ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 114,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акту національним парламентам,

Беручи до уваги висновок Європейського Центрального Банку (-1),

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (-2),

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (-3), Оскільки:

(1) У березні 2003 року Комісія розпочала процес виявлення та оцінювання впливу бар’єрів на внутрішній ринок кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості. Вісімнадцятого грудня 2007 року Комісія затвердила Білу книгу про інтеграцію ринків іпотечних кредитів ЄС. У цій Білій книзі було оголошено про намір Комісії оцінити вплив, між іншим, альтернативних варіантів політики щодо переддоговірної інформації, баз даних по кредитах, кредитоспроможності, процентної ставки в річному обчисленні (APRC) і рекомендацій на кредитні договори. Комісія заснувала Експертну групу з питань кредитних історій для надання допомоги Комісії у підготуванні інструментів для покращення доступності, порівнянності та повноти кредитних даних. Також було розпочато дослідження питання про роль і діяльність кредитних посередників і некредитних установ, що надають кредитні договори, які стосуються житлової нерухомості.

(2) Відповідно до Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), внутрішній ринок є простором без внутрішніх кордонів, в якому забезпечені вільне переміщення товарів і послуг, а також свобода підприємницької діяльності. Розвиток прозорішого і ефективнішого кредитного ринку в межах такого простору є надзвичайно важливим для сприяння розвитку транскордонної діяльності та створення внутрішнього ринку кредитних договорів, які стосуються житлової нерухомості. У правових системах різних держав-членів існують значні відмінності щодо ведення господарської діяльності з надання кредитних договорів, які стосуються житлової нерухомості, і щодо регулювання та нагляду за кредитними посередниками і некредитними установами, що надають кредитні договори, які стосуються житлової нерухомості. Такі відмінності створюють перешкоди, що обмежують рівень транскордонної діяльності з точки зору попиту і пропозиції, тим самим зменшуючи конкуренцію і вибір на ринку, підвищуючи витрати надавачів на кредити та, навіть, перешкоджаючи їм вести бізнес.

(3) Фінансова криза продемонструвала, що безвідповідальна поведінка учасників ринку може підірвати основи фінансової системи, що призводить до відсутності довіри між усіма сторонами, зокрема споживачами, а також призводить до потенційно серйозних соціальних і економічних наслідків. Багато споживачів втратили довіру до фінансового сектора, а кредити стали все більш недоступними для позичальників, що призвело до збільшення числа випадків невиконання платіжних зобов’язань і примусових продажів. В результаті "Велика двадцятка" замовила Раді з фінансової стабільності роботу встановити принципи щодо надійних стандартів оцінювання платоспроможності позичальників стосовно житлової нерухомості. Хоча деякі з найсерйозніших проблем, пов’язаних з фінансовою кризою, виникли за межами ЄС, споживачі в ЄС мають значний рівень заборгованості, основна частина якої зосереджена у кредитах, пов’язаних із житловою нерухомістю. Тому доцільно забезпечити, щоб регулятивні рамки ЄС в цій галузі були стійкими, відповідали міжнародним принципам і правильно використовували низку доступних інструментів, які можуть включати використання співвідношення між сумою іпотечного кредиту та вартістю застави, співвідношення сум кредиту та доходу, співвідношення заборгованості та доходу або інших аналогічних показників, мінімального рівня, нижче якого жоден кредит не буде вважатися прийнятним, або інших компенсаційних інструментів у випадках, коли приховані ризики є вищими для споживачів або коли необхідно запобігти виникненню надмірної заборгованості домогосподарств. У зв’язку з проблемами, які були виявлені під час фінансової кризи, а також з метою забезпечення ефективного і конкурентоспроможного внутрішнього ринку, що сприяє фінансовій стабільності, Комісія запропонувала в своєму Повідомленні від 4 березня 2009 року "Стимули відновлення економіки в Європі" заходи щодо кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості, зокрема надійні рамки кредитного посередництва, в контексті забезпечення формування в майбутньому відповідальних і надійних ринків і відновлення довіри споживачів. Комісія підтвердила свою прихильність ефективному і конкурентному внутрішньому ринку в своєму Повідомленні від 13 квітня 2011 року "Закон про єдиний ринок: дванадцять важелів для стимулювання зростання і зміцнення довіри".

(4) Було виявлено низку проблем іпотечних ринків в Союзі, пов’язаних з безвідповідальним кредитуванням і позичанням, а також потенційний масштаб безвідповідальної поведінки учасників ринку, в тому числі кредитних посередників і некредитних установ. Деякі проблеми були пов’язані з кредитами, наданими в іноземній валюті, які споживачі взяли в такій валюті, щоб отримати вигоду від пропонованої ставки запозичення, але не маючи достатньої інформації про валютні ризики, або не в повній мірі розуміючи такі ризики. Чинниками таких проблем є неспроможності ринку та державного регулювання, а також інші чинники, такі як загальний економічний клімат та низький рівень фінансової грамотності. Серед інших проблем - недієві, непослідовні режими для кредитних посередників і некредитних установ, що надають кредити на житлову нерухомість, або їх відсутність. Виявлені проблеми мають потенційно значні макроекономічні ефекти поширювання, можуть бути шкідливими для споживачів, стати економічними чи правовими бар’єрами для транскордонної діяльності та створити нерівні умови конкуренції між суб’єктами господарювання.

(5) Для того, щоб сприяти появі добре функціонуючого внутрішнього ринку з високим рівнем захисту прав споживачів у сфері кредитних договорів, що стосуються нерухомого майна, а також забезпечити для споживачів, які шукають такі договори, можливість укладати їх із впевненістю в тому, що органи, з якими вони взаємодіють, будуть діяти професійно та відповідально, в деяких сферах необхідно встановити відповідно гармонізовані юридично-правові рамки ЄС, беручи до уваги відмінності в кредитних договорах, що виникають, зокрема, через відмінності в національних і регіональних ринках нерухомості.

(6) Таким чином, ця Директива повинна привести до розвитку більш прозорого, ефективного та конкурентного внутрішнього ринку за допомогою послідовних, гнучких і справедливих кредитних договорів, що стосуються нерухомості, одночасно сприяючи сталому кредитуванню і позичанню та фінансовому включенню, тим самим забезпечуючи високу ступінь захисту споживачів.

(7) Для того, щоб створити справжній внутрішній ринок з високим та еквівалентним рівнем захисту споживачів, ця Директива встановлює положення з урахуванням максимальної гармонізації в зв’язку з наданням переддоговірної інформації з використанням стандартизованого формату Європейської стандартизованої інформаційної форми (ESIS) і розрахунку APRC. Однак, з огляду на специфіку кредитних договорів, що стосуються нерухомості, та відмінностями у розвитку ринків та в умовах у державах-членах, зокрема, стосовно структури ринку і його учасників, доступних категорій продуктів і процедур отримання кредиту, держави-члени повинні бути в змозі зберігати або впроваджувати суворіші правила, ніж ті, що встановлені в цій Директиві, в тих сферах, які чітко не зазначені як сфери, що підлягають максимальній гармонізації. Такий цілеспрямований підхід необхідний для того, щоб уникнути негативного впливу на рівень захисту споживачів у зв’язку з кредитними договорами, що підпадають під дію цієї Директиви. Держави-члени повинні, наприклад, бути в змозі підтримувати або впроваджувати суворіші положення, що стосуються вимог до знань і компетентності персоналу та інструкцій щодо заповнення ESIS.

(8) Ця Директива повинна поліпшити умови створення і функціонування внутрішнього ринку шляхом зближення законів держав-членів і впровадження стандартів якості для деяких послуг, зокрема відносно розподілу і надання кредитів через кредиторів і кредитних посередників, а також шляхом сприяння впровадженню належних практик. Встановлення стандартів якості для послуг надання кредитів передбачає введення деяких положень, що стосуються вимог до допуску, нагляду, а також пруденційних вимог.

(9) У сферах, що їх не охоплює ця Директива, державам-членам дозволяється зберігати або вводити національне законодавство. Зокрема, держави-члени можуть зберігати або вводити національні положення в таких сферах, як договірне право що стосується чинності кредитних договорів, речове право, реєстрація землі, договірна інформація і, у тих випадках, коли вони не регулюються цією Директивою, у питаннях, що виникають після укладення договору. Держави-члени можуть передбачити призначення оцінювача або компанії-оцінювача або нотаріусів за взаємною згодою сторін. Зважаючи на відмінності між процесами купівлі-продажу житлової нерухомості в державах-членах, для кредиторів або кредитних посередників існує можливість отримати авансовий платіж від споживачів, за умови, що такі виплати можуть сприяти укладенню кредитного договору або покупці чи продажу нерухомості, і такою практикою можуть зловживати, особливо коли споживачі не знайомі з вимогами і звичайною практикою в такій державі-члені. Таким чином, доречно дозволяти державам-членам запроваджувати обмеження таких платежів.

(10) Цю Директиву необхідно застосовувати незалежно від того, чи є кредитор або кредитний посередник юридичною чи фізичною особою. Однак, ця Директива не повинна впливати на право держав-членів обмежувати, відповідно до законодавства ЄС, роль кредитора або кредитного посередника згідно з цією Директивою лише юридичними особами або певними типами юридичних осіб.

(11) Оскільки споживачі і підприємства знаходяться в різних ситуаціях, вони не потребують однакового рівня захисту. Хоча гарантування прав споживачів за допомогою положень, відступ від яких неможливий на підставі договору, є важливим, розумно дозволити підприємствам і організаціям укладати інші договори.

(12) Означення споживача повинно охоплювати фізичних осіб, які діють, виходячи за рамки своєї професії, справи або фаху. Проте, у випадку договорів подвійного призначення, у яких договір укладено для цілей, які знаходяться частково в рамках, частково виходячи за рамки професії, справи або фаху конкретної особи, а самі цілі фаху, сфери діяльності або професії є настільки обмеженими, що вони не є головними в загальному контексті договору, то така особа повинна також розглядатися як споживач.

(13) Хоча ця Директива регулює кредитні договори, які стосуються виключно або переважно житлової нерухомості, це не заважає державам-членам розширювати інструменти, впроваджені відповідно до цієї Директиви для захисту споживача на кредитні договори, що відносяться до інших форм нерухомості, або регулювати такі кредитні договори в інший спосіб.

(14) Терміни та означення, викладені в цій Директиві, визначають сферу застосування гармонізації. Тому зобов’язання держав-членів транспонувати цю Директиву повинні бути обмежені сферою її застосування, визначеною такими термінами та означеннями. Наприклад, зобов’язання держав-членів транспонувати цю Директиву обмежені кредитними договорами, укладеними з споживачами, тобто фізичними особами, діяльність яких, в трансакціях, охоплених цією Директивою, не пов’язана з їхнім фахом, сферою діяльності або професією. Аналогічно, держави-члени зобов’язані транспонувати положення цієї Директиви, що регулюють діяльність осіб, які виступають як кредитні посередники, як визначено у цій Директиві. Однак, ця Директива не повинна обмежувати застосування державами-членами, відповідно до законодавства ЄС, цієї Директиви в тих сферах, які не підпадають під її сферу застосування. Крім того, терміни та означення, викладені в цій Директиві, не обмежують можливість держав-членів затверджувати підкатегорії термінів та означень відповідно до національного законодавства для конкретних цілей за умови, що вони будуть відповідати термінам та означенням, викладеним в цій Директиві. Наприклад, державам-членам необхідно дозволяти визначати, відповідно до національного законодавства, підкатегорії кредитних посередників, не ідентифікованих в цій Директиві, якщо такі підкатегорії необхідні на національному рівні, наприклад для диференціювання вимог до рівня знань і компетентності, які будуть виконувати різні кредитні посередники.

(15) Мета цієї Директиви - забезпечити, щоби споживачі, які укладають кредитні договори, що стосуються нерухомості, отримували вигоду від високого рівня захищеності. Тому вона повинна застосовуватись до кредитів під заставу нерухомості, незалежно від мети кредиту, договорів рефінансування або інших кредитних договорів, які можуть допомогти власнику або співвласнику продовжити зберігати право власності на нерухомість або землю, а також застосовуватись до кредитів, які використовують для купівлі нерухомості в деяких державах-членах, в тому числі до кредитів, які не вимагають повернення основної суми, або, за виключенням випадків коли держави-члени вже мають налагоджену альтернативну структуру, до кредитів, метою яких є надання тимчасового кредиту між тим, як буде продана одна нерухомість та куплена інша, а також до кредитів із забезпеченням, наданим для ремонту житлової нерухомості.

(16) Цю Директиву не можна застосовувати до певних кредитних договорів, в рамках яких кредитор надає суму одноразово, робить періодичні платежі, або в іншій формі виплачує кредит в обмін на суму, отриману від продажу нерухомості, головною метою яких є сприяння споживанню таких продуктів як фінансові продукти для довічного утримання або інших еквівалентних спеціалізованих продуктів. Такі кредитні договори мають особливі характеристики, які виходять за рамки цієї Директиви. Наприклад, оцінювання кредитоспроможності споживача не можна застосовувати, оскільки виплати здійснюються від кредитора споживачу, а не навпаки. Така трансакція вимагає, зокрема, абсолютно іншої переддоговірної інформації. Крім того, інші продукти, такі як продаж житла для довічного утримання з правом проживання, які мають функції, аналогічні зворотній іпотеці або довічній іпотеці, не передбачають надання кредиту, і, отже, залишаються поза межами цієї Директиви.

