1. Ця Директива встановлює правила та процедури, згідно з якими держави-члени повинні співпрацювати для цілей обміну інформацією, що, ймовірно, має значення для адміністрування та забезпечення виконання національного законодавства держав-членів про податки, зазначені у статті 2.

2. Ця Директива також встановлює положення щодо обміну інформацією, зазначеною в параграфі 1, за допомогою електронних засобів, а також правила та процедури, згідно з якими держави-члени та Комісія повинні співпрацювати в питаннях координування та оцінювання.

3. Ця Директива не впливає на застосування в державах-членах правил про взаємну допомогу у кримінальних справах. Вона також не обмежує виконання будь-яких обов’язків держав-членів щодо ширшої адміністративної співпраці, які виникають з інших правових інструментів, включно з двосторонніми або багатосторонніми угодами.

1. Ця Директива застосовується до всіх податків будь-якого виду, які стягуються державою-членом або територіальними чи адміністративними одиницями держави-члена, у тому числі місцевими органами, або від їх імені.

2. Незважаючи на параграф 1, ця Директива не застосовується до податку на додану вартість і мит або до акцизних податків, які підпадають під дію іншого законодавства Союзу про адміністративну співпрацю між державами-членами. Ця Директива також не застосовується до внесків на обов’язкове соціальне страхування, які підлягають сплаті державі-члену, одиниці держави-члена або установам соціального страхування, створеним згідно з публічним правом.

3. Податки, зазначені в параграфі 1, у жодному випадку не повинні тлумачитися як такі, що включають:

(a) збори, наприклад за свідоцтва або інші документи, що їх видають органи публічної влади; або

(b) платежі договірного характеру, як-от плата за комунальні послуги.

4. Ця Директива застосовується до податків, зазначених у параграфі 1, які стягуються на території, до якої застосовуються Договори згідно зі статтею 52 Договору про Європейський Союз.

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

1. "компетентний орган" означає орган держави-члена, призначений відповідною державою-членом як компетентний орган. Центральний контактний орган, контактний відділ або компетентна посадова особа, що діє відповідно до цієї Директиви, також вважаються компетентними органами в порядку делегування повноважень відповідно до статті 4;

2. "центральний контактний орган" означає орган, який був призначений центральним контактним органом і який несе основну відповідальність за контакти з іншими державами-членами у сфері адміністративної співпраці;

3. "контактний відділ" означає будь-який орган, інший ніж центральний контактний орган, який був призначений контактним відділом для цілей прямого обміну інформацією відповідно до цієї Директиви;

4. "компетентна посадова особа" означає будь-яку посадову особу, уповноважену здійснювати прямий обмін інформацією відповідно до цієї Директиви;

5. "орган, що запитує" означає центральний контактний орган, контактний відділ або будь-яку компетентну посадову особу держави-члена, що подає запит про надання допомоги від імені компетентного органу;

6. "запитаний орган" означає центральний контактний орган, контактний відділ або будь-яку компетентну посадову особу держави-члена, що отримує запит про надання допомоги від імені компетентного органу;

7. "адміністративне розслідування" означає всі заходи контролю, перевірки та інші заходи, вжиті державами-членами в ході виконання їхніх обов’язків з метою забезпечення належного застосування податкового законодавства;

8. "обмін інформацією за запитом" означає обмін інформацією за запитом, поданим державою-членом, що запитує, запитаній державі-члену в конкретній справі;

9. "автоматичний обмін" означає,

(a) для цілей статті 8(1) і статей 8a, 8aa і 8ab, систематичне повідомлення попередньо визначеної інформації іншій державі-члену без попереднього запиту через попередньо встановлені регулярні інтервали. Для цілей статті 8(1) покликання на доступну інформацію стосується інформації, яка міститься в податковій документації держави-члена, що повідомляє інформацію, і яка може бути отримана згідно з процедурами збору та опрацювання інформації у відповідній державі-члені;

(b) для цілей статті 8(3a), систематичне повідомлення попередньо визначеної інформації про резидентів в інших державах-членах відповідній державі-члену резидентства без попереднього запиту через попередньо встановлені регулярні інтервали;

(c) для цілей положень цієї Директиви, інших ніж стаття 8(1) і (3a) та статті 8a, 8aa і 8ab, систематичне повідомлення попередньо визначеної інформації, передбачене в пунктах (a) і (b) цього пункту.

У контексті статей 8(3a), 8(7a) та 21(2), статті 25(2) і (3) та додатка IV будь-який термін, написаний з великої літери, має значення, встановлене у відповідних означеннях, визначених у додатку I. У контексті статті 8aa і додатка IIІ будь-який термін, написаний з великої літери, має значення, встановлене у відповідних означеннях, визначених у додатку IІІ;

10. "спонтанний обмін" означає несистематичне повідомлення, у будь-який момент і без попереднього запиту, інформації іншій державі-члену;

11. "особа" означає:

(a) фізичну особу;

(b) юридичну особу;

(c) у випадках, передбачених чинним законодавством, об’єднання осіб, яке визнане таким, що має здатність здійснювати юридичні дії, але яке не має статусу юридичної особи; або

(d) будь-яке інше юридичне утворення будь-якого характеру та форми, незалежно від наявності правосуб’єктності, що володіє або управляє активами, які, включно з отримуваним від них доходом, обкладаються будь-яким із податків, охоплених цією Директивою;

12. "за допомогою електронних засобів" означає використання електронного обладнання для опрацювання, у тому числі цифрового стиснення, і зберігання даних, а також використання дротів, радіопередачі, оптичних технологій або інших електромагнітних засобів;

13. "мережа CCN" означає спільну платформу на основі спільної комунікаційної мережі (CCN), розроблену Союзом для будь-яких передач інформації за допомогою електронних засобів між компетентними органами у митній і податковій сферах;

14. "попереднє рішення щодо транскордонних операцій" означає будь-яку угоду, повідомлення або інший інструмент чи дію з подібними наслідками, у тому числі виданий, змінений або поновлений у контексті податкової перевірки, який відповідає таким умовам:

(a) видається, змінюється або поновлюється урядом або податковим органом держави-члена, територіальними або адміністративними одиницями держави-члена, у тому числі місцевими органами, або від їх імені, незалежно від фактичного використання;

(b) видається, змінюється або поновлюється для конкретної особи або групи осіб, і на який така особа або група осіб мають право покладатися;

(c) стосується тлумачення або застосування правового або адміністративного положення щодо адміністрування або забезпечення виконання національного законодавства про податки держави-члена, територіальних або адміністративних одиниць держави-члена, у тому числі місцевих органів;

(d) стосується транскордонної операції або питання, чи діяльність, що здійснюється особою в іншій юрисдикції, є постійним представництвом; та

(e) надається до здійснення операцій або діяльності в іншій юрисдикції, що потенційно є постійним представництвом, або до подання податкової декларації за період, протягом якого здійснювалася операція, серія операцій або діяльність.

Транскордонна операція може, між іншим, передбачати здійснення інвестицій, надання товарів, послуг, фінансування або використання матеріальних та нематеріальних активів і не повинна передбачати безпосередню участь особи, що отримує попереднє рішення щодо транскордонних операцій;

15. "попередня угода про ціноутворення" означає будь-яку угоду, повідомлення або інший інструмент чи дію з подібними наслідками, у тому числі виданий, змінений або поновлений у контексті податкової перевірки, який відповідає таким умовам:

(a) видається, змінюється або поновлюється урядом або податковим органом однієї або більше держав-членів, у тому числі будь-якими їх територіальними або адміністративними одиницями, включно з місцевими органами, або від їх імені, незалежно від фактичного використання;

(b) видається, змінюється або поновлюється для конкретної особи або групи осіб, і на який така особа або група осіб мають право покладатися; та

(c) визначає, до здійснення транскордонних операцій між асоційованими підприємствами, відповідний набір критеріїв для визначення трансфертного ціноутворення для таких операцій або визначає віднесення прибутків на рахунок постійного представництва.

Підприємства є асоційованими підприємствами, коли одне підприємство бере пряму або опосередковану участь в управлінні, контролі або в капіталі іншого підприємства або коли ті самі особи беруть пряму або опосередковану участь в управлінні, контролі або в капіталі відповідних підприємств.

Трансфертні ціни є цінами, за якими підприємство передає фізичні товари та нематеріальне майно чи надає послуги асоційованим підприємствам, і термін "трансфертне ціноутворення" повинен тлумачитися відповідним чином;

16. Для цілей пункту 14 "транскордонна операція" означає операцію або серію операцій, де:

(a) не всі сторони операції або серії операцій є резидентами для цілей оподаткування в державі-члені, що видає, змінює або поновлює попереднє рішення щодо транскордонних операцій;

(b) будь-яка зі сторін операцій або серії операцій є резидентом для цілей оподаткування в більше ніж одній юрисдикції;

(c) одна зі сторін операцій або серії операцій здійснює діяльність в іншій юрисдикції через постійне представництво, і операція або серія операцій складає частину або всю діяльність постійного представництва. Транскордонна операція або серія операцій також включають угоди, укладені особою стосовно господарської діяльності в іншій юрисдикції, яку така особа здійснює через постійне представництво; або

(d) такі операції або серії операцій мають транскордонний вплив.

Для цілей пункту 15 "транскордонна операція" означає операцію або серію операцій за участю асоційованих підприємств, не всі з яких є резидентами для цілей оподаткування на території однієї юрисдикції, або операцію чи серію операцій, яка має транскордонний вплив.

17. Для цілей пунктів 15 і 16 підприємство означає будь-яку форму ведення діяльності;

18. "транскордонний механізм" означає механізм, який стосується більше ніж однієї держави-члена або держави-члена і третьої країни, якщо виконана принаймні одна з таких умов:

(a) не всі учасники механізму є резидентами для цілей оподаткування в одній юрисдикції;

(b) один або більше учасників механізму одночасно є резидентом для цілей оподаткування в більше ніж одній юрисдикції;

(c) один або більше учасників механізму здійснює діяльність в іншій юрисдикції через постійне представництво, розташоване в такій юрисдикції, і механізм складає частину або всю діяльність постійного представництва;

(d) один або більше учасників механізму здійснює діяльність в іншій юрисдикції, не будучи резидентом для цілей оподаткування або без створення постійного представництва, розташованого в такій юрисдикції;

(e) такий механізм потенційно впливає на автоматичний обмін інформацією або визначення бенефіціарного власника.

Для цілей пунктів 18-25 цієї статті, статті 8ab і додатка IV механізм також включає серію механізмів. Механізм може включати більш ніж один етап або частину;

19. "підзвітний транскордонний механізм" означає будь-який транскордонний механізм, що має принаймні одну із характерних ознак, визначених у додатку IV;

20. "характерна ознака" означає характеристику або рису транскордонного механізму, що вказує на потенційний ризик уникнення оподаткування, як зазначено в додатку IV;

21. "посередник" означає будь-яку особу, що розробляє, розповсюджує, організує, надає для реалізації або управляє реалізацією підзвітного транскордонного механізму.

Цей термін також означає будь-яку особу, яка, беручи до уваги відповідні факти та обставини і на основі доступної інформації та відповідних експертних знань і розуміння, що вимагаються для надання таких послуг, знає або обґрунтовано мала би знати, що вона зобов’язалася надавати, безпосередньо або через інших осіб, допомогу, підтримку або консультації стосовно розроблення, розповсюдження, надання для реалізації або управління реалізацією підзвітного транскордонного механізму. Будь-яка особа має право надати докази, що така особа не знала і обґрунтовано не могла знати, що вона брала участь у підзвітному транскордонному механізмі. З цією метою така особа може посилатися на всі відповідні факти та обставини, а також на доступну інформацію та свої відповідні експертні знання та розуміння.

