Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Воронцов та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (колишня п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Сіофра О’Лірі (<...>), Голова,

Йонко Грозєв (<...>),

Ганна Юдківська (<...>),

Мартіньш Мітс (<...>),

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<...>),

Ладо Чантурія (<...>),

Ангеліка Нуссбергер (<...>), судді,

та Віктор Соловейчік (<...>), Секретар секції,

з огляду на:

заяви, подані до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), п’ятьма громадянами України (далі - заявники), персональні дані та інші деталі щодо яких наведено в таблиці у додатку,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяви,

рішення надати заявам статус пріоритетних ( правило 41 Регламенту Суду),

зауваження, подані Урядом держави-відповідача, та зауваження, подані заявниками у відповідь,

після обговорення за зачиненими дверима 07 травня 2019 року та 09 грудня 2020 року,

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ці заяви стосуються стверджуваного незаконного та свавільного тримання під вартою п’ятьох заявників у зв’язку з демонстрацією у м. Харкові 19 лютого 2014 року - однією з багатьох масових акцій протесту, що відбувалися в Україні у період з 21 листопада 2013 року по 23 лютого 2014 року, акцій протесту, які зазвичай називають "Євромайданом" та/або "Майданом". Заявники посилаються на пункти 1 та 3 статті 5 Конвенції. Ці заяви входять до числа тридцяти трьох заяв, поданих до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції, щодо протестів на Майдані. З причин, наведених в рішенні у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), заява № 15367/14 та 13 інших заяв, пункт 5, від 21 січня 2021 року, неостаточне), ці тридцять три заяви не можуть бути об’єднані та розглянуті в одному рішенні. Проте рішення, ухвалені за цими заявами, варто розглядати в їхній сукупності.

2. Імена представників заявників наведені в таблиці у додатку.

3. Уряд України представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

I. ЗАТРИМАННЯ ЗАЯВНИКІВ

5. 19 лютого 2014 року у м. Харкові біля будівлі, в якій розміщувалася Академія внутрішніх військ МВС України (далі - Академія МВС України), відбулася демонстрація на підтримку акцій протесту Євромайдану/Майдану в центрі м. Києва. Протестувальники висловлювали свою незгоду з рішенням органів державної влади направити військовослужбовців Академії МВС України для придушення акцій протесту, що тривали у м. Києві. Згідно з твердженнями сторін демонстрація була мирною.

6. За винятком п. А. Романькова (заява № 58981/14), усі заявники брали участь у цій демонстрації; участь п. Д. Сінельникова обмежувалася зйомкою демонстрації. Пан А. Романьков зазначив, що не брав участі в демонстрації, а просто знаходився неподалік.

7. Близько 17 год. 00 хв. працівники міліції застосували силу для розгону протестувальників і затримали низку з них, у тому числі заявників. Заявники зазначили, що відеозапис деяких відповідних подій знаходився у відкритому доступі.-1

8. Згідно з відповідними рапортами та протоколами працівників міліції 19 лютого 2014 року заявників затримали у зв’язку з тим, що їх підозрювали у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення,- злісній непокорі законному розпорядженню або вимозі працівника міліції (див. згадане рішення у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункт 200). Спочатку заявників доставили до Червонозаводського районного відділу міліції ГУМВС України у м. Харкові, де вони перебували близько восьми годин. Після цього їх доставили до Червонозаводського районного суду міста Харкова для розгляду їхніх справ за відповідними обвинуваченнями у вчиненні адміністративного правопорушення (див. пункти 12 та 13).

9. Перебуваючи у відділі міліції, вони також були допитані як свідки у кримінальному провадженні, що тривало на той момент, щодо "грубого порушення громадського порядку" під час демонстрації (злочин, передбачений статтею 293 Кримінального кодексу України, див. згадане рішення у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункт 201). Заявникам не було пред’явлено жодного обвинувачення у зв’язку з цим. Зрештою, 21 лютого 2014 року працівники міліції закрили це кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю доказів, що громадський порядок чи діяльність Академії МВС України чи будь-якої іншої організації чи органу було "порушено" під час відповідної демонстрації. У зв’язку з цим працівники міліції в основному посилалися на відеозаписи відповідних подій та показання низки свідків, у тому числі деяких заявників.

10. За твердженнями заявників під час перебування у відділі міліції працівники міліції не дозволяли захисникам, запрошеним друзями заявників, зв’язатися з ними, хоча вони мали право на правову допомогу, inter alia, відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення (див. згадане рішення у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункт 200, та пункт 28 цього рішення).

11. Згідно з відповідними протоколами допитів, проведеними у контексті кримінального провадження, п. М. Воронцов і п. А. Романьков зазначили, що не брали участі в демонстрації 19 лютого 2014 року, а просто перебували поблизу.

II. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ ЩОДО ЗАЯВНИКІВ

12. Після затримання, 20 лютого 2014 року близько 03 год. 00 хв., заявники та низка інших осіб, затриманих під час розгону 19 лютого 2014 року, постали перед суддями Ч., М., О. та В. Червонозаводського районного суду міста Харкова, які розглядали справи на підставі рапортів працівників міліції та протоколів про адміністративні правопорушення. У цих рапортах і протоколах зазначалося, що 19 лютого 2014 року заявники не підкорилися законним вимогам працівників міліції про припинення блокування воріт Академії МВС України, а деякі із заявників "висловлювалися нецензурною лайкою, проявляючи свою неповагу до працівників міліції".

13. Заявники стверджували, що лише під час цих засідань вони дізналися про пред’явлення їм обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення (див. пункт 8). Більшість заявників заперечили вчинення будь-якого правопорушення під час відповідних подій.

14. Згідно з твердженнями Уряду п. М. Воронцов передав судді В. письмову заяву, в копії якої зазначено:

"Зі свого боку, [я] визнаю факт непокори працівникам міліції, оскільки [я] не зміг втекти від них. [Я] визнаю свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення. [Я] каюсь у вчиненні адміністративного правопорушення".

15. У своїх доводах до Суду п. М. Воронцов, не оскаржуючи подання вказаної заяви, зазначив, що під час допиту суддею В. він заперечив вчинення інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

16. Уряд зазначив, що 20 лютого 2014 року для представництва інтересів п. М. Воронцова, п. А. Савченка, п. В. Струкова та п. Д. Сінельникова були призначені захисники у межах надання безоплатної правової допомоги, яка доступна у справах про адміністративні правопорушення головним чином на підставі статті 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" від 02 червня 2011 року (див. пункт 28). Жодних додаткових відомостей щодо цього наведено не було.

17. У своїх доводах до Суду заявники зазначили, що ні до, ні під час засідань не змогли зв’язатися із обраними ними на власний розсуд захисниками, і тому під час цих засідань їм не надавалася допомога захисника. Пан М. Воронцов також зазначив про передання судді В. письмової заяви, в якій він вказав, що не потребував правової допомоги, оскільки йому не була надана можливість зв’язатися із захисником, обраним на власний розсуд.

18. Судді Ч., М., О. та В. окремими постановами від 20 лютого 2014 року визнали заявників та декількох інших осіб винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (див. пункт 8), і наклали на них стягнення у виді адміністративного арешту на строк п’ятнадцять діб.

19. Зокрема, судді встановили, що під час демонстрації 19 лютого 2014 року заявники знаходилися біля Академії МВС України і не підкорились законним вимогам працівників міліції припинити блокування виїзних воріт. Коли до них звернулися працівники міліції, деякі із заявників "висловлювалися нецензурною лайкою". Судді зазначили, що вина заявників підтверджувалася рапортами та протоколами, складеними працівниками міліції (див. пункт 12).

20. Стосовно п. М. Воронцова було також зазначено, що він "виловлювався нецензурною лайкою", "намагався втекти [від працівників міліції]" і "визнав свою вину".

21. У постановах щодо п. А. Савченка та п. В. Струкова було зазначено, що у засіданнях від їхнього імені брали участь захисники.

22. 22 лютого 2014 року, посилаючись на Закон України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року (див. згадане рішення у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункт 213), Червонозаводський районний суд міста Харкова постановив звільнити заявників від відбування покарання, а 06 березня 2014 року також на підставі зазначеного Закону України суд ухвалив постанови про звільнення заявників від адміністративної відповідальності за вчинення відповідного адміністративного правопорушення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

23. Оскільки їх звільнили від відбуття адміністративного арешту, один із заявників вирішив не подавати апеляційну скаргу на постанову від 20 лютого 2014 року про визнання його винним у вчиненні відповідного адміністративного правопорушення, а двоє із заявників відкликали свої апеляційні скарги, які вони спочатку подали на постанови від тієї самої дати у своїх справах. У грудні 2014 року інші двоє заявників подали апеляційні скарги на постанови від 20 лютого та 06 березня 2014 року. У січні 2015 року Апеляційний суд Харківської області залишив без задоволення ці апеляційні скарги як подані з пропуском строку, встановивши, що відповідні заявники не навели жодних причин для пропуску відповідного десятиденного строку (стаття 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, див. згадане рішення у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункт 200).

III. КРИМІНАЛЬНІ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ

24. У період з 19 лютого по 06 березня 2014 року Харківська обласна прокуратура порушила декілька кримінальних проваджень щодо працівників міліції у зв’язку з твердженнями про вчинення ними різних неправомірних дій стосовно осіб, які брали участь або підозрювалися в участі в демонстрації 19 лютого 2014 року, у тому числі стосовно стверджуваного перешкоджання доступу захисників до п. А. Савченка, п. В. Струкова та п. О. Романькова (заяви № 58969/14, № 58976/14 та № 58981/14).