(17) Ця Директива не повинна поширюватись на інші явно перераховані види нішових кредитних договорів, які відрізняються за своїм характером та ризиками від стандартних іпотечних кредитів, і тому потребують спеціального підходу, зокрема, це стосується кредитних договорів, укладених в результаті врегулювання в суді або іншому повноважному органі, а також деяких видів кредитних договорів, де кредит надає працедавець своїм працівникам за певних обставин, як це вже передбачено в Директиві Європейського Парламенту та Ради 2008/48/ЄС від 23 квітня 2008 року про кредитні договори для споживачів (-4). Доречно дозволити державам-членам виключати певні кредитні договори, такі, що надані обмеженій групі людей на вигідних умовах, або наданих кредитними спілками, за умови, що існують адекватні альтернативні механізми для забезпечення того, що цілі політики, які відносяться до фінансової стабільності та внутрішнього ринку, можуть бути досягнути без перешкод для фінансової інклюзії та доступу до кредиту. Кредитні договори, згідно з якими нерухомість не повинна використовуватися як будинок, квартира або інше місце проживання споживача або членів його сім’ї, і використовується як будинок, квартира, або інше місце проживання на підставі договору оренди, якому притаманні ризики і характеристики, відмінні від стандартних кредитних договорів, тому, можуть потребувати більш адаптованої схеми. Таким чином, держави-члени повинні бути в змозі вилучати такі кредитні договори зі сфери дії цієї Директиви, якщо для них існує відповідна державна схема.

(18) Незабезпечені кредитні договори, метою яких є реконструкція житлової нерухомості, на загальну суму кредиту понад 75000 євро, повинні підпадати під дію Директиви 2008/48/ЄС для забезпечення еквівалентного рівня захисту для таких споживачів та для уникнення будь-яких нормативних прогалин між зазначеною Директивою і цією Директивою. Тому до Директиви 2008/48/ЄС необхідно внести відповідні зміни.

(19) З огляду на юридичну визначеність, законодавчі рамки ЄС у сфері кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості, має відповідати та доповнювати інші акти ЄС, зокрема, у сфері захисту прав споживачів та пруденційного нагляду. Деякі суттєві визначення, у тому числі означення "споживач" і "довговічний носій", а також основні поняття, що використовуються в стандартній інформації для позначення фінансових характеристик кредиту, в тому числі "загальної суми, що підлягає виплаті споживачем" і "ставки запозичення" повинні відповідати означенням, викладеним в Директиві 2008/48/ЕС , так щоби однакова термінологія стосувалась того ж типу фактів, незалежно від того, чи цей кредит є споживчим кредитом, чи кредитом, що стосується житлової нерухомості. Тому, держави-члени повинні забезпечити під час транспозиції цієї Директиви узгодженість застосування і тлумачення цих основних термінів та означень та ключових понять.

(20) Для того, щоби забезпечити для споживачів узгоджені рамки в сфері кредитування і звести до мінімуму адміністративний тягар для кредиторів і кредитних посередників, основні положення цієї Директиви повинні, наскільки це можливо, збігатися зі структурою Директиви 2008/48/ЄС , особливо, щоби поняття про те, що інформація, яка міститься у рекламі, стосовно кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості, надавалась споживачеві за допомогою репрезентативного прикладу, щоби детальна переддоговірна інформація надавалась споживачеві у вигляді стандартного інформаційного листа, щоби споживач отримував достатні пояснення перед укладенням кредитного договору, повинна бути створена загальна база для обчислення APRC, за винятком нотаріальних зборів, а також щоби кредитори оцінювали кредитоспроможність споживача до надання кредиту. Аналогічним чином слід забезпечувати недискримінаційний доступ кредиторів до відповідних баз даних кредитів для досягнення рівних умов конкуренції за положеннями, встановленими у Директиві 2008/48/ЄС. Як і Директива 2008/48/ЄС, ця Директива повинна забезпечувати належний процес надання допусків та нагляд за всіма кредиторами, що надають кредитні договори, що стосуються нерухомого майна, і повинна встановлювати вимоги до створення механізму позасудового вирішення спорів та доступу до нього.

(21) Ця Директива повинна доповнити Директиву 2002/65/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 23 вересня 2002 року про дистанційну реалізацію споживчих фінансових послуг (-5), яка вимагає, щоб при дистанційних продажах споживач був поінформований про наявність або відсутність права на відмову, та передбачає право на відмову. Проте, хоча Директива 2002/65/ЄС передбачає можливість передачі постачальником переддоговірної інформації після укладення контракту, це буде неприйнятним для кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості, враховуючи важливість фінансових зобов’язань для споживача. Ця Директива не повинна впливати на національне загальне договірне право, таке як правила щодо чинності, формування чи наслідків дії договору, оскільки аспекти загального договірного права не регулюються в цій Директиві.

(22) У той же час важливо враховувати особливості кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості, що обґрунтовують диференційований підхід. З огляду на характер і можливі наслідки кредитного договору, що стосується житлової нерухомості, для споживача, рекламні матеріали та персоналізована переддоговірна інформація повинні включати відповідні попередження щодо конкретних ризиків, наприклад, про потенційний вплив коливання обмінного курсу на суму, яку споживач повинен виплатити, і, якщо держави-члени вважатимуть це за доцільне, про характер і наслідки надання застави. Слідом за вже існуючим як добровільний підхід галузі стосовно житлових кредитів, загальна переддоговірна інформація повинна бути доступною в будь-який час на додачу до персоналізованої переддоговірної інформації. Більше того, диференційований підхід є обґрунтованим, при врахуванні уроків, здобутих з фінансової кризи, щоб забезпечити належний спосіб започаткування кредитування. У цьому відношенні, положення щодо оцінки кредитоспроможності повинні бути посилені порівняно зі споживчим кредитом, кредитні посередники повинні надавати детальнішу інформацію щодо їхнього статусу та відносин із кредиторами, з метою розкриття потенційних конфліктів інтересів, а всі суб’єкти, що беруть участь в укладанні кредитних договорів, що стосуються нерухомого майна, повинні мати адекватний допуск та підлягати нагляду.

(23) Необхідно врегулювати деякі додаткові сфери з метою відображення специфіки кредитів, пов’язаних із житловою нерухомістю. З огляду на важливість цієї трансакції, необхідно забезпечити, щоб споживачі мали достатньо часу, щонайменше сім днів, щоб розглянути можливі наслідки. Держави-члени повинні мати гнучкість щоби надавати достатньо часу, або для роздумів до укладення кредитного договору, або для відмови після укладання кредитного договору, або і для першого і для другого. Необхідно, щоб держави-члени мали гнучкість, щоби встановлювати обов’язковий для споживача період часу, що не перевищує 10 днів, необхідний для роздумів, але в інших випадках споживачі, які бажають розпочати укладання договору під час періоду роздумів, мали можливість зробити це, а також щоб в інтересах правової визначеності в контексті договорів з нерухомістю, держави-члени мали змогу припинити період роздумів або право на відмову, якщо споживач здійснить будь-які дії, які, відповідно до національного законодавства, призвели до створення або передачі прав власності, пов’язаних з коштами, отриманими за рахунок кредитного договору або з використанням таких коштів, або, якщо застосовно, до переказу коштів третій стороні.

(24) З огляду на певні характеристики кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості, кредитори, зазвичай, пропонують споживачам набір товарів чи послуг, які можна придбати разом із кредитним договором. Тому, враховуючи важливість таких договорів для споживачів, доцільно встановити спеціальні правила щодо прив’язаних продажів. Поєднання кредитного договору з одним або декількома іншими фінансовими послугами або продуктами в пакетах - це засіб для кредиторів диверсифікувати свою пропозицію та конкурувати один з одним за умови, що компоненти пакету також можна придбати окремо. Хоча поєднання кредитних договорів з одним або декількома іншими фінансовими послугами або продуктами в пакетах може принести користь споживачам, це може негативно вплинути на мобільність споживачів та їх здатність робити обґрунтований вибір, за винятком, коли компоненти пакету можна придбати окремо. Важливо запобігати використанню таких практик як прив’язаний продаж деяких продуктів, які можуть спонукати споживачів укладати кредитні договори, які не відповідають їхнім інтересам, але не обмежуючи при цьому пакетні продажі продуктів, які можуть бути вигідними для споживачів. Держави-члени повинні, однак, продовжувати уважно стежити за ринками роздрібних фінансових послуг для того, щоб забезпечувати неспотворення вибору споживачів та конкуренції на ринку від практики надання пакетів послуг.

(25) Зазвичай, необхідно не допускати прив’язаних продажів, якщо тільки фінансові послуги або продукт, запропонований разом із кредитним договором, не можуть бути запропоновані окремо, оскільки вони є повністю інтегрованою частиною кредиту, наприклад, у випадку забезпеченого овердрафту. Однак, в інших випадках може бути виправданим, коли кредитори пропонують або продають кредитний договір у пакеті з платіжним рахунком, ощадним рахунком, інвестиційним продуктом або пенсійним продуктом, наприклад, якщо кошти на рахунку використовуються для повернення кредиту або є обов’язковою умовою для об’єднання ресурсів для отримання кредиту, або в ситуаціях, коли, наприклад, інвестиційний продукт або приватний пенсійний продукт служать додатковим забезпеченням кредиту. Хоча це виправдано, коли кредитори мають можливість вимагати від споживача відповідного страхового полісу, щоб гарантувати погашення кредиту або застрахувати вартість забезпечення, споживач повинен мати можливість обрати власного страхового оператора, за умови, що його страховий поліс має рівень гарантії, еквівалентний рівню страхового полісу, запропонованого кредитором. Крім того, держави-члени можуть стандартизувати, повністю або частково, страхове покриття за договорами страхування, з метою полегшення порівняння між різними пропозиціями для споживачів, які бажають зробити такі порівняння.

(26) Важливо забезпечити належну оцінку житлової нерухомості до укладення кредитного договору та, зокрема, якщо оцінка впливає на залишкове зобов’язання споживача у разі невиконання платіжних зобов’язань. Тому держави-члени повинні забезпечити застосування надійних стандартів визначення вартості. Для того, щоб вважатися надійними, стандарти визначення вартості повинні враховувати міжнародно визнані стандарти визначення вартості, зокрема ті, що розроблені Радою з міжнародних стандартів визначення вартості, Європейською групою асоціацій оцінювачів вартості або Королівським товариством сертифікованих фахівців у галузі нерухомості. Такі міжнародно визнані стандарти визначення вартості містять принципи високого рівня, які вимагають від кредиторів, зокрема, запровадження та дотримання належних процедур внутрішнього управління ризиками та управління цінними паперами, які включають в себе продумані процеси оцінювання, запровадження стандартів та методів оцінювання, які приводять до реалістичних та обґрунтованих оцінок майна, щоби забезпечити підготовку всіх оціночних звітів з належними професійним умінням і старанністю, а також щоб оцінювачі відповідали певним кваліфікаційним вимогам та підтримували адекватну документацію для цінних паперів, яка є всеосяжною та правдоподібною. У зв’язку з цим бажано забезпечити належний моніторинг ринків житлової нерухомості, і щоб механізми, передбачені такими положеннями, відповідали вимогам Директиви Європейського Парламенту і Ради 2013/36/ЄС від 26 червня 2013 року про доступ до діяльності кредитних установ і пруденційного нагляду за кредитними установами та інвестиційними фірмами (-6). Дотримання положень цієї Директиви щодо стандартів визначення вартості майна може здійснюватися, наприклад, через закони або саморегулювання.

(27) Враховуючи суттєві наслідки для кредиторів, споживачів та для потенційної фінансової стабільності звернення стягнення, доречно заохочувати кредиторів активно працювати з виникаючим кредитним ризиком на ранній стадії та вживати необхідних заходів для того, щоб кредитори виявляли достатній рівень терпіння та робили розумні спроби вирішити ситуацію за допомогою інших засобів перед початком процедури звернення стягнення. Якщо можливо, необхідно знайти рішення, які враховують практичні обставини і розумну потребу споживача у витратах на життя. Якщо після процедури звернення стягнення непогашена заборгованість залишається, держави-члени повинні забезпечити захист мінімальних житлових умов та вжити заходів для полегшення погашення, уникаючи при цьому довгострокової надмірної заборгованості. Принаймні у випадках, коли ціна, отримана за нерухоме майно, впливає на суму заборгованості споживача, держави-члени повинні заохочувати кредиторів робити розумні кроки для отримання найкращої ціни для заставного нерухомого майна, на яке звернено стягнення, в контексті ринкових умов. Держави-члени не повинні перешкоджати сторонам кредитного договору чітко погоджуватись з тим, що перехід застави до кредитора є достатнім для погашення кредиту.

(28) Посередники часто залучаються до більшої кількості видів діяльності, ніж просто кредитне посередництво, зокрема до страхування посередництва або надання інвестиційних послуг. Таким чином, ця Директива повинна також забезпечити певний рівень узгодженості з Директивою Європейського парламенту і Ради 2002/92/ЄС від 9 грудня 2002 року про страхове посередництво (-7) і Директивою Європейського парламенту і Ради 2004/39/ЄС від 21 квітня 2004 року про ринки фінансових інструментів (-8). Зокрема, кредитні установи, уповноважені відповідно до Директиви 2013/36/ЄС та інші фінансові установи, за умови еквівалентного режиму допуску відповідно до національного законодавства, не потребують окремого допуску до діяльності як кредитний посередник для спрощення процесу набуття статусу кредитного посередника і ведення транскордонного бізнесу. Повна та безумовна відповідальність, покладена на кредиторів та кредитних посередників за діяльність прив’язаних кредитних посередників або призначених представників, повинна поширюватися лише на діяльність в рамках дії цієї Директиви, якщо держави-члени не вирішать поширити таку відповідальність на інші сфери.

(29) Для підвищення здатності споживачів самостійно ухвалювати рішення щодо відповідальності за запозичення та управління боргом із повним усвідомленням ситуації, держави-члени повинні сприяти заходам, спрямованим на підтримку освіти споживачів у зв’язку з відповідальним запозиченням та управлінням боргом, зокрема стосовно договорів про іпотечні кредити. Особливо важливо надавати поради споживачам, які вперше беруть іпотечний кредит. У цьому відношенні Комісія повинна визначити приклади найкращої практики для сприяння подальшому розвитку інструментів, спрямованих на підвищення фінансової обізнаності споживачів.

(30) Через значні ризики, пов’язані з запозиченням в іноземній валюті, необхідно передбачити інструменти для забезпечення обізнаності споживачів про ризик, якому вони піддаються, і що споживач має можливість зменшити для себе валютний ризик протягом життєвого циклу кредиту. Цей ризик може бути обмежений або шляхом надання споживачам права конвертувати валюту кредиту, або за допомогою інших механізмів, таких як введення верхніх меж чи - у тих випадках, коли цього достатньо для зниження валютного ризику - попереджень.

(31) Відповідні законодавчі рамки повинні надавати споживачам впевненість у тому, що кредитори, кредитні посередники та призначені представники враховують інтереси споживача на основі інформації, доступної кредитору, кредитному посереднику та призначеному представнику в той момент часу та з розумними припущеннями щодо ризику для ситуації споживача протягом терміну запропонованого кредитного договору. Це може означати, серед іншого, що кредитори не повинні реалізовувати кредит таким чином, щоб така реалізація значно погіршувала або могла погіршити здатність споживача уважно розглянути питання про взяття кредиту, або що кредитор, реалізовуючи товари, послуги чи нерухомість споживачам, не повинен використовувати надання кредиту як основний метод їх реалізації. Ключовим аспектом забезпечення такої довіри споживачів є вимога забезпечувати високий ступінь сумлінності, чесності та професіоналізму у галузі, адекватне управління конфліктами інтересів, включно з тими, що пов’язані з винагородою, і вимагати, щоб консультації надавались в найкращих інтересах споживача.

(32) Доцільно забезпечити, щоб відповідний персонал кредиторів, кредитних посередників та призначених представників мали достатній рівень знань та компетентності для досягнення високого рівня професіоналізму. Тому ця Директива вимагає, щоб відповідні знання та компетентність були підтверджені на рівні компанії, виходячи з мінімальних вимог до знань та компетентності, викладених у цій Директиві. Держави-члени повинні мати право запровадити або забезпечити виконання таких вимог, що застосовуються до окремих фізичних осіб. Держави-члени повинні мати можливість дозволяти кредиторам, кредитним посередникам та призначеним представникам диференціювати рівні мінімальних вимог до знань відповідно до участі у здійсненні окремих послуг або процесів. У цьому контексті, штат включає зовнішній персонал, який працює на кредитора, кредитного посередника або призначеного представника, в їх структурах, а також їхніх працівників. Для цілей цієї Директиви персонал, який безпосередньо займається діяльністю згідно з цією Директивою, повинен включати персонал як фронт-, так і бек-офісу, у тому числі керівництво, які виконують важливу роль у процесі кредитного договору. Особи, які виконують допоміжні функції, не пов’язані з процесом укладення кредитного договору (наприклад, персонал відділу людських ресурсів та відділу інформаційно-комунікаційних технологій) не вважаються штатом згідно з цією Директивою.

(33) Якщо кредитор, або кредитний посередник надає послуги на території іншої держави-члена згідно з принципом свободи надання послуг, держава-член розташування головного офісу відповідає за встановлення мінімальних вимог до знань та компетентності, застосовних до персоналу. Проте, якщо держави-члени ведення діяльності вважають за необхідне, вони повинні мати змогу встановлювати свої власні вимоги до компетентності в деяких конкретних сферах, що застосовуються до кредиторів і кредитних посередників, які надають послуги на території такої держави-члена згідно з принципом свободи надання послуг.

(34) З огляду на важливість забезпечення того, що на практиці застосовуються та виконуються вимоги щодо знань та компетентності, держави-члени повинні вимагати від компетентних органів контролювати кредиторів, кредитних посередників та призначених представників та надавати їм повноваження щодо отримання таких доказів, які їм необхідні для достовірної оцінки відповідності.

(35) Спосіб винагороди співробітників кредиторів, кредитних посередників та призначених представників повинен бути одним з основних аспектів забезпечення довіри споживачів до фінансового сектора. Ця Директива встановлює правила щодо винагороди персоналу з метою обмеження практики неправильного продажу та забезпечення відсутності перешкод для виконання зобов’язання враховувати інтереси споживача через спосіб, у який працівники отримують винагороду. Зокрема, кредитори, кредитні посередники та призначені представники не повинні будувати свою політику винагородження таким чином, щоб вона стимулювала їх персонал укладати певну кількість чи певний тип кредитних договорів, або пропонувати споживачам окремі допоміжні послуги без чіткого урахування їхніх інтересів та потреб. У цьому контексті, держави-члени можуть вважати за необхідне ухвалити рішення про те, що певна практика, наприклад, стягування зборів пов’язаними між собою посередниками, суперечить інтересам споживача. Держави-члени повинні також мати можливість обумовлювати, що винагорода, яку отримує персонал, не залежить від категорії або типу кредитного договору, укладеного зі споживачем.

(36) Ця Директива передбачає гармонізовані правила стосовно сфер знань та компетентності, які повинні мати кредитори, кредитні посередники та працівники призначених представників у зв’язку з підготовкою, пропонуванням, наданням та посередництвом за кредитним договором. Ця Директива не передбачає спеціальних механізмів, безпосередньо пов’язаних з визнанням професійної кваліфікації, отриманої фізичною особою в одній державі-члені, з метою задоволення вимог до знань та компетентності в іншій державі-члені. Тому Директиву Європейського Парламенту і Ради 2005/36/ЄС від 7 вересня 2005 року про визнання професійних кваліфікацій (-9) необхідно продовжувати застосовувати відносно умов визнання та компенсаційних інструментів, які може вимагати держава-член ведення діяльності від особи, кваліфікаційна оцінка якої не була видана в межах її юрисдикції.

(37) Кредитори та кредитні посередники часто використовують рекламу, що часто містить спеціальні умови, для залучення споживачів до певного продукту. Таким чином, споживачі повинні бути захищені від недобросовісної або оманливої практики реклами, а також повинні мати можливість порівнювати рекламу. Спеціальні положення щодо реклами кредитних договорів та перелік пунктів, що підлягають включенню до реклами та маркетингових матеріалів, спрямованих на споживачів, якщо така реклама вказує процентні ставки або будь-які цифри, що стосуються вартості кредиту, необхідні для того, щоб була можливість порівнювати різні пропозиції. Держави-члени повинні мати право на свій розсуд вводити або зберігати вимоги до розкриття інформації у своїх національних законах про рекламу, яка не вказує процентну ставку або не містить будь-яких цифр, що стосуються вартості кредиту. Будь-які такі вимоги повинні враховувати специфіку кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості. У будь-якому випадку необхідно гарантувати, відповідно до Директиви Європейського Парламенту та Ради 2005/29/ЄС від 11 травня 2005 року про недобросовісні торгові практики підприємств щодо клієнтів на внутрішньому ринку (-10), щоб реклама кредитних договорів не створювала помилкового враження про продукт.

(38) Зазвичай, реклама зосереджується на одному або декількох продуктах, тоді як споживачі повинні мати можливість вирішувати самостійно, повністю знаючи спектр пропонованих кредитних продуктів. З цього боку, загальна інформація відіграє важливу роль у наданні споживачеві інформації стосовно широкого кола доступних продуктів та послуг та їхніх головних характеристик. Тому споживачі повинні в будь-який час мати доступ до загальної інформації про наявні кредитні продукти. Якщо ця вимога не застосовується до незалежних кредитних посередників, це не повинно обмежувати їхнє зобов’язання надавати споживачам персоналізовану переддоговірну інформацію.

(39) Для того, щоб забезпечити рівні умови конкуренції, а також щоб споживачі ухвалювали рішення на основі детальної інформації про пропоновані кредитні продукти і не залежали від каналу розподілу, через які вони отримують доступ до таких кредитних продуктів, споживачі повинні отримувати інформацію про кредит незалежно від того, чи вони мають справу безпосередньо з кредитором, чи з кредитним посередником.

(40) Споживачі повинні надалі отримувати індивідуальну інформацію завчасно до укладення кредитного договору, щоб мати можливість порівняти і проаналізувати параметри кредитних продуктів. Відповідно до Рекомендації Комісії 2001/193/ЄС від 1 березня 2001 року про переддоговірну інформацію, що її повинні надавати споживачам кредитори, які пропонують позики на житло (-11), Комісія взяла на себе зобов’язання контролювати дотримання Добровільного кодексу поведінки щодо переддоговірної інформації для кредитів на житло, що містить ESIS, яка надає споживачу персоналізовану інформацію про кредитний договір, який йому надають. Докази, зібрані Комісією, висвітлили потребу перегляду змісту і вигляду ESIS, щоби забезпечити його чіткість, зрозумілість і вміст всієї інформації, необхідної для споживачів. Зміст і формат ESIS повинні включати необхідні удосконалення, виявлені в результаті досліджень споживчого попиту, проведених в усіх державах-членах. Структура ESIS, зокрема порядок елементів інформації, повинна бути переглянута, формулювання має бути зручнішим для користувача, тоді як розділи "номінальна процентна ставка" та "річна процентна ставка", необхідно об’єднати та додати нові розділи, такі як "гнучкі характеристики". Споживачеві необхідно надавати приклад графіка погашення у складі ESIS якщо кредит є кредитом з відтермінованою виплатою відсотків, в якому погашення основної суми відкладається на строк початкового періоду або де ставка запозичення фіксується на строк дії кредитного договору. Держави-члени повинні мати можливість визначати, що такий приклад графіка погашення в ESIS не є обов’язковим для інших кредитних договорів.

(41) Дослідження, проведені серед споживачів, підкреслили важливість використання простої і зрозумілої мови для розкриття інформації, що надається споживачам. З цієї причини терміни, що використовуються в ESIS, не обов’язково співпадають з юридичними термінами, визначеними в цій Директиві, але мають однакове значення.

(42) Вимоги до інформації про кредитні договори, що містяться в ESIS, не повинні порушувати вимоги ЄС або національні вимоги до інформації щодо інших продуктів або послуг, які можуть бути запропоновані разом з кредитним договором як умова отримання кредитного договору, що стосується нерухомості, або які пропонують для того, щоб отримати договір з нижчою ставкою запозичення, такою як для страхування від пожежі, або для страхування життя, або інвестиційні продукти. Держави-члени повинні мати право зберігати або запроваджувати національне законодавство, у разі відсутності гармонізованих положень, наприклад, інформаційних вимог до рівня рентабельності на переддоговірному етапі або інформацію, яка може бути корисна для цілей фінансової освіти або для позасудового врегулювання. Однак будь-яка додаткова інформація повинна бути надана в окремому документі, який може бути доданий до ESIS. Держави-члени повинні мати можливість використовувати в ESIS інший лексикон своїми офіційними мовами, не змінюючи її зміст, а також порядок в якому надається інформація, якщо це необхідно для використання зрозумілішої для споживачів мови.

(43) Щоби забезпечити надання в ESIS споживачам всієї необхідної інформації для ухвалення обґрунтованого рішення, кредитор повинен, заповнюючи ESIS, дотримуватися інструкцій, що містяться в цій Директиві. Держави-члени повинні мати можливість розширювати або уточнювати інструкції щодо заповнення ESIS на основі інструкцій, викладених в цій Директиві. Наприклад, держави-члени повинні мати можливість додатково уточнювати інформацію, яку необхідно надати для опису "типу ставки запозичення", щоб врахувати специфіку національних продуктів та ринку. Однак такі додаткові характеристики не повинні суперечити інструкціям, що містяться в цій Директиві, і не передбачають будь-яких змін в тексті шаблону ESIS, який повинен по суті відтворювати кредитор. Держави-члени повинні мати можливість визначати додаткові попередження стосовно кредитних договорів, адаптованих до національних ринків і практик, якщо такі попередження ще не зазначені в ESIS. Держави-члени повинні мати можливість встановлювати умову відповідальності кредитора за інформацію, надану в ESIS, за умови, що він ухвалює рішення надати кредит.

(44) Після того, як споживач надасть необхідну інформацію про свої потреби, фінансове становище і вподобання, він повинен своєчасно та без надмірної затримки отримати інформацію через ESIS, перш ніж споживач буде пов’язаний будь-якою кредитним договором або пропозицією, щоб мати можливість порівняти і проаналізувати параметри кредитних продуктів, а також отримати, у разі необхідності, консультацію третьої сторони. Зокрема, якщо споживач отримує обов’язкову для виконання пропозицію, її повинна супроводжувати ESIS, якщо тільки ESIS не була надана споживачеві раніше, а параметри пропозиції збігаються із вже наданою інформацією. Проте, держави-члени повинні мати можливість забезпечувати обов’язкове надання ESIS, як перед наданням будь-якої зобов’язальної пропозиції, так і разом із зобов’язальною пропозицією, якщо тільки ESIS, що містить таку ж інформацію, не була надана раніше. Незважаючи на те, що ESIS повинна бути персоналізованою та відображати вподобання споживача, надання такої персоналізованої інформації не повинно передбачати обов’язків надавати поради. Кредитні договори необхідно укладати лише в тому випадку, коли споживач мав достатньо часу щоб порівняти пропозиції, оцінити їхні наслідки, отримати, в разі необхідності, консультацію третьої сторони, й ухвалити рішення щодо прийняття пропозиції, повністю усвідомлюючи ситуацію.

(45) Якщо споживач має кредитний договір на купівлю нерухомості або землі із забезпеченням, і строк дії цього забезпечення перевищує строк дії кредитного договору, і якщо споживач ухвалює рішення відкликати вже виплачену основну суму по кредиту за умови підписання нового кредитного договору, то перед підписанням нового кредитного договору споживачу необхідно надати нову ESIS, в якому буде розкрита нова APRC на основі особливих характеристик нового кредитного договору.

