1. Правова система ipLex360
  2. Законодавство
  3. Закон України


ЗАКОН УКРАЇНИ
Про управління відходами
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2023, № 17, ст.75) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2804-IX від 01.12.2022 № 2849-IX від 13.12.2022 ) ( У тексті Закону слова "засоби масової інформації" в усіх відмінках і числах замінено словом "медіа" згідно із Законом № 2849-IX від 13.12.2022 )
Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні засади діяльності щодо запобігання утворенню, зменшення обсягів утворення відходів, зниження негативних наслідків від діяльності з управління відходами, сприяння підготовці відходів до повторного використання, рециклінгу і відновленню з метою запобігання їх негативному впливу на здоров’я людей та навколишнє природне середовище.
Розділ I.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) біовідходи - відходи, що мають властивість піддаватися анаеробному або аеробному розкладу, такі як відходи харчових продуктів або відходи харчової промисловості на всіх етапах виробництва та споживання, відходи від зелених насаджень;
2) великогабаритні відходи - побутові відходи, що за розміром не можуть бути поміщені у контейнери об’ємом до 1,1 кубічного метра;
3) видалення відходів - операція, що не є відновленням відходів, навіть якщо одним із наслідків такої операції є використання речовин або енергії. Перелік операцій з видалення відходів наведено в додатку 1;
4) виробник продукції - суб’єкт господарювання, що вводить в обіг продукцію, тобто надає продукцію, яку він виробляє або імпортує, на ринку України вперше;
5) відновлення відходів - операція, у результаті якої відходи використовуються для корисних цілей, замінюючи матеріали, які мали бути використані для виконання певної функції або які підготовлені для виконання цієї функції на підприємстві чи в іншій господарській діяльності. Перелік операцій з відновлення відходів наведено в додатку 2;
6) відновлення матеріалів - будь-яка операція з відновлення матеріалів, інша, ніж виробництво енергії та перетворення відходів у матеріали, що можуть бути використані як паливо або для іншого виробництва енергії, яка може включати підготовку відходів до повторного використання, рециклінг, зворотне заповнення та інші операції;
7) відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися;
8) відходи будівництва та знесення - відходи, що утворилися внаслідок діяльності з капітального ремонту, будівництва або знесення будівель і споруд;
9) відходи харчових продуктів - харчові продукти у значенні, наведеному в Законі України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів", що стали відходами;
10) відходи, що не є небезпечними, - відходи, які не мають властивостей, що роблять їх небезпечними, наведені в невичерпному Переліку властивостей, що роблять відходи небезпечними, наведено в додатку 3;
11) власник відходів - фізична особа, юридична особа, яка утворює відходи або яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами;
12) декларація про відходи - документ, який згідно з цим Законом подають утворювачі відходів у разі, якщо їхня діяльність призводить до утворення небезпечних відходів або річний обсяг утворення відходів, що не є небезпечними, перевищує 50 тонн;
13) захоронення відходів - розміщення відходів на поверхні чи під поверхнею (підземне) землі у спосіб, що не становить загрози здоров’ю людей та навколишньому природному середовищу і не передбачає подальше оброблення відходів;
14) зберігання відходів - утримання відходів на об’єктах збирання, у тому числі до їх оброблення, протягом не більше одного року з моменту їх утворення, що є безпечним для здоров’я людей та навколишнього природного середовища відповідно до екологічних та санітарно-епідеміологічних вимог;
15) збирання відходів - операція, що полягає у вилученні, купівлі, накопиченні та зберіганні відходів суб’єктами господарювання у сфері управління відходами, включаючи роздільне збирання, з метою подальшого перевезення відходів на об’єкти оброблення відходів;
16) зворотне заповнення - операція з відновлення, у результаті якої придатні для цього відходи, що не є небезпечними та/або інертними, використовуються для заповнення гірничих виробок (пустот), рекультивації відпрацьованих гірничих об’єктів, інших ландшафтних робіт, замінюючи при цьому матеріали, які не є відходами;
17) інертні відходи - відходи, що не зазнають фізичних, хімічних чи біологічних змін і трансформацій, не розкладаються, не горять, не розкладають, не здійснюють негативного впливу на інші предмети, з якими контактують, та не завдають шкоди здоров’ю людей і не призводять до забруднення навколишнього природного середовища;
18) медичні відходи - відходи, що утворюються внаслідок здійснення діяльності з медичного обслуговування або ветеринарної практики, здійснення експертиз та досліджень у сфері охорони здоров’я, ветеринарної медицини, у тому числі наукових або дослідницьких робіт;
19) небезпечні відходи - відходи, що мають одну чи більше властивостей, що роблять їх небезпечними, наведених у Переліку властивостей, що роблять відходи небезпечними (додаток 3);
20) об’єкт оброблення відходів - установка, інженерна споруда або інший об’єкт, що використовується для здійснення операцій з відновлення або видалення відходів;
21) оброблення відходів - операція з відновлення або видалення відходів, включаючи підготовку відходів до таких операцій;
22) операції з управління відходами - збирання, перевезення, відновлення та видалення відходів;
23) перевезення відходів - операція, що полягає у транспортуванні відходів від місця їх утворення до об’єкта оброблення відходів, а також від одного місця/об’єкта до іншого;
24) підготовка відходів до повторного використання - проведення операцій з відновлення (перевірка, очищення або ремонт), після яких речовини, предмети та/або їх складові (компоненти), які були відходами, можуть бути використані повторно без будь-якого іншого оброблення;
25) повторне використання продукції - будь-яка операція, після проведення якої продукція або її складові (компоненти), що не є відходами, повторно використовуються з тією самою метою, для якої вони були призначені;
26) побутові відходи - змішані та/або роздільно зібрані відходи від домогосподарств, включаючи відходи паперу, картону, скла, пластику, деревини, текстилю, металу, упаковки, біовідходи, відходи електричного та електронного обладнання, відходи батарей та акумуляторів, небезпечні відходи у складі побутових, великогабаритні та ремонтні відходи, а також змішані та/або роздільно зібрані відходи з інших джерел, якщо ці відходи подібні за своїм складом до відходів домогосподарств.
Побутові відходи не включають відходи промисловості, сільського і лісового господарства, рибальства та аквакультури, резервуарів для септиків, каналізаційних мереж та відходи їх оброблення, включаючи осад стічних вод, транспортні засоби, строк експлуатації яких закінчився, відходи будівництва та знесення, вуличний змет, медичні відходи;
27) полігон - місце захоронення відходів, призначене для їх розміщення на поверхні чи під поверхнею (підземне) землі, включаючи:
внутрішні місця для видалення відходів, на яких утворювач відходів - суб’єкт господарювання здійснює видалення власних відходів на місці утворення;
постійні місця, на яких відходи розміщуються понад один рік;
28) послуга з управління побутовими відходами - операції із збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів, а також діяльність, пов’язана з організацією роботи системи управління побутовими відходами, що здійснюється виконавцем послуги з управління побутовими відходами;
29) приймання відходів - отримання відходів, що утворилися в результаті споживання/використання продукції, до виробників якої законом встановлена розширена відповідальність виробника, у місцях продажу, адміністративних, соціальних, громадських, комерційних, розважальних, рекреаційних, туристичних та інших закладах, а також мобільними пунктами приймання відходів у встановленому законом порядку;
30) ремонтні відходи - залишки речовин, матеріалів, предметів, виробів, що утворилися під час переобладнання, перепланування або поточного ремонту у житловому будинку, окремій квартирі або будинку громадського призначення;
31) рециклінг - операція з відновлення, у результаті якої відходи переробляються у продукцію, матеріали або речовини для їх використання за первинною або іншою метою. Ця операція включає перероблення органічного матеріалу, але не включає виробництва енергії чи перетворення відходів у матеріали, що можуть бути використані як паливо або як матеріали для зворотного заповнення;
32) роздільне збирання відходів - збирання відходів окремо залежно від їх виду, характеристики та складу у спосіб, що сприятиме їх подальшому обробленню;
33) розширена відповідальність виробника - комплекс економічних, фінансових, адміністративних та організаційних заходів для забезпечення відповідальності виробників певних видів продукції за управління стадією відходів у життєвому циклі продукції;
34) система управління побутовими відходами - комплекс заходів із збирання, перевезення та оброблення побутових відходів, включаючи створення та забезпечення діяльності об’єктів, нагляд за ними та подальший догляд за об’єктами видалення побутових відходів, а також діяльність суб’єктів господарювання, що здійснюють окремі операції з управління побутовими відходами в межах територіальної громади або декількох територіальних громад;
35) сортування відходів - операція, пов’язана з механічним розподілом відходів залежно від їх фізико-хімічних властивостей, матеріальних складових, енергетичної цінності, інших показників з метою їх підготовки до оброблення;
36) суб’єкт господарювання у сфері управління відходами - юридична особа або фізична особа-підприємець, що здійснює збирання, купівлю, зберігання, перевезення, відновлення та/або видалення відходів відповідно до законодавства;
37) термічне оброблення відходів - технологічний процес з термічного оброблення відходів, який відповідає правилам технічної експлуатації відповідної установки;
38) управління відходами - комплекс заходів із збирання, перевезення, оброблення (відновлення, у тому числі сортування, та видалення) відходів, включаючи нагляд за такими операціями та подальший догляд за об’єктами видалення відходів;
39) установка спалювання відходів - будь-яка стаціонарна або мобільна технічна одиниця та обладнання, призначене для термічного оброблення відходів, з відновленням утворюваного при горінні тепла або без нього, з метою видалення шляхом спалювання за допомогою окислення, а також інших процесів термічного оброблення, таких як піроліз, газифікація, плазмовий процес, якщо речовини, що утворюються в результаті термічного оброблення, у подальшому спалюються;
40) установка сумісного спалювання відходів - будь-яка стаціонарна або мобільна технічна одиниця, призначена для виробництва енергії або виробництва матеріальних продуктів, яка використовує відходи як звичайне або додаткове паливо або в якій відходи проходять термічне оброблення з метою видалення шляхом спалювання за допомогою окислення, а також інших процесів термічного оброблення, таких як піроліз, газифікація, плазмовий процес, якщо речовини, що утворюються в результаті термічного оброблення, у подальшому спалюються;
41) утворювач відходів - фізична особа, юридична особа, в результаті діяльності якої утворюються відходи, а також суб’єкти управління відходами, які здійснюють операції із сортування, змішування або інші операції, що призводять до зміни характеристик або складу відходів.
