1. Правова система ipLex360
  2. Законодавство
  3. Закон України


ЗАКОН УКРАЇНИ
Про природно-заповідний фонд України
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 34, ст.502) ( Вводиться в дію Постановою ВР № 2457-XII від 16.06.92, ВВР, 1992, № 34, ст.503 ) ( Із змінами, внесеними згідно з Декретом № 12-92 від 26.12.92, ВВР, 1993, № 10, ст. 76 Законами України № 3180-XII від 05.05.93, ВВР, 1993, № 26, ст.277 № 1287-XIV від 14.12.99, ВВР, 2000, № 4, ст. 26 № 1377-IV від 11.12.2003, ВВР, 2004, № 15, ст.228 № 1826-VI від 21.01.2010, ВВР, 2010, № 11, ст.112 № 2856-VI від 23.12.2010, ВВР, 2011, № 29, ст.272 № 3530-VI від 16.06.2011, ВВР, 2012, № 2-3, ст.3 № 1193-VII від 09.04.2014, ВВР, 2014, № 23, ст.873 № 322-VIII від 09.04.2015, ВВР, 2015, № 25, ст.194 № 323-VIII від 09.04.2015, ВВР, 2015, № 25, ст.195 № 1472-VIII від 14.07.2016, ВВР, 2016, № 34, ст.592 № 1829-VIII від 07.02.2017, ВВР, 2017, № 11, ст.99 № 1832-VIII від 07.02.2017, ВВР, 2017, № 12, ст.131 № 2059-VIII від 23.05.2017, ВВР, 2017, № 29, ст.315 № 2063-VIII від 23.05.2017, ВВР, 2017, № 37, ст.379 № 2362-VIII від 22.03.2018, ВВР, 2018, № 17, ст.152 № 249-IX від 30.10.2019, ВВР, 2019, № 51, ст.383 № 554-IX від 13.04.2020, ВВР, 2020, № 37, ст.277 - вводиться в дію з 1 січня 2021 року № 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.408 № 1423-IX від 28.04.2021 № 1684-IX від 15.07.2021 - вводиться в дію з 08.11.2021 № 1909-IX від 18.11.2021 № 2952-IX від 24.02.2023 № 3264-IX від 14.07.2023 № 4017-IX від 10.10.2024 )
( У тексті Закону слова "Міністерство охорони навколишнього природного середовища України", "Республіка Крим", "Академія наук України", "Республіканський бюджет Республіки Крим" у всіх відмінках замінено відповідно словами "центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища", "Автономна Республіка Крим", "Національна академія наук України", "бюджет Автономної Республіки Крим" у відповідних відмінках згідно із Законом № 1287-XIV від 14.12.99 )
Цей Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів.
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
У зв’язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання законодавства України про природно-заповідний фонд України
Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.
Стаття 2. Законодавство України про природно-заповідний фонд
Відносини в галузі охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Законом та іншими актами законодавства України.
Відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів у сфері охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
( Статтю 2 доповнено частиною згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 )
Стаття 3. Класифікація територій та об’єктів природно-заповідного фонду України
До природно-заповідного фонду України належать:
природні території та об’єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;
штучно створені об’єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам’ятки природи, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.
( Абзац третій частини першої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 322-VIII від 09.04.2015 )
Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
( Частина друга статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1287-XIV від 14.12.99 )
Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:
заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;
пам’ятки природи поділяються на комплексні, пралісові, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. Пам’ятки природи можуть розташовуватися на території інших об’єктів природно-заповідного фонду.
( Абзац третій частини третьої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 322-VIII від 09.04.2015, № 2063-VIII від 23.05.2017 )
Законодавством Автономної Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Стаття 4. Форми власності на території та об’єкти природно-заповідного фонду
Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.
( Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1287-XIV від 14.12.99 )
Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.
( Частина друга статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1287-XIV від 14.12.99 )
Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття цього Закону, не підлягають приватизації.
У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов’язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов’язання.