(46) Принаймні в тих випадках, в яких не передбачено право відмовитися від договору, кредитор або, якщо застосовно, кредитний посередник або його призначений представник повинен надати споживачеві копію проекту кредитного договору разом з поданням пропозиції, яка є обов’язковою для виконання для кредитора. В інших випадках необхідно, щоби споживачеві принаймні запропонували отримати копію проекту кредитного договору разом з поданням обов’язкової для виконання пропозиції.

(47) Для того, щоб забезпечити максимально можливу прозорість, і щоб запобігти зловживанням, що виникають через можливі конфлікти інтересів, коли споживачі користуються послугами кредитних посередників, останні повинні, перш ніж надавати свої послуги, виконати певні зобов’язання розкривати інформацію. Розкриттю підлягає, окрім усього іншого, ідентифікаційні дані кредитного посередника та його зв’язки з кредиторами, наприклад, чи вони беруть до уваги продукти великої або лише обмеженої кількості кредиторів. Факт наявності будь-яких комісійних зборів або інших заохочень, пов’язаних з кредитним договором, які кредитор або третя сторона виплачує кредитним посередникам, повинен бути повідомлений споживачеві перед здійсненням будь-якої діяльності в сфері кредитного посередництва, а споживачі повинні бути проінформовані на цій стадії про суму таких платежів, якщо вона відома, чи про той факт, що ця сума буде зазначена в ESIS на пізнішому переддоговірному етапі, а також про їхнє право отримувати інформацію про рівень зазначених виплат на такому етапі. Споживачі також повинні бути поінформовані про будь-які комісійні збори, які вони повинні виплатити кредитним посередникам за надані ними послуги. Без порушення положень антимонопольного законодавства, держави-члени повинні мати можливість вільно вводити або зберігати положення щодо заборони виплат споживачами комісійних зборів деяким або усім категоріям кредитних посередників.

(48) Споживачеві все одно може знадобитися додаткова допомога для того, щоб вирішити, який кредитний договір із пропонованого спектра, є найбільш прийнятним для нього з точки зору його потреб і фінансового становища. Кредитори і, якщо застосовно, кредитні посередники повинні надавати таку допомогу щодо кредитних продуктів, які вони пропонують споживачам, роз’яснюючи споживачеві відповідну інформацію, зокрема суттєві параметри пропонованих продуктів з урахуванням індивідуальних потреб, так, щоб споживач міг зрозуміти вплив, який вони можуть здійснити на його економічне становище. Кредитори і, якщо застосовно, кредитні посередники повинні адаптувати спосіб надання таких пояснень до обставин, за яких пропонується кредит, а також враховувати необхідність надавати допомогу споживачеві, з урахуванням його знань і досвіду в сфері кредитування і характеру окремих кредитних продуктів. Такі пояснення не повинні становити особисту рекомендацію.

(49) Для того, щоб підтримати створення і функціонування внутрішнього ринку та забезпечити високий рівень захисту споживачів на всій території ЄС, необхідно рівномірно забезпечити порівнянність інформації, пов’язаної з APRC, на всій території ЄС.

(50) Загальна вартість кредиту для споживача повинна складатися з усіх витрат, які споживач повинен понести у зв’язку з кредитним договором, і які відомі кредитору. Таким чином, ця вартість повинна включати відсотки, комісійні, податки, збори кредитних посередників, витрати на визначення вартості нерухомості для цілей іпотеки і всі інші збори, за винятком нотаріальних та юридичних зборів, необхідних для отримання кредиту, наприклад, страхування життя, або необхідних для отримання кредиту на умовах, за яких його реалізують, наприклад, страхування від пожежі. Положення цієї Директиви, які стосуються супутніх продуктів і послуг (наприклад, стосовно витрат на відкриття і ведення банківського рахунку) не повинні обмежувати положення Директиви 2005/29/ЄС і Директиви Ради 93/13/ЄЕС від 5 квітня 1993 року про несправедливі умови в споживчих договорах (-12). Із загальної вартості кредиту для споживача повинні бути виключені витрати, понесені споживачем у зв’язку з купівлею нерухомості або землі, такі як пов’язані податки та нотаріальні збори або вартість реєстрації землі. Необхідно об’єктивно оцінювати реальний рівень обізнаності кредитора про ці витрати, беручи до уваги вимоги професійної обачності. У зв’язку з цим, слід припустити, що кредитор знає про вартість супутніх послуг, які він пропонує споживачеві сам або від імені третьої сторони, якщо тільки ціна таких послуг не залежить від особливих характеристик або ситуації споживача.

(51) У випадку використання інформації, яка є приблизною, споживач повинен бути проінформований про це, а така інформація повинна бути репрезентативною відносно видів договорів або практик, що розглядаються. Використання додаткових припущень для обчислення APRC спрямоване на забезпечення послідовності і порівнянності такого обчислення. Додаткові припущення необхідні для спеціальних типів кредитних договорів, за якими сума, строк і вартість кредиту є невизначеними або змінюються залежно від того, як договір реалізований. Якщо самих лише положень не достатньо для обчислення APRC, кредитор повинен застосовувати додаткові припущення, наведені в додатку I. Однак, з огляду на те, що обчислення APRC залежатиме від умов індивідуального кредитного договору, необхідно використовувати лише ті припущення, які є необхідними і важливими з точки зору відповідного кредиту.

(52) Для подальшого забезпечення високого ступеня порівнянності APRC в пропозиціях різних кредиторів, інтервали часу між датами, які використовуються в розрахунках, не повинні бути виражені в днях, якщо вони можуть бути виражені цілим числом в роках, місяцях або тижнях. Опосередковано, в цьому контексті мається на увазі, що у випадку використання певних часових інтервалів у формулі для розрахунків APRC, такі інтервали також використовуються, щоб визначити суму відсотків та інших зборів, які використовуються в цій формулі. З цієї причини, кредитори повинні використовувати метод вимірювання часових інтервалів, описаний в додатку I, щоб отримати числові дані для оплати зборів. Однак, це застосовується виключно з метою розрахунку APRC і не впливає на суми, фактично нараховані кредитором за кредитним договором. Якщо такі цифри відрізняються, то, можливо, необхідно роз’яснити їх споживачеві, щоб уникнути введення споживача в оману. Це означає, що за відсутності витрат, не пов’язаних з виплатою процентів, і за умови використання однакового методу розрахунку, APRC дорівнюватиме ефективній ставці запозичення кредиту.

(53) Оскільки на стадії рекламування APRC можна зазначати лише на прикладі, такий приклад повинен бути репрезентативним. Отже, він повинен відповідати, наприклад, середньому строку та загальній сумі наданого кредиту для конкретного типу кредитного договору, що розглядається. При визначенні репрезентативного прикладу необхідно враховувати поширеність певних типів кредитних договорів на конкретному ринку. Кожний кредитор може надавати перевагу варіанту, коли репрезентативний приклад базується на розмірі кредиту, який є репрезентативним для власного асортименту кредитів певного кредитора та на очікуваній клієнтській базі, оскільки у різних кредиторів ці показники можуть суттєво відрізнятися. Що стосується APRC, наведеного в ESIS, необхідно, наскільки це можливо, враховувати вподобання споживача та надану ним інформацію, а кредитор або кредитний посередник повинен чітко вказати, чи представлена інформація взята як приклад, чи вона відображає ці вподобання та надану інформацію. В будь-якому випадку, репрезентативні приклади не повинні суперечити вимогам Директиви 2005/29/ЄС . Важливо, щоб в ESIS для споживача, якщо застосовно, було чітко вказано, що APRC базується на припущеннях і може змінюватися, щоб споживачі могли брати це до уваги, порівнюючи продукти. Важливо, щоб APRC враховувала всі виплати за кредитним договором, незалежно від того, чи вони здійснюються безпосередньо споживачеві чи третій стороні від імені споживача.

(54) Для забезпечення узгодженості між розрахунком APRC для різних видів кредитування, припущення, що використовуються для обчислення аналогічних форм кредитного договору, повинні бути загалом послідовними. У зв’язку з цим, необхідно враховувати припущення Директиви Комісії 2011/90/ЄС від 14 листопада 2011 року про внесення змін до частини II додатка I до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2008/48/ЄС , в якій наводяться додаткові припущення для обчислення річної процентної ставки зборів (-13), які вносять зміни до припущень для обчислення APRC Хоча не всі припущення будуть обов’язково застосовані до наявних на даний момент кредитних договорів, продукти в цьому секторі активно оновлюються, а отже необхідно мати сформовані припущення. Більш того, для цілей обчислення APRC, визначення найтиповішого механізму вибирання кредитних коштів повинні базуватися на розумних очікуваннях щодо механізмів платежів, які найчастіше використовують споживачі для даного типу продукту, що його пропонує цей конкретний кредитор. У випадку існуючих продуктів, ці очікування повинні базуватися на даних за попередні 12 місяців.

(55) Важливо, щоб здатність та схильність споживача виплачувати кредити була оцінена та перевірена перед укладанням кредитного договору. Під час такого оцінювання кредитоспроможності необхідно враховувати всі необхідні і стосовні чинники, які можуть вплинути на здатність споживача погасити кредит протягом його життєвого циклу. Зокрема, здатність споживача обслуговувати і повністю виплатити кредит повинна включати розгляд майбутніх платежів або підвищення платежів, необхідних через від’ємне погашення кредиту або відтермінування виплати основної суми чи відсотків; цю здатність слід розглядати із врахуванням інших регулярних витрат, боргів та інших фінансових зобов’язань, а також доходів, заощаджень і активів. Необхідно робити розумну поправку на майбутні події протягом терміну дії пропонованого кредитного договору, такі як зменшення доходу, якщо кредит необхідно погасити після виходу на пенсію, або, якщо застосовно, збільшення ставок запозичення чи несприятливі зміни валютного курсу. Незважаючи на те, що вартість нерухомості є важливим елементом для визначення суми кредиту, яка може бути надана споживачеві за кредитним договором із забезпеченням, оцінка кредитоспроможності повинна зосереджуватися на здатності споживача виконувати свої зобов’язання за таким кредитним договором. Таким чином, ймовірність того, що вартість нерухомості може перевищити суму кредиту або може збільшитися в майбутньому, загалом, не є достатньою умовою для надання відповідного кредиту. Проте, якщо метою кредитного договору є будівництво або реконструкція існуючого нерухомого майна, кредитор повинен мати змогу розглянути таку можливість. Держави-члени повинні мати можливість надавати додаткові вказівки щодо згаданих і додаткових критеріїв і методів оцінювання кредитоспроможності споживача, наприклад, встановивши максимально допустиме співвідношення кредиту та вартості або кредиту та доходу; їх також слід заохочувати впроваджувати Принципи Ради з фінансової стабільності щодо Надійної практики оцінювання платоспроможності позичальників в житловій іпотеці.

(56) Для різних елементів, які можна взяти до уваги при оцінюванні кредитоспроможності окремих видів кредитних договорів можуть знадобитися конкретні положення. Наприклад, для кредитних договорів, що стосуються нерухомого майна, в яких чітко прописано, що нерухомість не повинна використовуватися як будинок, квартира або будь-яке інше місце проживання споживача або членів його сім’ї (договір придбання нерухомості для здачі в оренду), держави-члени повинні мати можливість уточнити, що під час визначення вартості можливості споживача погасити кредит буде враховуватися майбутній дохід від оренди. У тих державах-членах, де згадане положення не передбачено національним законодавством, кредитори можуть вирішити залучити обачне оцінювання майбутнього доходу від оренди. Оцінювання кредитоспроможності не передбачає передачу кредитору відповідальності за будь-які наступні випадки порушення споживачем зобов’язань за кредитним договором.

(57) Рішення кредитора про надання кредиту повинно узгоджуватися з результатами оцінювання кредитоспроможності. Наприклад, спроможність кредитора перекласти частину кредитного ризику на третю сторону не повинна змусити його ігнорувати висновки оцінки кредитоспроможності шляхом надання кредитного договору споживачеві, який, швидше за все, не зможе його погасити. Держави-члени повинні мати можливість транспонувати цей принцип шляхом висування вимог до компетентних органів вживати необхідних заходів, в рамках нагляду, та проводити моніторинг дотримання процедур оцінювання кредитоспроможності кредиторів. Однак, позитивне оцінювання кредитоспроможності не становить зобов’язання кредитора надати кредит.

(58) Відповідно до рекомендацій Ради з фінансової стабільності, оцінювання кредитоспроможності повинно базуватися на інформації про фінансово-економічний стан споживача, зокрема про його доходи і витрати. Згадана інформація може бути отримана з різних джерел, в тому числі від споживача, і кредитор зобов’язаний відповідним чином перевірити таку інформацію перш ніж надати кредит. У зв’язку з цим, споживачі повинні надавати інформацію для полегшення оцінювання кредитоспроможності, оскільки ненадання інформації може призвести до відмови надати кредит, на який вони претендують, якщо тільки така інформація не може бути отримана з іншого джерела. Без порушення положень приватного договірного права, держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори не могли розірвати кредитний договір через те, що - після підписання кредитного договору вони усвідомили, що оцінювання кредитоспроможності було проведено неналежним чином через відсутність повної інформації на момент проведення такого оцінювання. Однак, це не повинно обмежувати можливості держав-членів дозволяти кредиторам розірвати кредитний договір, якщо може бути встановлено, що споживач навмисне надав неточну або викривлену інформацію під час оцінювання кредитоспроможності або навмисно не надав інформацію, наявність якої призвела б до негативного результату оцінювання кредитоспроможності, або якщо є інші вагомі причини відповідно до законодавства ЄС. Хоча застосування санкцій до споживачів за те, що вони не в змозі надати конкретну інформацію або оцінки, або за те, що вони вирішили припинити розгляд заявки на кредит, було б недоречним, держави-члени повинні бути в змозі передбачити застосування санкцій в тих випадках, якщо споживач свідомо передає неповну або недостовірну інформацію, щоб отримати позитивну оцінку кредитоспроможності, зокрема, коли повна і точна інформація може призвести до негативної оцінки кредитоспроможності, і, таким чином, споживач не зможе виконати умови договору.