Щоб бути посередником, особа повинна відповідати принаймні одній із таких умов:

(a) бути резидентом для цілей оподаткування в державі-члені;

(b) мати постійне представництво в державі-члені, у якій надаються послуги стосовно механізму;

(c) бути зареєстрованою в державі-члені або підпадати під дію законодавства держави-члена;

(d) бути зареєстрованою у професійній асоціації, пов’язаній з юридичними, податковими або консультаційними послугами, у державі-члені;

22. "відповідний платник податків" означає будь-яку особу, якій надається для реалізації підзвітний транскордонний механізм або яка готова до реалізації підзвітного транскордонного механізму, або реалізувала перший етап такого механізму;

23. для цілей статті 8ab "асоційоване підприємство" означає особу, яка пов’язана з іншою особою принаймні одним із таких способів:

(a) особа бере участь в управлінні іншої особи та має можливість здійснювати значний вплив на іншу особу;

(b) особа бере участь у контролі за іншою особою шляхом володіння часткою участі, розмір якої перевищує 25% прав голосу;

(c) особа бере участь у капіталі іншої особи на основі права власності на частку, що прямо або опосередковано перевищує 25% капіталу;

(d) особа має право на 25% або більше прибутків іншої особи.

Якщо більше ніж одна особа бере участь в управлінні, контролі, капіталі або прибутках тієї самої особи, як зазначено в пунктах (a)-(d), усі відповідні особи повинні вважатися асоційованими підприємствами.

Якщо ті самі особи беруть участь в управлінні, контролі, капіталі або прибутках більше ніж однієї особи, як зазначено в пунктах (a)-(d), усі відповідні особи повинні вважатися асоційованими підприємствами.

Для цілей цього пункту особа, яка діє спільно з іншою особою стосовно прав голосу або права власності на капітал суб’єкта, розглядається як така, що має участь у в усіх правах голосу або праві власності на капітал такого суб’єкта, які утримуються іншою особою.

При непрямій участі виконання вимог пункту (c) визначається шляхом множення часток участі на різних ієрархічних рівнях. Особа, що утримує більше ніж 50% прав голосу, вважається такою, що утримує 100%.

Фізична особа, її/його чоловік/ дружина та її/його родичі по прямій висхідній або низхідній лінії вважаються однією особою;

24. "стандартизований механізм" означає транскордонний механізм, розроблений, розповсюджений, готовий до реалізації або наданий для реалізації без необхідності суттєвої адаптації;

25. "індивідуалізований механізм" означає будь-який транскордонний механізм, який не є стандартизованим механізмом.

1. Кожна держава-член повинна повідомити Комісію, упродовж одного місяця з 11 березня 2011 року, про її компетентний орган для цілей цієї Директиви, а також невідкладно інформувати Комісію про будь-яку його зміну.

Комісія надає таку інформацію іншим державам-членам і публікує перелік органів держав-членів в Офіційному віснику Європейського Союзу.

2. Компетентний орган повинен призначити єдиний центральний контактний орган. Компетентний орган відповідає за інформування про нього Комісії та інших держав-членів.

Центральний контактний орган також може бути призначений відповідальним за контакти з Комісією. Компетентний орган відповідає за інформування про це Комісії.

3. Компетентний орган кожної держави-члена може призначати контактні відділи, що мають компетенцію, надану згідно з національним законодавством або політикою. Центральний контактний орган відповідає за оновлення переліку контактних відділів і надання його центральним контактним органам інших відповідних держав-членів і Комісії.

4. Компетентний орган кожної держави-члена може призначати компетентних посадових осіб. Центральний контактний орган відповідає за ведення переліку компетентних посадових осіб і надання його центральним контактним органам інших відповідних держав-членів і Комісії.

5. Посадові особи, які беруть участь в адміністративній співпраці відповідно до цієї Директиви, у будь-якому разі вважаються компетентними посадовими особами для таких цілей згідно з умовами, встановленими компетентними органами.

6. Якщо контактний відділ або компетентна посадова особа надсилає або отримує запит чи відповідь на запит про співпрацю, вони повинні повідомити про це центральний контактний орган їхньої держави-члена згідно з процедурами, встановленими такою державою-членом.

7. Якщо контактний відділ або компетентна посадова особа отримує запит про співпрацю, що вимагає вчинення дії, яка виходить за межі сфери компетенції, наданої їм згідно з національним законодавством або політикою, вони повинні невідкладно направити такий запит центральному контактному органу їхньої держави-члена та повідомити про це орган, що запитує. У такому випадку строк, встановлений у статті 7, обчислюється з дати направлення запиту про співпрацю центральному контактному органу.

За запитом органу, що запитує, запитаний орган повинен повідомити органу, що запитує, будь-яку інформацію, зазначену у статті 1(1), яка перебуває в його розпорядженні або яку він отримує в результаті адміністративних розслідувань.

1. Запитаний орган повинен організувати проведення будь-яких адміністративних розслідувань, необхідних для отримання інформації, зазначеної у статті 5.

2. Запит, зазначений у статті 5, може містити обґрунтований запит на проведення конкретного адміністративного розслідування. Якщо, на думку запитаного органу, немає потреби проводити адміністративне розслідування, він повинен негайно повідомити органу, що запитує, причини такого рішення.

3. Щоб отримати запитану інформацію або провести запитане адміністративне розслідування, запитаний орган повинен дотримуватися тих самих процедур, яких він би дотримувався, якби діяв за власною ініціативою або за запитом іншого органу своєї держави-члена.

4. За наявності конкретного запиту органу, що запитує, запитаний орган повинен передати оригінали документів за умови, що це не суперечить чинним положенням у державі-члені запитаного органу.

1. Запитаний орган повинен надати інформацію, зазначену у статті 5, якомога швидше, але не пізніше ніж протягом шести місяців з дати отримання запиту.

Однак, якщо відповідна інформація вже перебуває в розпорядженні запитаного органу, вона повинна бути передана протягом двох місяців із зазначеної дати.

2. У певних спеціальних випадках між запитаним органом і органом, що запитує, можуть бути погоджені інші строки, ніж ті, що передбачені в параграфі 1.

3. Запитаний орган повинен підтвердити органу, що запитує, негайно, але в будь-якому разі не пізніше ніж протягом семи робочих днів з моменту отримання, якщо можливо, за допомогою електронних засобів, отримання запиту.

4. Упродовж одного місяця з моменту отримання запиту запитаний орган повинен повідомити органу, що запитує, про будь-які недоліки запиту або про потребу в будь-які додатковій довідковій інформації. У такому випадку строки, передбачені в параграфі 1, обчислюються з дати, наступної за датою отримання запитаним органом необхідної додаткової інформації.

5. Якщо запитаний орган не може надати відповідь на запит у відповідний строк, він повинен повідомити органу, що запитує, негайно, але в будь-якому разі не пізніше ніж протягом трьох місяців з моменту отримання запиту, причини неможливості надати відповідь і дату, коли, на його думку, він зможе надати відповідь.

6. Якщо запитаний орган не володіє запитаною інформацією і не може надати відповідь на запит про надання інформації або відмовляється це зробити на основі підстав, передбачених у статті 17, він повинен повідомити органу, що запитує, відповідні причини негайно, але в будь-якому разі не пізніше ніж протягом одного місяця з моменту отримання запиту.

1. Компетентний орган кожної держави-члена повинен повідомляти, шляхом автоматичного обміну, компетентному органу будь-якої іншої держави-члена інформацію стосовно податкових періодів з 01 січня 2014 року щодо резидентів у такій іншій державі-члені за зазначеними нижче конкретними категоріями доходів і капіталу в розумінні національного законодавства держави-члена, що передає інформацію:

(a) дохід від роботи за наймом;

(b) винагорода директора;

(c) продукти страхування життя, які не підпадають під дію інших правових інструментів Союзу щодо обміну інформацією та інших подібних заходів;

(d) пенсії;

(e) право власності на нерухоме майно та дохід від нього.

2. До 01 січня 2014 року держави-члени повинні повідомити Комісію про категорії, зазначені в параграфі 1, щодо яких вони мають інформацію. Вони повинні повідомляти Комісію про будь-які подальші зміни таких категорій.

3. Компетентний орган держави-члена може вказати компетентному органу будь-якої іншої держави-члена, що він не бажає отримувати інформацію за однією або декількома категоріями доходів та капіталу, зазначеними в параграфі 1. Він також інформує про це Комісію.

Держава-член може розглядатися як така, що не бажає отримувати інформацію відповідно до параграфа 1, якщо вона не повідомляє Комісію про жодну категорію, щодо якої вона володіє інформацією.

3a. Кожна держава-член повинна вжити необхідних заходів, щоб вимагати від своїх фінансових установ, що звітують, виконувати правила щодо звітування та комплексної перевірки, наведені в додатках I та II, і забезпечувати ефективну імплементацію та дотримання таких правил відповідно до секції IX додатка I.

Згідно із застосовними правилами щодо звітування та комплексної перевірки, що містяться в додатках I та II, компетентний орган кожної держави-члена повинен, шляхом автоматичного обміну, повідомити у строк, встановлений в пункті (b) параграфа 6, компетентному органу будь-якої іншої держави-члена таку інформацію за податкові періоди з 01 січня 2016 року щодо підзвітного рахунку:

(a) ім’я, адресу, податковий ідентифікаційний номер (номери) та дату і місце народження (у випадку фізичної особи) кожної підзвітної особи, що є власником рахунку, та, у випадку будь-якого суб’єкта, який є власником рахунку та який після застосування правил щодо комплексної перевірки відповідно до додатків ідентифікований як такий, що має одну або більше контролюючих осіб, які є підзвітною особою, найменування, адресу та податковий ідентифікаційний номер (номери) суб’єкта, а також ім’я, адресу, податковий ідентифікаційний номер (номери) та дату і місце народження кожної підзвітної особи;

(b) номер рахунку (або функціональний еквівалент за відсутності номера рахунку);

(c) найменування та ідентифікаційний номер (за наявності) фінансової установи, що звітує;

(d) залишок або суму на рахунку (у тому числі, у випадку договору страхування з грошовою вартістю або договору про ануїтет, грошову вартість або викупну суму) на кінець відповідного календарного року чи іншого відповідного звітного періоду або, якщо рахунок було закрито протягом такого року або періоду, на момент закриття рахунку;

(e) у випадку будь-якого кастодіального рахунку:

(i) загальну валову суму відсотків, загальну валову суму дивідендів та загальну валову суму іншого доходу, отриманого стосовно активів, що утримуються на рахунку, у кожному випадку сплачену або зараховану на рахунок (або стосовно рахунку) протягом календарного року чи іншого відповідного звітного періоду; та

(ii) загальні валові надходження від продажу або погашення фінансових активів, сплачені або зараховані на рахунок протягом календарного року або іншого відповідного звітного періоду, щодо яких фінансова установа, що звітує, діяла як зберігач, брокер, номінальний утримувач або в іншій якості як агент в інтересах власника рахунку;

(f) у випадку будь-якого депозитного рахунку, загальну валову суму відсотків, сплачених або зарахованих на рахунок протягом календарного року чи іншого відповідного звітного періоду; та

(g) у випадку будь-якого рахунку, не описаного в пункті (e) або пункті (f), загальну валову суму, сплачену або зараховану на користь власника рахунку стосовно рахунку протягом календарного року чи іншого відповідного звітного періоду, щодо якої фінансова установа, що звітує, є боржником або дебітором, включаючи агреговану суму будь-яких виплат у рамках погашення, здійснених на користь власника рахунку протягом календарного року чи іншого відповідного звітного періоду.

Для цілей обміну інформацією згідно із цим параграфом, якщо тільки в цьому параграфі або в додатках не передбачено інше, суму та характеристики платежів, здійснених стосовно підзвітного рахунку, визначають відповідно до національного законодавства держави-члена, що передає інформацію.

Перший та другий підпараграфи цього параграфа мають переважну силу над пунктом (c) параграфа 1 або будь-яким іншим правовим інструментом Союзу, включаючи Директиву Ради 2003/48/ЄС (- 1), тією мірою, якою відповідний обмін інформацією підпадає під дію пункту (c) параграфа 1 або будь-якого іншого правового інструменту Союзу, включаючи Директиву 2003/48/ЄС.

6. Передачу інформації здійснюють таким чином:

(a) для категорій, встановлених у параграфі 1: принаймні раз на рік, протягом шести місяців після закінчення податкового року держави-члена, протягом якого інформація стала доступною;

(b) для інформації, встановленої в параграфі 3a: щорічно, протягом дев’яти місяців після закінчення календарного року чи іншого відповідного звітного періоду, якого стосується інформація.

7. Комісія ухвалює практичні умови автоматичного обміну інформацією згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2), до настання дат, зазначених у статті 29(1).

7a. Для цілей підпараграфів B.1(c) та C.17(g) секції VIII додатка I кожна держава-член повинна, до 31 липня 2015 року, надати Комісії перелік суб’єктів і рахунків, які необхідно вважати, відповідно, фінансовими установами, що не звітують, і виключеними рахунками. Кожна держава-член також повинна повідомляти Комісію про будь-які відповідні зміни. Комісія публікує в Офіційному віснику Європейського Союзу зведений перелік отриманої інформації та, за необхідності, оновлює такий перелік.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб зазначені типи фінансових установ, що не звітують, і виключених рахунків відповідали всім вимогам, визначеним у підпараграфах B.1(c) та C.17(g) секції VIII додатка I, і, зокрема, щоб статус фінансової установи як фінансової установи, що не звітує, або статус рахунку як виключеного рахунку не перешкоджав досягненню цілей цієї Директиви.

8. У випадках, коли держави-члени погоджують автоматичний обмін інформацією за додатковими категоріями доходів і капіталу у двосторонніх і багатосторонніх угодах, які вони уклали з іншими державами-членами, вони повинні передати такі угоди Комісії, яка повинна надати їх усім іншим державам-членам.

1. Компетентний орган держави-члена, у якій було видано, змінено або поновлено попереднє рішення щодо транскордонних операцій або попередню угоду про ціноутворення після 31 грудня 2016 року, повинен, шляхом автоматичного обміну, повідомити відповідну інформацію компетентним органам усіх інших держав-членів, а також Європейській Комісії, за винятком випадків, визначених у параграфі 8 цієї статті, згідно з практичними умовами, ухваленими відповідно до статті 21.

2. Компетентний орган держави-члена повинен, згідно з практичними умовами, ухваленими відповідно до статті 21, також повідомити інформацію компетентним органам усіх інших держав-членів, а також Європейській Комісії, за винятком випадків, визначених у параграфі 8 цієї статті, про попередні рішення щодо транскордонних операцій та попередні угоди про ціноутворення, видані, змінені або поновлені протягом періоду, що розпочався за п’ять років до 01 січня 2017 року.

Якщо попередні транскордонні висновки та попередні угоди про ціноутворення видані, змінені або поновлені протягом періоду з 01 січня 2012 року до 31 грудня 2013 року, таке повідомлення надається за умови, що вони залишаються дійсними станом на 01 січня 2014 року.

Якщо попередні рішення щодо транскордонних операцій та попередні угоди про ціноутворення видані, змінені або поновлені протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2016 року, таке повідомлення надається за умови, що вони залишаються дійсними.

Держави-члени можуть виключити з повідомлення, зазначеного у цьому параграфі, інформацію про попередні рішення щодо транскордонних операцій та попередні угоди про ціноутворення, видані, змінені або поновлені до 01 квітня 2016 року для конкретної особи або групи осіб, за винятком тих, які переважно здійснюють фінансову або інвестиційну діяльність, з річним чистим оборотом на рівні групи, як означено в пункті (5) статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2013/34/ЄС (- 2), менше ніж 40000000 євро (або еквівалентна сума в будь-якій іншій валюті) за фінансовий рік, що передував даті видачі, змінення або поновлення таких транскордонних висновків і попередніх рішень щодо транскордонних операцій.

3. Двосторонні або багатосторонні попередні угоди про ціноутворення з третіми країнами виключаються зі сфери застосування автоматичного обміну інформацією згідно із цією статтею, якщо міжнародна податкова угода, згідно з якою була укладена попередня угода про ціноутворення, не дозволяє розкривати її зміст третім особам. Такі двосторонні або багатосторонні попередні угоди про ціноутворення з третіми країнами підлягають обміну згідно зі статтею 9, якщо міжнародна податкова угода, згідно з якою була укладена попередня угода про ціноутворення, дозволяє розкривати її зміст і компетентний орган третьої країни надає дозвіл на розкриття відповідної інформації.

Однак, якщо двосторонні або багатосторонні попередні угоди про ціноутворення виключаються з автоматичного обміну інформацією згідно першим реченням першого підпараграфа цього параграфа, обмін інформацією, визначеною в параграфі 6 цієї статті та зазначеною в запиті, що призвів до видачі такої двосторонньої або багатосторонньої попередньої угоди про ціноутворення, натомість здійснюється згідно з параграфами 1 та 2 цієї статті.

4. Параграфи 1 та 2 не застосовуються у випадку, коли попереднє рішення щодо транскордонних операцій стосується та включає виключно податкові питання однієї або більше фізичних осіб.

5. Передачу інформації здійснюють таким чином:

(a) щодо інформації, якою обмінюються відповідно до параграфа 1, - протягом трьох місяців після завершення половини календарного року, протягом якої були видані, змінені або поновлені попередні рішення щодо транскордонних операцій та попередні угоди про ціноутворення;

(b) щодо інформації, якою обмінюються відповідно до параграфа 2, - до 01 січня 2018 року.

6. Інформація, яка повинна бути повідомлена державою-членом відповідно до параграфів 1 та 2 цієї статті, повинна включати:

(a) ідентифікаційні дані особи, іншої ніж фізична особа, і, у відповідних випадках, групи осіб, до якої вона належить;

(b) резюме попереднього рішення щодо транскордонних операцій або попередньої угоди про ціноутворення, включно із загальним описом відповідної господарської діяльності або операцій чи серій операцій, що не призводить до розкриття комерційної, промислової або професійної таємниці, комерційного процесу або інформації, розкриття якої суперечитиме публічному порядку;

(c) дати видачі, змінення або поновлення попереднього рішення щодо транскордонних операцій або попередньої угоди про ціноутворення;

(d) дату початку строку дії попереднього рішення щодо транскордонних операцій або попередньої угоди про ціноутворення, якщо вказано;

(e) дату закінчення строку дії попереднього рішення щодо транскордонних операцій або попередньої угоди про ціноутворення, якщо вказано;

(f) тип попереднього рішення щодо транскордонних операцій або попередньої угоди про ціноутворення;

(g) суму операції або серії операцій за попереднім рішенням щодо транскордонних операцій або попередньою угодою про ціноутворення, якщо така сума зазначена в попередньому рішенні щодо транскордонних операцій або в попередній угоді про ціноутворення;

(h) опис набору критеріїв, що використовуються для визначення трансфертного ціноутворення або власне трансфертної ціни у випадку попередньої угоди про ціноутворення;

(i) визначення методу, що використовуються для визначення трансфертного ціноутворення або власне трансфертної ціни у випадку попередньої угоди про ціноутворення;

(j) дані про інші держави-члени, за наявності, яких може стосуватися попереднє рішення щодо транскордонних операцій або попередня угода про ціноутворення;

(k) ідентифікаційні дані будь-якої особи, іншої ніж фізична особа, в іншій державі-члені, за наявності, якої може стосуватися попереднє рішення щодо транскордонних операцій або попередня угода про ціноутворення (із зазначенням держав-членів, з якими пов’язані особи, що зазнають впливу); та

(l) відомості про те, чи повідомлена інформація ґрунтується власне на попередньому рішенні щодо транскордонних операцій або попередній угоді про ціноутворення чи на запиті. зазначеному у другому підпараграфі параграфа 3 цієї статті.

7. З метою сприяння обміну інформацією, зазначеною в параграфі 6 цієї статті, Комісія повинна ухвалити практичні умови, необхідні для імплементації цієї статті, у тому числі інструменти для стандартизації повідомлення інформації, визначеної в параграфі 6 цієї статті, у рамках процедури встановлення стандартної форми, передбаченої у статті 20(5).

8. Інформація, визначена в пунктах (a), (b), (h) та (k) параграфа 6 цієї статті, не підлягає повідомленню Європейській Комісії.

9. Компетентний орган відповідних держав-членів, визначений згідно з параграфом 6(j), повинен підтвердити, якщо можливо, за допомогою електронних засобів, отримання інформації компетентному органу, що надав інформацію, невідкладно, але в будь-якому разі не пізніше ніж протягом семи робочих днів. Цей захід застосовуватиметься до початку функціонування довідника, зазначеного у статті 21(5).

10. Держави-члени можуть, згідно зі статтею 5 і беручи до уваги статтю 21(4), подати запит про надання додаткової інформації, у тому числі повного тексту попереднього рішення щодо транскордонних операцій або попередньої угоди про ціноутворення.

1. Кожна держава-член повинна вжити необхідних заходів, щоб вимагати від кінцевої материнської компанії групи багатонаціональних підприємств (БНП), що є резидентом для цілей оподаткування на її території, або від іншого суб’єкта, що звітує, згідно із секцією II додатка III, подавати звіт у розрізі країн за звітний фінансовий рік протягом 12 місяців з останнього дня звітного фінансового року групи БНП відповідно до секції II додатка III.

2. Компетентний орган держави-члена, після отримання звіту в розрізі країн відповідно до параграфа 1, повинен, шляхом автоматичного обміну у строк, встановлений у параграфі 4, надати звіт у розрізі країн будь-якій іншій державі-члену, у якій, згідно з інформацією, наведеною у звіті в розрізі країн, один або більше конституентних суб’єктів групи БНП суб’єкта, що звітує, є резидентами для цілей оподаткування або обкладаються податком на діяльність, що здійснюється через постійне представництво.

3. Звіт у розрізі країн повинен містити таку інформацію стосовно групи БНП:

(a) агреговану інформацію про суму доходу, прибуток (збиток) до сплати податку на прибуток, сплачений податок на прибуток, нарахований податок на прибуток, заявлений капітал, накопичений прибуток, чисельність працівників і матеріальні активи, інші ніж грошові кошти або їх еквіваленти, стосовно кожної юрисдикції, у якій здійснює діяльність група БНП;

(b) ідентифікаційні дані кожного конституентного суб’єкта групи БНП із зазначенням юрисдикції податкового резидентства такого конституентного суб’єкта та, якщо вона відмінна від юрисдикції податкового резидентства, юрисдикції, згідно із законодавством якої організований конституентний суб’єкт, а також характеру основної господарської діяльності або видів господарської діяльності такого конституентного суб’єкта.

4. Повідомлення повинне бути надане протягом 15 місяців з останнього дня фінансового року групи БНП, якої стосується звіт у розрізі країн. Перший звіт у розрізі країн повинен бути наданий за фінансовий рік групи БНП, що починається не раніше 01 січня 2016 року, протягом 18 місяців з останнього дня такого фінансового року.

