Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

ЗМІСТ

ВСТУП

ФАКТИ

I. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ ЩОДО ЦІЄЇ СПРАВИ ТА ІНШИХ ЗАЯВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОДІЯМИ НА МАЙДАНІ

II. ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ПОДІЇ НА МАЙДАНІ ТА ПОДАЛЬШІ ПРОВАДЖЕННЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

A. Загальний огляд акцій протесту в Україні, які відбулися у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року

B. Загальний огляд офіційних розслідувань цих подій

III. ВІДОМОСТІ ЩОДО ВІДПОВІДНИХ ПОДІЙ У М. КИЄВІ

IV. КОНКРЕТНІ ФАКТИ ЩОДО ЗАЯВНИКІВ У ЦІЙ СПРАВІ

A. Події у м. Києві 30 листопада 2013 року, які стосуються п. І. Сіренка, п. П. Шморгунова, п. Б. Єгіазаряна, п. Ю. Лепявка, п. О. Грабця, п. О. Бали, п. Ф. Лапія, п. Р. Ратушного, п. А. Рудчика, пані О. Ковальської та п. А. Соколенка (заяви № 9078/14, № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 20546/14, № 24405/14, № 42271/14 та № 19954/15) та їхні наслідки

B. Події у м. Києві 01 грудня 2013 року щодо п. В. Загоровки (заява № 42180/14) та їхні наслідки

C. Події у м. Києві 01 грудня 2013 року щодо п. Г. Черевка (заява № 31174/14) та їхні наслідки

D. Події у м. Києві 11 грудня 2013 року щодо п. С. Дименка та п. Р. Ратушного (заяви № 33767/14 та № 54315/14) та їхні наслідки

E. Події у м. Києві 23 січня 2014 року щодо п. Д. Полтавця (заява № 36299/14) та їхні наслідки

F. Події у м. Києві 18 лютого 2014 року щодо п. О. Задоянчука (заява № 36845/14) та їхні наслідки

G. Дисциплінарні провадження щодо суддів, які розглядали справи щодо тримання п. Г. Черевка, п. Д. Полтавця, п. О. Задоянчука та п. В. Загоровки під вартою (заяви № 31174/14, № 36299/14, № 36845/14 та № 42180/14)

H. Дисциплінарне провадження щодо судді Печерського районного суду, яка розглядала заяву за позовом. Київської міської ради (заяви № 33767/14 та № 54315/14 (п. С. Дименка та п. Р. Ратушного)

I. Виплати відповідно до Закону України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей" від 21 лютого 2014 року

ВІДПОВІДНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА ПРАКТИКА

I. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ДОКУМЕНТИ

A. Конституція України

B. Національні нормативно-правові акти та практика щодо реалізації конституційного права на мирні зібрання

C. Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року

D. Кримінальний кодекс України 2001 року

E. Цивільний кодекс України 2003 року

F. Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року

G. Кодекс адміністративного судочинства України 2005 року

H. Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року (далі - КПК України)

I. Закон України "Про міліцію" 1990 року (втратив чинність 02 липня 2015 року) і Статут патрульно-постової служби міліції України 1994 року (втратив чинність 05 березня 2019 року)

J. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" 1994 року

K. Закон України "Про амністію у 2011 році"

L. Закони України щодо амністії

M. Норми щодо соціального захисту

N. Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" від 08 квітня 2014 року

O. Рішення національних судів щодо відшкодування шкоди у зв’язку із кримінальними провадженнями

II. СПЕЦІАЛЬНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

III. ДОКУМЕНТИ ОРГАНІВ РАДИ ЄВРОПИ

A. Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи від 30 січня 2014 року (1974)

B. Звіт Комісара з прав людини Ради Європи від 04 березня 2014 року

C. Звіт Міжнародної дорадчої групи (далі - МДГ)

D. Доповіді Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) для Уряду України за результатами візитів до України

IV. ДОКУМЕНТИ УПРАВЛІННЯ ВЕРХОВНОГО КОМІСАРА ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ З ПРАВ ЛЮДИНИ (ДАЛІ - УВКПЛ)

V. ДОПОВІДІ ІНШИХ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

A. Організація "Amnesty International"

B. Організація "Х’юман Райтс Вотч"

C. Офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

II. ЗАЯВА ПАНА І. СІРЕНКА (№ 9078/14)

III. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

A. Стверджуване жорстоке поводження з п. П. Шморгуновим, п. Б. Єгіазаряном, п. Ю. Лепявком, п. О. Грабцем, п. О. Балою, п. Г. Черевком, п. С. Дименком, п. Д. Полтавцем, п. В. Загоровкою, п. Ф. Лапієм, п. А. Рудчиком, пані О. Ковальською, п. Р. Ратушним, п. О. Задоянчуком і п. А. Соколенком та непроведення ефективних офіційних розслідувань (заяви № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 20546/14, № 24405/14, № 31174/14, № 33767/14, № 36299/14, № 36845/14, № 42180/14, № 42271/14, № 54315/14 та № 19954/15)

B. Стверджуване ненадання п. В. Загоровці належної медичної допомоги під час тримання його під вартою (заява № 42180/14)

IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

A. Прийнятність

B. Суть

V. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 11 КОНВЕНЦІЇ

A. Прийнятність

B. Суть

VI. ІНШІ СКАРГИ ЗАЯВНИКІВ

A. Скарги, які не потребують окремого розгляду

B. Інші неприйнятні скарги

VII. ЗАКЛЮЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ.

VIII. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

A. Заяви, в яких заявники не подали жодних вимог щодо справедливої сатисфакції

B. Заяви, в яких заявники подали вимоги щодо справедливої сатисфакції

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

ДОДАТОК

У справі "Шморгунов та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (колишня п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Йонко Грозєв (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>),

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>),

Ладо Чантурія (<…>),

Ангеліка Нуссбергер (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), Секретар секції,

з огляду на:

чотирнадцять заяв, які подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) шістнадцять осіб - п’ятнадцять громадян України та п. Б. Єгіазарян, громадянин Вірменії (далі - заявники, персональні дані та інші деталі щодо яких наведено в таблиці у додатку),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяви,

рішення надати заявам статус пріоритетних ( правило 41 Регламенту Суду),

зауваження, подані Урядом держави-відповідача, та зауваження, подані заявниками у відповідь,

рішення Уряду Вірменії не використовувати своє право брати участь у цій справі (пункт 1 статті 36 Конвенції) у частині, яка стосувалася заяви № 16280/14 щодо громадянина Вірменії (п. Б. Єгіазаряна),

коментарі, подані Міжнародною неурядовою організацією з прав людини "Redress Trust" (REDRESS), розташованою у м. Лондоні, яка отримала дозвіл Голови секції на участь у провадженні, у частині, яка стосувалася заяви № 9078/14 (п. І. Сіренка),

після обговорення за зачиненими дверима 07 травня 2019 року та 09 грудня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заяви стосуються тверджень про жорстоке поводження працівників міліції, у тому числі випадки насильства з боку працівників міліції, свавільного тримання під вартою, необґрунтованого розгону протестувальників, а також непроведення ефективного розслідування у зв’язку з низкою масових акцій протесту, що відбулися в Україні у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року, які зазвичай називають "Євромайданом" та/або "Майданом". Заявники посилалися здебільшого на статтю 3, пункти 1, 3 і 5 статті 5 та статтю 11 Конвенції.

2. Заявників представляли різні захисники, відомості про яких наведені у додатку.

3. Уряд України представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

I. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ ЩОДО ЦІЄЇ СПРАВИ ТА ІНШИХ ЗАЯВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОДІЯМИ НА МАЙДАНІ

4. Чотирнадцять заяв у цій справі входять до числа тридцяти трьох заяв, поданих тридцятьма вісьмома громадянами України та одним громадянином Вірменії до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції, стосовно акцій протесту на Майдані.

5. Хоча усі тридцять три заяви мають спільну загальну фактологічну основу, заяви, які входять до цієї справи, були згруповані таким чином, щоб провести всеохоплюючий огляд відповідних подій, які відбулися під час акцій протесту на Майдані, та подальших розслідувань. Решта заяв розглядаються у чотирьох окремих рішеннях і, де це було можливо, розділені на групи. У цих рішеннях, ухвалених того ж дня, міститься велика кількість перехресних посилань на інформаційні матеріали, факти, національне та міжнародне право, документи та загальні принципи практики, викладені в цьому рішенні. Суд наголошує, що основна скарга, спільна для всіх тридцяти трьох заяв, полягає у тому, що дії, які, як стверджувалося, здійснювалися органами влади держави-відповідача з метою придушення протестів на Майдані, були організованими, узгодженими та свавільними. Таким чином, всі п’ять рішень, ухвалених в один день, у частині, яка стосується протестів на Майдані та скарг, підкріплених цим загальним твердженням, слід розглядати в їхній сукупності (додатково див. рішення у справах "Луценко та Вербицький проти України" (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine), заяви № 12482/14 та № 39800/14, від 21 січня 2021 року, не остаточне, "Кадура та Смалій проти України" (Kadura and Smaliy v. Ukraine), заяви № 42753/14 та № 43860/14, від 21 січня 2021 року, не остаточне, "Дубовцев та інші проти України" (Dubovtsev and Others v. Ukraine), заява № 21429/14 та 9 інших заяв, від 21 січня 2021 року, не остаточне, та "Воронцов та інші проти України" (Vorontsov and Others v. Ukraine), заява № 58925/14 та 4 інші заяви, від 21 січня 2021 року, не остаточне).

6. Чотирнадцять розглянутих заяв стосуються подій, пов’язаних з розгоном акцій протесту в центральній частині м. Києва 30 листопада, 01 та 11 грудня 2013 року, 23 січня та 18 лютого 2014 року. Решта дев’ятнадцять заяв стосуються інших стверджуваних протиправних дій у зв’язку з акціями протесту на Майдані у м. Києві і пов’язаних з ними акціями протесту в інших містах України у різні дати протягом того ж періоду.

7. Відповідні факти описані переважно у хронологічному порядку. Опис ґрунтується на доводах сторін, різних документах з відповідних національних судових рішень та матеріалів справ, а також інформації, що міститься у національних і міжнародних звітах, наведених або узагальнених у цьому рішенні. У випадку відсутності значних розбіжностей щодо відповідних фактів між сторонами, посилання на джерело інформації не наводилося. Там, де фактично або потенційно існували такі розбіжності, це, наскільки можливо, було зазначено у тексті.

8. Хоча останні доводи сторін щодо описаних подій були подані ще у першому кварталі 2017 року, Суд також використовував, де це було необхідно для перевірки інформації про подальший прогрес та/або результати відповідних проваджень на національному рівні, більш актуальну інформацію із загальнодоступних джерел, зокрема: офіційного державного реєстру судових рішень України (http://reyestr.court.gov.ua), офіційного вебсайту Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ), спеціально присвяченого провадженням щодо протестів на Майдані (https://rrg.gp.gov.ua/, далі - спеціальний вебсайт ГПУ)-1, а також низки національних і міжнародних звітів, наведених або узагальнених у цьому рішенні.

II. ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ПОДІЇ НА МАЙДАНІ ТА ПОДАЛЬШІ ПРОВАДЖЕННЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

А. Загальний огляд акцій протесту в Україні, які відбулися у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року

9. У період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року в Україні відбулася низка акцій протесту, як повідомлялося, у відповідь на рішення Кабінету Міністрів України зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Як було зазначено, ці акції протесту зазвичай називають "Євромайданом" та/або "Майданом". Зрештою акції протесту призвели до революції в Україні в 2014 році (також відомої як Революція Гідності) і закінчилися усуненням четвертого Президента України п. В. Януковича наприкінці лютого 2014 року. Після цього політична система України зазнала низки змін, у тому числі формування нового тимчасового Уряду, відновлення дії попередньої редакції Конституції України та проведення позачергових президентських виборів.

10. Хоча сутички між працівниками міліції та протестувальниками відбулися ще 24 листопада 2013 року під час першої великої проєвропейської та антиурядової демонстрації, в якій взяли участь за різними джерелами від 50 000 до 100 000 осіб, ситуація значно погіршилася і стала більш запеклою після силового розгону протестувальників працівниками підрозділів міліції особливого призначення "Беркут" у центральній частині м. Києва 30 листопада 2013 року (див. пункти 24-41). Зокрема, кількість протестувальників зросла: від 400 000 до 800 000 протестувальників вийшли на демонстрацію у м. Києві 01 та 08 грудня 2013 року, ще більше протестувальників приєдналися згодом. Акції протесту супроводжувалися низкою жорстоких зіткнень між працівниками міліції та протестувальниками, а з часом і з так званими "тітушками", приватними особами, котрі, як повідомлялося, за дозволом, підтримкою чи зі згоди посадових осіб, затримували та жорстоко поводилися із протестувальниками (див. пункт 15 з подальшими посиланнями).

11. У різні дати подібні акції протесту відбулися майже у всіх інших великих містах України, у тому числі м. Донецьку, м. Дніпропетровську, м. Івано-Франківську, м. Харкові, м. Луганську, м. Львові, м. Вінниці, м. Ужгороді та м. Запоріжжі. Більшість цих акцій протесту розігнала міліція, багато протестувальників були затримані та/або притягнуті до кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні масових заворушень.

12. Як повідомлялося, протести на Майдані спочатку не мали лідерів та ієрархії, хоча у період з листопада по грудень 2013 року декілька політичних партій та політиків подавали письмові повідомлення до Київської міської ради та/або Київської міської державної адміністрації, повідомляючи про свій намір організувати мітинги в центральній частині м. Києва, у тому числі цілодобову варту на Майдані Незалежності 30 листопада 2013 року та зібрання в подальші дати в грудні 2013 року. Зрештою з’явились неформальні лідери, а до акцій протесту приєдналися різні політичні діячі. 22 грудня 2013 року декілька політичних партій, позапартійних громадських організацій та осіб, які брали участь в акціях протесту на Майдані, з метою координації протестного руху створили політичний союз під назвою "Народне об’єднання "Майдан". На той момент членами ради об’єднання було близько п’ятдесяти осіб, у тому числі п. І. Луценко, заява якого є предметом розгляду в одному з п’яти рішень, ухвалених того ж дня, що і це рішення (див. згадане рішення у справі "Луценко та Вербицький проти України" (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine)).

13. Під час акцій протесту на Майдані у центральній частині м. Києва протестувальники зводили барикади, встановлювали намети та сцени для публічних виступів і презентацій. У різний час вони займали декілька адміністративних будівель, у тому числі будівлю Київської міської ради, Київської обласної державної адміністрації та Будинок професійних спілок. Ці будівлі використовувались, inter alia, як місця, де протестувальники могли зігрітися, поїсти, отримати медичну допомогу, поспати та відпочити. У цих приміщеннях також розташовувався штаб лідерів протестувальників Майдану та їхній прес-центр. Хоча територія чи будівлі, які вони займали в різний час, відрізнялися, а жорстокі події відбувалися в різних районах м. Києва, більшість часу протестувальники фактично контролювали центральну площу - Майдан Незалежності - та частини декількох прилеглих вулиць.

14. У відповідь на акції протесту органи державної влади направили близько 11 000 працівників міліції до м. Києва під час акцій протесту на Майдані, у тому числі: підрозділи міліції особливого призначення "Беркут"- спеціальний підрозділ міліції для охорони громадського порядку та боротьби з організованою злочинністю, підпорядкований Департаменту з питань охорони громадського порядку, який був частиною Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України); спеціальний підрозділ "Сокіл" Департаменту боротьби з організованою злочинністю МВС України; внутрішні війська під командуванням Міністра внутрішніх справ України, а також їхні спеціальні підрозділи ("Барс", "Гепард", "Ягуар", "Леопард" і "Тигр") та загін спеціального призначення з боротьби з тероризмом під назвою "Омега". Окрім них, органи державної влади направили спеціальний підрозділ з боротьби з тероризмом Служби безпеки України під назвою "Альфа" та підрозділи Національної гвардії України.

15. Згідно з відповідними матеріалами розслідувань, різними національними та міжнародними звітами та доповідями (див., зокрема, пункти 20, 21, 235, 242, 246, 248, 250, 251, 252, 254 та 260) з метою придушення акцій протесту органи державної влади залучили сотні "тітушок", які, як стверджувалося, вчинили численні напади, викрадення та вбивства протестувальників (див., зокрема, пункт 11 доповіді КЗК від 13 січня 2015 року, наведеної у пункті 250).

16. Як повідомлялося, під час акцій протесту на Майдані було зафіксовано понад 100 пов’язаних з ними смертей, у тому числі було застрелено сімдесят осіб, яких в Україні часто називають "Небесною сотнею", а близько 1 000 протестувальників - поранено. Крім того, під час цих подій було вбито щонайменше тринадцять працівників міліції та близько 1 000 отримали поранення (див., inter alia, звіт Міжнародної дорадчої групи за 2015 рік (далі - МДГ), міжнародного органу, створеного Генеральним Секретарем Ради Європи у квітні 2014 року, який частково узагальнено, а частково наведено у цьому рішенні в пунктах 237-249).

17. Акції протесту широко висвітлювалися в українських та закордонних засобах масової інформації, і майже всі відповідні події були зафіксовані та задокументовані органами державної влади, національними та міжнародними засобами масової інформації, протестувальниками та/або численними свідками.

В. Загальний огляд офіційних розслідувань цих подій

18. Під час і після акцій протесту на Майдані органи державної влади розпочали проведення різних розслідувань щодо відповідних подій, у тому числі стосовно скарг заявників на жорстоке поводження та інші протиправні дії у зв’язку з їхньою фактичною чи передбачуваною причетністю до акцій протесту на Майдані. Наразі тривають численні кримінальні провадження щодо поводження з протестувальниками на Майдані, в тому числі провадження щодо колишніх вищих посадових осіб - Президента України В. Януковича, Прем’єр-міністра України М. Азарова, Генерального прокурора України п. В. Пшонки, Міністра внутрішніх справ України п. В. Захарченка та Секретаря Ради національної безпеки і оборони України п. А. Клюєва, які підозрюються у розробці та організації цілеспрямованої стратегії припинення та подальшого перешкоджання акціям протесту на Майдані, яка передбачала застосування непропорційної сили до протестувальників, а також піддання їх невиправданим затриманням і необґрунтованому притягненню до відповідальності. Відповідні провадження були порушені щодо численних працівників міліції, слідчих, прокурорів і суддів, які брали участь у провадженнях щодо протестувальників.

19. Згідно з інформацією, опублікованою ГПУ на своєму спеціальному вебсайті, багато із цих підозрюваних втекли з України в Російську Федерацію і перебували поза межами досяжності українських органів влади. З цієї причини на момент ухвалення цього рішення щодо цих підозрюваних проводились спеціальні in absentia провадження.

20. 21 листопада 2018 року начальник Управління спеціальних розслідувань ГПУ (далі - УСР), яке було створено 08 грудня 2014 року і здійснювало нагляд за деякими розслідуваннями, пов’язаними з Майданом до 20 листопада 2019 року, надав певні подробиці про ці провадження у своєму прес-брифінгу, які були узагальнені Українським кризовим медіа центром (далі - УКМЦ)-2 так (виділення в тексті додано УКМЦ):

"Ключові цифри: тисячі злочинів, сотні осіб пред’явлено обвинувачення та дев’ятьох осіб визнано винними

4 700 злочинів, 442 підозрюваних. Загальна кількість злочинів, вчинених під час Майдану, сягає 4 700. Більшість із них вже розслідуються... 442 особам пред’явлено обвинувачення. Обвинувальні акти щодо 279 осіб направлено до судів.

"Ми встановили обставини, за яких ці злочини були вчинені. У найкращому випадку ми встановили виконавців, організаторів, замовників і співучасників, включаючи так звану середню ланку, через яку проходили накази",- зазначив посадовець.

... наразі перевіряється понад 15 тисяч осіб щодо їхньої причетності до відповідних злочинів, ця цифра включає працівників правоохоронних органів.

... 52 особи визнані винними... Дев’ять осіб засуджені до позбавлення волі... Тринадцять осіб затримані... Винесено дев’ять виправдувальних вироків...

Випадки вбивств. ... 56 особам пред’явлено обвинувачення у справах про вбивства 73 протестувальників, "починаючи від колишнього глави держави і закінчуючи працівниками правоохоронних органів нижчого рівня, обвинуваченими у застосуванні зброї або побитті протестувальників, які призвели до їхньої смерті".

Працівники МОП "Беркут" в новій поліції. Через п’ять років після вчинення злочинів близько 30 відсотків тодішніх працівників МОП "Беркут" все ще працюють... серед них є 20 обвинувачених, дев’ять з яких обіймали посади високого рівня, ... 33 особи, підозрювані у справах Майдану, продовжують працювати в правоохоронних органах. Однак Міністерство внутрішніх справ України не вбачає підстав для їхнього звільнення до винесення вироку.

Чому все відбувається так повільно?…

Дефіцит працівників у спеціальному управлінні Генеральної прокуратури України. [із 4 700 розслідувань] понад 4 100 перебувають у провадженні [46 слідчих і 33 прокурорів] Генеральної прокуратури України...

Повільне розслідування. В інститутах судових експертиз у м. Києві та м. Харкові працює лише по одному експерту-балісту. Це спричиняє серйозні затримки у проведенні балістичних експертиз...

Опір правоохоронної системи. ... справи щодо працівників правоохоронних органів ... затягуються через [такий] опір ... більшість із тих, кого засудили до позбавлення волі за злочини Майдану, є "тітушками".

"Так сталося, що розслідування щодо "тітушок" стосувалися конкретного епізоду, це дозволяло закінчити (розслідування - ред.) і швидше перейти до обрання покарання",- пояснив посадовець.

... більшість злочинів під час Революції Гідності були скоєні [працівниками] правоохоронних органів. ...".

21. 19 лютого 2019 року УСР опублікувало аналітичну довідку про "системні перешкоди розслідуванню злочинів, які були вчинені під час протестів на Майдані"-3. У відповідних витягах з аналітичної довідки зазначено (виділення в тексті додано УСР):

"... Упродовж [2014-2019 років] слідчі УСР здійснювали розслідування у кримінальних провадженнях, що охоплюють понад 4 100 епізодів кримінальних правопорушень ([тоді як] інші підрозділи правоохоронних органів [провели розслідування щодо] ще понад 700 епізодів)...

Загалом правоохоронними органами України у провадженнях цієї категорії було повідомлено про підозру у вчиненні [різних] злочинів 442 особам, із них: 48 високопосадовців, 226 правоохоронців (у тому числі 27 слідчих), 20 прокурорів та 23 судді [та 58 "тітушок"]. До суду [на розгляд] було направлено 186 обвинувальних актів стосовно 288 осіб. За результатами судового розгляду винуватими у вчиненні [різних] кримінальних правопорушень було визнано 52 осіб ...

Водночас на практиці,... стикалися із протидією розслідуванню, яка здійснювалася у різних формах та мала досить різні прояви. Тривале нереагування на [цю проблему] свідчить про незацікавленість керівництва держави, правоохоронних органів та судової гілки влади у досягненні швидких, повноцінних та якісних результатів розслідування та покаранні осіб, причетних до цих злочинів. Більше того,... містить ознаки навмисної системної протидії розслідуванню. Таку ситуацію можна пояснити тільки небажанням політичних сил ламати існуючу систему [ручного управління] правоохоронними органами.

[... якби перешкод не існувало..., результати могли бути вагомішими, і в першу чергу щодо кількості засуджених винних осіб.

Усі наявні перешкоди у розслідуванні можна умовно звести до наступних категорій, кожна із яких буде розглянута окремо в аналітичній довідці:

1. [Перешкоди у розслідуванні внаслідок] неналежного забезпечення розслідування та створення перешкод [розслідуванням] зі сторони керівництва Генеральної прокуратури України.

2. [Перешкоди] розслідуванню злочинів правоохоронців зі сторони Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки України.

3. Перешкоди у розслідуванні внаслідок рішень і дій слідчих суддів та в ході судового розгляду.

4. [Перешкоди, пов’язані з] постійними законодавчими "новаціями", які ускладнюють розслідування та ставлять під сумнів його легітимність.

5. [Перешкоди, пов’язані з] відсутністю якісного та необхідного забезпечення експертних установ та допомоги інших задіяних державних органів.

...".

22. З грудня 2019 року ГПУ розпочала передачу відповідних матеріалів справ до Державного бюро розслідувань. Останнє було створено згідно із Законом України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопада 2015 року і уповноважено, inter alia, проводити розслідування злочинів, вчинених високопоставленими державними чиновниками. Невідомо, чи на момент ухвалення цього рішення передача була закінчена.

III. ВІДОМОСТІ ЩОДО ВІДПОВІДНИХ ПОДІЙ У М. КИЄВІ

23. 21 листопада 2013 року, як повідомлялося, після закликів у соціальних мережах (див., inter alia, пункт 4 звіту МДГ за 2015 рік, який частково узагальнено та частково наведено у цьому рішенні в пунктах 237-249), декілька тисяч протестувальників зібралися на Майдані Незалежності протестувати проти розпорядження Кабінету Міністрів України зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, прийнятого раніше того дня. Близько 14 год. 00 хв. того дня Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення, inter alia, про заборону зведення стаціонарних і пересувних малих архітектурних форм під час демонстрацій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі в центральній частині м. Києва-4. Значно пізніше, 23 січня 2014 року, Київський апеляційний адміністративний суд скасував це рішення здебільшого з тих підстав, що не було надано жодних доказів для доведення, що зведення стаціонарних і пересувних малих архітектурних форм під час демонстрацій могло створити реальну небезпеку для здоров’я чи прав інших осіб, або для громадського порядку, оскільки органи державної влади були завчасно повідомлені про заплановані демонстрації в центральній частині м. Києва і заборона була незаконно поширена на необмежену кількість осіб.

У період з 21 по 30 листопада 2013 року аналогічні мітинги були організовані в центральній частині м. Києва, водночас певна кількість протестувальників несли цілодобову варту на Майдані Незалежності та деякий час на Європейській площі. Для цих цілей протестувальники встановили там декілька наметів. Під час акції протесту 24 листопада 2013 року відбулися сутички між протестувальниками та працівниками міліції.

Особливо жорстокі сутички відбулися у м. Києві рано-вранці 30 листопада 2013 року, 01 грудня та в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року, у періоди з 19 по 22 січня 2014 року та з 18 по 20 лютого 2014 року.

24. Рано-вранці 30 листопада 2013 року працівники міліції застосували силу для розгону декількох сотень протестувальників, які брали участь у цілодобовій варті на Майдані Незалежності, зайнявши частину пішохідної зони. Було поранено від шістдесяти до дев’яноста осіб. Понад тридцять осіб були затримані працівниками міліції.

