Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Тодоров проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (<…>), Голова,

Елізабет Фура (<…>),

Карел Юнгвірт (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Марк Віллігер (<…>),

Ангеліка Нусбергер (<…>), судді,

Михайло Буроменський (<…>), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 6 грудня

2011 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 16717/05), яку 28 квітня 2005 року подав до Суду проти України громадянин України пан Ігор Григорович Тодоров (далі - заявник) на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника, якому було надано юридичну допомогу, представляв пан О.В. Лісовий - юрист, що практикує у м. Сімферополі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев з Міністерства юстиції України.

3. Заявник стверджував, зокрема, що під час перебування під вартою він був позбавлений адекватної медичної допомоги, що його попереднє ув'язнення було надмірно тривалим та що судовий розгляд його справи був несправедливим та тривалим.

4. 24 вересня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити Уряд про заяву. Було також вирішено розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 1 статті 29 Конвенції).

5. Пані Г. Юдківська, суддя, обрана від України, не могла брати участь у справі (правило 28 Регламенту Суду). Голова палати вирішив призначити пана Михайла Буроменського в якості судді ad hoc (підпункт "b" пункту 1 правила 29).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився у 1966 році та проживає у м. Сімферополі.

А. Затримання заявника та кримінальне провадження щодо нього

7. 2 серпня 1999 року заявник, який на той час був працівником міліції, був затриманий за підозрою в участі у банді, очолюваній С.П., іншим працівником міліції, та участі у вчиненні розбійних нападів. Як стверджувалося, у той же день в його помешканні було проведено обшук, який не ґрунтувався на відповідній постанові.

8. 3 серпня 1999 року заявник підписав заяву про відмову від захисника. Того ж дня він надав визнавальні показання про те, що у серпні 1998 року брав участь у групових розбійних нападах на сім'ї І. та С. за запрошенням з боку С.П. Він також зазначив, що вірив в те, що вони приходили в зазначені сім'ї з метою повернення боргів на користь третіх осіб. Згідно з твердженнями заявника, він повідомив слідчого, що не може прочитати протокол свого допиту, оскільки страждає на катаракту.

9. 5 серпня 1999 року заявникові було пред'явлено обвинувачення. Він підписав протокол пред'явлення обвинувачення, зазначивши, що повністю визнає свою вину та заявив клопотання про звільнення його з-під варти, оскільки він потребував стаціонарного лікування у зв'язку з хворобою шкіри га катарактою, а також хірургічного втручання у зв'язку з останнім захворюванням.

10. Того ж дня заявникові було призначено захисника. Незрозуміло, чи був захисник присутній у той день під час допиту заявника та пред'явлення йому обвинувачення.

11. Також того ж дня заявникові було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Заявник неодноразово намагався оскаржити вищезазначений запобіжний захід, посилаючись, зокрема, на невідкладну потребу зробити хірургічну операцію на оці та пройти стаціонарне лікування у зв'язку з іншими хворобами, проте у задоволенні його клопотань було відмовлено.

12. Протягом досудового слідства державними органами було допитано близько 120 свідків щодо більш ніж тридцяти епізодів різних злочинів, проведено близько двадцяти відтворень обстановки і обставин події та призначено проведення низки експертиз.

13. 20 липня 2000 року слідство було закінчено та справу заявника і вісімнадцяти інших осіб, обвинувачених в бандитизмі, було передано до Верховного Суду Автономної Республіки Крим (у подальшому перейменованою на апеляційний суд Автономної Республіки Крим, далі - апеляційний суд АРК).

14. 4 травня 2001 року, після ознайомлення обвинувачених з матеріалами справи та завершення інших процесуальних формальностей, апеляційний суд АРК провів розпорядче засідання та призначив розгляд справи на 5 червня 2001 року.

15. 29 червня 2001 року газета "Флаг Родины" ("Прапор Батьківщини") опублікувала статтю під назвою "Перевертні в міліцейських погонах", в якій містилося інтерв'ю з пані Ш., суддею, що головувала в судовому розгляді справи заявника. У статті наводилися слова судді про те, що вона була шокована нахабністю злочинів, вчинених підсудними, та їхньою зухвалою поведінкою під час судових засідань.

16. Після близько вісімнадцяти судових засідань, проведених у період з червня по грудень 2001 року, апеляційний суд АРК відклав розгляд справи у зв'язку з клопотанням одного з підсудних про здійснення аудіозапису судових засідань за допомогою відповідного технічного обладнання, яке було відсутнє.

17. 15 травня 2002 року апеляційний суд АРК відновив розгляд справи та до 22 травня 2004 року провів близько 150 засідань.