1. Кожна держава-член повинна вжити необхідних заходів, щоб вимагати від посередників надання компетентним органам інформації, яка їм відома, перебуває в їх розпорядженні чи під їх контролем, про підзвітні транскордонні механізми упродовж 30 днів:

(a) з дати надання підзвітного транскордонного механізму для реалізації; або

(b) з дати, коли підзвітний транскордонний механізм готовий до реалізації; або

(c) з моменту реалізації першого етапу підзвітного транскордонного механізму,

залежно від того, яка із цих дат настане першою.

Незважаючи на перший підпараграф, посередники, зазначені у другому параграфі пункту 21 статті 3, також зобов’язані надавати інформацію упродовж 30 днів з моменту надання ними, безпосередньо або через інших осіб, допомоги, підтримки або консультацій.

2. У випадку стандартизованих механізмів, держави-члени повинні вжити необхідних заходів, щоб вимагати від посередника підготовки періодичного звіту кожні 3 місяці, який містить оновлення у вигляді нової інформації, що підлягає повідомленню, як зазначено в пунктах (a), (d), (g) та (h) параграфа 14, з моменту подання останнього звіту.

3. Якщо посередник зобов’язаний надавати інформацію про підзвітні транскордонні механізми компетентним органам більш ніж однієї держави-члена, така інформація повинна надаватися тільки в державі-члені, що з’являється першою в переліку нижче:

(a) держава-член, у якій посередник є резидентом для цілей оподаткування;

(b) держава-член, у якій посередник має постійне представництво, через яке надаються послуги щодо механізму;

(c) держава-член, у якій зареєстрований посередник або закони якої регулюють його діяльність;

(d) держава-член, у якій посередник зареєстрований у професійній асоціації, пов’язаній з юридичними, податковими або консультаційними послугами.

4. Якщо, згідно з параграфом 3, існує обов’язок щодо звітування перед кількома органами, посередник звільняється від надання інформації, якщо він має докази, згідно з національним правом, що та сама інформація була надана в іншій державі-члені.

5. Кожна держава-член може вжити необхідних заходів для надання посередникам права відмови від надання інформації про підзвітний транскордонний механізм, якщо відповідний обов’язок щодо звітування порушить адвокатську таємницю згідно з національним правом такої держави-члена. За таких обставин кожна держава-член повинна вжити необхідних заходів, щоб вимагати від посередників невідкладно повідомляти будь-якого іншого посередника або, за відсутності такого посередника, відповідного платника податків про обов’язки щодо звітування відповідно до параграфа 6.

Посередники можуть мати право на відмову згідно з першим підпараграфом тільки тією мірою, якою вони здійснюють діяльність у рамках відповідного національного законодавства, що визначає їхню професію.

6. Кожна держава-член повинна вжити необхідних заходів, щоб вимагати, за відсутності посередника або коли посередник повідомляє відповідного платника податків або іншого посередника про застосування відмови згідно з параграфом 5, покладення обов’язку надання інформації про підзвітний транскордонний механізм на іншого повідомленого посередника або, за відсутності такого посередника, на відповідного платника податків.

7. Відповідний платник податків, на якого покладений обов’язок щодо звітування, повинен надати інформацію упродовж 30 днів з дати, наступної за датою, коли підзвітний транскордонний механізм був наданий для реалізації відповідному платнику податків, коли він готовий до реалізації відповідним платником податків або коли був реалізований його перший етап стосовно відповідного платника податків, залежно від того, яка із цих дат настане першою.

Якщо відповідний платник податків зобов’язаний надавати інформацію про підзвітний транскордонний механізм компетентним органам більш ніж однієї держави-члена, така інформація повинна надаватися компетентним органам тільки в державі-члені, що з’являється першою в переліку нижче:

(a) держава-член, у якій відповідний платник податків є резидентом для цілей оподаткування;

(b) держава-член, у якій відповідний платник податків має постійне представництво, що отримує вигоду від механізму;

(c) держава-член, у якій відповідний платник податків отримує дохід або прибутки, хоча відповідний платник податків не є резидентом для цілей оподаткування і не має постійного представництва в будь-які державі-члені;

(d) держава-член, у якій відповідний платник податків здійснює діяльність, хоча відповідний платник податків не є резидентом для цілей оподаткування і не має постійного представництва в будь-якій державі-члені.

8. Якщо, згідно з параграфом 7, існує обов’язок щодо звітування перед кількома органами, відповідний платник податків звільняється від надання інформації, якщо він має докази, згідно з національним правом, що та сама інформація була надана в іншій державі-члені.

9. Кожна держава-член повинна вжити необхідних заходів, щоб вимагати, за наявності більш ніж одного посередника, покладення обов’язку надання інформації про підзвітний транскордонний механізм на всіх посередників, які беруть участь в одному підзвітному транскордонному механізмі.

Посередник звільняється від надання інформації, тільки якщо він має докази, згідно з національним правом, що та сама інформація, зазначена в параграфі 14, уже була надана іншим посередником.

10. Кожна держава-член повинна вжити необхідних заходів, щоб вимагати у випадках, коли обов’язок щодо звітування покладено на відповідного платника податків і коли існує більше одного відповідного платника податків, щоб відповідним платником податків, який повинен надати інформацію згідно з параграфом 6, був платник податків, що з’являється першим у переліку нижче:

(a) відповідний платник податків, що погодив звітний транскордонний механізм із посередником;

(b) відповідний платник податків, що управляє реалізацією механізму.

Будь-який відповідний платник податків звільняється від надання інформації, якщо він має докази, згідно з національним правом, що та сама інформація, зазначена в параграфі 14, уже була надана іншим відповідним платником податків.

11. Кожна держава-член може вжити необхідних заходів, щоб вимагати від кожного відповідного платника податків надання податковій адміністрації інформації про використання ними механізму за кожен рік, у якому вони його використовували.

12. Кожна держава-член повинна вжити необхідних заходів, щоб вимагати від посередників і відповідних платників податків надання інформації про підзвітні транскордонні механізми, перший етап яких був реалізований у період між 25 червня 2018 року та 30 червня 2020 року. Посередники та відповідні платники податків, у відповідних випадках, повинні надати інформацію про такі звітні транскордонні механізми до 31 серпня 2020 року.

13. Компетентний орган держави-члена, у якій було надано інформацію відповідно до параграфів 1-12 цієї статті, повинен, шляхом автоматичного обміну, повідомити інформацію, визначену в параграфі 14 цієї статті, компетентним органам усіх інших держав-членів згідно з практичними умовами, ухваленими відповідно до статті 21.

14. Інформація, яка повинна бути повідомлена компетентним органом держави-члена згідно з параграфом 13, повинна містити зазначені нижче дані, якщо застосовно:

(a) ідентифікаційні дані посередників і відповідних платників податків, у тому числі їхні імена/найменування, дату та місце народження (у випадку фізичної особи), резидентство для цілей оподаткування, податковий ідентифікаційний номер і, у відповідних випадках, дані про осіб, що є асоційованими підприємствами відповідного платника податків;

(b) інформацію про характерні ознаки, визначені в додатку IV, у зв’язку з наявністю яких транскордонний механізм стає підзвітним;

(c) стислий опис підзвітного транскордонного механізму, включно з покликанням на назву, під якою він є загальновідомим, за наявності, і загальним описом відповідної господарської діяльності або механізмів, що не призводить до розкриття комерційної, промислової або професійної таємниці, комерційного процесу або інформації, розкриття якої суперечитиме публічному порядку;

(d) дату реалізації або майбутньої реалізації першого етапу підзвітного транскордонного механізму;

(e) дані про національні положення, які лежать в основі підзвітного транскордонного механізму;

(f) вартість підзвітного транскордонного механізму;

(g) дані про державу-члена відповідного платника (платників) податків і будь-які інші держави-члени, яких може стосуватися підзвітний транскордонний механізм;

(h) дані про будь-яку іншу особу в державі-члені, на яку може вплинути підзвітний транскордонний механізм, із зазначенням держави-члена, з якою пов’язана така особа.

15. Відсутність реакції податкової адміністрації на підзвітний транскордонний механізм не означає визнання дійсності такого механізму або його податкового режиму.

16. З метою сприяння обміну інформацією, зазначеною в параграфі 13 цієї статті, Комісія повинна ухвалити практичні умови, необхідні для імплементації цієї статті, у тому числі інструменти для стандартизації повідомлення інформації, визначеної в параграфі 14 цієї статті, у рамках процедури встановлення стандартної форми, передбаченої у статті 20(5).

17. Комісія не повинна мати доступ до інформації, зазначеної в пунктах (a), (c) та (h) параграфа 14.

18. Автоматичний обмін інформацією повинен бути здійснений протягом одного місяця після завершення кварталу, у якому було надано інформацію. Уперше інформація повинна бути повідомлена до 31 жовтня 2020 року.

1. До 01 січня 2018 року держави-члени повинні щорічно надавати Комісії статистику про обсяг автоматичних обмінів згідно зі статтями 8 і 8а, а також, наскільки це можливо, інформацію про адміністративні та інші відповідні витрати та вигоди, пов’язані з обмінами, що відбулися, і будь-які потенційні зміни стосовно податкових адміністрацій і третіх осіб.

2. До 01 січня 2019 року Комісія повинна подати звіт з оглядом та оцінкою статистики та інформації, отриманих відповідно до параграфа 1, стосовно таких питань, як адміністративні та інші відповідні витрати та вигоди від автоматичного обміну інформацією, а також пов’язані з ним практичні аспекти. Якщо це доцільно, Комісія повинна подати до Ради пропозицію щодо категорій та умов, встановлених у статті 8(1), включно з умовою про обов’язкове надання інформації щодо резидентів в інших державах-членах або елементів, зазначених у статті 8(3a), або їх обох.

Розглядаючи подану Комісією пропозицію, Рада оцінює подальше зміцнення ефективності та функціонування автоматичного обміну інформацією, а також підвищення його стандарту для забезпечення того, щоб:

(a) компетентний орган кожної держави-члена повідомляв, шляхом автоматичного обміну, компетентному органу будь-якої іншої держави-члена інформацію стосовно податкових періодів з 01 січня 2019 року щодо резидентів у такій іншій державі-члені за всіма категоріями доходів і капіталу, зазначеними у статті 8(1), у розумінні національного законодавства держави-члена, що передає інформацію; та

(b) переліки категорій та елементів, встановлених у статтях 8(1) і 8(3а), були розширені з метою включення інших категорій та елементів, у тому числі роялті.

1. Компетентний орган кожної держави-члена повинен повідомляти інформацію, зазначену у статті 1(1), компетентному органу будь-якої іншої відповідної держави-члена, за будь-якої з таких обставин:

(a) компетентний орган однієї держави-члена має підстави вважати, що може мати місце втрата податку в іншій державі-члені;

(b) особа, з якої стягується податок, отримує знижку або звільнення від податку в одній державі-члені, що може призвести до підвищення податку або виникнення зобов’язання щодо сплати податку в іншій державі-члені;

(c) ділові відносини між особою, з якої стягується податок в одній державі-члені, і особою, з якої стягується податок в іншій державі-члені, здійснюються через одну або більше країн таким чином, що це може призвести до економії на податку в одній або в іншій державі-члені, або в обох;

(d) компетентний орган держави-члена має підстави вважати, що економія на податку може виникати зі штучних перерахувань прибутків усередині груп підприємств;

(e) інформація, передана одній державі-члену компетентним органом іншої держави-члена, дала змогу отримати інформацію, що може мати значення для обчислення податкового зобов’язання в останній державі-члені;

2. Компетентні органи кожної держави-члена можуть повідомляти, шляхом спонтанного обміну інформацією, компетентним органам інших держав-членів будь-яку інформацію, яка їм відома і яка може бути корисною компетентним органам інших держав-членів.