Стаття 5. Правові засади функціонування територій та об’єктів природно-заповідного фонду
Завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються:
( Абзац перший частини першої статті 5 в редакції Закону № 1826-VI від 21.01.2010 )
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
( Абзац другий частини першої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2362-VIII від 22.03.2018 )
обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
( Абзац третій частини першої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3530-VI від 16.06.2011, № 2362-VIII від 22.03.2018 )
Завдання, особливості природоохоронного режиму пам’яток природи та заповідних урочищ визначаються на основі цього Закону безпосередньо в їх первинних облікових документах.
Завдання, особливий природоохоронний режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду, які створюються на територіях зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються у положеннях про них, що затверджуються відповідно до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".
( Статтю 5 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1472-VIII від 14.07.2016 )
Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення, а також регіональні ландшафтні парки є юридичними особами.
( Частина статті 5 в редакції Закону № 1826-VI від 21.01.2010 )
Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва відповідно до законодавства України можуть бути визнані юридичними особами.
Стаття 6. Охорона територій та об’єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність
Території та об’єкти, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням щодо кожної з таких територій чи об’єктів, яке відповідно до цього Закону та законодавства України про охорону пам’яток історії та культури затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері культури.
( Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1287-XIV від 14.12.99, № 2362-VIII від 22.03.2018 )
Стаття 7. Землі природно-заповідного фонду
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об’єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об’єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
( Частина друга статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010 )
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об’єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.
( Частина третя статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1826-VI від 21.01.2010, № 1472-VIII від 14.07.2016 )
Межі територій та об’єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
( Статтю 7 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010 )
На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.
Завдані внаслідок обмеження (обтяження) у землекористуванні втрати відшкодовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
( Частина шоста статті 7 в редакції Закону № 1826-VI від 21.01.2010 ) ( Стаття 7 в редакції Закону № 1377-IV від 11.12.2003 )
Стаття 8. Основні засоби збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду
Збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом:
встановлення заповідного режиму;
організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об’єктів;
проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;
додержання вимог щодо охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля;
( Абзац п’ятий статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2059-VIII від 23.05.2017 )
запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;
здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання;
встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об’єктів;
проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;
проведення інших заходів з метою збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
( Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1287-XIV від 14.12.99 )
Стаття 9. Види використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду
Території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися:
у природоохоронних цілях;
у науково-дослідних цілях;
в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;
в освітньо-виховних цілях;
для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об’єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об’єктів.
Стаття 9-1. Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду
Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Перелік встановлених цим Законом видів використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду і порядок їх використання визначаються режимом територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, а також на підставі дозволів.
( Частина третя статті 9-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2362-VIII від 22.03.2018 )
Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється на підставі дозволів, що видаються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
( Частина четверта статті 9-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2362-VIII від 22.03.2018 )
Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, затвердженого органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також на підставі дозволів.
( Частина п’ята статті 9-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2362-VIII від 22.03.2018 )
Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення (крім корисних копалин) здійснюється на підставі дозволів, що видаються місцевими радами за погодженням з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
( Частина шоста статті 9-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2362-VIII від 22.03.2018 )
Порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України. Видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів здійснюється на безоплатній основі.
Видача дозволів здійснюється на підставі заяви природокористувача, погодженої із власником або постійним користувачем земельної ділянки та заінтересованими органами.
( Частина восьма статті 9-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 )
Дія дозволу на спеціальне використання природних ресурсів може бути припинена органом, що його видав, у разі: різкого погіршення стану навколишнього природного середовища внаслідок природокористування, ліквідації підприємства, установи або організації, яка отримала дозвіл; порушення умов природокористування та режиму території природно-заповідного фонду; втрати чи пошкодження дозволу, що не дає можливості визначити зміст дозволу.
( Частина дев’ята статті 9-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 )
Здійснення господарської та іншої діяльності за декларативним принципом заборонено.
Дозвіл видається після затвердження лімітів протягом місяця з моменту подання клопотання. Підставами для відмови у видачі дозволу є відсутність затвердженого в установленому порядку ліміту, порушення умов природокористування та режиму території природно-заповідного фонду.