25. 30 листопада 2013 року Київська міська державна адміністрація звернулася до суду з позовом проти партій "Батьківщина" та "УДАР" і декількох осіб з метою заборонити проведення демонстрацій у період з 01 грудня 2013 року по 07 грудня 2013 року на вулицях Банковій, Грушевського та Богомольця, Європейській площі, Майдані Незалежності та у парку, який знаходився неподалік. Окружний адміністративний суд міста Києва, який розглянув справу близько опівночі того ж дня, задовольнив позов. У своїй постанові суд зазначив про наявність інформації стосовно "існування закликів учасників Майдану щодо виходу [громадян] на масові заходи, заклики до громадян про підняття революції та повалення правлячого режиму", і стосовно "закидання димових шашок невідомими особами", але не навів жодних додаткових відомостей. Він також зазначив, що 30 листопада 2013 року відповідачі надіслали до Київської міської державної адміністрації повідомлення про свій мітинг, запланований на 01 грудня 2013 року, а тому не дотрималися положення, затвердженого рішенням Київської міської ради, стосовно подання повідомлення не пізніше ніж за десять днів про проведення будь-якої запланованої демонстрації. 23 січня 2014 року Київський апеляційний адміністративний суд залишив цю постанову без змін. 17 квітня 2014 року Вищий адміністративний суд України (далі - ВАСУ) скасував ці рішення як необґрунтовані. ВАСУ встановив, що суди нижчої інстанції не взяли до уваги відсутність законних підстав для обмеження права на мирні зібрання, а також не було надано жодних доказів, які б свідчили про насильницькі наміри відповідачів у провадженні чи учасників мітингів, або про створення під час проведення мітингів реальної небезпеки заворушень чи вчинення злочинів, загрози здоров’ю населення або правам і свободам інших осіб.

26. Як повідомлялося, 01 грудня 2013 року у відповідь на розгін мітингу 30 листопада 2013 року декілька сотень тисяч осіб взяли участь у марші в центральній частині м. Києва. Попереднього дня приблизно о 14 год. 00 хв. декілька сотень протестувальників зібралися біля Адміністрації Президента України на вулиці Банковій. Деякі з присутніх осіб почали поводитись агресивно і, зокрема, кидали каміння та палиці в працівників міліції, які блокували прохід до Адміністрації Президента України. Окремі особи також захопили бульдозер і, як повідомлялося, намагалися прорвати оточення працівників міліції. Близько 16 год. 30 хв. працівники міліції застосували силу для розгону протестувальників на вулиці Банковій. Під час цих подій було поранено понад 200 осіб. У зв’язку з цим працівники міліції затримали дев’ять осіб (див., inter alia, пункти 24-32 звіту МДГ за 2015 рік, який частково узагальнений та частково наведений в цьому рішенні у пунктах 237-249).

27. 08 грудня 2013 року на Майдані Незалежності відбулася ще одна демонстрація, в якій взяли участь декілька сотень тисяч осіб і під час якої були збудовані барикади на вулицях Грушевського, Лютеранській, Круглоуніверситетській та Богомольця, прилеглих до Майдану Незалежності.

28. 09 грудня 2013 року, коли протестувальники зайняли Майдан Незалежності та частини прилеглих вулиць у центральній частині м. Києва, Київська міська рада подала цивільний позов проти декількох фізичних осіб і двох політичних партій, вимагаючи зобов’язати їх та будь-яку іншу особу не перешкоджати пішоходам і транспортним засобам користуватися вулицями у центральній частині м. Києва.

29. Того ж дня за заявою Київської міської ради суддя Г. Печерського районного суду вирішила застосувати тимчасовий захід у цьому провадженні, посилаючись, inter alia, на статті 151 та 152 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент подій (див. пункт 204). Відповідно до судової заборони відповідачі та "будь-яка інша особа" мали утриматися від "перешкоджання пішоходам і транспортним засобам користуватися [вулицями в центральній частині м. Києва]", оскільки це вважалося необхідним для забезпечення виконання рішення щодо суті позову. Також зазначалося, що суд розглянув це питання, не повідомивши відповідачів.

30. Застосування тимчасового заходу було оскаржено в апеляційному порядку та зрештою скасовано Апеляційним судом міста Києва 11 березня 2014 року. 09 квітня 2014 року суддя Г. закрила провадження у справі, оскільки зареєстровані місця проживання відповідачів знаходилися за межами територіальної юрисдикції Печерського районного суду.

31. Тим часом 10 грудня 2013 року відповідна виконавча служба розпочала виконавче провадження у зв’язку із судовою забороною та вирішила залучити працівників міліції. У перші години 11 грудня 2013 року низка працівників міліції намагалася вивести протестувальників з Майдану Незалежності та демонтувати барикади на вулиці Інститутській. Працівники міліції також намагалася увійти до будівлі Київської міської ради та Київської обласної державної адміністрації, які протестувальники зайняли 01 грудня 2013 року. Протистояння між протестувальниками та працівниками міліції тривало всю ніч 11 грудня 2013 року, в результаті чого близько сорока осіб отримали тілесні ушкодження.

32. Протягом другої половини грудня 2013 року та перших двох тижнів січня 2014 року акції протесту продовжувалися і супроводжувалися окремими сутичками та інцидентами за участю працівників міліції та протестувальників.

33. 16 січня 2014 року Верховна Рада України прийняла декілька законів, які стали відомими як "антипротестні закони", та якими було обмежено громадянські права та свободи, і, зокрема, свободу зібрань (див. додаткові відомості у пункті 197).

34. Як повідомлялося, 19 січня 2014 року у відповідь на прийняття цих законів на Майдані Незалежності розпочався масовий марш. Протестувальники мали намір пройти до будівлі Верховної Ради України, але вулиця Грушевського, яка веде до неї, була заблокована працівниками міліції. Зрештою, між протестувальниками та працівниками міліції виникла сутичка. Перші кидали, серед інших предметів, каміння та палаючі об’єкти в працівників міліції, а останні - застосували до протестувальників сльозогінний газ, світло-шумові гранати та водомети. Як стверджувалося, працівники міліції стріляли в протестувальників гумовими кулями та дробом з металевими снарядами (див., inter alia, пункти 53-54 звіту МДГ за 2015 рік, який частково узагальнений та частково наведений в цьому рішенні в пунктах 237-249).

35. Жорстокі сутички між протестувальниками та працівниками міліції на вулиці Грушевського також відбулися 20-22 січня 2014 року, здебільшого під час спроб працівників міліції розігнати протестувальників, у результаті чого тисячі осіб зазнали різних тілесних ушкоджень та щонайменше двох протестувальників застрелили. Працівники міліції затримали десятки осіб, і повідомлялося про випадки стверджувано надмірного застосування сили та/або приниження під час або безпосередньо після їхнього затримання (див., inter alia, пункти 11 і 13 Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) для Уряду України за результатами візиту до України з 18 по 24 лютого 2014 року, наведеній в пункті 250).

36. Згодом протестувальники несли цілодобову варту на Майдані Незалежності та навколо нього, а також зайняли декілька адміністративних будівель на цій території. Протистояння між протестувальниками та працівниками міліції тривало, але менш інтенсивно.

37. Повідомлялося, що в різні дати січня та перших двох тижнів лютого 2014 року низка протестувальників під час їхнього знаходження поза межами території, яка перебувала під їхнім контролем, були затримані працівниками міліції або викрадені "тітушками". Пізніше багато з них стверджували, що були піддані жорстокому поводженню з боку працівників міліції або "тітушок" (див., inter alia, пункт 11 доповіді КЗК від 13 січня 2015 року, наведеній у пункті 250). Також висувалися твердження, що "тітушки" несли відповідальність за вбивство декількох протестувальників, зокрема п. Ю. Вербицького (див. згадане рішення у справі "Луценко та Вербицький проти України" (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine)).

38. 18 лютого 2014 року протестувальники вирушили до Верховної Ради України, як повідомлялося, протестувати проти затримки у відновленні дії змін від 2004 року до Конституції України. Особливо жорстокі сутички відбулись між протестувальниками та працівниками міліції, в результаті яких було поранено більше тисячі осіб і загинуло щонайменше вісім осіб.

39. Пізніше того ж дня, розігнавши протестувальників на території поблизу Верховної Ради України, працівники міліції розпочали штурм протестувальників, які перебували на Майдані Незалежності. Як повідомлялося, працівники міліції застосували до протестувальників світло-шумові гранати, сльозогінний газ, пістолети з гумовими кулями та дробом з металевими снарядами, водомети, бронетранспортери та, в певних випадках, вогнепальну зброю, тоді як протестувальники кидали в працівників міліції палки, каміння та пляшки з легкозаймистою рідиною. В результаті сотні осіб отримали тілесні ушкодження та більше десяти осіб загинули (див., inter alia, пункти 71-76 звіту МДГ за 2015 рік, який частково узагальнений та частково наведений в цьому рішенні в пунктах 237-249).

40. 19 лютого 2014 року органи державної влади публічно оголосили про початок антитерористичної операції з розгону протестувальників та видачу вогнепальної зброї залученим працівникам правоохоронних органів.

41. Того ж дня та 20 лютого 2014 року відбулися сутички між протестувальниками та працівниками міліції на Майдані Незалежності та прилеглих вулицях і, як повідомлялося, ці сутички призвели до загибелі близько сімдесяти осіб, більшість з яких загинули через вогнепальні поранення.

42. Увечері 20 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила Постанову, в якій засудила "усі вияви насильства, що призвели до загибелі та поранень осіб" і дала вказівку Кабінету Міністрів України, МВС України, Міністерству оборони України, Службі безпеки України (далі - СБУ) зупинити проведення антитерористичної операції, припинити застосування сили до протестувальників, припинити блокування вулиць та повернути особовий склад правоохоронних органів до місць постійної дислокації.

43. На момент ухвалення цієї постанови протистояння та сутички між працівниками міліції та протестувальниками в центральній частині м. Києва фактично закінчилися. Особовий склад правоохоронних органів поступово був відведений з цієї території.

44. Як повідомлялося, 21 та/або 22 лютого 2014 року Президент України В. Янукович і низка високопоставлених державних чиновників, у тому числі Прем’єр-міністр України М. Азаров, Генеральний прокурор України п. В. Пшонка та Міністр внутрішніх справ України п. В. Захарченко, залишили Київ (див., inter alia, пункт 84 звіту Офісу Прокурора МКС щодо діяльності з попереднього вивчення за 2015 рік, який частково наведений та узагальнений у пункті 268).

45. 22 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила постанову, в якій, посилаючись на "обставини крайньої необхідності", проголосила, що Президент України В. Янукович "у неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення конституційних [президентських] повноважень". Верховна Рада України призначила проведення дострокових президентських виборів на 25 травня 2014 року, обрала народного депутата Верховної Ради України О. Турчинова на посаду Голови Верховної Ради України, оскільки попередній голова раніше подав у відставку, і доручила О. Турчинову координувати роботу Кабінету Міністрів України до формування нового уряду.

IV. КОНКРЕТНІ ФАКТИ ЩОДО ЗАЯВНИКІВ У ЦІЙ СПРАВІ

А. Події у м. Києві 30 листопада 2013 року, які стосуються п. І. Сіренка, п. П. Шморгунова, п. Б. Єгіазаряна, п. Ю. Лепявка, п. О. Грабця, п. О. Бали, п. Ф. Лапія, п. Р. Ратушного, п. А. Рудчика, пані О. Ковальської та п. А. Соколенка (заяви № 9078/14, № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 20546/14, № 24405/14, № 42271/14 та № 19954/15) та їхні наслідки

1. Стверджуване жорстоке поводження з відповідними заявниками

46. 30 листопада 2013 року приблизно о 04 год. 00 хв. зазначені заявники перебували серед протестувальників, які брали участь у цілодобовій варті на Майдані Незалежності у м. Києві (див. пункт 24). Заявники зазначили, що були неозброєні. Уряд не заперечував проти цього і у своїх зауваженнях також зазначив, що відповідна акція протесту була мирною.

47. Згідно з письмовими доводами сторін, відеозаписами та фотографіями, наданими заявниками, працівники МОП "Беркут" оточували та нападали на протестувальників, у тому числі на заявників, наносячи удари руками та ногами, використовуючи для їхнього розгону гумові та пластикові кийки, сльозогінний газ і світло-шумові гранати. Хоча протестувальники не чинили опору працівникам міліції, і багато з них, після того, як були поранені, лежали на бруківці, стверджуване побиття продовжувалося. Багато протестувальників, які намагались уникнути насильницького розгону та втекти, у тому числі деякі заявники (див. пункт 48), були спіймані та побиті працівниками МОП "Беркут" на території, прилеглій до Майдану Незалежності. Як стверджувалося, під час розгону працівники МОП "Беркут" також нецензурно ображали протестувальників, зокрема називаючи їх "хохлами" (хохли - етнічна зневажлива назва українців, здебільшого використовується в російській мові). Згідно з твердженнями органів державної влади розгін здійснювався з метою розміщення обладнання та матеріалів для встановлення новорічної ялинки на Майдані Незалежності.

48. Відповідно до доводів заявників та інформації, що міститься у відповідних кримінальних справах (див. пункти 54-56):

(i) Під час розгону невстановлені працівники МОП "Беркут" декілька разів вдарили п. І. Сіренка по тулубу та кінцівках.

(ii) Після того, як розпочався розгін, п. П. Шморгунов намагався покинути цю територію, щоб уникнути побиття невстановленими працівниками МОП "Беркут". Йому вдалося відійти приблизно на 100 метрів, коли двоє невстановлених працівників МОП "Беркут" крикнули йому "Біжи, хохол!" (див. пункт 47), а потім нанесли йому удари по голові, плечах і ногах.

(iii) Невстановлені працівники МОП "Беркут" вдарили п. Б. Єгіазаряна по спині, коли він намагався допомогти жінці без свідомості, яка впала на землю під час розгону. Йому вдалося залишити Майдан Незалежності, але коли він перебував приблизно за 300 метрів від нього, до заявника підбігли інші декілька невстановлених працівників МОП "Беркут", які нанесли кілька ударів гумовими кийками йому по спині, шиї та кінцівках.

(iv) Під час розгону п. Ю. Лепявко намагався допомогти іншому протестувальнику, якого невстановлені працівники МОП "Беркут" повалили на землю. У цей момент невстановлений працівник МОП "Беркут" наніс удари кулаками та ногами по голові, тулубу та кінцівках п. Ю. Лепявка.

(v) Під час розгону п. О. Грабець впав. Невстановлені працівники "Беркуту" побили його, коли він лежав на тротуарі. Його декілька разів вдарили кулаками та ногами по ногах і сідницях.

(vi) Невстановлені працівники МОП "Беркут" побили п. О. Балу гумовими кийками та повалили його на землю. Поки він лежав на тротуарі, вони неодноразово наносили удари кулаками та ногами йому по голові, тулубу та кінцівках, після чого він втратив свідомість.

(vii) Під час розгону невстановлені працівники МОП "Беркут" декілька разів вдарили п. Ф. Лапія гумовими кийками по голові, кінцівках і тулубі. Для того, щоб залишити територію, оточену працівниками МОП "Беркут", йому довелося пройти "коридором", утвореним декількома невстановленими працівниками МОП "Беркут", які продовжували його бити, поки він йшов.

(viii) Після того, як розпочався розгін, п. Р. Ратушний, якому на той момент було 16 років, намагався покинути територію, щоб уникнути побиття. Він встиг відійти і перебував на певній відстані, коли до нього підбіг невстановлений працівник МОП "Беркут" і вдарив його гумовим кийком по верхній частині спини. Пізніше інший невстановлений працівник МОП "Беркут" вдарив його гумовим кийком по правій нозі.

(ix) Під час розгону невстановлені працівники МОП "Беркут" потягнули пані О. Ковальську за волосся і кинули на тротуар, при цьому нанісши їй удари по голові та шиї.

(x) Невстановлені працівники МОП "Беркут" неодноразово наносили удари п. А. Рудчику гумовими кийками по плечах, спині та кінцівках. Його також вдарили по голові, внаслідок чого він відчув запаморочення і у нього пішла кров з носа.

(xi) Пан А. Соколенко, який є лікарем, намагався надати медичну допомогу протестувальнику, який постраждав під час розгону, коли невстановлені працівники МОП "Беркут" вдарили його по правій нозі та верхній частині спини. Згодом, коли він залишав територію, невстановлений працівник МОП "Беркут" вдарив його гумовим кийком по лівій руці.

49. Тоді як деяких вказаних заявників - п. І. Сіренка, п. П. Шморгунова, п. Б. Єгіазаряна, п. О. Грабця, п. О. Балу, п. Ф. Лапія та п. А. Соколенка (заяви № 9078/14, № 15367/14, № 16280/14, № 20546/14, № 24405/14, № 42271/14 та № 19954/15) - обстежили лікарі та надали їм медичну допомогу незабаром після розгону, інші заявники - п. А. Рудчик і п. Ю. Лепявко - пройшли медичний огляд через декілька днів (заяви № 18118/14 та № 19954/15). Згодом, також у межах офіційного розслідування подій 30 листопада 2013 року, були проведені додаткові судово-медичні експертизи тілесних ушкоджень усіх заявників (див. пункт 66).

50. Згідно з наданими сторонами медичними документами у п. І. Сіренка були крововиливи на тулубі та кінцівках; у п. П. Шморгунова були рани на потилиці та крововиливи на правому плечі та правій руці; у п. Б. Єгіазаряна були крововиливи на спині та лівій нозі; у п. Ю. Лепявка була закрита черепно-мозкова травма та забійна рана на правому плечі; у п. О. Грабця було декілька крововиливів на тулубі та кінцівках; у п. О. Бали були струс головного мозку, крововиливи та забійні рани на тулубі та кінцівках; у п. Ф. Лапія була рана на потилиці, садна та подряпини на обличчі; у п. А. Рудчика були забійні рани на обличчі та правій руці, переломи кісток правого передпліччя; і у п. А. Соколенка був перелом ліктьового відростка, крововилив у верхній частині спини та забій правої ноги.

51. Після розгону акції протесту 30 листопада 2013 року пані О. Ковальська не звернулася за медичною допомогою, тому що, як стверджувалося, боялася жорстокого поводження та переслідування з боку органів державної влади за участь в акції протесту того дня. З тієї ж причини вона вирішила не брати участь у подальших акціях протесту.

52. Також побоюючись жорстокого поводження та притягнення до кримінальної відповідальності, п. Р. Ратушний не звертався за медичною допомогою після розгону акції протесту 30 листопада 2013 року. Крім того, він також вважав, що його тілесні ушкодження були легкими і не вимагали особливого лікування. 11 грудня 2013 року він пройшов медичне обстеження у зв’язку з тілесними ушкодженнями, як стверджувалося, отриманими того дня (див. пункти 135-137).

2. Стверджуване тримання під вартою п. І. Сіренка (заява № 9078/14)

53. Під час розгону 30 листопада 2013 року було затримано від тридцяти до сорока протестувальників та доставлено до Шевченківського районного відділу міліції, у тому числі, вочевидь, п. І. Сіренка (заява № 9078/14). Його тримали під вартою понад три години та допитали. Причини тримання його під вартою йому повідомлено не було, а також не було складено жодного протоколу його допиту. Згідно з твердженнями Уряду скарги п. І. Сіренка на незаконне тримання під вартою становлять частину офіційного розслідування подій 30 листопада 2013 року (див. пункт 54). Слід зазначити, що Уряд надав копію листа ГПУ від 27 лютого 2014 року, в якому зазначалося, що матеріали однієї з кримінальних справ-5 також стосувалися "причин перебування п. І. Сіренка у ... відділі міліції".

3. Офіційне розслідування подій 30 листопада 2013 року та пов’язаних з ними проваджень

54. 30 листопада 2013 року прокурори та міліція порушили два провадження у зв’язку з розгоном протестувальників того дня у центральній частині м. Києва-6. 02 грудня 2013 року порушені прокурором справи були передані до ГПУ для подальшого розслідування. Офіційне розслідування подій 30 листопада 2013 року стало частиною матеріалів більшого розслідування на національному рівні, яке охоплює інші події під час акцій протесту на Майдані, у тому числі вбивство та завдання тілесних ушкоджень протестувальникам у період з 22 січня по 20 лютого 2014 року (див., inter alia, пункти 18-21).

55. Під час цих розслідувань у період з грудня 2013 року по січень 2014 року було допитано голову Київської обласної державної адміністрації, заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, декількох високопосадовців МВС України, та зрештою повідомлено про підозру у зловживанні владою, по суті у зв’язку з відданням незаконного наказу про відповідний розгін акції протесту. За цей період не було допитано жодного працівника МОП "Беркут", який перебував у центральній частині м. Києва 30 листопада 2013 року.

56. Згодом, у період з лютого 2014 року по березень 2015 року було порушено декілька інших проваджень, inter alia, щодо семи командирів МОП "Беркут" за підозрою у незаконному втручанні в акцію протесту 30 листопада 2013 року-7. Деякі з цих проваджень зрештою були об’єднані.

57. У період з лютого по червень 2015 року розслідування щодо голови Київської обласної державної адміністрації, який обіймав посаду у листопаді 2013 року, та чотирьох командирів підрозділів МОП "Беркут", які дислокувалися у м. Києві, були закінчені та передані до Шевченківського районного суду міста Києва-8 для розгляду по суті, який ще тривав на момент ухвалення цього рішення (див. пункти 55-56). В обвинувальному акті щодо чотирьох командирів підрозділів МОП "Беркут", затвердженому ГПУ 26 червня 2015 року, було зазначено, inter alia, що відповідні акції протесту були "виключно мирними"; що не було ухвалено жодного судового рішення, яке обмежувало би право протестувальників на зібрання 30 листопада 2013 року; що розгін 30 листопада 2013 року був здійснений незаконно; і що працівники міліції, діючи згідно з незаконними наказами та вказівками своїх командирів і вищих посадових осіб, незаконно застосовували силу до протестувальників і тим самим заподіяли різні тілесні ушкодження та фізичний біль відповідним заявникам.

58. Розслідування щодо декількох інших підозрюваних (див., зокрема, пункт 56) були зупинені, оскільки вони втекли. Розслідування щодо працівників МОП "Беркут", безпосередньо залучених до розгону, на момент ухвалення цього рішення проводилося в межах іншої справ-9.

59. Згідно з доводами Уряду, наданими у період з листопада 2016 року по січень 2017 року, тоді як багатьох з приблизно 400 працівників МОП "Беркут", які були розміщені в центральній частині м. Києва 30 листопада 2013 року, було встановлено та допитано після 22 лютого 2014 року, тих, кого, вочевидь, не було видно на відеозаписах фактичного розгону протестувальників - близько тридцяти працівників - не вдалося ідентифікувати, оскільки під час розгону вони носили балаклави та/або шоломи, і жоден з них не мав індивідуальних номерів на своїй формі чи шоломі.

60. Уряд надав копії різних листів, складених ГПУ протягом 2016 року, згідно з якими під час розслідування розгону протестувальників 30 листопада 2013 року органи державної влади встановили близько дев’яноста потерпілих, з яких близько восьмидесяти були допитані. З цих вісімдесяти допитаних потерпілих близько двадцяти допомогли слідчим у їхніх спробах встановити особу працівників МОП "Беркут", які безпосередньо брали участь у розгоні. Близько 270 працівників міліції та низка інших державних службовців були допитані як свідки. Було проведено відтворення обстановки та обставин події за участю двох потерпілих та одного представника потерпілого, а також із залученням допомоги експертів було досліджено багато фотографій та відеозаписів.

61. Згідно з інформацією, опублікованою на спеціальному вебсайті ГПУ, у період з червня 2015 року по грудень 2018 року чотирнадцятьом колишнім працівникам МОП "Беркут", з яких щонайменше половина були колишніми командирами, було пред’явлено обвинувачення - переважно за статтями 171, 340 та 365 Кримінального кодексу України (див. пункт 201) - у зв’язку з розгоном протестувальників 30 листопада 2013 року. Їхні справи було передано до Шевченківського районного суду міста Києва для розгляду по суті. На момент ухвалення цього рішення розгляд справи у суді тривав. Також 02 та 03 березня 2017 року двом колишнім працівникам МОП "Беркут", який дислокувався у м. Києві, було офіційно повідомлено про підозру у жорстокому поводженні з протестувальниками під час розгону 30 листопада 2013 року.

62. Загалом усі зазначені розслідування та судові провадження стосувались або посадових осіб, яких підозрювали у відданні наказів чи вказівок працівникам міліції розігнати протестувальників 30 листопада 2013 року, або окремих працівників міліції, яких підозрювали у фактичному здійсненні відповідного розгону, що призвело, inter alia, до заподіяння тілесних ушкоджень заявникам. У контексті цих розслідувань заявники були офіційно визнані потерпілими від передбачуваних злочинів. Однак відсутня інформація, чи підозрювали слідчі будь-яку особу у стверджуваному застосуванні надмірної сили того дня саме щодо заявників.

4. Участь заявників у провадженні щодо подій 30 листопада 2013 року

63. Згідно з доводами сторін і наданими Суду документами у різні дати у період з 30 листопада по 26 грудня 2013 року всі відповідні заявники подавали до прокуратури міста Києва та/або ГПУ індивідуальні скарги на жорстоке поводження працівників міліції під час розгону протестувальників 30 листопада 2013 року. Пан І. Сіренко, п. П. Шморгунов, п. Б. Єгіазарян, п. Ю. Лепявко, п. О. Грабець, п. О. Бала, п. Ф. Лапій, п. А. Рудчик та п. А. Соколенко (заяви № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 20546/14, № 24405/14, № 42271/14 та № 19954/15) також надали медичні документи (див. пункти 49-50).

64. Зрештою скарги заявників були долучені до зазначених кримінальних справ, як і індивідуальні скарги інших протестувальників (див. пункти 54-56). Усі зазначені заявники отримали процесуальний статус потерпілих у відповідних провадженнях.

65. У різні дати у період з 03 грудня 2013 року по 25 березня 2014 року відповідні заявники, за винятком п. І. Сіренка (заява № 9078/14), були допитані слідчими і детально розповіли про жорстоке поводження з ними працівників міліції 30 листопада 2013 року (див. пункт 48).