Стаття 2. Сфера дії Закону
1. Цей Закон регулює відносини, пов’язані із запобіганням утворенню та з управлінням відходами, що утворюються в Україні, а також з управлінням відходами, що перевозяться через територію України, вивозяться за її межі та ввозяться в Україну з метою відновлення, у тому числі рециклінгу.
Регулювання відносин, пов’язаних з управлінням відходами, що містять метали чи їх сплави, вироби з металу, здійснюється згідно з цим Законом з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про металобрухт".
2. Дія цього Закону не поширюється на:
1) газоподібні речовини, у тому числі невловлювані, що викидаються безпосередньо в атмосферне повітря;
2) радіоактивні відходи;
3) вибухові речовини військового та цивільного призначення, виведені з експлуатації;
4) незабруднений ґрунт та інші природні матеріали, видобуті під час проведення будівельних робіт, за умови що такі матеріали використані у будівництві у своєму природному (первісному) стані на місцевості, в якій їх було добуто;
5) побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною, обіг яких регулюється Законом України "Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною", крім тих, до яких застосовуються операції спалювання, захоронення або які використовуються для біогазу та компосту;
6) речовини, призначені для використання як кормові матеріали відповідно до Закону України "Про безпечність та гігієну кормів", які не є побічними продуктами тваринного походження, не призначені для споживання людиною;
7) стічні та дренажні води.
Стаття 3. Основні цілі та принципи державної політики у сфері запобігання утворенню та управління відходами
1. Основними цілями державної політики у сфері запобігання утворенню та управління відходами є:
1) захист здоров’я людей та навколишнього природного середовища від негативного впливу відходів;
2) здійснення заходів у сфері управління відходами без загрози здоров’ю людей та спричинення шкоди навколишньому природному середовищу в межах встановлених нормативів шкідливого впливу фізичних факторів;
3) дотримання ієрархії управління відходами;
4) запровадження розширеної відповідальності виробника.
2. Основними принципами державної політики у сфері запобігання утворенню та управління відходами є:
1) запобігання - утворювач або власник відходів вживає заходів для запобігання утворенню відходів, а також для уникнення, зменшення або усунення негативного впливу відходів на здоров’я людей та навколишнє природне середовище;
2) "забруднювач платить" - утворювач або власник відходів покриває витрати на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення та оброблення, включаючи витрати на створення та утримання об’єктів оброблення відходів;
3) територіальної наближеності - оброблення відходів здійснюється на найближчій споруді або установці з оброблення відходів, або в місці захоронення відходів, враховуючи їх екологічну та економічну ефективність, відповідно до регіональних та місцевих планів управління відходами;
4) формування конкурентного середовища у сфері управління
відходами - суб’єкти господарювання, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не повинні вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію у сфері управління відходами.
Стаття 4. Ієрархія управління відходами
1. Ієрархія управління відходами впроваджується центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями з метою (у порядку пріоритетності):
1) запобігання утворенню відходів;
2) підготовки відходів до повторного використання;
3) рециклінгу;
4) відновлення відходів (у тому числі виробництва енергії);
5) видалення відходів.
2. Підприємства, установи та організації, діяльність яких призводить до утворення відходів, забезпечують дотримання ієрархії управління відходами шляхом:
1) планування та здійснення своєї діяльності таким чином, щоб запобігати утворенню відходів, зменшувати їх утворення, запобігати їх негативному впливу на здоров’я людей та навколишнє природне середовище під час проектування продукції, її виробництва, під час і після використання продукції;
2) здійснення відновлення відходів, утворенню яких не вдалося запобігти, забезпечуючи підготовку відходів до повторного використання, рециклінг або проведення інших операцій з відновлення, включаючи виробництво енергії;
3) видалення лише тих відходів, що непридатні з технологічних чи економічних причин до рециклінгу або інших операцій з відновлення відходів.
Стаття 5. Запобігання утворенню відходів
1. Запобігання утворенню відходів досягається реалізацією таких заходів:
1) заохочення та підтримка сталого виробництва і споживання продукції;
2) заохочення проектування, виробництва та використання ресурсоефективної та більш довговічної продукції, у тому числі подовження строку її використання, а також продукції, придатної до ремонту, повторного використання та модернізації;
3) виділення з відходів сировини, яка може бути використана повторно;
4) забезпечення доступності запасних частин, інструкцій з експлуатації, технічної інформації чи інших інструментів, обладнання або програмного забезпечення, що дозволяють проводити ремонт і забезпечують повторне використання продукції без зниження рівня її якості та безпечності функціонування;
5) зменшення обсягів утворення відходів з урахуванням впровадження найкращих доступних технологій і методів управління у процесі промислового виробництва;
6) зменшення вмісту небезпечних речовин у продукції відповідно до технічних регламентів;
7) зменшення утворення відходів, непридатних з технічних чи економічних причин до рециклінгу або інших операцій з відновлення відходів;
8) визначення продукції, яка є основним джерелом засмічення навколишнього природного середовища, та вжиття відповідних заходів для запобігання та зменшення утворення відходів такої продукції;
9) проведення інформаційних кампаній для підвищення обізнаності громадськості з питань запобігання утворенню відходів та забрудненню навколишнього природного середовища;
10) створення суб’єктами господарювання, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування відповідно до компетенції та забезпечення діяльності пунктів приймання відходів продукції для ремонту та підготовки їх до повторного використання;
11) зменшення обсягів утворення відходів харчових продуктів у роздрібних та інших торговельних мережах, закладах громадського харчування та домогосподарствах.
Стаття 6. Підготовка відходів до повторного використання, рециклінг та інші операції з відновлення відходів
1. Забезпечення підготовки відходів до повторного використання, рециклінгу та інших операцій з відновлення відходів здійснюється шляхом створення та діяльності об’єктів оброблення відходів, запровадження економічних інструментів та встановлення цільових показників із збирання, підготовки відходів до повторного використання, рециклінгу або інших операцій з відновлення відходів, а також інших заходів.
2. Для вдосконалення підготовки відходів до повторного використання, забезпечення високоякісного рециклінгу та інших операцій з відновлення відходи підлягають роздільному збиранню та не повинні змішуватися з іншими відходами або матеріалами, що мають різні властивості.
Роздільне збирання відходів у населених пунктах здійснюється для таких видів відходів, як папір і картон, пластик, скло, метал. При цьому створюються умови для забезпечення роздільного збирання біовідходів, текстилю, небезпечних відходів у складі побутових та інших видів відходів, що підлягають роздільному збиранню.
