Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Свисторук проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ханлар Гаджиєв (<…>), Голова,

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Карло Ранцоні (<…>), судді,

та Анна-Марія Дуге (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 03 листопада 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 50067/13), яку 26 липня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Віктор Петрович Свисторук (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв п. М. Тарахкало - адвокат, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 29 жовтня 2015 року про заяву було повідомлено Уряд.

4. Заявник народився у 1944 році і проживає у м. Кременчуку.

5. 11 серпня 2007 року Інна Пузир, донька заявника, була знайдена зарізаною у кущах на узбіччі дороги.

6. Того дня управління міліції в Полтавській області порушило кримінальну справу за підозрою у вчинені умисного вбивства.

7. У незазначену дату заявник був викликаний на допит як свідок у зв’язку із зазначеним розслідуванням, і на підставі цього було відмовлено у задоволенні його подальшого клопотання про залучення до провадження як потерпілого.

8. 18 серпня 2007 року В.К., інша донька заявника, була залучена до провадження як потерпіла сторона.

9. 25 серпня 2007 року О.Т., мешканець села, яке знаходиться поблизу місця, де була зарізана донька заявника, був затриманий за підозрою у вчиненні цього злочину. Спочатку, визнавши себе винним, згодом О.Т. відмовився від зізнання, заперечуючи будь-яку причетність до злочину та скаржачись на жорстоке поводження з ним з боку працівників міліції.

10. У незазначену дату кримінальне провадження щодо О.Т. було зупинене, оскільки не було зібрано жодних доказів на підтвердження його зізнавальних показань, які не узгоджувались з іншими доказами у справі.

11. 07 вересня 2007 року В.К. подала скаргу начальнику місцевого відділу міліції на неефективне розслідування справи. Вона також скаржилась на неможливість її ефективної участі у ньому, оскільки їй не було дозволено ознайомлюватись з матеріалами справи та вона була погано поінформована про заходи, які вживались органами влади з метою встановлення особи вбивці її сестри.

12. 12 вересня 2007 року виконувач обов’язків начальника управління УМВС України в Полтавській області поінформував В.К., що він не виявив жодних порушень у способі проведення розслідування і що відповідно до чинного законодавства потерпілі сторони не мали права ознайомлюватись з матеріалами справи до закінчення досудового слідства, тобто до того, як буде встановлено можливу особу, яка вчинила злочин, і справу буде передано до суду.

13. 10 жовтня 2007 року слідство було зупинено, оскільки не було висунуто жодних версій.

14. 30 жовтня 2007 року прокуратура району скасувала постанову про зупинення досудового слідства та постановила провести подальше розслідування, зазначивши, що слідство було проведено поверхово.

15. 20 листопада 2007 року В.К. знову подала скаргу до прокуратури м. Кременчука, що відновлене слідство, на її думку, було поверховим та неефективним. Вона стверджувала, що підозрювала Р.П., чоловіка її сестри, у вбивстві та посилалась на численні затягування у проведенні слідчих дій, які, на її думку, призвели до втрати важливих доказів.

16. 23 січня 2008 року начальник управління УМВС України в Полтавській області підтвердив В.К. наявність численних недоліків у розслідуванні насильницької смерті її сестри та повідомив їй, що начальник та заступник начальника слідчого відділу були притягнуті до дисциплінарної відповідальності за неналежне планування роботи їхнього відділу та контроль за їхніми підлеглими. Слідчий С.Є., який працював над справою, був змінений на В.М., який мав значний досвід у розслідуванні вбивств та інших насильницьких злочинів.

17. 05 березня 2008 року Р.П. був затриманий і зізнався у вчиненні вбивства доньки заявника, оскільки вона не давала йому згоду на розлучення.

18. 06 березня 2008 року було проведено відтворення обстановки та обставин події, під час якого Р.П. продемонстрував, як він вчинив вбивство.

19. У незазначену дату Р.П. відмовився від свого зізнання, заявивши, що воно було надано під примусом працівників міліції.

20. 15 серпня 2008 року кримінальна справа щодо Р.П. була закрита у зв’язку з неузгодженостями між його зізнавальними показаннями, від яких він відмовився, та іншими доказами у матеріалах справи. Оскільки не було жодних інших версій, які вказували б на можливу особу, що вчинила злочин, провадження було зупинене.

21. 26 березня 2009 року у відповідь на запит В.К. про хід справи прокуратура Полтавської області повідомила їй, що проводилися невизначені оперативно-слідчі дії, проте жодних версій висунуто не було.

22. Після нової скарги В.К. на неналежне розслідування, 20 травня 2009 року заступник Міністра внутрішніх справ України постановив відновити досудове слідство. Ознайомившись з матеріалами справи, він зазначив, що версії стосовно принаймні двох можливих осіб, які вчинили злочин, не були перевірені належним чином і визначив приблизно двадцять п’ять слідчих дій, які могли бути здійснені. Він також зазначив, що на його думку, у 2008 році не було вжито практично жодних дій, спрямованих на встановлення особи, яка вчинила вбивство, що працівники оперативного підрозділу виконували вказівки працівників слідчого підрозділу формально, і що слідчим та оперативним підрозділам необхідно було оптимізувати їхні способи комунікації.

23. 28 грудня 2009 року С.Є., новий слідчий, призначений у справі, зупинив провадження, не встановивши жодних нових версій після проведення чергових слідчих дій.

24. Досудове слідство неодноразово відновлювалось, а потім зупинялось з посиланням на недостатність вжитих заходів (зокрема, 11 травня 2010 року, 02 квітня та 22 жовтня 2011 року).

25. 15 квітня 2013 року після набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України заявник був залучений до провадження як потерпіла сторона і йому була надана можливість ознайомитись з матеріалами справи.

26. 19 серпня 2013 року заявник звернувся зі скаргою до Міністерства внутрішніх справ України, що, ознайомившись з матеріалами справи, він дізнався, що все розслідування супроводжувалося неприпустимими затримками та бездіяльністю. На його думку, компетентні органи влади протягом тривалого періоду часу зосереджували увагу переважно на розслідуванні версії, що його доньку зарізав її чоловік, а не на організації оперативного та всебічного вивчення об’єктивних доказів. Було втрачено багато часу. Заявник також висунув декілька припущень щодо інших можливих свідків, яких слід допитати, конкретного виду ножа, який міг бути використаним для вбивства його доньки, та кола осіб, які могли володіти такою зброєю.

27. 02 жовтня 2013 року заступник начальника слідчого відділу міліції м. Полтави поінформував заявника, що не було висунуто жодних нових версій, але надана ним інформація буде врахована під час подальшого слідства.

28. Надалі правоохоронні органи декілька разів надавали аналогічні відповіді на подальші скарги та інформацію від заявника і В.К. щодо слідчих дій, які могли бути вжиті.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

29. Заявник скаржився на неефективне розслідування обставин насильницької смерті своєї доньки. Він посилався на статтю 2 Конвенції, яка у відповідній частині передбачає:

"1. Право кожного на життя охороняється законом ...".

A. Прийнятність

30. Уряд не надав коментарів щодо прийнятності цієї заяви.

31. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть