Цей Закон визначає правові та організаційні основи забезпечення захисту життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави, національних інтересів України у кіберпросторі, основні цілі, напрями та принципи державної політики у сфері кібербезпеки, повноваження державних органів, підприємств, установ, організацій, осіб та громадян у цій сфері, основні засади координації їхньої діяльності із забезпечення кібербезпеки.

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) індикатори кіберзагроз - показники (технічні дані), що використовуються для виявлення та реагування на кіберзагрози;

2) інформація про інцидент кібербезпеки - відомості про обставини кіберінциденту, зокрема про те, які об’єкти кіберзахисту і за яких умов зазнали кібератаки, які з них успішно виявлені, нейтралізовані, яким запобігли за допомогою яких засобів кіберзахисту, у тому числі з використанням яких індикаторів кіберзагроз;

3) інцидент кібербезпеки (далі - кіберінцидент) - подія або ряд несприятливих подій ненавмисного характеру (природного, технічного, технологічного, помилкового, у тому числі внаслідок дії людського фактора) та/або таких, що мають ознаки можливої (потенційної) кібератаки, які становлять загрозу безпеці систем електронних комунікацій, систем управління технологічними процесами, створюють імовірність порушення штатного режиму функціонування таких систем (у тому числі зриву та/або блокування роботи системи, та/або несанкціонованого управління її ресурсами), ставлять під загрозу безпеку (захищеність) електронних інформаційних ресурсів;

4) кібератака - спрямовані (навмисні) дії в кіберпросторі, які здійснюються за допомогою засобів електронних комунікацій (включаючи інформаційно-комунікаційні технології, програмні, програмно-апаратні засоби, інші технічні та технологічні засоби і обладнання) та спрямовані на досягнення однієї або сукупності таких цілей: порушення конфіденційності, цілісності, доступності електронних інформаційних ресурсів, що обробляються (передаються, зберігаються) в комунікаційних та/або технологічних системах, отримання несанкціонованого доступу до таких ресурсів; порушення безпеки, сталого, надійного та штатного режиму функціонування комунікаційних та/або технологічних систем; використання комунікаційної системи, її ресурсів та засобів електронних комунікацій для здійснення кібератак на інші об’єкти кіберзахисту;

5) кібербезпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави під час використання кіберпростору, за якої забезпечуються сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз національній безпеці України у кіберпросторі;

6) кіберзагроза - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України у кіберпросторі, справляють негативний вплив на стан кібербезпеки держави, кібербезпеку та кіберзахист її об’єктів;

7) кіберзахист - сукупність організаційних, правових, інженерно-технічних заходів, а також заходів криптографічного та технічного захисту інформації, спрямованих на захист від кіберзагроз, забезпечення кібербезпеки, стійкості, цілісності, доступності та конфіденційності інформаційних ресурсів у кіберпросторі, а також здатності інфраструктури до їх обробки;

8) кіберзлочин (комп’ютерний злочин) - суспільно небезпечне винне діяння у кіберпросторі та/або з його використанням, відповідальність за яке передбачена законом України про кримінальну відповідальність та/або яке визнано злочином міжнародними договорами України;

9) кіберзлочинність - сукупність кіберзлочинів;

10) кібероборона - сукупність політичних, економічних, соціальних, військових, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів, які здійснюються в кіберпросторі та спрямовані на забезпечення захисту суверенітету та обороноздатності держави, запобігання виникненню збройного конфлікту та відсіч збройній агресії;

11) кіберпростір - середовище (віртуальний простір), яке надає можливості для здійснення комунікацій та/або реалізації суспільних відносин, утворене в результаті функціонування сумісних (з’єднаних) комунікаційних систем та забезпечення електронних комунікацій з використанням мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних;

12) кіберрозвідка - діяльність, що здійснюється розвідувальними органами у кіберпросторі або з його використанням;

13) кібертероризм - терористична діяльність, що здійснюється у кіберпросторі або з його використанням;

14) кібершпигунство - шпигунство, що здійснюється у кіберпросторі або з його використанням;

15) критична інформаційна інфраструктура - сукупність об’єктів критичної інформаційної інфраструктури;