18. Заявник стверджував, що він та інші підсудні неодноразово та з різних підстав, включаючи небезсторонність, заявляли клопотання про відвід судді Ш., але їхні клопотання задоволені не були. Заявник не надав копій своїх клопотань про відвід судді Ш. або рішень, ухвалених за результатами їхнього розгляду.

19. Уряд стверджував, що протягом судового розгляду заявник ніколи не заявляв будь-яких клопотань про відвід судді. Такі клопотання були заявлені тільки одним з його обвинувачених, А.К., який 29 січня 2003 року також заявив клопотання про долучення вищезазначеної статті до матеріалів справи. Зазначені клопотання були відхилені як необґрунтовані.

20. Протягом судового розгляду заявник заперечував свою причетність до нападу на сім'ю І. Що стосується сім'ї С., він визнав, що за проханням С.П. приходив до них з трьома іншими обвинуваченими з метою стягнення боргу на користь третьої особи. Він стверджував, що увесь час, поки його супутники розмовляли з господарями, він перебував на кухні, що господарі добровільно віддали їм гроші та що йому не було відомо про застосування будь-якого примусу. Він також відмовився від своїх визнавальних показань, наданих під час досудового слідства за відсутності захисника, стверджуючи, що у той час він був практично сліпий та не міг читати документи, які він підписував. Він підписав заяву про відмову від захисника під тиском з боку слідчого, який в обмін на його співпрацю обіцяв швидко звільнити його з-під варти аби надати йому змогу пройти медичне лікування.

21. 17 листопада 2004 року апеляційний суд АРК оголосив вирок, текст якого містився на більш ніж двохстах сторінках та стосувався більш ніж тридцяти епізодів різних злочинів (таких як пограбування, вбивство, розбійні напади), вчинених спільно та окремо дев'ятнадцятьма підсудними щодо численних потерпілих. Згідно з цим вироком заявник був визнаний винним у бандитизмі та у двох епізодах розбійних нападів на сім'ї І. та С. Що стосується доказів його причетності до розбійних нападів, то суд, перш за все, посилався на визнавальні показання інших підсудних, в яких ті вказували на нього як їхнього спільника, та на свідчення членів потерпілих сімей, наданих як під час досудового слідства, так і в суді, в яких вони стверджували, що впізнали заявника. Посилань на визнавальні показання заявника у тексті вироку суду не містилося. Суд засудив заявника до сімох років позбавлення волі з позбавленням права протягом трьох років обіймати певні посади та з конфіскацією його майна.

22. У грудні 2004 року та у січні 2005 року заявник, його захисник та його мати, яка виступала в якості його представника, подали касаційну скаргу на вирок щодо заявника. Вони представили таку саму версію подій, якої дотримувався під час судового провадження заявник, та стверджували, що суд неправильно оцінив факти та застосував закон. Вони заперечили проти свідчень співобвинувачених заявника, стверджуючи, що ці свідчення були отримані під примусом, а свідчення потерпілих були нечіткими та ненадійними. Вони також стверджували, що всі свідчення, відібрані у заявника на порушення його права на захист, повинні бути вилучені з доказової бази. Вони зазначали, що відразу після затримання заявник повідомив слідчі органи, що він був майже сліпий та не міг читати документи, які він підписував. Відмова від захисника була недійсною. Навпаки, з відеозапису первісного допиту заявника видно, що він заявляв про необхідність призначення йому захисника, посилаючись на поганий стан здоров'я та своє вразливе становище. Насамкінець, вони скаржилися на те, що вирок був для заявника непропорційно суворим, зокрема, з огляду на його стан здоров'я та тривале попереднє ув'язнення в умовах, несприятливих для здоров'я заявника.

23. 12 грудня 2005 року мати заявника подала додаток до вищезазначеної касаційної скарги, в якій вона скаржилась, inter alia, на те, що суддя Ш. не була безсторонньою, оскільки, як вбачається з її інтерв'ю газеті "Флаг Родины" ("Прапор Батьківщини") у червні 2001 року, вона мала упереджену думку щодо вини заявника з самого початку судового процесу. Копія цього додатку, що міститься у матеріалах справи, не має будь-якої печатки або інших підтверджень того, що вона була прийнята судом до розгляду або що її хоча б було подано до суду.

24. 16 березня 2006 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника та його представників, дійшовши висновку, що суд першої інстанції правильно оцінив докази та застосував закон, а також що немає будь-яких ознак процесуальних порушень, які могли б вплинути на результат судового провадження.

В. Погіршення стану здоров'я заявника та умови тримання його під вартою

25. До затримання заявникові було діагностовано незрілу катаракту обох очей та нейродерматит.

