ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема пункту (b) статті 82(2),

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (-1)

Після консультацій з Комітетом регіонів,

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (-2),

Оскільки:

(1) Мета цієї Директиви - забезпечити дієвість права доступу до захисника, як передбачено Директивою Європейського Парламенту і Ради 2013/48/ЄС (-3), надаючи змогу підозрюваним та обвинуваченим у кримінальних провадженнях і розшукуваним особам у провадженнях за європейським ордером на арешт скористатися допомогою захисника за рахунок держав-членів відповідно до Рамкового рішення Ради 2002/584/ЮВС (-4) (розшукувані особи).

(2) Встановлюючи спільні мінімальні правила щодо права на правову допомогу підозрюваним, обвинувачуваним і розшукуваним особам, ця Директива має на меті посилити довіру держав-членів до системи кримінального правосуддя інших держав-членів і таким чином сприяти взаємному визнанню рішень у кримінальних справах.

(3) Третій параграф статті 47 Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу (Хартії), стаття 6(3)(c) Європейської конвенції про захист прав людини та фундаментальних свобод (ЄКПЛ) і стаття 14(3)(d) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП) зберігають право на правову допомогу у кримінальних провадженнях відповідно до умов положень названих документів. Хартія має таке ж юридичне значення, як і Договори; держави-члени є учасниками ЄКПЛ і МПГПП. Однак, як показав досвід, це не завжди забезпечує належний ступінь довіри до систем кримінального правосуддя інших держав-членів.

(4) 30 листопада 2009 року Рада ухвалила Резолюцію про Дорожню карту щодо посилення процесуальних прав підозрюваних і обвинувачених у кримінальному провадженні (-1) ("Дорожня карта"). У Дорожній карті передбачено застосовувати поступовий підхід та ухвалити заходи щодо права на письмовий та усний переклад (захід A), права на інформацію про права та інформацію про податки і збори (захід B), права на юридичну консультацію та правову допомогу (захід C), права спілкуватися з родичами, роботодавцями та представниками консульства (захід D), а також щодо особливих гарантій для вразливих категорій підозрюваних чи обвинувачуваних (захід E).

(5) 11 грудня 2009 року Європейська рада схвалила Дорожню карту та внесла її до Стокгольмської програми - "Відкрита та безпечна Європа на благо та захист громадян" (-2) (пункт 2.4). Європейська рада наголосила на тому, що положення Дорожньої карти мають невичерпний характер, закликаючи Комісію розглянути додаткові елементи мінімальних процесуальних прав підозрюваних та обвинувачених, а також оцінити, чи є потреба розглянути інші питання, наприклад, презумпцію невинуватості, щоб сприяти більш дієвій співпраці в цій галузі.

(6) На поточний момент відповідно до Дорожньої карти ухвалено п'ять інструментів про процесуальні права в кримінальних провадженнях, а саме Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2010/64/ЄС (-3), 2012/13/ЄС (-4), 2013/48/ЄС, (ЄС) 2016/343 (-5) і (ЄС) 2016/800 (-6).

(7) Ця Директива стосується другої частини заходу С Дорожньої карти про правову допомогу.

(8) Правова допомога повинна покривати витрати на захист підозрюваних, обвинувачених і розшукуваних осіб. Надаючи правову допомогу, компетентні органи держав-членів повинні мати можливість вимагати, щоб підозрювані, обвинувачені або розшукувані особи покривали частину витрат самостійно залежно від їх фінансового стану.

(9) Без порушення статті 6 Директиви 2016/800/ЄС, цю Директиву не потрібно застосовувати, якщо підозрювані, обвинувачені або розшукувані особи відмовилися від права доступу до захисника згідно зі статтею 9 або статтею 10(3) Директиви 2013/48/ЄС відповідно, і не відкликали таку відмову, або у випадку, якщо держави-члени застосували тимчасові відступи згідно зі статтею 3(5) або (6) Директиви 2013/48/ЄС на термін дії такого відступу.

