі інших об’єктивних даних та даних, що піддаються кількісному визначенню.

3. Якщо товари, перелічені в статті 71(1)(b) Кодексу, використано покупцем перед тим, як їх постачено, їх вартість необхідно відкоригувати для врахування зниження вартості.

4. Вартість послуг, зазначених у статті 71(1)(b) Кодексу, включає витрати на неуспішну діяльність з розвитку, якщо їх понесено щодо проектів або замовлень, що стосуються ввізних товарів.

5. Для цілей статті 71(1)(b)(iv) Кодексу витрати на дослідження та попередні проектні креслення не включаються до митної вартості.

6. Вартість постачених товарів та послуг, визначену відповідно до параграфів 1-5, розподіляється пропорційно між ввізними товарами.

(Стаття 71(1)(c) Кодексу)

1. Роялті та ліцензійні платежі, пов’язані з увізними товарами, зокрема якщо права, передані згідно з ліцензійною угодою або угодою про сплату роялті, включено в товари. Метод розрахунку суми роялті чи ліцензійного платежу не є вирішальним фактором.

2. Якщо метод розрахунку суми роялті чи ліцензійних платежів враховує ціну ввізних товарів, необхідно припустити за відсутності доказів протилежного, що оплата цих роялті чи ліцензійних платежів пов’язана з товарами, що підлягають оцінці.

3. Якщо роялті чи ліцензійні платежі частково пов’язані з товарами, що оцінюються, і частково з іншими складниками чи складовими частинами, що додаються до товарів після їх ввозу або до пост-ввізної діяльності, або послуг, здійснюється відповідне коригування.

4. Роялті та ліцензійні платежі оплачуються, як умова продажу ввізних товарів, якщо виконано одну із таких умов:

(a) продавець або особа, пов’язана із продавцем, вимагає від покупця здійснити цей платіж;

(b) платіж здійснено покупцем задля виконання зобов’язання продавця відповідно до договірних зобов’язань;

(c) товари не можуть бути продані покупцю чи придбані ним без оплати роялті чи ліцензійних платежів ліцензіару.

5. Країна, що в ній отримувач роялті чи ліцензійних платежів має осідок, не є суттєвою обставиною.

(Стаття 71(1)(e) Кодексу)

1. Для цілей статті 71(1)(e) Кодексу, місцем переміщення товарів на митну територію Союзу є:

(a) для товарів, перевезених морем, порт, куди товари прибувають вперше на митну територію Союзу;

(b) для товарів, перевезених морем в один із французьких заморських департаментів, що є частиною митної території Союзу, та перевезених прямо до іншої частини митної території Союзу, або навпаки, порт, куди товари прибувають вперше на митну територію Союзу, за умови що їх там розвантажено або перевантажено;

(c) для товарів, перевезених морем і потім без перевантаження внутрішніми водними шляхами, перший порт, де може відбутися розвантаження;

(d) для товарів, що перевозяться залізничними, внутрішніми водними або автомобільними шляхами, місце, де розташована митниця прибуття;

(e) для товарів, перевезених іншими видами транспорту, місце, де перетинається кордон митної території Союзу;

2. Для цілей статті 71(1)(e) Кодексу, якщо товари переміщуються на митну територію Союзу і потім перевозяться до пункту призначення в іншій частині цієї території через території, які не є частиною митної території Союзу, місцем, де товари переміщуються на митну територію Союзу є місце, де товари вперше переміщено на цю митну територію, за умови що товари перевозяться прямо через ці території звичайним маршрутом до місця призначення.

3. Параграф 2 необхідно також застосовувати, якщо товари розвантажено, перевантажено або тимчасово призупинено на територіях, що не є частиною митної території Союзу, з причин, пов’язаних лише з їх перевезенням.