1. Компетентний орган, якому стає доступна інформація, зазначена у статті 9(1), повинен передати таку інформацію компетентному органу будь-якої іншої відповідної держави-члена якомога швидше, але не пізніше ніж протягом одного місяця з моменту, коли вона стала доступною.

2. Компетентний орган, якому повідомляють інформацію відповідно до статті 9, повинен підтвердити, якщо можливо, за допомогою електронних засобів, отримання інформації компетентному органу, що надав інформацію, невідкладно, але в будь-якому разі не пізніше ніж протягом семи робочих днів.

1. За угодою між органом, що запитує, і запитаним органом та згідно з умовами, встановленими останнім, посадові особи, уповноважені органом, що запитує, можуть, з метою обміну інформацією, зазначеною у статті 1(1):

(a) бути присутніми в офісах, де адміністративні органи запитаної держави-члена виконують свої обов’язки;

(b) бути присутніми під час адміністративних розслідувань, які проводяться на території запитаної держави-члена.

Якщо запитана інформація міститься в документації, до якої мають доступ посадові особи запитаного органу, посадовим особам органу, що запитує, повинні бути надані її копії.

2. Якщо це дозволено згідно із законодавством запитаної держави-члена, в угоді, зазначеній у параграфі 1, може бути передбачено, що, коли посадові особи органу, що запитує, присутні під час адміністративних розслідувань, вони можуть опитувати фізичних осіб і перевіряти записи.

Будь-яка відмова особи, що підлягає розслідуванню, сприяти проведенню інспекційних заходів посадовими особами органу, що запитує, повинна розглядатися запитаним органом як відмова його власним посадовим особам.

3. Посадові особи, уповноважені державою-членом, що запитує, які присутні в іншій державі-члені згідно з параграфом 1, повинні завжди бути в змозі пред’явити письмове уповноваження із зазначенням їхньої особи та офіційних повноважень.

1. Якщо дві або більше держав-членів погоджуються здійснювати одночасний контроль на їхній території стосовно однієї або більше осіб, що становлять для них спільний або взаємодоповнюючий інтерес, з метою обміну отриманою таким чином інформацією, застосовуються параграфи 2, 3 і 4.

2. Компетентний орган у кожній державі-члені повинен самостійно визначити осіб, стосовно яких він має намір запропонувати спільний контроль. Він повинен повідомити компетентний орган інших відповідних держав-членів про будь-які випадки, стосовно яких він пропонує спільний контроль, із зазначенням причин свого вибору.

Він повинен вказати період часу, протягом якого повинен здійснюватися такий контроль.

3. Компетентний орган кожної відповідної держави-члена може вирішити, чи він бажає брати участь у спільному контролі. Він повинен підтвердити свою згоду або повідомити про свою обґрунтовану відмову органу, який пропонує спільний контроль.

4. Компетентний орган кожної відповідної держави-члена повинен призначити представника, що відповідає за нагляд і координування діяльності з контролю.

1. За запитом компетентного органу держави-члена, компетентний орган іншої держави-члена повинен, згідно з правилами, що регулюють повідомлення подібних інструментів у запитаній державі-члені, повідомити адресата про будь-які інструменти та рішення, ухвалені адміністративними органами держави-члена, що запитує, які стосуються застосування на її території законодавства про податки, що охоплюються цією Директивою.

2. У запитах про повідомлення має бути вказаний предмет інструмента або рішення, що підлягає повідомленню, а також найменування і адреса адресата разом з іншої інформацією, що може сприяти ідентифікації адресата.

3. Запитаний орган повинен негайно повідомити органу, що запитує, свою відповідь і, зокрема, дату повідомлення інструмента або рішення адресату.

4. Орган, що запитує, подає запит про повідомлення відповідно до цієї статті, тільки коли він не може надати повідомлення згідно з правилами, які регулюють повідомлення про відповідні інструменти в державі-члені, що запитує, або коли таке повідомлення зумовить непропорційні труднощі. Компетентний орган держави-члена може повідомити про будь-який документ рекомендованим листом або в електронному форматі безпосередню особі на території іншої державі-члену.

1. У випадках, коли компетентний орган надає інформацію відповідно до статті 5 або 9, він може звернутися до компетентного органу із запитом про надсилання відгуку на неї. У разі подання запиту про відгук компетентний орган, який отримав інформацію, повинен, без обмеження правил збереження податкової таємниці та захисту даних, застосовних у такій державі-члені, надіслати відгук компетентному органу, який надав інформацію, якомога швидше, але не пізніше ніж протягом трьох місяців після того, як стане відомим результат використання запитаної інформації. Комісія повинна визначити практичні умови згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2).

2. Компетентні органи держав-членів повинні надсилати відгук про автоматичний обмін інформацією іншим відповідним державам-членам раз на рік згідно з практичними умовами, узгодженими у двосторонньому порядку.

1. Держави-члени повинні, спільно з Комісією, дослідити та оцінити адміністративну співпрацю згідно із цією Директивою і поділитися своїм досвідом з метою вдосконалення такої співпраці та, у відповідних випадках, розроблення правил у відповідних сферах.

2. Держави-члени можуть, спільно з Комісією, розробити настанови щодо будь-якого аспекту, який вважається необхідним для обміну найкращими практиками та досвідом.

1. Інформація, якою обмінюються між державами-членами в будь-якій формі згідно із цією Директивою, підпадає під дію обов’язку щодо збереження службової таємниці та захисту, який поширюється на подібну інформацію згідно з національним правом держави-члена, що її отримала. Така інформація може використовуватися для адміністрування та забезпечення виконання національного законодавства держав-членів про податки, зазначені у статті 2.

Така інформація також може використовуватися для обчислення та забезпечення стягнення інших податків і мит, які підпадають під дію статті 2 Директиви Ради 2010/24/ЄС від 16 березня 2010 року про взаємну допомогу у задоволенні претензій, що стосуються податків, мит та інших інструментів (- 3), або для обчислення та забезпечення стягнення внесків на обов’язкове соціальне страхування.

Крім того, вона може використовуватися у зв’язку із судовими та адміністративними провадженнями, які можуть передбачати санкції і які ініційовані в результаті порушень податкового права, без обмеження загальних правил і положень, які регулюють права відповідачів і свідків у таких провадженнях.

2. З дозволу компетентного органу держави-члена, що повідомляє інформацію згідно із цією Директивою, і тільки в обсязі, дозволеному відповідно до законодавства держави-члена компетентного органу, що отримує інформацію, інформація та документи, отримані згідно із цією Директивою, можуть використовуватися для інших цілей, ніж ті, що зазначені в параграфі 1. Такий дозвіл надається, якщо інформація може використовуватися для подібних цілей в державі-члені компетентного органу, що повідомляє інформацію.

3. Якщо компетентний орган держави-члена вважає, що інформація, яку він отримав від компетентного органу іншої держави-члена, може бути корисною для цілей, зазначених у параграфі 1, для компетентного органу третьої держави-члена, він може передати таку інформацію останньому за умови, що така передача відповідає правилам і процедурам, встановленим у цій Директиві. Він повинен повідомити компетентний орган держави-члена, з якої походить інформація, про свій намір поділитися такою інформацією з третьою державою-членом. Держава-член походження інформації може висунути заперечення проти такого обміну інформацією протягом 10 робочих днів із моменту отримання повідомлення від держави-члена, що має намір поділитися інформацією.

4. Дозвіл на використання інформації відповідно до параграфа 2, яка була передана відповідно до параграфа 3, може бути наданий тільки компетентним органом держави-члена, з якої походить інформація.

5. Інформація, звіти, заяви та будь-які інші документи або їх засвідчені копії чи витяги з них, отримані запитаним органом і передані органу, що запитує, згідно із цією Директивою, можуть використовуватися як докази компетентними органами держави-члена, що запитує, на тих самих підставах, що й подібна інформація, звіти, заяви та будь-які інші документи, надані органом такої держави-члена.

6. Незважаючи на параграфи 1-4 цієї статті, інформація, якою обмінюються між державами-членами відповідно до статті 8aa, повинна використовуватися для цілей оцінювання високорівневих ризиків трансфертного ціноутворення та інших ризиків, пов’язаних із розмиванням бази оподаткування та виведенням прибутків з-під оподаткування, у тому числі для оцінювання ризику недотримання учасниками групи БНП застосовних правил трансфертного ціноутворення, а також, у відповідних випадках, для економічного та статистичного аналізу. Коригування трансферного ціноутворення податковими органами держави-члена, що отримує, не повинне ґрунтуватися на інформації, якою обмінюються відповідно до статті 8aa. Незважаючи на викладене вище, не забороняється використовувати інформацію, якою обмінюються між державами-членами відповідно до статті 8aa, як основу для подальших розслідувань стосовно механізмів трансфертного ціноутворення групи БНП або інших податкових питань у ході податкової перевірки та, як наслідок, для здійснення відповідних коригувань оподатковуваного доходу конституентного суб’єкта.

1. Запитаний орган однієї держави-члена повинен надати органу, що запитує, іншої держави-члена інформацію, зазначену у статті 5, за умови, що орган, що запитує, вичерпав звичайні джерела інформації, які він міг використати за відповідних обставин для отримання запитаної інформації без ризику поставити під загрозу досягнення своїх цілей.

2. Ця Директива не покладає на запитану державу-член обов’язок проводити розслідування або повідомляти інформацію, якщо проведення таких розслідувань або збір запитаної інформації для власних цілей суперечить її законодавству.

3. Компетентний орган запитаної держави-члена може відмовитися від надання інформації, якщо держава-член, що запитує, не здатна, з правових причин, надати подібну інформацію.

4. У наданні інформації може бути відмовлено, якщо це призведе до розкриття комерційної, промислової або професійної таємниці, комерційного процесу або інформації, розкриття якої суперечитиме публічному порядку.

5. Запитаний орган повинен повідомити орган, що запитує, про підстави відхилення запиту про надання інформації.

1. Якщо держава-член запитує інформацію згідно із цією Директивою, запитана держава-член повинна застосувати заходи, спрямовані на збір інформації, для отримання запитаної інформації, навіть якщо така держава-член може не потребувати такої інформації для власних цілей оподаткування. Зазначений обов’язок не обмежує параграфи 2, 3 і 4 статті 17, застосування яких жодним чином не повинне тлумачитися як таке, що дозволяє запитаній державі-члену відмовлятися від надання інформації виключно тому, що вона не має національного інтересу в такій інформації.

2. Стаття 17(2) та (4) у жодному разі не повинна тлумачитися як така, що дозволяє запитаному органу держави-члена відмовлятися надавати інформацію, виключно тому що цією інформацією володіє банк, інша фінансова установа, номінальний утримувач або особа, що діє в якості агента або довіреної особи, або тому що вона стосується часток участі в особі.

3. Незважаючи на параграф 2, держава-член може відмовити в передачі запитаної інформації, якщо така інформація стосується податкових періодів до 01 січня 2011 року і якщо в передачі такої інформації можна було би відмовити на підставі статті 8(1) Директиви 77/799/ЄЕС, якби вона була запитана до 11 березня 2011 року

Якщо держава-член здійснює з третьою країною ширшу співпрацю, ніж та, що передбачена згідно із цією Директивою, така держава-член не може відмовити будь-якій іншій державі-члені у приєднанні до такої ширшої співпраці з такою державою-членом.

1. Запити про надання інформації та про проведення адміністративних розслідувань відповідно до статті 5, а також відповіді на них, підтвердження отримання, запити про надання додаткової довідкової інформації, повідомлення про неможливість надання інформації або відмову відповідно до статті 7 повинні, наскільки це можливо, надсилатися з використанням стандартної форми, ухваленої Комісією згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2).

Стандартні форми можуть супроводжуватися звітами, заявами та будь-якими іншими документами або їх засвідченими копіями чи витягами з них.