3. Роздільно зібрані відходи, призначені для підготовки до повторного використання та рециклінгу, не можуть видалятися шляхом спалювання чи в інший спосіб, крім відходів, що утворюються внаслідок сортування або інших операцій з оброблення роздільно зібраних відходів та відходів, непридатних до повторного використання та рециклінгу.
4. Небезпечні речовини, суміші та складові (компоненти) видаляються з відходів до або у процесі відновлення.
5. Цільові показники щодо збирання, підготовки до повторного використання та рециклінгу або іншого відновлення відходів, необхідні для досягнення цілей, встановлених частиною першою статті 3 цього Закону, визначаються законами України щодо продукції, на яку поширюється розширена відповідальність виробника, та Кабінетом Міністрів України (щодо інших видів відходів).
Стаття 7. Національний перелік відходів
1. Відходи поділяються на два класи:
1) небезпечні відходи;
2) відходи, що не є небезпечними.
Класифікація здійснюється відповідно до Національного переліку відходів і Порядку класифікації відходів з урахуванням Переліку властивостей, що роблять відходи небезпечними (додаток 3).
2. Зміна класу небезпечних відходів не повинна досягатися шляхом розбавлення або змішування відходів для зниження початкової концентрації небезпечних речовин до рівня, що є нижчим за порогові значення, для визначення відходів небезпечними.
3. Національний перелік відходів і Порядок класифікації відходів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
4. Національний перелік відходів підлягає перегляду кожні три роки.
Стаття 8. Припинення статусу відходів
1. Статус відходів може бути оголошено суб’єктом господарювання припиненим, якщо такі відходи пройшли операцію з відновлення, відповідають критеріям оголошення припинення статусу відходів та дотримано сукупність таких умов:
1) речовина, матеріал або предмет використовується для певних цілей та відповідає законодавству, технічним регламентам і стандартам, що застосовуються до продукції;
2) використання речовини, матеріалу або предмета не призведе до негативного впливу на здоров’я людей або навколишнє природне середовище;
3) існує ринок або попит на таку речовину, матеріал або предмет як товар.
2. Обсяг відходів, щодо яких оголошено припинення статусу відходів, враховується для виконання показників відновлення лише за умови, що операції з відновлення проведені відповідно до вимог цього Закону та інших актів законодавства у сфері управління відходами.
3. Критерії оголошення припинення статусу відходів, порядок оголошення припинення статусу відходів та перелік видів відходів, щодо яких може бути оголошено припинення статусу відходів, затверджуються Кабінетом Міністрів України.
4. Операція з відновлення відходів, достатня для оголошення припинення статусу відходів, може бути найпростішою з тих, що застосовується до відповідного виду відходів, зокрема демонтаж, сортування, дроблення, ущільнення, гранулювання, сушіння, подрібнення, кондиціонування.
Стаття 9. Побічні продукти
1. Речовини, предмети, що утворюються при виробництві основної продукції і не є метою даного виробництва, але придатні як сировина в іншому виробництві чи для використання як готова продукція, розглядаються як побічні продукти, а не відходи, у разі дотримання сукупності таких умов:
1) визначено подальше використання речовини або предмета;
2) речовина, предмет можуть бути використані в тому вигляді, в якому вони утворилися, без подальшого оброблення, крім нормальної виробничої практики, передбаченої галузевими стандартами;
3) речовина, предмет утворюються як невід’ємна складова виробничого процесу;
4) речовина, предмет відповідають всім встановленим вимогам до продукції, а також вимогам щодо захисту здоров’я людей і охорони навколишнього природного середовища, їх використання не становить небезпеки для здоров’я людей та навколишнього природного середовища.
2. Критерії віднесення речовин або предметів до побічних продуктів та порядок віднесення речовин або предметів до побічних продуктів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 10. Розширена відповідальність виробника
1. Розширена відповідальність виробника встановлюється законом щодо виробників продукції, у результаті споживання/використання якої утворюються відходи упаковки, електричного та електронного обладнання, батарей і акумуляторів, транспортних засобів, знятих з експлуатації, мастил (олив), шин, текстилю тощо, та запроваджується, у тому числі шляхом створення систем розширеної відповідальності виробника відповідно до вимог та порядку, визначених законом.
2. Виробники виконують свої зобов’язання:
1) колективно - через організацію колективної розширеної відповідальності виробників;
2) індивідуально - через організацію індивідуальної розширеної відповідальності виробника.
3. Система розширеної відповідальності виробника включає:
1) приймання та/або збирання на всій території України відходів, що утворилися внаслідок використання продукції, а також подальше управління цими відходами та фінансову відповідальність за таку діяльність;
2) інформування утворювачів відходів від продукції, на яку поширюється розширена відповідальність виробника, про заходи, яких вони можуть вживати для запобігання утворенню відходів, про придатність відходів до повторного використання та рециклінгу, про наявні системи для приймання та роздільного збирання відходів, що утворилися внаслідок використання продукції;
3) здійснення заходів для розроблення продукції та її складових (компонентів) з урахуванням мінімізації негативного впливу на здоров’я людей та навколишнє природне середовище, запобігання та зменшення обсягів утворення відходів у процесі виробництва та використання продукції, виробництва довговічної продукції, придатної для ремонту та повторного використання, а також максимального залучення у виробництво вторинної сировини.
4. Організація, яка виконує зобов’язання з розширеної відповідальності від імені виробника (далі - організація розширеної відповідальності виробника):
1) забезпечує утворювачів відходів послугами з приймання та збирання відходів, що утворилися внаслідок використання продукції;
2) забезпечує досягнення встановлених законодавством цільових показників щодо збирання, підготовки відходів до повторного використання та рециклінгу або іншого відновлення відходів;
3) повинна мати достатню фінансову та організаційну спроможність для виконання таких зобов’язань;
4) забезпечує щорічне проведення зовнішнього незалежного аудиту фінансової звітності відповідно до законодавства та оприлюднює відповідні аудиторські звіти;
5) оприлюднює інформацію про стан досягнення цільових показників щодо збирання, підготовки відходів до повторного використання та рециклінгу або іншого відновлення;
6) оприлюднює інформацію про своїх засновників та членів, розмір фінансових внесків, сплачених виробниками на одиницю або на тонну виробленої продукції, введеної в обіг, процедуру відбору суб’єктів господарювання, що надають послуги із збирання та оброблення відходів;
7) проводить роз’яснювальну та просвітницьку роботу серед населення, у тому числі в закладах освіти, щодо управління відходами від продукції, на яку поширюється розширена відповідальність виробника.
5. Фінансові внески, сплачені виробником організації розширеної відповідальності виробника для виконання своїх зобов’язань, забезпечують у тому числі, покриття таких витрат:
1) на організацію приймання, роздільного збирання, перевезення та оброблення відходів, включаючи оброблення, необхідне для досягнення встановлених законодавством цільових показників щодо збирання, підготовки відходів до повторного використання та рециклінгу або іншого відновлення, з урахуванням прибутку, отриманого від підготовки відходів до повторного використання, продажу відходів або вторинної сировини та невикористаних депозитних внесків;
2) адміністративні витрати;
3) вартість надання інформації, визначеної законодавством, громадськості, утворювачам та власникам відходів;
4) на ведення обліку, підготовку звітності та проведення аудитів.
6. Організації розширеної відповідальності виробника утворюються виробниками як неприбуткові організації та виконують зобов’язання з розширеної відповідальності від імені виробників.
7. За недосягнення цільових показників щодо збирання, підготовки відходів до повторного використання та рециклінгу або іншого відновлення виробники несуть адміністративно-господарську відповідальність, встановлену законом.
Стаття 11. Право власності на відходи
1. Суб’єктами права власності на відходи є фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава.
Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на відходи відповідно до закону.
2. Територіальні громади є власниками відходів, переданих їх утворювачами або попередніми власниками до систем управління побутовими відходами. Перехід права власності на відходи до інших суб’єктів здійснюється на підставі договору між органом місцевого самоврядування та суб’єктом господарювання у сфері управління відходами або між суб’єктами господарювання у сфері управління відходами. Організації розширеної відповідальності виробника є власниками відходів, прийнятих, зібраних або отриманих в інший спосіб у результаті діяльності такої організації.
