Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Полях та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Йонко Грозєв (<…>),

Сіофра О’Лірі (<…>),

Лятіф Хусейнов (<…>), судді

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 24 вересня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за п’ятьма заявами, поданими у різні дати, зазначені у таблиці в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) п’ятьма громадянами України, відомості про яких і дати народження яких зазначені у додатку.

2. Заявників представляли юристи, відомості про яких зазначені у додатку. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. Заявники стверджували, зокрема, що застосування до них обмежувальних заходів відповідно до Закону України "Про очищення влади" (люстрацію) порушило їхні права за статтею 8 Конвенції. Перші три заявники також скаржилися на те, що тривала неспроможність національних судів розглянути їхні позови щодо звільнення на підставі цього Закону порушила їхнє право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку за статтею 6 Конвенції. Другий заявник також скаржився на відсутність у його розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргами.

4. 30 травня 2017 року про перші три заяви було повідомлено Уряд.

5. 14 листопада 2018 року Уряд було повідомлено про зазначені скарги четвертого та п’ятого заявників за статтею 8 Конвенції, а решту скарг у цих двох заявах було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

А. Довідкова інформація щодо подій в Україні у 2010-2014 роках

6. 07 лютого 2010 року Віктора Януковича обрали Президентом України. Бюро Організації з безпеки і співробітництва в Європі (далі - ОБСЄ) з демократичних інститутів і прав людини загалом позитивно оцінило виборчий процес (див. пункт 110).

7. 25 лютого 2010 року Президент Янукович вступив на пост.

8. 30 вересня 2010 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення, яким визнав неконституційними зміни, внесені до Конституції України у 2004 році, які значно скоротили повноваження Президента та діяли з 2005 року до ухвалення Рішення Конституційного Суду України. Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) розкритикувала Рішення та його наслідки для конституційного ладу України (див. пункт 106). На практиці це Рішення призвело до збільшення конституційних повноважень Президента у порівнянні з тим, якими вони були на момент проведення президентських виборів.

9. Низка міжнародних спостерігачів висловила занепокоєння стосовно того, що вони вважали вибірковим переслідуванням політичних опонентів Президента Януковича, яке розпочалося у листопаді 2010 року, коли було призначено нового Генерального прокурора України. Ці матеріали узагальнені в рішеннях Суду у справах "Луценко проти Украни" (Lutsenko v. Ukraine), заява № 6492/11, пункти 46 і 47, від 03 липня 2012 року, та "Тимошенко проти України" (Tymoshenko v. Ukraine), заява № 49872/11, пункти 187 і 188, від 30 квітня 2013 року, а також у пунктах 112 і 113.

10. У 2012 році Комісар Ради Європи з прав людини висловив серйозне занепокоєння щодо тверджень про політичний тиск на судову владу в Україні (див. відповідну доповідь в рішенні у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11, пункт 80, ЄСПЛ 2013).

11. Міжнародні спостерігачі, а саме ОБСЄ, вважали, що парламентські вибори в Україні у 2012 році не відповідали міжнародним стандартам, зокрема через втручання уряду у виборчий процес, і були кроком назад у порівнянні із загальнонаціональними виборами 2010 року (див. пункти 111 і 112).

12. Президентство Януковича закінчилося в результаті акцій протесту, відомих як "Євромайдан", які відбувалися у період з листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року. Події, що відбувалися під час цих акцій протесту, є предметом розгляду кількох інших заяв до Суду.

13. У звіті Міжнародної дорадчої групи (далі - МДГ), органу, створеного Генеральним Секретарем Ради Європи для оцінки ефективності проведених українськими органами влади розслідувань подій під час Євромайдану у період з листопада 2013 року по лютий 2014 року та подій у м. Одесі у квітні 2014 року, події Євромайдану узагальнено так:

"1. Наприкінці листопада 2013 року, після прийняття українською владою рішення не підписувати довгоочікувану Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, у Києві відбулися проєвропейські та антиурядові акції протесту. Подальші спроби української влади розігнати ці акції протесту призвели до збільшення числа їхніх учасників, активізації протидії та розширення географії їх присутності. У період з листопада 2013 року по лютий 2014 року відбулась низка сутичок, які призвели до загибелі більше 100 осіб та поранення більше 1000 (цивільних та правоохоронців), а також до зникнення без вісти деяких осіб. Конфлікт між українською владою та учасниками акцій протесту "Євромайдан" закінчився наприкінці лютого 2014 року, коли кілька високопосадовців (включно з Президентом Януковичем) втекли чи подали у відставку, а уряд було змінено" (Звіт Міжнародної дорадчої групи про проведення нагляду за розслідуванням подій у м. Одесі 02 травня 2014 року).

14. Законом України від 21 лютого 2014 року № 742-VII Верховна Рада України постановила про відновлення дії Конституції України у редакції 2004 року.

15. 22 лютого 2014 року Постановою № 757-VII Верховна Рада України встановила, що п. Янукович у неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення президентських повноважень. Вона призначила позачергові вибори Президента України, які відбулися 25 травня 2014 року.

В. Трудовий стаж заявників у відповідний період

16. Заявники є державними службовцями, які до звільнення відповідно до Закону України "Про очищення влади" (люстрацію) 2014 року (далі - Закон "Про очищення влади"), обіймали певні посади державної служби.

17. До роботи у Чернігівській обласній прокуратурі перший заявник розпочинав свою кар’єру як слідчий, потім працював районним прокурором у Чернігівській області. У незазначену дату в або до 2005 року його перевели до Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ). Потім він обіймав посади:

(i) заступника начальника управління організації роботи з документами ГПУ з 21 січня 2012 року по 16 липня 2014 року та

(ii) начальника управління організації роботи з документами ГПУ з 16 липня 2014 року по 23 жовтня 2014 року.

18. Другий заявник обіймав такі посади:

(i) заступника начальника управління податкової міліції, начальника слідчого відділу податкової міліції Державної податкової адміністрації у Миколаївській області з 03 лютого 2009 року по 08 травня 2013 року,

(ii) начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міністерства доходів і зборів України в області з 08 травня 2013 року по 29 липня 2013 року та

(iii) першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міністерства доходів і зборів України в області з 29 липня 2013 року по 29 жовтня 2014 року.

19. Вбачається, що зміни у назвах посад другого заявника у 2013-2014 роках були пов’язані із загальною реорганізацією Державної податкової служби України, яка до 2012 року була незалежним органом. Того року вона була об’єднана з Державною митною службою України з метою створення Міністерства доходів і зборів України. Можливо, аналогічні зміни відбулись і в назві посади, яку у той самий період обіймав четвертий заявник (див. далі).

20. Третій заявник у період з 19 грудня 2002 року по 23 жовтня 2014 року обіймав посаду заступника прокурора Чернігівської області.

21. Четвертий заявник у період з 26 квітня 2006 року по 25 березня 2015 року обіймав посаду начальника Державної податкової інспекції України у місті Яремче.

22. 27 липня 2006 року та 11 вересня 2008 року Державна податкова адміністрація України оголосила четвертому заявнику догани "за неналежну організацію роботи та контролю", що призвело до невиконання завдань зі збору податків у першому півріччі 2006 та 2008 років відповідно.

23. П’ятий заявник у 1990-1991 роках обіймав посаду другого секретаря районного комітету Комуністичної партії Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - Українська РСР).

З 16 березня 2010 року по 21 липня 2015 року він обіймав посаду заступника начальника управління агропромислового розвитку Олександрівської районної державної адміністрації.

С. Звільнення заявників відповідно до Закону "Про очищення влади"

24. Закон "Про очищення влади" набув чинності 16 жовтня 2014 року. Він передбачав звільнення осіб, які, як заявники: (і) обіймали певні посади державної служби у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року (далі - правило одного року) чи у Комуністичній партії Української РСР до 1991 року або (іі) не подали заяви про застосування до них заборон, як це вимагалося Законом "Про очищення влади", і забороняв їм обіймати посади державної служби та певні інші посади протягом десяти років (див. пункти 73, 74, підпункт (ііі) пункту 75 і пункт 77).

25. Відповідно до Закону "Про очищення влади" відомості про заявників було опубліковано в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону "Про очищення влади" - загальнодоступній онлайн базі даних, яка ведеться Міністерством юстиції України (див. пункт 78)-1.

26. Відповідні конкретні обставини щодо звільнення заявників наведено далі.

1. Перші три заявники

27. У жовтні 2014 року на підставі відомостей про трудовий стаж (див. пункти 18-20) перших трьох заявників було звільнено відповідно до Закону "Про очищення влади".

2. Четвертий заявник

28. 01 березня 2014 року Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати Міністерство доходів і зборів України та знову створити окремі Державну податкову службу України та Державну митну службу України.

29. 16 січня 2015 року заявника було попереджено, що його буде звільнено у зв’язку з ліквідацією Міністерства (див. пункт 28).

30. 24 лютого 2015 року Державна фіскальна служба України наказала розпочати процес подання заяв і проведення перевірки відповідно до Закону "Про очищення влади" (див. пункт 77) щодо керівників і заступників керівників територіальних органів Міністерства (яке все ще перебувало у процесі ліквідації). Згідно з графіком проведення перевірки в Івано-Франківській області її було розпочато 12 березня 2015 року. Відповідно до Закону "Про очищення влади" посадові особи, щодо яких здійснювалась перевірка, повинні були протягом десяти днів, до 22 березня 2015 року, подати заяву, повідомивши, чи вважали вони, що до них застосувався Закон "Про очищення влади".

31. 07 березня 2015 року заявник отримав листа від свого роботодавця, яким його було поінформовано, що він мав подати заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом "Про очищення влади".

32. Під час проведення перевірки заявник перебував на лікарняному. Згідно з його твердженнями він перебував у лікарні з 10 по 25 березня 2015 року.

33. 25 жовтня 2015 року керівник заявника звільнив його. У відповідному наказі містилося загальне посилання на Закон "Про очищення влади", а не на які-небудь його конкретні положення.

34. 26 березня 2015 року заявник подав заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом "Про очищення влади". Вочевидь, у ній містилося твердження, що Закон "Про очищення влади" до нього не застосовувався.

3. П’ятий заявник

35. 17 липня 2015 року у рамках перевірки, передбаченої Законом "Про очищення влади", заявник подав заяву, повідомивши, що у 1990-1991 роках він обіймав посаду другого секретаря районного комітету Комуністичної партії Української РСР. У зв’язку з цим 21 липня 2015 року його було звільнено відповідно до Закону "Про очищення влади" (див. підпункт (ііі) пункту 75).

D. Провадження у національних адміністративних судах

1. Перший заявник

36. 13 листопада 2014 року перший заявник подав до Окружного адміністративного суду м. Києва позов проти ГПУ, вимагаючи поновлення на посаді. Зокрема, він стверджував, що його звільнення відповідно до Закону "Про очищення влади" суперечило положенням Конституції України, якими заборонялася зворотна дія законів, та проголошувалося, що відповідальність мала бути індивідуальною (див. підпункти (vii) та (viii) пункту 71). Звільнення також суперечило принципам люстрації, закріпленим Парламентською Асамблеєю Ради Європи у Резолюції від 27 червня 1996 року № 1096 "Про заходи, спрямовані на ліквідацію спадку колишніх комуністичних тоталітарних режимів", і пов’язаними з цим Керівними принципами (далі - Резолюція ПАРЄ та Керівні принципи ПАРЄ відповідно, див. пункти 104 і 105).