2. Стандартна форма, зазначена в параграфі 1, повинна включати принаймні таку інформацію, яка має надаватися органом, що запитує:

(a) ідентифікаційні дані особи, що підлягає перевірці чи розслідуванню;

(b) ціль оподаткування, для якої запитують інформацію.

Орган, що запитує, може, у межах відомої йому інформації та відповідно до міжнародних змін, вказати ім’я та адресу будь-якої особи, яка, ймовірно, володіє запитаною інформацією, а також будь-який елемент, що може сприяти збору інформації запитаним органом.

3. Інформація, надана на добровільній основі, і підтвердження її отримання згідно зі статтями 9 і 10, відповідно, запити про адміністративне повідомлення відповідно до статті 13 та відгук відповідно до статті 14 повинні надсилатися з використанням стандартної форми, ухваленої Комісією згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2).

4. Автоматичний обмін інформацією згідно зі статтею 8 повинен здійснюватися з використанням стандартного комп’ютерного формату, покликаного полегшити такий автоматичний обмін, і на основі наявного комп’ютерного формату згідно зі статтею 9 Директиви 2003/48/ЄС, що його необхідно використовувати для всіх типів автоматичного обміну інформацією, які ухвалені Комісією відповідно до процедури, зазначеної у статті 26(2).

5. Комісія ухвалює стандартні форми, у тому числі умови щодо мови, згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2), у таких випадках:

(a) для автоматичного обміну інформацією про попередні рішення щодо транскордонних операцій та попередні угоди про ціноутворення відповідно до статті 8а - до 01 січня 2017 року;

(b) для автоматичного обміну інформацією про підзвітні транскордонні механізми відповідно до статті 8ab - до 30 червня 2019 року.

Такі стандартні форми не повинні виходити за межі компонентів обміну інформацією, зазначених у статтях 8a(6) і 8ab(14), та інших пов’язаних полів, що стосуються таких компонентів, які необхідні для досягнення цілей статей 8a і 8ab, відповідно.

Умови щодо мови, зазначені в першому підпараграфі, не перешкоджають державам-членам повідомляти інформацію, зазначену у статтях 8a і 8ab, будь-якою з офіційних мов Союзу. Однак у таких умовах щодо мови може бути передбачено, що ключові елементи такої інформації також повинні бути надіслані іншою офіційною мовою Союзу.

6. Автоматичний обмін інформацією про звіт у розрізі країн відповідно до статті 8aa повинен здійснюватися з використанням стандартної форми, передбаченої в таблицях 1, 2 і 3 секції III додатка III. Комісія, за допомогою імплементаційних актів, ухвалює умови щодо мови для такого обміну до 31 грудня 2016 року. Вони не перешкоджають державам-членам повідомляти інформацію, зазначену у статті 8aa, будь-якою з офіційних мов Союзу. Однак у таких умовах щодо мови може бути передбачено, що ключові елементи такої інформації також повинні бути надіслані іншою офіційною мовою Союзу. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з процедурою, зазначеною в статті 26(2).

1. Інформація, яку повідомляють згідно із цією Директивою, повинна, наскільки це можливо, надаватися за допомогою електронних засобів із використанням мережі CCN.

За необхідності, Комісія повинна ухвалити практичні умови, необхідні для імплементації першого підпараграфа, згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2).

2. Комісія відповідає за будь-який розвиток мережі CCN, необхідний для забезпечення можливості обміну інформацією між державами-членами та забезпечення безпеки мережі CCN.

Держави-члени відповідають за будь-який розвиток їхніх систем, необхідний для забезпечення можливості обміну інформацією з використанням мережі CCN і забезпечення безпеки їхніх систем.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб кожну підзвітну фізичну особу було повідомлено про порушення безпеки даних такої особи, якщо таке порушення може мати негативний вплив на захист персональних даних або приватності такої особи.

Держави-члени відмовляються від усіх вимог про відшкодування витрат, понесених у ході застосування цієї Директиви, окрім, у відповідних випадках, вимог стосовно винагороди експертів.

3. Особи, належним чином акредитовані органом акредитації з питань безпеки при Комісії, можуть мати доступ до такої інформації в обсязі, необхідному для обслуговування, підтримки та розвитку довідника, зазначеного в параграфі 5, і мережі CCN.

4. Запити про співпрацю, у тому числі запити про повідомлення, і документи, що додаються, можуть бути складені будь-якою мовою, погодженою між запитаним органом і органом, що запитує.

Такі запити повинні супроводжуватися перекладом офіційною мовою або однією з офіційних мов держави-члена запитаного органу тільки у спеціальних випадках, коли запитаний орган вказує причину вимоги щодо надання перекладу.

5. Комісія повинна, до 31 грудня 2017 року, розробити та забезпечити технічною та логістичною підтримкою захищений центральний довідник для держав-членів щодо адміністративної співпраці у сфері оподаткування, у якому фіксується інформація, яка підлягає повідомленню відповідно до статті 8a(1) та (2), для виконання вимог щодо автоматичного обміну, які передбачені в зазначених параграфах.

Комісія повинна, до 31 грудня 2019 року, розробити та забезпечити технічною та логістичною підтримкою захищений центральний довідник для держав-членів щодо адміністративної співпраці у сфері оподаткування, у якому фіксується інформація, яка підлягає повідомленню відповідно до статті 8ab(13), (14) та (16), для виконання вимог щодо автоматичного обміну, які передбачені в зазначених параграфах.

Компетентні органи всіх держав-членів повинні мати доступ до інформації, що міститься в такому довіднику. Комісія також повинна мати доступ до інформації, що міститься в такому довіднику, але з обмеженнями, визначеними у статтях 8a(8) та 8ab(17). Необхідні практичні умови ухвалюються Комісією згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2).

До початку функціонування такого захищеного центрального довідника автоматичний обмін, передбачений у статті 8a(1) та (2) і статті 8ab(13), (14) та (16), здійснюється згідно з параграфом 1 цієї статті та застосовними практичними умовами.

6. Інформація, яку повідомляють згідно зі статтею 8aa(2), повинна, наскільки це можливо, надаватися за допомогою електронних засобів із використанням мережі CCN. Комісія, за допомогою імплементаційних актів, ухвалює необхідні практичні умови для модернізації мережі CCN. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з процедурою, зазначеною в статті 26(2).

1. Держави-члени повинні вживати усіх необхідних заходів, щоб:

(a) забезпечити ефективну внутрішню координацію в рамках організації, зазначеної у статті 4;

(b) забезпечити пряму співпрацю з органами інших держав-членів, зазначеними у статті 4;

(c) забезпечити безперебійне функціонування механізмів адміністративної співпраці, передбачених у цій Директиві.

1a. З метою імплементації та забезпечення виконання законів держав-членів, які вводять в дію цю Директиву, і забезпечення здійснення встановленої нею адміністративної співпраці у державах-членах законом повинен бути передбачений доступ податкових органів до механізмів, процедур, документів та інформації, зазначених у статтях 13, 30, 31 та 40 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/849 (- 4).

2. Комісія повинна повідомляти кожній державі-члену будь-яку загальну інформацію стосовно імплементації та застосування цієї Директиви, яку вона отримує та може надати.

1. Держави-члени та Комісія повинні дослідити та оцінити здійснення адміністративної співпраці, передбаченої в цій Директиві.

2. Держави-члени повинні надати Комісії будь-яку релевантну інформацію, необхідну для оцінювання ефективності адміністративної співпраці згідно із цією Директивою для протидії ухиленню від сплати податків і уникненню оподаткування.

3. Держави-члени повинні надавати Комісії щорічну оцінку ефективності автоматичного обміну інформацією, зазначеного у статтях 8, 8a, 8aa і 8ab, а також досягнутих практичних результатів. Комісія, за допомогою імплементаційних актів, ухвалює форму та умови надання такої щорічної оцінки. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з процедурою, зазначеною в статті 26(2).

4. Комісія, згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2), визначає перелік статистичних даних, які повинні бути надані державами-членами для цілей оцінювання цієї Директиви.

1. Комісія повинна зберігати конфіденційність інформації, наданої Комісії згідно із цією Директивою, відповідно до положень, які застосовуються до органів Союзу, і така інформація не може використовуватися для будь-яких цілей, інших ніж визначення того, чи і в якому обсязі держави-члени дотримуються цієї Директиви.

2. Інформація, надана Комісії державою-членом згідно зі статтею 23, а також будь-який звіт чи документ, складений Комісією з використанням такої інформації, може бути переданий іншим державам-членам. Така передана інформація підпадає під дію обов’язку щодо збереження службової таємниці та захисту, який поширюється на подібну інформацію згідно з національним правом держави-члена, що її отримала.

Складені Комісією звіти та документи, зазначені в першому підпараграфі, можуть використовуватися державами-членами тільки для аналітичних цілей і не повинні публікуватися або надаватися будь-якій іншій особі чи органу без явної згоди Комісії.

1. У випадках, коли компетентний орган держави-члена отримує від третьої країни інформацію, яка, ймовірно, має значення для адміністрування та забезпечення виконання національного законодавства держави-члена щодо податків, зазначених у статті 2, такий орган може, якщо це дозволено згідно з угодою з такою третьою країною, надати таку інформацію компетентним органам держав-членів, яким така інформація може бути корисною, і будь-яким органам, що запитують.

2. Компетентні органи можуть передавати, згідно з їхніми національними положеннями щодо передачі персональних даних третім країнам, інформацію, отриману згідно із цією Директивою, третій країні в разі дотримання всіх зазначених нижче умов:

(a) компетентний орган держави-члена, з якої походить інформація, дав згоду на таку передачу;

(b) відповідна третя країна зобов’язалася забезпечити співпрацю, необхідну для збору інформації про невідповідний або незаконний характер операцій, які потенційно суперечать податковому законодавству або порушують його.

1. Будь-який обмін інформацією згідно із цією Директивою підпадає під дію положень, які імплементують Директиву 95/46/ЄС. Однак держави-члени повинні, для цілей правильного застосування цієї Директиви, обмежити обсяг обов’язків і прав, передбачених у статті 10, статті 11(1), статтях 12 і 21 Директиви 95/46/ЄС, настільки, наскільки це необхідно для захисту інтересів, вказаних у статті 13(1)(e) зазначеної Директиви.

1a. Регламент (ЄС) № 45/2001 застосовується до будь-якого опрацювання персональних даних, згідно із цією Директивою, установами та органами Союзу. Однак для цілей правильного застосування цієї Директиви обсяг обов’язків і прав, передбачених у статті 11, статті 12(1), статтях 13-17 Регламенту (ЄС) № 45/2001, обмежується настільки, наскільки це необхідно для захисту інтересів, вказаних у пункті (b) статті 20(1) зазначеного Регламенту.

2. Фінансові установи, що звітують, і компетентні органи кожної держави-члена вважаються контролерами даних для цілей Директиви 95/46/ЄС.

3. Незважаючи на параграф 1, кожна держава-член повинна забезпечити, щоб кожна фінансова установа, що звітує, яка підпадає під її юрисдикцію, повідомляла кожній відповідній підзвітній фізичній особі, що інформація стосовно неї, зазначена у статті 8(3a), збиратиметься та передаватиметься відповідно до цієї Директиви, а також повинна забезпечити, щоб фінансова установа, що звітує, заздалегідь надавала такій фізичні особі всю інформацію, на яку вона має право відповідно до національного законодавства, що імплементує Директиву 95/46/ЄС, аби така фізична особа могла скористатися своїми правами на захист даних, але в будь-якому разі до того, як відповідна фінансова установа, що звітує, надасть інформацію, зазначену у статті 8(3a), компетентному органу її держави-члена резидентства.