17) Національна електронна комунікаційна мережа - сукупність спеціальних електронних комунікаційних мереж, спеціальних інформаційно-комунікаційних систем, систем спеціального зв’язку, інших електронних комунікаційних систем, які використовуються в інтересах державних органів та органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та військових формувань, утворених відповідно до закону, призначених для передавання, приймання, створення, оброблення, зберігання та захисту національних інформаційних ресурсів, забезпечення захищених електронних комунікацій, надання захищених інформаційно-комунікаційних (мультисервісних) послуг в інтересах здійснення управління державою у мирний час, в умовах надзвичайного стану та в особливий період, та яка є мережею (системою) подвійного призначення з використанням частини її ресурсу для надання послуг, зокрема з кіберзахисту, іншим користувачам;

18) національні електронні інформаційні ресурси (далі - національні інформаційні ресурси) - систематизовані електронні інформаційні ресурси, які містять інформацію незалежно від виду, змісту, форми, часу і місця її створення (включаючи публічну інформацію, державні інформаційні ресурси та іншу інформацію), призначену для задоволення життєво важливих суспільних потреб громадянина, особи, суспільства і держави. Під електронними інформаційними ресурсами розуміється будь-яка інформація, що створена, записана, оброблена або збережена у цифровій чи іншій нематеріальній формі за допомогою електронних, магнітних, електромагнітних, оптичних, технічних, програмних або інших засобів;

18-1) Національний центр резервування державних інформаційних ресурсів - організована сукупність об’єктів, створених з метою забезпечення надійності та безперебійності роботи державних інформаційних ресурсів, кіберзахисту, зберігання національних електронних інформаційних ресурсів, резервного копіювання інформації та відомостей національних електронних інформаційних ресурсів державних органів, військових формувань, утворених відповідно до законів, підприємств, установ та організацій;

19) об’єкт критичної інформаційної інфраструктури - інформаційна, електронна комунікаційна, інформаційно-комунікаційна або технологічна система, яка необхідна для стійкого та безперервного функціонування об’єкта критичної інфраструктури, істотно впливає на безперервність та стійкість процесу надання життєво важливих функцій та/або послуг та відсутній альтернативний об’єкт (спосіб) їх надання;

20) система управління технологічними процесами (далі - технологічна система) - автоматизована або автоматична система, яка є сукупністю обладнання, засобів, комплексів та систем обробки, передачі та приймання, призначена для організаційного управління та/або управління технологічними процесами (включаючи промислове, електронне, комунікаційне обладнання, інші технічні та технологічні засоби) незалежно від наявності доступу системи до мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних;

21) системи електронних комунікацій (далі - комунікаційні системи) - системи передавання, комутації або маршрутизації, обладнання та інші ресурси (включаючи пасивні мережеві елементи, які дають змогу передавати сигнали за допомогою проводових, радіо-, оптичних або інших електромагнітних засобів, мережі мобільного, супутникового зв’язку, електричні кабельні мережі в частині, в якій вони використовуються для цілей передачі сигналів), що забезпечують електронні комунікації (передачу електронних інформаційних ресурсів), у тому числі засоби і пристрої зв’язку, комп’ютери, інша комп’ютерна техніка, інформаційно-комунікаційні системи, які мають доступ до мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних;

22) система активної протидії агресії у кіберпросторі - сукупність організаційних, правових, наукових та технічних заходів, спрямованих на підвищення рівня кіберзахисту держави шляхом здійснення впливу на інформаційні (автоматизовані), електронно-комунікаційні, інформаційно-комунікаційні системи держави-агресора, джерела походження кіберзагроз та кібератак;

23) активна протидія агресії у кіберпросторі - дії, спрямовані на підвищення рівня кіберзахисту шляхом нейтралізації кібератак держави-агресора, його систем і мереж, а також джерел походження кіберзагроз та кібератак, які використовуються для завдання шкоди національній безпеці України;

24) кризова ситуація у сфері кібербезпеки - порушення або загроза порушення режиму функціонування інформаційних, електронних комунікаційних та/або інформаційно-комунікаційних систем, в яких обробляються державні інформаційні ресурси або інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, об’єктів критичної інформаційної інфраструктури у зв’язку з кіберінцидентом, кібератакою або кіберзагрозою, порушення функціонування яких може призвести до значних негативних наслідків для національної безпеки;

25) реагування на кіберінциденти - структурована сукупність дій, спрямованих на підготовку до кіберінцидентів, їх виявлення та аналіз, мінімізацію шкоди від кіберінциденту та запобігання їх повторенню у майбутньому.

Терміни "національна безпека", "національні інтереси", "загрози національній безпеці" вживаються в цьому Законі у значенні, визначеному Законом України "Про основи національної безпеки України". Термін "об’єкт критичної інфраструктури" вживається в цьому Законі у значенні, визначеному Законом України "Про критичну інфраструктуру".

Термін "платіжний ринок" вживається в цьому Законі у значенні, наведеному в Законі України "Про платіжні послуги".

Терміни "спеціальна електронна комунікаційна мережа", "спеціальна інформаційно-комунікаційна система" вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України "Про Національну систему конфіденційного зв’язку".

1. Цей Закон не поширюється на:

1) відносини та послуги, пов’язані із змістом інформації, що обробляється (передається, зберігається) в комунікаційних та/або в технологічних системах;

3) соціальні мережі, приватні електронні інформаційні ресурси в мережі Інтернет (включаючи блог-платформи, відеохостинги, інші веб-ресурси), якщо такі інформаційні ресурси не містять інформацію, необхідність захисту якої встановлена законом, відносини та послуги, пов’язані з функціонуванням таких мереж і ресурсів;

4) комунікаційні системи, які не взаємодіють з публічними мережами електронних комунікацій (електронними мережами загального користування), не підключені до мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних (крім технологічних систем).

2. Застосування законодавства у сфері кібербезпеки та прийняття суб’єктами владних повноважень рішень на виконання норм цього Закону здійснюються з додержанням принципів:

1) мінімально необхідного регулювання, згідно з яким рішення (заходи) суб’єктів владних повноважень повинні бути необхідними і мінімально достатніми для досягнення мети і завдань, визначених цим Законом;

2) об’єктивності та правової визначеності, максимально можливого застосування національного та міжнародного права щодо повноважень і обов’язків державних органів, підприємств, установ, організацій, громадян у сфері кібербезпеки;

3) забезпечення захисту прав користувачів інформаційно-комунікаційних систем, послуг із захисту інформації та кіберзахисту, споживачів електронних комунікаційних послуг, у тому числі прав щодо невтручання у приватне життя і захисту персональних даних;

4) прозорості, згідно з яким рішення (заходи) суб’єктів владних повноважень мають бути належним чином обґрунтовані та повідомлені суб’єктам, яких вони стосуються, до набрання ними чинності (їх застосування);

5) збалансованості вимог та відповідальності, згідно з яким має бути забезпечено баланс між встановленням відповідальності за невиконання вимог кібербезпеки та кіберзахисту, а також за запровадження надмірних вимог та обмежень;

6) недискримінації, згідно з яким рішення, дії та бездіяльність суб’єктів владних повноважень не можуть призводити до юридичного або фактичного обсягу прав та обов’язків особи, який є:

відмінним від обсягу прав та обов’язків інших осіб у подібних ситуаціях, якщо тільки така відмінність не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу;

таким, як і обсяг прав та обов’язків інших осіб у неподібних ситуаціях, якщо така однаковість не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу;

7) еквівалентності вимог до забезпечення кібербезпеки об’єктів критичної інфраструктури, згідно з яким застосування правових норм повинно бути якомога більш рівнозначним щодо кіберзахисту комунікаційних та технологічних систем об’єктів критичної інфраструктури, що належать до одного сектору економіки та/або які здійснюють аналогічні функції.

Зазначені принципи застосовуються без переваги будь-якого з них з урахуванням мети і завдань цього Закону.

1. Правову основу забезпечення кібербезпеки України становлять Конституція України, закони України щодо основ національної безпеки, засад внутрішньої і зовнішньої політики, електронних комунікацій, захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, цей та інші закони України, Конвенція про кіберзлочинність, інші міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України.

2. Якщо міжнародним договором України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються положення міжнародного договору України.

1. Об’єктами кібербезпеки є:

1) конституційні права і свободи людини і громадянина;

2) суспільство, сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища;

3) держава, її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність;

4) національні інтереси в усіх сферах життєдіяльності особи, суспільства та держави;

5) об’єкти критичної інфраструктури.