3. У разі приватизації або реорганізації державного підприємства, у результаті діяльності якого накопичено відходи, право власності на відходи та обов’язок щодо відшкодування заподіяної відходами шкоди для здоров’я людини, майна фізичних або юридичних осіб і навколишнього природного середовища переходить до правонаступника такого підприємства, якщо інше не передбачено договором купівлі-продажу цього підприємства або законом.
Договором купівлі-продажу передбачається відповідальність покупця об’єкта приватизації за заподіяння відходами шкоди для здоров’я людини, майна фізичних або юридичних осіб і навколишнього природного середовища (звільнення від відповідальності) у разі виникнення форс-мажорних обставин (стихійне лихо, обставини непереборної сили тощо).
4. У разі зміни власника чи користувача земельної ділянки, на якій розміщені відходи, питання про право власності на відходи вирішується договором. За відсутності таких положень у договорі власником відходів є власник земельної ділянки або землекористувач.
Стаття 12. Виявлення та облік відходів, власник яких не встановлений
1. Власник або користувач земельної ділянки, на якій виявлено відходи, власник яких не встановлений, невідкладно, але не пізніше 24 годин з моменту виявлення таких відходів, інформує про це орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади.
2. Орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади із залученням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, територіального органу Національної поліції України встановлює утворювача або власника виявлених відходів на основі:
1) інформації, наданої власником або користувачем земельної ділянки, на якій виявлено відходи;
2) інформації, наданої громадянами, підприємствами, установами та організаціями, медіа;
3) аудіо- та відеозаписів, наданих громадянами, підприємствами, установами, організаціями;
4) інших джерел, визначених законом.
3. Якщо власник відходів встановлений, він зобов’язаний відшкодувати всі витрати на його пошук, а також витрати на збирання, перевезення та оброблення відходів суб’єктом господарювання у сфері управління відходами, компенсувати інші збитки та шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом відходів на здоров’я людини та навколишнє природне середовище.
Витрати, збитки та шкода, заподіяна забрудненням або іншим негативним впливом відходів на навколишнє природне середовище, відшкодовуються в судовому порядку за позовом органу місцевого самоврядування або місцевого органу виконавчої влади.
4. Якщо власник відходів не встановлений, передача відходів до суб’єкта господарювання у сфері управління відходами та усунення негативних наслідків, спричинених відходами, здійснюється за рахунок державного або місцевого бюджету.
5. Збирання, перевезення та/або оброблення відходів, власник яких не встановлений організовують:
1) виявлених за межами населених пунктів - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;
2) виявлених у межах населених пунктів - органи місцевого самоврядування. Збирання, перевезення та/або оброблення таких відходів здійснюють суб’єкти господарювання у сфері управління відходами.
6. Порядок виявлення та обліку відходів, власник яких не встановлений, визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 13. Загальні вимоги до управління відходами
1. Відходи збираються, перевозяться та оброблюються залежно від їх виду, складу і властивостей у спосіб, що:
1) сприяє їх подальшому відновленню;
2) є безпечним для здоров’я людини та не завдає шкоди навколишньому природному середовищу, у тому числі:
не становить загрози забруднення води, атмосферного повітря, ґрунту, для рослин і тварин, не спричиняє негативного впливу (незручностей) через шум і запах;
не спричиняє негативного впливу на землі сільськогосподарського призначення, природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні;
3) відповідає встановленим стандартам або нормативам шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів та найкращим доступним технологіям і методам управління.
2. Для сприяння відновленню відходів забезпечується їх роздільне збирання. Змішування відходів з іншими відходами чи матеріалами, якщо такі дії ускладнюють операції з відновлення, забороняється.
3. Утворювачі або власники відходів, які не є суб’єктами господарювання у сфері управління відходами, зобов’язані забезпечувати зберігання відходів у спосіб, що є безпечним для здоров’я людини та навколишнього природного середовища, та передавати відходи суб’єктам господарювання у сфері управління відходами протягом одного року з моменту їх утворення.
4. Передача суб’єктам господарювання у сфері управління відходами відходів (крім побутових відходів) з метою збирання, перевезення та оброблення здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до законодавства, в якому зазначається код відходів згідно з Національним класифікатором відходів, їх обсяг, найменування та код операції з відновлення та/або видалення відходів.
5. Об’єкти оброблення відходів проектуються, споруджуються та експлуатуються відповідно до вимог цього Закону, законодавства у сфері містобудування та у випадках, передбачених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підлягають оцінці впливу на довкілля.
6. Правила технічної експлуатації об’єктів оброблення відходів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
7. Суб’єкти господарювання, що здійснюють будівництво або знесення будівель та інженерних споруд, зобов’язані забезпечити роздільне збирання відходів будівництва та знесення, їх облік та передачу суб’єктам господарювання у сфері управління відходами для забезпечення їх оброблення. Відходи будівництва та знесення, що не є небезпечними, підлягають підготовці до повторного використання, рециклінгу, іншому матеріальному відновленню, включаючи зворотне заповнення.
Цільові показники щодо підготовки відходів до повторного використання, рециклінгу, іншого матеріального відновлення, включаючи зворотне заповнення, та порядок їх виконання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
8. Ввезення в Україну відходів з метою їх видалення забороняється.
9.Управління окремими видами відходів, що утворилися внаслідок виникнення надзвичайної ситуації техногенного, природного або воєнного характеру, здійснюється відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Розділ II.
СУБ’ЄКТИ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ
Стаття 14. Суб’єкти у сфері управління відходами
1. Суб’єктами у сфері управління відходами є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, суб’єкти господарювання незалежно від форми власності, діяльність яких призводить до утворення відходів, а також суб’єкти господарювання у сфері управління відходами.
Стаття 15. Права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства у сфері управління відходами
1. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства у сфері управління відходами мають право на:
1) безпечні для їхнього життя та здоров’я умови під час управління відходами;
2) одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про безпечність об’єктів оброблення відходів (тих, що експлуатуються, або будівництво яких розпочато чи планується);
3) одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про плани і програми управління відходами;
4) відвідування у встановленому порядку об’єктів оброблення відходів;
5) участь в обговоренні питань щодо розвитку законодавства у сфері управління відходами;
6) участь в обговоренні питань, пов’язаних із розміщенням, проектуванням, спорудженням та експлуатацією об’єктів оброблення відходів;
7) відшкодування шкоди, заподіяної їхньому здоров’ю чи майну внаслідок порушення законодавства у сфері управління відходами;
8) участь у розробленні Національного плану управління відходами, регіональних, місцевих планів управління відходами та програми запобігання утворенню відходів у встановленому порядку.
2. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства зобов’язані дотримуватися вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері управління відходами, запобігати забрудненню відходами навколишнього природного середовища.
Стаття 16. Права та обов’язки утворювачів відходів, крім утворювачів відходів домогосподарств
1. Утворювачі відходів, крім утворювачів відходів домогосподарств, мають право на:
1) одержання у встановленому порядку інформації про технології оброблення відходів, будівництво та експлуатацію об’єктів оброблення відходів;
2) внесення пропозицій, пов’язаних з розміщенням, проектуванням, будівництвом та експлуатацією об’єктів оброблення відходів;
3) участь у розробленні Національного плану управління відходами, регіональних, місцевих планів управління відходами та програми запобігання утворенню відходів у встановленому порядку.
2. Утворювачі відходів, крім утворювачів відходів домогосподарств, зобов’язані:
1) запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів;
2) класифікувати свої відходи відповідно до Національного переліку відходів та Порядку класифікації відходів;
3) обробляти відходи самостійно, за наявності дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, або передавати їх для оброблення суб’єктам господарювання у сфері управління відходами, які мають такий дозвіл;
4) у разі утворення побутових відходів укладати договір про надання послуги з управління побутовими відходами з виконавцем відповідної послуги та вносити плату за надання такої послуги відповідно до встановлених тарифів;
5) не допускати змішування відходів, що можуть бути відновлені, з відходами, що не можуть бути відновлені;
6) вести облік відходів, що утворилися в результаті їхньої діяльності, та подавати відповідну звітність;
7) розробляти та виконувати плани управління відходами підприємств, установ та організацій у встановленому порядку;
8) забезпечувати утримання в належному санітарному і технічному стані місць утворення та зберігання відходів, а також забезпечувати дотримання встановлених правил техніки безпеки та пожежної безпеки у таких місцях;
9) надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування інформацію про відходи та пов’язану з ними діяльність;
10) призначати відповідальних осіб у сфері управління відходами;
11) відшкодовувати шкоду, заподіяну здоров’ю та майну громадян України, навколишньому природному середовищу, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил управління відходами, відповідно до закону;
12) подавати декларацію про відходи, якщо діяльність такого утворювача відходів призводить до утворення небезпечних відходів або річний обсяг утворення відходів, що не є небезпечними, перевищує 50 тонн.