Заявник також стверджував, що Закон "Про очищення влади" не відповідав вимогам "якості закону" відповідно до Конвенції і суперечив статтям 6, 8 і 14 Конвенції та статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції . Він послався на рішення Суду щодо посткомуністичної люстрації: "Сідабрас і Джяутас проти Литви" (<…>), заяви № 55480/00 і № 59330/00, ЄСПЛ 2004-VIII; "Турек проти Словаччини" (Turek v. Slovakia), заява № 57986/00, ЄСПЛ 2006-II (витяги); "Матиєк проти Польщі" (Matyjek v. Poland), заява № 38184/03, від 24 квітня 2007 року; "Бобек проти Польщі" (Bobek v. Poland), заява № 68761/01, від 17 липня 2007 року, та "Любох проти Польщі" (Luboch v. Poland), заява № 37469/05, від 15 січня 2008 року. Насамкінець, заявник стверджував, що не сприяв "узурпації влади" колишнім Президентом України Віктором Януковичем (термін, використаний у Законі "Про очищення влади", див. пункт 72) або порушенням прав людини. Він також заперечував проти внесення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону "Про очищення влади".

37. 17 листопада 2014 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження у справі заявника.

38. 20 січня 2015 року суд провів засідання, під час якого заслухав думки сторін стосовно можливості звернення до Верховного Суду України для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності Закону "Про очищення влади" та зупинення провадження до розгляду питання Верховним Судом України. Ані заявник, ані відповідач не заперечували. Наприкінці засідання суд передав це питання до Верховного Суду України та зупинив провадження.

39. 05 січня 2015 року перший заявник звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на застосування до нього Закону "Про очищення влади". 11 лютого 2015 року Міністерство відповіло, що дія Закону розповсюджувалася без обмежень на всі категорії зазначених у ньому посадових осіб, а організація проведення відповідних передбачених Законом перевірок покладалася на керівників, до повноважень яких належало звільнення з посад відповідних осіб.

40. Перший заявник неодноразово звертався до Конституційного Суду України, щоб дізнатися про перебіг провадження щодо Закону "Про очищення влади". Його інформували, що провадження тривало.

2. Другий заявник

41. 28 листопада 2014 року другий заявник оскаржив своє звільнення в Окружному адміністративному суді міста Києва, вимагаючи поновлення на посаді та відшкодування втраченої заробітної плати.

42. 19 грудня 2014 року суд за клопотанням другого заявника вирішив звернутися до Верховного Суду України для розгляду питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону "Про очищення влади" та зупинив провадження у справі до розгляду питання Верховним Судом України.

3. Третій заявник

43. 24 жовтня 2014 року третій заявник звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом проти ГПУ, вимагаючи поновлення на посаді та відшкодування втраченої заробітної плати. Зокрема, він стверджував, що його звільнення відповідно до Закону "Про очищення влади" суперечило положенням Конституції України, якими заборонялася зворотна дія законів та проголошувалося, що відповідальність мала бути індивідуальною (див. підпункти (vii) та (viii) пункту 71). Він не сприяв "узурпації влади" колишнім Президентом України Віктором Януковичем або порушенням прав людини.

44. 18 грудня 2014 року третій заявник подав клопотання про зупинення провадження у його справі до розгляду Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду України (див. пункт 60).

45. Того ж дня суд задовольнив це клопотання.

46. 20 лютого 2015 року за результатами проведеного ГПУ службового розслідування було встановлено, що працівники прокуратури Чернігівської області були причетні до "несправедливого переслідування громадян за участь у законних акціях протесту". Цьому сприяла "відсутність дієвого контролю" з боку колишніх керівників прокуратури області, зокрема третього заявника.

47. 15 грудня 2015 року третій заявник, посилаючись на затримку у розгляді питання Конституційним Судом України, подав клопотання про поновлення провадження.

48. 24 грудня 2015 року адміністративний суд залишив клопотання заявника без задоволення на тій підставі, що провадження у Конституційному Суді України тривало, а тому обставини, які призвели до зупинення провадження, не відпали (див. відповідні положення законодавства у пункті 89).

4. Четвертий заявник

49. Четвертий заявник подав позов до адміністративних судів, вимагаючи поновлення на посаді. Він стверджував, що:

(i) його звільнення суперечило національному законодавству, оскільки його було звільнено, коли він перебував на лікарняному (частина третя статті 40 Кодексу законів про працю України передбачає, що роботодавець не може розірвати трудовий договір у період перебування працівника у відпустці, у тому числі у період його тимчасової непрацездатності тривалістю до чотирьох місяців);

(ii) насправді він подав необхідну заяву після виходу з лікарняного;

(iii) Закон "Про очищення влади" суперечив Резолюції ПАРЄ та Керівним принципам ПАРЄ (див. пункти 104 і 105), а також рішенню Суду у справі "Адамсонс проти Латвії" (Adamsons v. Latvia), заява № 3669/03, пункт 116, від 24 червня 2008 року, оскільки ним передбачалася система колективної, а не індивідуальної відповідальності, і він був занадто загальним з цього погляду;

(iv) Закон "Про очищення влади" суперечив положенням Конституції України, які гарантують принцип індивідуальної відповідальності та презумпцію невинуватості (див. пункт 71).

50. 12 травня 2015 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову четвертого заявника. Суд встановив, що з огляду на займану заявником посаду він був зобов’язаний подати заяву про проведення перевірки відповідно до Закону "Про очищення влади". Незважаючи на перебування на лікарняному він був поінформований про цей обов’язок. Закон "Про очищення влади" був lex specialis щодо Кодексу законів про працю України, на який посилався четвертий заявник, і не містив жодних обмежень щодо звільнення у період тимчасової непрацездатності. Щодо посилань четвертого заявника на Конституцію України, то жодного Рішення Конституційного Суду України про визнання положень Закону "Про очищення влади" неконституційними прийнято не було.

51. У поданих згодом апеляційній та касаційній скаргах четвертий заявник повторив по суті ті самі аргументи. Він також додав, що хоча Закон "Про очищення влади" не було визнано неконституційним, він мав застосовуватися відповідно до конституційних принципів індивідуальної відповідальності та презумпції невинуватості.

52. У вересні 2015 року та 24 січня 2018 року Львівський апеляційний адміністративний суд і Верховний Суд відповідно залишили без змін постанову суду першої інстанції, значною мірою, підтримавши його обґрунтування.

5. П’ятий заявник

53. П’ятий заявник подав позов до адміністративних судів, вимагаючи поновлення на посаді. Він стверджував, inter alia, що застосування до нього Закону "Про очищення влади"суперечило затвердженим у Резолюції ПАРЄ принципам, зокрема, з огляду на необхідність врахування індивідуальної, а не колективної, вини, презумпції невинуватості та процесуальним гарантіям, а також конституційним принципам, які гарантують рівність, індивідуальний характер правової відповідальності, право на працю та право на рівний доступ до державної служби (див. пункти 71 і 104). Він також стверджував, що його звільнення суперечило положенням Кодексу законів про працю України, оскільки на момент подій він перебував у відпустці.

54. 07 лютого 2018 року Донецький окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову. Він обґрунтував це тим, що з огляду на неоскарження заявником застосовування до нього положення Закону "Про очищення влади" стосовно колишніх членів Комуністичної партії, та відсутність Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень Закону "Про очищення влади", підстав для визнання звільнення незаконним не було. Суд також відхилив аргумент п’ятого заявника щодо незаконності його звільнення у зв’язку з його перебуванням у відпустці на момент подій.

55. П’ятий заявник подав апеляційну скаргу. Окрім своїх попередніх аргументів він також послався на Проміжний висновок Венеціанської комісії щодо Закону "Про очищення влади" (див. пункт 32 Висновку у пункті 107), в якому було зазначено, що партійна приналежність, політичні та ідеологічні причини не повинні використовуватися як підстави для люстраційних заходів, а також на її Остаточний висновок щодо Закону "Про очищення влади" (див. пункти 69 і 70 Висновку у пункті 108), в якому було висловлено сумніви щодо виправданості застосування люстрації до осіб, причетних до комуністичного режиму, з огляду на сплив значного періоду часу після його падіння. Він також стверджував, що його звільнення суперечило положенню Керівних принципів ПАРЄ, яке передбачало, що ніхто не може "бути предметом люстрації виключно через членство або діяльність у будь-якій організації, яка була законною на момент такого членства або діяльності" (див. підпункт "і" у пункті 105), а також вказав на проміжний висновок Венеціанської комісії щодо Закону "Про очищення влади" (див. пункти 63 і 64 Висновку у пункті 107), в якому було зазначено, що Закон "Про очищення влади" суперечив цьому принципу.

56. Згідно з твердженнями п’ятого заявника в згаданому рішенні Суду у справі "Адамсонс проти Латвії" (Adamsons v. Latvia) було встановлено принцип, що для того, аби люстраційні заходи відповідали Конвенції, мала враховуватися особиста поведінка заявника. У його справі цього зроблено не було. Посилаючись на згадане рішення Суду у справі "Матиєк проти Польщі" (Matyjek v. Poland), заявник стверджував, що передбачені Законом "Про очищення влади" заходи становили кримінальне переслідування у розумінні Конвенції, проте його дії було "криміналізовано" ретроспективно, що суперечило, зокрема, конституційному принципу незворотної дії законів. До того ж, він не мав необхідних "кримінальних" процесуальних гарантій під час люстраційної процедури.

57. Остаточною постановою від 25 квітня 2018 року Донецький апеляційний адміністративний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, підтримавши його обґрунтування. Він також вказав на відсутність рішення Суду, яким би було встановлено порушення у зв’язку із застосуванням заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", та що посилання на практику ЄСПЛ щодо інших країн не мало безпосереднього стосунку до справи, оскільки фактологічні обставини у цих справах відрізнялися. Висновки Венеціанської комісії не носили обов’язкового характеру.

58. Суди зазначили, що оскільки на момент подій Конституційний Суд України не ухвалив Рішення, яким би визнав положення Закону "Про очищення влади" неконституційними, його положення були чинними та були застосовані до заявника законно.

59. 30 травня 2018 року колегія у складі трьох суддів Верховного Суду відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою п’ятого заявника, оскільки касаційна скарга не могла бути подана у справах щодо звільнення державних службовців, окрім справ, які мали виняткове значення, якого справа п’ятого заявника не мала.

Е. Провадження у Конституційному Суді України

60. 17 листопада 2014 року Верховний Суд України звернувся з поданням щодо конституційності положень Закону "Про очищення влади" стосовно членів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, високопосадовців Державної судової адміністрації України, суддів, які брали участь у провадженнях щодо протестувальників "Євромайдану" та осіб, визнаних "політичними в’язнями" (пункт 6 частини першої статті 3, пункти 2 і 13 частини другої статті 3, а також частина третя статті 3 Закону "Про очищення влади" , див. пункт 73 і підпункти (і) та (іі) пункту 75). Верховний Суд України стверджував, що зазначені положення суперечили окремим положенням Конституції України, зокрема тим, які гарантують верховенство права, індивідуальну відповідальність і незалежність суддів (див. пункт 71).