2. Об’єктами кіберзахисту є:

1) інформаційні, електронні комунікаційні та інформаційно-комунікаційні системи всіх форм власності, в яких обробляються національні інформаційні ресурси та/або які використовуються в інтересах органів державної влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та військових формувань, утворених відповідно до закону;

2) об’єкти критичної інформаційної інфраструктури;

3) інформаційні, електронні комунікаційні та інформаційно-комунікаційні системи, які використовуються для задоволення суспільних потреб та/або реалізації правовідносин у сферах електронного урядування, електронних державних послуг, електронної комерції, електронного документообігу.

3. Порядок формування переліку об’єктів критичної інформаційної інфраструктури та порядок їх внесення до державного реєстру об’єктів критичної інформаційної інфраструктури, а також порядок формування та забезпечення функціонування державного реєстру об’єктів критичної інформаційної інфраструктури затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Повноваження щодо формування та забезпечення функціонування реєстру об’єктів критичної інформаційної інфраструктури у банківській системі України та на ринках небанківських фінансових послуг, регулювання та нагляд за діяльністю на яких здійснює Національний банк України, операторів платіжних систем та/або учасників платіжних систем, технологічних операторів платіжних послуг покладаються на Національний банк України.

4. Обов’язковою умовою використання програмного забезпечення та комунікаційного (мережевого) обладнання в інформаційних, електронних комунікаційних та інформаційно-комунікаційних системах, в яких обробляються державні інформаційні ресурси або службова інформація та інформація, що становить державну таємницю, а також на об’єктах критичної інформаційної інфраструктури є відсутність таких продуктів та обладнання у відкритому переліку забороненого до використання програмного забезпечення та комунікаційного (мережевого) обладнання.

Порядок формування та ведення відкритого переліку забороненого до використання програмного забезпечення та комунікаційного (мережевого) обладнання затверджується Кабінетом Міністрів України.

Повноваження щодо забезпечення формування та ведення відкритого переліку забороненого до використання програмного забезпечення та комунікаційного (мережевого) обладнання покладаються на Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України.

1. Координація діяльності у сфері кібербезпеки як складової національної безпеки України здійснюється Президентом України через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України.

2. Національний координаційний центр кібербезпеки як робочий орган Ради національної безпеки і оборони України здійснює координацію та загальний контроль за діяльністю суб’єктів сектору безпеки і оборони, які забезпечують кібербезпеку, загальну координацію суб’єктів національної системи реагування на кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози; подає до Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо оголошення кризової ситуації в кібербезпеці; координує реалізацію Стратегії кібербезпеки України, подає до Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо формування та уточнення Стратегії, у тому числі з урахуванням положень Директиви Європейського Союзу щодо мережевої та інформаційної безпеки (NIS 2 Directive); визначає пріоритети, розробляє концептуальні засади та вносить Президентові України пропозиції щодо проведення кібероперацій стратегічного рівня в інтересах національної безпеки і оборони та забезпечує координацію суб’єктів сектору безпеки і оборони щодо їх проведення; координує стратегічні комунікації у сфері кібербезпеки.

3. Кабінет Міністрів України забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кібербезпеки, захист прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів України у кіберпросторі, боротьбу з кіберзлочинністю; організовує та забезпечує необхідними силами, засобами і ресурсами функціонування національної системи кібербезпеки; затверджує національний план реагування; затверджує загальні вимоги з кіберзахисту об’єктів критичної інфраструктури; затверджує порядок оцінювання стану кіберзахисту інформаційних, електронних комунікаційних та інформаційно-комунікаційних систем, в яких обробляються державні інформаційні ресурси або службова інформація та інформація, що становить державну таємницю, об’єктів критичної інфраструктури, об’єктів критичної інформаційної інфраструктури (крім систем та об’єктів банків); встановлює порядок взаємодії суб’єктів національної системи реагування на кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози із суб’єктами забезпечення кібербезпеки, з правоохоронними, контррозвідувальними, розвідувальними органами та суб’єктами оперативно-розшукової діяльності.

4. Суб’єктами, які безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи із забезпечення кібербезпеки, є:

1) міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

2) місцеві державні адміністрації;

3) органи місцевого самоврядування;

4) правоохоронні, розвідувальні і контррозвідувальні органи, суб’єкти оперативно-розшукової діяльності;

5) Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до закону;

6) Національний банк України;

7) оператори критичної інфраструктури та власники або розпорядники об’єктів критичної інформаційної інфраструктури;

8) суб’єкти господарювання, громадяни України та об’єднання громадян, інші особи, які провадять діяльність та/або надають послуги, пов’язані з національними інформаційними ресурсами, інформаційними електронними послугами, здійсненням електронних правочинів, електронними комунікаціями, захистом інформації та кіберзахистом.