26. 2 серпня 1999 року заявника було поміщено у Сакський ізолятор тимчасового тримання (далі - ІТТ), в якому, за його словами, він тримався в нелюдських умовах (переповненість приміщень, поганий стан санвузлів та ризик негативного ставлення з боку співкамерників у зв'язку з тим, що він був працівником міліції).

27. 9 серпня 1999 року заявника було переведено до Сімферопольського слідчого ізолятора № 15 (далі - СІЗО).

28. По прибутті заявник пройшов медичний огляд у санчастині СІЗО та був поміщений під диспансерний нагляд у зв'язку з незрілою ускладненою катарактою обох очей, розповсюдженою екземою та хронічним гастритом.

29. 28 лютого 2000 року заявник повідомив прокурора АР Крим про те, що він розпочав голодування у знак протесту проти ненадання медичної допомоги, якої він потребував.

30. 27 березня 2000 року заявник був оглянутий медичною комісією Кримської республіканської клінічної лікарні ім. М.О. Семашко, яка дійшла висновку, що він страждає на коросту, екзему, хронічний простатит, нефроптоз, гастрит та реактивний гепатит. Комісія також дійшла висновку, що заявник потребує стаціонарного лікування у зв'язку з його шкірними захворюваннями у спеціалізованому шкірно-венерологічному закладі та що його катаракта, яка вже була зрілою, потребувала хірургічного видалення після лікування запальних процесів.

31. 5 липня 2001 року інша медична комісія встановила, що заявник все ще страждає на екзему, гастрит та зрілу катаракту, яка потребує хірургічного втручання.

32. 16 липня 2001 року заявник був також обстежений Головним офтальмологом МОЗ АР Крим, йому було рекомендовано невідкладно провести хірургічну операцію на очах, аби запобігти потенційним ускладненням, таким, як повна втрата зору та розрив очних яблук. Заявникові було також рекомендовано, що для того, щоб хірургічне втручання виявилось ефективним, він, перш за все, повинен був пройти стаціонарне терапевтичне лікування та перебувати під наглядом офтальмолога протягом двох місяців після операції.

33. 17 серпня 2001 року апеляційний суд АРК відклав судові слухання, щоб надати заявнику можливість пройти лікування його очних захворювань.

34. Того ж дня адміністрація СІЗО подала до апеляційного суду АРК клопотання щодо звільнення заявника з-під варти у зв'язку з неможливістю надати необхідне терапевтичне лікування в умовах СІЗО. Однак це клопотання задоволене не було.

35. 3 вересня 2001 року заявник був направлений до офтальмологічної клініки для проведення операції на очах. Проте, як стверджувалося, отримавши попередження від лікарів, що внаслідок його невилікуваних запалень на шкірі хірургічна операція може виявитися невдалою, він відмовився від операції і повернувся до СІЗО.

36. 2 вересня 2005 року адміністрація СІЗО подала клопотання про звільнення заявника з-під варти, посилаючись на відсутність в СІЗО необхідних умов для його належного лікування та на ризик остаточної втрати ним зору.

37. 9 вересня 2005 року заявник отримав першу (найвищу) групу інвалідності у зв'язку з повною втратою зору.

38. 2 серпня 2006 року заявника було звільнено з-під варти, оскільки він вже відбув строк свого покарання.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція України 1996 року

39. Відповідні положення статей 59 та 63 Конституції України щодо права на юридичну допомогу та права на відмову давати показання або пояснення щодо себе наведено у рішенні від 19 лютого 2009 року у справі "Шабельник проти України" (Shabelnik v. Ukraine), заява № 16404/03, п. 25.

B. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року

40. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України у редакції, чинній на час подій, передбачають таке:

Стаття 23-2.

Окрема ухвала (постанова) суду

"Суд при наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону...

Окрему ухвалу (постанову) може бути також винесено при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, попереднього слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом.

…

Не пізніш як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс окрему ухвалу (постанову).

У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254 - 257 Кодексу України про адміністративні правопорушення".

Стаття 46.

Відмова від захисника

"Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника...

Відмова від захисника не може бути прийнята:...

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист;..."

41. Статті 246, 281 та 396 Кримінально-процесуального кодексу України передбачали, що якщо протягом досудового слідства суди виявлять порушення закону слідчими органами, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, вони повинні повернути справу до слідчих органів на додаткове розслідування із зазначенням того, як виправити зазначені порушення.

42. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України щодо запобіжних заходів викладено в рішенні від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України" (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02, п. 35.

C. Постанова пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"

43. У відповідних частинах вказаної постанови зазначається таке:

"... Відповідно до ст. 59 Конституції кожен має право на захист від обвинувачення та на правову допомогу. Тому, розглядаючи кримінальну справу, суд у передбачених законом випадках має забезпечити обвинуваченому право на захист.

... При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані ... з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку..."

