Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Зоріна та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Лятіф Гусейнов (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 січня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Уряд заперечив проти розгляду комітетом заяв № 24328/08 та № 65898/11. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

4. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

5. Заявники скаржились на неефективне розслідування смертей їхніх родичів, які очевидно померли за підозрілих обставин.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

6. Беручи до уваги схожість порушених за Конвенцією питань, Суд відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду вирішує об’єднати заяви та розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

7. Заявники скаржилися на неефективність розслідування смертей їхніх родичів, які загинули у дорожньо-транспортній пригоді або за обставин, що могли вважатися підозрілими, за відсутності доказів причетності представників держави (відповідні факти заяв наведені у пункті 16 та в таблиці у додатку). Вони посилалися на статтю 2, пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції.

8. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що зазначені скарги мають розглядатися за статтею 2 Конвенції (див. рішення у справі "Ігор Шевченко проти України" (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 38, від 12 січня 2012 року). Відповідна частина цього положення передбачає:

"1. Право кожного на життя охороняється законом. (...)".

A. Прийнятність

9. У заяві № 20295/07 аварія, про яку йдеться, сталася 30 серпня 1996 року, приблизно за один рік до набрання Конвенцією чинності для України 11 вересня 1997 року.

Проте після цієї дати слідство тривало ще п’ятнадцять років та сім місяців. З огляду на це Суд вважає, що стверджуване порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції після 11 вересня 1997 року підпадає під дію часової юрисдикції Суду (див. згадане рішення у справі "Ігор Шевченко проти України" (Igor Shevchenko v. Ukraine), пункти 47 та 48).

10. Суд зазначає, що скарги у цих справах не є явно необґрунтованими у розмінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

1. Доводи сторін

11. Уряд доводив, що Конвенцію порушено не було. Зокрема він зазначив, що слідчі органи негайно порушили кримінальні справи щодо смертей родичів заявників (заяви № 20295/07 та № 24328/08) або здійснили усі необхідні слідчі дії, щоб дійти висновку про відсутність необхідності у розслідуванні (заява № 65898/11 та № 52601/12). Компетентні слідчі органи діяли сумлінно та оперативно; вони здійснили усе можливе для розслідування обставин справ; а тривалість слідства була виправдана необхідністю провести значну кількість слідчих дій.

12. Заявники не погодилися з твердженнями Уряду про проведення ефективного розслідування у їхніх справах. Вони зазначили, що слідчі органи діяли неоперативно та не забезпечили збір доказів, пов’язаних з подіями. Заявники також стверджували, що слідство у їхніх справах було неупорядкованим та характеризувалося тактичними недоліками, які перешкодили встановленню відповідальних осіб або причин смерті їхніх родичів.

2. Оцінка Суду

13. Суд повторює, що пункт 1 статті 2 Конвенції зобов’язує державу не лише утриматися від умисного та незаконного позбавлення життя, але й вживати належних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією (див. рішення у справі "Л. С.Б. проти Сполученого Королівства" (L. C.B. v. the United Kingdom), від 09 червня 1998 року, пункт 36, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1998-III). Це передбачає впровадження ефективних положень кримінального законодавства, спрямованих на попередження скоєння злочинів проти особи та підкріплених правоохоронною системою для запобігання, припинення та покарання за порушення таких положень (див. рішення у справі "Осман проти Сполученого Королівства" (Osman v. the United Kingdom), від 28 жовтня 1998 року, пункт 115, Збірник 1998-VIII).

14. Конкретніше, зобов’язання захищати право на життя за статтею 2 Конвенції у поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції "гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в … Конвенції" за своєю суттю вимагає проведення ефективного офіційного розслідування, якщо особи померли за підозрілих обставин. Це зобов’язання не обмежується справами, в яких було встановлено, що смерть була заподіяна представником держави. Сам факт того, що державні органи були поінформовані про смерть, ipso facto призведе до виникнення зобов’язання за статтею 2 Конвенції провести ефективне розслідування обставин, за яких вона відбулася (див., наприклад, рішення у справах "Райлян проти Молдови" (Railean v. Moldova), заява № 23401/04, пункт 28, від 05 січня 2010 року, "Басюк проти України" (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, пункти 56 та 57, від 05 листопада 2015 року, та згадане рішення у справі "Ігор Шевченко проти України" (Igor Shevchenko v. Ukraine), пункт 56). Зобов’язання провести розслідування є не обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково має бути успішним або дійти висновку, який співпадає із викладом подій скаржника. Проте воно, в принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими - до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі "Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства" (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).

15. Після виникнення зобов’язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов’язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (див. рішення у справі "Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини" [ВП] (<…>) [GC], заява № 24014/05, пункт 225, від 14 квітня 2015 року).

16. Повертаючись до обставин цих справ, Суд зазначає, що родичі заявників або померли у дорожньо-транспортній пригоді (заява № 20295/07), або були знайдені мертвими з ознаками серйозних тілесних ушкоджень (заяви № 24328/08 та № 52601/12), або померли за невідомих обставин, які могли вважатися підозрілими (заява № 24328/08). Доказів причетності представників влади до можливого вбивства родичів заявників не було (відповідні факти заяв наведені в таблиці у додатку).

17. Насамперед Суд звернув увагу на значну затримку на початку здійснення перевірок щодо смертей родичів заявників. Зокрема, у заявах № 65898/11 та № 52601/12 з дати смерті родичів заявників до дати порушення кримінальних справ пройшло більше року. До того ж, у цих справах постанови про відмову у порушенні кримінальної справи виносилися без належного розгляду обставин справ.