4. Якщо встановлені у параграфах 1(b), 2 та 3 умови не виконано, місцем переміщення товарів на митну територію Союзу є:

(a) для товарів, перевезених морем, порт розвантаження;

(b) для товарів, перевезених іншими видами транспорту місце, вказане в пунктах (c), (d) або (e) параграфа 1, що розташоване в тій частині митної території Союзу, що до неї відправлено товари.

(Стаття 71(1)(e) Кодексу)

1. Якщо товари перевозяться тим самим видом транспорту до пункту поза межами місця, де вони переміщуються та митну територію Союзу, транспортні витрати повинні бути розраховані пропорційно відстані до місця, де товари переміщаються на митну територію Союзу відповідно до статті 137 цього Регламенту, крім випадків, коли митним органам надаються докази, що показують витрати, що могли б бути понесені відповідно до стандартного списку транспортних тарифів для перевезення товарів до місця, де товари переміщаються на митну територію Союзу.

2. Витрати на перевезення повітряним шляхом, включно зі витратами на термінове доставляння повітряним шляхом, для включення в митну вартість товарів визначаються відповідно до додатку 23-01.

3. Якщо перевезення є безкоштовним або його забезпечує покупець, транспортні витрати для включення до митної вартості товарів розраховуються відповідно до списку транспортних тарифів, що зазвичай застосовуються для тих самих видів транспорту.

(Стаття 70(1) Кодексу)

Поштові збори, що стягуються стосовно товарів, надісланих поштою до місця призначення, повинні бути включені до митної вартості цих товарів, за винятком додаткових митних зборів, що стягуються на митній території Союзу.

(Стаття 70(1) Кодексу)

1. Якщо митні органи мають обґрунтовані сумніви в тому, що задекларована транзакційна вартість становить всю сплачену суму або всю суму, що підлягає сплаті, зазначену в статті 70(1) Кодексу, вони можуть попросити декларанта надати додаткову інформацію.

2. Якщо їхні сумніви не розвіяно, митні органи можуть вирішити, що вартість товарів не може бути визначена відповідно до статті 70(1) Кодексу.

(Стаття 74(2)(a) та (b) Кодексу )

1. Під час визначення митної вартості ввізних товарів відповідно до статті 74(2)(a) або (b) Кодексу використовується транзакційна вартість ідентичних або подібних товарів, за умови їх продажу на такому самому торговому рівні та в основному в таких самих кількостях, що і оцінювані товари.

Якщо такого продажу не знайдено, митну вартість необхідно визначати беручи до уваги транзакційну вартість ідентичних або подібних товарів, проданих на іншому торговому рівні або в інших кількостях. Цю транзакційну вартість необхідно скоригувати з урахуванням відмінностей, притаманних торговому рівню та/або кількості.

2. Необхідно проводити коригування для врахування суттєвих відмінностей у витратах та зборах між відповідними ввізними товарами та ідентичними або подібними товарами у зв’язку з відмінностями у відстанях та видах транспорту.

3. Якщо знайдено більш ніж одну транзакційну вартість ідентичних або подібних товарів, необхідно використовувати найнижчу з цих вартостей для визначення митної вартості ввізних товарів.

4. "Ідентичні товари" та "подібні товари", у відповідних випадках, не містять товарів, що включають або відображають інженерні роботи, розробки, художні роботи, проектні роботи, плани і креслення, щодо яких не проведено коригування відповідно до статті 71(1)(b)(iv) Кодексу, оскільки таку роботу виконано в Союзі.

5. Транзакційна вартість товарів, виготовлених іншою особою, враховується лише тоді, коли не можна знайти транзакційну вартість для ідентичних або подібних товарів, виготовлених особою, що виготовила оцінювані товари.

1. Ціною за одиницю, використаною для визначення митної вартості відповідно до статті 74(2)(c) Кодексу є ціна, що за нею ввізні товари або ввізні ідентичні або подібні товари продаються в Союзі у тому ж стані, що в ньому їх ввозили, в той самий або приблизний час, що і час ввозу оцінюваних товарів.