5. Суб’єкти забезпечення кібербезпеки у межах своєї компетенції:

1) здійснюють заходи щодо запобігання використанню кіберпростору у воєнних, розвідувально-підривних, терористичних та інших протиправних і злочинних цілях;

2) здійснюють виявлення і реагування на кіберінциденти та кібератаки, усунення їх наслідків;

3) здійснюють інформаційний обмін щодо реалізованих та потенційних кіберзагроз;

4) розробляють і реалізують запобіжні, організаційні, освітні та інші заходи у сфері кібербезпеки, кібероборони та кіберзахисту;

5) забезпечують проведення аудиту інформаційної безпеки, у тому числі на підпорядкованих об’єктах та об’єктах, що належать до сфери їх управління;

6) здійснюють інші заходи із забезпечення розвитку та безпеки кіберпростору.

1. Посадові особи операторів критичної інфраструктури, власників або розпорядників об’єктів критичної інформаційної інфраструктури зобов’язані забезпечувати дотримання вимог з кіберзахисту, повідомляти в установленому порядку про кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози, виконувати інші зобов’язання щодо захисту інформації та кіберзахисту відповідно до законодавства, а також несуть відповідальність за невиконання таких вимог згідно із законом.

2. Оцінювання стану кіберзахисту об’єктів критичної інфраструктури, об’єктів критичної інформаційної інфраструктури проводиться добровільно або у випадках, визначених законодавством, обов’язково з урахуванням методичних рекомендацій щодо оцінювання стану кіберзахисту, загальних вимог до суб’єктів оцінювання стану кіберзахисту (крім оцінювання стану кіберзахисту щодо об’єктів критичної інфраструктури або об’єктів критичної інформаційної інфраструктури III і IV категорій критичності), визначених Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України.

1. Забезпечення кібербезпеки в Україні ґрунтується на принципах:

1) верховенства права, законності, поваги до прав людини і основоположних свобод та їх захисту в порядку, визначеному законом;

2) забезпечення національних інтересів України;

3) відкритості, доступності, стабільності та захищеності кіберпростору, розвитку мережі Інтернет та відповідальних дій у кіберпросторі;

4) державно-приватної взаємодії, широкої співпраці з громадянським суспільством у сфері кібербезпеки та кіберзахисту, зокрема шляхом обміну інформацією про інциденти кібербезпеки, реалізації спільних наукових та дослідницьких проектів, навчання та підвищення кваліфікації кадрів у цій сфері;

5) пропорційності та адекватності заходів кіберзахисту реальним та потенційним ризикам, реалізації невід’ємного права держави на самозахист відповідно до норм міжнародного права у разі вчинення агресивних дій у кіберпросторі;

6) пріоритетності запобіжних заходів;

7) невідворотності покарання за вчинення кіберзлочинів;

8) пріоритетного розвитку та підтримки вітчизняного наукового, науково-технічного та виробничого потенціалу;

9) міжнародного співробітництва з метою зміцнення взаємної довіри у сфері кібербезпеки та вироблення спільних підходів у протидії кіберзагрозам, консолідації зусиль у розслідуванні та запобіганні кіберзлочинам, недопущення використання кіберпростору в терористичних, воєнних, інших протиправних цілях;

10) забезпечення демократичного цивільного контролю за утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, що провадять діяльність у сфері кібербезпеки.

1. Національна система кібербезпеки є сукупністю суб’єктів забезпечення кібербезпеки та взаємопов’язаних заходів політичного, науково-технічного, інформаційного, освітнього характеру, організаційних, правових, оперативно-розшукових, розвідувальних, контррозвідувальних, оборонних, інженерно-технічних заходів, а також заходів криптографічного і технічного захисту національних інформаційних ресурсів, кіберзахисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури.