25. Сторони не надали додаткових відомостей щодо цих проваджень.

IV. ДИСЦИПЛІНАРНІ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО СУДДІВ

26. У період з 2014 по 2018 роки Тимчасова спеціальна комісія (далі - ТСК), створена відповідно до Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" від 08 квітня 2014 року (див. згадане рішення у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 220-229), та Вища рада юстиції (далі - ВРЮ, згодом Вища рада правосуддя, далі - ВРП) розглядали дисциплінарні провадження щодо суддів Ч., М., О. та В. Червонозаводського районного суду міста Харкова у зв’язку зі справами про адміністративне правопорушення щодо заявників та інших осіб, які були затримані 19 лютого 2014 року під час розгону протестувальників у м. Харкові.

27. У різних рішеннях, ухвалених в період з листопада 2015 року по лютий 2018 року, ВРЮ (згодом - ВРП) встановила, що судді Ч., М., О. та В. допустили серйозні процесуальні порушення і не провели ретельного та об’єктивного розгляду справ. Таким чином, вони були винні в порушенні присяги і мали бути звільнені з посад. Загалом було зроблено висновок, що постанови цих суддів були повністю необґрунтованими і матеріали справ не містили жодних доказів, що заявники або інші відповідні обвинувачені вчинили інкриміновані їм правопорушення.

28. Відповідні рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності також містять такі висновки:

(i) Всупереч чинним нормам засідання проводились у неробочий час і вночі, а також не вівся протокол судового засідання.

(ii) Судді не забезпечили надання заявникам та іншим обвинуваченим у провадженнях у справах про адміністративні правопорушення правової допомоги, на яку вони мали право відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статті 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" від 02 червня 2011 року.

(iii) Судді не встановили обставини справ - було цілком незрозуміло, чому вони дійшли висновку, що заявники та інші відповідні обвинувачені вчинили правопорушення, передбачене статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Було недостатньо з’ясовано такі питання: якими були вимоги працівників міліції та які аспекти поведінки заявників могли розглядатися як "злісна непокора" у розумінні цього положення.

(iv) Судді просто послалися на узагальнені та невизначені твердження з рапортів працівників міліції, і не оцінили достовірність цих тверджень.

(v) Хоча один із заявників, п. М. Воронцов (заява № 58925/14), зазначив, що визнав свою вину і намагався втекти від працівників міліції, суддя В. не розглянула, чому він це зробив, що працівники міліції наказали йому зробити, і чому його поведінка вважалася "злісною непокорою" відповідно до статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

29. Стосовно дисциплінарного провадження щодо судді Ч. ВРЮ також встановила, що він не розглянув факту, що перед доставленням до Червонозаводського районного суду п. О. Романьков (заява № 58981/14) тримався під вартою працівниками міліції більше трьох годин всупереч статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

30. Стосовно дисциплінарного провадження щодо судді М. ВРП зазначила, що працівники міліції не склали протоколу про затримання ні п. А. Савченка, ні п. В. Струкова (заяви № 58969/14 та № 58976/14), а суддя М. фактично "спробувала надати видимість [відповідності законодавству] їхньому затриманню". ВРП встановила, що з огляду на обставини, за яких суддя М. розглядала справи стосовно цих осіб, тримання їх під вартою було свавільним і суперечило пункту 1 статті 5 Конвенції.

31. У різних постановах, ухвалених в період з листопада 2016 року по березень 2019 року, Верховний Суд України залишив без задоволення апеляційні скарги відповідних суддів на рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, підтвердивши висновки ВРП у відповідних частинах. Дисциплінарні провадження щодо деяких суддів у цьому контексті є предметом декількох заяв, які наразі перебувають на розгляді Суду (заява № 40221/18 та декілька інших заяв).

32. Узагальнення та витяги з національної нормативно-правової бази та міжнародних звітів, що мають значення для розгляду всіх заяв, поданих у зв’язку з акціями протесту на Майдані та їхніми наслідками, у тому числі цих заяв, наведені в згаданому рішенні у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 194-269).

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

33. Беручи до уваги спільну фактологічну та правову основу п’яти розглянутих заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні (пункт 1 правила 42 Регламенту Суду ).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

34. Посилаючись на пункт 1 статті 5 Конвенції, заявники скаржились на те, що тримання їх під вартою протягом чотирьох днів у період з 19 по 22 лютого 2014 року було свавільним і незаконним. Вони також скаржились, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, на те, що не мали можливості підготувати та оскаржити аргументи щодо накладення на них адміністративного арешту під час засідання 20 лютого 2014 року.

35. Суд вважає, що ці скарги мають розглядатися виключно за пунктом 1 статті 5 Конвенції, відповідна частина якої передбачає:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

(a) законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом;

(b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, встановленого законом;