2. За відсутності ціни за одиницю, зазначену в параграфі 1, ціною за одиницю є ціна, що за нею ввізні товари або ввізні ідентичні або подібні товари продаються у тому ж стані, що в ньому їх ввозили на митну територію Союзу, якомога раніше після ввезення товарів, що підлягають оцінюванню, та в будь-якому випадку протягом 90 днів із цього ввезення.

3. За відсутності ціни за одиницю, зазначеної в параграфах 1 та 2, за запитом декларанта використовується ціна за одиницю, що за нею ввізні товари продаються на митній території Союзу після подальшої обробки та переробки з належним урахуванням вартості, доданої такою обробкою або переробкою.

4. Для цілей визначення митної вартості відповідно до статті 74(2)(c) Кодексу не необхідно враховувати такі продажі:

(a) продажі товарів на торговому рівні, відмінного від першого рівня після ввезення;

(b) продажі пов’язаним особам;

(c) продажі особам, що прямо або опосередковано постачають безкоштовно або за зниженою ціною товари або послуги, перелічені в статті 71(1)(b) Кодексу, для використання у зв’язку з виробництвом і продажем для вивозу ввізних товарів;

(d) продажі в кількості, недостатній для визначення ціни за одиницю.

5. Під час визначення митної вартості із ціни за одиницю, визначеної відповідно до параграфів 1-4, необхідно вирахувати таке:

(a) комісійні винагороди, що зазвичай сплачуються або погоджені до сплати або націнки, що зазвичай робляться для прибутку та загальних витрат (включно з прямими та непрямими витратами на збут відповідних товарів), пов’язаних із продажем на митній території Союзу ввізних товарів того самого ґатунку або виду, що і товари, що належать до групи чи асортименту товарів, виготовлених конкретним промисловим сектором;

(b) звичайні витрати на перевезення та страхування та пов’язані витрати, понесені в межах митної території Союзу;

(c) ввізні мита або інші збори, що підлягають сплаті на митній території Союзу у зв’язку з увозом або продажем товарів.

6. Митну вартість певних швидкопсувних товарів, зазначених у додатку 23-02, що ввозяться відправленням, можна безпосередньо визначити відповідно до статті 74(2)(c) Кодексу. Для цього ціни за одиницю повинні бути повідомлені Комісії державами-членами та поширені Комісією через Інтегрований тариф Європейського Союзу (далі - TARIC) відповідно до статті 6 Регламенту Ради (ЄЕС) № 2658/87 (- 12).

Такі ціни за одиницю можна використовувати для визначення митної вартості ввізних товарів протягом 14-денного періоду. Кожен період починається в п’ятницю.

Ціни за одиницю необхідно розраховувати і повідомляти таким чином:

(a) після передбачених параграфом 5 вирахувань держави-члени повідомляють Комісії ціну одиниці за 100 кг нетто для кожної категорії товарів. Держави-члени можуть зафіксувати стандартні суми для витрат, зазначених в пункті (b) параграфа 5, про що необхідно повідомити Комісію;

(b) референтним періодом для визначення цін за одиницю є попередній 14-денний період, що закінчується в четвер, що передує тижню, під час якого встановлюються нові ціни за одиницю;

(c) держави-члени повинні повідомляти Комісії ціни за одиницю в євро не пізніше 12.00 у понеділок тижня, в якому вони підлягають поширенню Комісією. Якщо цей день не є робочим днем, повідомлення здійснюється в робочий день, що безпосередньо передує цьому дню. Ціни за одиницю застосовуються, лише якщо це повідомлення поширила Комісія.

(Стаття 74(2)(d) Кодексу)

1. Під час застосування статті 74(2)(d) Кодексу, митні органи не можуть вимагати від особи, що не має осідку на митній території Союзу, або змушувати її надавати для перевірки рахунок або іншу інформацію або надавати доступ до рахунку чи іншої інформації для цілей визначення митної вартості.