(59) Перевірка інформації в базі даних кредитів є корисним елементом оцінювання кредитоспроможності. Деякі держави-члени вимагають від кредиторів оцінювати кредитоспроможність споживачів на основі перевірки інформації у відповідній базі даних. Кредитори повинні мати можливість звертатись за консультацією до бази даних кредитів протягом життєвого циклу кредиту тільки для того, щоб бути в змозі ідентифікувати і оцінити потенційний ризик невиконання платіжних зобов’язань. Така консультація з банківською базою даних кредитів повинна підлягати відповідним гарантіям, для забезпечення її використання з метою раннього виявлення та усунення кредитного ризику в інтересах споживача, а не для інформування комерційних переговорів. Відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 95/46/ЄС від 24 жовтня 1995 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних та про вільний рух таких даних (-14), кредитори повинні інформувати споживачів про перевірку їх інформації у базі даних кредитів до проведення такої перевірки, а споживачі повинні мати право на доступ до інформації про них, яка зберігається в таких базах даних кредитів, для того, щоб, в разі необхідності, мати можливість виправити, видалити або блокувати персональні дані стосовно споживачів, що їх опрацьовують в базі даних, якщо вони неточні або були неправомірно опрацьовані.

(60) Для того, щоб уникнути спотворення конкуренції серед кредиторів, необхідно забезпечувати для всіх кредиторів, в тому числі кредитних або некредитних установ, котрі надають кредитні договори, що стосуються житлової нерухомості, доступ на недискримінаційних умовах до всіх державних і приватних баз даних кредитів стосовно споживачів. Тому такі умови не повинні включати вимогу про заснування кредиторів як кредитні установи. Умови доступу, такі як вартість доступу до бази даних або вимоги надавати до бази даних інформацію на взаємній основі, необхідно продовжувати застосовувати. Держави-члени повинні мати можливість визначати, в межах своєї юрисдикції, чи можуть кредитні посередники мати доступ до таких баз даних.

(61) Якщо рішення відхилити заявку на кредит базується на даних, отриманих шляхом перевірки інформації в базі даних або в разі відсутності там даних, то кредитор повинен інформувати споживача про це та вказувати назву бази даних, в якій перевіряли інформацію, а також про будь-які інші елементи, що їх вимагає Директива 95/46/ЄС , з тим, щоб споживач міг реалізувати своє право на доступ та, якщо це обґрунтовано, на виправлення, стирання або блокування персональних даних стосовно нього та оброблених в ній. Якщо рішення відхилити заявку на кредит є наслідком негативного результату оцінювання кредитоспроможності, кредитор повинен без невиправданої затримки інформувати споживача про таку відмову. Держави-члени повинні мати можливість вільно вирішувати, чи вимагають вони від кредиторів додаткових пояснень причин відмови. Проте від кредитора не вимагається надання такої інформації, коли це заборонено іншим правом ЄС, таким як положення про відмивання грошей або фінансування тероризму. Така інформація не повинна надаватися, якщо це буде суперечити цілям публічної політики або громадської безпеки, таким як запобігання, розслідування, виявлення або карне переслідування за кримінальні правопорушення.

(62) Ця Директива поширюється на питання про використання персональних даних в контексті оцінювання кредитоспроможності споживача. Для забезпечення захисту персональних даних, до операцій з опрацювання даних, які здійснюють в контексті проведення такого оцінювання, необхідно застосовувати Директиву 95/46/ЄС .

(63) Надання консультацій у формі індивідуальної рекомендації є окремим видом діяльності, яка може бути, але не обов’язково поєднана з іншими аспектами кредитування або кредитного посередництва. Таким чином, для того, щоби бути в змозі зрозуміти характер послуг, що їм надають, споживачі повинні бути поінформовані про те, чи надаються або можуть бути надані консультаційні послуги, коли їх не надають, а також що таке консультаційні послуги. З огляду на важливість, яку споживачі надають використанню термінів "консультація" і "консультанти", доцільно, щоб держави-члени мали можливість забороняти використання цих термінів або подібних термінів, коли консультаційні послуги надаються споживачам. Буде доречним забезпечити, щоби держави-члени вводили захисні положення, якщо консультації описуються як незалежні, для того, щоб гарантувати, що спектр відповідних продуктів та умови винагороди співвідносяться зі сподіваннями споживачів щодо таких консультацій.

(64) Особи, які надають консультаційні послуги, повинні відповідати певним стандартам, щоб забезпечити надання споживачу продуктів, які враховують його потреби і обставини. Консультаційні послуги щодо доступних на ринку продуктів повинні ґрунтуватися на сумлінному і широкому аналізі пропонованих продуктів, якщо консультаційні послуги надають кредитори і прив’язані кредитні посередники або, якщо консультаційні послуги надають неприв’язані кредитні посередники. Особи, які надають консультаційні послуги, повинні мати можливість спеціалізуватися на певних "нішових" продуктах, таких як проміжне фінансування, за умови, що вони розглядають асортимент продукції в цій конкретній "ніші", і що споживачів чітко інформують про їхню спеціалізацію на таких "нішових" продуктах. У будь-якому випадку, кредитори і кредитні посередники повинні інформувати споживача про те, чи вони дають консультації щодо лише свого власного спектра продуктів, чи щодо широкого спектра, доступного на ринку, щоб гарантувати, що споживач розуміє, на чому базується рекомендація.

(65) Консультаційні послуги повинні базуватися на правильному розумінні фінансового становища споживача, вподобань і цілей на основі необхідної та актуальної інформації і розумних припущень щодо ризиків для становища споживача протягом життєвого циклу кредитного договору. Держави-члени повинні мати можливість уточнювати, як проходить процес оцінювання придатності певного продукту в контексті надання консультаційних послуг.

(66) Здатність споживача погасити кредит до закінчення строку дії кредитного договору може відігравати важливу роль у сприянні конкуренції на внутрішньому ринку і вільному пересуванню громадян Союзу, а також може допомогти у забезпеченні гнучкості протягом життєвого циклу кредитного договору, потрібної для сприяння фінансовій стабільності згідно з рекомендаціями Ради з фінансової стабільності. Проте, існують значні відмінності між національними принципами та умовами, за яких споживачі мають можливість виплатити кредит, і умовами, за яких таке дострокове погашення може відбутися. Визнаючи існування різноманітних механізмів іпотечного кредитування та спектра наявних продуктів, певні стандарти, які стосуються дострокової виплати кредиту, є суттєвими на рівні Союзу для забезпечення можливості споживачів виконати свої договірні зобов’язання до дати, узгодженої в кредитному договорі, і впевненості в тому, що вони можуть порівняти різні пропозиції і вибрати кращий продукт для задоволення своїх потреб. Таким чином, держави-члени повинні забезпечити, за допомогою законів або інших засобів, таких як договірні положення, щоб споживачі мали право на дострокове погашення. Тим не менш, держави-члени повинні мати можливість визначати умови для реалізації такого права. Такі умови можуть включати в себе часові обмеження на реалізацію права, різні підходи залежно від типу ставки запозичення, або обмеження, що стосуються умов, за яких таке право може бути реалізовано. Якщо дострокове погашення здійснюється в межах періоду з фіксованою ставкою запозичення, реалізація такого права може залежати від наявності законного інтересу з боку споживача, зазначеного державою-членом. Такий законний інтерес, наприклад, може виникнути у випадку розлучення або втрати роботи. Умови, встановлені державами-членами, можуть передбачати, що кредитор має право на справедливу і об’єктивно обґрунтовану компенсацію можливих витрат, безпосередньо зв’язаних з достроковим погашенням кредиту. Якщо держави-члени встановили, що кредитор має право на компенсацію, така компенсація повинна бути справедливою і об’єктивно виправданою компенсацією можливих витрат, безпосередньо зв’язаних з достроковим погашенням кредиту, відповідно до національних правил щодо компенсацій. Сума компенсації не повинна перевищувати фінансові втрати кредитора.

(67) Важливо забезпечити достатню прозорість для надання споживачу чіткого уявлення про характер зобов’язань, взятих в інтересах збереження фінансової стабільності, а також про можливу гнучкість в період дії кредитного договору. Необхідно надавати споживачам інформацію про ставку запозичення протягом терміну дії договірних відносин, а також на переддоговірній стадії. Держави-члени повинні бути в змозі підтримувати або вводити заборону або обмеження односторонніх змін ставки запозичення з боку кредитора. Держави-члени повинні бути в змозі передбачати, що якщо ставка запозичення змінюється, споживач має право на отримання оновленого графіку погашення.

(68) Хоча кредитні посередники і відіграють центральну роль у розподілі кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості в межах Союзу, залишаються значні відмінності між національними положеннями про ведення господарської діяльності та наглядом за кредитними посередниками; такі положення створюють перешкоди започаткуванню та здійсненню діяльності кредитних посередників на внутрішньому ринку. Відсутність можливості для кредитних посередників вільно здійснювати свою діяльність по всьому Союзу перешкоджає нормальному функціонуванню внутрішнього ринку кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості. Визнаючи різноманітність типів суб’єктів, залучених до кредитного посередництва, необхідно встановити певні стандарти на рівні Союзу, щоб забезпечити високий рівень професіоналізму та високий рівень надання послуг.

(69) Перед тим як кредитні посередники матимуть можливість здійснювати свою діяльність, вони повинні пройти процедуру надання допуску, яку здійснює компетентний орган їхньої держави-члена розташування головного офісу, а також бути під постійним наглядом для забезпечення дотримання ними жорстких професійних вимог принаймні в тому, що стосується компетентності, доброї репутації і страхування професіональної відповідальності. Такі вимоги необхідно застосовувати принаймні на рівні установ. Однак, держави-члени можуть уточнювати, чи застосовуються такі вимоги допуску до діяльності до окремих працівників кредитного посередника. Держава-член розташування головного офісу може також передбачати додаткові вимоги, наприклад вимогу для акціонерів кредитного посередника мати добру репутацію або для прив’язаного кредитного посередника бути прив’язаним лише до одного кредитора, якщо такі вимоги пропорційні та сумісні з іншим законодавством Союзу. Відповідна інформація про допущених кредитних посередників повинна бути розміщена в публічному реєстрі. Прив’язані кредитні посередники, які працюють виключно з одним кредитором за умови його повної та безумовної відповідальності, повинні мати можливість отримати допуск до діяльності компетентним органом під егідою кредитора, від імені якого ці посередники працюють. Держави-члени повинні мати право зберігати або вводити обмеження щодо організаційно-правової форми деяких кредитних посередників, незалежно від того, чи діють вони виключно у ролі юридичних або фізичних осіб. Держави-члени повинні мати право вільно вирішувати, чи всі кредитні посередники будуть внесені в один реєстр чи необхідні різні реєстри, залежно від того, чи кредитний посередник прив’язаний чи виступає у ролі незалежного кредитного посередника. Крім того, держави-члени повинні мати право вільно зберігати або вводити обмеження щодо можливості стягнення зборів зі споживачів кредитними посередниками, прив’язаними до одного або декількох кредиторів.

(70) У деяких державах-членах кредитні посередники можуть вирішити користуватися послугами призначених представників для здійснення діяльності від їхнього імені. Держави-члени повинні мати можливість застосовувати спеціальний режим, встановлений цією Директивою, стосовно призначених представників. Проте, держави-члени повинні мати можливість не вводити такий режим або дозволяти іншим суб’єктам виступати в ролі, аналогічній ролі призначених представників, за умови, що такі суб’єкти підпадають під такий самий режим, що й кредитні посередники. Правила щодо призначених представників, викладені в цій Директиві, не зобов’язують держав-членів дозволяти призначеним представникам здійснювати діяльність в межах їхньої юрисдикції, якщо тільки призначені представники не розглядаються як кредитні посередники відповідно до цієї Директиви.

(71) Для забезпечення дієвого нагляду компетентних органів за діяльністю кредитних посередників, кредитний посередник, який є юридичною особою, повинен мати допуск в державі-члені, в якій розміщено його зареєстрований офіс. Кредитний посередник, який не є юридичною особою, повинен мати допуск в державі-члені, в якій розміщено його головний офіс. Крім того, держави-члени повинні вимагати, щоб головний офіс кредитного посередника завжди знаходився в державі-члені розташування головного офісу і щоби він фактично здійснював там свою діяльність.

(72) Вимоги допуску повинні дозволяти кредитним посередникам здійснювати свою діяльність в інших державах-членах, відповідно до принципів свободи підприємницької діяльності і свободи надання послуг, за умови, що компетентні органи провели відповідну процедуру нотифікації. Навіть у тих випадках, коли держави-члени вирішують допустити усіх окремих співробітників кредитного посередника, повідомлення про намір надавати послуги повинно бути зроблено на базі кредитного посередника, а не його окремих співробітників. Однак, незважаючи на те, що ця Директива передбачає рамки здійснення діяльності в межах Союзу для всіх допущених кредитних посередників, в тому числі кредитних посередників, прив’язаних лише до одного кредитора, ця Директива не передбачає таких рамок для призначених представників. У таких випадках, призначені представники, які бажають здійснювати діяльність в іншій державі-члені, повинні відповідати вимогам допуску для кредитних посередників, викладеним в цій Директиві.