66. У різні дати у період з 02 грудня 2013 року по 03 серпня 2014 року були проведені судово-медичні експертизи у зв’язку зі стверджуваним жорстоким поводженням з п. І. Сіренком, п. П. Шморгуновим, п. Б. Єгіазаряном, п. Ю. Лепявком, п. О. Грабцем, п. О. Балою, п. Ф. Лапієм, п. А. Рудчиком та п. А. Соколенком (заяви № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 20546/14, № 24405/14, № 42271/14 та № 19954/15) і по суті підтверджено описані тілесні ушкодження (див. пункт 50) та можливий час їхнього утворення 30 листопада 2013 року.

(а) Додаткова інформація про участь п. О. Грабця у провадженні щодо подій 30 листопада 2013 року (заява № 20546/14)

67. Згідно з твердженнями сторін та офіційними звітами про розслідування після першого допиту п. О. Грабець був додатково допитаний слідчими у січні 2014 року, а в грудні 2015 року брав участь в огляді різних фотографій, пов’язаних з відповідними подіями. Він не зміг впізнати жодного із можливих нападників на цих фотографіях.

68. Згідно з твердженнями п. О. Грабця в різні дати у період з вересня 2015 року по червень 2016 року він та/або його захисник брав участь у засіданнях Шевченківського районного суду міста Києва (див. пункти 57 та 61) та був допитаний щодо відповідних подій.

(b) Додаткова інформація про участь п. І. Сіренка у провадженні щодо подій 30 листопада 2013 року (заява № 9078/14)

69. У період з 02 грудня 2013 року по 24 січня 2014 року слідчі та працівники міліції неодноразово запрошували п. І. Сіренка прийти і дати показання щодо розгону 30 листопада 2013 року. У відповідь п. І. Сіренко повідомляв, що відмовлявся давати показання, доки органи державної влади не нададуть гарантії, що його не буде незаконно притягнено до відповідальності та піддано залякуванню через участь в акціях протесту, а також, що він зможе ефективно користуватися відповідними процесуальними правами.

70. 23 грудня 2013 року п. І. Сіренко звернувся до ГПУ з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної йому у зв’язку із жорстоким поводженням працівників міліції 30 листопада 2013 року. Сторони не надали жодної додаткової інформації стосовно цієї скарги.

71. Згідно з доводами Уряду від 18 червня 2014 року, хоча слідчі неодноразово викликали п. І. Сіренка на допит у березні 2014 року, він відмовився давати показання, оскільки йому потрібен був час для підготовки до допиту. Згідно з доводами Уряду від 17 вересня 2015 року заявник неодноразово відмовлявся давати показання, коли слідчі повторно викликали його на допит. Заявник цього не заперечив.

(c) Додаткова інформація про участь п. П. Шморгунова, п. Б. Єгіазаряна, п. Я. Лепявка, п. О. Бали та п. Ф. Лапія у провадженнях щодо подій 30 листопада 2013 року (заяви № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 24405/14 та № 42271/14)

72. Згідно з доводами Уряду від 17 червня 2016 року та згаданими листами ГПУ (див. пункт 60) станом на середину грудня 2013 року зазначені заявники припинили співпрацю зі слідчими. Зокрема, вони не з’явились для проведення невизначених слідчих дій, на які їх було належним чином викликано. Таким чином, за їхньою участю не було проведено жодних слідчих дій.

73. У зв’язку з цим Уряд надав копії повісток, направлених ГПУ п. П. Шморгунову, п. Б. Єгіазаряну і п. Ф. Лапію (заяви № 15367/14, № 16280/14 та № 42271/14), та копії поштових квитанцій, які доводили, що повістки були надіслані 09 або 10 грудня 2015 року та повернуті ГПУ як недоставлені. Щодо п. Ю. Лепявка та п. О. Бали (заяви № 18118/14 та № 24405/14) Уряд надав копії аналогічних документів, адресованих цим заявникам, згідно з якими повістки були надіслані 28 та 29 грудня 2015 року відповідно і доставлені їм 04 січня 2016 року.

74. У своїх доводах від 25 листопада 2016 року відповідні заявники оскаржили цю інформацію.

75. Зокрема, у різні дати у період з грудня 2015 року по червень 2016 року п. П. Шморгунов, п. Б. Єгіазарян та п. Ю. Лепявко брали участь у різних слідчих діях та/або судових засіданнях у певних справах, пов’язаних з відповідними подіями (див. пункти 57 та 61).

76. Пан О. Бала та п. Ф. Лапій зазначили, що не отримували повісток від ГПУ. Проте протягом того ж періоду вони брали участь у аналогічних судових засіданнях; п. О. Бала був допитаний судом першої інстанції у режимі відеоконференції у зв’язку з браком коштів на поїздку до м. Києва.

77. У зв’язку з цим відповідні заявники надали копії протоколів відповідних слідчих дій та різних судових засідань. Деякі з них також надали копії своїх запитів до ГПУ щодо надання інформації про будь-який прогрес у розслідуванні та копії відповідей ГПУ на ці запити, в яких заявників було повідомлено, що розслідування тривало і вони мали бути належним чином поінформовані, якщо їхня участь вважатиметься необхідною.

78. Уряд не оскаржував доводи відповідних заявників від 25 листопада 2016 року та не надав жодної додаткової інформації у зв’язку з цим.

(d) Додаткова інформація про участь п. А. Рудчика, пані О. Ковальської, п. Р. Ратушного та п. А. Соколенка (заява № 19954/15) у провадженнях щодо подій 30 листопада 2013 року

79. Згідно з доводами Уряду від 17 червня 2016 року у грудні 2015 року зазначеним заявникам було надіслано повістки із запрошенням прийти до ГПУ для участі у невизначених слідчих діях. 26 грудня 2015 року пані О. Ковальська отримала повістку, а повістки, адресовані п. Р. Ратушному та п. А. Соколенку, були повернуті слідчим поштою як недоставлені.

80. Згідно з доводами заявників від 13 жовтня 2016 року у період з березня по липень 2015 року захисник п. А. Рудчика, пані О. Ковальської, п. Р. Ратушного та п. А. Соколенка звертався до ГПУ з низкою клопотань, вимагаючи проведення різних слідчих дій, у тому числі відтворення обстановки та обставин події за їхньою участю, а також огляду відеозаписів і фотографій, на яких, як стверджувалося, були зображені працівники МОП "Беркут", відповідальні за жорстоке поводження із заявниками. Як стверджувалося, ГПУ не провела дій, щодо яких були подані клопотання.

81. Уряд не прокоментував ці доводи.

5. Службове розслідування, проведене комісією МВС України щодо подій 30 листопада 2013 року

82. 30 січня 2014 року МВС України опублікувало висновок за результатами службового розслідування щодо "законності дій працівників міліції 30 листопада 2013 року", яке відбувалося паралельно розслідуванню, проведеному прокурорами, та описане у попередніх пунктах (див. пункт 54 та наступні). У висновку була наведена інформація про конкретні підрозділи МОП "Беркут" та інші підрозділи міліції, які дислокувалися в м. Києві, а також кількість працівників міліції, які входили до складу цих підрозділів. Висновок також містив деталі про порядок підпорядкування під час відповідних подій, у тому числі інформацію про посадових осіб, які здійснювали оперативний контроль над задіяними силами міліції. Згідно з висновком комісія допитала цих працівників щодо подій. Комісія також дослідила різні відео- та аудіозаписи і фотографії.

83. Комісія встановила, що працівники міліції, які фіксували події, не були свідками жодних "порушень громадського порядку" до початку розгону; що наказ про розгін віддали, аби надати можливість працівникам міської державної адміністрації встановити новорічну ялинку на Майдані Незалежності; що розгін фактично здійснили декілька підрозділів МОП "Беркут"; що деякі протестувальники намагалися перешкодити їхнім діям, кидали в працівників міліції каміння, скляні та пластикові пляшки, палаючі палиці та інші предмети, поранивши одинадцять працівників міліції; і що у зв’язку з цим деякі невстановлені працівники МОП "Беркут" застосували силу до протестувальників, у тому числі "спеціальні засоби" - гумові та пластикові кийки. Комісія також встановила, що в деяких невказаних випадках певні невстановлені працівники МОП "Беркут" застосовували надмірну силу, в тому числі, коли протестувальники не чинили опору працівникам міліції, що суперечило відповідним нормам. Також всупереч відповідним нормам працівники міліції не попередили протестувальників перед застосуванням сили до них, що, зокрема, можна було пояснити "численними випадками явної провокації" з боку протестувальників.

84. Комісія вважала, що допущення цих порушень працівниками міліції було наслідком "непрофесійних" дій працівників МВС України та ПМОП "Беркут" ГУМВС України в Київській області, які на той момент здійснювали загальне командування над діями працівників міліції в центральній частині м. Києва. Комісія не знайшла жодної інформації, яка б свідчила про те, що керівництво МВС України або Головне управління МВС України у м. Києві віддали наказ про застосування сили до протестувальників. Комісія також вважала, що всі окремі випадки застосування працівниками міліції сили до протестувальників мали оцінюватися в межах офіційного розслідування, проведеного прокурорами.

85. У період з 24 лютого по 24 квітня 2014 року МВС України провело чергове службове розслідування, яке стосувалося розгону протестувальників 30 листопада 2013 року та декількох інших подій під час акцій протесту на Майдані (див. пункти 121 і 151, в яких наведено посилання на це саме розслідування, у частині щодо подій 01 та 11 грудня 2013 року). Висновки щодо подій 30 листопада 2013 року були здебільшого подібними до висновків від 30 січня 2014 року. До того ж ,у своєму висновку від 24 квітня 2014 року комісія зазначила, що не всі відповідні обставини могли бути встановлені та оцінені, оскільки "більшість" пов’язаних офіційних документів були знищені високопосадовцями МВС України 20 лютого 2014 року.

В. Події у м. Києві 01 грудня 2013 року щодо п. В. Загоровки (заява № 42180/14) та їхні наслідки

1. Стверджуване жорстоке поводження з п. В. Загоровкою працівників міліції

86. 01 грудня 2013 року п. В. Загоровка брав участь в акціях протесту в центральній частині м. Києва і знаходився біля будівлі Адміністрації Президента України, коли близько 16 год. 30 хв. того дня працівники міліції застосовували до протестувальників сльозогінний газ, світло-шумові гранати та пластикові кийки.

87. Згідно з твердженнями заявника він був тимчасово засліплений та оглушений світло-шумовою гранатою, яка вибухнула безпосередньо біля нього, сів на землю і закрив очі руками. Двоє працівників МОП "Беркут" підійшли до нього і підняли, завівши його руки за спину. Наносячи йому неодноразові удари пластиковими та гумовими кийками, вони відвели його до будівлі Адміністрації Президента України. Дорогою заявника також били пластиковими кийками інші працівники міліції. Коли заявник знаходився перед будівлею Адміністрації Президента України в оточенні сотень працівників міліції, працівники МОП "Беркут" штовхнули його на землю та наказали лежати на холодному асфальті обличчям вниз. Він провів у такому положенні близько сорока хвилин, упродовж яких зазнав різного жорстокого поводження. Слід зазначити, що працівник МОП "Беркут", одягнений у спеціальне (бойове) взуття, поставив ногу на голову заявника і притиснув її до бруківки, нецензурно його ображаючи. Пізніше інші працівники МОП "Беркут" змусили заявника стати на коліна, наказали йому тримати руки вздовж тіла і, стоячи позаду, навмання били його по голові пластиковими та гумовими кийками. Один удар був спричинений в область правого ока заявника, завдавши гострий біль і викликавши кровотечу, через яку заявник підняв руки. Одразу після цього ще декілька працівників МОП "Беркут" підійшли до нього і приєдналися до тих, хто його бив. Заявник отримав численні удари по тілу. В результаті він неодноразово втрачав свідомість. Декілька працівників міліції намагалися засунути йому в рот один з його документів, що посвідчують особу, та змусити його з’їсти.

88. Коли побиття припинилося, працівники міліції провели обшук заявника та вилучили його мобільний телефон і документи, що посвідчують особу. Йому наказали вдягнути в’язану шапку.

89. Відповідні події були зафіксовані невстановленими особами у цивільному одязі на камеру та відеоапаратуру. Заявник подав до Суду відеозаписи подій, які він отримав з відкритого доступу. Згідно з його твердженнями частина його побиття була зафіксована на деяких із цих відеозаписів. Матеріали справ, які заявник подав до Суду, також містили скріншоти відповідних фрагментів відеозаписів (див. пункт 113).

90. Згідно з поданими сторонами медичними документами основними тілесними ушкодженнями заявника були струс головного мозку, множинні садна на обличчі, тулубі та кінцівках, а також ерозія рогівки правого ока.

2. Проблеми зі здоров’ям п. В. Загоровки під час тримання його під вартою

91. 01 грудня 2013 року близько 19 год. 00 хв., поки заявник перебував під постійним наглядом працівників міліції на території, прилеглій до будівлі Адміністрації Президента України, його оглянув медичний працівник міліції, який наклав йому пов’язку (бинт) на обличчя. Після виклику швидкої медичної допомоги йому діагностували закриту черепно-мозкову травму та пошкодження правого ока. Лікарі бригади швидкої медичної допомоги зазначили, що в області правого ока була кровотеча, а також що у нього було садно на лівій частині лоба, тому порадили його невідкладну госпіталізацію.

92. Близько 20 год. 50 хв. того ж дня працівники міліції доставили заявника до Київської обласної клінічної лікарні, де його оглянув лікар офтальмологічного відділення, який зазначив, що у нього була контузія правого ока, травматична ерозія рогівки та погіршення зору на правому оці, а також що його праве око кровоточило. Хоча лікар порадив заявнику залишатися в лікарні для стаціонарного лікування, працівники міліції заперечили, оскільки в лікарні не було спеціального відділення для лікування затриманих.

93. Потім заявника доставили до Голосіївського районного відділу міліції у м. Києві. Під час тримання його там під вартою 01 і 02 грудня 2013 року він продовжував скаржитися на гострий біль і тричі доставлявся до тієї ж лікарні. Лікарі, які його оглядали, знову радили стаціонарне лікування, але, як стверджувалося, працівники міліції заперечили проти цього (див. пункт 92).

94. Згодом, 02 грудня 2013 року заявника спочатку доставили до ізолятора тимчасового тримання (далі - ІТТ), а ввечері - до Київського слідчого ізолятора (далі - СІЗО). Там заявника оглянув медичний персонал, а також лікарі бригади швидкої медичної допомоги, яких викликали. Останні зазначили, що, inter alia, він мав тілесні ушкодження, описані в попередніх пунктах, і з урахуванням погіршення стану здоров’я його слід було госпіталізувати. До того, як він був доставлений до СІЗО, працівники міліції доставили заявника до Олександрівської клінічної лікарні міста Києва, але не дозволили йому залишатися там. Оскільки заявник продовжував скаржитися на біль, терапевт ІТТ дав йому знеболюючий засіб. Крім того, медичний персонал СІЗО, як стверджувалося, надав йому "первинну" медичну допомогу, деталі якої сторони не навели.

95. 05 грудня 2013 року стан здоров’я заявника ще більше погіршився, і зрештою його повернули до Олександрівської клінічної лікарні міста Києва для проходження стаціонарного лікування. Йому було діагностовано: поєднану краніо-торакальну травму, закриту черепно-мозкову травму, геморагічний забій відділів лобної ділянки зліва, множинні забійні рани м’яких тканин голови та обличчя, забійну рану на лівій стороні обличчя, закриту травму грудної клітки, перелом дев’ятого ребра, гіпертонію, незначну серцеву недостатність, гострий двобічний катаральний риніт, кісту гайморової пазухи зліва, контузію першого ступеня лівої сторони обличчя, травматичну ерозію рогівки та гематому верхньої правої повіки. Він був виписаний із лікарні 11 грудня 2013 року.

3. Рішення стосовно тримання п. В. Загоровки під вартою та кримінальне провадження щодо нього

96. 01 грудня 2013 року о 23 год. 50 хв. під час перебування заявника в Голосіївському районному відділі міліції, був складений протокол його затримання. У протоколі було зазначено, що заявник брав участь у "вчиненні [актів] масових заворушень, що супроводжувались насильством над особами [та] опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя" і його було затримано на підставах, передбачених пунктом 1 частин першої та другої статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України, див. пункт 206). Жодних інших відомостей щодо цього наведено не було.

97. У протоколі також зазначалося, що під час особистого обшуку заявника працівники міліції вилучили у нього посвідчення водія, посвідчення батьків багатодітної родини та мобільний телефон.

98. 02 грудня 2013 року заявнику було повідомлено про підозру у вчиненні масового заворушення (див. пункт 201). Зокрема, зазначалося, що 01 грудня 2013 року він та низка інших осіб, у тому числі п. Г. Черевко (заява № 31174/14, див. пункт 125), поїхали до будівлі Адміністрації Президента України "з метою активної участі у [актах] масових заворушень, що супроводжувалися насильством над окремими особами, знищенням майна [та] опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя", і він був затриманий під час вчинення цих дій. Перед цими подіями він та інші зацікавлені особи підготували спеціальну екіпіровку для власного захисту, у тому числі бронежилети та шоломи, які вони планували використати під час нападу на працівників міліції. Щоб уникнути встановлення їхньої особи під час цих подій, вони носили маски для обличчя, шоломи та інші незазначені предмети. Під час подій вони також напали на працівників міліції, використовуючи кийки, ціпки, палиці та розпилення сльозогінного газу. Застосовуючи "фізичну силу" та бульдозер, вони вчинили "дії, направлені на знищення металевих турнікетів", які використовувались працівниками міліції для стримування пересування осіб цією територією. Коли працівники міліції спробували зупинити вчинення цих протиправних дій, підозрювані чинили їм опір, використовуючи підготовлені ними заздалегідь ножі, гумові кийки, бити, ціпки та сльозогінний газ. У результаті близько сімдесяти працівників міліції отримали тілесні ушкодження. Повідомлення про підозру не містить жодних додаткових відомостей стосовно відповідних подій.

99. 03 грудня 2013 року слідчий міліції звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою, повторивши ті самі твердження та додавши, що свідок П. бачив заявника разом з іншими невстановленими особами, які напали на працівників міліції, використовуючи гумові кийки, бити, пневматичну зброю, ціпки та балончики сльозогінного газу на вулиці Банковій; що підозра також ґрунтувалася на відповідних відеозаписах, отриманих з мережі "Інтернет"; і що заявник відмовився давати показання. Суду не було надано жодних копій документів, на яких ґрунтувалися повідомлення про підозру від 02 грудня 2013 року та клопотання слідчого міліції від 03 грудня 2013 року.

100. У клопотанні про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою було зазначено, що тримання його під вартою було необхідним для забезпечення виконання ним процесуальних обов’язків та для уникнення: "(i) його переховування... оскільки він не мав постійного місця роботи; (ii) його незаконного впливу на свідків і потерпілих, оскільки вони були йому відомі; (iii) перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки він міг інформувати інших підозрюваних, чия особа не була встановлена, про хід досудового розслідування; [та] (iv) вчинення ним нового правопорушення".

101. Згідно з твердженнями заявника під час кримінального провадження стосовно нього та інших учасників акцій протесту у матеріалах кримінальної справи щодо заявника не містилося протоколу допиту свідка П., який був працівником міліції, а протоколи працівників міліції щодо відеозаписів обмежувалися загальним описом подій 01 грудня 2013 року і не стосувалися заявника. Крім того, хоча в межах кримінального провадження щодо заявника та декількох інших протестувальників були допитані ще декілька працівників міліції, жоден з них не вказав на заявника як на одного із правопорушників.

102. 04 грудня 2013 року, розглянувши клопотання слідчого про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою та клопотання захисника заявника про його звільнення, суддя Шевченківського районного суду Г., постановила, що обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час кримінального провадження щодо нього було обґрунтованим. В ухвалі зазначалося, що заявник підозрювався у вчиненні тяжкого злочину, підозра була обґрунтована доказами, але посилання на конкретні докази наведено не було, та існував ризик переховування, перешкоджання слідству чи повторного вчинення злочину.

103. 06 грудня 2013 року захисник заявника подав апеляційну скаргу на ухвалу від 04 грудня 2013 року, яку зрештою відкликав, оскільки заявник був звільнений 11 грудня 2013 року (див. пункт 105).

104. Того ж дня працівники міліції допитали заявника. Він зазначив, що 01 грудня 2013 року брав активну участь в акції протесту біля будівлі Адміністрації Президента України, що він відмовився виконувати вимогу працівників міліції розійтися, і що він залишився на цій території та закликав інших протестувальників залишатися і чинити опір працівникам міліції. Він визнав, що вчинив "кримінальне правопорушення", і "розкаювався" у його вчиненні. З цих причин, а також зазначивши, що "від його дій ніхто не постраждав", він просив розглянути можливість укладення угоди про визнання винуватості зі стороною обвинувачення.

105. 11 грудня 2013 року Печерський районний суд міста Києва затвердив угоду про визнання винуватості між стороною обвинувачення та заявником, визнав його винним у вчиненні грубого порушення громадського порядку (стаття 293 Кримінального кодексу України), обрав покарання у виді штрафу в розмірі 850 українських гривень (далі - грн), що еквівалентно приблизно 30 євро на той момент, і звільнив його із-під варти.

106. Згідно з твердженнями заявника на той момент обставини змусили його укласти угоду про визнання винуватості. Зокрема, він хотів пройти лікування, його дружину було госпіталізовано, а його діти потребували догляду.

107. Вирок від 11 грудня 2013 року було скасовано у березні 2014 року, а 01 червня 2015 року прокурори закрили провадження щодо заявника у зв’язку з відсутністю у його діях складу злочину.

4. Офіційне розслідування подій 01 грудня 2013 року у частині щодо стверджуваного жорстокого поводження та тримання п. В. Загоровки під вартою

108. 02 грудня 2013 року ГПУ порушила кримінальне провадження-10 за підозрою у зловживанні службовим становищем працівниками МОП "Беркут" під час розгону протестувальників 01 грудня 2013 року. Згідно з листом ГПУ від 15 квітня 2016 року розслідування також стосувалося тверджень про незаконне затримання потерпілих працівниками міліції та незаконне тримання під вартою на підставі рішень суддів Шевченківського районного суду міста Києва. Зокрема, розслідування стосувалося п. В. Загоровки, якому було надано статус потерпілого у цьому провадженні.

109. Тим часом 02 грудня 2013 року заявник звернувся до Шевченківського районного управління ГУМВС України у м. Києві із заявою про злочин у зв’язку з жорстоким поводженням працівників міліції 01 грудня 2013 року та був допитаний щодо відповідних подій. З невідомих причин заява заявника була офіційно зареєстрована із затримкою - 03 березня 2015 року.

110. 16 та 23 грудня 2013 року сторона обвинувачення додатково допитала заявника щодо жорстокого поводження з ним. Згідно з його твердженнями допит був формальним - слідчі просто сказали йому викласти свою версію подій і не ставили жодних додаткових запитань.

111. У період із серпня по грудень 2014 року слідчі допитали лікарів бригади швидкої медичної допомоги, які 01 грудня 2013 року надали заявнику медичну допомогу, та декількох працівників міліції, які задокументували відповідні події та склали протокол затримання заявника (див. пункти 89, 90 та 96). Більшість з них не могли згадати всіх відповідних деталей. Лише один із допитаних працівників міліції зазначив, що бачив, як працівники міліції били протестувальників після розгону. Інші працівники міліції заперечували, що бачили це.

112. Згідно з твердженнями заявника та копіями різних листів Київського міського клінічного бюро судово-медичних експертиз, які він надав Суду, хоча слідчі неодноразово призначали судово-медичну експертизу у зв’язку з його тілесними ушкодженнями, вона була проведена лише в липні 2015 року, після того, як слідчі надали експертам цього бюро всі необхідні медичні записи щодо його тілесних ушкоджень.

113. У період з березня по вересень 2015 року слідчі допитали низку свідків, дослідили відеозаписи та провели відтворення обстановки й обставин події 01 грудня 2013 року. Заявника було допитано ще раз, а також він брав участь у деяких із цих слідчих дій. Згідно з його твердженнями лише у той період слідчі показали йому фотографії деяких працівників міліції та знімки екрану з різних відеозаписів, щоб він міг спробувати встановити осіб, які застосовували до нього силу. Невідомо, чи впізнав він когось з працівників міліції.

114. У січні 2016 року ГПУ звернулася до Головного управління МВС України у м. Києві з клопотанням надати будь-які документи щодо дислокації їхніх працівників у центральній частині м. Києва 01 грудня 2013 року. Головне управління МВС України у м. Києві відповіло, що не мало таких документів.

115. Насамкінець, у період з вересня 2015 року по червень 2016 року слідчі склали повідомлення про підозру стосовно двох працівників МОП "Беркут" і двох працівників відділу організації служби управління громадської безпеки МВС України. Зокрема, одного з цих працівників, І.С., підозрювали у жорстокому поводженні з протестувальниками, а трьох інших працівників - у відданні незаконних наказів працівникам міліції щодо застосування сили до протестувальників та/або у недбальстві у зв’язку із захистом протестувальників від насильства працівників міліції.

116. У повідомленні про підозру від 14 вересня 2015 року щодо працівника І.С. зазначалося, що розгін 01 грудня 2013 року було здійснено працівниками міліції згідно з незаконними вказівками та наказами високопоставлених державних чиновників. Воно також містило, inter alia, таке у зв’язку із заявником:

(i) Під час розгону, який проводився у період з 16 год. 30 хв. до 17 год. 30 хв., працівники батальйону МОП "Беркут" ГУМВС України в Харківській області без попередження застосували надмірну силу до протестувальників. Зокрема, низка протестувальників і журналістів були "жорстоко побиті".

(ii) У період з 17 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. працівник І.С. та інший невстановлений працівник цього ж батальйону навмисно нанесли удари ногою та гумовим кийком п. В. Загоровку по голові та різних частинах тіла, і робили це, коли він лежав на землі, а його руки були заведені за спину і закуті у наручники, та він не міг вчинити жодних протиправних дій.

(iii) Внаслідок цих протиправних дій п. В. Загоровка отримав різні тілесні ушкодження (див., inter alia, пункти 91 і 92), які були кваліфіковані як тілесні ушкодження середньої тяжкості.

117. У різні дати з лютого по листопад 2016 року розслідування щодо декількох підозрюваних було закінчено, а їхні справи було передано до відповідних районних судів міста Києва для розгляду по суті. Оскільки у січні 2015 року працівник І.С., виїхав з України до Російської Федерації та переховувався від правосуддя, прокурори клопотали про розгляд судом його справи in absentia.