Стаття 17. Права та обов’язки суб’єктів господарювання у сфері управління відходами
1. Суб’єкти господарювання у сфері управління відходами мають право:
1) зберігати відходи на об’єктах оброблення відходів до проведення операцій з оброблення строком до одного року;
2) брати участь у розробленні Національного плану управління відходами, регіональних, місцевих планів управління відходами та програми запобігання утворенню відходів у встановленому порядку;
3) брати участь у встановленому законодавством порядку в конкурсах на набуття права виконання операцій із збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів на певній території.
2. Суб’єкти господарювання у сфері управління відходами зобов’язані:
1) дотримуватися вимог щодо збирання, перевезення та оброблення відходів, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;
2) не допускати змішування відходів, що можуть бути відновлені, з відходами, що не можуть бути відновлені;
3) вести облік відходів, що утворилися у результаті їхньої діяльності чи були отримані від інших суб’єктів господарювання, облік операцій з управління відходами та подавати звітність відповідно до закону;
4) класифікувати свої відходи відповідно до Національного переліку відходів та Порядку класифікації відходів;
5) забезпечувати здійснення операцій з оброблення відходів на об’єктах оброблення відходів;
6) забезпечувати утримання в належному санітарному і технічному стані об’єктів оброблення відходів, забезпечувати дотримання правил техніки безпеки та пожежної безпеки на них;
7) надавати місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, уповноваженим органам виконавчої влади у сфері управління відходами інформацію про відходи та пов’язану з ними діяльність;
8) відшкодовувати шкоду, заподіяну здоров’ю та майну громадян України, навколишньому природному середовищу, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил управління відходами, відповідно до закону;
9) мати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів;
10) мати ліцензію на здійснення господарської діяльності з управління небезпечними відходами та/або письмову згоду (повідомлення) на транскордонне перевезення небезпечних відходів чи висновок на транскордонне перевезення відходів відповідно до закону;
11) забезпечувати професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців у сфері управління відходами;
12) призначати відповідальних осіб у сфері управління відходами;
13) виконувати інші обов’язки, передбачені законом.
Розділ III.
ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ УТВОРЕННЮ ТА УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ
Стаття 18. Уповноважені органи виконавчої влади у сфері запобігання утворенню та управління відходами
1. Уповноваженими органами виконавчої влади у сфері запобігання утворенню та управління відходами є Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління відходами, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.
Стаття 19. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері управління відходами
1. До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері управління відходами належить:
1) загальне керівництво у сфері управління відходами;
2) затвердження Національного переліку відходів та Порядку класифікації відходів;
3) затвердження критеріїв, що визначають припинення статусу відходів, порядку оголошення припинення статусу відходів та переліку видів відходів, щодо яких може бути оголошено припинення статусу відходів;
4) затвердження критеріїв для віднесення речовин, предметів до побічних продуктів та порядку віднесення речовин та предметів до побічних продуктів;
5) затвердження правил надання послуги з управління побутовими відходами;
6) затвердження порядку проведення конкурсу на здійснення операцій із збирання та перевезення побутових відходів;
7) затвердження Національної програми запобігання утворенню відходів;
8) затвердження Національного плану управління відходами;
9) затвердження порядку розроблення та затвердження регіональних планів управління відходами;
10) затвердження порядку видачі (відмови у видачі, анулювання) дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів;
11) затвердження порядку створення та адміністрування інформаційної системи управління відходами;
12) затвердження порядку подання декларації про відходи та її форми;
13) затвердження порядку надання письмової згоди (повідомлення) на транскордонне перевезення небезпечних відходів та висновку на транскордонне перевезення відходів;
14) затвердження порядку виявлення та обліку відходів, власник яких не встановлений;
15) затвердження Порядку розроблення, погодження та затвердження місцевих планів управління відходами.
2. Кабінет Міністрів України здійснює й інші повноваження відповідно до закону.
Стаття 20. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища
1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, належить:
1) забезпечення формування державної політики у сфері управління відходами;
2) затвердження порядку розроблення планів управління відходами підприємств, установ та організацій;
3) затвердження порядку державного обліку відходів та подання звітності;
4) затвердження правил технічної експлуатації установок із спалювання відходів та установок із сумісного спалювання відходів;
5) затвердження правил технічної експлуатації полігонів, припинення експлуатації, рекультивації та догляду за полігонами після припинення їх експлуатації;
6) затвердження форми та порядку обліку відходів;
7) затвердження порядку розроблення програми контролю та моніторингу полігону та вимог до неї;
8) укладання в передбаченому законом порядку міжнародних договорів України щодо співробітництва у сфері управління відходами та контролю за транскордонним перевезенням відходів;
9) забезпечення обміну інформацією з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями у сфері управління відходами.
2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, здійснює й інші повноваження відповідно до закону.
Стаття 21. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління відходами
1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління відходами, належить:
1) реалізація державної політики у сфері управління відходами;
2) організація підготовки фахівців у сфері управління відходами;
3) забезпечення розроблення і виконання стратегій, планів, програм у сфері управління відходами;
4) забезпечення виконання Національної стратегії управління відходами, підготовка звітів про її виконання;
5) забезпечення виконання Національного плану управління відходами та здійснення оцінки ефективності його виконання;
6) погодження регіональних планів управління відходами;
7) забезпечення виконання Національної програми запобігання утворенню відходів та здійснення оцінки ефективності її виконання;
8) здійснення функцій компетентного органу виконавчої влади, який забезпечує виконання положень Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням;
9) видача (відмова у видачі, анулювання) дозволів на здійснення операцій з оброблення відходів;
10) ліцензування господарської діяльності з управління небезпечними відходами;
11) надання письмової згоди (повідомлення) на транскордонне перевезення небезпечних відходів чи висновку на транскордонне перевезення відходів;
12) реєстрація декларацій про відходи;
13) реєстрація організацій розширеної відповідальності виробників;
14) створення та адміністрування інформаційної системи управління відходами;
15) надання публічного доступу до узагальнених даних у сфері управління відходами та інформування громадськості про управління відходами;
16) забезпечення участі України в міжнародному співробітництві у сфері управління відходами.
2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління відходами, здійснює й інші повноваження відповідно до закону.
Стаття 22. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, у сфері управління відходами
1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, у сфері управління відходами належить:
1) формування та реалізація державної політики у сфері надання послуги з управління побутовими відходами;
2) участь у розробленні Національної стратегії управління відходами;
3) участь у розробленні Національного плану управління відходами;
4) участь у погодженні регіональних планів управління відходами;
5) здійснення аналізу, систематизації та оприлюднення інформації у сфері управління побутовими відходами;
6) розроблення правил надання послуги з управління побутовими відходами;
7) розроблення порядку формування тарифів на послугу з управління побутовими відходами;
8) розроблення порядку проведення конкурсу на здійснення операцій із збирання та перевезення побутових відходів;
9) розроблення типових договорів про надання послуги з управління побутовими відходами;
10) затвердження правил визначення норм надання послуги з управління побутовими відходами;
11) затвердження правил компостування біовідходів їх утворювачами на присадибних, дачних і садових ділянках;
12) затвердження методики розрахунків цільових показників з підготовки до повторного використання та рециклінгу побутових відходів, порядку та форм надання звітності щодо їх виконання;
13) затвердження порядку розроблення, погодження та затвердження інвестиційних програм суб’єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами;
14) затвердження методик, правил, інструкцій та порядків у сфері надання комунальної послуги з управління побутовими відходами.
2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, здійснює й інші повноваження відповідно до закону.
Стаття 23. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів
1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, належить здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їхніми територіальними органами (у разі утворення), місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування (в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади), підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства щодо:
1) збирання, перевезення, оброблення відходів;
2) дотримання суб’єктом господарювання у сфері управління відходами умов, встановлених дозволом на здійснення операцій з оброблення відходів;
3) подання декларацій про відходи;
4) ведення обліку відходів та подання звітності;
5) дотримання правил і режиму експлуатації об’єктів оброблення відходів;
6) перевезення небезпечних відходів через територію України та транскордонних перевезень небезпечних відходів;
7) виконання планів і програм у сфері управління відходами;
8) своєчасного та повного виконання заходів із захисту земель від засмічення та забруднення відходами.