D. Міжнародні документи, що стосуються заходів охорони здоров'я в установах попереднього ув'язнення

44. Відповідні міжнародні документи, що стосуються заходів охорони здоров'я в установах попереднього ув'язнення, наведено у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, п. 50.

І. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ'ЯЗКУ ІЗ ЗАХОДАМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УМОВАХ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ

45. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції, що медична допомога та заходи охорони здоров'я під час тримання його під вартою були несумісні зі станом його здоров'я. Відповідне положення Конвенції передбачає таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

А. Прийнятність

46. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту щодо вищезазначеної скарги. Зокрема, він міг подати її до національних судів трьох інстанцій (Уряд посилався на статтю 55 Конституції, статтю 248-1 Цивільного процесуального кодексу України та на статтю 2 Кодексу адміністративного судочинства України) або направити їх до прокуратури. Уряд також стверджував, що, навіть якщо припустити, що заявник вважав їх неефективними, його скарги щодо строку тримання його під вартою в ІТТ були подані з порушенням шестимісячного строку подання скарг, оскільки його перебування у вищезазначеній установі закінчилося у серпні 1999 року, а заяву було подано до Суду у 2005 році. У будь-якому разі заява не була достатньо чіткою та обґрунтованою.

47. Заявник стверджував, що державним органам було добре відомо про стан його здоров'я та те, що він неодноразово подавав відповідні усні та письмові скарги, але марно. Він також зазначив, що він подав свою заяву в межах шести місяців з моменту оголошення Верховним Судом України остаточного рішення у його справі.

48. Суд зауважує, що подібні заперечення Уряду з посиланням на невичерпання засобів юридичного захисту було відхилено Судом у низці інших справ проти України, в яких скарги заявників стосувалися проблем системного характеру у національній пенітенціарній системі (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності від 18 вересня 2001 року у справі "Калашников проти Росії" (Kalashnikov v. Russia), заява № 47095/99, рішення у справах "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пп. 69-71, від 28 березня 2006 року, "Коктиш проти України" (Koktysh v. Ukraine), заява № 43707/07, п. 86, від 10 грудня 2009 року, та "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, п. 57, від 14 жовтня 2010 року). Суд зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, державним органам було добре відомо про стан здоров'я заявника та про необхідність його стаціонарного лікування і спеціалізованого догляду (див. пункти 29, 30, 34 та 36 вище). Отже Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.

49. Що стосується аргументу про порушення шестимісячного строку подання заяви, то, посилаючись на свою практику (див. вищезазначене рішення у справі "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), пп. 59-61), Суд вважає, що скарга заявника про недостатність заходів охорони здоров'я, включаючи медичну допомогу, стосується триваючої ситуації, яка існувала протягом усього строку перебування його під вартою. Отже, Суд має повноваження розглянути відповідність заходів охорони здоров'я стану здоров'я заявника починаючи з дати його затримання (2 серпня 1999 року).

50. Суд зазначає, що скарга заявника про неадекватність заходів охорони здоров'я під час тримання його під вартою не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

51. Заявник стверджував, що він втратив зір внаслідок неадекватних заходів охорони здоров'я протягом усього строку тримання його під вартою.

52. Уряд не погодився. Він стверджував, що заявник отримав регулярний та систематичний догляд з боку медичного персоналу установ попереднього ув'язнення та все необхідне лікування і допомогу. Йому була надана можливість пройти операцію на очах. Уряд не може нести відповідальність за свідому відмову заявника від операції.

53. Суд повторює, що рішення про взяття особи під варту покладає на Уряд обов'язок приділяти увагу її нагальним потребам у медичному обслуговуванні, що в необхідних випадках включає забезпечення лікуванням з метою запобігання у осіб, що тримаються під вартою, ускладнень вже існуючих захворювань (див., наприклад, рішення від 18 грудня 2008 року у справі "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пп. 72-74). Суд також зауважує, що, відмовившись від хірургічної операції, заявник посилався на думку своїх лікарів про те, що внаслідок його невилікуваних шкірних хвороб вона може виявитися невдалою. Суд також зазначає, що адміністрація СІЗО спеціально клопотала про звільнення заявника з-під варти, визнаючи свою нездатність забезпечити медичний нагляд, який був необхідний з огляду на стан його здоров'я (див. пункти 34 та 36 вище). Проте, ці клопотання не були задоволені. Уряд не надав інформації, яка могла б спростувати відомості про те, що умови лікування заявника були неадекватними.

54. З огляду на вищезазначені міркування, Суд доходить висновку, що державні органи не зробили того, що могло б обґрунтовано від них очікуватися, для вирішення проблеми погіршення стану здоров'я заявника та для запобігання втрати ним зору. З огляду на зазначене вище, заявник зазнав нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.