118. 18 липня 2016 року Печерський районний суд міста Києва визнав винним одного з підозрюваних - працівника Д.С., який під час цих подій обіймав посаду інспектора відділу організації служби управління громадської безпеки Головного управління МВС України м. Києві,- у службовій недбалості у зв’язку із захистом протестувальників від насильства працівників міліції (частина перша статті 367 Кримінального кодексу ), та обрав йому покарання у виді штрафу в розмірі 6 800 грн, що еквівалентно приблизно 240 євро на той момент, із позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк три роки.

119. У цьому вироку, який, як вбачається, не був оскаржений в апеляційному порядку і набрав законної сили, було зазначено, inter alia, що ті, хто брав участь в акціях протесту на Майдані Незалежності у період з 21 листопада по 01 грудня 2013 року, не порушили громадський порядок і тому не було підстав обмежувати їхнє право на зібрання; що Президент України В. Янукович та високопоставлені державні чиновники, особливо представники правоохоронних органів, розробили умисну стратегію придушення акцій протесту; і з цією метою правоохоронним органам було доручено застосувати надмірну силу до протестувальників; і що розгін протестувальників 01 грудня 2013 року був частиною цієї стратегії.

В інших частинах вироку, які стосуються конкретно заявника, а також певною мірою п. Г. Черевка (заява № 31174/14, див. пункт 125), зазначено:

"... 01.12.2013 приблизно [з] 12 до 16 години на вулицю Банкову у м. Києві прибули агресивно налаштовані особи у кількості близько 50-60 чоловік, які, бажаючи зашкодити проведенню виключно мирної акції протесту громадян та створити привід для застосування працівниками ОВС стосовно учасників акції протесту фізичної сили та спеціальних засобів, використовуючи каміння, металеві та дерев’яні палиці, газові балончики, легкозаймисті речовини, вибух-пакети та фаєри, а також транспортний засіб "навантажувач фронтальний", почали демонстративно вчиняти щодо працівників правоохоронних органів протиправні дії …

Після того приблизно з 16 години [деякі з цих осіб] почали покидати вулицю Банкову …, а незначна їх частина, близько 20 осіб, залишалась поблизу шеренг працівників правоохоронних органів, продовжуючи вчиняти протиправні дії …

Учасники мирної акції протесту, будучи свідками протиправних дій вказаних осіб, … очікуючи на адекватні та законні дії працівників правоохоронних органів щодо припинення правопорушень та затримання правопорушників, перемістились ближче до вулиці Інститутської у м. Києві, на відстані [приблизно 100] метрів від вказаних осіб та шеренг працівників міліції ...

Однак, незважаючи на [такі дії протестувальників], зведені підрозділи "Беркут" та внутрішніх військ [МВС України] здійснили силовий розгін учасників акції протесту, виконуючи завідомо незаконний наказ невстановлених слідством посадових осіб органів [МВС України] … у період часу із 16 год. 30 хв. до 17 год. 15 хв… …

У ході зазначеного силового розгону … невстановленими слідством … працівниками підрозділів "Беркут"... затримано та розміщено на прилеглій території Адміністрації Президента України 9 осіб, а саме … [п. В. Загоровки та п. Г. Черевка]… .

У період часу з 17 год. 15 хв. до 19 год. 00 хв … [працівник І.С., який на той момент був молодшим інспектором автотранспортного взводу батальйону МОП "Беркут" ГУМВС України в Харківській області] … спільно з іншими [працівниками батальйону МОП "Беркут" ГУМВС України в Харківській області] невстановленим слідством, із застосуванням спецзасобу завдав 5-6 ударів гумовим кийком та ногою в різні частини тіла та голови [п. В. Загоровки], в якого в цей час були скріплені за спиною наручниками руки та який лежав на проїзній частині й жодним чином не чинив та не міг чинити протиправних дій … [Водночас вказаним працівникам батальйону МОП "Беркут"] було відомо, що [законні] підстави для застосування заходів фізичного впливу відсутні й учасники акції протесту не чинять опору та не здійснюють дії, що могли б створити загрозу життю чи здоров’ю працівників правоохоронних органів. Достовірно знаючи, що завдання ударів по голові та тілу забороняється, а працівник правоохоронного органу має діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України та міжнародними договорами [України], … вони, усвідомлюючи характер своїх дій та їх наслідки, перевищили владу та службові повноваження, умисно, явно виходячи за межі наданих їм прав та повноважень з мотивів неповаги до учасників акцій протесту … Вони вчинили ці дії, [достовірно] усвідомлюючи наслідки, проявляючи свою зверхність [над потерпілими] та зухвалість [і] хизуючись перед оточуючими.

В цей час … [працівник Д.С., який обіймав посаду інспектора відділу організації служби управління громадської безпеки Головного управління МВС України в м. Києві], маючи реальну можливість не допустити свавілля, …, безпосередньо спостерігаючи за [вказаним], а саме за протиправним жорстоким застосуванням фізичної сили працівників підрозділів "Беркуту" стосовно п. В. Загоровки … умисно не виконував свої службові обов’язки [як працівника міліції] та не застосував [вказані] норми законодавства.

[Працівник Д.С.] не вжив заходів … для припинення протиправних дій працівників батальйону міліції особливого призначення "Беркут" ГУМВС України у Харківській області, внаслідок чого вони… заподіяли тілесні ушкодження п. В. Загоровці [тілесні ушкодження у виді] закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку з формуванням геморагічного вогнища в базальних відділах лобної частки зліва, забійної рани лобної ділянки зліва, контузії, травматичної ерозії рогівки правого очного яблука … що згідно з висновком судово-медичної експертизи від 22.07.2015 відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості…

... [Працівник Д.С.,] ..., умисно допускаючи повторення [вказаних] протиправних дій працівників правоохоронних органів у майбутньому, не повідомив [своє] керівництво про поранення осіб, зокрема потерпілого [п. В. Загоровки]; … не забезпечив надання потерпілим необхідної допомоги та в подальшому не вчинив дій щодо повідомлення про вчинення протиправних дій [працівниками міліції], що призвело до уникнення відповідальності за вчинене вказаними працівниками [батальйону МОП "Беркут" ГУМВС України у Харківській області]…".

120. Беручи до уваги доводи сторін у цій справі та інформацію, опубліковану на спеціальному вебсайті ГПУ, вбачається, що на момент ухвалення цього рішення кримінальні провадження щодо трьох інших підозрюваних ще тривали.

5. Службове розслідування, проведене комісією МВС України щодо подій 01 грудня 2013 року

121. Дії працівників міліції 01 грудня 2013 року також були предметом службового розслідування, яке комісія МВС України провела паралельно з офіційними розслідуваннями, описаними в попередніх пунктах, у період з 24 лютого по 24 квітня 2014 року (див. пункт 85, в якому наведене посилання на це саме розслідування, в частині щодо подій 30 листопада 2013 року). Висновок від 24 квітня 2014 року, який МВС України опублікував за результатами цього розслідування, містив інформацію про різні підрозділи міліції, які брали участь в операціях із охорони громадського порядку того дня, та керування ними. Однак згідно з висновком працівники міліції не підготували жодних оперативних планів чи карт. Також було зазначено, що не всі відповідні обставини могли бути встановлені та оцінені, оскільки "більшість" відповідних офіційних документів були знищені вищими посадовими особами МВС України 20 лютого 2014 року.

122. У висновку від 24 квітня 2014 року було зазначено, що 01 грудня 2013 року деякі невстановлені працівники МОП "Беркут" і військовослужбовці внутрішніх військ МВС України застосували надмірну силу до протестувальників, у тому числі "спеціальні засоби" - гумові та пластикові кийки - з порушенням відповідних норм. Комісія МВС України встановила, що начальник Управління громадської безпеки Головного управління МВС України у м. Києві незаконно віддав наказ застосувати силу 01 грудня 2013 року, а також встановила, що він та декілька інших вищих посадових осіб МВС України не забезпечили контроль за дотриманням законності.

123. Вказані та деякі інші вищі посадові особи МВС України були визнані винними у вчиненні дисциплінарних проступків: сімох працівників міліції притягнули до дисциплінарної відповідальності, але вони вже були звільнені; двох попередили про неповну посадову відповідність; а п’ятьом оголосили сувору догану.

124. Згідно з висновком жоден працівник міліції, безпосередньо відповідальний за жорстоке поводження з протестувальниками 01 грудня 2013 року, не міг бути встановлений, оскільки офіційні дані не відповідали фактичній кількості працівників МВС України, задіяних в цих операціях, а відповідні працівники міліції носили однакові форму та маски.

С. Події у м. Києві 01 грудня 2013 року щодо п. Г. Черевка (заява № 31174/14) та їхні наслідки

1. Стверджуване жорстоке поводження працівників міліції з п. Г. Черевком

125. Згідно з твердженнями п. Г. Черевка (заява № 31174/14) 01 грудня 2013 року він спостерігав і знімав на відео акції протесту біля будівлі Адміністрації Президента України в центральній частині м. Києва. Під час розгону протестувальників, який розпочався близько 16 год. 30 хв., того дня його побили пластиковими кийками декілька працівників МОП "Беркут". На нього надягнули наручники та відвели у сусідній двір, де його побиття тривало декілька годин, внаслідок якого він кілька разів втрачав свідомість. Як стверджувалося, різні працівники МОП "Беркут" знімали на відео, як вони били та нецензурно ображали заявника.

126. Згодом заявника доставили до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, де його помістили до спеціального відділення для осіб, які перебувають під вартою. Згідно з медичним висновком, складеним після його прибуття, у заявника був струс мозку, закрита травма грудної клітки, переломи пальців і множинні крововиливи на обличчі, тулубі і кінцівках. Він залишався у цій лікарні та проходив лікування до 09 грудня 2013 року. Сторони не надали інформації щодо того, в якій установі тримали заявника до звільнення 11 грудня 2013 року (див. пункт 132).

2. Кримінальне провадження щодо п. Г. Черевка

127. 02 грудня 2013 року близько 01 год. 00 хв. слідчий ГУМВС України в м. Києві приїхав до лікарні та склав протокол затримання заявника за підозрою у вчиненні масових заворушень на підставах, передбачених частинами першою та другою статті 208 КПК України (див. пункт 206). Інших відомостей щодо цього наведено не було.

128. У протоколі також зазначалося, що під час особистого обшуку заявника працівники міліції вилучили грошові кошти, водійські права, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, зв’язку ключів і декілька пластикових карток.

129. 03 грудня 2013 року слідчий звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою у зв’язку з кримінальним провадженням щодо нього. Це клопотання ґрунтувалося на подібних фактологічних доводах та обґрунтуванні, як і клопотання щодо п. В. Загоровки від 03 грудня 2013 року (заява № 42180/14, див. пункти 98-100). Згідно з твердженнями слідчого заявник відмовився давати показання.

130. 03 грудня 2013 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва М. постановив ухвалу про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою на тій підставі, що його підозрювали у вчиненні тяжкого злочину, що підозра була обґрунтована доказами, наведеними в клопотанні слідчого, та існував ризик переховування заявника, перешкоджання правосуддю чи повторного вчинення злочину, не вказавши конкретні відомості у зв’язку з цим.

131. Згідно з твердженнями заявника під час засідання 03 грудня 2013 року Шевченківському районному суду не було надано жодних доказів для обґрунтування підозри у вчиненні заявником злочину, зокрема копій протоколів допиту свідків, на які посилався слідчий, не було заслухано жодного свідка та не було надано копії документів, на які посилався слідчий.

132. 11 грудня 2013 року Апеляційний суд міста Києва скасував ухвалу від 03 грудня 2013 року та ухвалив звільнити заявника з огляду на його сімейний стан, але підтвердив висновки суду першої інстанції щодо наявності обґрунтованої підозри.

133. Зрештою, 05 березня 2014 року кримінальне провадження щодо заявника було закрито у зв’язку з відсутністю у його діях складу злочину.

1. Офіційне розслідування подій 01 грудня 2013 року у частині щодо стверджуваного жорстокого поводження з п. Г. Черевком та тримання його під вартою

134. Тим часом 05 грудня 2013 року заявник поскаржився до органів державної влади на його побиття 01 грудня 2013 року, і того ж дня його допитали та визнали потерпілим у тому самому провадженні, що і п. В. Загоровку-11 (заява № 42180/14 - див. пункт 108). 20 липня 2015 року було проведено судово-медичну експертизу тілесних ушкоджень, отриманих п. Г. Черевком 01 грудня 2013 року. Було встановлено, що вони були середньої тяжкості.

D. Події у м. Києві 11 грудня 2013 року щодо п. С. Дименка та п. Р. Ратушного (заяви № 33767/14 та № 54315/14) та їхні наслідки

1. Стверджуване жорстоке поводження працівників міліції з п. С. Дименком і п. Р. Ратушним 11 грудня 2013 року

135. Згідно з твердженнями п. С. Дименка (заява № 33767/14) та п. Р. Ратушного (щодо заяви № 54315/14) 11 грудня 2013 року вони брали участь в акціях протесту у центральній частині м. Києва, під час яких їх побили працівники міліції, що намагалися розігнати протестувальників.

136. Згідно з твердженнями Уряду у ніч з 10 на 11 грудня 2013 року ці заявники перебували поруч з оточенням працівників міліції, коли останні почали зносити барикади протестувальників і рухатись у напрямку до протестувальників, тим самим завдавши тілесних ушкоджень заявникам та низці інших протестувальників.

137. Згідно з твердженнями п. С. Дименка (заява № 33767/14), декілька працівників МОП "Беркут" схопили його та привели на територію, яку вони контролювали. Там вони кинули його на тротуар і почали бити та нецензурно ображати. Він отримав численні удари кулаками та ногами по різних частинах тіла та обличчю. Йому розбили окуляри і тому його зір погіршився. Потім його змусили пройти "коридором", утвореним декількома працівниками МОП "Беркут", які продовжували бити його, коли він ішов. Щоразу, коли він падав, йому наказували встати і йти далі, поки працівники МОП "Беркут" продовжували його бити. Пізніше заявнику було дозволено залишити цю територію та отримати медичну допомогу.

138. Згідно з твердженнями п. Р. Ратушного (заява № 54315/14) його також схопили працівники МОП "Беркут" і привели на територію, яку вони контролювали. Там, поки він лежав на тротуарі, декілька працівників МОП "Беркут" оточили його і почали бити. Він отримав численні удари кулаками та ногами по різних частинах тіла та голові. У результаті він втратив свідомість. Коли він прийшов до тями, то виявив, що працівники МОП "Беркут", які продовжували жорстоко поводитися з ним, винесли його з Майдану Незалежності. В якийсь момент невстановлена особа в жилеті з написом "народний депутат" забрала заявника від працівників МОП "Беркут" та відвела його до карети швидкої медичної допомоги. Звідти захисник заявника доставив його до лікарні, де лікарі попросили його надати свої особисті дані та описати обставини, за яких він отримав тілесні ушкодження, як умову для отримання медичної допомоги. Заявник описав відповідні події та вказав адресу свого захисника замість своєї власної. Згідно з його твердженнями через декілька днів за адресою захисника прийшли працівники міліції, які розшукували заявника.

139. Заявники надали Суду фотографії та відеозаписи подій 11 грудня 2013 року та медичні документи.

2. Офіційне розслідування подій 11 грудня 2013 року у частині щодо стверджуваного жорстокого поводження з п. С. Дименком та п. Р. Ратушним

140. 12 грудня 2013 року міліція розпочала розслідування у кримінальній справі щодо дій працівників міліції, які брали участь у спробі розгону протестувальників 11 грудня 2013 року-12. 16 грудня 2013 року справу було направлено до Київської міської прокуратури.

141. 25 грудня 2013 року п. Р. Ратушний подав скаргу до прокуратури міста Києва, стверджуючи, що 11 грудня 2013 року він зазнав жорстокого поводження працівників міліції. 05 лютого 2014 року п. С. Дименко подав подібну скаргу до ГПУ.

142. 26 січня 2015 року УСР ГПУ почала повторне розслідування справи, вважаючи, що воно не було проведено належним чином.

143. У лютому 2015 року відповідних заявників було визнано потерпілими в цьому провадженні; їх допитували та залучали до проведення деяких інших слідчих дій.

144. 02 квітня 2015 року та 05 липня 2015 року відповідно, судово-медичні експерти дійшли висновку, що п. С. Дименко та п. Р. Ратушний мали легкі тілесні ушкодження.

145. 03 листопада 2015 року ГПУ надіслала повідомлення про підозру стосовно двох працівників роти МОП "Беркут" ГУМВС України в Запорізькій області. Працівника В.Ц. підозрювали у жорстокому поводженні з п. Р. Ратушним, тоді як працівника А.К., який на момент подій був командиром роти, підозрювали у відданні незаконного наказу своїй роті застосовувати силу до протестувальників. Ці злочини характеризувалися здебільшого як незаконне перешкоджання організації демонстрацій та перевищення службових повноважень із застосуванням насильства (статті 340 та 365 Кримінального кодексу України).

146. У період з лютого по березень 2016 року із зазначеної справи було виділено матеріали стосовно цих двох працівників МОП "Беркут" та передано до Печерського районного суду для розгляду за тими самими обвинуваченнями-13.

147. В обвинувальному акті, inter alia, зазначалося, що Київська міська державна адміністрація була повідомлена про акції протесту в центральній частині м. Києва у період з 21 листопада по 11 грудня 2013 року; що в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року протестувальники проводили акцію протесту мирно і не допускали будь-яких порушень громадського порядку; і що були відсутні підстави для обмеження їхнього права на зібрання; що Президент України В. Янукович дав вказівку вищим посадовим особам правоохоронних органів застосовувати надмірну силу до протестувальників, аби примусово придушити акції протесту; і що зрештою ці вказівки були передані командирам різних підрозділів міліції, зокрема роті МОП "Беркут" ГУМВС України в Запорізькій області, яка була направлена з цією метою до центральної частини м. Києва 10 грудня 2013 року.

У частині обвинувального акту було зазначено конкретно щодо заявників:

(i) У період часу з опівночі до 04 год. 00 хв. 11 грудня 2013 року командир А.К. віддав незаконний наказ працівникам роти МОП "Беркут" ГУМВС України у Запорізькій області примусово розігнати протестувальників. У зв’язку з цим ці працівники МОП "Беркут" побили протестувальників, у тому числі п. С. Дименка та п. Р. Ратушного, нанісши їм удари кулаками та ногами, гумовими кийками, незаконно спробувавши змусити протестувальників залишити територію та припинити проведення акції протесту. На той момент командиру А.К. та іншим відповідним працівникам МОП "Беркут" було відомо, що протестувальники не порушували громадський порядок і не здійснювали жодних протиправних дій, і не становили жодної загрози життю чи здоров’ю інших осіб, у тому числі працівників міліції.

(ii) Працівник В. Ц. брав активну участь у спробі розгону протестувальників 11 грудня 2013 року. Діючи умисно і без попередження, він декілька разів вдарив п. Р. Ратушного по плечу і тулубу. Потім він відвів п. Р. Ратушного за оточення працівників міліції та декілька разів вдарив його ногами по спині, коли той лежав на землі. Згодом декілька інших невстановлених працівників МОП "Беркут" приєдналися до працівника В.Ц., і вони разом кілька разів вдарили п. Р. Ратушного ногами по тулубу і щонайменше один раз по голові. Таким чином, п. Р. Ратушний був підданий болісному та такому, що принижує гідність, поводженню та отримав легкі тілесні ушкодження.

148. Згідно з інформацією, опублікованою на спеціальному вебсайті ГПУ, у невказану дату справу було повернуто слідчим у зв’язку із невизначеними недоліками. 31 липня 2017 року, виправивши недоліки, слідчі повторно направили справу до Печерського районного суду.

149. Суд не був поінформований про подальший прогрес у цих судових провадженнях.

150. Згідно з твердженнями Уряду у межах відповідного розслідування 22 березня 2016 року іншому працівнику МОП "Беркут", М., було повідомлено про підозру у вчиненні 11 грудня 2013 року злочинів, аналогічних, як стверджувалося, вчиненим згаданими працівниками МОП "Беркут". 30 березня 2016 року провадження було закрито, оскільки працівник М. переховувався, і його оголосили в розшук. Невідомо, чи були дії цього підозрюваного пов’язані із стверджуваним жорстоким поводженням із п. С. Дименком і п. Р. Ратушним, які офіційно вважалися потерпілими в контексті цих проваджень.

3. Службове розслідування, проведене комісією МВС України щодо подій 11 грудня 2013 року

151. Службове розслідування, проведене МВС України, за результатами якого було складено висновок від 24 квітня 2014 року та накладено дисциплінарні стягнення, і яке детально описано в пунктах 85, 121 та 123, також стосувалося подій 11 грудня 2013 року і дійшло таких самих висновків щодо планування дій працівників міліції.

152. Комісія також встановила, що 11 грудня 2013 року певні невстановлені працівники МОП "Беркут" та військовослужбовці внутрішніх військ МВС України застосували надмірну силу до протестувальників, порушивши відповідні норми. Комісія встановила декількох відповідальних за це вищих посадових осіб МВС України, які, на думку комісії, не забезпечили контроль за дотриманням законності.

Е. Події у м. Києві 23 січня 2014 року щодо п. Д. Полтавця (заява № 36299/14) та їхні наслідки

1. Затримання заявника у м. Києві 23 січня 2014 року та подальше кримінальне провадження щодо нього

153. 23 січня 2014 року, коли він перебував на території, прилеглій до Майдану Незалежності, з метою підтримки акцій протесту, п. Д. Полтавець був затриманий працівниками міліції. Під час затримання заявник, як стверджувалося, був жорстоко побитий працівниками міліції. Зокрема, його вдарили ззаду по голові, повалили на землю і далі били по голові та різних частинах тіла, поки він не втратив свідомість. У непритомному стані його доставили до Голосіївського районного управління міліції ГУМВС України у м. Києві. Там він прийшов до тями і йому повідомили, що його затримали за підозрою у вчиненні масових заворушень.

154. 23 січня 2014 року близько 21 год. 20 хв. слідчий Голосіївського районного управління міліції ГУМВС України у м. Києві склав протокол затримання заявника, зазначивши, що заявник був затриманий на підставах, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 208 КПК України (див. пункт 206). Більше відомостей щодо цього наведено не було.

155. У протоколі також зазначалося, що під час особистого обшуку заявника працівники міліції вилучили мобільний телефон, медичну маску для обличчя, сонцезахисні окуляри, дерев’яний хрестик, ключ і дві монети.

156. У надісланому заявнику повідомленні про підозру було зазначено, що 23 січня 2014 року заявник, діючи спільно з іншими невстановленими особами у кількості близько 3000-5000 осіб прибули на вулицю Грушевського, поряд зі стадіоном "Динамо" в центральній частині м. Києва, "з метою активної участі в [актах] масових заворушень, що супроводжувалися насильством над окремими особами, знищенням майна, [та] опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя". З цією метою до цих подій він та інші відповідні особи заздалегідь підготували спеціальну екіпіровку для власного захисту, у тому числі бронежилети та шоломи, які вони планували використовувати під час нападу на працівників міліції. У невстановлений час п. Д. Полтавець "відокремився від натовпу, тримаючи в руках палицю та пляшку з речовиною невідомого походження, і попрямував до [сусідньої] вулиці Садової". Він та інші невідомі особи "кидали пляшки з палаючою легкозаймистою рідиною в напрямку правоохоронців та спецтехніки". Як було зазначено, згодом п. Д. Полтавець був затриманий працівниками міліції "прямуючи по вулиці Липській, в руках якого була палиця (бита) і пляшка із залишками речовини невідомого походження всередині, на горловині якої була зав’язана тканина червоного кольору". Також зазначалося, що "в ході [протиправних] дій" було поранено близько ста працівників міліції та інших осіб.

157. Пізніше того ж дня працівники міліції доставили п. Д. Полтавця до лікарні, де його оглянули лікарі, які зазначили, що у нього був струс мозку, забій грудної клітки та множинні крововиливи на обличчі, тулубі та кінцівках. Він перебував у спеціальному відділені лікарні для осіб, що перебувають під вартою, до 15 лютого 2014 року та проходив медичне лікування отриманих тілесних ушкоджень.

158. Під час засідання 24 січня 2014 року щодо розгляду питання обрання запобіжного заходу в Голосіївському районному суді міста Києва захисник заявника здебільшого доводив, що підозра у вчиненні заявником злочину була абсолютно необґрунтованою, і у зв’язку з незадовільним станом здоров’я заявник не мав триматися під вартою. Він також зазначив, що під час його затримання заявника побили працівники міліції.

159. Ухвалою від 24 січня 2014 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва К. обрав заявнику запобіжний захід у виді тримання під вартою. Ухвала здебільшого ґрунтувалася на тому, що заявника підозрювали у вчиненні тяжкого злочину, а підозра була обґрунтована доказами. Зокрема, було зроблено посилання на протоколи допитів двох свідків і протокол огляду місця події, проведений 23 січня 2014 року, без наведення додаткових відомостей щодо цього.

160. Суду не були надані копії документів, посилання на які було зроблено в ухвалі від 24 січня 2014 року.

161. 11 лютого 2014 року Апеляційний суд міста Києва залишив без задоволення апеляційну скаргу на ухвалу від 24 січня 2014 року.

162. 14 лютого 2014 року Голосіївський районний суд ухвалив змінити обраний заявнику запобіжний захід на домашній арешт.

163. 28 лютого 2014 року кримінальне провадження щодо заявника було закрито прокуратурою Голосіївського району у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину. Зокрема, зазначалося, що заявник вчинив дії, за які був притягнутий до кримінальної відповідальності, "в умовах крайньої необхідності з метою захисту своїх конституційних прав і свобод" та "з метою усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала конституційному ладу, суверенітету та незалежності України, охоронюваним законом правам громадян на свободу пересування, [та] свободу слова та мирних зібрань".

2. Офіційне розслідування щодо стверджуваного жорстокого поводження з п. Д. Полтавцем 23 січня 2014 року та пов’язане з цим кримінальне провадження

164. Тим часом 06 лютого 2014 року заявник поскаржився до органів державної влади на побиття. Йому було надано статус потерпілого в провадженні, порушеному ГПУ 20 січня 2014 року у зв’язку з численними повідомленнями про жорстоке поводження з протестувальниками та журналістами у січні 2014 року-14.

165. Заявнику також було надано статус потерпілого у кримінальному провадженні, порушеному ГПУ 05 лютого 2014 року, у зв’язку з підозрою у вчиненні працівниками міліції, прокурорами та суддями різних протиправних дій щодо протестувальників у січні та лютому 2014 року, inter alia, підданні їх свавільним затриманням і необґрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності-15.