2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснює й інші повноваження відповідно до закону.
Стаття 24. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, у сфері управління відходами
1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, у сфері управління відходами, належить:
1) затвердження вимог щодо безпечності для здоров’я людини (державні санітарні норми та правила, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти) під час утворення, збирання, тимчасового зберігання, перевезення, оброблення відходів;
2) затвердження порядку управління медичними відходами, у тому числі вимог щодо безпечності для здоров’я людини (державні санітарні норми та правила, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти) під час утворення, збирання, зберігання, перевезення, оброблення таких відходів;
3) затвердження методичних настанов щодо аналізу ризиків для здоров’я людини відходів та об’єктів оброблення відходів;
4) визначення пріоритетних заходів для забезпечення захисту здоров’я людини від негативного впливу відходів;
5) встановлення вимог щодо безпечності для здоров’я людини продукції, що виробляється з відходів;
6) методичне забезпечення визначення рівня небезпечності відходів.
2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, здійснює й інші повноваження відповідно до закону.
Стаття 25. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері управління відходами
1. До повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері управління відходами належить:
1) участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері управління відходами;
2) розроблення та реалізація регіональних планів управління відходами, здійснення оцінки ефективності їх виконання;
3) сприяння створенню об’єктів оброблення відходів у рамках співробітництва територіальних громад;
4) забезпечення реалізації заходів Національного плану управління відходами та Національної програми запобігання утворенню відходів;
5) створення умов для організації та будівництва об’єктів оброблення відходів;
6) взаємодія з органами місцевого самоврядування;
7) облік несанкціонованих сміттєзвалищ та відходів, власник яких не встановлений;
8) ліквідація несанкціонованих сміттєзвалищ;
9) надання інформації, проведення роз’яснювальної та просвітницької роботи з населенням щодо управління відходами;
10) погодження місцевих планів управління відходами.
2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації здійснюють й інші повноваження відповідно до закону.
Стаття 26. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері управління відходами
1. До повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить:
1) участь у реалізації державної політики у сфері управління відходами;
2) участь у розробленні та реалізації регіональних планів управління відходами;
3) затвердження місцевих планів управління відходами;
4) вирішення питань щодо розміщення на території відповідних територіальних громад об’єктів оброблення відходів;
5) створення пунктів роздільного збирання побутових відходів.
2. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить:
1) розроблення та реалізація місцевих планів управління відходами;
2) організація управління побутовими відходами, відходами будівництва та знесення;
3) визначення у встановленому порядку суб’єктів господарювання, які здійснюють збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів;
4) визначення адміністратора послуги з управління побутовими відходами;
5) запровадження роздільного збирання побутових відходів та забезпечення виконання цільових показників щодо підготовки для повторного використання та рециклінгу побутових відходів;
6) організація роботи пунктів роздільного збирання побутових відходів;
7) забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів;
8) передача відходів, власник яких не встановлений, суб’єктам господарювання у сфері управління відходами для їх оброблення;
9) надання інформації, проведення роз’яснювальної та просвітницької роботи серед населення щодо управління відходами;
10) визначення одиниці вимірювання обсягу наданої послуги з управління побутовими відходами;
11) затвердження норм надання послуги з управління побутовими відходами;
12) затвердження інвестиційних програм суб’єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами;
13) встановлення тарифів на послугу з управління побутовими відходами, а також тарифів на збирання, перевезення, відновлення, видалення побутових відходів окремо за видами побутових відходів (змішані, великогабаритні, ремонтні, небезпечні);
14) укладення договорів з організаціями розширеної відповідальності виробників щодо запровадження приймання та роздільного збирання видів побутових відходів, на які поширюється розширена відповідальність виробника.
3. Органи місцевого самоврядування здійснюють й інші повноваження у сфері управління відходами відповідно до закону.
Розділ IV.
НЕБЕЗПЕЧНІ ВІДХОДИ
Стаття 27. Загальні вимоги до управління небезпечними відходами
1. Утворення, збирання, перевезення та оброблення небезпечних відходів здійснюються у спосіб, що є безпечним для здоров’я людини та навколишнього природного середовища. Під час здійснення будь-якої операції з управління небезпечними відходами забезпечуються заходи обліку, звітності та контролю відповідно до законодавства.
2. Утворювачі та власники небезпечних відходів, крім небезпечних відходів у складі побутових відходів, зобов’язані:
1) зберігати небезпечні відходи окремо від інших видів відходів у спосіб, що не становить загрози для здоров’я людини та навколишнього природного середовища;
2) забезпечувати збирання, перевезення, оброблення відходів самостійно, за наявності дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів та ліцензії на здійснення господарської діяльності з управління небезпечними відходами, або шляхом укладення договору з суб’єктом господарювання у сфері управління відходами;
3) не допускати передачі небезпечних відходів суб’єктам господарювання, які не мають дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів та ліцензії на здійснення господарської діяльності з управління небезпечними відходами.
3. Суб’єкт господарювання у сфері управління відходами для провадження господарської діяльності з управління небезпечними відходами зобов’язаний:
1) мати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів та ліцензію на здійснення господарської діяльності з управління небезпечними відходами;
2) провадити діяльність на об’єктах оброблення відходів, які відповідають вимогам законодавства. Види відходів, що підлягають обробленню на таких об’єктах, повинні відповідати дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів.
4. З метою забезпечення оброблення небезпечних відходів у складі побутових відходів відповідно до вимог цього Закону та уникнення забруднення інших видів побутових відходів органи місцевого самоврядування та організації розширеної відповідальності виробників забезпечують встановлення окремих контейнерів, призначених для небезпечних відходів.
Стаття 28. Маркування та перевезення небезпечних відходів
1. Небезпечні відходи під час їх збирання та перевезення повинні бути упаковані, промарковані, мати необхідні супровідні документи відповідно до вимог законодавства.
Перевезення та маркування небезпечних відходів здійснюються відповідно до Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів" та інших актів законодавства щодо перевезення небезпечних вантажів.
2. Маркування зібраних небезпечних відходів у складі побутових відходів здійснюється суб’єктом господарювання у сфері управління відходами після їх збирання.
Стаття 29. Змішування небезпечних відходів
1. Утворювачам та власникам небезпечних відходів, суб’єктам господарювання у сфері управління відходами забороняється змішувати:
1) різні види небезпечних відходів або небезпечні відходи з відходами, що не є небезпечними;
2) небезпечні відходи, що можуть бути відновлені, з відходами, що не можуть бути відновлені.
2. Зміна класу небезпечних відходів не повинна досягатися шляхом розбавлення або змішування відходів для зниження початкової концентрації небезпечних речовин до рівня, що є нижчим за порогові значення для визнання відходів небезпечними.
3. Суб’єктам господарювання у сфері управління відходами дозволяється змішування небезпечних відходів з дотриманням таких умов:
1) безпечного здійснення операцій із збирання, перевезення, зберігання, відновлення чи видалення відходів;
2) відсутність загрози здоров’ю людини та навколишньому природному середовищу;
3) відповідність найкращим доступним технологіям та методам управління відходами.
4. Якщо небезпечні відходи були змішані з іншими видами небезпечних відходів або іншими відходами, речовинами чи матеріалами, утворювач, власник відходів або суб’єкт господарювання у сфері управління відходами зобов’язані розділити змішані відходи якщо це технічно можливо і не призведе до заподіяння шкоди здоров’ю людини або навколишньому природному середовищу.
Розділ V.
ПОБУТОВІ ВІДХОДИ
Стаття 30. Загальні вимоги до управління побутовими відходами
1. Органи місцевого самоврядування забезпечують управління побутовими відходами згідно з правилами благоустрою населеного пункту, регіональними та місцевими планами управління відходами та забезпечують кожному утворювачу побутових відходів надання послуги з управління побутовими відходами.
2. Організація роздільного збирання побутових відходів здійснюється виконавчими органами органів місцевого самоврядування згідно з методикою роздільного збирання побутових відходів, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
3. Великогабаритні, ремонтні, небезпечні відходи, відходи зелених насаджень збираються окремо від інших побутових відходів.
4. Під час проектування житлових та нежитлових будинків передбачаються будівництво та облаштування контейнерних майданчиків для роздільного збирання побутових відходів, урн для збирання побутових відходів.