2. Вартість матеріалів та виготовлення, зазначених у статті 74(2)(d)(i) Кодексу, повинна включати вартість елементів, визначених статтею 71(1)(a) (ii) та (iii) Кодексу . Вона також повинна включати розподілену вартість будь-якого продукту або послуги, визначеного або визначеної статтею 71(1)(b) Кодексу, що його або її постачено прямо або опосередковано покупцем для використання, пов’язаного з виробництвом оцінюваних товарів. Вартість елементів, визначених статтею 71(1)(b)(iv) Кодексу, виконаних в Союзі, повинна бути включена лише в розмірі, в якому вони нараховуються виробнику.

3. Вартість виробництва включає всі витрати, понесені під час створення, доповнення або суттєвого покращення економічних товарів. Вона також включає витрати, визначені статтею 71(1)(b)(ii) та (iii) Кодексу .

4. Загальні витрати, зазначені в статті 74(2)(d)(ii) Кодексу, включають прямі та непрямі витрати на виготовлення та продаж товарів для вивозу, що не включені відповідно до статті 74(2)(d)(i) Кодексу.

(Стаття 74(3) Кодексу)

1. Під час визначення митної вартості відповідно до статті 74(3) Кодексу може бути використана розумна гнучкість у застосуванні методів, передбачених статтями 70 та 74(2) Кодексу . Вартість, визначена таким чином, повинна якомога сильніше ґрунтуватися на раніше визначених митних вартостях.

2. Якщо митну вартість не можна визначити відповідно до параграфа 1, використовуються інші відповідні методи. В цьому випадку митну вартість не необхідно визначати на основі одного із таких методів:

(a) ціни продажу на митній території Союзу товарів, виготовлених на митній території Союзу;

(b) системи, що згідно з нею для визначення митної вартості використовується вища з двох альтернативних вартостей;

(c) ціни товарів на внутрішньому ринку країни вивозу;

(d) вартості виробництва, відмінної від розрахованої вартість, що її визначено для ідентичних або подібних товарів відповідно до статті 74(2)(d) Кодексу;

(e) ціни для вивозу в третю країну;

(f) мінімальних митних вартостей;

(g) довільних чи вигаданих вартостей.

(Стаття 163(1) Кодексу)

Рахунок-фактура, що має стосунок до задекларованої транзакційної вартості, потрібна як підтвердний документ.

(Стаття 53(1)(a) Кодексу)

1. Відповідно до статті 53(1)(a) Кодексу необхідно використовувати такі обмінні курси для конвертації валюти в цілях визначення митної вартості:

(a) обмінний курс, опублікований Європейським Центральним Банком для держав-членів, що їх валютою є євро;

(b) обмінний курс, опублікований компетентним національним органом, або якщо національний орган призначив приватний банк для цілей публікування обмінного курсу, курс, опублікований приватним банком, для держав-членів, що їх валютою не є євро.

2. Обмінним курсом для використання відповідно до параграфа 1 є обмінний курс, що публікується другого вівторка кожного місяця.

Якщо в цей день не опубліковано обмінний курс, необхідно використовувати останній опублікований курс.

3. Обмінний курс застосовується протягом місяця, починаючи з першого дня наступного місяця.

4. Якщо обмінний курс, зазначений у параграфах 1 та 2, не опубліковано, курс для застосування статті 53(1)(a) Кодексу повинен бути визначений відповідною державою-членом. Цей курс повинен якомога краще відображати вартість валюти відповідної держави-члена

(Стаття 16 Кодексу)

Для обміну та зберігання інформації стосовно гарантій, що їх можна використовувати в більш ніж одній державі-члені, використовується електронна система, створена для цих цілей, відповідно до статті 16(1) Кодексу.

Перший параграф цієї статті застосовується з дати впровадження Системи управління гарантіями Митного кодексу Союзу (UCC GUM), зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС.