166. З огляду на доводи сторін у цій справі та інші наявні у Суду матеріали, на момент ухвалення цього рішення розслідування в обох справах ще тривало.

F. Події у м. Києві 18 лютого 2014 року щодо п. О. Задоянчука (заява № 36845/14) та їхні наслідки

1. Затримання заявника у м. Києві 18 лютого 2014 року та подальше кримінальне провадження щодо нього

167. 18 лютого 2014 року п. О. Задоянчука, який брав участь в акціях протесту, затримали працівники міліції під час їхньої спроби захопити одну із будівель, прилеглих до Майдану Незалежності, Жовтневий палац, який на той момент займали протестувальники. Заявник знаходився серед протестувальників, які перебували усередині будівлі. Згідно з його твердженнями під час затримання його побили, хоча він не чинив опору працівникам міліції. Потім працівники міліції вивели його та інших протестувальників на вулицю та наказали лягти на землю, де тліли автомобільні шини, виділяючи при цьому багато диму.

168. 18 лютого 2014 року близько 22 год. 00 хв. заявника доставили до Дніпровського районного управління ГУМВС України у м. Києві.

169. 19 лютого 2014 року близько 04 год. 00 хв. слідчий Дніпровського районного управління ГУМВС України у м. Києві склав протокол затримання заявника за підозрою у вчиненні масових заворушень на підставах, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 208 КПК України (див. пункт 206).

170. У протоколі також зазначалося, що під час особистого обшуку заявника працівники міліції вилучили металевий ланцюжок, ланцюжок зі шкіри та шнурки для взуття.

171. У повідомленні про підозру стосовно заявника зазначалося, що 18 лютого 2014 року у період з 10 год. 00 хв. до 15 год. 00 хв. заявник та декілька інших осіб прибули до центральної частини м. Києва "з метою активної участі в [актах] масових заворушень, що супроводжувалися насильством над окремими особами, знищенням майна, [та] опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя". З цією метою він та інші відповідні особи підготували спеціальну екіпіровку для власного захисту, у тому числі захисні щитки для рук та ніг і шоломи, які вони планували використовувати під час нападу на працівників міліції. Під час цих подій з метою уникнення встановлення їхніх осіб вони носили маски для обличчя, шоломи та інші невказані предмети; вони також напали на працівників міліції, побили їх та кидали в них каміння і пляшки, що містили легкозаймисту рідину. Відповідні підозрювані підпалили автомобільні шини, а також вчинили "дії, направлені на знищення металевих турнікетів та спеціалізованих автотранспортних засобів", які використовувалися працівниками міліції для стримування пересування осіб цією територією. Коли працівники міліції намагались зупинити вчинення цих злочинних дій, відповідні підозрювані чинили їм опір, здійснюючи "інші активні дії". У результаті невизначена кількість працівників міліції та інших осіб отримала тілесні ушкодження.

172. 19 лютого 2014 року близько 11 год. 00 хв. слідчий звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою, повторивши інформацію, що містилася в повідомленні про підозру від 19 лютого 2014 року. Слідчий також зазначив, що підозра обґрунтовувалася протоколом огляду місця події, проведеним 18 лютого 2014 року, та іншими матеріалами кримінальної справи, не вказавши додаткових відомостей щодо цього. Згідно з твердженнями слідчого заявник відмовився давати показання. Суду не було надано жодної копії протоколу огляду місця події.

173. 19 лютого 2014 року суддя Дніпровського районного суду м. Києва М. розглянув це клопотання у судовому засіданні за участю заявника та його захисника. Під час цього засідання захисник здебільшого стверджував, що підозра у вчиненні заявником злочину була абсолютно необґрунтованою, а тримання його під вартою було невиправданим.

174. Ухвалою від 19 лютого 2014 року суддя Дніпровського районного суду м. Києва обрав заявнику запобіжний захід у виді тримання під вартою на тій підставі, що його підозрювали у вчиненні тяжкого злочину і підозра була обґрунтована доказами. Зокрема, було зроблено посилання на протокол затримання заявника від 19 лютого 2014 року та ймовірний ризик переховування, перешкоджання слідству та повторного вчинення злочину, у зв’язку з чим не було вказано жодних деталей, окрім того, що заявник не мав постійного місця проживання у м. Києві, мешкав у квартирі друга у м. Івано-Франківську, не мав соціальних зв’язків і роботи.

175. 22 лютого 2014 року Дніпровський районний суд вирішив, що тримання заявника під вартою більше не було виправданим, і звільнив його.

176. Зрештою 27 червня 2014 року кримінальне провадження щодо заявника було закрито у зв’язку з відсутністю у його діях складу злочину.

2. Офіційне розслідування подій 18 лютого 2014 року у м. Києві у частині щодо п. О. Задоянчука

177. Заявник не звертався до органів державної влади зі скаргою на жорстоке поводження працівників міліції 18 лютого 2014 року.

178. Згідно з його твердженнями органам державної влади було відомо про жорстоке поводження з ним працівників міліції того дня. Зокрема, його оглянув начальник медичної частини СІЗО, в якому він тримався під вартою, і у відповідній медичній довідці було зазначено про забій грудної клітки, множинні садна на обличчі, тулубі та кінцівках. Заявник подав до Суду копію цієї довідки та виписку з медичної картки, складену 05 березня 2014 року Київською міською клінічною лікарнею, в якій було зазначено, що з 22 лютого по 05 березня 2014 року заявник проходив стаціонарне лікування у зв’язку з, inter alia, дихальною недостатністю і наслідками струсу мозку.

179. Згідно з твердженнями Уряду 16 квітня 2014 року заявнику було надано статус потерпілого у межах кримінального провадження, порушеного ГПУ 05 лютого 2014 року у зв’язку з підозрою у вчиненні працівниками міліції, прокурорами та суддями різних протиправних дій щодо протестувальників у січні та лютому 2014 року-16, inter alia, підданні їх свавільним затриманням і необґрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності, розслідування яких на момент ухвалення цього рішення ще тривало (див. пункти 165-166).

G. Дисциплінарні провадження щодо суддів, які розглядали справи щодо тримання п. Г. Черевка, п. Д. Полтавця, п. О. Задоянчука та п. В. Загоровки під вартою (заяви № 31174/14, № 36299/14, № 36845/14 та № 42180/14)

180. У грудні 2014 року ГПУ, деякі заявники, їхні захисники та декілька інших осіб подали скарги до Тимчасової спеціальної комісії (далі - ТСК). Остання була створена відповідно до Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" для перевірки суддів (див. пункти 220-229). Скаржники стверджували, що судді декількох районних судів міста Києва діяли незаконно, упереджено та свавільно, розглядаючи справи тих, хто був притягнутий до кримінальної відповідальності у зв’язку з акціями протесту на Майдані, включаючи п. В. Загоровку, п. Г. Черевка, Д. Полтавця та п. О. Задоянчука (див. пункти 102, 130, 159 та 174).

181. Ці скарги були розглянуті ТСК, а згодом і Вищою радою юстиції (далі - ВРЮ), які склали різні висновки та звіти щодо справ відповідних заявників. У декількох справах ці органи вважали, що відповідні судді не розглянули ретельно всі відповідні обставини та доводи сторін; не взяли до уваги відповідні докази того, що клопотання слідчих про обрання заявникам запобіжного заходу у виді тримання заявників під вартою не ґрунтувалися на "обґрунтованій підозрі" у вчиненні ними злочину, а також факт, що докази, на яких ґрунтувалися підозри щодо заявників, або були відсутні в матеріалах справи, або не могли бути підставою для підозри; не перевірили, чи існували ризики, які вимагали застосування запобіжного заходу у справах заявників; та не навели належного детального, або, в певних справах, будь-якого обґрунтування для своїх рішень, якими санкціонували тримання заявників під вартою.

182. Щодо дисциплінарних проваджень, які стосувалися справи п. В. Загоровки (заява № 42180/14), у своєму висновку від 22 квітня 2015 року ТСК також зазначила, що матеріали кримінальної справи заявника не містили протоколу допиту свідка, на який було зроблено посилання, а протоколи огляду відеозаписів подій поблизу будівлі Адміністрації Президента України 01 грудня 2013 року обмежувалися загальним описом подій і не містили інформації про заявника (див. пункти 98 і 99). Крім того, згідно з цим висновком суддя Шевченківського районного суду Г., яка розглядала справу заявника, не розглянула скарги заявника та його захисника на жорстоке поводження працівників міліції із заявником.

183. 31 березня 2016 року ВРЮ здебільшого залишила без змін висновок ТСК від 22 квітня 2015 року, а 24 вересня 2016 року Президент України звільнив цю суддю за порушення присяги. Рішеннями від 19 липня та 01 листопада 2016 року, 06 вересня 2018 року та 05 липня 2019 року ВАСУ та Верховний Суд України залишили без задоволення скарги судді Г. на її звільнення та підтримали висновки ТСК і ВРЮ по суті.

184. Щодо дисциплінарних проваджень, які стосувалися справи п. Д. Полтавця (заява № 36299/14), у своєму висновку від 17 грудня 2015 року ВРЮ встановила, inter alia, що клопотання про обрання йому запобіжного заходу ґрунтувалося на протоколах допиту працівників міліції, які містили ідентичні показання, тоді як протокол огляду місця події від 23 січня 2014 року фактично стосувався особистого обшуку заявника, який був проведений з порушенням відповідних процедур і відбувався за відсутності його захисника. Також суддя Голосіївського районного суду К., яка розглядала справу заявника, проігнорувала його скарги на побиття працівниками міліції, висловлені під час засідання 24 січня 2014 року. Суддя також не взяла до уваги особисту інформацію про заявника. Таким чином, ВРЮ вирішила внести подання Президенту України про звільнення цієї судді, за яким 24 лютого 2016 року Президент України звільнив її за порушення присяги.

185. Остаточною постановою від 28 лютого 2017 року Верховний Суд України залишив без задоволення апеляційну скаргу судді К. на рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року та підтримав висновки ВРЮ по суті.

186. Дещо подібні висновки були наведені у рішенні ВРЮ від 21 грудня 2017 року, яке, inter alia, стосувалося тримання п. О. Задоянчука під вартою (див. пункт 174). Однак ВРЮ вважала, що допущені суддею Дніпровського районного суду М. процесуальні порушення у справі заявника не були достатньо серйозними, щоб охарактеризувати їх як "порушення присяги", що передбачало звільнення, а також, що строк давності для притягнення її до відповідальності закінчився. Тому ВРЮ вирішила припинити провадження у справі.

187. По суті з тих самих причин 15 березня 2018 року ВРЮ припинила дисциплінарне провадження щодо судді Шевченківського районного суду М., яка розглядала питання про тримання п. Г. Черевка під вартою (заява № 31174/14). У цьому рішенні ВРЮ, inter alia, встановила, що суддя не розглянула твердження заявника щодо його особистого становища та не врахувала, що він був позбавлений належних прав на захист, оскільки йому було офіційно повідомлено про підозру через вісім годин після його затримання (див. пункт 130).

188. Дисциплінарні провадження щодо деяких суддів у цьому контексті є предметом декількох заяв, які наразі перебувають на розгляді Суду (заява № 18760/17 та декілька інших заяв).

H. Дисциплінарне провадження щодо судді Печерського районного суду, яка розглядала заяву за позовом Київської міської ради (заяви № 33767/14 та № 54315/14 (п. С. Дименка та п. Р. Ратушного))

189. У липні 2014 року захисник п. Р. Ратушного звернувся до ТСК зі скаргою (див. пункти 220-229), що, розглядаючи позов Київської міської ради щодо блокування вулиць у центральній частині м. Києва та під час винесення судової заборони 09 грудня 2013 року, суддя Печерського районного суду Г. порушила низку положень національного законодавства та статтю 11 Конвенції (див. пункт 29).

190. У своєму рішенні від 07 червня 2017 року ВРЮ встановила, що суддя Печерського районного суду Г. не перевірила, чи мав Печерський районний суд юрисдикцію для розгляду заяви про забезпечення позову, та не перевірила доречність застосування тимчасового заходу, який вона встановила, з огляду на характер позову. Фактично, застосувавши оскаржуваний тимчасовий захід, вона вирішила справу по суті. Крім того, тимчасовий захід застосовувався до невстановлених осіб, які не були сторонами у справі.

191. ВРЮ також встановила, що суддя Печерського районного суду Г. не могла бути притягнута до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з закінченням строку давності для притягнення. Тому ВРЮ вирішила припинити провадження у справі.

I. Виплати відповідно до Закону України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей" від 21 лютого 2014 року

192. Пан П. Шморгунов, п. Б. Єгіазарян, п. О. Грабець, п. О. Бала, п. Ф. Лапій, п. Г. Черевко, п. С. Дименко, п. Д. Полтавець, п. В. Загоровка, п. Р. Ратушний, п. А. Рудчик та п. А. Соколенко (заяви № 15367/14, № 20546/14, № 24405/14, № 31174/14, № 33767/14, № 36299/14, № 42180/14, № 54315/14 та № 19954/15) включені до списку осіб, які мають право на отримання державної допомоги згідно з постановами Кабінету Міністрів України на підставі Закону України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей" від 21 лютого 2014 року (далі - Закон України "Про допомогу постраждалим учасникам громадського протесту", див. пункти 214-215). Згідно з останньою інформацією, наданою щодо цього сторонами, станом на січень 2017 року жодної державної допомоги заявникам сплачено не було, за винятком п. Г. Черевка (заява № 31174/14, див. пункт 193), головним чином у зв’язку з відсутністю державного фінансування для здійснення таких виплат. Пану В. Загоровці та п. Р. Ратушному (заяви № 42180/14 та № 54315/14) було запропоновано зв’язатися з місцевим управлінням Фонду соціального страхування України щодо їхніх прав на отримання таких виплат, але вони цього не зробили.

193. 09 вересня 2016 року згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 18 лютого та 29 липня 2016 року п. Г. Черевку було сплачено загальну суму у розмірі 68 900 гривень, що еквівалентно приблизно 2 270 євро на той момент.

194. У цьому розділі наведено загальний огляд відповідної національної нормативно-правової бази для розгляду цих чотирнадцяти заяв, а також положень національного законодавства, які мають значення для розгляду всіх тридцяти трьох заяв, пов’язаних з протестами на Майдані та їхніми наслідками.

I. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ДОКУМЕНТИ

A. Конституція України

195. Відповідні положення Конституції України передбачають:

Стаття 39

"Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших осіб.".

Стаття 56

"Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.".

Стаття 92

"Виключно законами України визначаються:

(1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина ...".

В. Національні нормативно-правові акти та практика щодо реалізації конституційного права на мирні зібрання

196. Національні нормативно-правові акти та практика щодо реалізації конституційного права на мирне зібрання були наведені або узагальнені в рішеннях у справах "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, пункти 21, 25-27 та 31-36 від 11 квітня 2013 року, та "Шмушкович проти України" (Shmushkovych v. Ukraine), заява № 3276/10, пункти 17-24, від 14 листопада 2013 року). В обох справах Суд встановив, що в Україні не існувало чіткого та передбачуваного законодавства, яке б встановлювало правила організації та проведення мирних демонстрацій, а в згаданому рішенні у справі "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine), пункт 95, він наголосив, що до українського законодавства та адміністративної практики повинні бути терміново внесені конкретні зміни з метою узгодження такого законодавства та практики із, зокрема, вимогами статті 11 Конвенції. Частина рішення стосовно загальних заходів все ще очікує на виконання. У зв’язку з цим було підготовлено декілька законопроєктів, але на момент подій їх не було прийнято. Ці питання розглядали різні національні та міжнародні органи з прав людини, у тому числі Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та Рада Організації Об’єднаних Націй з прав людини (див., для отримання докладнішої інформації, спеціальну доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, узагальнену у пункті 233 та Інформаційну довідку № 11, опубліковану МДГ за посиланням https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServices/DisplayDCTMContent? documentId=09000016802ef0e5).

197. 16 січня 2014 року Верховна Рада України прийняла декілька законів, відомих як "антипротестні закони", якими обмежувалися громадянські права та свободи і, зокрема, свобода зібрань. Ці закони запровадили більш суворе покарання за низку супутніх правопорушень, а також кримінальну та адміністративну відповідальність за низку дій, які могли бути пов’язані із реалізацією права на зібрання. Слід зазначити, що у законах було збільшено штраф за порушення процедур, якими регулювалася організація демонстрацій. У них також, серед іншого, було запроваджено штрафи за носіння масок або одягу, подібного до форми працівників міліції чи військових сил; штраф або адміністративний арешт за встановлення наметів і барикад, які використовувалися під час демонстрацій без отримання дозволу органів державної влади; та штраф за керування автоколоною з понад п’яти автомобілів, що призводило до перешкоджання дорожньому руху, без попередньої згоди відповідного управління МВС України. Було посилено покарання за такі злочини, як умисне знищення власності, групові порушення громадського порядку, підбурювання до дій, що загрожують громадському порядку, хуліганство, зайняття приміщень, що використовуються органами державної влади, чинення опору державним службовцям і погроза застосування насильства до працівників правоохоронних органів.

198. 28 січня 2014 року Верховна Рада України скасувала більшість із цих законів, а до деяких були внесені зміни. З 02 лютого 2014 року штрафи та інші обмеження, описані в попередньому пункті, вже не були чинними.

199. Деякі основні положення законодавства щодо втручання органів державної влади в реалізацію конституційного права на мирне зібрання, у тому числі ті, що містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення 1984 року, Кримінальному кодексі України 2001 року, Кодексі адміністративного судочинства України 2005 року та Законі України "Про міліцію" 1990 року узагальнені та/або наведені далі.

С. Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року

200. Відповідні положення Кодексу у редакції, чинній на момент подій, передбачають:

Стаття 32. Адміністративний арешт

"Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п’ятнадцяти діб. …".

Стаття 185. Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця

"Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків … тягне за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб".

Стаття 185-1. Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій

"Порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій - тягне за собою попередження або накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, [якщо] вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення або [вчинені] організатором зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації,- тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб".

Стаття 185-2. Створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій

"Надання посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".

Стаття 247. Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення

"Провадження в справі про адміністративне правопорушення … підлягає закриттю за таких обставин:

(1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

...".

Стаття 261. Адміністративне затримання

"Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються … час і мотиви затримання …".

Стаття 262. Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання

"...

Адміністративне затримання провадиться:

(1) [працівниками міліції] при вчиненні... непокори законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції…".

Стаття 263. Строки адміністративного затримання

"Адміністративне затримання особи, [яка підозрюється у вчиненні] адміністративного правопорушення, може тривати не більше як три години".

Стаття 268. Права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності

"Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката … ".

Стаття 287. Право оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення

"Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено … особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова [суду] про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом".

Стаття 289. Строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення

"Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови".

Стаття 294. Набрання постановою судді у справі про адміністративне правопорушення законної сили та перегляд постанови

"Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу …

Апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

...

Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи [в апеляційному порядку] буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду [першої інстанції] або необґрунтованим відхилення їх судом [першої інстанції].

За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:

(1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;

(2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;

(3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; [чи]

(4) змінити постанову.

...

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

...".

Стаття 296. Наслідки скасування постанови [суду першої інстанції] із закриттям справи про адміністративне правопорушення

"… Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешті…, провадиться в порядку, встановленому законом".

D. Кримінальний кодекс України 2001 року

201. Наведена таблиця містить перелік положень Кримінального кодексу України, що стосуються цієї справи:

Е. Цивільний кодекс України 2003 року

202. Статтями 16, 23, 1166, 1167, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України передбачено гарантії щодо захисту цивільних прав і цивільну відповідальність за завдану матеріальну та моральну шкоду, а також обов’язок осіб, які завдали шкоду, у тому числі органів державної влади,- забезпечити відшкодування такої шкоди. Органи державної влади зобов’язані надати відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам їхніми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, незалежно від вини органів державної влади чи посадової особи.

203.Стаття 1176 передбачає, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання та/або незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У статті зазначається, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду [виникає] "у випадках, передбачених законом". Стаття також передбачає, що порядок відшкодування шкоди, завданої такими органами, "встановлюється законом".

F. Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року

204. Згідно зі статтями 151 та 152 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент подій, суди, які розглядають цивільні справи, були уповноважені застосовувати заходи забезпечення позову, які обмежують певні дії, на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

G. Кодекс адміністративного судочинства України 2005 року

205. Відповідні положення цього Кодексу 2005 року у редакції, чинній на момент подій, передбачають:

Стаття 182. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб’єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання

"1. Органи виконавчої влади [та] органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону таких заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення тощо).

2. Позовна заява, яка надійшла в день проведення заходів … або після цього, залишається без розгляду.

...

5. Суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших осіб. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.

6. Постанова суду у справах про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання виконується негайно. ...".

Н. Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року (далі - КПК України)

206. Відповідні положення КПК України у редакції, чинній на момент подій, передбачають:

Стаття 176. Загальні положення про запобіжні заходи

"...

2. Тимчасовим запобіжним заходом [без ухвали судді] є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

3. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів … не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора".

Стаття 177. Мета і підстави застосування запобіжних заходів

"...

2. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першої цієї статті ...".

Стаття 206. Загальні обов’язки судді щодо захисту прав людини

"1. Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

2. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов’язаний постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи.

3. Слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

...

5. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов’язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе:

(1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;

(2) неперевищення граничного строку тримання під вартою; [і]

(3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.

6. Якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання у [відповідному органі державної влади] … слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:

(1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;

(2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; [і]

(3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

7. Слідчий суддя зобов’язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення [відповідних вимог законодавства] під час затримання або тримання...

8. Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються.

9. Слідчий суддя зобов’язаний вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника".

Стаття 208. Затримання уповноваженою службовою особою [без ухвали суду]

"1. Уповноважена службова особа має право [без ухвали суду] затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:

(1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

(2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин ...

4. Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити [третіх] осіб про його затримання і місце перебування … вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

5. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому [зокрема] … зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання …; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому …".

Стаття 211. Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду

"1. Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту [її] затримання, який визначається згідно з вимогами статті 209 цього Кодексу.

2. Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу".

Стаття 214. Початок досудового розслідування

"1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше двадцяти чотирьох годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування ...

2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань ...".

Стаття 284. Закриття кримінального провадження

"...

3. Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

...

5. Копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику [який подає заяву про закриття кримінального провадження], потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв’язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови.

Копія постанови прокурора про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, його представнику, підозрюваному, захиснику.

...

8. Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку".

Стаття 303. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження

"1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:

(1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк. [Така скарга подається] заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна;

...

(3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження. [Така скарга подається] заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;

(4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження. [Така скарга подається] заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником;

...".

Стаття 305. Правові підстави подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування

"1. Подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування не зупиняє виконання рішення чи дію слідчого, прокурора.

2. Слідчий чи прокурор можуть самостійно скасувати рішення, передбачені пунктами 1, 2, 5 і 6 частини першої статті 303 цього Кодексу, припинити дію чи бездіяльність, які оскаржуються, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.

Прокурор може самостійно скасувати рішення, що передбачене пунктом 3 частини першої статті 303 цього Кодексу і оскаржується в порядку, передбаченому частиною п’ятою статті 284 цього Кодексу, що тягне за собою закриття провадження за скаргою".

Стаття 306. Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування

"1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду ...

2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.

3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги".

Стаття 307. Рішення слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування

"...

2. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:

1) скасування рішення слідчого чи прокурора;

2) зобов’язання припинити дію;

3) зобов’язання вчинити певну дію; [або]

4) відмову у задоволенні скарги.

3. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження".

Стаття 309. Ухвали слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування

"...

2. Під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження...".

Стаття 310. Порядок оскарження ухвал слідчого судді

"1. Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку".

I. Закон України "Про міліцію" 1990 року (втратив чинність 02 липня 2015 року) і Статут патрульно-постової служби міліції України 1994 року (втратив чинність 05 березня 2019 року)

207.Статті 11 - 14 Закону України "Про міліцію" у редакції, чинній у момент подій, передбачали низку умов, за яких працівники міліції були уповноважені застосовувати силу та затримувати осіб. Inter alia, працівники міліції мали право затримувати осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Вони також мали право застосовувати заходи фізичного впливу та спеціальні засоби, такі як наручники, гумові кийки, сльозоточиві речовини, задля припинення вчинення злочинів, у тому числі масових заворушень. До того ж, працівники міліції мали право застосовувати такі засоби для подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснювалася із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов’язків, у тому числі підтримки громадського порядку.

208. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений Міністерством внутрішніх справ України 28 липня 1994 року, і текст якого доступний в українській офіційній електронній базі нормативно-правових актів-17, містив конкретні норми, яких мали дотримуватися працівники міліції під час виконання своїх службових обов’язків щодо охорони громадського порядку та безпеки у зв’язку з проведенням "санкціонованих" або "несанкціонованих" масових заходів (розділи 295-340 Статуту). Пункти 310-312 Статуту передбачали, що під час масових заходів працівники міліції повинні були складати оперативні плани та карти охорони громадського порядку. Пункт 338 Статуту передбачав, що проведення демонстрації могло бути припинено, якщо вона не була санкціонована відповідними органами державної влади, якщо вона була заборонена відповідним рішенням внаслідок порушення порядку її організації та провадження, або якщо під час демонстрації виникла загроза безпеки життю чи здоров’ю громадян, порушення громадського порядку, заподіяння матеріальної шкоди державному, колективному чи приватному майну, або порушення правил дорожнього руху або санітарії. Відповідно до пункту 340 Статуту в разі проведення "несанкціонованої" демонстрації працівники міліції мали провести попереджувальну роботу з учасниками і повідомити їх про відповідні положення законодавства та відповідальність за їхнє порушення; у разі невиконання законних вимог працівники міліції могли затримати організаторів або активних учасників за порушення громадського порядку та вчинення протиправних дій.

J. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" 1994 року

209. Відповідні положення Закону України від 01 грудня 1994 року про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (далі - Закон України "Про відшкодування шкоди" 1994 року) наведено в згаданому рішенні у справі "Дубовцев та інші проти України" (Dubovtsev and Others v. Ukraine), пункт 48).

K. Закон України "Про амністію у 2011 році"

210. У Законі встановлено загальні положення щодо застосування амністії.

211. 27 лютого 2014 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону, включивши поняття "індивідуальна амністія", яке згідно зі статтею 1 вона могла надати особі. Зміни також включали перелік осіб, до яких було застосовано повну амністію та негайне їхнє звільнення.