Рішення про відмову у видачі дозволу може бути оскаржено до центральнoго органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, або до суду.
( Частина дванадцята статті 9-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2362-VIII від 22.03.2018 )
Прийняття рішення про відмову у видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється у місячний строк.
Заява про оскарження рішення про відмову у видачі дозволу подається до центральнoго органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, протягом строку, що не перевищує десять днів з дня одержання відповідного рішення. Заява розглядається у десятиденний строк. Про результати розгляду заявник повідомляється у письмовій формі.
( Частина чотирнадцята статті 9-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2362-VIII від 22.03.2018 )
Проведення рубок формування і оздоровлення лісів, інших видів рубок здійснюється в межах затверджених планів та на підставі рішень науково-технічних рад установ природно-заповідного фонду згідно з лімітом на використання природних ресурсів на підставі дозволів.
( Cтаттю 9-1 доповнено частиною п’ятнадцятою згідно із Законом № 2362-VIII від 22.03.2018 )
( Закон доповнено статтею 9-1 згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010 )
Стаття 10. Права громадян з питань охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду
Громадяни України з питань охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду мають право на:
участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку заповідної справи, формування природно-заповідного фонду;
участь у розробці та реалізації заходів щодо їх охорони та ефективного використання, запобігання негативного впливу на них господарської діяльності;
внесення пропозицій про включення до складу природно-заповідного фонду найбільш цінних природних територій та об’єктів;
ознайомлення з територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, здійснення інших видів користувань з додержанням встановлених вимог щодо заповідного режиму;
участь у здійсненні громадського контролю за охороною заповідних територій та об’єктів, внесення пропозицій про притягнення до відповідальності винних у порушенні вимог охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Законодавством України можуть бути визначені й інші права громадян з питань охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Розділ II
УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ОХОРОНИ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ
Стаття 11. Уповноважені органи державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду
Уповноваженими органами державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Для забезпечення державного управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду можуть утворюватися спеціальні підрозділи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
( Стаття 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3530-VI від 16.06.2011; в редакції Закону № 2362-VIII від 22.03.2018 )
Стаття 12. Управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду
Управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, ботанічними садами, дендрологічними та зоологічними парками загальнодержавного значення, а також регіональними ландшафтними парками здійснюється їх спеціальними адміністраціями. Спеціальні адміністрації очолюють керівники, які мають екологічну, біологічну або географічну освіту та які призначаються за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, а на території Автономної Республіки Крим - також з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
( Частина перша статті 12 в редакції Закону № 1826-VI від 21.01.2010; із змінами, внесеними згідно із Законами № 3530-VI від 16.06.2011, № 1832-VIII від 07.02.2017, № 2362-VIII від 22.03.2018 )
Спеціальні адміністрації можуть створюватися також для управління ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками місцевого значення та парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва за рішенням органів, у віданні яких вони перебувають.
До складу спеціальної адміністрації по управлінню територіями та об’єктами природно-заповідного фонду входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, екологічної освіти, господарського та іншого обслуговування.
( Частина третя статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 323-VIII від 09.04.2015 )
Спеціальні адміністрації здійснюють управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду відповідно до положень про території та об’єкти природно-заповідного фонду і проектів організації територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
( Статтю 12 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010 )
Управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об’єкти.
Стаття 13. Участь об’єднань громадян в управлінні територіями та об’єктами природно-заповідного фонду
Об’єднання громадян, статутами яких передбачена діяльність у галузі охорони навколишнього природного середовища, мають право на участь в управлінні територіями та об’єктами природно-заповідного фонду шляхом:
внесення пропозицій щодо організації нових територій та об’єктів природно-заповідного фонду, забезпечення їх охорони, ефективного використання і відтворення природних комплексів та об’єктів;
сприяння державним органам в їх діяльності у цій сфері;
участі у встановленому порядку у здійсненні оцінки впливу на довкілля об’єктів, що негативно впливають чи можуть негативно вплинути на стан територій та об’єктів природно-заповідного фонду;
( Абзац четвертий статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2059-VIII від 23.05.2017 )
участі у контролі за додержанням режиму таких територій та об’єктів;
здійснення відповідно до законодавства України інших заходів, передбачених їх статутами.