4. Інформація, яку опрацьовують відповідно до цієї Директиви, повинна зберігатися не довше, ніж це необхідно для досягнення цілей цієї Директиви, але в будь-якому разі відповідно до національних правил щодо строку позовної давності кожного з контролерів даних.

Держави-члени повинні встановити правила щодо санкцій, застосовних за порушення національних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви, які стосуються статей 8aa та 8ab, і вживати всіх заходів, необхідних для забезпечення їх виконання. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

1. Комісії допомагає Комітет з адміністративної співпраці з питань оподаткування. Такий Комітет є комітетом у розумінні Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (- 5).

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) 182/2011.

1. Кожні п’ять років після 01 січня 2013 року Комісія повинна подавати звіт про застосування цієї Директиви Європейському Парламенту і Раді.

2. Кожні два роки після 01 липня 2020 року держави-члени та Комісія повинні оцінювати доцільність додатку IV і Комісія повинна подавати звіт Раді. Такий звіт, у відповідних випадках, повинен супроводжуватися законодавчою пропозицією.

1. Незважаючи на строки подання інформації про підзвітні транскордонні механізми, як вказано у статті 8ab(12), держави-члени можуть вжити заходів, необхідних для надання можливості посередникам і відповідним платникам податків подати, до 28 лютого 2021 року, інформацію про підзвітні транскордонні механізми, перший етап яких був реалізований у період між 25 червня 2018 року та 30 червня 2020 року.

2. Якщо держави-члени вживають заходів, як зазначено в параграфі 1, вони також повинні вжити заходів, які необхідні, щоб:

(a) незважаючи на статтю 8ab(18), інформація була вперше повідомлена до 30 квітня 2021 року;

(b) 30-денний період надання інформації, зазначений у статті 8ab(1) та (7), розпочався до 01 січня 2021 року, якщо:

(i) підзвітний транскордонний механізм надається для реалізації або готовий до реалізації або якщо його перший етап був реалізований у період між 01 липня 2020 року і 31 грудня 2020 року; або

(ii) посередники у розумінні другого параграфа пункту 21 статті 3 надають, безпосередньо або через інших осіб, допомогу, підтримку або консультації у період між 01 липня 2020 року і 31 грудня 2020 року;

(c) у випадку стандартизованих механізмів, перший періодичний звіт згідно зі статтею 8ab(2) був підготовлений посередником до 30 квітня 2021 року.

3. Незважаючи на строк, встановлений у пункті (b) статті 8(6), держави-члени можуть вжити заходів, щоб інформація, зазначена у статті 8(3a), яка стосується 2019 календарного року або іншого відповідного звітного періоду, була надана протягом 12 місяців з моменту завершення 2019 календарного року або іншого відповідного звітного періоду.

1. Рада, діючи одноголосно за пропозицією Комісії, може ухвалити імплементаційне рішення про продовження періоду відтермінування строків, визначеного у статті 27а, на три місяці за умови збереження серйозних ризиків для громадського здоров’я, перешкод і порушення економічної рівноваги, спричинених пандемією COVID-19, і застосування державами-членами заходів із локдауну.

2. Пропозиція щодо імплементаційного рішення Комісії повинна бути подана до Ради принаймні за один місяць до завершення відповідного строку.

Директиву 77/799/ЄЕС скасовано з 01 січня 2013 року.

Покликання на скасовану Директиву необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення для дотримання цієї Директиви з 01 січня 2013 року.

Однак вони повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання статті 8 цієї Директиви, з 01 січня 2015 року.

Вони негайно інформують про це Комісію.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Методи здійснення такого покликання встановлюють держави-члени.

2. Держави-члени повинні передати Комісії текст основних положень національного права, ухвалених ними у сфері застосування цієї Директиви.

Ця Директива набуває чинності у день її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Цей додаток встановлює правила звітування та комплексної перевірки, які підлягають застосуванню фінансовими установами, що звітують, з метою надання можливості державам-членам повідомляти, шляхом автоматичного обміну, інформацію, вказану у статті 8(3a) цієї Директиви. У цьому додатку також описані правила та адміністративні процедури, що їх повинні мати держави-члени для забезпечення ефективного впровадження та дотримання визначених нижче процедур звітування та комплексної перевірки.

A. Згідно з параграфами C-E, кожна фінансова установа, що звітує, зобов’язана надавати компетентному органу своєї держави-члена зазначену нижче інформацію щодо кожного підзвітного рахунку такої фінансової установи, що звітує:

1. ім’я, адресу, державу-члена (держав-членів) резидентства, податковий ідентифікаційний номер (номери) та дату і місце народження (у випадку фізичної особи) кожної підзвітної особи, що є власником рахунку, та, у випадку будь-якого суб’єкта, який є власником рахунку та який після застосування процедур комплексної перевірки, що відповідають секціям V, VI та VII, ідентифікований як такий, що має одну або більше контролюючих осіб, які є підзвітною особою, найменування, адресу, державу-члена (держав-членів) та іншу юрисдикцію (юрисдикції) резидентства і податковий ідентифікаційний номер (номери) суб’єкта, а також ім’я, адресу, державу-члена (держав-членів) резидентства, податковий ідентифікаційний номер (номери) та дату і місце народження кожної підзвітної особи;

2. номер рахунку (або функціональний еквівалент за відсутності номера рахунку);

3. найменування та ідентифікаційний номер (за наявності) фінансової установи, що звітує;

4. залишок або суму на рахунку (у тому числі, у випадку договору страхування з грошовою вартістю або договору про ануїтет, грошову вартість або викупну суму) на кінець відповідного календарного року чи іншого відповідного звітного періоду або, якщо рахунок було закрито протягом такого року або періоду, на момент закриття рахунку;

5. у випадку будь-якого кастодіального рахунку:

(a) загальну валову суму відсотків, загальну валову суму дивідендів та загальну валову суму іншого доходу, отриманого стосовно активів, що утримуються на рахунку, у кожному випадку сплачену або зараховану на рахунок (або стосовно рахунку) протягом календарного року чи іншого відповідного звітного періоду; та

(b) загальні валові надходження від продажу або погашення фінансових активів, сплачені або зараховані на рахунок протягом календарного року або іншого відповідного звітного періоду, щодо яких фінансова установа, що звітує, діяла як зберігач, брокер, номінальний утримувач або в іншій якості як агент в інтересах власника рахунку;

6. у випадку будь-якого депозитного рахунку, загальну валову суму відсотків, сплачених або зарахованих на рахунок протягом календарного року чи іншого відповідного звітного періоду; та

7. у випадку будь-якого рахунку, не описаного в підпараграфі A(5) або (6), загальну валову суму, сплачену або зараховану на користь власника рахунку стосовно рахунку протягом календарного року чи іншого відповідного звітного періоду, щодо якого фінансова установа, що звітує, є боржником або дебітором, включаючи агреговану суму будь-яких виплат у рамках погашення, здійснених на користь власника рахунку протягом календарного року чи іншого відповідного звітного періоду.

B. У повідомленій інформації необхідно вказувати валюту, у якій деномінована кожна сума.

C. Незважаючи на підпараграф A(1), стосовно кожного підзвітного рахунку, який є рахунком, що існував раніше, податковий ідентифікаційний номер (номери) або дату народження не потрібно повідомляти, якщо такий податковий ідентифікаційний номер (номери) або дата народження не містяться в записах фінансової установи, що звітує, та в іншому порядку не підлягають збору такою фінансовою установою, що звітує, відповідно до національного законодавства або будь-якого правового інструмента Союзу. Однак фінансова установа, що звітує, зобов’язана докладати розумних зусиль для отримання податкового ідентифікаційного номеру (номерів) і дати народження стосовно рахунків, що існували раніше, до кінця другого календарного року, що слідує за роком, у якому рахунки, що існували раніше, були ідентифіковані як підзвітні рахунки.

D. Незважаючи на підпараграф A(1), податковий ідентифікаційний номер не потрібно повідомляти, якщо податковий ідентифікаційний номер не був виданий відповідною державою-членом або іншою юрисдикцією резидентства.

E. Незважаючи на підпараграф A(1), місце народження не потрібно повідомляти, за винятком таких випадків:

(1) фінансова установа, що звітує, іншим чином зобов’язана отримати та повідомити його відповідно до національного права, або фінансова установа, що звітує, іншим чином зобов’язана або була зобов’язана отримати та повідомити його відповідно до будь-якого правового інструмента Союзу, який або був чинним станом на 05 січня 2015 року; та

(2) воно доступне в даних з можливістю електронного пошуку, які веде фінансова установа, що звітує.

A. Рахунок вважається підзвітним рахунком починаючи з дати його ідентифікації як такого за результатами процедур комплексної перевірки в секціях II-VII, і, якщо не передбачено інше, інформацію щодо підзвітного рахунку необхідно надавати щорічно в календарному році, що слідує за роком, якого стосується інформація.

B. Залишок або суму на рахунку визначають станом на останній день календарного року або іншого відповідного звітного періоду.

C. У випадках, коли необхідно визначити пороговий залишок або суму станом на останній день календарного року, відповідний залишок або суму необхідно визначати станом на останній день звітного періоду, що закінчується протягом такого календарного року або одночасно з ним.

D. Кожна держава-член може дозволити фінансовим установам, що звітують, використовувати надавачів послуг для виконання обов’язків щодо звітування та комплексної перевірки, покладених на такі фінансові установи, що звітують, як передбачено в національному праві, однак відповідальність за такі обов’язки несуть фінансові установи, що звітують.

E. Кожна держава-член може дозволити фінансовим установам, що звітують, застосовувати процедури комплексної перевірки, розроблені для нових рахунків, до рахунків, що існували раніше, і процедури комплексної перевірки, розроблені для рахунків з високою вартістю, до рахунків з низькою вартістю. Якщо держава-член дозволяє використовувати процедури комплексної перевірки для нових рахунків стосовно рахунків, що існували раніше, продовжують застосовуватися правила, які в іншому разі застосовувалися би до рахунків, що існували раніше.

A. Вступ. Наведені нижче процедури застосовують для цілей ідентифікації підзвітних рахунків з-поміж рахунків фізичних осіб, що існували раніше.

B. Рахунки з низькою вартістю. Наведені нижче процедури застосовують до рахунків з низькою вартістю.

1. Адреса реєстрації. Якщо фінансова установа, що звітує, має у своїх записах поточну адресу реєстрації фізичної особи - власника рахунку, отриману на основі документальних доказів, фінансова установа, що звітує, може вважати фізичну особу - власника рахунку резидентом для цілей оподаткування держави-члена або іншої юрисдикції, у якій розташована адреса, щоб визначити, чи є така фізична особа - власник рахунку підзвітною особою.

2. Пошук в електронних записах. Якщо фінансова установа, що звітує, не впевнена в поточній адресі реєстрації фізичної особи - власника рахунку, отриманій на основі документальних доказів, як передбачено в підпараграфі B(1), фінансова установа, що звітує, повинна перевірити дані з можливістю електронного пошуку, які веде фінансова установа, що звітує, на наявність будь-якої із зазначених нижче ознак і застосовувати підпараграфи B(3)-(6):

(a) ідентифікація власника рахунку як резидента держави-члена;

(b) поточна поштова адреса або адреса реєстрації (у тому числі поштова скринька) у державі-члені;

(c) один або більше телефонних номерів у державі-члені та жодного телефонного номера в державі-члені фінансової установи, що звітує;

(d) постійно діючі інструкції (крім тих, що стосуються депозитного рахунку) щодо переказу коштів на рахунок, що ведеться в державі-члені;

(e) чинна довіреність або право підпису, надане особі з адресою в державі-члені; або

(f) вказівка "до запитання" або адреса "на ім’я" в державі-члені, якщо фінансова установа, що звітує, не має будь-якої іншої адреси у досьє власника рахунку.