L. Закони України щодо амністії

212. У період з 19 грудня 2013 року по 21 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла декілька законів, спрямованих головним чином на припинення притягнення до відповідальності та покарання осіб, які брали участь в акціях протесту на Майдані. Закони передбачали, inter alia, звільнення від адміністративної відповідальності за порушення порядку організації та проведення зібрань і від кримінальної відповідальності за вчинення масових заворушень. Крім того, у період до 21 лютого 2014 року закони передбачали звільнення працівників правоохоронних органів від відповідальності за перевищення владних повноважень, вчинених під час подій Майдану. Закони були узагальнені в Інформаційній довідці № 10, опублікованій МДГ і доступній за посиланням https://rm.coe.int/16802ef0e4.

213. Закон України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року, яким було скасовано попередні закони щодо амністії, прийняті у період з 19 грудня 2013 року по 29 січня 2014 року, передбачав амністію (звільнення від відповідальності) за вчинення різних злочинів, у тому числі масові заворушення, та за будь-які адміністративні правопорушення, вчинені у період з 21 листопада 2013 року по 28 лютого 2014 року (дату набрання чинності цим законом), пов’язаних з акціями протесту на Майдані. Зокрема, статті 1 та 4 цього Закону передбачали закриття пов’язаних з ними кримінальних та адміністративних проваджень. У статтях 5-7 було визначено органи, відповідальні за виконання цього закону, та встановлено порядок, якого слід було дотримуватися. Стаття 9 забороняла збір, зберігання та поширення персональних даних тих, хто брав участь в акціях протесту. У прикінцевих та перехідних положеннях Закону зазначалося, що його положення поширювалися конкретно на кримінальне провадження щодо п. В. Смалія (див. згадане рішення у справі "Кадура та Смалій проти України" (Kadura and Smaliy v. Ukraine), пункти 41-55).

M. Норми щодо соціального захисту

214. З 21 лютого 2014 року Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та декілька інших основних органів державної влади ухвалили різні нормативно-правові акти, якими передбачалися різні виплати та пільги, у тому числі звільнення від сплати податків, для осіб, які постраждали під час участі в акціях протесту на Майдані та Революції Гідності, і родичів учасників акцій протесту, які загинули внаслідок поранення під час цих подій.

215. Зокрема, 21 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей".

216. У період із серпня 2014 року по грудень 2015 року Кабінет Міністрів України ухвалив різні постанови щодо соціального захисту осіб, які отримали тяжкі, середні та легкі тілесні ушкодження під час участі у масових акціях громадського протесту, що відбулися у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року. У постановах встановлюється виплата одноразової грошової допомоги у п’ятидесятикратному (постанова № 324), двадцятип’ятикратному (постанова № 525) та десятикратному (постанова № 1098) розмірі прожиткового мінімуму відповідно, особам, які отримали такі тілесні ушкодження під час участі у масових акціях протесту.

217. Відповідно до цих постанов перелік осіб, які мають право на такі виплати, повинен складатись Міністерством охорони здоров’я України на підставі результатів судово-медичних експертиз відповідних осіб і затверджуватися цим міністерством за погодженням з Міністерством соціальної політики України, МВС України та ГПУ.

218. 19 жовтня 2016 року Кабінет Міністрів України виділив кошти у розмірі 7 322 500 гривень 505 учасникам акцій протесту, які отримали легкі тілесні ушкодження (14 500 гривень кожному - еквівалент близько 500 євро на той момент).

219. Під час парламентських слухань у Верховній Раді України 09 лютого 2017 року було зазначено, inter alia, що багато з тих, хто має право на отримання виплат або пільг, не змогли скористатися своїм правом через відсутність координації в діяльності органів державної влади у цій сфері, недостатню поінформованість про можливі виплати та пільги, а також відсутність бюджетних асигнувань.

N. Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" від 08 квітня 2014 року

220. Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" був прийнятий Верховною Радою України 08 квітня 2014 року та набрав чинності 11 квітня 2014 року. У ньому було передбачено спеціальну процедуру перевірки, яка застосовувалася до суддів судів загальної юрисдикції і була головним чином спрямована на перевірку порушення присяги та процесуальних аспектів у провадженнях, пов’язаних з акціями протесту на Майдані.

221. З цією метою Законом передбачалося утворення Тимчасової спеціальної комісії (далі - ТСК), яка була уповноважена проводити процедуру перевірки суддів протягом одного року з дати її створення.

222. До складу ТСК входило п’ятнадцять членів: Пленум Верховного Суду України, Верховна Рада України та Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики призначали по п’ять членів кожен. ТСК вважалася "утвореною" після призначення до її складу дев’яти членів.

223. Юридичні та фізичні особи мали шість місяців з дати опублікування повідомлення про утворення ТСК для подання заяв щодо конкретних суддів, які підлягали перевірці.

224. Засідання ТСК мали бути відкритими, а відповідні судді мали право брати участь у засіданнях і виступати як особисто, так і через захисника.

225. ТСК мала право отримувати будь-яку інформацію, необхідну для здійснення своїх функцій, від судів і правоохоронних органів, а також ознайомлюватися з такою інформацією, у тому числі з особовими справами суддів.

226. За результатами перевірки судді ТСК повинна була ухвалити висновок, який мав містити обґрунтування та бути оприлюднений на офіційному вебсайті ВРЮ. Після цього висновок передавався ВРЮ.

227. ВРЮ була зобов’язана розглянути висновок ТСК щодо порушення суддею присяги.

228. У справах, де ТСК дійшла висновку, що в діях судді були ознаки кримінального правопорушення, його висновок направлявся до ГПУ для подальшого розслідування.

229. У липні 2014 року ТСК розпочала оцінку рішень та поведінки суддів, які розглядали цивільні, адміністративні та кримінальні справи, пов’язані з акціями протесту на Майдані, у період з 21 листопада 2013 року по 11 квітня 2014 року, з дати набрання чинності цим Законом. До того, як 18 червня 2016 року було офіційно оголошено про припинення її повноважень, ТСК провела 309 перевірок щодо 331 судді. Вона закінчила шістдесят шість перевірок шістдесяти трьох суддів і подала до ВРЮ сорок одну пропозицію про звільнення сорока шести суддів за порушення присяги. Вона також подала до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України матеріали щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності дванадцяти суддів. Вона припинила перевірку щодо п’яти суддів. Згідно з інформацією, опублікованою у вересні 2017 року, ВРЮ або звільнила, або запропонувала звільнити тридцять чотири судді, які розглядали справи щодо протестувальників.

O. Рішення національних судів щодо відшкодування шкоди у зв’язку із кримінальними провадженнями

230. Уряд надав копії низки рішень, ухвалених судами різних інстанцій у період з грудня 2012 року по жовтень 2015 року, які, по суті, передбачали виплату державою відшкодування шкоди різним особам у зв’язку із визнанням винними різних працівників міліції за надмірне застосування сили до цих осіб. До того ж, Уряд надав копію рішення від 15 травня 2007 року, в якому Апеляційний суд Сумської області присудив фізичній особі відшкодування шкоди за незаконне затримання працівниками міліції під час участі в демонстрації, у зв’язку з якою суд посилався на фактологічні висновки іншого (кримінального) суду в рішенні, яким кримінальне провадження щодо працівника міліції, який незаконно віддав наказ про відповідне затримання, було закрито відповідно до Закону України "Про амністію". У всіх рішеннях, описаних у цьому пункті, суди здебільшого посилались на статті 1167 та 1174 Цивільного кодексу України 2003 року.

231. Уряд також надав копії декількох рішень, ухвалених Бабушкінським районним судом у період з листопада по грудень 2014 року. Зокрема, посилаючись, inter alia, на статтю 1174 Цивільного кодексу України 2003 року та частину першу статті 1, частину другу статті 2, частину п’яту статті 3 Закону України "Про відшкодування шкоди" 1994 року (див. пункти 202, 203 та 209), суд присудив різним особам суму у розмірі 50 000 гривень - близько 2 625 євро на той момент,- в якості відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення їх до відповідальності, тримання під вартою протягом п’яти днів і застосування домашнього арешту на строк понад чотири місяці за участь в антиурядовій демонстрації у м. Дніпро 26 січня 2014 року. У зв’язку з цим суд посилався на постанову прокуратури Дніпропетровської області, якою було закрито кримінальне провадження щодо цих осіб у зв’язку з відсутністю складу злочину. Відповідно до різних рішень Апеляційного суду Дніпропетровської області та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, копії яких були надані Урядом, ці рішення набрали законної сили. Більш детальна інформація про ці рішення Бабушкінського районного суду наведена в згаданому рішенні у справі "Дубовцев та інші проти України" (Dubovtsev and Others v. Ukraine), пункти 23-29.

II. СПЕЦІАЛЬНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

232. 28 лютого 2014 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини представила свою спеціальну доповідь щодо порушень прав і свобод людини під час подій, які відбулися в Україні у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року.

233. У своїй доповіді Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вказала на низку "системних проблем" щодо ситуації з правами людини під час акцій протесту, які, на її думку, вимагали внесення змін до законодавства, вдосконалення адміністративної та судової практики та "належну відповідь" з боку ГПУ та МВС України. Серед встановлених системних проблем були:

(i) відсутність чітких і передбачуваних національних норм щодо реалізації права на свободу мирних зібрань;

(ii) постійні порушення процесуальних прав протестувальників під час затримання та тримання під вартою;

(iii) незаконне та надмірне застосування фізичної сили та спеціальних засобів працівниками підрозділів міліції особливого призначення до протестувальників;

(iv) непроведення ефективних, неупереджених, об’єктивних і гласних розслідувань усіх фактів стосовно застосування фізичної сили та спеціальних засобів працівниками правоохоронних органів до протестувальників і журналістів, зникнення протестувальників та пошкодження їхнього майна й транспортних засобів; і відсутність належного інформування громадянського суспільства про результати розслідування та притягнення винних до відповідальності; і

(v) незаконне та надмірне застосування фізичної сили працівниками міліції під час затримання неповнолітніх осіб, а також порушення чинного порядку щодо затримання, допиту та тримання під вартою.

III. ДОКУМЕНТИ ОРГАНІВ РАДИ ЄВРОПИ

A. Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи від 30 січня 2014 року (1974)

234. Під час своєї сесії у січні 2014 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію (№ 1974, 30 січня 2014 року) щодо ситуації, пов’язаної з акціями протесту в Україні. У частині резолюції зазначено:

"...

Асамблея особливо стурбована достовірними повідомленнями про катування та жорстоке поводження з протестувальниками працівників міліції та силових структур. Така поведінка, яка транслювалася на декількох телевізійних каналах, є неприйнятною, і винні особи мають бути покарані з усією суворістю відповідно до закону. Такі дії не можуть залишитися безкарними. Асамблея однаково стурбована повідомленнями, що дії силових структур націлені на журналістів, що суперечить принципу свободи засобів масової інформації. Крім того, вона стурбована повідомленнями, що троє працівників міліції отримали ножові поранення від протестувальників, одне із яких смертельне. Вона вважає, що такі акти насильства щодо військовослужбовців є неприйнятними у демократичному суспільстві, і у зв’язку з ними має бути проведене повноцінне розслідування.

...".

B. Звіт Комісара з прав людини Ради Європи від 04 березня 2014 року

235. 10 лютого 2014 року Комісар з прав людини Ради Європи опублікував на своєму офіційному вебсайті-18 інформацію про свій візит до України (м. Київ, м. Вінниця, м. Дніпропетровськ та м. Запоріжжя) у період з 04 по 10 лютого 2014 року, висловивши, зокрема, своє занепокоєння випадками "очевидних викрадень невстановленими особами, які супроводжувалися тяжким побиттям та жорстоким поводженням". Згідно з публікацією Комісар та його делегація зібрали твердження та інші докази "співпраці працівників міліції з громадянами, яких називали широко розповсюдженим терміном "тітушки", та які часто були озброєні кийками, битами або "травматичною" вогнепальною зброєю (для придушення масових заворушень) і носили маски".

Згідно з публікацією під час візиту Комісар отримав інформацію щодо розслідувань, пов’язаних з Майданом, і мав "підстави вважати, що [як повідомлялося, невелика] кількість скарг, які надійшли до органів прокуратури [стосовно протиправних дій щодо протестувальників могла] відображали відсутність довіри у суспільства, що їхні скарги ефективно розглядатимуться відповідними установами". Також було зазначено, що "деякі з офіційних співрозмовників Комісара [визнали], що до цього часу слідчі органи / органи прокуратури [в основному] були задіяні у притягненні до відповідальності протестувальників за організацію "масових заворушень" або "захопленні адміністративних будівель"".

236. Згодом, 04 березня 2014 року, Комісар з прав людини Ради Європи опублікував звіт про цей візит, в якому оцінив аспекти, пов’язані з правами людини під час протестів на Майдані, які тоді тривали.

Повідомлялося, що багато осіб, які "в той чи інший спосіб постраждали внаслідок актів насильства" і з якими спілкувалася делегація Комісара, висували різні твердження про жорстоке поводження працівників міліції та осіб у цивільному одязі. Стверджуване жорстоке поводження полягало в побитті, яке продовжувалося у відділах міліції та в "автомобілях без розпізнавальних знаків" під час перевезення потерпілих до відділів міліції; у пострілах в потерпілих гумовими кулями, конкретно націлених в область голови та обличчя; нанесенні їм поранень світло-шумовими гранатами; використанні проти них водометів при мінусових температурах; роздяганні їх повністю або частково в "імпровізованому "збірному пункті" в Маріїнському парку (м. Київ)"; та примушенні їх ставати на коліна з руками, заведеними за спину, під час того, як їх продовжували бити далі.

Зазначалося, що медичний експерт, який супроводжував Комісара під час візиту, бачив сліди побоїв, які все ще були помітні на тілах потерпілих, перевірив відповідні медичні записи та опитав медичний персонал та/або пацієнтів. Згідно зі звітом отримана таким чином медична інформація відповідала повідомленням потерпілих про стверджуване жорстоке поводження. У зв’язку з цим Комісар зазначив, що ці тілесні ушкодження вказували, inter alia, на "чітку закономірність, що [працівники міліції] цілилися в голову та обличчя".

Згідно з твердженнями Комісара продовжувала зростати кількість достовірних повідомлень про "співпрацю працівників міліції з невстановленими цивільними особами під час нагляду за демонстраціями". Ці цивільні особи часто були озброєні кийками, битами або "травматичною" зброєю та носили маски. У зв’язку з цим делегації показали фотографію керівника обласного управління міліції, оточеного чоловіками у масках, озброєних дерев’яними палицями й з жовтими пов’язками на руках. Також зазначалося, що під час його зустрічі з Комісаром у лютому 2014 року Міністр внутрішніх справ України визнав, що протягом "певного періоду міліція [користувалася] підтримкою поміж колишніх працівників правоохоронних органів, колишніх військовослужбовців та ветеранів війни в Афганістані, які [діяли] разом із чинним працівниками правоохоронних органів для захисту громадського порядку"; проте від цієї практики зрештою відмовились. Всі офіційні співрозмовники Комісара "чітко підтвердили, що в Україні [не було] законних підстав для співпраці міліції й груп цивільних осіб у масках і з нестандартною зброєю".

У звіті також зазначалося, що на той момент "правозахисники [стикалися] із серйозними перешкодами у своїй роботі, та [існували] поширені побоювання щодо можливої помсти і переслідування з боку працівників правоохоронних органів та/або тих, хто з ними співпрацює". У зв’язку з цим робилися посилання на "випадки залякування, переслідування чи погрози щодо правозахисників", про які був повідомлений Комісар під час та після візиту. Комісар висловив глибоке занепокоєння щодо існування "окремого реєстру осіб, які [отримали тілесні ушкодження] внаслідок сутичок з працівниками міліції в лікарні швидкої допомоги у м. Києві". Згідно з його твердженнями це дозволило б "полегшити ідентифікацію можливих об’єктів переслідування".

Також робилися посилання на "достовірні дані про випадки викрадень - деякі з них з лікарень - групами осіб, які, як стверджувалося, співпрацювали з міліцією". Згідно з цими повідомленнями викрадених осіб піддавали жорстокому поводженню, і повертали до міліції або залишали напризволяще. Однією з таких осіб був п. Ю. Вербицький (див. згадане рішення у справі "Луценко та Вербицький проти України" (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine)).

Окремі частини звіту Комісара стосувались функціонування судової системи під час відповідного періоду. Зокрема, повідомлялося про численні твердження затриманих осіб та їхніх захисників про "бездіяльність суддів і прокуратури у випадках видимих тілесних ушкоджень на обвинувачених і/або їхніх заяв про жорстоке поводження"; а також про відмову судів і прокуратури задовольняти клопотання обвинувачених про проведення судово-медичних експертиз у зв’язку з цим. Також стверджувалося, що "незважаючи на відсутність у національному законодавстві норм, якими б регулювався порядок проведення громадських зібрань, адміністративні суди України регулярно забороняли громадські зібрання за зверненням місцевих органів державної влади". Як повідомлялося, до 85 відсотків усіх громадських зібрань були заборонені українськими судами. Загалом Комісар зазначив, що:

"...

50. Ця криза чітко висвітлила серйозні недоліки у функціонуванні української судової системи. Під час зустрічей з різними співрозмовниками Комісар зі стурбованістю зазначив, що довіра громадськості до верховенства права була вкрай низькою, і поширеними було переконання, що судова система не служить справі правосуддя та не функціонує незалежно та безсторонньо. Цю ключову проблему слід вирішити без зволікань.

...".

С. Звіт Міжнародної дорадчої групи (далі - МДГ)

237. МДГ була створена Генеральним секретарем Ради Європи у квітні 2014 року з метою нагляду за дотриманням загалом статей 2 і 3 Конвенції та практики Суду під час розслідування національними органами влади випадків насильницьких дій, які мали місце під час демонстрацій на Майдані у період з 30 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року. Однак МДГ не вважала своїм завданням перевіряти, чи відповідали затримання та тримання під вартою, поводження з численними протестувальниками та судовий розгляд стосовно них або розслідування цих випадків вимогам статей 5 чи 6 Конвенції.

238. Крім того, у вступній частині звіту, опублікованого 31 березня 2015 року, МДГ чітко розтлумачила, якими вважала свою роль та її межі:

"...

З тексту Мандату чітко випливає, що на МДГ не покладається завдання з проведення чи допомоги в проведенні розслідування або встановлення фактів відповідних випадків насильства. Це було і залишається виключно завданням органів досудового розслідування України, зокрема ГПУ, Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) та Служби безпеки України (далі - СБУ), кожен з яких відповідальний за розслідування тих чи інших справ, пов’язаних з подіями на Майдані. Так само на МДГ не покладається завдання з встановлення того, чи відповідало розслідування конкретного випадку вимогам Конвенції. Насправді, вона зазначає, що певні заяви, пов’язані з Майданом, знаходяться на розгляді в Європейському суді з прав людини. Завдання ж МДГ носить наглядовий характер, а саме, полягає у надані узагальненої оцінки відповідності розслідувань, які проводилися на національному рівні щодо випадків спричинення смерті чи серйозних тілесних ушкоджень або жорстокого поводження, міжнародним стандартам. Під час здійснення такої оцінки МДГ неодноразово ретельно розглядала належність розслідування конкретних випадків, які привернули увагу широкого загалу. Метою таких оцінок було не надання висновків щодо якості конкретного розслідування, а надання корисних відомостей стосовно належності розслідувань в цілому.

...".

239. Члени групи - сер Ніколас Братца (голова), колишній голова Європейського суду з прав людини; п. Володимир Буткевич, колишній суддя Європейського суду з прав людини; та п. Олег Анпілогов, колишній прокурор України та член Харківської обласної ради на той момент - були призначені міжнародним співтовариством, опозицією та національними органами державної влади відповідно.

240. У своєму звіті від 31 березня 2015 року МДГ звернула увагу на серйозні структурні та функціональні недоліки, пов’язані з незалежністю та ефективністю відповідних розслідувань, та встановила, що вони не відповідали вимогам статей 2 та 3 Конвенції.

241. Вона також продовжувала знаходити докази безкарності та відсутності підзвітності працівників правоохоронних органів в Україні, конкретні випадки якої були описані у звіті. Однак, роблячи такі висновки, МДГ прямо визнала дуже складні виклики, з якими зіткнулися органи державної влади, почавши розслідування у лютому 2014 року: безпрецедентний масштаб та обсяг розслідувань подій на Майдані; непроведення ефективних розслідувань з боку органів державної влади попереднього режиму протягом перших трьох місяців демонстрацій на Майдані; значні проблеми, пов’язані із втечею з України ключових посадових осіб колишнього уряду, втрата документів або їхнє знищення, а також зникнення зброї; відсутність будь-яких розпізнавальних знаків на працівниках правоохоронних органів, які брали участь в актах насильства; та конкуруючі вимоги, висловлені органами державної влади, щодо розслідування інших серйозних подій, які сталися після подій на Майдані. До того ж, МДГ наголосила, що її роль ніколи не полягала у проведенні або сприянні розслідуванню або встановленні фактів щодо зазначених випадків насильства. За її словами, за це відповідали виключно ГПУ, МВС України та СБУ, які несли відповідальність за розслідування різних справ, пов’язаних з Майданом. Щодо відповідальності за визначення, чи відповідало розслідування окремих справ вимогам Конвенції, МДГ також зазначила, що заяви, пов’язані з Майданом, перебували на розгляді в цьому Суді.

242. Після публікації звіту, голова МДГ провів брифінг для преси, у відповідних фрагментах якого зазначено:

"...

На думку Групи, незважаючи на численні заклики до запровадження в Україні незалежного та ефективного механізму розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів, розслідування подій на Майдані відзначилися декількома випадками відсутності такої незалежності на практиці. Зокрема, на Міністерство внутрішніх справ України було покладено розслідування злочинів, які безперечно були вчинені працівниками правоохоронних органів, і злочинів, що, як стверджується, були вчинені так званими "тітушками", незважаючи на беззаперечні докази залучення, підтримки та озброєння "тітушок" колишніми працівниками Міністерства.

Крім того, звіт містить низку критичних зауважень щодо непроведення ефективного розслідування. На думку МДГ, насамперед це наслідок низки недоліків кадрового та ресурсного забезпечення Генеральної прокуратури України та розподілу роботи серед слідчих. Кількість слідчих, що займалися виключно розслідуванням справ, пов’язаних з подіями на Майдані, за оцінками Групи, була зовсім недостатньою, а брак спрямованості та наступності внаслідок призначення трьох Генеральних прокурорів України впродовж року, а також усунення двох керівників від розслідування справ, пов’язаних з подіями на Майдані, на думку Групи, мали серйозний вплив на хід розслідування, його якість та ефективність. Крім того, розподіл справ між Генеральною прокуратурою України, з одного боку, та прокуратурою міста Києва і Міністерством внутрішніх справ України з іншого, як вбачалося, був непослідовним і неефективним.

Ефективність розслідувань подій на Майдані, на думку Групи, суттєво залежала від тісної співпраці між органами досудового розслідування. Недостатній рівень такої співпраці між Генеральною прокуратурою України та двома іншими органами досудового розслідування, на думку Групи, мали значний негативний вплив на ефективність розслідування. Також, на думку Групи, є серйозні підстави вважати, що Міністерство внутрішніх справ України неохоче співпрацювало з іншими зацікавленими сторонами, а подекуди і перешкоджало розслідуванню.

Подібний недостатній рівень співпраці був помічений і з боку Служби безпеки України під час розслідування операції з розгону Майдану в лютому минулого року. Хоча Група поставила під сумнів вжиття Генеральною прокуратурою України всіх заходів для забезпечення ефективної співпраці з боку двох інших органів державної влади, проте, на думку Групи, основна відповідальність лежить саме на цих двох органах державної влади.

Група також висловила занепокоєння щодо рішень судів, які, на її думку, підривали ефективність розслідувань, пов’язаних з подіями на Майдані і, у більш загальному сенсі, зменшили стримуючий ефект судової системи. Зокрема, ухвала Печерського районного суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту командиру підрозділу МОП "Беркут", якому було пред’явлено обвинувачення у вчиненні 39 вбивств та який зник після свого звільнення, мала серйозний вплив на хід і результат розслідування одного з найтяжчого епізоду насильства на Майдані.

На думку Групи, ці недоліки стали безпосереднім наслідком суттєвого затягування розслідування випадків насильства органами досудового розслідування.

Крім того, на думку Групи, події на Майдані були настільки важливими, що органи державної влади повинні були надати достатньо інформації про розслідування для сприяння повноцінному громадському контролю за ним. У зв’язку з цим, знову ж таки, було виявлено недоліки. Зокрема, було визнано, що були докладені зусилля для інформування громадськості, однак Група зробила висновок про відсутність скоординованої інформаційної стратегії між трьома органами досудового розслідування для забезпечення надання впорядкованої та повної інформації про розслідування в цілому. Також Група не вважає, що надана громадськості інформація була достатньою для захисту прав та інтересів потерпілих та їхніх найближчих родичів.

Розглянувши поточний статус різних проваджень, Група зробила загальний висновок, що в розслідуванні не було досягнуто значних результатів, і, хоча це могло певною мірою пояснюватись перешкодами, з якими зіткнулось слідство, недоліки, на які вказала Група, підірвали здатність органів державної влади встановити обставини злочинів, пов’язаних з Майданом, та відповідальних осіб.

...".

243. У витягах зі звіту щодо розслідування розгону протестувальників 30 листопада 2013 року зазначено (виділення в тексті додано МДГ, посилання опущено):

"...

223. У листопаді 2014 року ГПУ уперше надала МДГ інформацію про зміст і стан розслідування щодо участі працівників МОП "Беркут" у подіях 30 листопада 2013 року. Було встановлено і допитано усіх 390 працівників МОП "Беркут", які могли брати участь у цих подіях. За результатами дослідження різноманітних матеріалів ГПУ дійшла висновку, що близько 30 працівників МОП "Беркут" жорстоко поводились з протестувальниками і 96 протестувальників отримали тілесні ушкодження. Жоден з працівників МОП "Беркут" не визнав жорстоке поводження з протестувальниками, чи жорстоке поводження з ними інших працівників. Жоден потерпілий не впізнав когось з працівників правоохоронних органів. ГПУ підтвердила, що досі не було встановлено жодного з близько 30 причетних працівників МОП "Беркут" і залишалася надія, що в цьому допоможуть результати проведення експертиз.