Розділ III
РЕЖИМ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ
Стаття 14. Визначення режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду
Режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об’єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.
Режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду визначається відповідно до цього Закону з урахуванням їх класифікації та цільового призначення.
З метою визначення та обґрунтування заходів щодо провадження відповідно до законодавства та вимог міжнародних договорів природоохоронної, науково-дослідної, рекреаційної, господарської діяльності, охорони, відтворення та використання природних комплексів та об’єктів, які передбачається здійснити протягом п’яти років, а також стратегії розвитку об’єкта природно-заповідного фонду на десять років розробляється проект організації території об’єкта природно-заповідного фонду.
( Статтю 14 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010 )
ГЛАВА 1. ПРИРОДНІ ЗАПОВІДНИКИ
Стаття 15. Статус та завдання природних заповідників
Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, підтримання природних спонтанних процесів і явищ, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
( Частина перша статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 322-VIII від 09.04.2015 )
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об’єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.
На природні заповідники покладається також координація і проведення наукових досліджень на територіях заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ у регіоні.
Стаття 16. Вимоги щодо охорони природних комплексів та об’єктів природних заповідників
На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об’єкти, а саме:
будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об’єктів транспорту і зв’язку, не пов’язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар’єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи;
геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення грунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів;
мисливство, рибальство, лісокультурні роботи, рубка дуплястих дерев, всі види екскурсій, крім пішохідних, біотехнічні заходи, сінокосіння механізованими засобами, туризм, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємність угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, крім матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.
( Абзац четвертий частини першої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1832-VIII від 07.02.2017 ) ( Частина перша статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1287-XIV від 14.12.99 )
Для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів допускається:
виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу - відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;
здійснення протипожежних заходів та вибіркового діагностичного відстрілу диких тварин для ветеринарно-санітарної експертизи, що не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядку будівель та інших об’єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповідником завдань; збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
( Абзац третій частини другої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1829-VIII від 07.02.2017 )
Проектом організації території природного заповідника та охорони його природних комплексів може бути передбачено виділення земельних ділянок для задоволення господарських потреб заповідника та його працівників у сінокосах, випасах, городах та паливі відповідно до встановлених нормативів.
Проекти організації території природних заповідників та охорони їх природних комплексів розробляються спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
( Частина четверта статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2362-VIII від 22.03.2018 )
В разі термінової необхідності за рішенням науково-технічної ради природного заповідника на території природного заповідника можуть проводитися заходи, спрямовані на охорону природних комплексів, ліквідацію наслідків аварій, стихійного лиха, не передбачені Проектом організації території природного заповідника та охорони його природних комплексів.
( Частина п’ята статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1193-VII від 09.04.2014 )
Для ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, в результаті яких виникає пряма загроза життю людей чи знищення заповідних природних комплексів, особливо термінові заходи здійснюються за рішенням дирекції природного заповідника.
ГЛАВА 2. БІОСФЕРНІ ЗАПОВІДНИКИ
Стаття 17. Статус і завдання біосферних заповідників
Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що утворюються з метою збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.
Біосферні заповідники включаються в установленому порядку до Всесвітньої мережі біосферних резерватів у рамках програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" та набувають міжнародного статусу.
( Стаття 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1472-VIII від 14.07.2016 )
Стаття 18. Структура території та особливості управління біосферними заповідниками
Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням:
заповідна зона - включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;
буферна зона - включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників;
зона антропогенних ландшафтів - включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності; в ній забороняється мисливство.
( Абзац четвертий частини першої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010 ) ( Частина перша статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1287-XIV від 14.12.99 )
У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених цим Законом.
Зонування території біосферних заповідників проводиться відповідно до проекту організації території біосферного заповідника та охорони його природних комплексів.