61. 20 січня 2015 року сорок сім народних депутатів звернулися з поданням щодо конституційності положень Закону "Про очищення влади" , якими передбачалося звільнення та заборона доступу до державної служби на підставі того, що особа обіймала певну посаду у певній період часу, окрім випадків, коли такі заборони було накладено за рішенням суду, яким встановлювалося вчинення правопорушення конкретною особою (частини третя і шоста статті 1 та частини перша-четверта і восьма статті 3 Закону).

Вони стверджували, що відповідні положення суперечили, зокрема, конституційним принципам верховенства права, у тому числі принципу юридичної визначеності та законності, рівності, праву на доступ до державної служби, праву на працю, праву на повагу до людської гідності, презумпцію невинуватості, принципам індивідуального характеру відповідальності та незворотності дії законів у часі (див. пункт 71).

Суть їхнього аргументу полягала в тому, що Закон, по суті, притягував до відповідальності посадових осіб за певні дії, які не були протиправними на момент їхнього вчинення, скоріше на підставі колективної, а не індивідуальної оцінки їхньої вини, без належного судового розгляду.

З метою обґрунтування цих аргументів депутати посилалися, inter alia, на:

(i) принципи люстрації, схвалені Резолюцією ПАРЄ (див. пункт 104);

(ii) практику Суду, зокрема, згадані рішення у справах "Матиєк проти Польщі" (Matyjek v. Poland) та "Адамсонс проти Латвії" (Adamsons v. Latvia); та

(iii) проміжний висновок Венеціанської комісії щодо Закону "Про очищення влади" (див. пункт 107).

62. Верховний Суд України та народні депутати просили Конституційний Суд України невідкладно прийняти до провадження їхні подання та розглянути їх протягом місяця, як це вимагалося Законом України "Про Конституційний Суд України" (див. пункт 80).

63. 16 березня 2015 року Верховний Суд України звернувся з іще одним поданням щодо конституційності положень Закону "Про очищення влади" , які передбачали звільнення та застосування десятирічної заборони на доступ до державної служби правоохоронців і посадових осіб органів місцевого самоврядування, які обіймали посади упродовж одного року або у період "Євромайдану" (див. частина третя статті 1, пункти 7-9 частини першої статті 3 та пункт 4 частини другої статті 3 Закону "Про очищення влади" у пунктах 73 і 74).

Верховний Суд України просив Конституційний Суд України розглянути, чи відповідали зазначені положення конституційним принципам, які гарантували, зокрема, право на доступ до державної служби, незворотність дії законів у часі, індивідуальний характер відповідальності та презумпцію невинуватості.

Верховний Суд України зазначив, що передав це питання на розгляд Конституційного Суду України за ініціативою судів нижчих інстанцій, у 133 справах, у тому числі Окружного адміністративного суду міста Києва та Вищого адміністративного суду України.

64. 12 лютого, 18 та 31 березня 2015 року відповідно за згаданими поданнями колегії суддів Конституційного Суду України винесли ухвали про відкриття конституційного провадження та 01 квітня 2015 року об’єднали ці провадження.

65. 25 грудня 2015 року Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з третім поданням з проханням розглянути питання, чи відповідали положення Закону "Про очищення влади" щодо звільнення посадових осіб і десятирічної заборони на зайняття ними посад державної служби через неподання передбаченої Законом заяви конституційним принципам, які гарантують право на доступ до державної служби, індивідуальний характер відповідальності та презумпцію невинуватості.

66. 10 лютого 2016 року колегія суддів Конституційного Суду України відкрила провадження за третім поданням Верховного Суду України.

67. 22 березня 2016 року Конституційний Суд України провів відкрите засідання у справі. Наприкінці засідання суд видалився до нарадчої кімнати-2.

68. 06 липня 2017 року Конституційний Суд України об’єднав усі справи в одне провадження.

69. Згідно з наданою Урядом інформацією Конституційний Суд України розглядав справу на закритих пленарних засіданнях 06 квітня, 02 та 10 червня, 05 липня, 27 жовтня 2016 року, 31 січня, 21 квітня, 06 липня та 06 вересня 2017 року, 31 січня і 28 листопада 2018 року та 14 травня 2019 року-3.

70. Провадження у Конституційному Суді України триває.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

А. Конституція України

71. Конституція України 1996 року встановлює таке:

(i) принцип верховенства права, у тому числі найвищу юридичну силу Конституції України над звичайним законодавством (стаття 8);

(ii) принцип неможливості звуження прав, відповідно до якого "при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод" (стаття 22);

(iii) рівність незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (стаття 24);

(iv) право кожного на повагу до його гідності (стаття 28);

(v) рівне право доступу громадян до державної служби (стаття 38);

(vi) право на працю, що "включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та захист від незаконного звільнення" (стаття 43);

(vii) принцип незворотності дії в часі законів, окрім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (стаття 58);

(viii) принцип індивідуальної (а не колективної) відповідальності, сформульований так: "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (стаття 61). Те саме положення також передбачає принцип non bis in idem: "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.";

(ix) принцип презумпції невинуватості у тому сенсі, що "особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду" (стаття 62);

(x) конституційні права можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених Конституцією України (стаття 64);

(xi) принцип незалежності суддів, які можуть бути звільнені лише на підставах, чітко визначених Конституцією України , таких як закінчення строку їхнього призначення або обрання, неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я тощо (стаття 126);

(xii) несумісність посади судді з певною діяльністю, визначеною у статті 127 Конституції України , яка передбачає, що "судді не можуть належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.".

В. Закон України "Про очищення влади (люстрацію)" у редакції 2014 року (далі - Закон "Про очищення влади")

1. Визначення та принципи

72.Стаття 1 Закону "Про очищення влади" визначає цілі та принципи Закону так:

"1. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

2. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

верховенства права та законності;

відкритості, прозорості та публічності;

презумпції невинуватості;

індивідуальної відповідальності;

гарантування права на захист.".

2. Категорії осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи: правило одного року та правило періоду "Євромайдану"

73. Закон передбачає звільнення певних категорій осіб з їхніх посад державної служби. До них відносяться особи, які (а) не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року (далі - однорічний період) або (b) у будь-який період часу з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року (далі - період "Євромайдану") обіймали такі посади:

(i) керівників, заступників керівників самостійних структурних підрозділів певних центральних або обласних правоохоронних органів: Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України (поліція), органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та митну політику, податкової міліції;

(ii) голів та заступників голів обласної державної адміністрації, голови районної державної адміністрації;

(iii) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників;

(iv) Президента України, Прем’єр-міністра України, членів Уряду та керівників центральних органів виконавчої влади;

(v) Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступника, глави Адміністрації Президента України, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України;

(vi) начальників штабів Збройних сил України та їхніх заступників;

(vii) членів незалежних національних комісій, що здійснюють відповідно державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв’язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг; та

(viii) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб’єкта надання адміністративних послуг (частина третя статті 1, частини перша та друга статті 3 Закону "Про очищення влади).

3. Десятирічна та п’ятирічна заборони

74. Потім до особи, звільненої з будь-якої із зазначених посад на підставі наведених причин, застосовувалася заборона протягом десяти років з дня набрання чинності Законом, тобто до 16 жовтня 2024 року, обіймати позиції посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування або керівників державних підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб’єкта надання адміністративних послуг (частина друга та пункт 3 частини першої Закону "Про очищення влади") (далі - десятирічна заборона).

75. Закон також передбачає звільнення та заборону доступу до посад державної служби деяких інших категорій державних службовців. Для певних категорій підстави застосування Закону мають бути встановлені рішенням суду, з огляду на особисті дії державного службовця, а не на зайняття ним певних посад. Для цих категорій п’ятирічна заборона має обчислюватися з дня набрання чинності відповідним рішенням суду (далі - п’ятирічна заборона):

(i) працівники правоохоронних органів, прокурори та судді, які брали участь у провадженнях щодо протестувальників "Євромайдану", якщо цих протестувальників у подальшому було звільнено від відповідальності відповідно до Законів України від 29 січня та 21 лютого 2014 року (пункти 9-13 частини другої статті 3 та частина третя статті 1) - десятирічна заборона;

(ii) працівники правоохоронних органів, прокурори та судді, які брали участь у провадженнях щодо сорока двох осіб, спеціально визначених як "політичні в’язні" та реабілітованих Законом України від 27 лютого 2014 року (частина третя статті 3 та частина четверта статті 1) - п’ятирічна заборона;

(iii) колишні високопосадовці Комуністичної партії Радянського Союзу або її філії в Українській Радянській Соціалістичній Республіці (далі - Українська РСР), починаючи від секретаря районного комітету і вище; колишні високопосадовці центрального комітету Комуністичного союзу молоді (комсомол) в Українській РСР, починаючи від секретаря і вище; штатні працівники чи негласні агенти КДБ, Головного розвідувального управління Радянського Союзу (ГРУ), випускники вищих навчальних закладів КДБ (крім найнятих ними осіб технічних спеціальностей) (частина четверта статті 3) - десятирічна заборона;

(iv) будь-які посадові та службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обіймаючи відповідну посаду у період з 25 лютого 2010 року до 22 лютого 2014 року, здійснювали заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки, оборони чи територіальної цілісності України, що спричинило порушення прав і свобод людини, якщо це було встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили (частина п’ята статті 3) - п’ятирічна заборона;

(v) будь-які посадові та службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які у період "Євромайдану" своїми рішеннями перешкоджали реалізації права на зібрання або завдали шкоди життю, здоров’ю або майну фізичних осіб, якщо це було встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили (частина шоста статті 3) - п’ятирічна заборона;

(vi) будь-які посадові та службові особи, які (а) співпрацювали із спецслужбами інших держав; (b) підривали основи національної безпеки, оборони чи територіальної цілісності України; (с) закликали публічно до порушення територіальної цілісності та суверенітету України; (d) розпалювали міжнаціональну ворожнечу; або (e) призвели до порушення прав людини та основоположних свобод, визнаних рішенням Європейського суду з прав людини (частина сьома статті 3) - п’ятирічна заборона;

(vii) особи, декларації яких було визнано недостовірними або активи яких, набуті за час перебування на посадах державної служби, перевищували дохід, отриманий із законних джерел (частина восьма статті 3) - десятирічна заборона.

76. До однієї і тієї самої особи може застосовуватися десятирічна та п’ятирічна заборони, якщо цього вимагають обставини (частина шоста статті 1 Закону "Про очищення влади" ).

4. Процедура

77. Закон "Про очищення влади" вимагає від усіх посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування подавати своїм керівникам упродовж часу, встановленого відповідним органом державної влади, заяву, в якій повідомляється, чи застосовуються до них які-небудь заборони, визначені Законом "Про очищення влади" , та про згоду на проходження перевірки (частина перша статті 4 та пункти 1-10 частини першої статті 2). Після початку перевірки у відповідному органі державної влади усі, працюючі в ньому, державні службовці повинні подати заяву протягом десяти днів. Неподання заяви або подання заяви, в якій зазначено про застосування Закону "Про очищення влади" , є підставами для звільнення (частина третя статті 4). Якщо державний службовець подає заяву про незастосування до нього Закону "Про очищення влади", відповідний орган проводить перевірку та складає висновок. Якщо за результатом перевірки встановлено, що Закон "Про очищення влади" застосовується до посадової особи, то його керівник або звільняє його, або надсилає висновок до органу, до повноважень якого належить звільнення такої особи (частина чотирнадцята статті 5).