Житлові масиви і внутрішньодворові території, дороги загального користування, зупинки громадського транспорту та інші об’єкти благоустрою населених пунктів, а також місця проведення масових заходів обладнуються контейнерними майданчиками для роздільного збирання побутових відходів, урнами для збирання побутових відходів.
5. Територіальні громади на засадах співробітництва можуть спільно фінансувати будівництво, реконструкцію та/або утримання об’єктів оброблення побутових відходів, реалізовувати спільні проекти, спільно фінансувати (утримувати) підприємства, установи та організації комунальної форми власності, утворювати спільні комунальні підприємства, установи та організації, спільний орган управління.
Порядок організації співробітництва територіальних громад визначається Законом України "Про співробітництво територіальних громад".
6. Проектування, будівництво, реконструкція та обслуговування об’єктів оброблення побутових відходів може здійснюватися органами місцевого самоврядування на засадах державно-приватного партнерства відповідно до Закону України "Про державно-приватне партнерство".
Стаття 31. Права та обов’язки утворювачів побутових відходів
1. Утворювачі побутових відходів мають право:
1) одержувати у встановленому порядку повну та достовірну інформацію про безпечність об’єктів оброблення побутових відходів;
2) самостійно шляхом компостування обробляти біовідходи на присадибних, дачних і садових ділянках згідно з правилами, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
2. Утворювачі побутових відходів зобов’язані:
1) укладати договори з виконавцем послуги з управління побутовими відходами та вносити у встановленому порядку плату за послугу з управління побутовими відходами;
2) забезпечувати передачу побутових відходів до системи управління побутовими відходами, а побутові відходи, на які поширюється розширена відповідальність виробника, - до системи приймання або роздільного збирання, створеної організаціями розширеної відповідальності виробників;
3) забезпечувати у встановленому порядку роздільне збирання відходів за наявності об’єкта оброблення відходів.
3. Утворювачі побутових відходів мають права та обов’язки споживачів житлово-комунальних послуг, передбачені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Стаття 32. Адміністратор послуги з управління побутовими відходами
1. У територіальних громадах з чисельністю населення понад 500 тисяч осіб рішенням міської, сільської, селищної ради визначається адміністратор послуги з управління побутовими відходами.
В інших територіальних громадах адміністратор послуги з управління побутовими відходами визначається рішенням міської, сільської, селищної ради.
2. Адміністратором послуги з управління побутовими відходами визначається виключно комунальне підприємство.
3. У рамках співробітництва територіальних громад органи місцевого самоврядування можуть прийняти рішення про визначення єдиного адміністратора послуги з управління побутовими відходами для декількох територіальних громад.
4. Адміністратор послуги з управління побутовими відходами не може здійснювати іншу діяльність, крім діяльності, пов’язаної з адмініструванням послуги з управління побутовими відходами.
Адміністратор послуги з управління побутовими відходами:
1) забезпечує функціонування муніципальної системи управління побутовими відходами;
2) укладає за дорученням органу місцевого самоврядування договори із суб’єктами господарювання на виконання окремих операцій з управління побутовими відходами;
3) укладає договори із споживачами про надання послуги з управління побутовими відходами;
4) створює єдину інформаційну базу споживачів для здійснення нарахувань за надану послугу з управління побутовими відходами, обліку стану оплати та заборгованості;
5) проводить претензійно-позовну роботу з боржниками та інформаційні заходи щодо дотримання споживачами вимог нормативних документів у сфері управління побутовими відходами;
6) проводить розрахунок середньозваженого тарифу і подає його у встановленому порядку до органу місцевого самоврядування.
Стаття 33. Послуга з управління побутовими відходами
1. Послуга з управління побутовими відходами є комунальною послугою і надається відповідно до законодавства про житлово-комунальні послуги та правил, встановлених Кабінетом Міністрів України, з урахуванням регіональних та місцевих планів управління відходами та правил благоустрою населеного пункту.
2. До складу послуги з управління побутовими відходами входять операції із збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів.
3. Суб’єкти господарювання, які здійснюють збирання та перевезення побутових відходів, визначаються органами місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виконавчий орган місцевої ради на конкурсних засадах може визначити декількох суб’єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність із збирання та перевезення побутових відходів, на території територіальної громади за територіальним принципом та/або за видами побутових відходів (змішані, великогабаритні, ремонтні, небезпечні).
4. Суб’єкти господарювання, які здійснюють відновлення та видалення побутових відходів, визначаються органами місцевого самоврядування відповідно до регіонального та місцевих планів управління відходами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
5. Виконавцем послуги з управління побутовими відходами є суб’єкт господарювання, який здійснює збирання та перевезення побутових відходів у встановленому законодавством порядку, або адміністратор послуги з управління побутовими відходами.
6. Виконавець послуги з управління побутовими відходами укладає договори з суб’єктами господарювання, які здійснюють відновлення та видалення побутових відходів. Якщо виконавцем послуги з управління побутовими відходами є адміністратор, він також укладає договори з суб’єктами господарювання, які здійснюють збирання та перевезення побутових відходів.
7. Виконавець послуги з управління побутовими відходами укладає договори із споживачами послуги.
8. Норми надання послуги з управління побутовими відходами визначаються органом місцевого самоврядування відповідно до правил, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Стаття 34. Плата за послугу з управління побутовими відходами
1. Плата за послугу з управління побутовими відходами визначається на основі тарифу на послугу з управління побутовими відходами та норм надання послуги.
Тариф на послугу з управління побутовими відходами є середньозваженим тарифом, що формується на основі тарифів на збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів. Витрати на адміністрування послуги з управління побутовими відходами розраховуються окремо у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та включаються до середньозваженого тарифу виконавця послуги.
Тариф на послугу з управління побутовими відходами, а також тарифи на збирання, перевезення, відновлення, видалення побутових відходів встановлюються органом місцевого самоврядування окремо за видами побутових відходів (змішані, великогабаритні, ремонтні, небезпечні, відходи зелених насаджень).
Розрахунок тарифу на послугу з управління побутовими відходами здійснює виконавець послуги. Розрахунок тарифів на збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів здійснюють суб’єкти господарювання, які здійснюють відповідні операції.
2. Встановлення тарифів, передбачених цією статтею, нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на надання відповідних послуг не допускається.
3. У разі запровадження розширеної відповідальності виробника щодо певного виду продукції та відходів, що утворюються внаслідок її споживання, та укладення відповідних договорів між органами місцевого самоврядування і організаціями розширеної відповідальності виробника витрати на управління такими відходами не включаються до тарифу на послугу з управління побутовими відходами, якщо такі відходи збираються роздільно організаціями розширеної відповідальності виробника для підготовки до повторного використання, рециклінгу або іншого відновлення.
4. Порядок формування середньозваженого тарифу на послугу з управління побутовими відходами, а також тарифів на збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 35. Пункти роздільного збирання побутових відходів
1. Органи місцевого самоврядування можуть створювати пункти роздільного збирання побутових відходів. Кількість, розташування, а також спосіб організації діяльності пунктів роздільного збирання побутових відходів та джерела фінансування витрат на здійснення роздільного збирання побутових відходів у пунктах роздільного збирання побутових відходів у межах територіальної громади визначаються місцевим планом управління відходами.
Збирання окремих видів відходів може здійснюватися мобільними пунктами збирання (оснащеними транспортними засобами).
2. У пунктах роздільного збирання побутових відходів здійснюється роздільне збирання відходів текстилю, деревини, великогабаритних та ремонтних відходів, відходів зелених насаджень, небезпечних відходів у складі побутових відходів, відходів паперу, картону, металу, пластику, скла, електронного та електричного обладнання, батарей та акумуляторів, інших видів відходів.
3. У разі запровадження розширеної відповідальності виробника щодо певного виду продукції збирання (приймання) відходів такої продукції у пунктах роздільного збирання побутових відходів здійснюється на підставі договорів з організаціями розширеної відповідальності виробника та за рахунок таких організацій.
4. Витрати на здійснення роздільного збирання побутових відходів у пунктах роздільного збирання побутових відходів можуть відшкодовуватися за рахунок таких джерел:
1) тарифу на послугу з управління побутовими відходами;
2) плати, що вноситься утворювачем відходів;
3) коштів місцевого бюджету;
4) коштів організацій розширеної відповідальності виробника;
5) інших не заборонених законом джерел.
У разі покриття витрат на здійснення роздільного збирання побутових відходів з декількох джерел частка витрат, що покривається за рахунок одного джерела, має бути пропорційною до частки обсягу виду відходів, збирання якого покривається за рахунок такого джерела.