224. Представники ГПУ розкритикували висновок службового розслідування, проведеного МВС України. У висновку зазначено, що високопосадовці наказали працівникам правоохоронних органів усунути протестувальників відповідно до Закону України "Про міліцію" для встановлення новорічної ялинки. Інформацію про конкретних осіб надано не було, і єдине, що можна було зрозуміти з висновку,- кожен працівник МОП "Беркут" самостійно оцінював ризики і самостійно приймав рішення про необхідність застосування сили. Представники ГПУ зробили висновок, що МВС України не бажало розслідувати цей епізод, і зазначили, що усі 390 працівників МОП "Беркут" продовжували працювати.

225. За повідомленнями засобів масової інформації 27 січня 2015 року ГПУ оголосила чотирьом колишнім командирам МОП "Беркут" підозру у перевищенні влади у зв’язку з перешкоджанням проведенню мітингу. Печерський районний суд міста Києва обрав запобіжний захід у виді домашнього арешту усім чотирьом працівникам. 30 січня 2015 року суд відсторонив їх від займаних посад у спецпідрозділі, де вони працювали.

...".

244. Пункти 226-230 звіту містять інформацію, що конкретно стосується офіційних розслідувань щодо, як стверджувалося, незаконного використання спеціальних засобів до протестувальників. Зокрема, ці розслідування проводила ГПУ, яка оголосила низку підозр декільком колишнім вищим посадовим особам МВС України, підозрюючи їх у "розтраті державних коштів для доставки спеціальних засобів з Російської Федерації, які у подальшому [були] застосовані працівниками правоохоронних органів для придушення протестів [на Майдані], що призвело до тяжких наслідків". Також було оголошено підозру п. М. Азарову, колишньому Прем’єр-міністру України, який, як стверджувалося, ніс відповідальність за введення в дію норм, що дозволяли працівникам правоохоронних органів застосовувати спеціальні засоби до протестувальників. Частину розслідувань було закінчено і справи чекали направлення на судовий розгляд, тоді як інші розслідування все ще тривали на той момент.

245. У витягах зі звіту конкретно щодо, як стверджувалося, свавільного притягнення до відповідальності протестувальників зазначено (виділення в тексті додано МДГ, посилання опущено):

"...

4. Розслідування, проведені ГПУ стосовно протиправного притягнення до відповідальності протестувальників

(а) Обсяг розслідування

316. У січні та лютому 2014 року більш ніж 130 протестувальників було притягнуто до відповідальності внаслідок їхньої участі в акціях протесту. Хоча ГПУ вказала, що більшість з цих справ було закрито відповідно до Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року, цю кримінальну справу було порушено, щоб встановити будь-які факти перевищення представниками органів державної влади службових повноважень.

(b) Досудове розслідування

317. Розслідування ГПУ вказує, що з січня до лютого 2014 року працівники МОП "Беркут", військовослужбовці внутрішніх військ та інші працівники органів МВС України затримували осіб, знаючи, що для їхнього затримання не було жодних підстав, та порушуючи вимоги закону, тільки за те, що вони брали участь в акціях протесту. Цих осіб доправляли до районних відділів міліції. Слідчі та прокурори порушували кримінальні справи без жодної правової підстави, а слідчі судді безпідставно ухвалювали рішення про взяття під варту.

318. На прес-конференції ГПУ 19 листопада 2014 року було зазначено, що найближчим часом ГПУ мала порушити кримінальні справи щодо 28 слідчих, дев’яти прокурорів і 13 суддів.

...".

246. Деякі частини звіту стосуються, зокрема, офіційних розслідувань стверджуваного залучення "тітушок" працівниками правоохоронних органів з метою протидії протестам на Майдані.

Згідно з інформацією у пунктах 291-299, 338-340, 416-418 та 434 звіту, на момент подій ГПУ та МВС України паралельно проводили низку офіційних розслідувань щодо цього, і простежувався збіг як доказів, так і підозрюваних у деяких із цих розслідувань. У зв’язку з цим МДГ також зазначила, що "із самого початку існували серйозні твердження стосовно участі колишнього керівництва МВС України у наймі, забезпеченні, організації та озброєнні "тітушок" з метою використання їх для залякування і насильницьких дій до учасників Майдану". МДГ висловила думку, що доручення МВС України проведення досудового розслідування деяких злочинів, які, як стверджувалося, були вчинені "тітушками" щодо протестувальників Майдану, було "ще одним прикладом відсутності функціональної незалежності у розслідуванні".

У частині щодо розслідування, проведеного ГПУ, зазначалося, що існувала підозра, що з 30 листопада 2013 року по 20 лютого 2014 року до "діяльності АнтиМайдану" були залучені сотні "тітушок". Їх залучав колишній Міністр внутрішніх справ України, а МВС України займалося їхньою організацією та фінансуванням, давало їм вказівки та озброювало, і це призвело до того, що вони вільно носили зброю. Вони нападали на протестувальників, викрадали і вбивали їх. Були підозри, що ключовими організаторами операцій "тітушок" були п. В. Зубрицький та п. О. Чеботарьов.

У межах розслідувань, проведених МВС України, цим особам та одинадцяти іншим підозрюваним "тітушкам" було вручено офіційні повідомлення про підозру за різними обвинуваченнями, пов’язаними з цими подіями. Тоді як двох із підозрюваних "тітушок" було затримано та на той момент вони очікували розгляду їхніх справ у суді, інші підозрювані переховувалися.

Також згідно зі звітом розслідування щодо підозрюваного в іншій справі п. Ю. Крисіна було передано до суду за обвинуваченням у злісному хуліганстві у зв’язку з нападом на журналіста під час акцій протесту.

Була відсутня інформація про повідомлення про підозру будь-якому колишньому або діючому працівнику МВС України в межах цих розслідувань.

247. У пунктах 376-391 звіту МДГ розглядалося стверджуване питання безкарності працівників правоохоронних органів під час і після акцій протесту на Майдані. Зокрема, зазначалося, що після подій Майдану вищі посадові особи держави виголосили низку публічних заяв, які свідчили про "небажання притягувати до відповідальності всіх осіб, які вчинили злочини під час акцій протесту на Майдані". У деяких випадках це пояснювалося тим, що низка підозрюваних з числа працівників правоохоронних органів "поїхали воювати на Схід за Україну [і] спокутували свої вчинки".

Також звіт містив додаткову інформацію стосовно стверджуваної проблеми безкарності працівників МОП "Беркут", а саме:

"...

389. Підрозділи правоохоронних органів і, зокрема, підрозділи міліції особливого призначення "Беркут" відіграли значну роль у подіях на Майдані, що відбулися в період з листопада 2013 року по лютий 2014 року. Широко розповсюдилася думка, що вони стали засобом для придушення демонстрацій.

390. Після подій Майдану, наприкінці лютого 2014 року Міністр внутрішніх справ України ліквідував підрозділ міліції особливого призначення "Беркут" і згодом створив інший підрозділ міліції громадської безпеки особливого призначення. Наказ від 08 травня 2014 року про створення нових підрозділів міліції громадської безпеки особливого призначення є практично аналогічним наказу від 24 жовтня 2013 року, який регулював діяльність підрозділу міліції особливого призначення "Беркут". Згідно з твердженнями МВС України було створено комісію з метою атестації працівників підрозділу міліції особливого призначення "Беркут". МДГ ставила усні та письмові питання представникам МВС України для того, щоб з’ясувати точну кількість працівників МОП "Беркут", які успішно пройшли перевірку, були переведені на інші посади або були звільнені. Однак МДГ не одержала узгоджених або чітких відповідей на свої запитання.

391. Відповідно до заяв захисників, що представляють інтереси потерпілих у справах щодо Майдану, новоствореними підрозділами міліції громадської безпеки особливого призначення наразі керують старші посадові особи колишнього МОП "Беркут". У своїх публічних виступах керівник нещодавно створеного УСР п. Горбатюк зазначив, що окрім певного скорочення штату ці зміни звелись до простої зміни назви МОП "Беркут", і жодних реальних спроб вирішити питання щодо тих, хто був причетний до подій Майдану, так зроблено і не було.

...".

248. У витягах зі звіту щодо певних конкретних недоліків розслідувань, пов’язаних з Майданом, зазначено (виділення додано МДГ, посилання опущено):

"...

C. Розслідування, проведені до 22 лютого 2014 року

392. МДГ погоджується з тим, що існувало багато практичних перешкод у проведенні ефективного розслідування протягом тримісячного періоду, коли тривали акції протесту на Майдані. Більшість місць вчинення злочинів, розташованих у тих частинах м. Києва, які перебували під контролем протестувальників, були недоступні через існування барикад, на яких перебували учасники подій, та були місцем масових силових протистоянь. Тіла загиблих і поранених дуже часто переносилися, що перешкоджало розслідуванню обставин відповідної події, у тому числі, наприклад, визначенню траєкторії польоту куль. Медична документація знаходилася у різних місцях і нерідко була неповною: поранені особи отримували медичну допомогу у різних медичних пунктах на місці подій через необхідність або через страх, оскільки з’являлися повідомлення про випадки притягнення до відповідальності та навіть викрадення з лікарень поранених під час акцій протесту. Дехто виїжджав лікуватися за кордон, остерігаючись за свою безпеку. Окремі потерпілі, які зверталися за допомогою до лікарень, надавали неправдиву інформацію щодо обставин отримання тілесних ушкоджень. МДГ отримала інформацію, що лікарні не вживали належних заходів для збереження доказів, зокрема куль, які було вилучено з тіл потерпілих. Через недовіру до органів державної влади потерпілі не подавали скарг, які свідчили б про їхню присутність у місцях проведення акцій протесту.

393. Водночас, навіть визнаючи існування цих практичних труднощів, МДГ було надано недостатньо доказів, які б підтверджували, що до 22 лютого 2014 року органи державної влади справді намагалася розслідувати акти насильства, вчинені під час акцій протесту на Майдані, крім звичайного внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно заяв про кримінальні правопорушення.

394. Винятками були хіба що випадки розслідування подій, які висвітлювалися в українських і міжнародних засобах масової інформації. Проте навіть ці розслідування не призводили до будь-яких практичних результатів.

395. Так, розслідування незаконного розгону протестувальників рано вранці 30 листопада було розпочато відносно швидко. Проте у січні 2014 року Печерський районний суд міста Києва звільнив усіх п’ятьох підозрюваних високопосадовців від кримінальної відповідальності, а труднощі, викликані застосуванням до підозрюваних амністії, з того часу заблокували розслідування кримінальних проваджень, за виключенням провадження стосовно однієї підозрюваної особи. Жодному працівнику правоохоронних органів не було повідомлено про підозру, тоді як встановлення осіб працівників правоохоронних органів, залучених тієї ночі, не викликало б жодних труднощів в їхнього керівництва.

...

398. Тоді як у прес-релізах МВС України за 23 січня та 04 лютого 2014 року повідомлялося про проведення певних слідчих дій, зокрема балістичних експертиз в межах розслідування фактів смерті внаслідок застосування вогнепальної зброї 22 січня 2014 року, новий Генеральний прокурор України і його заступник, відповідальний за розслідування подій на Майдані, повідомили, що матеріали розслідувань МВС України стосовно фактів спричинення смерті та тілесних ушкоджень протестувальникам, які були передані Генеральній прокуратурі України та долучені до основного провадження стосовно подій на Майдані (провадження № 228), виявилися по суті беззмістовними.

399. МДГ доходить висновку, що до 22 лютого 2014 року органи державної влада насправді не намагалася провести розслідування випадків насильства під час акцій протесту на Майдані.

Відсутність належного розслідування протягом трьох місяців, коли тривали акції протестів, неминуче означає, що таке розслідування не було розпочато оперативно, і це саме по собі створило значні проблеми для подальших розслідувань, які є основним предметом розгляду МДГ ...

II. РОЗСЛІДУВАННЯ ПОДІЙ ПІСЛЯ 22 ЛЮТОГО 2014 РОКУ: ДОТРИМАННЯ ВИМОГ СТАТЕЙ 2 І 3 КОНВЕНЦІЇ

...

412. Стосовно функціональної незалежності у розслідуванні подій на Майдані МДГ зазначає, що кримінальні провадження стосовно злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів щодо учасників акцій протесту на Майдані, на цей момент підслідні Генеральній прокуратурі України. В межах цих кримінальних проваджень слідчі ГПУ не лише самі проводили слідчі дії, але й також доручали оперативним відділам МВС України проведення конкретних слідчих дій. Кримінальні провадження щодо злочинів, які, як стверджувалося, були вчинені цивільними особами, віднесені до підслідності МВС України. Згідно з твердженнями ГПУ, вирішуючи питання щодо підслідності кримінальних проваджень і надаючи вказівки МВС України про проведення службового розслідування або відповідних слідчих дій, ГПУ завжди зважала на можливий конфлікт інтересів

413. Незважаючи на ці запевнення, МДГ вважає, що була низка недоліків щодо забезпечення функціональної незалежності стосовно розслідувань у кримінальних провадженнях, пов’язаних з подіями Майдану.

414. Перший приклад був наведений самою ГПУ у її листі до МВС України від 04 березня 2014 року. В цьому листі йшлося про основне провадження № 228 стосовно численних епізодів вбивств і поранень протестувальників на Майдані від рук працівників правоохоронних органів, а також організації насильницького придушення мирних акцій протесту на Майдані. У згаданому листі ГПУ скаржиласяна те, що проведення слідчих дій з виявлення документів, які були підставою для видачі зброї працівникам правоохоронних органів та її застосування до протестувальників, було доручено тим самим працівникам МВС України, які були причетні до підготовки документів про застосування зброї щодо протестувальників під час подій на Майдані

...

419. Загалом МДГ наголошує, що у контексті, коли йдеться про довіру громадськості до системи кримінального судочинства, важливо забезпечити зовнішні атрибути незалежності обов’язків органів досудового слідства. У зв’язку з цим МДГ стурбована деякими призначеннями теперішнього керівництва МВС України, яке є одним з головних органів досудового розслідування. Виглядає так, що деякі представники теперішнього керівництва МВС України обіймали керівні посади також під час акцій протесту на Майдані, коли під керівництвом п. Захарченка МВС України намагалося розігнати мітинги за допомогою насильства, залякування, неправомірного притягнення до відповідальності і затримання протестувальників. Не роблячи жодних висновків стосовно особистої відповідальності цих посадових осіб за акти насильства, МДГ вважає, що ці призначення сприяли втраті міністерством зовнішніх характеристик незалежного органу та призвели до підриву віри громадськості у готовність МВС України розслідувати злочини, вчинені під час подій Майдану.

Висновок

420. МДГ звертає увагу на численні заклики до запровадження в Україні незалежного та ефективного механізму розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів. Потреба у такому механізмі набула ще більшого значення у зв’язку зі злочинами, вчиненими під час акцій протесту на Майдані.

МДГ дійшла висновку, що у деяких важливих аспектах розслідуванню у кримінальних провадженнях стосовно подій на Майдані бракувало практичної незалежності, оскільки орган досудового розслідування належав до того самого органу, що й особи, які перебували під слідством. МДГ також вважає, що призначення після подій на Майдані деяких осіб на керівні посади в МВС України сприяли втраті зовнішніх характеристик незалежності цього органу і призвели до підриву віри громадськості у готовність МВС України розслідувати злочини, вчинені під час подій на Майдані.

...

1. Кадрове забезпечення і ресурси ГПУ

...

431. МДГ дійшла висновку про вкрай недостатню кількість слідчих ГПУ, задіяних протягом 2014 року у розслідуванні подій на Майдані.

Крім цього, МДГ також вважає, що на рівні керівного складу ГПУ спостерігалася відсутність послідовності у трьох аспектах. Призначення трьох різних Генеральних прокурорів України протягом перших 12 місяців розслідування негативно вплинуло на розслідування, як з точки зору загального керівництва цим процесом, так і з точки зору довіри громадськості до здатності органів державної влади належним чином відреагувати на акти насильства на Майдані. Відсторонення від розслідування подій на Майдані двох його керівників мало значний негативний вплив на хід, якість та ефективність цього розслідування. Вбачається, що всі, крім одного, прокурори, які обіймали керівні посади в ГСУ ГПУ після 22 лютого 2014 року, були звільнені або усунуті від розслідування до жовтня 2014 року.

...

2. Розподіл роботи слідчих

...

436. МДГ вважає, що розподіл слідчих повноважень між ГПУ, з одного боку, та прокуратурою міста Києва і МВС України, з іншого, не є ані послідовним, ані ефективним. Крім цього, МДГ не вважає ефективним нагляд ГПУ за слідчою діяльністю прокуратури міста Києва.

...

3. Співпраця МВС України та СБУ з ГПУ

437. Як було зазначено, найповніша співпраця та координація між ГПУ, МВС України та СБУ мали принципове значення для забезпечення ефективності розслідування подій на Майдані. Однак наявна в МДГ інформація вказує на явну відсутність співпраці МВС України та СБУ зі слідчими ГПУ.

(a) Відсутність співпраці з боку МВС України

438. На початкових стадіях ГПУ неодноразово висловлювала серйозні скарги, як публічно, так і у своїх поданнях до МДГ, про відсутність співпраці з боку МВС України, яка згідно з твердженнями ГПУ інколи межувала з перешкоджанням розслідуванню. У листах до МВС України від 01 та 04 березня 2014 року ГПУ скаржилася на неналежні відповіді МВС України на запити ГПУ щодо розслідувань. У своєму листі від 12 червня 2014 року ГПУ розкритикувала "небезпечну тенденцію" з боку МВС України залишати без відповіді запити ГПУ стосовно розслідувань щодо працівників правоохоронних органів - тенденцію, що лише посилилася після затримання трьох працівників МОП "Беркут" на початку квітня 2014 року. На прес-конференції 13 червня 2014 року тодішній Генеральний прокурор України п. Махніцький заявив про "неофіційну приховану протидію" розслідуванню з боку посадових осіб МВС України. Таку саму позицію він підтвердив МДГ у листопаді 2014 року.

Коли МДГ порушила це питання під час зустрічей у вересні та листопаді 2014 року, МВС України відкинуло ці обвинувачення. МВС України наполягало, що давало належні відповіді на всі запити ГПУ, зокрема, надавало, наскільки це було необхідно, всю наявну у міністерства інформацію. Колишній режим подбав, щоб його дії не були задокументовані, і тому МВС України не мало всієї інформації про те, де були задіяні сили міліції. Будь-яка зброя, яка застосовувалась особовим складом МОП "Беркут", застосовувалась незаконно, і тому МВС України не могло її відстежити. Представники МВС України заявили МДГ, що не мали жодної інформації ані про видачу зброї особовому складу МОП "Беркут", ані про ймовірні відправлення особового складу МОП "Беркут" зі зброєю у зону проведення антитерористичної операції на сході країни. МВС України також поскаржилось на труднощі, пов’язані зі зміною більшості вищих посадових осіб міністерства після подій Майдану та певні складні функціональні моменти, що, як стверджувалося, перешкоджали процесу розслідування.

439. Попри надані МВС України пояснення, у МДГ залишились серйозні причини для занепокоєння щодо співпраці МВС України зі слідчими ГПУ.

440. По-перше, 24 лютого 2014 року п. Махніцький оголосив у Верховній Раді України, що вже направив до МВС України запит щодо надання детальної інформації та документації про розгортання сил міліції у межах проведення операцій із охорони громадського порядку, включаючи документацію стосовно видачі зброї. Попри очевидне визнання того факту, що невелика кількість документації стосовно розгортання сил міліції або планування заходів у період до 22 лютого 2014 року велася або збереглася, ГПУ поскаржилась МДГ на подальшу відсутність співпраці з боку МВС України щодо відтворення інформації про планування, розгортання сил та проведення операцій, що мала критичне значення для розслідування з огляду на ту обставину, що працівники правоохоронних органів не мали жодних індивідуальних розпізнавальних знаків.

441. По-друге, як стверджувалося, більшість тяжких злочинів були вчинені безпосередньо працівниками МВС України або за їхнього заохочення. Таким чином, проведення МВС України службових розслідувань було першим кроком до з’ясування таких основних оперативних питань, як планування операцій, розгортання сил міліції, видача вогнепальної зброї, а також встановлення факту вчинення будь-яких протиправних дій.

Втім, у листах, надісланих одночасно до МВС України та безпосередньо до МДГ, ГПУ скаржилася на непроведення службових розслідувань, затримки з наданням звітів та їхню незадовільну якість. На думку ГПУ, це означало, що з’ясування базової інформації вимагатиме тривалої та ретельної слідчої роботи; ГПУ також додала, що ззовні було неможливо отримати певну інформацію, призначену для службового використання.

Зокрема, нарікання викликали три висновки службового розслідування. У висновку щодо подій зранку 30 листопада 2013 року, який був наданий ГПУ 30 січня 2014 року, не було названо жодного з близько 30 працівників МОП "Беркут", які, як вважалось, були причетні до зазначених подій. Крім того, у своєму листі до МВС України від 12 червня 2014 року ГПУ розкритикувала результати основного службового розслідування МВС України подій на Майдані від 24 квітня 2014 року, як неналежні та запізнілі: зокрема, не було розслідувано діяльність п. Захарченка та низки інших вищих посадових осіб МВС України, не з’ясовано обставини зникнення зброї, яку застосовували працівники МОП "Беркут", та відповідної документації; насамкінець, ГПУ отримала висновок лише 24 травня 2014 року. МДГ ознайомилась з цим висновком і вважає критику ГПУ обґрунтованою. МДГ також зазначає, що у своєму листі до ГПУ від 13 липня 2014 року МВС України не дало належної відповіді на ці скарги. МДГ були також надані висновки службового розслідування МВС України щодо втечі з-під домашнього арешту п. Садовника. МДГ поділяє думку ГПУ, що висновки не дають відповіді на ключові питання. Ця подія стала однією з найбільших серйозних проблем для розслідування. Однак у першому висновку службового розслідування не вважалося проблемою те, що працівник МВС України, який здійснював спостереження, чекав протягом усього дня (з 07 год. 00 хв. до 23 год. 00 хв.), перш ніж перевірити на місці, чому спрацював сигнал тривоги, завдяки чому Садовник отримав перевагу у п’ятнадцять годин у порівнянні з переслідувачами. У другому висновку було просто зафіксовано формальні заходи адміністративного характеру, здійснені працівниками МВС України, яким було доручено нагляд за дотриманням умов домашнього арешту п. Садовником.

442. По-третє, ГПУ у листах до МВС України та до МДГ скаржилась на те, що оперативні підрозділи МВС України проводили слідчі дії невчасно або неналежним чином, або не проводили жодних дій взагалі. У листах ГПУ до МВС України у період з березня по червень 2014 року містилась низка детальних та обґрунтованих скарг у зв’язку з цим. У листі від 12 червня 2014 року ГПУ звернула увагу на той факт, що МВС України досі не надало відповіді щодо місцезнаходження працівників МОП "Беркут", починаючи з 20 лютого 2014 року, або щодо обставин зникнення вогнепальної зброї працівників МОП "Беркут". Наприклад, у листі зазначалось, що так і не було проведено детального аналізу знаходження мобільних телефонів працівників МОП "Беркут" для відтворення картини їхнього розміщення та руху. У своєму листі ГПУ стверджувала, що МВС України навіть заявило про неможливість знайти бодай одного свідка, який би бачив, як працівники МОП "Беркут" стріляли з бетонних барикад, навіть попри наявність у мережі "Інтернет" численних відеозаписів, на яких чітко видно здійснення пострілів протягом певного періоду часу. Під час прес-конференції 13 липня 2014 року Генеральний прокурор України повторив ці критичні зауваження. Втім, у письмовій відповіді від 13 липня 2014 року МВС України так і не надало роз’яснень щодо цих конкретних зауважень з боку ГПУ.

443. По-четверте, як було зазначено, ГПУ проводила допити або прагнула допитати деяких працівників МВС України, зокрема колишніх працівників МОП "Беркут". У листі до ГПУ від 12 травня 2014 року Міністр внутрішніх справ України намагався переконати ГПУ не робити це, посилаючись на необхідність підтримання доброго морального та психологічного клімату серед підрозділів МВС України, задіяних у стримуванні збройної агресії проти України: МВС України запропонувало розглянути питання ініціювання прийняття законодавства щодо звільнення таких працівників від відповідальності за їхні дії під час подій на Майдані за винятком тих, хто вчинив "тяжкі або особливо тяжкі злочини". У листі від 12 червня 2014 року ГПУ розкритикувала МВС України за рішення направити деяких колишніх працівників МОП "Беркут" разом з їхньою зброєю для участі в антитерористичній операції на сході країни без згоди на це ГПУ, аби приховати речові докази. Під час прес-конференції 13 червня 2014 року п. Махніцький повторив ці обвинувачення, посилаючись на лист Міністра внутрішніх справ України від 12 травня 2014 року, і підкреслив, що така позиція МВС України значно ускладнила можливість отримати задовільні та вчасні результати розслідування. Того ж дня МВС України оприлюднило прес-реліз, в якому стверджувало, що відправлення працівників МОП "Беркут" у зону проведення антитерористичної операції на сході країни було продиктовано необхідністю, і ГПУ не пред’явила їм жодних обвинувачень. На думку МВС України, не було жодних підстав обвинувачувати його у перешкоджанні розслідуванню.

444. МДГ зазначила, що, починаючи з березня 2014 року, ГПУ неодноразово виступала із серйозними, послідовними та детальними скаргами на відсутність співпраці з боку МВС України та її вплив на ефективність розслідування - як публічно, так і безпосередньо до МВС України та до МДГ. Відповіді МВС України ГПУ та МДГ були короткими і надто загальними. МДГ особливо вразив зміст листа Міністра внутрішніх справ України від 12 травня 2014 року та подальша неспроможність МВС України дати відповідь на критичні зауваження ГПУ у листі від 12 червня 2014 року. Таким чином, МДГ не переконана, що ГПУ вжила всіх необхідних заходів реагування на ці недоліки для забезпечення ефективної співпраці з боку МВС України.

Висновок

445. Співпраця з боку МВС України мала ключове значення для забезпечення ефективності розслідування, що проводилося ГПУ. МДГ дійшла висновку, що позиція МВС України щодо ГПУ не сприяла такій співпраці, а з певних точок зору навіть перешкоджала розслідуванню. Таким чином, МДГ не переконана, що ГПУ вжила всіх необхідних заходів реагування на ці недоліки для забезпечення ефективної співпраці з боку МВС України.

МДГ також має вагомі підстави вважати, що така позиція МВС України мала істотний негативний вплив на розслідування. Показовим є детально описаний далі приклад, як ГПУ намагалася допитати та затримати працівників МОП "Беркут", який підтверджує цей висновок.

...