(73) У деяких державах-членах, кредитні посередники можуть здійснювати діяльність відносно кредитних договорів, пропонованих некредитними і кредитними установами. В принципі, допущені кредитні посередники повинні мати можливість здійснювати діяльність на всій території Союзу. Проте, допуск, наданий компетентними органами держави-члена розташування головного офісу, не повинен створювати можливості для кредитних посередників надавати послуги, пов’язані з кредитними договорами, що їх некредитні установи пропонують споживачам в державі-члені, в якій діяльність таких некредитних установ заборонена.

(74) Держави-члени повинні бути в змозі визначати, що особи, які здійснюють діяльність в сфері кредитного посередництва лише епізодично в процесі своєї професійної діяльності, такі як адвокати або нотаріуси, не підлягають процедурі надання допуску до діяльності, викладеній в цій Директиві, за умови, що така професійна діяльність регулюється і що відповідні правила не забороняють здійснення, на епізодичній основі, діяльності в сфері кредитного посередництва. Однак, таке звільнення від процедури надання допуску, встановленої в цій Директиві, означає, що такі особи не можуть отримати вигоду від паспортного режиму, передбаченого у цій Директиві. Особи, які в рамках своєї професійної діяльності лише представляють кредитора або відсилають споживачів до кредитора, наприклад, шляхом інформування споживача про існування конкретного кредитора або кредитного посередника або певного типу продукту, що його пропонує кредитор або кредитний посередник без будь-якої додаткової реклами або залучення в представленні, пропозиції, проведенні підготовчої роботи або укладенні кредитного договору, не повинні розглядатися як кредитні посередники для цілей цієї Директиви. Крім того, позичальники, які просто передають кредитний договір споживачу шляхом суброгації, без здійснення будь-яких інших видів діяльності в сфері кредитного посередництва, не можуть розглядатися як кредитні посередники для цілей цієї Директиви.

(75) Для того, щоб забезпечити рівні умови конкуренції для всіх кредиторів і сприяти фінансовій стабільності в процесі подальшої гармонізації, держави-члени повинні забезпечувати наявність відповідних інструментів для допуску некредитних установ, що надають кредитні договори, які стосуються житлової нерухомості і нагляду за ними. Відповідно до принципу пропорційності, ця Директива не повинна встановлювати докладні умови допуску кредиторів, які пропонують такі кредитні договори, і які не є некредитними організаціями або нагляду за ними, як це визначено в Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги до кредитних установ та інвестиційних фірм (-15). На сьогодні кількість таких установ, що діють в межах Союзу, є обмеженою, як і їхня частка на ринку та кількість держав-членів, в яких вони діють, особливо після фінансової кризи. З тієї самої причини в цій Директиві не передбачено введення "паспорту" для таких установ.

(76) Держави-члени повинні встановлювати правила щодо санкцій, застосовних до порушень положень національного законодавства, ухваленого відповідно до цієї Директиви, і забезпечувати їх виконання. Хоча вибір санкцій залишається на розсуд держав-членів, передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

(77) Споживачі повинні мати доступ до позасудових процедур розгляду скарг і вимог відшкодування збитків для вирішення спорів, що виникають через права та обов’язки, встановлені в цій Директиві, між кредиторами і споживачами, а також між кредитними посередниками і споживачами. Держави-члени повинні забезпечувати обов’язкову участь кредиторів і кредитних посередників в такому альтернативному вирішенні спорів. Для забезпечення безперебійного функціонування процедур альтернативного вирішення спорів у випадках, які стосуються транскордонної діяльності, держави-члени повинні вимагати та заохочувати до співпраці один з одним органи, відповідальні за позасудове врегулювання скарг і вимог відшкодування. В цьому контексті, органи, відповідальні за позасудове врегулювання скарг і вимог відшкодування в державах-членах, необхідно заохочувати до участі в FIN-NET, мережі з вирішення фінансових спорів щодо національних позасудових схем, відповідальних за проведення роботи зі спорами між споживачами та постачальниками фінансових послуг.

(78) З метою забезпечення послідовної гармонізації та врахування змін на ринках кредитних договорів, у розвитку кредитних продуктів або в економічних умовах, і для подальшого уточнення конкретних вимог цієї Директиви, Комісія повинна мати повноваження, відповідно до статті 290 ДФЄС, ухвалювати акти в зв’язку із внесенням змін в стандартне формулювання або інструкцій заповнення ESIS або внесенням змін в коментарі або оновлення припущень, використаних для обчислення APRC. Особливо важливо, щоб Комісія в ході підготовчої роботи проводила належні консультації, у тому числі на рівні експертів. Під час підготування та розроблення делегованих актів, Комісія повинна забезпечувати одночасну, своєчасну та належну передачу відповідних документів Європейському Парламенту і Раді.

(79) З метою сприяння спроможності кредитних посередників надавати свої послуги на транскордонній основі, для цілей співпраці, обміну інформацією та вирішення спорів між компетентними органами, компетентними органами, відповідальними за допуск кредитних посередників до діяльності, повинні бути компетентні органи під егідою Європейського наглядового органу (Європейського органу банківського нагляду (EBA)), відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 від 24 листопада 2010 року про створення Європейського наглядового органу (Європейського органу банківського нагляду) (-16), або інших національних органів, за умови, що вони співпрацюють з органами, які діють під егідою EBA для виконання своїх обов’язків відповідно до цієї Директиви.

(80) Держави-члени повинні призначати компетентні органи, уповноважені забезпечувати дотримання положень цієї Директиви, і забезпечувати надання їм повноважень проводити розслідування та повноваження у сфері правозастосування, а також надання достатніх ресурсів, необхідних для виконання їхніх обов’язків. Компетентні органи можуть, щодо деяких аспектів цієї Директиви, діяти шляхом звернення до судів, компетентних приймати юридичне рішення, у тому числі, де це доречно, шляхом оскарження. Це дозволить державам-членам, зокрема, у випадках, де положення цієї Директиви були транспоновані в цивільне право, залишати забезпечення виконання цих положень у веденні зазначених вище органів і судів. Держави-члени повинні мати можливість призначати різні компетентні органи для забезпечення виконання широкого кола зобов’язань, встановлених у цій Директиві. Наприклад, щодо деяких положень держави-члени можуть призначати компетентні органи, відповідальні за забезпечення захисту прав споживачів, в той час як щодо інших положень вони можуть ухвалювати рішення призначити пруденційних наглядачів. Можливість призначати різні компетентні органи не повинна впливати на зобов’язання щодо постійного спостереження і співробітництва між компетентними органами, як передбачено в цій Директиві.

(81) Необхідно переглянути ефективність функціонування цієї Директиви, а також прогрес у створенні внутрішнього ринку з високим рівнем захисту споживачів, у сфері кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості. В цьому перегляді, крім іншого, необхідно: оцінити відповідність та вплив цієї Директиви, чи залишається сфера застосування цієї Директиви належною; проаналізувати надання кредитних договорів некредитними установами; оцінити необхідність подальших заходів, у тому числі паспорту некредитних установ; вивчити необхідність введення додаткових прав та обов’язків для післядоговірної стадії кредитних договорів.

(82) Якщо заходів вживатимуть лише держави-члени, це призведе до різних зведень правил, які можуть підірвати функціонування внутрішнього ринку або створити йому нові перешкоди. Оскільки ціль цієї Директиви, а саме створення ефективного і конкурентного внутрішнього ринку кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості, та водночас забезпечення високого рівня захисту споживачів не може бути достатньою мірою досягнута державами-членами, а отже з огляду на дієвість заходів, може бути краще досягнута на рівні Союзу, Союз може ухвалювати інструменти згідно з принципом субсидіарності, як зазначено у статті 5 Договору про Європейський Союз. Відповідно до принципу пропорційності, як зазначено у згаданій статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення такої цілі.

(83) Держави-члени можуть вирішити транспонувати певні аспекти, які охоплює ця Директива, в національне законодавство через пруденційне право, наприклад, оцінювання кредитоспроможності споживача, в той час як інші аспекти будуть транспоновані через цивільне або кримінальне право, наприклад, зобов’язання, які стосуються відповідальних позичальників.

(84) Згідно зі Спільною політичною декларацією держав-членів та Комісії про пояснювальні документи від 28 вересня 2011 року (-17), держави-члени зобов’язалися супроводжувати, коли це обґрунтовано, нотифікацію про їхні транспозиційні інструменти одним або кількома документами, в яких пояснюється співвідношення між складовими частинами директиви та відповідними частинами національних транспозиційних інструментів. Стосовно цієї Директиви, законодавець вважає, що передача таких документів є обґрунтованою.

(85) Європейський інспектор із захисту даних висловив свою позицію 25 липня 2011 року (-18) на підставі статті 28(2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 45/2001 від 18 грудня 2000 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних інституціями та органами Співтовариства та про вільний рух таких даних (-19),

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Ця Директива встановлює спільні рамки для деяких аспектів законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень держав-членів щодо договорів, що стосуються споживчого кредиту, забезпеченого заставою або іншим способом, а також пов’язаних з житловою нерухомістю, в тому числі зобов’язання оцінити кредитоспроможність перед наданням кредиту, як основи для розробки ефективних стандартів укладення кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості в державах-членах, а також для конкретних пруденційних і наглядових вимог, в тому числі для створення кредитних посередників, призначених представників, некредитних установ і нагляду за ними.

1. Ця Директива не перешкоджає державам-членам зберігати або вводити суворіші положення для захисту споживачів за умови, що такі положення узгоджуються із зобов’язаннями держав-членів відповідно до законодавства Союзу.

2. Незважаючи на положення параграфа 1, держави-члени не повинні зберігати або вводити у своєму національному законодавстві положення, які розходяться з положеннями, встановленими в статті 14(2) і частині А додатка II щодо стандартної переддоговірної інформації з використанням Європейської стандартизованої інформаційної форми (ESIS), і в статті 17(1)-(5), (7) і (8) та додатку I щодо загального узгодженого стандарту Союзу для розрахунку процентної ставки в річному обчисленні (APRC).

1. Цю Директиву застосовують до:

(a) кредитних договорів, забезпечених нерухомістю або іншим порівнянним забезпеченням, що зазвичай використовується в державі-члені для житлової нерухомості, або забезпечених правами, пов’язаними з житловою нерухомістю; і

(b) кредитних договорів, метою яких є придбання або збереження прав власності на землю або на будівлю, яку вже побудували або планують побудувати.

2. Цю Директиву не застосовують до:

(a) Кредитних договорів на придбання з довічним утриманням, за якими кредитор:

(i) виплачує одноразову суму або періодичні платежі або іншим чином сплачує суму кредиту в обмін на суму, отриману від майбутнього продажу житлової нерухомості або прав, пов’язаних з житловою нерухомістю; і

(ii) не вимагатиме погашення кредиту до настання для споживача однієї або декількох конкретних життєвих ситуацій, визначених державою-членом, якщо тільки споживач не порушив свої договірні зобов’язання, що дозволяє кредиторам припинити кредитний договір;

(b) кредитних договорів, за якими працедавець надає кредит своїм працівникам для побічної діяльності і пропонує такий кредитний договір на безвідсотковій основі або з APRC нижчою, ніж ті, що переважають на ринку, і які зазвичай не пропонуються широкому загалу;

(c) кредитних договорів, за якими кредит надається на безвідсотковій основі і без будь-яких додаткових трат, за винятком таких, що покривають витрати, безпосередньо пов’язані із забезпеченням кредиту;

(d) кредитних договорів у формі овердафту, за якими кредит повинен бути погашений протягом одного місяця;

(e) кредитних договорів, які є результатом врегулювання, досягнутого в суді або іншому органі, передбаченому законодавством;

(f) кредитних договорів, що стосуються відтермінованого платежу, без комісій, існуючого боргу, і які не підпадають під дію пункту (а) параграфа 1.

3. Держави-члени можуть вирішити не застосовувати:

(a) статті 11 і 14 та додаток II стосовно кредитних договорів для споживачів, забезпечені нерухомістю або іншим порівнянним забезпеченням, що зазвичай використовується в державі-члені для житлової нерухомості, або забезпечені правами, пов’язаними з житловою нерухомістю, метою яких не є купівля житлової нерухомості або збереження прав на неї за умови, що держави-члени застосовують до таких кредитних договорів положення статей 4 і 5 та додатків II і III до Директиви 2008/48/ЄС ;

(b) цю Директиву до кредитних договорів, пов’язаних із нерухомістю, якщо кредитний договір передбачає, що нерухомість в будь-якому випадку не буде використовуватися як будинок, квартира або інше місце проживання споживача або члена його сім’ї, а буде використовуватися як дім, квартира або інше місце проживання на основі договору оренди;

(c) цю Директиву до кредитних договорів, що стосуються кредитів, виданих обмеженому колу осіб відповідно до норми законодавства з метою, яка становить загальний інтерес, безвідсотково або за нижчою ставкою запозичення, ніж ті, що переважають на ринку, або на інших умовах, які є більш сприятливими для споживача, ніж ті, що переважають на ринку і з ставкою запозичення не вище, ніж ті, що переважають на ринку;

(d) цю Директиву до проміжних позик;

(e) цю Директиву до кредитних договорів, за якими кредитор є організацією в рамках статті 2(5) Директиви 2008/48/ЄС .

4. Держави-члени, які використовують опцію, згадану в пункті (b) параграфа 3 повинні забезпечити застосування на національному рівні належних рамок для цього типу кредиту.

5. Держави-члени, які використовують опцію, згадану в пункті (с) або (e) параграфа 3 повинні забезпечувати застосування адекватних альтернативних способів і методів реалізації, що забезпечують своєчасне отримання споживачами інформації про головні характеристики, ризики та вартість таких кредитних договорів на переддоговірній стадії, а також забезпечити, щоби реклама таких кредитних договорів була чесною, чіткою і не вводила в оману.