2. Основними суб’єктами національної системи кібербезпеки є Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національна поліція України, Служба безпеки України, Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України, розвідувальні органи України, Національний банк України, Міністерство закордонних справ України, які відповідно до Конституції і законів України виконують у встановленому порядку такі основні завдання:

1) Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України забезпечує формування та реалізацію державної політики з кіберзахисту державних інформаційних ресурсів та інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, активної протидії агресії в кіберпросторі, кіберзахисту критичної інфраструктури, здійснює державний контроль у зазначених сферах; здійснює стандартизацію у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, кіберзахисту, протидії технічним розвідкам; забезпечує створення та функціонування національної системи реагування на кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози, національної системи обміну інформацією про кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози; координує діяльність інших суб’єктів забезпечення кібербезпеки щодо кіберзахисту; забезпечує створення та функціонування Національної електронної комунікаційної мережі, впровадження організаційно-технічної моделі кіберзахисту; забезпечує функціонування Державного центру кіберзахисту та Центру активної протидії агресії у кіберпросторі, національної команди реагування на кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози CERT-UA (національний CSIRT); систематично організовує та проводить навчання з питань технічного захисту та кіберзахисту для осіб, які в межах своєї компетенції безпосередньо здійснюють заходи з кіберзахисту в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, що є власниками або розпорядниками інформаційних, електронних комунікаційних та інформаційно-комунікаційних систем, в яких обробляються державні інформаційні ресурси або службова інформація та інформація, що становить державну таємницю, та в юридичних особах, які є власниками або розпорядниками об’єктів критичної інфраструктури або об’єктів критичної інформаційної інфраструктури; забезпечує функціонування системи професійної кваліфікації за групами кваліфікацій у сферах захисту інформації та кіберзахисту; здійснює методичне регулювання оцінювання стану кіберзахисту, встановлює вимоги до суб’єктів оцінювання стану кіберзахисту щодо оцінювання інформаційних, електронних комунікаційних та інформаційно-комунікаційних систем, в яких обробляються державні інформаційні ресурси або службова інформація та інформація, що становить державну таємницю, об’єктів критичної інформаційної інфраструктури; виконує інші завдання та здійснює інші повноваження відповідно до закону;

2) Національна поліція України забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави від кримінально протиправних посягань у кіберпросторі; здійснює заходи із запобігання, виявлення, припинення та розкриття кіберзлочинів, кримінальних правопорушень проти об’єктів критичної інформаційної інфраструктури; здійснює заходи з інформування громадян про безпеку в кіберпросторі;

3) Служба безпеки України відповідно до закону здійснює заходи із запобігання, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, миру і безпеки людства, а також кримінальних правопорушень терористичної спрямованості, що вчиняються у кіберпросторі або з його використанням; здійснює контррозвідувальні та оперативно-розшукові заходи, спрямовані на боротьбу з кібертероризмом, кібердиверсіями та кібершпигунством; координує діяльність суб’єктів забезпечення кібербезпеки щодо протидії кібершпигунству, кібертероризму, кібердиверсіям; негласно перевіряє готовність об’єктів критичної інфраструктури до можливих кібератак та кіберінцидентів; протидіє кіберзлочинності, наслідки якої можуть створити загрозу життєво важливим інтересам держави; розслідує кіберінциденти та кібератаки щодо державних електронних інформаційних ресурсів, інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, критичної інформаційної інфраструктури; забезпечує реагування на кіберінциденти, кібератаки та кіберзагрози у сфері державної безпеки;

4) Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України відповідно до компетенції здійснюють заходи з підготовки держави до відбиття воєнної агресії у кіберпросторі (кібероборони); здійснюють військову співпрацю з НАТО, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами оборонної сфери щодо забезпечення безпеки кіберпростору та спільного захисту від кіберзагроз;

5) розвідувальні органи України здійснюють розвідувальну діяльність щодо загроз національній безпеці України у кіберпросторі, інших подій і обставин, що стосуються сфери кібербезпеки;

6) Національний банк України визначає порядок, вимоги та заходи із забезпечення кіберзахисту та інформаційної безпеки банками, іншими особами, що здійснюють діяльність на ринках фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України, операторами платіжних систем та/або учасниками платіжних систем, технологічними операторами платіжних послуг, здійснює контроль за їх виконанням; створює Центр кіберзахисту Національного банку України (включаючи команду реагування на кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози CSIRT-NBU), забезпечує функціонування системи кіберзахисту для банків, інших осіб, що здійснюють діяльність на ринках фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України, операторів платіжних систем та/або учасників платіжних систем, технологічних операторів платіжних послуг; забезпечує функціонування системи оцінювання стану кіберзахисту в банках, інших особах, що здійснюють діяльність на ринках фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України, операторах платіжних систем та/або учасниках платіжних систем, технологічних операторах платіжних послуг; встановлює вимоги до проведення аудиту інформаційної безпеки в банках, інших особах, що здійснюють діяльність на ринках фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України, операторів платіжних систем та/або учасників платіжних систем, технологічних операторів платіжних послуг;