(Стаття 90(1) підпараграф 2 Кодексу )

1. Якщо надання гарантії є обов’язковим, гарантія, що покриває єдину операцію (індивідуальна гарантія) для потенційного митного боргу, повинна покривати суму ввізного або вивізного мита, що відповідає митному боргу, що може бути понесений, розрахований на основі найвищих митних ставок, застосовних до товарів однакового типу.

2. Якщо інші належні до сплати у зв’язку з увозом або вивозом товарів збори повинні покриватись індивідуальною гарантією, їх розрахунок ґрунтується на найвищих ставках, застосовних до товарів одного виду в державі-члені, де відповідні товари поміщено під митну процедуру або перебувають на тимчасовому зберіганні.

(Стаття 91 Кодексу)

Якщо митні органи вирішують вимагати гарантію, що є факультативною, застосовуються статті 150-158 цього Регламенту.

(Стаття 92(1)(a) Кодексу)

Якщо гарантія вимагається для спеціальних процедур або тимчасового зберігання та надається як індивідуальна гарантія у формі грошового депозиту, ця гарантія надається митним органам держави-члена, де товари поміщено під процедуру або на тимчасове зберігання.

Якщо спеціальну процедуру, відмінну від процедури кінцевого використання, закрито або нагляд за тимчасовим зберіганням завершено правильно, гарантія підлягає поверненню митним органом держави-члена, що в ній її надано.

(Статті 92(1)(b) та 94 Кодексу)

1. Надане гарантом зобов’язання повинне бути схвалене митницею, де видається гарантія (митниця гарантування), що повинна повідомити про схвалення особу, що повинна надати гарантію.

2. Митниця гарантування в будь-який час може відкликати схвалення зобов’язання гаранта. Митниця гарантування повинна повідомити про таке відкликання гаранта та особу, що від неї вимагають надання гарантії.

3. Гарант може у будь-який час скасувати своє зобов’язання. Гарант повинен повідомити про таке скасування митницю гарантування.

4. Скасування зобов’язання гаранта не впливає на товари, що їх на момент набуття чинності такого скасування вже поміщено на підставі скасованого зобов’язання під митну процедуру або на тимчасове зберігання та що залишаються під такою митною процедурою або на тимчасовому зберіганні.

5. Індивідуальна гарантія, що надається у формі зобов’язання, повинна надаватися з використанням форми, викладеної в додатку 32-01.

6. Комплексна гарантія, що надається у формі зобов’язання, повинна надаватися з використанням форми, викладеної в додатку 32-03.

7. Незважаючи на параграф 5 та 6 і статтю 160, кожна держава-член може згідно з національним правом дозволити гаранту надавати зобов’язання у формі, що відрізняється від форм, викладених у додатках 32-01, 32-02 та 32-03, за умови що вона має таку саму юридичну силу.

(Стаття 89 та 92(1)(b) Кодексу )

1. Якщо індивідуальну гарантію надає гарант у формі зобов’язання, підтвердження такого зобов’язання повинна зберігати митниця гарантування протягом періоду дії гарантії.

2. Якщо індивідуальну гарантію надає гарант у формі зобов’язання, суб’єкт процедури не повинен змінювати код доступу, пов’язаний із референтним номером гарантії.

(Стаття 92(1)(c) Кодексу)

Якщо митний борг виник у державі-члені, відмінній від держави-члена, що прийняла гарантію в одній із форм, зазначених у статті 83(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, що її можна використовувати в більш ніж одній державі-члені, держава-член, що прийняла гарантію, повинна переказати до держави-члена, де виник митний борг, за зробленим останньою запитом після закінчення строку сплати, суму ввізного або вивізного мита в межах прийнятої гарантії та несплаченого мита.

Такий переказ необхідно здійснити протягом 1 місяця після отримання запиту.

(Стаття 89(2) Кодексу)

1. Якщо індивідуальну гарантію можна використовувати в більш ніж одній державі-члені, митниця гарантування повинна повідомити особі, що надала гарантію, або гаранту, у випадку гарантії у формі ваучерів, таку інформацію:

(a) референтний номер гарантії;

(b) код доступу, пов’язаний із референтним номером гарантії.