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) "Споживач" означає споживача за визначенням пункту (а) статті 3 Директиви 2008/48/ЄС .

(2) "Кредитор" означає фізичну або юридичну особу, яка надає кредит або обіцяє надати кредит, що підпадає під сферу дії статті 3, в рамках свого фаху, сфери діяльності або професії;

(3) "Кредитний договір" означає договір, за яким кредитор надає або обіцяє надати споживачу кредит, що підпадає під сферу дії статті 3, у вигляді відкладеного платежу, позики або іншого аналогічного фінансування;

(4) "Супутня послуга" означає послугу, що її пропонують споживачеві вкупі з кредитним договором.

(5) "Кредитний посередник" означає фізичну або юридичну особу, яка не виступає в ролі кредитора або нотаріуса, і не займається лише представленням - прямим або опосередкованим - споживача кредитору або кредитному посереднику, і яка, в рамках свого фаху, сфери діяльності або професії, за винагороду в грошовій формі або будь-якій іншій погодженій формі фінансової компенсації:

(a) представляє або пропонує кредитні договори споживачам;

(b) допомагає споживачам шляхом проведення підготовчої роботи або інших переддоговірних адміністративних дій стосовно кредитних договорів, відмінних від дій, зазначених в пункті (а), або

(c) укладає кредитні договори зі споживачами від імені кредитора.

(6) "Група" означає групу кредиторів, які консолідуються для складання консолідованих звітів як це визначено в Директиві Європейського Парламенту і Ради 2013/34/ЄС від 26 червня 2013 року про річну фінансову звітність, консолідовану фінансову звітність та пов’язані з ними звіти деяких видів підприємств (-20);

(7) "Прив’язаний кредитний посередник" означає будь-якого кредитного посередника, який діє від імені та за повної і безумовної відповідальності:

(a) лише одного кредитора;

(b) лише однієї групи; або

(c) певної кількості кредиторів або груп, які не представляють більшість ринку.

(8) "Призначений представник" означає фізичну або юридичну особу, яка здійснює діяльність, зазначену в пункті 5, діє від імені та за повної і безумовної відповідальності лише одного кредитного посередника.

(9) "Кредитна установа" означає кредитну установу за визначенням пункту 1 статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013.

(10) "Некредитна установа" означає будь-якого кредитора, який не є кредитною установою.

(11) "Персонал" означає:

(a) будь-яку фізичну особу, яка працює на кредитора або кредитного посередника, безпосередньо бере участь у діяльності, яку охоплює ця Директива, або контактує зі споживачами в рамках діяльності, яку охоплює ця Директива;

(b) будь-яку фізичну особу, яка працює на призначеного представника, який контактує зі споживачами в межах діяльності, яку охоплює ця Директива;

(c) будь-яку фізичну особу, яка безпосередньо керує фізичними особами, зазначеними в пунктах (a) і (b), або здійснює нагляд над ними.

(12) "Загальна сума кредиту" означає загальну суму кредиту за визначенням пункту (l) статті 3 Директиви 2008/48/ЄС .

(13) "Загальна вартість кредиту для споживача" означає загальну вартість кредиту для споживача за визначенням пункту (g) статті 3 Директиви 2008/48/ЄС , що включає вартість визначення вартості майна, якщо така оцінка необхідна для отримання кредиту, але без урахування реєстраційних витрат, пов’язаних з передачею права власності на нерухомість. При цьому до вартості не входять будь-які витрати, які споживач несе за порушення зобов’язань, встановлених у кредитному договорі.

(14) "Загальна сума, яку повинен сплатити споживач" означає загальну суму, яку повинен сплатити споживач за визначенням пункту (h) статті 3 Директиви 2008/48/ЄС .

(15) "Процентна ставка в річному обчисленні" (APRC) означає загальну вартість кредиту для споживача, виражену в річних відсотках від загальної суми кредиту, у застосовних випадках, у тому числі витрати, зазначені в статті 17(2), яка дорівнює, в перерахуванні на рік, поточній вартості всіх майбутніх або існуючих зобов’язань (вибирання кредитних коштів, погашення, трати), узгоджених кредитором і споживачем.

(16) "Ставка запозичення" означає ставку запозичення за визначенням пункту (j) статті 3 Директиви 2008/48/ЄС .

(17) "Оцінка кредитоспроможності" означає оцінку перспективи виконання боргового зобов’язання, що випливає з кредитного договору.

(18) "Довговічний носій" означає довговічний носій за визначенням пункту (m) статті 3 Директиви 2008/48/ЄС .

(19) "Держава-член розташування головного офісу" означає:

(a) якщо кредитор або кредитний посередник є фізичною особою - державу-члена, в якій знаходиться її головний офіс;

(b) якщо кредитор або кредитний посередник є юридичною особою - державу-члена, в якій знаходиться її зареєстрований офіс або, якщо відповідно до її національного законодавства у неї немає зареєстрованого офісу - державу-члена, в якій знаходиться її головний офіс.

(20) "Держава-член ведення діяльності" означає державу-члена, крім держави-члена розташування головного офісу, в якій кредитор або кредитний посередник мають структурний підрозділ або надають послуги.

(21) "Консультаційні послуги" означає надання особистих рекомендацій споживачу щодо однієї або декількох трансакцій, пов’язаних з кредитним договором, і є окремим видом діяльності, відмінним від надання кредиту та діяльності в сфері кредитного посередництва, визначеного в пункті 5.

(22) "Компетентний орган" означає орган, призначений компетентним державою-членом відповідно до статті 5.

(23) "Проміжна позика" означає кредитний договір, який або не має фіксованого строку, або підлягає погашенню протягом 12 місяців, який споживач використовує як тимчасове рішення фінансування, переходячи до іншого фінансового рішення для нерухомості.

(24) "Умовне зобов’язання або гарантія" означає кредитний договір, який виступає в ролі гарантії для іншої, окремої, але пов’язаної трансакції, і в якому кредитні кошти, забезпечені нерухомістю, вибирають тільки у випадку настання події або подій, зазначених у договорі.

(25) "Кредитний договір за спільної власності" означає кредитний договір, в якому основна сума боргу базується на зазначених в договорі відсотках від вартості нерухомого майна на момент погашення або погашень основної суми.

(26) "Прив’язаний продаж" означає пропозицію або продаж кредитного договору пакетом з іншими відмінними фінансовими продуктами або послугами і окремо кредитний договір споживачу не доступний.

(27) "Пакетний продаж" означає пропозицію або продаж кредитного договору пакетом з іншими відмінними фінансовими продуктами або послугами, коли кредитний договір також доступний споживачу окремо, але не обов’язково на тих же умовах, які діють для товарів і послуг, пропонованих в пакеті зі супутніми послугами.

(28) "Кредит в іноземній валюті" означає кредитний договір, в якому кредит:

(a) деномінований у валюті, відмінній від тієї, в якій споживач отримує доход або володіє активами, з яких кредит повинен бути погашений; або

(b) деномінований у валюті, відмінній від валюти держави-члена, в якій споживач є резидентом.

1. Держави-члени повинні призначити національні компетентні органи, уповноважені забезпечувати застосування і виконання цієї Директиви, і забезпечити, щоб таким органам були надані слідчі повноваження та повноваження забезпечувати виконання, а також достатні ресурси, необхідні для ефективного і дієвого виконання своїх обов’язків.

Органи, зазначені в першому підпараграфі, повинні бути публічними органами або органами, офіційно визнаними національним законодавством, або публічними органами, прямо уповноваженими національним законодавством на такі дії. Вони не можуть бути кредиторами, кредитними посередниками або призначеними представниками.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи, всі особи, які працюють або працювали на компетентні органи, а також аудитори і експерти, підготовлені компетентними органами, були зобов’язані зберігати професійну таємницю. Жодна конфіденційна інформація, яку вони можуть отримати в ході виконання своїх обов’язків, не може бути розголошена будь-якій особі або будь-якому органу, крім стислого або загального викладення, без обмеження випадків, що підпадають під кримінальне законодавство або цю Директиву. Однак, це не повинно заважати компетентним органам обмінюватися конфіденційною інформацією або передавати її відповідно до національного законодавства та законодавства Союзу.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи, призначені як компетентні для застосування та забезпечення виконання статей 9, 29, 32, 33, 34 і 35 цієї Директиви належали до однієї, або до обох таких категорій:

(a) компетентні органи, як визначено у статті 4(2) Регламенту (ЄС) № 1093/2010;

(b) органи, інші ніж компетентні органи, зазначені у пункті (а), за умови, що національні закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення вимагають від таких органів, коли це необхідно, співпрацювати з компетентними органами, зазначеними в пункті (а) з метою виконання своїх обов’язків за цією Директивою, у тому числі для цілей співпраці з Європейським наглядовим органом (Європейським органом банківського нагляду) (EBA) відповідно до вимог цієї Директиви.

4. Держави-члени повинні інформувати Комісію та EBA про призначення компетентних органів та будь-які зміни в такому призначенні, вказуючи як відповідні обов’язки розподілені між різними компетентними органами. Перше таке повідомлення необхідно зробити якомога швидше, але не пізніше 21 березня 2016 року.

5. Компетентні органи здійснюють свої повноваження відповідно до національного законодавства, таким чином:

(a) безпосередньо на підставі власних повноважень чи під наглядом судових органів; або

(b) шляхом звернення до судів, уповноважених видавати необхідні рішення, в тому числі, якщо застосовно, шляхом подання апеляції, якщо звернення по необхідне рішення не було задовільнено, за винятком обставин, що регулюються статтями 9, 29, 32, 33, 34 і 35.

6. Якщо на території держави-члена існує декілька компетентних органів, вона має забезпечити, щоб їхні відповідні обов’язки були чітко визначені і щоби такі органи тісно співпрацювали з метою результативного виконання своїх відповідних обов’язків.

7. Комісія повинна публікувати список компетентних органів в Офіційному віснику Європейського Союзу принаймні один раз на рік і регулярно оновлювати його на своєму веб-сайті.

1. Держави-члени повинні сприяти заходам на підтримку освіти споживачів стосовно відповідального запозичення і управління боргом, зокрема, стосовно договорів про іпотечні кредити. Чітка і загальна інформація про процес надання кредиту необхідна для скерування споживачів, особливо тих, які беруть іпотечний кредит вперше. Також необхідна інформація про настанови, що їх споживчі організації та національні органи можуть надавати споживачам.

2. Комісія повинна публікувати оцінку фінансової освіти, доступної для споживачів в державах-членах, і визначати приклади провідного досвіду, які можна розвивати далі для збільшення фінансової обізнаності споживачів.

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб кредитор, кредитний посередник або призначений представник, виробляючи кредитні продукти або надаючи кредити, посередницькі або консультаційні послуги щодо їх надання і, за доцільності, надаючи супутні послуги споживачам або виконуючи кредитний договір, діяли чесно, сумлінно, прозоро і професійно, з урахуванням прав та інтересів споживачів. Що стосується надання кредитів, посередницьких або консультаційних послуг щодо їх надання, а також, за доцільності, супутніх послуг, діяльність повинна базуватись на інформації про обставини споживача та на будь-яких особливих вимогах, про які повідомив споживач, а також на розумних припущеннях щодо ризиків для ситуації споживача протягом усього терміну дії кредитного договору. Крім того, стосовно такого надання консультаційних послуг, ця діяльність повинна базуватись на інформації, необхідній відповідно до пункту (а) статті 22(3).

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб спосіб, у який кредитори винагороджують свій персонал та кредитних посередників і спосіб, у який кредитні посередники винагороджують свій персонал та призначених представників, не перешкоджав виконанню зобов’язання, зазначеного в параграфі 1.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори, виробляючи і застосовуючи політики винагородження персоналу, відповідального за оцінювання кредитоспроможності, дотримувалися наведених нижче принципів у такий спосіб і тією мірою, якою вони відповідають їхньому розміру, внутрішній організації та характеру, масштабам і складності їхньої діяльності:

(a) політика винагородження відповідає та сприяє раціональному та дієвому управлінню ризиками і не заохочує прийняття ризиків, які перевищують рівень ризику, допустимого для кредитора;

(b) політика винагородження узгоджується з бізнес-стратегією, цілями, цінностями і довгостроковими інтересами кредитора і включає в себе заходи для уникання конфліктів інтересів, зокрема, за умови, що винагорода не залежить від кількості або відсотка прийнятих заявок.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоби структура винагороди персоналу кредиторів, кредитних посередників або призначених представників, залученому до надання консультаційних послуг, не шкодила його здатності діяти в найкращих інтересах споживача і, зокрема, не залежала від планів продажів. Для досягнення цієї мети держави-члени можуть додатково забороняти комісійні, котрі кредитор сплачує кредитному посереднику.

5. Держави-члени можуть забороняти або обмежувати будь-які виплати споживача кредитору або кредитному посереднику, які здійснюють до укладення кредитного договору.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб надання споживачам інформації відповідно до вимог цієї Директиви було безкоштовним для споживача.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори, кредитні посередники та призначені представники вимагали від свого персоналу володіти знаннями і компетентністю стосовно виробництва, пропонування або надання кредитних договорів, а також здійснення діяльності в сфері кредитного посередництва, вказаної в пункті 5 статті 4, або надання консультаційних послуг, на належному рівні, а також підтримувати цей рівень. Якщо укладення кредитного договору включає супутню послугу, необхідно вимагати належних знань і компетентності стосовно такої супутньої послуги.

2. За винятком обставин, зазначених у параграфі 3, держава-член розташування головного офісу повинна встановити мінімальні вимоги до знань і компетентності персоналу кредиторів, кредитних посередників та призначених представників, відповідно до принципів, викладених в додатку III.