78. Відомості про осіб та посади, з яких їх було звільнено, а також період застосування до них заборони вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону "Про очищення влади" , загальнодоступної онлайн бази даних, яка ведеться Міністерством юстиції України (стаття 7).

С. Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" у редакції 2014 року

79. 08 квітня 2014 року було прийнято Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", 11 квітня 2014 року він набрав чинності. Його Прикінцеві та перехідні положення передбачали, inter alia, що з дати набрання чинності законом припиняються повноваження всіх членів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, голів усіх судів від вищих до місцевих, а також секретарів судових палат вищих судів і судових палат апеляційних судів. Закон передбачав проведення нових виборів на зазначені посади.

D. Закон України "Про Конституційний Суд України" у редакціях 1996 та 2017 років

80.Стаття 57-4 Закону України "Про Конституційний Суд України" у редакції 1996 року передбачала, що Конституційний Суд України мав розглядати конституційні подання протягом трьох місяців або, якщо суд визнавав подання невідкладним, протягом одного місяця. Цей період мав обчислюватися з дня прийняття ухвали про відкриття провадження у справі.

81.Стаття 75 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року, який набрав чинності 03 серпня 2017 року, передбачає, що конституційне провадження має бути закінчено впродовж шести місяців з дати постановлення ухвали про відкриття такого провадження.

Е. Кодекс адміністративного судочинства України

1. Кодекс у редакціях 2005 та 2017 років

82. Кодекс адміністративного судочинства України був прийнятий у 2005 році та повністю змінений Законом України від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності 15 грудня 2017 року. Більшість положень, які стосуються цієї справи, є такими самими. Проте у новій редакції 2017 року було внесено зміни до нумерації положень і формулювання частини з них. На момент зупинення адміністративними судами проваджень у справах заявників діяла редакція Кодексу 2005 року (зі змінами). У подальших пунктах спочатку будуть описані положення редакції 2005 року з посиланням на аналогічні положення нової редакції 2017 року (далі - Кодекс у редакції 2005 року та Кодекс у редакції 2017 року відповідно).

2. Роль Конституції України та практики ЄСПЛ в адміністративному судочинстві

83.Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" 2006 року передбачає, що суди при розгляді справ мають застосовувати положення Конвенції та Протоколів до неї, а також практику Суду як джерело права.

84.Стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України" 2004 року передбачає, що міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення національного законодавства.

85. Частини перша та друга статті 8 Кодексу у редакції 2005 року передбачали, що суди керуються принципом верховенства права і повинні застосовувати цей принцип з урахуванням практики ЄСПЛ. Частина третя статті 8 передбачала, що позивачі мали право посилатися безпосередньо на положення Конституції України. Стаття 6 Кодексу у редакції 2017 року містить аналогічні норми.

86.Частина четверта статті 9 Кодексу у редакції 2005 року передбачала, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України суд має застосовувати останню, а у разі суперечності між правовим актом, який має вищу юридичну силу, та тим, що має меншу юридичну силу, суд застосовує акт, який має вищу юридичну силу. Частина третя статті 7 Кодексу у редакції 2017 року містить аналогічну норму.

87. Частина п’ята статті 9 Кодексу у редакції 2005 року передбачала, що у разі виникнення в суду сумніву щодо відповідності закону Конституції України суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності.

88.Частина четверта статті 7 Кодексу у редакції 2017 року стосовно того самого питання передбачає, що у випадку, якщо суд доходить висновку про неконституційність закону, він не застосовує такий закон, а повинен застосовувати безпосередньо норми Конституції України. У таких випадках після винесення рішення у справі суд повинен звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону.

3. Зупинення провадження

89.Пункт 3 частини першої статті 156 Кодексу у редакції 2005 року передбачав, що суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства. Провадження зупинялося до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Частина четверта статті 156 передбачала, що ухвала про зупинення провадження могла бути оскаржена. Провадження мало бути поновлено за клопотанням сторін або за ініціативою суду, якщо відпали обставини, які були підставою для зупинення провадження (частина п’ята статті 156).

90. Кодекс у редакції 2017 року містить дещо подібні норми стосовно зупинення та поновлення провадження (пункт 3 частини першої статті 236 та стаття 237 відповідно).

4. Строки оскарження

91. Частина третя статті 186 передбачає, що ухвали судів першої інстанції можуть бути оскаржені протягом п’яти днів з дня їхнього проголошення.

F. Національна практика

1. Рішення Верховного Суду від 18 вересня 2018 року

92. Це було рішення Касаційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року у справі "І.С. проти Вищої ради правосуддя" (I.S. v. the High Council of Justice), справа № 800/186/17.

Позивач, пан І.С., був суддею Верховного Суду. Він також був головою Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з вересня 2010 року по 11 квітня 2014 року, коли його повноваження на цій посаді закінчилися з набранням чинності Законом України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (див. пункт 79).

У квітні 2017 року у зв’язку з його колишнім членством у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України Вища рада правосуддя (далі - ВРП) звільнила позивача з посади судді Верховного Суду відповідно до Закону "Про очищення влади" за правилами одного року та періоду "Євромайдану". Заявник звернувся зі скаргою до Вищого адміністративного суду України, який діяв як суд першої інстанції. Він стверджував, що рішення ВРП суперечило положенням Конституції України, в яких міститься вичерпний перелік випадків, коли суддя може бути звільнений, та вичерпний перелік діяльності, несумісної з посадою судді. Він також стверджував, що його звільнення відповідно до Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", а потім відповідно до Закону "Про очищення влади" порушили положення Конституції України, яким забороняється притягнення до юридичної відповідальності одного виду за те саме порушення двічі (див. пункт 71).

Відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" 2016 року Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність, а його функції було передано Касаційному адміністративному суду, який є частиною Верховного Суду. Касаційний адміністративний суд було створено на початку 2018 року.

Касаційний адміністративний суд задовольнив позов позивача і скасував рішення ВРП. Він встановив, що після порушення провадження щодо звільнення позивача відповідно до Закону "Про очищення влади" позивач поінформував ВРП, що хотів звільнитися за власним бажанням. Проте ВРП не задовольнила його заяву про відставку і натомість продовжила провадження щодо його звільнення відповідно до Закону "Про очищення влади" за менш сприятливих умов. Це було непропорційно, оскільки мета Закону "Про очищення влади" полягала у звільненні певних категорій державних службовців з їхніх посад, а не в їхньому покаранні, і ця мета могла бути досягнута шляхом задоволення заяви позивача про відставку.

Водночас касаційний суд відхилив аргументи позивача, які ґрунтувалися на положеннях Конституції щодо незворотності дії законів і забороні притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі. Він дійшов висновку, що люстраційні заходи не були формою правової, зокрема кримінальної, відповідальності. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не у притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

2. Практика, наведена Урядом

93. У своїх зауваженнях у цій справі Уряд навів декілька прикладів з національної практики (узагальнена у пунктах 94-100). Він надав додаткові посилання на практику (наведена у пунктах 101 і 102), які демонстрували подальший розвиток національної практики, у своїх зауваженнях у групі справ "Богуцький та інші проти України" (Bogutskyy and Others v. Ukraine) (заява № 22699/16 та 4 інші), які також стосувалися процесу люстрації в Україні. Про ці заяви було повідомлено 14 березня 2018 року. Юрист, який представляє другого-п’ятого заявників у цій справі, також представляв більшість заявників у згаданій групі справ.

(а) Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року у справі № 826/1003/17 щодо звільнення посадової особи відповідно до положення Закону "Про очищення влади" про колишніх посадових осіб Комуністичної партії та працівників КДБ (частина четверта статті 3 Закону "Про очищення влади" , див. підпункт (ііі) пункту 75)

94. Суд скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2017 року про зупинення провадження у справі до ухвалення рішення Конституційним Судом України щодо конституційності Закону "Про очищення влади" та направив справу на розгляд по суті. Апеляційний суд підкреслив, що Закон "Про очищення влади" був застосовним до справи та залишався чинним на час подій. Конституція України передбачала, що закони, визнані неконституційними, втрачають чинність з дати ухвалення Рішення Конституційного Суду України. Апеляційний суд дійшов висновку, що жодне Рішення Конституційного Суду України у справі щодо конституційності Закону "Про очищення влади" не вплине на справу позивача.

(b) Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року у справі № 826/3328/16 щодо звільнення заступника районного прокурора відповідно до положення Закону "Про очищення влади", застосовного до посадових осіб, які обіймали відповідні посади у період "Євромайдану" (див. пункт 74)

95. Адміністративний суд задовольнив позов позивача та скасував рішення прокуратури про застосування до нього положень Закону "Про очищення влади". Він встановив, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення позивач був мобілізований до Збройних Сил України та брав участь у бойових діях у Донецькій та Луганській областях, а тому був захищений положенням Кодексу законів про працю України, яким заборонялося звільнення осіб, що проходили військову службу. Крім того, суд встановив, що оскаржуване рішення було прийнято з порушенням ухвали місцевого суду Донецької області про тимчасову заборону звільнення позивача під час проходження ним служби у Збройних Силах України.

18 квітня 2017 року Київський адміністративний апеляційний суд залишив постанову Окружного адміністративного суду без змін.

(c) Постанови Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та 26 квітня 2017 року у справі № 813/1030/15 щодо звільнення працівників поліції

96. Позивача, працівника Державної автомобільної інспекції України, було звільнено відповідно до Закону "Про очищення влади" за те, що він нібито склав протокол про адміністративне правопорушення щодо учасника подій "Євромайдану" (див. підпункт (і) пункту 75).

10 серпня 2015 року провадження у справі було зупинено до ухвалення Рішення Конституційним Судом України щодо конституційності Закону "Про очищення влади". Проте 30 грудня 2016 року позивач звернувся з клопотанням про поновлення провадження, стверджуючи, що затримка у розгляді справи порушувала право на розгляд справи упродовж розумного строку.

21 лютого 2017 року суд вирішив поновити розгляд справи та 26 квітня 2017 року ухвалив рішення по суті. Він визнав звільнення незаконним, оскільки передбачена Законом "Про очищення влади" перевірка проведена не була та не було доказів, що особа, стосовно якої позивач склав протокол про адміністративний арешт, була протестувальником "Євромайдану".

(d) Постанова Верховного Суду України від 18 жовтня 2016 року у справі № П/800/63/16 щодо судді Вищого господарського суду України

97. Суддя оскаржив рішення Вищої ради юстиції, яким до ВРУ було внесено подання про його звільнення відповідно до Закону "Про очищення влади", оскільки він обіймав посаду у Вищій раді юстиції або Вищій кваліфікаційній комісії суддів України протягом однорічного періоду. Верховний Суд України скасував ухвалу Вищого адміністративного суду України про зупинення провадження до ухвалення рішення Конституційним Судом України. Верховний Суд України обґрунтував це тим, що суддя, головним чином, стверджував, що положення Закону "Про очищення влади" за своїм визначенням не застосовувалися до нього, а тому підстави для його позову мали індивідуальний характер, і його справа могла розглядатися незалежно від провадження у Конституційному Суді України.