2. Якщо комплексну гарантію можна використовувати в більш ніж одній державі-члені, митниця гарантування повинна повідомляти особі, що надала гарантію, таку інформацію:

(a) референтний номер гарантії для кожної частини референтної суми, що підлягає моніторингу відповідно до статті 157 цього Регламенту;

(b) код доступу, пов’язаний із референтним номером гарантії.

Після запиту особи, що надала гарантію, митниця гарантування повинна присвоїти один додатковий код доступу або більше цій гарантії для використання цієї особою або її представниками.

3. Митний орган повинен перевіряти наявність та чинність гарантії щоразу, коли особа повідомляє йому референтний номер гарантії.

(Стаття 90 Кодексу)

1. Якщо інше не передбачено статтею 158 цього Регламенту, сума комплексної гарантії повинна дорівнювати референтній сумі, встановленій митницею гарантування відповідно до статті 90 Кодексу.

2. Якщо комплексну гарантію необхідно надавати щодо ввізного або вивізного мита або інших зборів, що їх суму можна точно встановити на момент, коли гарантія вимагається, частина референтної суми, що покриває ці мита і збори, повинна відповідати сумі ввізного або вивізного мита та інших зборів, що підлягають сплаті.

3. Якщо комплексна гарантія повинна бути надана щодо ввізного або вивізного мита й інших зборів, що їх суму неможливо встановити точно на момент, коли гарантія вимагається, або що їх сума змінюється з часом, частину референтної суми, що покриває ці мита і збори, необхідно встановлювати таким чином:

(a) стосовно частини, що покриває ввізне або вивізне мито й інші збори, що виникли, референтна сума повинна відповідати сумі ввізного або вивізного мита й інших зборів, що підлягають сплаті;

(b) стосовно частини, що покриває ввізне або вивізне мито й інші збори, що можуть виникнути, референтна сума повинна відповідати сумі ввізного або вивізного мита й інших зборів, що можуть підлягати сплаті у зв’язку з кожною митною декларацією або декларацією тимчасового зберігання, щодо якої надано гарантію, у період між поміщенням товарів під відповідну митну процедуру або на тимчасове зберігання і моментом, коли процедуру закрито або нагляд за кінцевим використанням товарів або тимчасовим зберіганням завершено.

Для цілей пункту (b), необхідно враховувати найвищі ставки ввізного або вивізного мита, застосовні до товарів того самого типу та найвищі ставки інших зборів, належних до сплати у зв’язку з увозом та вивозом товарів того самого типу в державі-члені митниці гарантування.

Якщо інформація, необхідна для визначення частини референтної суми згідно з першим підпараграфом, відсутня в митниці гарантування, така сума встановлюється на рівні 10000 євро для кожної декларації.

4. Митниця гарантування встановлює референтну суму у співпраці з особою, що від неї вимагається надання гарантії. Під час встановлення референтної суми відповідно до параграфа 3 митниця гарантії визначає таку суму на основі інформації про товари, поміщені під відповідні митні процедури або на тимчасове зберігання протягом попередніх 12 місяців, та на основі оцінки обсягу запланованих операцій, як показано, між іншим, торговою документацією та бухгалтерською звітністю особи, що від неї вимагається надання гарантії.

5. Митниця гарантування переглядає референтну суму з власної ініціативи або на запит особи, що від неї вимагається надання гарантії, та коригує її для дотримання положень цієї статті та статті 90 Кодексу.

(Стаття 89 Кодексу)

Особа, що від неї вимагається надання гарантії, повинна забезпечити, щоб сума ввізного або вивізного мита та інших зборів, належних до сплати у зв’язку з увозом або вивозом товарів, якщо вони повинні бути покрити гарантією, що підлягає сплаті або може підлягати сплаті, не перевищувала референтну суму.

Така особа повинна повідомити митницю гарантування, якщо референта сума більш не є достатньою для покриття її операцій.