(10) Якщо особа, яка спершу не була підозрюваною або обвинуваченою (наприклад, свідок), стає підозрюваною або обвинуваченою, то вона повинна мати право не визнавати свою винуватість і право зберігати мовчання відповідно до законодавства Європейського Союзу та Європейської конвенції з прав людини, згідно з тлумаченням Суду Європейського Союзу (Суду) і Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Тому ця Директива містить пряме покликання на практичну ситуацію, коли така особа стає підозрюваною або обвинуваченою під час допиту поліцією або іншими правоохоронними органами під час кримінальних проваджень. Якщо під час допиту особа, яка не є підозрюваною або обвинуваченою, стає такою, допит необхідно негайно припинити. Однак має бути можливим продовжити допит, якщо відповідну особу повідомили, що вона стала підозрюваною або обвинуваченою, і якщо особа має змогу повністю скористатися правами, що їх містить ця Директива.

(11) У деяких державах-членах інший орган, крім суду в справах кримінальної юрисдикції, має компетенцію призначати іншу міру покарання, ніж позбавлення волі, щодо відносно нетяжких злочинів. Наприклад, у випадку порушення правил дорожнього руху, які відбуваються у великих масштабах і можуть бути встановлені під час здійснення контролю за дорожнім рухом. У таких ситуаціях необґрунтовано вимагати від компетентних органів забезпечити дотримання всіх прав відповідно до цієї Директиви. Якщо законодавство держави-члена передбачає призначення відповідним органом міри покарання щодо нетяжких злочинів, і є або право подати апеляцію, або можливість направити справу до суду в справах кримінальної юрисдикції, цю Директиву необхідно застосовувати тільки до проваджень до розгляду цим судом такої апеляції або передачі справи.

(12) У деяких державах-членах нетяжкі злочини, зокрема нетяжкі порушення дорожнього руху, нетяжкі порушення загальних положень муніципальних нормативно-правових актів і нетяжкі порушення громадського порядку, вважають кримінальними правопорушеннями. У таких ситуаціях необґрунтовано вимагати від компетентних органів забезпечити дотримання всіх прав відповідно до цієї Директиви. Якщо законодавство держави-члена передбачає щодо нетяжких злочинів, що позбавлення волі не може бути призначене мірою покарання, то цю Директиву необхідно застосовувати тільки до проваджень до суду в справах кримінальної юрисдикції.

(13) Ця Директива застосовується до нетяжких злочинів відповідно до умов, викладених у цій Директиві. Держави-члени повинні мати змогу застосувати перевірку майнового стану, перевірити підстави для отримання правової допомоги або й те, й інше, щоб визначити, чи потрібно надати правову допомогу. За умови, що це відповідає праву на справедливий суд, можна вважати, що перевірка підстав для отримання правової допомоги не виявила такі підстави щодо певних нетяжких злочинів.

(14) Сфера застосування цієї Директиви щодо певних нетяжких злочинів не повинна впливати на зобов'язання держав-членів згідно з ЄКПЛ, щоб забезпечити право на справедливий суд, включно з правом на допомогу захисника.

(15) Якщо це відповідає праву на справедливий суд, за змістом цієї Директиви не є позбавленням волі такі ситуації: встановлення особи підозрюваного або обвинуваченого; визначення того, чи слід розпочати розслідування; перевірка володіння зброєю або інші подібні питання безпеки; виконання слідчих дій або збирання доказів, крім тих, які чітко визначені в цій Директиві, такі як: фізичне обстеження, медичний огляд, аналіз крові, тест на вміст алкоголю або подібні тести, фотографування особи або взяття відбитків пальців; доставлення підозрюваного або обвинуваченого до компетентного органу відповідно до національного законодавства.

(16) Ця Директива встановлює мінімальні норми. Держави-члени повинні мати змогу надати правову допомогу в ситуаціях, які не охоплює ця Директива, наприклад, якщо проводять слідчі дії або збирання доказів, крім тих, які безпосередньо зазначені в цій Директиві і виконуються.

(17) Відповідно до статті 6(3)(c) ЄКПЛ підозрювані та обвинувачені, які не мають достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника, повинні мати право на таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя. Ця мінімальна норма дає змогу державам-членам застосувати перевірку майнового стану, перевірити підстави для отримання правової допомоги, або те й інше. Застосування таких перевірок не повинно обмежувати або применшувати права та процесуальні гарантії, зазначені в Хартії та ЄКПЛ, відповідно до тлумачення Суду та Європейського суду з прав людини.