18. У зв’язку з цим Суд повторює, що ефективність розслідування передбачає вимогу оперативності та розумної швидкості. Навіть у випадку існування перешкод або труднощів, які заважають прогресу в розслідуванні конкретної ситуації, оперативна реакція державних органів є надзвичайно важливою для підтримання громадської довіри в їхню відданість принципу верховенства права та здатність запобігати проявам змови або терпимості до них (див., наприклад, рішення у справах "Сергієнко проти України" (Sergiyenko v. Ukraine), заява № 47690/07, пункти 52 та 53, від 19 квітня 2012 року; "Чумак проти України" [Комітет] (Chumak v. Ukraine) [Committee], заява № 60790/12, пункти 27 та 28, від 19 травня 2016 року, та "Юрій Слюсар проти України" (Yuriy Slyusar v. Ukraine), заява № 39797/05, пункт 82, від 17 січня 2013 року).

19. Крім того, Суд зазначає, що у цих справах слідство характеризувалося неодноразовим закриттям та відновленням внаслідок невжиття слідчими достатніх заходів, а також поступовим псуванням доказів. До того ж, з наявної інформації не вбачається, що після порушення кримінальних справ здійснювалося структуроване слідство. Отже, на попередніх стадіях у цих справах існували суттєві недоліки, що підірвало можливість встановити причини смертей та притягнути до відповідальності винних осіб.

(i) У заяві № 20295/07 більше десяти років існували суттєві розбіжності у висновках технічних експертиз відповідного транспортного засобу, які не були врегульовані та які перешкоджали розгляду справи по суті. За цей час підозрюваний виїхав з України, внаслідок чого кримінальна справа щодо нього була закрита у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

(ii) У заяві № 24328/08 відсутні докази розгляду слідчими органами інших можливих версій, окрім здійснення слідства щодо Б., чиї зізнавальні показання не могли бути підставою для визнання його винним, оскільки він страждав на шизофренію. До того ж, слідчі органи не забезпечили збирання усіх можливих доказів для підтвердження вини Б. Зокрема, вони не дослідили одяг підозрюваного, на якому з огляду на обставини події могли бути сліди крові. Насамкінець слідчі органи визнали, що встановити обставини події було неможливо через сплив значного періоду часу після відповідних подій.

(iii) У заяві № 65898/11 слідчі органи жодним чином не пояснили відсутність медичних доказів щодо стверджуваної ішемічної хвороби брата заявниці. Вони також не дослідили сліди тілесних ушкоджень на його тілі. Крім того, Суд зазначає, що працівники міліції були притягнуті до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з бездіяльністю: медичні докази щодо ішемічної хвороби брата заявниці перед днем смерті були відсутні, пояснення щодо набряку мозку, задокументованого в акті судово-медичного обстеження трупу, надано не було, а інші докази, які вказували на можливе скоєння вбивства, не були розглянуті належним чином.

(iv) У заяві № 52601/12, незважаючи на проведення численних судово-медичних експертиз, жодна з них не надала переконливих доказів щодо причини смерті доньки заявників. Конкретніше, проведена 29 березня 2012 року ексгумація тіла не відповідала процесуальним вимогам, а тому суд визнав результати проведеного після цього судово-медичного дослідження неприйнятними. Крім того, з огляду на проведення ще однієї ексгумації тіла 06 травня 2014 року, тобто більш ніж через три роки після подій, судово-медичне дослідження було не здатне встановити причину смерті, оскільки тіло значною мірою розклалося. Немає жодних ознак усунення суттєвих розбіжностей у результатах судово-медичних досліджень стосовного того, що місце події було вкрито кров’ю доньки заявників.

20. У зв’язку з цим Суд повторює, що ефективність розслідування також передбачає вимогу ретельності, яка полягає у тому, що державні органи повинні вжити всі належні та доступні їм заходи для забезпечення збирання доказів щодо подій, у тому числі, inter alia, показання свідків та висновки судово-медичних експертиз (див., наприклад, рішення у справі "Риженков та Зайцев проти України" (Ryzhenkov and Zaytsev v. Ukraine), заяви № 1805/03 та № 6717/03, пункт 19, від 13 грудня 2005 року, та згадане рішення у справі "Юрій Слюсар проти України" (Yuriy Slyusar v. Ukraine), пункт 82). Крім того, будь-який недолік у розслідуванні, який перешкоджає встановленню обставин справи та винних осіб, може призвести до порушення вимоги ефективності (див. рішення у справі "Начова та інші проти Болгарії" [ВП] (Nachova and Others v. Bulgaria) [GC], заяви № 43577/98 та № 43579/98, пункт 113, ЄСПЛ 2005-VII).

21. Суд зазначає, що у цих справах неспроможність слідчих органів своєчасно вжити необхідних заходів підірвало їхню здатність встановити обставини, пов’язані зі смертями родичів заявників, та осіб, якщо такі були, які мали понести відповідальність.

22. З огляду на свою усталену практику з цього питання (див. згадане рішення у справі "Басюк проти України" (Basyuk v. Ukraine), та ухвалу щодо прийнятності у справі "Свисторук проти України" [Комітет] (Svystoruk v. Ukraine) [Committee], заява № 50067/13, від 24 листопада 2016 року) Суд вважає, що проведені у цих справах розслідування не відповідали критерію ефективності. Тому ці скарги виявляють ознаки порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

23.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".