( Статтю 18 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010 )
У проекті організації території біосферного заповідника та охорони його природних комплексів визначаються та обґрунтовуються заходи щодо провадження природоохоронної, науково-дослідної, рекреаційної, господарської діяльності відповідно до законодавства і міжнародних договорів.
( Статтю 18 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010 )
Проекти організації території біосферних заповідників та охорони їх природних комплексів розробляються спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
( Статтю 18 доповнено частиною згідно із Законом № 1287-XIV від 14.12.99; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2362-VIII від 22.03.2018 )
Забороняється проведення рубок головного користування та всіх видів поступових та суцільних рубок, вирубування дуплястих дерев, а також добування піску та гравію в річках та інших водоймах у заповідній зоні біосферних заповідників.
( Статтю 18 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 323-VIII від 09.04.2015 )
Стаття 19. Особливості діяльності біосферних заповідників
Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюються з урахуванням міжнародних програм.
ГЛАВА 3. НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ
Стаття 20. Статус і завдання національних природних парків
Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об’єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:
збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів;
створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об’єктів;
проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;
проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
Стаття 21. Структура території та вимоги щодо охорони природних комплексів та об’єктів національних природних парків
На території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням:
заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;
зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об’єктів заповідної зони;
( Абзац третій частини першої статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010 )
зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку; тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов’язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об’єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації;
( Абзац четвертий частини першої статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010 )
господарська зона - у її межах забороняються рубки головного користування і проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об’єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.
( Абзац п’ятий частини першої статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1826-VI від 21.01.2010, № 249-IX від 30.10.2019 ) ( Частина перша статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1287-XIV від 14.12.99 )
На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.
Зонування території національного природного парку, рекреаційна та інша діяльність на його території провадяться відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, при цьому діяльність національного природного парку спрямовується на доведення площі заповідної зони національного природного парку до рівня не менше 20 відсотків загальної площі.
( Частина третя статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1287-XIV від 14.12.99, № 2362-VIII від 22.03.2018, № 1684-IX від 15.07.2021 - вводиться в дію з 08.11.2021 )
Забороняється проведення рубок головного користування та всіх видів поступових та суцільних рубок, вирубування дуплястих дерев, а також добування піску та гравію в річках та інших водоймах у заповідній зоні національних природних парків.
( Статтю 21 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 323-VIII від 09.04.2015 )
Зменшення заповідної зони не допускається, на межах заповідної зони встановлюються спеціальні знаки, а дороги, що ведуть у заповідну зону, перекриваються шлагбаумами.
( Статтю 21 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 1684-IX від 15.07.2021 - вводиться в дію з 08.11.2021 )
Стаття 22. Рекреаційна діяльність на території національних природних парків
Рекреаційна діяльність на території національних природних парків організовується спеціальними підрозділами адміністрації парків, а також іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі угод з адміністрацією парку.
ГЛАВА 4. РЕГІОНАЛЬНІ ЛАНДШАФТНІ ПАРКИ
Стаття 23. Статус і завдання регіональних ландшафтних парків
Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.
Регіональні ландшафтні парки організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.
( Частина друга статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010 )
В разі необхідності вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів для потреб регіональних ландшафтних парків провадиться в порядку, встановленому законодавством України.
На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань:
збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об’єктів;
створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об’єктів;
сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.
Стаття 24. Структура території та вимоги щодо охорони природних комплексів та об’єктів регіональних ландшафтних парків
На території регіональних ландшафтних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей проводиться зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків.
( Частина перша статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010 )
Проект організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об’єктів і порядок його реалізації затверджуються державним органом, який прийняв рішення про організацію парку.
ГЛАВА 5. ЗАКАЗНИКИ
Стаття 25. Статус і завдання заказників
Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.
Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.
Стаття 26. Основні вимоги щодо режиму заказників
На територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.
( Частина перша статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 2063-VIII від 23.05.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 249-IX від 30.10.2019 )
Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.
Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
ГЛАВА 6. ПАМ’ЯТКИ ПРИРОДИ
Стаття 27. Статус та завдання пам’яток природи
Пам’ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, пізнавальне і культурне значення, з метою збереження їх у природному стані.