(Стаття 89(6) Кодексу)

1. Моніторинг частини референтної суми, що покриває суму ввізного або вивізного мита й інших зборів, належних до сплати у зв’язку з увозом або вивозом товарів, що підлягатимуть сплаті стосовно товарів, поміщених під процедуру випуску для вільного обігу, необхідно забезпечити щодо кожної митної декларації під час поміщення товарів під цю процедуру. Якщо митні декларації для випуску для вільного обігу подано відповідно до дозволу, зазначеного в статтях 166(2) або 182 Кодексу , моніторинг відповідної частини референтної суми необхідно забезпечити на основі додаткових декларацій або, у відповідних випадках, на основі даних, записаних в облік.

2. Моніторинг частини референтної суми, що покриває суму ввізного або вивізного мита й інших зборів, належних до сплати у зв’язку з увозом або вивозом товарів, що можуть підлягати сплаті стосовно товарів, поміщених під процедуру транзиту Союзу, необхідно забезпечити з використанням електронної системи, зазначеної в статті 273(1) цього Регламенту, щодо кожної митної декларації під час поміщення товарів під цю процедуру. Цей моніторинг не застосовується до товарів, поміщених під процедуру транзиту Союзу з використанням спрощення, зазначеного в статті 233(4)(e) Кодексу, якщо митна декларація не опрацьовується за допомогою електронної системи, зазначеної в статті 273(1) цього Регламенту.

3. Моніторинг частини референтної суми, що покриває суму ввізного або вивізного мита й інших зборів, належних до сплати у зв’язку з увозом або вивозом товарів, якщо вони повинні бути покриті гарантією, що виникнуть або можуть виникнути у випадках, відмінних від випадків, що зазначені в параграфах 1 та 2, необхідно забезпечити шляхом проведення регулярного та належного аудиту.

(Стаття 95(2) та (3) Кодексу )

1. Відповідно до умов, встановлених у статті 84 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, суму комплексної гарантії, зазначену в статті 95(2) Кодексу, необхідно зменшувати до 50%, 30% або 0% частини референтної суми, визначеної відповідно до статті 155(3)(b) цього Регламенту.

2. Суму комплексної гарантії, зазначену в статті 95(3) Кодексу необхідно зменшити до 30% частин референтної суми, визначених відповідно до статті 155(2) та статті 155(3)(a) цього Регламенту.

(Стаття 89(2) Кодексу)

Для розрахунку, зазначеного в статті 148 та другому підпараграфі статті 155(3)(b) цього Регламенту, товари Союзу, що перевозяться відповідно до Конвенції про процедуру спільного транзиту (- 13), необхідно розглядати як товари з-поза меж Союзу.

(Стаття 92(1)(b) Кодексу)

1. У контексті процедури транзиту Союзу, індивідуальна гарантія у формі зобов’язання гаранта може також бути надана гарантом за допомогою видавання ваучерів особам, що мають намір стати суб’єктами процедури.

Підтвердження зобов’язання необхідно складати з використанням форми, викладеної в додатку 32-02, а ваучери необхідно складати з використанням форми, викладеної в додатку 32-06.

Кожен ваучер покриває суму 10000 євро, що за неї гарант несе відповідальність.

Строк дії ваучера складає один рік із дати видачі.

2. Гарант повинен надавати митниці гарантування будь-яку необхідну інформацію про ваучери індивідуальної гарантії, що він їх видав.

3. Щодо кожного ваучера гарант повинен повідомити особі, що має намір стати суб’єктом процедури, таку інформацію:

(a) референтний номер гарантії;

(b) код доступу, пов’язаний із референтним номером гарантії.

Особа, що має намір стати суб’єктом процедури, не повинна змінювати такий код доступу.

4. Особа, що має намір стати суб’єктом процедури, повинна подати до митниці відправлення таку кількість ваучерів, кратних 10000 євро, що є необхідною для покриття сум, зазначених у статті 148 цього Регламенту.