(e) Ухвала Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 12 квітня 2016 року у справі № 826/24337/15 щодо позову колишнього керівника митної служби про поновлення на посаді

98. Окружний адміністративний суд міста Києва своєю ухвалою, яку 18 лютого 2016 року-5 залишено без змін Київським апеляційним адміністративним судом, зупинив провадження до закінчення провадження у Конституційному Суді України. ВАСУ задовольнив касаційну скаргу позивача та скасував ці ухвали. Суд зазначив, що позивача було звільнено із загальним посиланням на Закон "Про очищення влади", тоді як Конституційний Суд України розглядав питання конституційності лише окремих положень Закону "Про очищення влади". Отже, висновок судів нижчих інстанцій про неможливість продовження розгляду справи був передчасним.

(f) Ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року у справі № 815/1745/15 щодо звільнення працівника податкової служби

99. Цією ухвалою суд поновив за клопотанням позивача провадження у справі, яке було зупинено 29 квітня 2015 року. Суд зазначив, що тримісячний строк для розгляду справи Конституційним Судом України було перевищено. Це призвело до порушення права позивача на розгляд його справи адміністративними судами, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Суд зазначив, що відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України мав повноваження визнавати закони неконституційними лише ex nunc. До того Закон "Про очищення влади" залишався чинним, а справи мали вирішуватися на підставі чинного законодавства. Водночас, якщо Конституційний Суд України зрештою визнав би Закон неконституційним, сторони мали б право подати клопотання про поновлення провадження за нововиявленими обставинами.

(g) Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 липня 2016 року у справі № 823/739/16

100. Справа стосувалася поновлення на посаді колишньої посадової особи Департаменту агропромислового розвитку обласної державної адміністрації. Суд залишив без задоволення клопотання позивача про зупинення провадження до вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності Закону "Про очищення влади". Суд зазначив, що хоча позивача було звільнено відповідно до Закону "Про очищення влади", не було зазначено, яке положення було до нього застосоване. Оскільки сторони мали право подавати клопотання про поновлення провадження у випадку ухвалення Конституційним Судом України Рішення щодо неконституційності відповідних положень Закону "Про очищення влади", таке рішення не було необхідним для вирішення справи в адміністративних судах.

(h) Постанова Одеського адміністративного апеляційного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 815/2163/15

101. Позивач обіймав посаду заступника прокурора Печерського району міста Києва з травня 2012 року по липень 2014 року та згодом з листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року. У березні 2015 року його було звільнено з посади прокурора Приморського району міста Одеси на підставі правила періоду "Євромайдану" Закону "Про очищення влади". 14 грудня 2015 року Одеський окружний адміністративний суд залишив його позов про поновлення на посаді без задоволення.

Апеляційний суд скасував цю постанову, визнав звільнення заявника протиправним і поновив його на посаді, оскільки його звільнення лише через те, що він обіймав певну посаду, порушило конституційний принцип презумпції невинуватості та пункт 2 статті 6 Конвенції, оскільки позивача de facto було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за відсутності рішення суду, яким би було встановлено його вину. Закон "Про очищення влади" ретроспективно запровадив нові підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посад державної служби, які суперечили конституційним принципам незворотності дії законів і забороні звуження обсягу прав. Жодних доказів будь-яких дій позивача, які б доводили, що він сприяв протиправній діяльності, визначеній у частині другій статті 1 Закону "Про очищення влади" , не було. Суд також дійшов висновку, що його звільнення було непропорційним і порушило конституційний принцип рівного доступу до державної служби, який у національному законодавстві відповідав праву на повагу до приватного життя відповідно до статті 8 Конвенції.

(i) Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2018 року у справі № 826/6555/15

102. Справа стосувалася звільнення колишньої заступниці начальника Миколаївської митниці. Суд визнав незаконним її звільнення відповідно до Закону "Про очищення влади" та поновив її на посаді. З лютого 2011 року по липень 2014 року вона обіймала посаду заступника начальника Кримської митниці. Суд встановив, що ці посади не підпадали під дію правила однорічного періоду Закону "Про очищення влади".

3. Практика, наведена заявниками

103. Перший заявник надав такі приклади національної практики щодо посадових осіб, звільнених відповідно до Закону "Про очищення влади". Зокрема, він посилався на такі рішення:

(i) ухвали Волинського та Кіровоградського окружних адміністративних судів (від 23 червня 2017 року у справі № 803/173/16 та від 27 квітня 2017 року у справі № П/811/1275/15 відповідно) та ухвалу Одеського адміністративного апеляційного суду (від 26 вересня 2017 року у справі № 815/2163/15), якими суди відмовили у поновленні проваджень після зупинення;

(ii) ухвали ВАСУ від 26 травня 2016 року у справах № K/800/39325/15 та № K/800/1649/16. Ці справи стосувалися позовів двох звільнених посадових осіб проти Державної фіскальної служби України та прокуратури відповідно. ВАСУ зупинив касаційні провадження щодо перегляду рішень судів нижчих інстанцій до розгляду Конституційним Судом України питання конституційності Закону "Про очищення влади";

(iii) ухвали ВАСУ від 12 липня 2017 року у справі № K/800/5726/16 та від 12 вересня 2017 року у справі № K/800/2125/17, якими ВАСУ за аналогічних обставин зупинив провадження.

III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ МАТЕРІАЛИ

А. Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи "Про заходи, спрямовані на ліквідацію спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів"

104. 27 червня 1996 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила Резолюцію № 1096 (1996) "Про заходи, спрямовані на ліквідацію спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів" (далі - Резолюція ПАРЄ). Відповідна частина цієї резолюції передбачає:

"1. Зі спадщиною колишніх комуністичних тоталітарних систем упоратися нелегко. На інституційному рівні ця спадщина містить у собі (надмірну) централізацію, мілітаризацію інститутів громадянського суспільства, бюрократизацію, монополізацію та надмірне регулювання; на рівні суспільства вона сягає від колективізму та конформізму до сліпої покори та інших тоталітарних моделей мислення. За таких умов важко відновити цивілізовану, ліберальну державу, засновану на принципі верховенства права, у зв’язку з цим необхідно ліквідувати і подолати старі структури та моделі мислення. …

4. Так, під час ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем демократична держава, заснована на принципі верховенства права, має застосовувати процесуальні засоби, притаманні такій державі. Вона не може застосовувати будь-які інші засоби, оскільки тоді вона буде не краща за тоталітарний режим, який має бути ліквідований. Демократична держава, заснована на принципі верховенства права, має у своєму розпорядженні достатньо засобів для забезпечення правосуддя та покарання винних, проте вона не може та не повинна піддаватися прагненню помститися, замість того, щоб домогтися правосуддя. Натомість держава повинна поважати права людини і основоположні свободи, такі як право на справедливий суд і право бути почутим, і ці права повинні поширюватися навіть на тих людей, які, коли вони були при владі, самі їх не дотримувалися. Держава, заснована на принципі верховенства права, також може захистити себе від відродження комуністичної тоталітарної загрози, оскільки має у своєму розпорядженні достатню кількість засобів, які не суперечать правам людини і принципу верховенства права та ґрунтуються на застосуванні як кримінальних, так і адміністративних норм. …

7. Асамблея також рекомендує, щоб злочинні діяння, вчинені окремими особами під час комуністичного тоталітарного режиму, переслідувалися й каралися згідно з нормами кримінального законодавства. Якщо кримінальне законодавство передбачає строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за деякі злочини, цей строк може бути продовжений, оскільки це є лише процесуальним, а не матеріальним питанням. Проте прийняття та застосування кримінального законодавства, що має зворотню дію в часі, є неприпустимим. З іншого боку, дозволяється судовий розгляд та покарання будь-якої особи за будь-яку дію або бездіяльність, яка на час її вчинення не становила кримінальне правопорушення згідно з національним законом, але вважалася кримінальним правопорушенням відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями…

...

11. Стосовно поводження з особами, які не вчинили жодних злочинів, за які вони могли б бути притягнуті до відповідальності відповідно до пункту 7, але які, тим не менш, обіймали високі посади під час колишніх тоталітарних комуністичних режимів і підтримували їх, Асамблея зазначає, що деякі держави визнали за необхідне вжити адміністративних заходів, таких як закони про люстрацію або декомунізацію. Метою цих заходів є відсторонення таких осіб від здійснення державної влади, якщо їм не можна її довірити відповідно до демократичних принципів, оскільки вони не продемонстрували свою прихильність до них у минулому, і не мають бажання й мотивів дотримуватися їх сьогодні.

12. Асамблея підкреслює, що, загалом, ці заходи можуть будуть сумісні з принципами демократичної держави, заснованої на принципі верховенства права, за умови дотримання певних критеріїв. По-перше, провина, яка є індивідуальною, а не колективною, має бути доведена у кожному окремому випадку, що підкреслює необхідність в індивідуальному, а не колективному застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості, доки не буде встановлено вину, і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Метою таких заходів у жодному разі не може бути помста, а також не допускається політичне або соціальне зловживання результатами люстраційного процесу. Мета люстрації полягає не в покаранні тих осіб, які вважаються винними, - що є завданням прокурорів, які використовують кримінальне законодавство,- а в захисті новоствореної демократії.

13. Так, Асамблея вважає за необхідне забезпечити, щоб закони про люстрацію й подібні адміністративні заходи відповідали вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права, та зосередили увагу на боротьбі із загрозами основоположним правам людини та процесу демократизації. Будь ласка, ознайомтеся з "Керівними принципами для забезпечення відповідності законів про люстрацію та аналогічних адміністративних норм вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права.".

В. Керівні принципи для забезпечення відповідності законів про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ)

105. У Керівних принципах ПАРЄ, підтверджених у наведеній в попередньому пункті Резолюції, зазначається:

"Щоб відповідати вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед, люстрація повинна бути спрямована на загрози основоположним правам людини і процесу демократизації; помста ніколи не може бути метою таких законів, також не допускається політичне або соціальне зловживання результатами люстраційного процесу. Мета люстрації полягає не в покаранні тих осіб, які вважаються винними, - що є завданням прокурорів, які використовують кримінальне законодавство, - а в захисті новоствореної демократії.

a. Люстрація має здійснюватися спеціально створеною незалежною комісією шанованих суспільством громадян, запропонованих главою держави та затверджених парламентом;

b. Люстрація може бути застосована тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб’єкт люстрації, створенню вільної демократії, зокрема шляхом використання конкретної посади, яку обіймає цей суб’єкт, для порушення прав людини або блокування демократичних процесів;

c. Люстрація не може бути використана для покарання, відплати або помсти; покарання може накладатися тільки за минулу злочинну діяльність на підставі чинного Кримінального кодексу України та відповідно до усіх процедур і гарантій кримінального переслідування;

d. Люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких є всі підстави вважати, що суб’єкти, які їх обіймають, становитимуть значну небезпеку для прав людини і демократії, тобто посади державної служби, які передбачають значну відповідальність за визначення або виконання державної політики та заходів, що стосуються внутрішньої безпеки або щодо посад державної служби, які передбачають надання наказу та/або вчинення порушення прав людини, таких як правоохоронні органи, служба безпеки і розвідки, судові органи та прокуратура;

...

g. Позбавлення посади на підставі люстрації не може тривати довше п’яти років, оскільки не має недооцінюватися здатність людини до позитивних змін в її ставленні та звичках; рекомендується, щоб люстраційні заходи закінчилися не пізніше 31 грудня 1999 року, оскільки до того часу нова демократична система має зміцнитися в усіх колишніх комуністичних тоталітарних країнах;

h. Особам, які віддавали накази, вчиняли або значною мірою сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, може бути заборонено обіймати посади; якщо органом було вчинено серйозні порушення прав людини, то вважається, що його член, працівник або уповноважений був учасником цих порушень, якщо він обіймав високу посаду в цьому органі, допоки він не зможе довести, що не брав участі в плануванні, керівництві чи здійсненні таких політики, практик або дій;

i. Ніхто не повинен піддаватись люстрації виключно через членство або діяльність на користь будь-якій організації, які були законними на момент такого членства або діяльності (крім випадків, зазначених у підпункті "h"), або через особисті погляди чи переконання;

...

k. Люстрація "свідомих співробітників" допустима лише щодо осіб, які разом з органами державної влади (такими як спецслужби) дійсно брали участь у серйозних порушеннях прав людини, які фактично заподіяли шкоду іншим особам, та які знали або повинні були знати, що їхня поведінка заподіє шкоду;

...

m. У жодному разі особа не може бути люстрована без забезпечення повного належного процесуального захисту, у тому числі, але не обмежуючись, права на захисника (призначається, якщо суб’єкт не може оплатити), на ознайомлення та оскарження зібраних проти неї доказів, на доступ до всіх доказів, що підтверджують або спростовують її провину, на надання власних доказів, на проведення за її вимогою відкритого засідання, та право на оскарження до незалежного суду.".