7) Міністерство закордонних справ України сприяє розвитку євроінтеграційних процесів щодо підходів, методів, засобів забезпечення кібербезпеки, здійсненню узгоджених із ключовими міжнародними партнерами заходів, спрямованих на посилення кіберстійкості України та розвиток спроможностей національної системи кібербезпеки; забезпечує координацію діяльності щодо співпраці з міжнародними партнерами для спільної відповіді на кібератаки і подолання кризових ситуацій у кібербезпеці; забезпечує активну участь України в діяльності міжнародних організацій щодо спільного вироблення норм поведінки у кіберпросторі та вдосконалення відповідної міжнародної нормативно-правової бази; сприяє проведенню спільних з Європейським Союзом заходів, спрямованих на підвищення стійкості в кіберпросторі та спроможності розслідувати і переслідувати кіберзлочинність та реагувати на кіберзагрози; координує процес запровадження гармонізованого з євроатлантичною спільнотою підходу до застосування санкцій у відповідь на підривну діяльність у кіберпросторі, узгодження з міжнародними партнерами механізму спільних дипломатичних дій і заходів у відповідь на деструктивну кіберактивність; виконує інші завдання відповідно до закону.

3. Функціонування національної системи кібербезпеки забезпечується шляхом:

1) формування та оперативної адаптації державної політики у сфері кібербезпеки, кіберзахисту з урахуванням наявних або потенційних ризиків, впровадження кращих практик та досягнення сумісності з відповідними стандартами Європейського Союзу та НАТО;

2) запровадження нормативно-правового регулювання у сфері кібербезпеки, кіберзахисту з урахуванням ризик-орієнтованого підходу, чіткого розподілу ролей, завдань, функцій та відповідальності публічного сектору, операторів критичної інфраструктури та власників або розпорядників об’єктів критичної інформаційної інфраструктури, а також галузевої специфіки, гармонізації практик та стандартів з Європейським Союзом та НАТО;

4) запровадження заходів стимулювання розвитку та конкурентоспроможності індустрії послуг та продуктів у сфері кібербезпеки в Україні;

5) залучення експертного потенціалу приватного сектору, наукових установ, професійних та громадських об’єднань до розроблення проектів щодо стратегічного планування, державної політики, проектів нормативно-правових актів, нормативних документів, стандартів та методичних рекомендацій у сфері кібербезпеки;

6) систематичного проведення навчань з питань кіберзахисту для осіб, які в межах своєї компетенції безпосередньо здійснюють заходи з кіберзахисту в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, що є власниками або розпорядниками інформаційних, електронних комунікаційних та інформаційно-комунікаційних систем, в яких обробляються державні інформаційні ресурси або службова інформація та інформація, що становить державну таємницю, об’єктів критичної інфраструктури, об’єктів критичної інформаційної інфраструктури;

7) функціонування системи оцінювання стану кіберзахисту в органах державної влади, державних органах, органах місцевого самоврядування, державних підприємствах, господарських товариствах, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать державі, державних наукових установах та закладах вищої освіти, щодо об’єктів критичної інфраструктури, об’єктів критичної інформаційної інфраструктури;

8) розвитку мережі команд реагування на кіберінциденти, кіберзагрози на національному, галузевому та регіональному рівнях, у тому числі із залученням приватних команд реагування;

9) розвитку та вдосконалення системи технічного і криптографічного захисту інформації;

11) створення та забезпечення функціонування Національної електронної комунікаційної мережі;

12) функціонування національної системи реагування на кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози та національної системи обміну інформацією про кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози;

13) впровадження єдиної (універсальної) системи індикаторів кіберзагроз з урахуванням міжнародних стандартів з питань кібербезпеки та кіберзахисту;

14) підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра і магістра за державним замовленням в обсязі, необхідному для задоволення потреб державного сектору економіки, а також за небюджетні кошти, у тому числі для підвищення кваліфікації та проведення обов’язкової періодичної атестації (переатестації) персоналу, відповідального за забезпечення кібербезпеки об’єктів критичної інфраструктури, з урахуванням міжнародних стандартів;