3. Якщо кредитор або кредитний посередник надає свої послуги на території однієї або декількох інших держав-членів:

(i) через структурний підрозділ, держава-член ведення діяльності відповідає за встановлення мінімальних вимог до знань і компетентності, застосовних до персоналу підрозділу;

(ii) відповідно до принципу свободи надання послуг, держава-член розташування головного офісу відповідає за встановлення мінімальних вимог до знань та компетентності, застосовних до персоналу відповідно до додатка III, однак, держави-члени ведення діяльності можуть встановити мінімальні вимоги до знань та компетентності, пов’язані з вимогами, зазначеними в пунктах (b), (c), (e) та (f) параграфа 1 додатка III.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи здійснювали нагляд за дотриманням вимог, викладених в параграфі 1, і щоби компетентні органи мали повноваження вимагати від кредиторів, кредитних посередників та призначених представників надавати такі докази, які компетентні органи визнали за необхідне для здійснення такого нагляду.

5. Для дієвого нагляду за кредиторами і кредитними посередниками, які надають послуги на території інших держав-членів відповідно до принципу свободи надання послуг, компетентні органи держав-членів розташування головного офісу і ведення діяльності повинні тісно співпрацювати один з одним для дієвого нагляду і забезпечення дотримання мінімальних вимог до знань та компетентності в державі-члені ведення діяльності. З цією метою вони можуть делегувати завдання і обов’язки одна одній.

Без обмеження положень Директиви 2005/29/ЄС , держави-члени повинні вимагати, щоб будь-яка інформація про рекламу і реалізацію, що стосується кредитних договорів, була чесною, чіткою і не вводила в оману. Зокрема забороняється формулювання, що може спричинити помилкові сподівання споживача щодо наявності або вартості кредиту.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-яка реклама кредитних договорів, в якій вказується процентна ставка, або будь-які цифри, що стосуються вартості кредиту для споживача, містила стандартну інформацію відповідно до цієї статті.

2. Держави-члени можуть передбачити, щоби перший підпараграф не застосовувався, якщо національне законодавство вимагає відображення інформації про APRC в рекламі, яка стосується кредитних договорів, в якій не вказується процентна ставка, або будь-які цифри, що стосуються будь-якої вартості кредиту для споживача у розумінні першого підпараграфа.

В стандартній інформації повинно бути чітко, стисло вказано та помітно виділено:

(a) ідентифікаційні дані кредитора або, якщо застосовно, кредитного посередника чи призначеного представника;

(b) якщо застосовно, що кредитний договір буде забезпечений нерухомістю або іншим порівнянним забезпеченням, яке зазвичай використовуються в державі-члені для житлової нерухомості, або правом, що стосується житлової нерухомості;

(c) ставка запозичення, із зазначенням, чи вона фіксована, змінна або фіксовано-змінна, разом з даними про будь-які витрати, включені до загальної вартості кредиту для споживача;

(d) загальна сума кредиту;

(f) якщо застосовно, строк дії кредитного договору;

(g) якщо застосовно, розмір внесків на погашення;

(h) якщо застосовно, загальна сума, яку повинен сплатити споживач;

(i) якщо застосовно, кількість внесків на погашення;

(j) якщо застосовно, попередження про те, що можливі коливання обмінного курсу можуть вплинути на суму, яку повинен сплатити споживач.

3. Інформація, перелічена в параграфі 2, за винятком інформації, переліченої в пунктах (a), (b) або (j), повинна бути уточнена за допомогою репрезентативного прикладу і всюди відповідати такому репрезентативному прикладу. Держави-члени повинні встановити критерії для визначення репрезентативного прикладу.

4. Якщо обов’язково укласти договір відносно супутніх послуг, зокрема страхування, для отримання кредиту або для отримання його на умовах, за яких його реалізують, і вартість такої послуги не можна визначити заздалегідь, зобов’язання укласти такий договір також повинно бути чітко, стисло зазначено та помітно виділено разом із APRC.

5. Інформація, зазначена в параграфах 2 і 4, повинна бути розбірливо написана або чітко озвучена, у відповідних випадках, залежно від носія реклами.

6. Держави-члени можуть вимагати включення стислого та пропорційного попередження про специфічні ризики, пов’язані з кредитними договорами. Вони повинні негайно нотифікувати Комісію про такі вимоги.

7. Ця стаття не обмежує Директиву 2005/29/ЄС .

1. Держави-члени повинні дозволяти пакетні продажі, але забороняти прив’язані продажі.

2. Незважаючи на параграф 1, держави-члени можуть передбачати, що кредитор може вимагати від споживача або члена його сім’ї чи близького родича:

(a) відкрити або зберігати платіжний або ощадний рахунок, якщо єдиною метою такого рахунку є накопичення коштів для погашення кредиту, обслуговування кредиту, об’єднання ресурсів для того, щоб отримати кредит, або надання додаткової гарантії кредитору на випадок невиконання платіжних зобов’язань;

(b) придбати або зберігати інвестиційний продукт або особистий пенсійний продукт, якщо такий продукт, який в основному пропонує інвестору дохід після виходу на пенсію, також слугує для надання кредиторові додаткового забезпечення на випадок невиконання платіжних зобов’язань або для накопичення коштів для погашення кредиту, обслуговування кредиту або об’єднання ресурсів для того, щоб отримати кредит;

(c) укласти окремий кредитний договір в поєднанні із кредитним договором за спільної власності для того, щоб отримати кредит.

3. Незважаючи на параграф 1, держави-члени можуть дозволяти прив’язані продажі, якщо кредитор може довести відповідним компетентним органам, що пропоновані прив’язані продукти або категорії продуктів (які пропонують на взаємно подібних умовах та які не доступні окремо) вочевидь вигідні споживачам, враховуючи доступність та ціни на відповідні продукти, пропоновані на ринку. Цей параграф застосовується тільки до продуктів, які реалізують після 20 березня 2014 року.

4. Держави-члени можуть дозволяти кредиторам вимагати від споживача оформити страховий поліс, пов’язаний з кредитним договором. У таких випадках держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитор приймав такий страховий поліс від постачальника, який не є постачальником, якому він віддає перевагу, якщо рівень гарантії такого полісу еквівалентний рівню полісу, який запропонував кредитор.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори або, у застосовних випадках, прив’язані кредитні посередники або їх призначені представники на постійній основі надавали чітку та зрозумілу загальну інформацію про кредитні договори на папері або на іншому довговічному носії, або в електронній формі. Крім того, держави-члени можуть передбачати, що загальну інформацію надають неприв’язані кредитні посередники.

(a) Така загальна інформація повинна містити, принаймні, таке:

(a) ідентифікаційні дані та географічну адресу особи, яка надає інформацію;

(b) цілі, для яких можна використовувати кредит;

(c) форми забезпечення, у тому числі, якщо застосовно, можливість його місцезнаходження в іншій державі-члені;

(d) можливий строк дії кредитних договорів;

(e) типи доступної ставки запозичення: фіксована, змінна або фіксовано-змінна, із коротким описом параметрів фіксованої ставки і змінної ставки, включно з відповідними наслідками для споживача;

(f) якщо доступні позики в іноземній валюті - зазначення іноземної валюти (іноземних валют), включно з поясненням наслідків для споживача, якщо кредит деномінований в іноземній валюті;

(g) репрезентативний приклад загальної суми кредиту, загальної вартості кредиту для споживача, загальної суми, яку повинен сплатити споживач, а також APRC;

(h) можливі додаткові витрати, не включені в загальну вартість кредиту для споживача, які необхідно сплатити у зв’язку із кредитним договором;

(i) вибір можливостей, доступних для повернення кредиту кредиторові, у тому числі кількість, періодичність та суму регулярних внесків на погашення;

(j) у застосовних випадках, чітку і стислу заяву про те, що дотримання умов кредитного договору не гарантує погашення загальної суми кредиту за кредитним договором;

(k) опис умов, безпосередньо пов’язаних з достроковим погашенням;

(l) чи необхідна оцінка майна і, якщо застосовно, хто несе відповідальність за забезпечення проведення оцінювання, і чи виникнуть будь-які пов’язані витрати для споживача;

(m) зазначення супутніх послуг, які споживач зобов’язаний придбати для отримання кредиту, або для отримання кредиту на умовах, за яких його реалізують і, якщо застосовно, уточнення, що супутні послуги можна придбати у постачальника, який не є кредитором; і

(n) загальне попередження про можливі наслідки невиконання зобов’язань, зв’язаних з кредитним договором.

2. Держави-члени можуть зобов’язати кредиторів включати інші типи попереджень, доречні у відповідній державі-члені. Вони повинні негайно повідомити Комісію про такі вимоги.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоби кредитор і, в застосовних випадках, кредитний посередник або призначений представник надавали споживачеві персоналізовану інформацію, необхідну щоби порівняти кредити, доступні на ринку, оцінити їхні наслідки й ухвалити рішення про те, чи укладати кредитний договір, повністю усвідомлюючи ситуацію:

(a) без надмірних зволікань після того, як споживач надав необхідну інформацію про свої потреби, фінансову ситуацію і вподобання відповідно до статті 20; і

(b) завчасно, до того, як споживач буде зв’язаний будь-яким кредитним договором або пропозицією.

2. Персоналізовану інформацію, зазначену в параграфі 1, необхідно надавати на папері або на іншому довговічному носії за допомогою ESIS, як передбачено в додатку II.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку надання споживачеві пропозиції, зобов’язальної для кредитора, таку пропозицію надавали на папері або іншому довговічному носії, з прикладеним ESIS, якщо:

(a) ESIS не була надана споживачеві раніше; або

(b) параметри пропозиції відрізняються від відомостей, що міститься в наданої раніше ESIS.

4. Держави-члени можуть передбачити обов’язкове надання ESIS перед наданням пропозиції, зобов’язальної для кредитора. Якщо держава-член передбачила повторне надання ESIS, вона повинна вимагати його лише якщо були виконані вимоги пункту (b) параграфа 3.

5. Держави-члени, які до 20 березня 2014 року впровадили інформаційну форму, яка відповідає вимогам до інформації, еквівалентним тим, що викладені в додатку II, можуть продовжувати використовувати її для цілей цієї статті до 21 березня 2019 року.

6. Держави-члени повинні визначити період часу принаймні в сім днів, протягом якого споживач матиме достатньо часу щоби порівняти пропозиції, оцінити їхні наслідки та ухвалити рішення, повністю усвідомлюючи ситуацію.

Держави-члени повинні визначити, що період, зазначений у першому підпараграфі, надається: або для роздумів перед укладенням кредитного договору, або для використання права на відмову після укладення кредитного договору, або для першого і другого разом.

Якщо держава-член визначає період для роздумів перед укладенням кредитного договору:

(a) пропозиція повинна бути зобов’язальною для кредитора протягом всього періоду для роздумів; і

(b) споживач може прийняти пропозицію в будь-який час протягом періоду роздумів.

Держави-члени можуть передбачити, що споживачі не можуть прийняти пропозицію протягом періоду, коротшого за перші 10 днів періоду роздумів.

Якщо ставка запозичення або інші витрати, що застосовуються до пропозиції, визначаються на основі продажу пріоритетних облігацій або інших інструментів довгострокового фінансування, держави-члени можуть передбачити, що ставка запозичення або інші витрати можуть відрізнятися від значень, вказаних в пропозиції відповідно до вартості пріоритетної облігації або іншого інструменту довгострокового фінансування.

Якщо споживач має право на відмову відповідно до другого підпараграфа цього параграфа, стаття 6 Директиви 2002/65/ЄС не застосовується.

7. Кредитор і, якщо застосовно, кредитний посередник або призначений представник, який постачив ESIS споживачу, визнається таким, що виконав вимоги щодо надання інформації споживачу перед укладенням дистанційного договору, як встановлено в статті 3(1) Директиви 2002/65/ЄС , і буде вважатися таким, що відповідає вимогам статті 5(1) зазначеної Директиви , лише якщо він принаймні постачив ESIS перед укладанням договору.

8. Держави-члени не повинні змінювати шаблон ESIS, крім випадків, передбачених у додатку II. Будь-яка додаткова інформація, яку кредитор або, якщо застосовно, кредитний посередник або призначений представник може надати споживачеві або зобов’язаний надати споживачеві відповідно до національного законодавства, наводиться в окремому документі, який може бути доданий до ESIS.

9. Комісія повинна мати повноваження ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 40 для внесення змін у стандартне формулювання в частині A додатка II, або інструкції в частині B з метою задовольнити потреби в інформації або попередженнях стосовно нових продуктів, які не реалізовували до 20 березня 2014 року. Однак, такі делеговані акти не повинні змінювати структуру або формат ESIS.

10. Якщо комунікацію здійснюють за допомогою голосової телефонії, як зазначено в статті 3(3) Директиви 2002/65/ЄС , опис основних характеристик фінансової послуги, що надається відповідно до другого абзацу пункту (b) статті 3(3) згаданої Директиви , повинен містити, щонайменше, елементи, згадані в розділах 3-6 частини A додатка II до цієї Директиви.

11. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, принаймні в тих випадках, коли права на відмову немає, кредитор або, якщо застосовно, кредитний посередник або призначений представник надавали споживачеві копію проекту кредитного договору під час надання пропозиції, зобов’язальної для кредитора. У випадках, коли є право на відмову, держави-члени повинні забезпечити, щоби кредитор або, якщо застосовно, кредитний посередник або призначений представник пропонували надати споживачеві копію проекту кредитного договору під час надання пропозиції, зобов’язальної для кредитора.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб завчасно перед здійсненням будь-якої діяльності в сфері кредитного посередництва, вказаної в пункті 5 статті 4, кредитний посередник або його призначений представник надавали споживачеві, на папері або на іншому довговічному носії, принаймні таку інформацію:

(a) ідентифікаційні дані та географічну адресу кредитного посередника;