С. Венеціанська комісія

1. Висновок щодо конституційних змін в Україні в 2010 році

106. На своїй 85-тій Пленарній сесії (17-18 грудня 2010 року) Венеціанська комісія схвалила висновок "Про конституційну ситуацію в Україні". У відповідних частинах зазначено:

"9. Конституція 1996 року встановила президентсько-парламентську форму правління …

12. Однак, на практиці, Конституція України 1996 року призвела до концентрації влади в руках Президента і до постійної конфронтації між законодавчою та виконавчою гілками влади …

15. Конституція України 1996 року була змінена в грудні 2004 року Законом України "Про внесення змін до Конституції України" № 2222. Конституційні зміни надали потужний імпульс для трансформації української політичної системи з президентсько-парламентської системи до більш парламентської.

...

22. У лютому 2010 року п. Янукович переміг на президентських виборах у країні. Проте під час формування нового Уряду виникли деякі труднощі, оскільки чисельний склад коаліції (у складі "Партії регіонів" Президента Януковича, однойменного блоку В. Литвина та Комуністичної партії) був на сім голосів меншим необхідної більшості з 226 членів. На початку березня Верховна Рада України внесла зміни до Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" в частині формування правлячої коаліції. Нові положення передбачали, що парламентська більшість створюється окремими депутатами, які підтримують таку коаліцію. Ці зміни Регламенту дозволили сформувати нову правлячу коаліцію.

...

25. Згодом, у липні 2010 року, 252 народних депутатів України звернулися до Конституційного Суду України з поданням про визнання такими, що не відповідають Конституції України, [змін до Конституції України 2004 року].

26. 30 вересня 2010 року КСУ ухвалив Рішення про визнання Закону № 2222 неконституційним (далі - Рішення від 30 вересня) "через порушення встановленої Конституцією України процедури його розгляду та прийняття". Головний аргумент полягав у перевищенні Верховною Радою України своїх повноважень, закріплених у статті 159 Конституції України, оскільки вона не може змінити Конституцію України без висновку Конституційного Суду України.

27. Рішення від 30 вересня Конституційного Суду України ґрунтується виключно на [тому, що зміни 2004 року не було перевірено Конституційним Судом України]. Суд не розглянув, чи могли ці зміни бути визнані [неконституційними по суті, оскільки на той момент вони мали бути перевірені судом].

28. З огляду на обґрунтування Конституційного Суду України в Рішенні від 30 вересня вбачається, що з 01 жовтня 2010 року в Україні діяла Конституція 1996 року.

...

34. Комісія також із деяким подивом зазначила, що Рішення від 30 вересня не містить посилань на рішення від лютого 2008 року, [яким Конституційний Суд України вже відмовив у розгляді питання конституційності зазначених змін до Конституції України].

35. Вона також вважає вельми незвичайним, що такі далекосяжні конституційні зміни, які, зокрема, передбачають зміну політичної системи країни - від парламентської системи до парламентсько-президентської - були визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України через 6 років. Втім Комісія зазначає, що ні Конституція України, ні Закон України "Про Конституційний Суд України" не передбачають граничного строку для оскарження конституційності закону до КСУ.

36. Оскільки конституційні суди зобов’язані діяти в рамках Конституції та не можуть мати переважаючий вплив у порівнянні з нею, такі рішення порушують важливі питання щодо демократичної законності та верховенства права.

37. Очевидно, що зміна політичної системи країни, яка ґрунтується на рішенні конституційного суду, не має такої законності, якої можна досягнути тільки в результаті звичайної конституційної процедури внесення змін до конституції та попереднього відкритого й всебічного громадського обговорення ...".

2. Проміжний висновок щодо Закону "Про очищення влади"

107. На своїй 101-й Пленарній сесії (12-13 грудня 2014 року) Венеціанська комісія схвалила проміжний висновок щодо Закону "Про очищення влади":

"32. Партійна приналежність, політичні та ідеологічні причини не повинні використовуватися як підстави для застосування люстраційних заходів, оскільки стигматизація та дискримінація політичних опонентів не є прийнятними засобами політичної боротьби в державі, заснованій на принципі верховенства права.

...

63. Насамкінець, як зазначено у статті 1.2 Закону України "Про очищення влади", "люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності".

64. Закон України "Про очищення влади" не відповідає цим вимогам. За винятком осіб, зазначених у частинах п’ятій, шостій і сьомій статті 3, встановлення індивідуальної вини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовуються до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винуватості. Тоді як цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, які обіймали високі посади в комуністичний період і у деяких найважливіших державних установах під час правління п. Януковича (вищі посади), у всіх інших випадках вина має бути доведена на підставі оцінки індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати посади державної служби, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, несумісного з нормами у сфері прав людини. Тому люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів.

...

76. Існує дублювання між Законом України "Про очищення влади" і Законом України "Про відновлення довіри до судової влади України" щодо подій на Майдані. Українська влада пояснила, що включення суддів до нового закону було виправдано з двох причин: по-перше, попередній закон виявився неефективним (число заяв, оброблених спеціальною комісією, є незначним); по-друге, попередній закон не дозволяє заборонити зайняття люстрованим суддею посади державної служби. Венеціанська комісія вважає, що якщо попередній закон вважається неефективним, його мають скасувати та замінити новими, більш ефективними нормами, які, однак, будуть належним чином поважати конституційні норми про незалежність суддів. Таке дублювання створює проблеми правової визначеності та ставить питання щодо координації: якщо суддя вже був предметом процедури відповідно до Закону "Про відновлення довіри до судової системи" він чи вона повинні бути захищені від застосування Закону України "Про очищення влади" за принципом "ne bis in idem". Якщо жодна процедура ще не була проведена, незрозуміло, яка процедура переважає. Люстрація суддів повинна бути врегульована лише одним законом.

...

98. Відповідно до статті 7 Закону України "Про очищення влади" відомості про осіб, які підлягають люстрації, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення цього Закону. Цей реєстр формується та ведеться Міністерством юстиції України. Крім того, ця інформація щодо заборон відповідно до частини четвертої статті 1 також публікується на веб-сайті Міністерства юстиції України, який надає вільний доступ до відомостей про персональні дані осіб і результати перевірки.

99. Це положення є проблематичним. Венеціанська комісія вже зазначала, що "оприлюднення відомостей до ухвалення рішення суду є проблематичним у розумінні статті 8 ЄКПЛ. Негативний вплив такого оприлюднення відомостей на репутацію особи навряд чи може бути усунений пізніше вилученням відомостей з реєстру, а потерпілий не має засобів для свого захисту від такого негативного впливу. Останнє може бути пропорційним заходом, необхідним у демократичному суспільстві, коли співпраця встановлюється остаточно, але не раніше. Тому оприлюднення має відбуватися тільки після ухвалення рішення суду".

100. Закон України "Про очищення влади" не гарантує, що оприлюднення дозволяється тільки після остаточного рішення суду; як таке, призводить до очевидних проблем сумісності зі статтею 8 ЄКПЛ. У зв’язку з цим до відповідних положень повинні бути внесені зміни.

...

104. Комісія дійшла таких основних висновків:

a) Застосування люстраційних заходів до періоду правління радянської комуністичної влади через стільки років після закінчення цього режиму та набрання чинності демократичної конституції в Україні потребують переконливих причин для виправдання наявності конкретної загрози, яку колишні комуністи наразі становлять для демократії; Комісія вважає, що важко виправдати таку пізню люстрацію.

b) Застосування люстраційних заходів щодо недавнього періоду, упродовж якого п. Янукович був Президентом України, зрештою поставить під сумнів реальне функціонування положень Конституції та законодавства України, як демократичної держави, заснованої на принципі верховенства права.

c) Закон України "Про очищення влади" містить кілька серйозних недоліків і потребує перегляду принаймні таких положень:

- Люстрація повинна стосуватися тільки посад, які дійсно можуть становити значну загрозу для прав людини та демократії; перелік посад, які підлягають люстрації, має бути переглянутий.

- Вина має бути доведена у кожному конкретному випадку та не може припускатися на підставі лише приналежності до категорії органів державної влади; критерії для люстрації мають бути переглянуті;

- Відповідальність за проведення процесу люстрації повинна бути знята з Міністерства юстиції України та покладена на спеціально створену незалежну комісію за активної участі громадянського суспільства.

- Процедура люстрації повинна поважати гарантії справедливого судового розгляду (право на захисника, рівність сторін, право бути вислуханим особисто); судове провадження має призупиняти адміністративне рішення щодо люстрації до ухвалення остаточного рішення; Закон України "Про очищення влади" має прямо передбачати ці гарантії.

- Люстрація суддів повинна регулюватися лише одним законом, а не законами, які дублюються, та здійснюватися лише з повним урахуванням конституційних положень, що гарантують їхню незалежність, і тільки Вища рада юстиції має нести відповідальність за будь-яке звільнення судді.

- Відомості про осіб, що підлягають люстраційним заходам, мають оприлюднюватися тільки після ухвалення остаточного рішення суду.

105. Українські влада погодилася, що Закон України "Про очищення влади" потребує вдосконалення для відповідності міжнародним стандартам, і звернулася за допомогою до Венеціанської комісії. Комісія схвалює прагнення української влади та готова надати свою підтримку у внесенні змін до Закону України "Про очищення влади.".

3. Остаточний висновок щодо Закону "Про очищення влади"

108. На своїй 103-ій Пленарній сесії (19-20 червня 2015 року) Венеціанська комісія схвалила свій остаточний висновок щодо Закону "Про очищення влади". У його відповідних частинах зазначено: "6. У квітні 2015 року Венеціанська комісія отримала від української влади низку проєктів змін до Закону України "Про очищення влади", поданого до Верховної Ради України … Ці зміни розглядаються та ще не були офіційно прийняті. Однак, у цьому Остаточному висновку вони враховуються під час оцінки Закону …

...

A. Цілі Закону України "Про очищення влади"

23. Закон України "Про очищення влади" відрізняється від люстраційних законів, прийнятих в інших країнах Центральної та Східної Європи, ширшою сферою застосування. Він спрямований на досягнення двох різних цілей. Перша - захист суспільства від осіб, які через свою поведінку в минулому можуть заподіяти шкоду новоствореному демократичному режиму. Друга - очищення органів державної влади від осіб, які були причетні до широкомасштабної корупції. Термін "люстрація" в його традиційному розумінні охоплює тільки перший процес.