3. Якщо в ході електронного пошуку не було виявлено жодної ознаки, зазначеної в підпараграфі B(2), проведення подальших дій не вимагається до зміни обставин, що призводить до виникнення однієї або більше ознак, пов’язаних із рахунком, або до того, що рахунок стає рахунком з високою вартістю.

4. Якщо в ході електронного пошуку було виявлено будь-яку з ознак, зазначених у підпараграфі B(2)(a)-(e), або якщо відбулася зміна обставин, що призводить до виникнення однієї або більше ознак, пов’язаних із рахунком, фінансова установа, що звітує, повинна розглядати власника рахунку як резидента для цілей оподаткування кожної держави-члена, щодо якої було виявлено таку ознаку, окрім випадків, коли вона вирішує застосувати підпараграф B(6) і один із винятків у цьому підпараграфі застосовується до такого рахунку.

5. Якщо в ході електронного пошуку було виявлено вказівку "до запитання" або адресу "на ім’я" і жодної іншої адреси та ознаки власника рахунку, зазначеної в підпараграфі B(2)(a)-(e), фінансова установа, що звітує, повинна в порядку, що найбільше відповідає обставинам, застосувати пошук у записах на паперовому носії, описаний у підпараграфі C(2), або вимагати від власника рахунку документ самостійної оцінки або документальні докази для встановлення резидентства для цілей оподаткування такого власника рахунку. Якщо в ході пошуку в записах на паперовому носії не було виявлено жодної ознаки, а спроба отримати документ самостійної оцінки або документальні докази не принесла результатів, фінансова установа, що звітує, повинна повідомити про такий рахунок компетентний орган своєї держави-члена як про недокументований рахунок.

6. Незважаючи на виявлення ознак згідно з підпараграфом B(2), фінансова установа, що звітує, може не вважати власника рахунку резидентом держави-члена, якщо:

(a) інформація про власника рахунку містить поточну поштову адресу або адресу реєстрації в такій державі-члені, один або більше телефонних номерів у такій державі-члені (та жодного телефонного номера в державі-члені фінансової установи, що звітує) або постійно діючі інструкції (щодо фінансових рахунків, крім тих, що стосуються депозитного рахунку) щодо переказу коштів на рахунок, що ведеться в державі-члені, і фінансова установа, що звітує, отримує або попередньо перевірила та зафіксувала:

(i) документ самостійної оцінки від власника рахунку держави-члена (держав-членів) чи іншої юрисдикції (юрисдикцій) резидентства такого власника рахунку, що не включає таку державу-члена; та

(ii) документальні докази, що встановлюють статус власника рахунку як непідзвітного;

(b) інформація про власника рахунку містить чинну довіреність або право підпису, надані особі з адресою в такій державі-члені, і фінансова установа, що звітує, отримує або попередньо перевірила та зафіксувала:

(i) документ самостійної оцінки від власника рахунку держави-члена (держав-членів) чи іншої юрисдикції (юрисдикцій) резидентства такого власника рахунку, що не включає таку державу-члена; або

(ii) документальні докази, що встановлюють статус власника рахунку як непідзвітного.

C. Посилені процедури перевірки для рахунків з високою вартістю. До рахунків з високою вартістю застосовують зазначені нижче посилені процедури перевірки.

1. Пошук в електронних записах. Щодо рахунків з високою вартістю, фінансова установа, що звітує, повинна перевірити дані з можливістю електронного пошуку, що ведуться такою фінансовою установою, що звітує, на наявність будь-якої з ознак, описаних у підпараграфі B(2).

2. Пошук у записах на паперовому носії. Якщо бази даних з можливістю електронного пошуку фінансової установи, що звітує, включають поля, які призначені для інформації, описаної в підпараграфі C(3), і містять всю таку інформацію, подальший пошук у записах на паперовому носії не вимагається. Якщо електронні бази даних не містять усю таку інформацію, щодо рахунку з високою вартістю, фінансова установа, що звітує, повинна також перевірити поточне досьє з основними даними клієнтів та, тією мірою, якою вони відсутні в поточному досьє з основними даними клієнтів, зазначені нижче документи, пов’язані з рахунком та отримані фінансовою установою, що звітує, протягом останніх п’яти років, на наявність будь-якої з ознак, описаних у підпараграфі B(2):

(a) останні документальні докази, зібрані щодо рахунку;

(b) останній договір або документацію про відкриття рахунку;

(c) останню документацію, отриману фінансовою установою, що звітує, згідно з процедурами боротьби з відмиванням грошей/ідентифікації клієнтів або для інших регуляторних цілей;

(d) будь-яку чинні форми довіреності або права на підпис; та

(e) будь-які чинні постійно діючі інструкції (окрім тих, що стосуються депозитного рахунку) щодо переказу коштів.

3. Виняток у випадку, коли бази даних містять достатню інформацію. Фінансова установа, що звітує, не зобов’язана здійснювати пошук у записах на паперовому носії, описаний у підпараграфі C(2), якщо інформація з можливістю електронного пошуку фінансової установи, що звітує, містить такі дані:

(a) статус резидентства власника рахунку;

(b) адресу реєстрації та поштову адресу власника рахунку, що наразі містяться у досьє фінансової установи, що звітує;

(c) телефонний номер (номери) власника рахунку, що наразі містяться у досьє, за наявності, фінансової установи, що звітує;

(d) у випадку фінансових рахунків, інших ніж депозитні рахунки, чи наявні постійно діючі інструкції щодо переказу коштів з відповідного рахунку на інший рахунок (у тому числі на рахунок в іншій філії фінансової установи, що звітує, або в іншій фінансовій установі);

(e) чи наявна поточна адреса "на ім’я" або вказівка "до запитання" для власника рахунку; та

(f) чи наявні будь-яка довіреність або право підпису стосовно рахунку.

4. Перевірка менеджера з питань роботи з клієнтами на наявність фактичних знань. На додаток до пошуку в електронних записах і пошуку в записах на паперовому носії, описаних у підпараграфах C(1) та (2), фінансова установа, що звітує, повинна розглядати як підзвітний рахунок будь-який рахунок з високою вартістю, закріплений за менеджером з питань роботи з клієнтами (включно з будь-якими фінансовими рахунками, агрегованими з таким рахунком з високою вартістю), якщо менеджер з питань роботи з клієнтами фактично знає, що власник рахунку є підзвітною особою.

5. Наслідки виявлення ознак.

(a) Якщо жодна з ознак, наведених у підпараграфі B(2), не виявлена під час посиленої перевірки рахунків з високою вартістю, описаної в параграфі С, і відповідно до підпараграфа С(4) не виявлено, що рахунок належить підзвітній особі, жодні подальші дії не вимагаються, поки не відбудеться зміна обставин, внаслідок якої виникне одна або більше ознак, пов’язаних із рахунком.

(b) Якщо будь-яка з ознак, наведених у підпараграфі B(2)(a)-(e), виявлена під час посиленої перевірки рахунків з високою вартістю, описаної в параграфі С, або в разі істотної зміни обставин, у результаті якої виникне одна або більше ознак, пов’язаних із рахунком, фінансова установа, що звітує, повинна вважати цей рахунок підзвітним рахунком стосовно кожної держави-члена, для якої виявлена ознака, крім випадків, коли вона вирішить застосовувати підпараграф B(6) і один із винятків у зазначеному підпараграфі застосовується до такого рахунку.

(c) Якщо вказівка "до запитання" або адреса "на ім’я" була виявлена в ході посиленої перевірки рахунків з високою вартістю, описаної в параграфі С, і жодної іншої адреси та жодної іншої ознаки, визначеної в підпараграфах B(2)(a)-(e), стосовно власника рахунку не виявлено, фінансова установа, що звітує, повинна отримати від такого власника рахунку документ самостійної оцінки або документальні докази для встановлення резидентства для цілей оподаткування власника рахунку. Якщо фінансова установа, що звітує, не може отримати такий документ самостійної оцінки або документальні докази, вона повинна повідомити про цей рахунок компетентний орган своєї держави-члена як про недокументований рахунок.

6. Якщо рахунок фізичної особи, що існував раніше, не є рахунком з високою вартістю станом на 31 грудня 2015 року, однак стає ним станом на останній день наступного календарного року, фінансова установа, що звітує, повинна провести процедури посиленої перевірки, описані в параграфі C, стосовно такого рахунку протягом календарного року, що слідує за роком, у якому такий рахунок стає рахунком з високою вартістю. Якщо за результатами цієї перевірки такий рахунок був ідентифікований як підзвітний рахунок, фінансова установа, що звітує, повинна надавати необхідну інформацію про такий рахунок за рік, у якому він був ідентифікований як підзвітний рахунок, і за наступні роки на щорічній основі, крім випадків, коли власник рахунку перестає бути підзвітною особою.

7. Після застосування фінансовою установою, що звітує, процедур посиленої перевірки, описаних у параграфі С, до рахунку з високою вартістю, фінансова установа, що звітує, не зобов’язана повторно застосовувати такі процедури, окрім перевірки менеджера з питань роботи з клієнтами, описаної в підпараграфі C(4), стосовно того самого рахунку з високою вартістю в будь-якому наступному році, окрім випадків, коли рахунок є недокументованим, у зв’язку з чим фінансова установа, що звітує, повинна повторно застосовувати їх щороку, доки такий рахунок не перестане бути недокументованим.

8. Якщо відбулася зміна обставин щодо рахунку з високою вартістю, що призвела до виникнення однієї або більше ознак, описаних у підпараграфі B(2), пов’язаних із рахунком, фінансова установа, що звітує, повинна вважати такий рахунок підзвітним рахунком стосовно кожної держави-члена, щодо якої було виявлено ознаку, окрім випадків, коли вона вирішує застосувати підпараграф B(6) і один із винятків у зазначеному підпараграфі застосовується до такого рахунку.

9. Фінансова установа, що звітує, повинна впровадити процедури для забезпечення того, щоб менеджер з питань роботи з клієнтами виявляв будь-яку зміну обставин стосовно рахунку. Наприклад, якщо менеджеру з питань роботи з клієнтами повідомляють, що власник рахунку має нову поштову адресу в державі-члені, фінансова установа, що звітує, зобов’язана розглядати таку нову адресу як зміну обставин і, якщо вона вирішує застосувати підпараграф B(6), повинна отримати належну документацію від власника рахунку.

D. Перевірка рахунків фізичних осіб з високою вартістю, що існували раніше, повинна бути завершена до 31 грудня 2016 року. Перевірка рахунків фізичних осіб з низькою вартістю, що існували раніше, повинна бути завершений до 31 грудня 2017 року.

E. Будь-який рахунок фізичної особи, що існував раніше, який був ідентифікований як підзвітний рахунок згідно з цією секцією, повинен вважатися підзвітним рахунком протягом усіх наступних років, окрім випадків, коли власник рахунку перестає бути підзвітною особою.

Наведені нижче процедури застосовуються для цілей виявлення підзвітних рахунків з-поміж нових рахунків фізичних осіб.

A. Щодо нових рахунків фізичних осіб, після відкриття рахунку фінансова установа, що звітує, повинна отримати документ самостійної оцінки, який може входити до складу документації про відкриття рахунку, що дає змогу фінансовій установі, що звітує, визначити резидентство власника рахунку для цілей оподаткування, і підтвердити обґрунтованість такого документа самостійної оцінки на підставі інформації, отриманої фінансовою установою, що звітує, у зв’язку з відкриттям рахунку, включаючи будь-яку документацію, зібрану згідно з процедурами боротьби з відмиванням грошей/ідентифікації клієнтів.