(18) Держави-члени повинні визначити практичні заходи з надання правової допомоги. Такі заходи можуть передбачати, що правову допомогу надають на підставі запиту від підозрюваного, обвинуваченого або розшукуваної особи. Беручи до уваги, зокрема, потреби вразливих осіб, таке прохання не повинне, однак, бути істотною умовою для надання правової допомоги.

(19) Компетентні органи повинні без необґрунтованої затримки надавати правову допомогу не пізніше ніж до допиту особи поліцією, іншим правоохоронним органом або судовим органом, або перед проведенням конкретних слідчих дій чи збиранням доказів, вказаних у цій Директиві. Якщо компетентні органи не можуть це зробити, вони повинні принаймні надати термінову або тимчасову правову допомогу до початку такого допиту або перед проведенням конкретних слідчих дій чи збиранням доказів.

(20) Беручи до уваги специфіку проваджень за європейським ордером на арешт, під час тлумачення положень цієї Директиви, які стосуються лише розшукуваних осіб, слід враховувати цю специфіку та в жодному разі не перешкоджати тлумаченню інших положень цієї Директиви.

(21) Розшукувані особи повинні мати право на правову допомогу у державі-члені, що виконує ордер. Крім того, розшукувані особи при провадженнях за європейським ордером на арешт з метою здійснити кримінальне переслідування, та які реалізують своє право на призначення захисника в державі-члені, що видає цей ордер, відповідно до Директиви 2013/48/ЄС, повинні мати право на правову допомогу в тій державі-члені з метою таких проваджень у державі-члені, що виконує ордер, в тому обсязі, наскільки правова допомога необхідна, щоб забезпечити дієвий доступ до правосуддя, як зазначено в статті 47 Хартії. Таке може бути в разі, коли захисник у державі-члені, що виконує ордер, не може ефективно виконувати свої обов'язки щодо виконання європейського ордера на арешт без допомоги захисника з держави-члена, яка видала ордер. Будь-яке рішення про надання правової допомоги в державі-члені, яка видала ордер, повинен ухвалювати орган, що має компетенцію ухвалювати такі рішення в державі-члені, на основі критеріїв, встановлених відповідною державою-членом, під час імплементації цієї Директиви.

(22) Для того, щоб розшукувані особи мали дієвий доступ до захисника, держави-члени повинні забезпечити право розшукуваних осіб на правову допомогу, доки їм у ній не відмовлено або доки рішення не відмовляти їм у такому праві стає остаточним.

(23) Під час імплементації цієї Директиви держави-члени повинні забезпечити дотримання фундаментального права на правову допомогу, як передбачено Хартією та ЄКПЛ. Вони також повинні дотримуватися Принципів і керівних настанов ООН про доступ до правової допомоги в системах кримінального правосуддя.

(24) Без порушення положень національного законодавства про обов'язкову присутність захисника, компетентний орган повинен без необґрунтованої затримки вирішити, чи надавати правову допомогу. Компетентний орган - це незалежний орган, який має компетенцію ухвалювати рішення про надання правової допомоги, або суд, включно з суддею одноосібно. В екстрених випадках, однак, має бути можливим тимчасове залучення співробітників поліції і прокуратури, якщо це необхідно для своєчасного надання правової допомоги.

(25) Якщо правова допомога була надана підозрюваному, обвинуваченому або розшукуваній особі, один із способів забезпечити її дієвість і якість - сприяти її безперервності. У зв'язку з цим, держави-члени повинні сприяти безперервності надання правової допомоги протягом кримінального провадження, а також - у відповідних випадках - у провадженнях за європейським ордером на арешт.

(26) Працівники, які беруть участь у виробленні й ухваленні рішень щодо правової допомоги в кримінальних провадженнях і в провадженнях за європейським ордером на арешт, повинні пройти відповідну підготовку. Без обмеження незалежності судової влади та відмінностей в організації судової системи в державах-членах, держави-члени повинні вимагати, щоб ті, хто відповідає за підготовку суддів, забезпечили таку підготовку для судів і суддів, які ухвалюють рішення щодо надання правової допомоги.