24. Венеціанська комісія визнає, що дві цілі, які переслідує Закон України "Про очищення влади", є правомірними.

25. Нова демократична держава повинна мати вагомі підстави для тимчасового відсторонення від державної служби осіб, які обіймали посади високого рівня за попереднього недемократичного режиму чи які були причетні до вчинення тяжких порушень прав людини. Такі дії зменшують ризик, що новий режим буде повалено або із самого початку заплямовано недемократичними практиками. Це зміцнює довіру громадськості до нової влади та дозволяє суспільству отримати новий, свіжий старт. Водночас важливо пам’ятати, що люстрація не є та не має бути різновидом кримінального переслідування. Її не потрібно використовувати як заміну кримінальному покаранню, коли таке покарання є обгрунтованим, або як засіб помсти чи відплати.

26. Антикорупційні заходи також відіграють важливу роль у будівництві демократичного суспільства. До того ж, окрім руйнування національної економіки, корупція може становити загрозу безпеці. Вона також негативно впливає на довіру до органів державної влади та на соціальну згуртованість у суспільстві. Упродовж деякого часу корупція в Україні була надзвичайно поширеною проблемою з тенденцією до зростання. За індексом сприйняття корупції організації "Transparency International" у 2014 році Україна посіла 142 місце зі 175 країн.

Боротьба з корупцією - довготривалий процес. Корупцію важко подолати одноразовим заходом, якщо вона вкоренилася в житті суспільства.

27. Закон України "Про очищення влади" розглядає два виклики, з якими зіткнулася молода українська демократія: недемократичні еліти, лояльні до Президента Януковича, та корумповані посадові особи - в той же час. Водночас він виходить за рамки традиційного визначення процесу люстрації. Під час зустрічей з представниками української влади делегація Венеціанської комісії неодноразово висловлювала думку, що спроба вирішити два завдання в одному законодавчому акті шляхом використання ідентичних засобів не є оптимальним рішенням. Хоча люстрація, з одного боку, та антикорупційні заходи, з іншого, є правомірними, проте не є ідентичними за природою. Вони також не є суб’єктами однакових міжнародних юридичних стандартів і потребують різних заходів для боротьби з ними.

28. Венеційська комісія розуміє, що у специфічному українському контексті інститутилізована корупція була тісно пов’язана та являлася частиною недемократичних практик, що застосовувалися режимом Президента Януковича. Цей режим не був служінням будь-якій конкретній ідеології, а був створений для того, щоб правлячі еліти примножили особисті статки. Широко розповсюджена корупція разом із систематичним зловживанням влади була серед засобів досягнення цієї мети.

...

30. Закон України "Про очищення влади" забороняє певним категоріям осіб обіймати певні посади державної служби. Венеціанська комісія наголошує, що відповідно до концепції "демократії, здатної захистити себе", держава має право відстороняти від доступу до зайняття посад державної служби осіб, які можуть становити загрозу демократичній системі та/або виявилися негідними служити суспільству. Водночас, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Жданока проти Латвії" (<…>), "щоразу, коли держава має намір покластися на принцип "демократії, здатної захистити себе" для виправдання втручання в особисті права, вона має ретельно оцінити масштаби та наслідки цього заходу, щоб переконатися, що /.../ баланс досягнуто" [посилання на рішення у справі "Жданока проти Латвії" [ВП] (<…>) [GC], заява № 58278/00, пункт 100, ЄСПЛ 2006-IV]. Так, правове регулювання введення обмежень на доступ до посад державної служби має бути чітким та несвавільним за характером і має відповідати принципу пропорційності.

B. Особи, до яких застосовується Закон

1. Посади, які підпадають під очищення

31. Посади, які підлягають очищенню, перелічені у статті 2 Закону. Ці посади не можуть обіймати особи, що підпадають під статтю 3 Закону. Особи, які наразі обіймають ці посади, вже були перевірені чи будуть перевірені найближчим часом відповідно до графіку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Якщо вони визнають, або буде виявлено, що вони належать до однієї з визначених статтею 3 категорій, вони мають бути негайно звільнені з посад. Кандидати на ці посади будуть перевірені, та, якщо вони підпадатимуть під одну з категорій, зазначених у статті 3, їм буде відмовлено у призначенні.

32. Керівні принципи щодо люстрації 1996 року передбачають, що:

люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких існують вагомі підстави вважати, що суб’єкт, який їх обіймає, становитиме серйозну небезпеку для прав людини та демократії;

люстрація не застосовується до виборних посад; та

люстрація не застосовується до посад у приватних або напівприватних організаціях.

33. Перелік, наведений у статті 2 Закону, охоплює досить широке коло посад у всіх сферах державного управління (уряд, прокуратура, суди, збройні сили, правоохоронні органи тощо). За оцінкою Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка загалом Закон має бути застосований до приблизно одного мільйона осіб. Однак, щоб довести, що вплив люстраційних заходів (у першому значенні цього терміну) на державну службу не буде таким значним, як здається, українська влада надала Венеціанській комісії статистичну оцінку відсотка державних службовців, які ймовірно будуть люстровані на тій підставі, що вони обіймали конкретні посади в Генеральній прокуратурі України (337-1348 із 20 367 загального числа посад), Міністерстві внутрішніх справ України (372-1488 із 210 000 загального числа посад) і Державній фіскальній службі України (335-1340 із 58 826 загального числа посад). Як було зазначено у Проміжному висновку, Венеціанська комісія застерігає, що застосування Закону до широкого кола осіб спричинить багато проблем. Це призведе не лише до ризику порушення основоположних прав людини, але і вплине на функціонування всього сектору української державної служби та соціальну стабільність, що може спричинити серйозне неприйняття і спровокувати злість у тих, хто працював за часів колишнього режиму та був відсторонений від виконання обов’язків державного службовця у непропорційний спосіб. Широкомасштабний люстраційний процес може призвести до величезного бюрократичного перенавантаження та створити атмосферу загального страху й недовіри.

...

50. Частинами першою та другою статті 3 передбачено застосування заборони до певних осіб на тій підставі, що вони обіймали посади під час президентства Віктора Януковича у 2010-2014 роках (1) або під час подій на Майдані на межі 2013-2014 років (2). Заборона, застосування якої ґрунтується виключно на посаді, яку обіймала особа, a priori не суперечить міжнародним стандартам, за умови, якщо вона стосується посад в установах, відповідальних за серйозні порушення прав людини та винних у серйозному зловживанні службовим становищем. Венеціанська комісія недостатньо переконана, що всі посади, зазначені в частинах першій та другій статті 3, відповідають цій вимозі. Однак, вона зазначає, що українська влада краще може оцінити, які органи державної влади відіграли значну роль у недемократичних процесах упродовж двох зазначених періодів.

51. Встановлені частиною першою статті 3 часові рамки - обіймання посади "сукупно не менше одного року з 25 лютого 2010 року до 22 лютого 2014 року" - вимагають певного обґрунтування. Ураховуючи, що частина перша статті 3 застосовується, головним чином, до посад вищого корпусу у державному апараті, незрозуміло, для чого потрібен такий мінімальний період обіймання цих посад і чому таким мінімальним періодом було встановлено один рік.

...

68. Як Венеціанська комісія зазначила у своєму Проміжному висновку, Закон України "Про очищення влади" "має на меті врегулювати два різні періоди недемократичної влади в країні: Радянський комуністичний режим і "узурпацію влади Президентом Януковичем" (пункт 25).

69. Щодо першого періоду Венеціанська комісія наголосила, що "мають бути наведені переконливі підстави для виправдання люстрації осіб, які мали відношення до комуністичного режиму" (пункт 37). Навіть після ґрунтовного обміну думками з представниками української влади сумніви щодо існування таких переконливих підстав все ще залишаються.

70. Венеціанська комісія знову нагадує, що "люстраційні заходи за своєю природою є тимчасовими, а об’єктивна необхідність в обмеженні індивідуальних прав внаслідок застосування цієї процедури, послаблюється з плином часу" ["Адамсон проти Латвії" (Adamsons v. Latvia), заява № 3669/03, пункт 116, від 24 червня 2008 року]. Тоді як тоталітарний недемократичний характер режиму, який існував у Радянському Союзі до 1991 року, не викликає сумніву, необхідність застосування люстраційних заходів щодо представників цього режиму майже через 25 років після його падіння вбачається спірною. Ймовірно, що деякі представники комуністичного режиму досі становлять загрозу для демократичного режиму України. Проте таке припущення не повинно ґрунтуватися лише на посадах, які вони обіймали до 1991 року. Слід також ураховувати їхню поведінку та діяльність після закінчення зазначеного періоду.

71. Щодо другого періоду, а саме "узурпації влади Президентом України Віктором Януковичем" (частина друга статті 1 Закону), Венеціанська комісія повторює, що "застосування люстраційних заходів у зв’язку з діями, вчиненими після закінчення тоталітарного режиму, може бути виправдано лише з огляду на виняткові історичні та політичні обставини" [посилання на висновок CDL-AD(2012)028, op.cit., пункт 77]. Передусім українська влада має оцінити, чи існували в країні такі виняткові обставини під час і після падіння режиму Януковича. Проте така оцінка та заходи, вжиті Україною, мають поважати права людини та європейські стандарти верховенства права і демократії; та, зрештою, будуть контролюватися європейськими інституціями.

...

IV. ВИСНОВКИ

107. Закон України "Про очищення влади" відрізняється від люстраційних законів, прийнятих в інших країнах Центральної та Східної Європи у тому, що він має ширшу сферу застосування. Він спрямований на досягнення двох різних цілей. Перша - захист суспільства від осіб, які через свою поведінку в минулому можуть становити загрозу новоствореному демократичному режиму. Друга - очищення органів державної влади від осіб, причетних до широкомасштабної корупції. Термін "люстрація" у своєму традиційному розумінні охоплює тільки перший процес.

108. У своєму Проміжному висновку, схваленому в грудні 2014 року, Венеціанська комісія наголосила, що з метою дотримання прав людини, верховенства права та демократії люстрація повинна встановити справедливий баланс між захистом демократичного суспільства, з одного боку, і захистом особистих прав - з іншого. Комісія також звернула увагу на деякі недоліки Закону України "Про очищення влади" 2014 року щодо кола осіб, до яких застосовується Закон (необхідність обмежити люстрацію найважливішими посадами у державі тощо), часової складової (два періоди заборони тощо), управління процесом люстрації (децентралізована процедура, відсутність незалежного органу тощо) і процесуальних гарантій (персональна відповідальність, захист персональних даних осіб, які підлягають люстрації, можливість оскарження у судовому порядку тощо).

109. Українські органи влади погодилися, що Закон потребує доопрацювання, щоб відповідати міжнародним стандартам, і звернулися до Венеціанської комісії за допомогою. У лютому-травні 2015 року відбувся ґрунтовний обмін думками між представниками української влади та Венеціанської комісії. Діалог був конструктивним і допоміг прояснити деякі спірні моменти.