( Частина перша статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1826-VI від 21.01.2010 )
Оголошення пам’яток природи провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.
Стаття 28. Основні вимоги щодо режиму пам’яток природи
На території пам’яток природи забороняються суцільні, поступові, лісовідновні та прохідні рубки, видалення захаращеності, полювання та будь-яка інша діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану.
На території пралісових пам’яток природи забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів та видалення захаращеності (крім догляду за лінійними об’єктами та вирубування окремих дерев під час гасіння пожежі), будівництво споруд, прокладання шляхів, лінійних та інших об’єктів транспорту і зв’язку, випасання худоби, промислова заготівля недеревинних лісових продуктів, проїзд транспортних засобів (крім доріг загального користування та транспортних засобів оперативних і спеціальних служб).
Навколо пралісових пам’яток природи установлюються охоронні зони завширшки не менше подвійної висоти деревостану пралісу, в яких забороняються будь-які суцільні, у тому числі санітарні, а також поступові рубки.
Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених пам’ятками природи, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Визначення належності територій до пралісових пам’яток природи здійснюється за спеціальною методикою, яка розробляється і затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
( Стаття 28 в редакції Закону № 2063-VIII від 23.05.2017 )
ГЛАВА 7. ЗАПОВІДНІ УРОЧИЩА
Стаття 29. Статус і завдання заповідних урочищ
Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.
Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.
Стаття 30. Основні вимоги щодо режиму заповідних урочищ
На території заповідних урочищ забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.
( Частина перша статті 30 в редакції Закону № 2063-VIII від 23.05.2017 )
Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
ГЛАВА 8. БОТАНІЧНІ САДИ
Стаття 31. Статус і завдання ботанічних садів
Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.
Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами.
Ботанічним садам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються ботанічним садам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
Стаття 32. Структура території та основні вимоги щодо режиму ботанічних садів
На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори.
У межах ботанічних садів для забезпечення необхідного режиму охорони та ефективного використання можуть бути виділені зони:
експозиційна - її відвідування дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією ботанічного саду;
наукова - до складу зони входять колекції, експериментальні ділянки тощо, на відвідування її мають право лише співробітники ботанічного саду у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, а також спеціалісти інших установ з дозволу адміністрації саду;
заповідна - відвідування її забороняється, крім випадків, коли воно пов’язано з проведенням наукових спостережень;
адміністративно-господарська.
Зонування території ботанічних садів проводиться відповідно до Положення про ботанічний сад та Проекту організації території ботанічного саду, що розробляється спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджується органом, у підпорядкуванні якого перебуває ботанічний сад, за погодженням з:
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища - щодо ботанічних садів загальнодержавного значення;
( Абзац другий частини третьої статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2362-VIII від 22.03.2018 )
обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо ботанічних садів місцевого значення.
( Абзац третій частини третьої статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3530-VI від 16.06.2011, № 2362-VIII від 22.03.2018 )
ГЛАВА 9. ДЕНДРОЛОГІЧНІ ПАРКИ
Стаття 33. Статус і завдання дендрологічних парків
Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.
Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами.
Дендрологічним паркам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.
Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
Стаття 34. Основні вимоги щодо режиму дендрологічних парків
На території дендрологічних парків забороняється діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій.
На території дендрологічних парків може бути проведено зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.
Проект організації території дендрологічного парку розробляється спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджується органом, у підпорядкуванні якого перебуває дендрологічний парк, за погодженням з:
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища - щодо дендрологічних парків загальнодержавного значення;
( Абзац другий частини третьої статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2362-VIII від 22.03.2018 )
обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо дендрологічних парків місцевого значення.
( Абзац третій частини третьої статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3530-VI від 16.06.2011, № 2362-VIII від 22.03.2018 )
ГЛАВА 10. ЗООЛОГІЧНІ ПАРКИ
Стаття 35. Статус і завдання зоологічних парків
Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.
Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами.

................
Перейти до повного тексту