451. Співпраця із СБУ також була важливою для ефективності розслідування ГПУ. Хоча МДГ помітила небажання з боку ГПУ розслідувати можливу відповідальність СБУ на оперативному рівні, МДГ вважає, що зазначені факти дають підстави вважати, що СБУ належним чином не співпрацювала з ГПУ і це мало негативний вплив на розслідування обставин операції СБУ проти акцій протесту на Майдані.

4. Роль судів

...

457. Під час аналізу процесу розслідування подій на Майдані МДГ була особливо вражена кількістю ключових рішень, ухвалених Печерським районним судом міста Києва, до повноважень якого належав розгляд великої кількості справ, пов’язаних з подіями Майдану, що мали значні негативні наслідки для розслідування, навіть якщо ці рішення були згодом скасовані в апеляційному порядку.

...

Висновок

465. МДГ дійшла висновку, що рішення Печерського районного суду - суду, до повноважень якого належав розгляд великої кількості справ, пов’язаних з подіями Майдану,- не відповідали вимогам статей 2 і 3 Конвенції, негативним чином вплинули на ефективність розслідування подій на Майдані і загалом послабили стримуючий вплив чинної системи правосуддя.

...

C. Оперативність, розумна тривалість

...

486. МДГ вже дійшла висновку, що відсутність реальних розслідувань протягом перших трьох місяців, коли тривали акції протесту, неминуче означала, що розслідування не розпочались оперативно. Це саме собою становило значну перешкоду для проведення ефективних розслідувань в подальшому.

487. Крім того, МДГ дійшла висновку, що розслідування характеризувалися суттєвими недоліками. На думку МДГ, ці недоліки значно затягнули розслідування випадків насильства під час подій на Майдані.

488. МДГ не уповноважена робити висновки щодо невідповідності затримок у проведення розслідування конкретних справах вимогам статей 2 та 3 Конвенції. Тим не менш, МДГ зазначає, що отримала від організації "Amnesty International" інформацію про конкретні випадки зволікань у розслідуваннях. Більшість з них стосується несвоєчасного проведення медичного обстеження або несвоєчасного повідомлення потерпілих чи їхніх близьких родичів про результати таких обстежень. Інші скарги про затримки у розслідуванні переважно стосуються судово-медичних експертиз. Наприклад, у поданих ГПУ матеріалах визнано, що станом на листопад 2014 року прокуратура ще очікувала на результати двох ключових експертиз: судово-технічної експертизи причин пожежі у Будинку профспілок та балістичної експертизи зброї, яку мали на озброєнні працівники спецзагону НГУ "Омега" у лютому 2014 року.

Висновок

489. МДГ вже дійшла висновку, що непроведення жодних слідчих дій протягом трьох місяців, коли тривали акції протесту, означало, що розслідування не розпочались оперативно. МДГ також вважає, що суттєві недоліки у подальших розслідуваннях призвели до значного затягування розслідування випадків насильства під час подій Майдану.

D. Громадський контроль за проведенням розслідувань

...

495. Здійснюючи свою оцінку, МДГ передусім хотіла б підкреслити масштабність і складність пов’язаних з подіями Майдану злочинів та відповідних розслідувань, що, на її думку, вимагає надання громадськості загального опису основної структури цих розслідувань. Громадський контроль за проведенням розслідувань не може здійснюватися на достатньому рівні без наявності базової інформації про те, який саме злочин розслідується, які компетентні органи державної влади проводять це розслідування, та на якій стадії знаходиться провадження. Саме це питання порушувалося в матеріалах, наданих МДГ НУО. ГО "Родина Героїв Небесної Сотні" була створена наприкінці липня 2014 року для того, щоб зрозуміти хід проведення розслідувань, і тим самим отримати можливість нагляду за їхнім проведенням. Однак цій громадській організації не вдалось відстежити навіть основну структуру розслідувань. На думку організації "Amnesty International", оприлюднена інформація була настільки вибірковою, неповною, заплутаною і загальною, що громадськості не було надано чіткої інформації щодо загальної картини стану розслідувань. Таке саме враження склалося і у МДГ. Навіть попри те, що МДГ мала прямий доступ до матеріалів органів досудового розслідування, членам МДГ було доволі важко систематизувати наявну інформацію для формування загального огляду стану розслідувань.

...

499. Як зазначалося, прикладом цього є розподіл розслідувань між трьома органами досудового розслідування, а саме: ГПУ, МВС України та СБУ; регіональні представництва перших двох також мали у своєму провадженні окремі справи. Хоча початкова тристороння прес-конференція, проведена 03 квітня 2014 року, через місяць після початку розслідувань, була позитивною ініціативою, вона була присвячена тим справам, які вже привернули до себе увагу засобів масової інформації, а не наданню загального опису розслідування в цілому. Представники трьох органів державної влади не з’являлися разом аж до прес-конференції 08 грудня 2014 року. Як вбачається, до проведення цієї прес-конференції призвела вимога до представників цих трьох органів державної влади з’явитись на спільному засіданні парламентських комітетів 10 грудня 2014 року. Наступна спільна конференція ГПУ та МВС України відбулася 02 лютого 2015 року: надану під час конференції інформацію про прогрес у розслідуваннях було, знову таки, складно зіставити з більш широкою картиною розслідувань, і вбачалося, вона була проведена у відповідь на зростання критики стосовно відсутності прогресу в розслідуваннях.

500. Ще одним прикладом відсутності комунікаційної стратегії є неповнота офіційного звітування про розслідування. Так, часто говорилося про окремі події, зокрема ті, що відбулись у період з 18 по 20 лютого 2014 року, і про діяльність "тітушок", тоді як про деякі інші події, такі як дії працівників МОП "Беркут" рано-вранці 30 листопада 2013 року, події 01 грудня 2013 року, події у ніч з 11 на 12 грудня 2013 року, а також численні поранення та загибель працівників правоохоронних органів, майже не згадувалося. Подібною вибірковістю, як вбачається, характеризується підхід до надання інформації протягом перших 12 місяців розслідування подій, пов’язаних з Майданом. Хоча одразу після подій Майдану інформування громадськості відбувалося регулярно, в подальшому нових відомостей надавалося мало, аж доки у середині листопада 2014 року не почалося більш регулярне оновлення інформації. Хоча МДГ і визнає, що нещодавно було докладено зусилля для покращення рівня комунікації, у тому числі надання оновленої інформації, це не вирішує основну проблему відсутності комунікаційної стратегії, спрямованої на забезпечення послідовного та вичерпного інформування про розслідування в цілому

501. Цілком можливо, що стосовно деяких справ не було надано жодних відомостей у зв’язку з відсутністю прогресу в розслідуванні, однак факт відсутності такого прогресу також є важливою інформацією, яку слід було повідомити громадськості.

Висновок

502. На думку МДГ, забезпечення достатнього рівня громадського контролю за розслідуванням подій на Майдані є засобом гарантування відповідальності за насильство, вчинене під час демонстрацій. Крім того, події Майдану були настільки важливими, що органи державної влади повинні були надати достатню інформацію про проведення розслідувань для того, щоб сприяти здійсненню повноцінного громадського контролю за ними. Це вимагало, зокрема, наявності комунікаційної стратегії, яка б координувалась трьома компетентними органами досудового розслідування, задля надання послідовної та вичерпної інформації про розслідування в цілому.

Не дивлячись на деякі зусилля, зроблені в цьому напрямку, МДГ дійшла висновку про відсутність такої комунікаційної стратегії, в результаті чого громадськості не надавалась достатня інформація. Таке упущення з боку органів державної влади підірвало роль громадського контролю у забезпеченні відповідальності за вчинене насильство, і крім того, право громадськості знати, що сталося під час демонстрацій на Майдані.

E. Участь потерпілих та їхніх родичів

...

506. ... Загалом, зважаючи на характер та обсяги розслідувань подій Майдану, МДГ вважає, що налагоджена співпраця між органами досудового розслідування та потерпілими, а також їхніми представниками слугувала б покращенню ефективності розслідувань та зменшенню ризику допущення помилок.

507. Дійсно, після закінчення досудового розслідування потерпілі мають право ознайомлюватися з матеріалами справи. Однак, досудове розслідування було закінчено у небагатьох справах, і це не дає можливості зробити будь-які загальні висновки про якість цього процесу. Навіть якщо інформація, яку було надано громадськості щодо стану розслідувань і була певним чином корисною, неповнота такої інформації, на яку вже вказувала МДГ, означала відсутність достатніх гарантій захисту прав і законних інтересів потерпілих та їхніх родичів.

Висновок

508. МДГ не уповноважена оцінювати відповідність розслідування окремих справ вимогам Конвенції та у зв’язку з цим аспектом обмежує свої висновки нагадуванням про практику Європейського суду щодо залучення потерпілих та їхніх родичів до кримінального провадження. Хоча МДГ й вказує на деякі позитивні ініціативи, зокрема, ініціативи ГПУ, МДГ не вважає, що ці заходи чи надана громадськості інформація були самі собою достатніми для захисту прав та законних інтересів потерпілих та їхніх родичів.

...".

249. Заключні зауваження МДГ такі:

"536. Глибокі рани, залишені в українському суспільстві бурхливими подіями на Майдані, заживуть ще не скоро. Важливою частиною такого процесу одужання є проведення ефективного і незалежного розслідування випадків насильства. Як вже неодноразово визнавалось, в Україні суспільство не має жодної впевненості в проведенні такого розслідування. Натомість існує загальне переконання у безкарності правоохоронних органів та небажанні чи нездатності органів досудового розслідування притягнути до відповідальності тих, хто винний у смерті чи нанесенні тілесних ушкоджень. Як зазначається у Звіті, різні органи Ради Європи вже не раз звертали увагу на існування такого переконання у безкарності. На думку самої Ради Європи, "з безкарністю слід боротися, бо це є питання справедливості для потерпілих, попередження нових порушень та утвердження принципу верховенства права та суспільної довіри до системи правосуддя". Саме з урахуванням необхідності сформувати чи відновити впевненість суспільства у розслідуванні подій, що відбулись на Майдані, Генеральний Секретар першим запропонував створити МДГ.

537. У своєму Звіті МДГ привернула увагу до серйозних недоліків, як структурного, так і функціонального характеру щодо незалежності та ефективності розслідувань, проведених станом на цей момент, і які, за висновками МДГ, не відповідають вимогам Європейської конвенції чи практиці Європейського суду. Разом з тим, МДГ також звернула увагу на зміни, що відбулись протягом останнього року з метою покращення рівня відповідності міжнародним стандартам. Основна з них - створення Управління спеціальних розслідувань (далі - УСР) у структурі ГПУ в грудні 2014 року. Цей орган, до складу якого входитимуть працівники ГПУ, МВС України та СБУ, буде займатись розслідуванням справ, пов’язаних з Майданом, та фінансових злочинів, вчинених за попереднього режиму.

538. Створення УСР є бажаною подією, і схоже, що з часу його створення вже відбувся певний прогрес в розслідуванні. Однак слід зазначити, що Управління було створено лише через 10 місяців після припинення насильства на Майдані та після низки кадрових змін, що розірвали наступність серед прокурорів вищого рівня в ГПУ. Невідомо, який досвід мають слідчі та прокурори УСР, а також відкритим залишається питання, чи не підірве незалежність його розслідувань направлення до Управління працівників МВС України та СБУ. Залишається також з’ясувати, чи новий тристоронній підхід до розслідування буде в змозі вчасно вирішити питання відсутності співпраці та, в деяких випадках, перешкоджання розслідуванню, про які йдеться у Звіті, і які, на думку МДГ, підірвали ефективність розслідування станом на цей момент. У зв’язку з цим МДГ обнадіяна нещодавніми висловлювання колишнього Генерального прокурора України п. Яреми та Голови УСР п. Горбатюка про налагодження робочих відносин між ГПУ та МВС України.

539. МДГ також додає упевненості більш активна позиція Верховної Ради України цього скликання щодо покращення якості розслідування та досягнення більш позитивних результатів після довгого періоду фактичної бездіяльності законодавчого органу попереднього скликання. Це відображається в нещодавній ініціативі, проявленій Комітетами з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та з питань запобігання та протидії корупції, яка полягала в проведенні спільного засідання за участю Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ України та голови СБУ. Заява Комітетів після цього спільного засідання, що ці три органи не змогли провести повне, своєчасне та незалежне розслідування подій на Майдані для притягнення до відповідальності винних осіб відповідно до законодавства, є важливим визнанням суспільством недоліків розслідування, що існують на сьогодні. Критика Комітетами організації розслідування, відсутності єдиної стратегії, фрагментарного підходу до розслідування злочинів і відсутності належної комунікації та координації між різними органами досудового розслідування співпадає з багатьма критичними зауваженнями самої МДГ. Рішення Комітетів, зокрема, рекомендувати органам державної влади вжити заходи стосовно покращення розслідування та надання щомісячних звітів з інформацією про закінчення досудового розслідування та передачі справ до судів, є позитивною ініціативою.

540. Розслідування і далі стикається зі значними труднощами. Однак слід щиро вірити, що завдяки висновкам, зробленим МДГ у своєму Звіті, буде досягнуто прогресу у розслідуванні, таким чином, вселяючи впевненість громадськості у систему правосуддя і допомагаючи перегорнути цю трагічну сторінку в історії України".

D. Доповіді Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) для Уряду України за результатами візитів до України

1. Доповідь КЗК для Уряду України за результатами візиту до України з 18 по 24 лютого 2014 року, опублікована 13 січня 2015 року

250. У відповідних витягах з доповіді КЗК у частині щодо певних заявників у заявах, пов’язаних з Майданом, та інших осіб, причетних до тих самих подій, зазначено (виділення додано Комітетом; за деякими винятками, посилання опущено):

"...

I. ВСТУП

... 4. На жаль, під час наступних хвиль протестів проти прийняття так званих "антипротестних законів" 16 січня 2014 року насильство досягло нового рівня. Чимало повідомлень стосувалися жорстокого поводження працівників спецпідрозділів МВС України та невстановлених осіб, що їм допомагали, з протестувальниками на "Майдані" під час проведення операцій з охорони громадського порядку 19-23 січня 2014 року на вулиці Грушевського у м. Києві та 26-27 січня 2014 року перед будівлею обласної державної адміністрації у м. Дніпропетровську, а також під час подібних зіткнень в інших містах. Деякі з цих повідомлень про жорстоке поводження були підтверджені відеозаписами та викликали громадський резонанс. Тодішній Прем’єр-міністр України подав у відставку через декілька днів після проведення цих операцій.

Також зростало занепокоєння щодо випадків, які називали ймовірними насильницькими зникненнями.

...

II. ФАКТИ, ВСТАНОВЛЕНІ ПІД ЧАС ВІЗИТУ І ЗАПРОПОНОВАНІ ДІЇ

A. Поводження з особами, затриманими працівниками правоохоронних органів, або за їхнім дозволом, підтримки або мовчазної згоди

1. Особи, затримані під час проведення операцій з охорони громадського порядку 19-23 січня та 18-21 лютого 2014 року у м. Києві

11. У м. Києві делегація КЗК отримала численні твердження та зібрала інші докази існування загальнопоширеної закономірності щодо жорстокого поводження з протестувальниками "Майдану" працівників спецпідрозділів Міністерства внутрішніх справ України або груп невстановлених осіб у цивільному одязі, які тісно співпрацювали з ними, під час фактичного затримання та/або незабаром після нього упродовж проведення операцій з охорони громадського порядку 19-23 січня та 18-21 лютого 2014 року.

Зокрема, у багатьох таких випадках особи, з якими спілкувалась делегація, стверджували, що під час затримання вони були піддані особливо надмірному застосуванню сили (наприклад, сильному побиттю, яке включало використання кийків або інших твердих предметів, поки вони не втрачали можливість пересуватися власними силами або не втрачали свідомість). У низці випадків згадувалося, що у період одразу після затримання затриманих піднімали і кидали на землю, волочили за ноги сходами, неодноразово завдавали удари ногами і руками, застосовували велику кількість сльозогінного газу, ударів кийками, прикладами або бронежилетами, удушення, нанесення ножових поранень і стрілянину гумовими кулями з близької відстані. Як стверджувалося, це насильство відбувалося навіть незважаючи на те, що затримані, як вбачалося, не чинили жодного опору, виконували накази працівників правоохоронних органів, перебували під їхнім контролем і/або мали поганий стан здоров’я. Деякі опитані також стверджували, що після затримання їх били кийками, коли їх змушували йти "коридором", сформованим працівниками спецпідрозділів Міністерства внутрішніх справ України, або працівники правоохоронних органів спочатку просили їх обрати, які "спеціальні засоби" мали бути "застосовані до них" (наприклад, по них будуть стріляти гумовими кулями або вони отримують удари кийками). Метою різних видів стверджуваного жорстокого поводження було, вочевидь, заподіяння максимального можливого болю чи шкоди здоров’ю затриманих.

Працівники правоохоронних органів, щодо яких висловлювалися твердження про жорстоке поводження, були майже виключно працівниками розформованого підрозділу міліції особливого призначення "Беркут" (далі- МОП "Беркут") та службовими особами внутрішніх військ; більшість з них, як стверджується, носили балаклави, і жоден не мав індивідуальних ідентифікаційних номерів на формі/шоломах, що могло сприяти чіткому встановленню їхньої особи під час подальших розслідувань. Декілька опитаних затриманих зазначили, що бачили командирів (з видимими знаками розрізнення їхнього звання) під час стверджуваного побиття опитаних їхніми підлеглими. Ці працівники явно заохочували жорстоке поводження із затриманими або нічого не робили, щоб його зупинити. Групи осіб, які, як стверджувалося, підтримували працівників МОП "Беркут" і внутрішніх військ, найчастіше називають "тітушками" або активістами антимайдану-11. [11. Так звані "тітушки" (або активісти антимайдану) зазвичай вважалися невстановленими приватними особами (наприклад, членами спортивних клубів, приватними охоронцями або колишніми працівниками правоохоронних органів), спеціально найнятими для надання допомоги працівникам правоохоронних органів (або для здійснення провокацій під час демонстрацій на "Майдані"). Як стверджувалося, вони часто носили конкретно визначений одяг або особливі нарукавні пов’язки, щоб працівники правоохоронних органів могли їх ідентифікувати під час операцій з охорони громадського порядку.]

...

13. У деяких випадках, зокрема під час операцій 19-23 січня 2014 року, стверджуване побиття супроводжувалося або поєднувалося з приниженнями працівниками МОП "Беркут" / внутрішніх військ (наприклад, затриманих осіб повністю роздягали в мороз і фотографували; обрізали волосся; розмазували на обличчі зубну пасту, крем для взуття чи інші продукти; обрізали штани та знущалися над ними; змушували стояти на колінах і співати, прославляючи МОП "Беркут").

...

14. Під час візиту делегації також надали декілька описів фізичного жорстокого поводження із затриманими протестувальниками під час первинного допиту працівниками МОП "Беркут" / внутрішніх військ або невстановленими особами в цивільному одязі, які співпрацювали з ними та вважалися працівниками правоохоронних органів чи іншими державними службовцями. Практично в кожному такому випадку метою допиту, очевидно, було отримання інформації про організацію та стверджуване фінансування акцій протесту на Майдані.

Стверджуване жорстоке поводження під час допиту працівниками МОП "Беркут" або внутрішніх військ включало удари руками, ногами та кийками, і, як повідомлялося, траплялось на ізольованих територіях, у будівлях, де відбулося затримання, або на подвір’ї.

15. Викликає занепокоєння той факт, що декілька затриманих осіб, з якими розмовляла делегація, твердо вірили, що кілька працівників МОП "Беркут"/ внутрішніх військ, які їх затримали, допитали та, як стверджувалося, жорстоко поводилися з ними, насправді були представниками правоохоронних органів іноземної держави, а саме: Російської Федерації. Дійсно, деякі особи стверджували, що ці працівники мали чітко виражені акценти, коли розмовляли російською.

...

16. Стосовно стверджуваного жорстокого поводження під час допиту невстановленими особами в цивільному одязі під час операцій 18-21 лютого 2014 року, воно, вочевидь, включало удари ногами, твердими предметами та використання електрошокових пристроїв (з різним рівнем напруги). Відповідним особам зв’язували руки за спиною пластиковими затяжними ремінцями, і їх тримали в наметах на місці, де знаходився так званий табір акції протесту "антимайдан", незадовго до передачі працівникам МОП "Беркут" або іншим працівникам правоохоронних органів, які, очевидно, перебували біля наметів. Відвідавши відповідне місце вранці 22 лютого 2014 року, делегація виявила декілька пластикових затяжних ремінців, які повністю відповідали описам опитаних затриманих осіб.

З висновків делегації чітко випливало, що відповідні невстановлені особи працювали за дозволом, з підтримки чи за згодою працівників правоохоронних органів. Водночас у декількох випадках відповідних осіб вважали працівниками Міністерства внутрішніх справ України чи іншими державними службовцями (включаючи працівників МОП "Беркут"), які не представились під час допиту чи після нього. Наприклад, під час розмови з делегацією "Г." майже не сумнівався, що цивільні особи, які, як стверджувалося, допитували його та застосували до нього електрошоковий пристрій, були працівниками правоохоронних органів, особливо з огляду на їхнє ставлення та методи роботи.

17. Слід також зазначити, що делегації висловили декілька тверджень про фізичне жорстоке поводження (наприклад, побиття, давлення на очні яблука тощо) осіб, затриманих працівниками МОП "Беркут" / внутрішніх військ або невстановленими особами у цивільному одязі (деякі з них, як повідомлялося, були колишніми працівниками правоохоронних органів) під час їхнього перевезення у транспортних засобах без розпізнавальних знаків / приватних транспортних засобах до управлінь Міністерства внутрішніх справ України.

Водночас слід зазначити, що стосовно працівників конвойної служби міліції практично не надходило жодних скарг у зв’язку з жорстоким поводженням. Навпаки, багато опитаних позитивно відгукувалися про них.

18. Більшість опитаних затриманих зазначили, що під час допиту слідчі та інші працівники районних управлінь/відділів Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві поводилися з ними належно. При цьому делегації висловили поодинокі повідомлення про погрози (наприклад, про погрози вбивством або погрози введення кийка в анус затриманої особи) слідчих під час допиту до прибуття захисника, щоб змусити їх підписати зізнавальні показання або інші документи.

19. Стосовно персоналу, що працював у ІТТ м. Києва, на момент візиту у 2013 році, делегація не отримала жодних скарг на жорстоке поводження.

...

3. Оцінка

24. Висновки делегації під час візиту в лютому 2014 року дозволяють припустити, що навмисне жорстоке поводження з протестувальниками на Майдані працівників МОП "Беркут" / внутрішніх військ та інших працівників правоохоронних органів у формі або за їхнім дозволом, підтримкою або мовчазною згодою під час та після затримання було поширеним засобом забезпечення правопорядку в контексті розглянутих операцій з охорони громадського порядку. У декількох випадках стверджуване жорстоке поводження було настільки серйозним, що його можна було розцінювати як катування.

...

25. Твердження, згадані в пунктах 11-23, були детальними, правдоподібними та послідовними. Крім того, багато з них були підтверджені медичними та/або іншими доказами у виді відеозаписів, показань потенційних свідків, висновків лікарів лікарні-15 [15. Наприклад, лікарі лікарні, опитані делегацією під час візиту до м. Дніпропетровська, висловили думку, що деякі з виявлених тілесних ушкоджень навряд чи були отримані під час сутички, а скоріше були наслідком нападу, як стверджували пацієнти], ушкоджень, які безпосередньо бачили медичні члени делегації, записів в медичній документації, що перевірялася у відвіданих установах міліції та пенітенціарної системи, а також судово-медичних висновків (деякі з яких складені за терміновими запитами слідчих міліції). Коротко кажучи, твердження мали високий ступінь достовірності.

...

26. Незважаючи на постійні твердження про присутність працівників правоохоронних органів Російської Федерації в складі українських спецпідрозділів, що діяли у центральній частині м. Києва, інформація, зібрана під час візиту, була недостатньо точною та правдоподібною, щоб делегація змогла повністю оцінити ступінь їхньої достовірності.

...

Водночас описи, надані протестувальниками "Майдану", про позбавлення їх свободи та допит певними особами в цивільному одязі серед активістів "антимайдану" в Маріїнському парку м. Києва, які, як вважалося, були працівниками правоохоронних та інших органів державної влади "під прикриттям", були послідовними та правдоподібними.

...

Твердження, згідно з якими протестувальники "Майдану" у м. Києві та м. Дніпропетровську були затримані групами невстановлених приватних осіб або за сприяння, з дозволу, підтримки чи згоди працівників правоохоронних органів, майже не ставляться під сумнів. Як правило, це підтверджувалося загальнодоступними відеозаписами та твердженнями державних службовців. Однак ступінь участі таких груп у плануванні та/або оперативному виконанні відповідних операцій працівників міліції залишилася абсолютно незрозумілою. У своєму листі від 10 квітня українські органи влади зазначили, що були знайдені докази, пов’язані зі злочинами (включаючи вбивства), вчиненими особами з так званої групи "антимайдану". Водночас не було жодних доказів, що вони допомагали працівникам правоохоронних органів у виконанні їхніх обов’язків. Комітет вважає, що слід продовжити дуже ретельний розгляд цього питання в контексті поточних розслідувань.

...

В. Заходи з боротьби проти катувань та інших форм жорстокого поводження (у тому числі надмірного застосування сили)

1. Заходи Уряду щодо боротьби проти жорстокого поводженням працівників правоохоронних органів під час операцій з охорони громадського порядку

30. Спосіб проведення операцій з охорони громадського порядку спецпідрозділами внутрішніх справ, зокрема ... МОП "Беркут" і внутрішніми військами на Майдані Незалежності у м. Києві 30 листопада 2013 року та на вулиці Банковій 01 грудня 2013 року не допоміг працівникам правоохоронних органів заслужити повагу з боку громадськості. Натомість це підживило зростаючу неприязнь до них-18. [18. Загальнодоступні відеозаписи демонстрували надмірне застосування сили під час розгону протестувальників 30 листопада 2013 року. Крім того, на інших загальнодоступних відеозаписах можна було побачити, як невстановлені працівники правоохоронних органів б’ють осіб, які, як було чітко зрозуміло, перебували під їхнім контролем і не чинили жодного опору / були в наручниках під час операцій 01 грудня 2013 року]. КЗК відзначив, що представники Уряду публічно вибачились за дії міліції 30 листопада 2013 року, а відповідні органи почали розслідування. Водночас склалось загальне відчуття, що слід було зробити набагато більше для запобігання повторенню подібних випадків. Це спонукало Комітет направити делегацію на чолі зі своїм Президентом для проведення переговорів з Генеральним прокурором України та Міністром внутрішніх справ України у грудні 2013 року.