(Статті 92(1)(b) та 94 Кодексу)

Митний орган, відповідальний за відповідну митницю гарантування, повинен внести в електронну систему, зазначену в статті 273(1) цього Регламенту, інформацію про будь-яке відкликання або скасування зобов’язання, наданого у випадку індивідуальної гарантії у формі ваучерів, та дату набуття ним чинності.

З дня набуття чинності відкликання або скасування жодні ваучери індивідуальної гарантії, видані раніше, не можуть бути використані для поміщення товарів під процедуру транзиту Союзу.

(Статті 89(5) та 95 Кодексу)

1. В контексті процедури транзиту Союзу, комплексна гарантія може бути надана лише у формі зобов’язання гаранта.

2. Доказ такого зобов’язання зберігає митниця гарантування протягом строку дії гарантії.

3. Суб’єкт процедури не повинен змінювати код доступу, пов’язаний із референтним номером гарантії.

(Статті 226(3)(b) та 227(2)(b) Кодексу )

Для цілей параграфів 3 та 4 статті 8 Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, із наступними змінами і доповненнями (Конвенція МДП), якщо операція МДП проводиться на митній території Союзу, будь-яка асоціація-гарант, що має осідок на митній території Союзу, може стати відповідальною за сплату забезпеченої суми стосовно відповідних товарів в операції МДП у розмірі до 100000 євро або еквівалента цієї суми в національній валюті на одну книжку МДП.

(Статті 226(3)(b) та (c) та 227(2)(b) та (c) Кодексу )

Чинне повідомлення про незакриття процедури відповідно до Конвенції МДП або Конвенції АТА або Стамбульської конвенції, що його надіслали митні органи однієї держави-члена асоціації-гаранту, становить повідомлення будь-якій іншій асоціації-гаранту іншої держави-члена, визначеної відповідальною за сплату суми ввізного або вивізного мита або інших зборів.

(Статті 101(1) та 102(1) Кодексу )

1. Якщо виник митний борг, митні органи, компетентні стягувати суму ввізного або вивізного мита, що відповідає митному боргу, повинні повідомити інші залучені митні органи про таке:

(a) факт нарахування митного боргу;

(b) дію, вжиту до боржника для стягнення відповідних сум.

2. Держави-члени повинні допомагати один одному у стягненні суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу.

3. Без обмеження статті 87(4) Кодексу, якщо митний орган держави-члена, що в ній товари поміщено під спеціальну процедуру, відмінну від процедури транзиту, або були на тимчасовому зберіганні, отримує перед завершенням строку, зазначеного в статті 80 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 докази про те, що події, внаслідок виникає митний борг або вважається таким, що виникає, сталися в іншій державі-члені, цей митний орган повинен негайно та в будь-якому випадку протягом цього строку надіслати всю наявну інформацію митному органу, відповідальному за це місце. Останній митний орган повинен підтвердити отримання повідомлення та повідомити про те, чи він є відповідальним за стягнення. Якщо відповідь не надійшла протягом 90 днів, митні органи, що надіслали повідомлення, повинні негайно приступити до стягнення.

4. Без обмеження статті 87(4) Кодексу, якщо митний орган держави-члена, що в ній виявлено те, що митний борг виник щодо товарів, що їх не поміщено ні під митну процедуру, ні на тимчасове зберігання, отримує, перед повідомленням про митний борг, докази про те, що події, внаслідок яких виникає митний борг або вважається таким, що виникає, сталися в іншій державі-члені, цей митний орган повинен негайно та в будь-якому випадку перед цим повідомленням, надіслати всю наявну інформацію митному органу, відповідальному за це місце. Останній митний орган повинен підтвердити отримання повідомлення та повідомити про те, чи він є відповідальним за стягнення. Якщо відповідь не надійшла протягом 90 днів, митний орган, що надіслав повідомлення, повинен негайно приступити до стягнення.

(Стаття 226(3)(c) Кодексу)