110. У квітні 2015 року Венеціанська комісія отримала від української влади низку проєктів змін до Закону України "Про очищення влади" та інших, пов’язаних з ними законів, зокрема щодо виборчого законодавства, які наразі знаходяться на розгляді у Верховній Раді України. Венеціанська комісія схвалює деякі запропоновані законопроєктом поліпшення, такі як створення центрального органу виконавчої влади з питань люстрації або внесення змін до Єдиного реєстру. Проте навіть зі змінами Закон усе ще містить певні недоліки.

111. Венеціанська комісія хотіла б особливо звернути увагу на такі основні моменти:

...

d) Саме українські органи влади мають визначати, чи всі посади, зазначені [як такі, що підпадають під дію правила однорічного періоду та правила періоду "Євромайдану"] в частинах першій і другій статті 3, відіграли значну роль у зловживанні владою за режиму В. Януковича у 2010-2014 роках або під час подій Майдану на межі 2013-2014 років. Водночас вони повинні враховувати конкретну ситуацію в Україні, одночасно зважаючи, що "якщо органом було вчинено серйозні порушення прав людини, то вважається, що його член, працівник або уповноважений був учасником цих порушень, якщо він обіймав високу посаду в цьому органі" (пункт "h" Керівних принципів).

...

f) Люстрацією слід керувати централізовано. Якщо підтримується децентралізована процедура, компетенція органу виконавчої влади повинна бути посилена (або чітко визначена). Найголовніше, що орган виконавчої влади повинен виконувати функції як органу адміністративного нагляду, відкритого для скарг осіб, які підлягають люстрації. Адміністративний нагляд не повинен замінювати судовий розгляд, який має здійснюватися якомога оперативніше.

112. Люстрація не має замінити собою структурні реформи, спрямовані на посилення верховенства права та боротьбу з корупцією, але може доповнити їх як винятковий захід самозахисту демократії тією мірою, якою він дотримується європейських стандартів у сфері прав людини та верховенства права.".

109. Законопроєкт про внесення змін до Закону "Про очищення влади", на який посилалася Венеціанська комісія (пункти 6 і 110, у пункті 108), прийнято не було.

D. Звіти ОБСЄ щодо виборів 2010 та 2012 років

110. Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ (далі - БДІПЛ) спостерігало за президентськими виборами в Україні, проведеними 17 січня та 07 лютого 2010 року. У відповідних висновках, наведених у короткому змісті Остаточного звіту ОБСЄ/БДІПЛ зі спостереження за виборами, зазначено:

"Проведення виборів Президента України відповідало більшості зобов’язань перед ОБСЄ та іншим міжнародним стандартам проведення демократичних виборів та закріпило успіхи, що були досягнуті, починаючи з 2004 року. Процес був прозорий, а виборці мали справжній вибір, обираючи кандидатів, які представляли різні політичні погляди. Втім, необґрунтовані заяви про масові фальсифікації мали негативний вплив на загальну атмосферу виборів та довіру виборців до процесу.".

111. У заяві щодо попередніх результатів та висновків, оприлюдненій ОБСЄ/БДІПЛ, Парламентськими асамблеями ОБСЄ, Ради Європи і НАТО та Європейським парламентом 29 жовтня 2012 року, зазначалося, що хоча виборці могли обирати різні політичні партії, а день голосування пройшов загалом спокійно та мирно, деякі аспекти передвиборчого періоду стали кроком назад у порівнянні з попередніми національними виборами. Зокрема, ці вибори характеризувалися відсутністю рівних правил гри переважно внаслідок зловживання адміністративними ресурсами, відсутності прозорості передвиборчої агітації та фінансування партій, а також браку збалансованого висвітлення у ЗМІ. Незважаючи на те, що процеси голосування та підрахунку голосів у день виборів загалом отримали позитивну оцінку, обробка підсумків голосування була оцінена негативно майже у половині виборчих округів, де здійснювалося спостереження. У день після голосування достовірність результатів у деяких округах була поставлена під сумнів з урахуванням випадків маніпулювання результатами та інших невідповідностей, що не були виправлені Центральною виборчою комісією або судами.

Е. Європейський парламент

112. 13 грудня 2012 року Європейський парламент ухвалив резолюцію щодо ситуації в Україні, у відповідних частинах якої зазначено:

"Європейський парламент,

1. Висловлює жаль з того факту, що відповідно до тверджень спостерігачів ОБСЄ, ПАРЄ, Парламентської асамблеї НАТО та Європейського парламенту виборча кампанія, виборчий процес і післявиборчий процес не відповідали основним міжнародним стандартам і є кроком назад у порівнянні з загальнонаціональними виборами 2010 року;

2. Зазначає, зокрема, що певні аспекти передвиборчого періоду (затримання опозиційних політичних лідерів, відсутність рівних умов, спричинена, насамперед, зловживанням адміністративними ресурсами, випадками утисків і залякування кандидатів і працівників виборчих комісій, відсутність прозорості у фінансуванні виборчих кампаній і партій, а також відсутність збалансованого висвітлення у ЗМІ) та порушення й затримки у процесі підрахунку голосів і складанні підсумкових протоколів були кроком назад у порівнянні з останніми загальнонаціональними виборами;

3. Наголошує, що тримання під вартою двох лідерів опозиції, Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, а також інших осіб упродовж виборів негативно вплинуло на виборчий процес;

...

5. Занепокоєний зловживанням адміністративними ресурсами та системою фінансування виборчих кампаній, що не відповідало міжнародним стандартам, встановленим Групою держав Ради Європи по боротьбі з корупцією (GRECO); закликає новий Уряд продовжувати посилювати положення закону щодо фінансування партій з метою забезпечення більшої прозорості фінансування та витрат партій, повного звітування про джерела фінансування та обсяги витрат на виборчі кампанії та, зокрема, покарань за порушення положень щодо фінансування виборчих кампаній.".

F. Доповіді Державного департаменту США про ситуацію з правами людини у країнах світу

113. У доповідях Державного департаменту США про ситуацію з правами людини у країнах світу за 2011-2013 роки щодо України зазначено:

2011

"Найбільш серйозною подією у сфері прав людини протягом року були політично вмотивоване затримання, судовий розгляд та засудження колишнього прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко, а також вибіркове переслідування інших високопоставлених членів її уряду. Другою найбільш важливою проблемою у сфері прав людини були заходи уряду, спрямовані на обмеження свободи мирних зібрань. Через політичний тиск суди відмовлялися надавати дозволи на проведення більшості акцій протесту, які критикували уряд. Під час акцій протесту, на проведення яких було надано дозвіл, присутність великої кількості працівників міліції знеохочувала брати у них участь; дії протестувальників були обмежені та відстежувалися органами державної влади. Третя основна проблема полягала у посиленому тиску уряду на незалежні засоби масової інформації, що призвело до конфліктів між власниками ЗМІ та журналістами, а також до самоцензури".

2012

"Найбільш серйозною проблемою у сфері прав людини протягом року залишалося політично вмотивоване позбавлення волі колишніх прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Друга основна проблема полягала в тому, що парламентські вибори 28 жовтня не відповідали міжнародним стандартам справедливості та прозорості. Третя основна проблема у сфері прав людини полягала у посиленому втручанні уряду та тиску на ЗМІ, у тому числі терпимості уряду до посиленого рівня насильства щодо журналістів".

2013

"Найбільш серйозною проблемою у сфері прав людини протягом року стало посилене втручання уряду і тиск на засоби масової інформації, у тому числі терпимість уряду до збільшення рівня насильства щодо журналістів. Друга основна проблема у сфері прав людини полягала у збільшеному тиску на громадянське суспільство, неурядові організації (НУО) та громадських активістів. Третьою основною проблемою була практика політично мотивованих переслідувань і затримань, у тому числі тривале тримання під вартою колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко".

G. Управління Верховного комісара ООН з прав людини

114. У своїй публікації "Інструменти забезпечення верховенства права у постконфліктних державах. Перевірка: основи проведення" (HR/PUB/06/5, 2006) Управління Верховного комісара ООН з прав людини виклало основи проведення перевірок та інституційних реформ, які мали використовувати працівники Організації Об’єднаних Націй під час консультацій щодо підходів до вирішення проблем інституційних та кадрових реформ у постконфліктних державах, шляхом створення процесу перевірки, який би виключав з органів державної влади недобросовісних осіб. У відповідних частинах публікації зазначено (на сторінках 4 та 5):

"Перевірка є важливим аспектом кадрової реформи у країнах перехідного періоду. Перевірка може характеризуватися як оцінка доброчесності для визначення відповідності роботі на державній службі. Доброчесність стосується дотримання працівником міжнародних стандартів у сфері прав людини та професійної поведінки, у тому числі правомірності фінансової діяльності. Державні службовці, які відповідно до міжнародного права несуть персональну відповідальність за грубі порушення прав людини або тяжкі злочини, продемонстрували цілковиту відсутність у них доброчесності та підірвали довіру громадян, яким вони мають служити. Громадяни, зокрема жертви зловживань, навряд чи довірятимуть і покладатимуться на державну установу, яка залишає на посадах або наймає недобросовісних осіб, що кардинально погіршить спроможність установи виконувати свої службові обов’язки. Процеси перевірки спрямовані на усунення з державної служби недобросовісних осіб з метою (відновлення) встановлення довіри громадськості та (повторного) надання законності державним установам.

Доброчесність визначається поведінкою особи. Тому процедури перевірки мають ґрунтуватися на оцінці індивідуальної поведінки. Очищення та інші масштабні звільнення виключно на основі групової чи партійної приналежності, застосовуються, як правило, дуже широко і призводять до звільнення добросовісних державних службовців, які не несуть персональної відповідальності за попередні зловживання. Водночас групові звільнення можуть також застосовуватися до вузького кола осіб і не охоплювати тих, хто вчинив зловживання, але не був членом цієї групи. Таке широке застосування колективних процесів порушує основоположні стандарти належної процедури, та навряд чи призведе до досягнення переслідуваних реформою цілей, оскільки може призвести до звільнення працівників, чий досвід є необхідним у постконфліктний чи поставторитарний період, а також призвести до утворення групи незадоволених працівників, здатної підірвати такий перехідний процес.".

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

115. Беручи до уваги схожість предмета решти заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ ПЕРШИХ ТРЬОХ ЗАЯВ У ЦІЛОМУ

А. Доводи сторін

1. Уряд

116. Уряд надав загальні заперечення щодо прийнятності перших трьох заяв у цілому, не проводячи відмінностей між різними скаргами. В якості альтернативи, він стверджував, що заявники не вичерпали доступні національні засоби юридичного захисту або, якщо Суд дійде висновку про відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту, що заявники подали їхні заяви поза межами шестимісячного строку.

(а) Невичерпання національних засобів юридичного захисту

(і) Адміністративні суди

117. Уряд стверджував, що оскарження в адміністративних судах було ефективним засобом юридичного захисту для цілей скарг заявників. Провадження у Конституційному Суді України не перешкоджало розгляду адміністративними судами справ заявників і вирішенню їх по суті. У зв’язку з цим Уряд посилався на низку рішень, в яких національні суди постановили, що провадження у справах щодо застосування Закону "Про очищення влади" (див. пункти 94-100) мали здійснюватися незалежно від провадження у Конституційному Суді України.

118. До того ж, заявники своїми діями або бездіяльністю самі створили таку ситуацію у своїх справах:

(i) жоден із заявників не оскаржував ухвали про зупинення провадження;

(ii) другий і третій заявники самі клопотали про зупинення провадження в їхніх справах (див. пункти 42 і 44);