Забороняється відшкодування витрат на здійснення роздільного збирання одного виду побутових відходів з різних джерел.
Управління пунктами роздільного збирання побутових відходів, включаючи їх утримання та обслуговування, здійснюється з урахуванням обраного способу організації діяльності таких пунктів, зокрема способу покриття витрат на роздільне збирання певних видів відходів.
У разі якщо витрати на роздільне збирання побутових відходів хоча б одного виду покриваються за рахунок тарифу на послугу з управління побутовими відходами, управління пунктами роздільного збирання побутових відходів, включаючи їх утримання та обслуговування, здійснюється суб’єктом господарювання, що здійснює господарську діяльність із збирання та перевезення побутових відходів на території територіальної громади.
В інших випадках суб’єкт господарювання, що здійснює управління пунктами роздільного збирання побутових відходів, визначається виконавчим органом місцевої ради.
Стаття 36. Інвестиційні програми у сфері управління побутовими відходами
1. Інвестиційні програми розробляються для реалізації заходів з оновлення основних фондів, будівництва, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення об’єктів оброблення побутових відходів, зокрема:
1) розроблення проектної та технічної документації;
2) придбання робіт, товарів та послуг, спрямованих на оновлення основних фондів, будівництво, реконструкцію, модернізацію та технічне переоснащення об’єктів оброблення побутових відходів;
3) підвищення ефективності оброблення відходів, оптимізація виробничих процесів;
4) підвищення якості та обсягів надання послуг.
2. Джерелами фінансування інвестиційної програми є кошти, отримані суб’єктом господарювання від провадження господарської діяльності, за рахунок яких здійснюється фінансування заходів інвестиційної програми, зокрема:
1) амортизаційні відрахування;
2) виробничі інвестиції з прибутку (кошти в обсязі, передбаченому у встановлених тарифах для виконання інвестиційних програм);
3) інші надходження, отримані від провадження господарської діяльності (власні кошти);
4) позичкові кошти (облігаційні позики, банківські кредити);
5) залучені кошти (кошти, одержані від продажу акцій, залучені за договорами фінансового лізингу, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб, інвесторів, гранти);
6) бюджетні кошти.
Суб’єкти господарювання у сфері управління побутовими відходами для проведення у встановленому законодавством порядку розрахунків за інвестиційними програмами відкривають спеціальні рахунки.
На зазначені рахунки суб’єкти господарювання перераховують кошти в обсязі, передбаченому у встановлених тарифах для виконання інвестиційних програм у сфері управління побутовими відходами.
Порядок зарахування коштів на спеціальний рахунок, використання зазначених коштів і здійснення контролю за їх витрачанням встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Суб’єкти господарювання у сфері управління побутовими відходами - власники спеціальних рахунків зобов’язані використовувати кошти, що надходять на такі рахунки, виключно для виконання інвестиційних програм. Використання зазначених коштів у будь-яких інших цілях забороняється.
Порядок контролю за реалізацією інвестиційних програм у сфері управління побутовими відходами, а також граничний рівень вартості інвестицій, які можуть залучатися за інвестиційними програмами, що включаються при розрахунку економічно обґрунтованих витрат, та граничний строк дії інвестиційних програм до моменту повного погашення зобов’язань за ними встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Зарахування коштів міжнародних фінансових організацій, іноземних державних установ або коштів, залучених відповідно до міжурядових договорів, або коштів у вигляді кредитів (позик, грантів), або коштів, залучених державою чи суб’єктами господарювання у сфері управління побутовими відходами під державні чи місцеві гарантії, на спеціальні рахунки для кредитних коштів суб’єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами, відкриті банками в національній чи іноземній валюті, та використання таких коштів для підготовки і виконання інвестиційних програм (заходів) у відповідній сфері здійснюються згідно з умовами договорів, укладених з міжнародними фінансовими організаціями, іноземними державними установами, або міжурядових договорів.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на спеціальних рахунках та на спеціальних рахунках для кредитних коштів суб’єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами.
Власник спеціального рахунку для кредитних коштів забезпечує здійснення контролю та несе відповідальність за цільове використання коштів згідно з умовами договору (договорів).
3. Орган місцевого самоврядування, що виступає замовником інвестиційного проекту, передбаченого інвестиційною програмою, бере на себе зобов’язання встановити тариф та забезпечити надходження обсягів побутових відходів на об’єкт, передбачений цим проектом, достатніх для окупності проекту протягом встановленого строку, необхідного для реалізації інвестиційного проекту, в інших випадках - встановлює тарифи, рівень яких забезпечує виконання затверджених у встановленому порядку інвестиційних програм.
4. Порядок розроблення, погодження та затвердження інвестиційних програм суб’єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Порядок контролю за реалізацією інвестиційних програм у сфері управління побутовими відходами, а також граничний рівень вартості інвестицій, які можуть залучатися за інвестиційними програмами, що включаються при розрахунку економічно обґрунтованих витрат, та граничний строк дії інвестиційних програм до моменту повного погашення зобов’язань за ними встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 37. Цільові показники з управління побутовими відходами
1. Органи місцевого самоврядування забезпечують виконання цільових показників щодо підготовки до повторного використання та рециклінгу побутових відходів.
Встановлюються такі цільові показники щодо підготовки до повторного використання та рециклінгу побутових відходів:
1) до 2025 року - не менше 10 % їх маси;
2) до 2030 року - не менше 20 % їх маси;
3) до 2035 року - не менше 25 % їх маси;
4) до 2040 року - не менше 35 % їх маси.
2. Методика розрахунку цільових показників щодо підготовки до повторного використання та рециклінгу побутових відходів, порядок та форми подання звітності щодо їх виконання встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Розділ VI.
СПАЛЮВАННЯ, СУМІСНЕ СПАЛЮВАННЯ ТА ЗАХОРОНЕННЯ ВІДХОДІВ
Стаття 38. Загальні вимоги до спалювання та сумісного спалювання відходів
1. Установки спалювання відходів та установки сумісного спалювання відходів включають усі лінії спалювання або сумісного спалювання, приймання та зберігання відходів, технічні засоби з попереднього оброблення на об’єкті, системи подання відходів, палива та атмосферного повітря, котли, технічні засоби для оброблення відхідних газів, встановлені на ділянці стаціонарні технічні засоби для оброблення чи зберігання залишків і стічних вод, димові труби, пристрої та системи для управління операціями спалювання чи сумісного спалювання, обліку та моніторингу умов спалювання чи сумісного спалювання.
Якщо для термічного оброблення відходів застосовують інші процеси, ніж окиснення, такі як піроліз, процес газифікації або плазмового оброблення, установки спалювання відходів або установки сумісного спалювання відходів включають процес термічного оброблення і процес спалювання.
Якщо основним призначенням установки сумісного спалювання відходів є не виробництво енергії або виробництво матеріальних продуктів, а термічне оброблення відходів, така установка вважається установкою спалювання відходів.
2. Місця розміщення установок спалювання відходів та установок сумісного спалювання відходів, у тому числі пов’язаних з ними площ для зберігання відходів, проектуються відповідно до вимог законодавства про містобудування та оцінку впливу на довкілля.
3. Вимоги статей 38 і 39 цього Закону не поширюються на установки газифікації або піролізу, якщо речовини (гази), що виникають у результаті такого термічного оброблення відходів, очищуються до такого ступеня, що перестають бути відходами ще до їх спалювання, і можуть спричиняти викиди, що не перевищують викидів унаслідок горіння природного газу.
4. Вимоги статей 38 і 39 цього Закону не поширюються на установки, що обробляють такі види відходів:
1) рослинні відходи сільського господарства та лісового господарства; рослинні відходи харчопереробної промисловості, якщо утворюване тепло відновлюється; волокнисті рослинні відходи виробництва целюлози з первинної сировини та виробництва паперу з целюлозної сировини, якщо їх сумісно спалюють у місці виробництва, а вироблене тепло відновлюється; коркові відходи; деревні відходи (крім тих, що можуть містити галогенізовані органічні сполуки або важкі метали внаслідок оброблення консервантами або покриття деревини), у тому числі утворені з відходів будівництва та знесення;
2) відходи, утворені в результаті розвідки родовищ та експлуатації нафтових і газових свердловин на розташованих у морі об’єктах, які спалюють на борту таких об’єктів.
Стаття 39. Умови будівництва та експлуатації установок спалювання відходів та установок сумісного спалювання відходів

................
Перейти до повного тексту