- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Кодекс України
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 3-4, ст. 21)
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 3166-IV від 01.12.2005, ВВР, 2006, № 12, ст.103
№ 3235-IV від 20.12.2005, ВВР, 2006, № 9, № 10-11, ст.96
№ 3559-IV від 16.03.2006, ВВР, 2006, № 35, ст.302
№ 489-V від 19.12.2006, ВВР, 2007, № 7-8, ст.66
№ 609-V від 07.02.2007, ВВР, 2007, № 15, ст.194
№ 1014-V від 11.05.2007, ВВР, 2007, № 33, ст.442
№ 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст.78 - зміни діють по 31 грудня 2008 року )
( Додатково див. Рішення Конституційного Суду
№ 10-рп/2008 від 22.05.2008 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 1254-VI від 14.04.2009, ВВР, 2009, № 36-37, ст.511
№ 1276-VI від 16.04.2009, ВВР, 2009, № 38, ст.535
№ 1828-VI від 21.01.2010, ВВР, 2010, № 12, ст.114
№ 1829-VI від 21.01.2010, ВВР, 2010, № 12, ст.115
№ 2677-VI від 04.11.2010, ВВР, 2011, № 19-20, ст.142
№ 4025-VI від 15.11.2011, ВВР, 2012, № 25, ст.263
№ 4652-VI від 13.04.2012, ВВР, 2013, № 21, ст.208
№ 5076-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, № 27, ст.282
№ 5461-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 5, ст.62
№ 245-VII від 16.05.2013, ВВР, 2014, № 12, ст.178
№ 435-VII від 05.09.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.724
№ 877-VII від 13.03.2014, ВВР, 2014, № 15, ст.326
№ 1186-VII від 08.04.2014, ВВР, 2014, № 23, ст.869
№ 1697-VII від 14.10.2014, ВВР, 2015, № 2-3, ст.12
№ 158-VIII від 05.02.2015, ВВР, 2015, № 13, ст.92
№ 419-VIII від 14.05.2015, ВВР, 2015, № 28, ст.254
№ 901-VIII від 23.12.2015, ВВР, 2016, № 4, ст.44
№ 1404-VIII від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 30, ст.542
№ 1487-VIII від 06.09.2016, ВВР, 2016, № 42, ст.699
№ 1488-VIII від 06.09.2016, ВВР, 2016, № 42, ст.700
№ 1492-VIII від 07.09.2016, ВВР, 2016, № 43, ст.736 - положення щодо застосування пробаційних програм набирають чинності з 1 січня 2018 року
№ 1798-VIII від 21.12.2016, ВВР, 2017, № 7-8, ст.50
№ 2475-VIII від 03.07.2018, ВВР, 2018, № 36, ст.272
№ 2581-VIII від 02.10.2018, ВВР, 2018, № 46, ст.371
№ 409-IX від 19.12.2019, ВВР, 2020, № 27, ст.175
№ 671-IX від 04.06.2020, ВВР, 2020, № 42, ст.343
№ 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.408
№ 1217-IX від 05.02.2021, ВВР, 2021, № 19, ст.171
№ 1357-IX від 30.03.2021, ВВР, 2021, № 29, ст.234
№ 1637-IX від 14.07.2021, ВВР, 2021, № 43, ст.348
№ 1909-IX від 18.11.2021
№ 2158-IX від 24.03.2022
№ 2236-IX від 03.05.2022
№ 2428-IX від 19.07.2022
№ 2472-IX від 28.07.2022
№ 2689-IX від 18.10.2022
№ 2849-IX від 13.12.2022
№ 3185-IX від 29.06.2023
№ 3342-IX від 23.08.2023
№ 3380-IX від 06.09.2023
№ 3480-IX від 21.11.2023 )
( У тексті Кодексу слова "Державний департамент України з питань виконання покарань" у всіх відмінках замінено словами "центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань" у відповідному відмінку згідно із Законом
№ 1828-VI від 21.01.2010 )
( У тексті Кодексу слова "інвалід" та "Інваліди" у всіх відмінках і числах замінено відповідно словами "особа з інвалідністю" та "Особи з інвалідністю" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом
№ 2581-VIII від 02.10.2018 )
( У тексті Кодексу слова "засоби масової інформації" в усіх відмінках і числах замінено словом "медіа" згідно із Законом
№ 2849-IX від 13.12.2022 )
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
Стаття 1. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України
1. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
2. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Стаття 2. Кримінально-виконавче законодавство України
Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 3. Дія кримінально-виконавчого законодавства у просторі й часі
1. До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
2. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Стаття 4. Підстава виконання і відбування покарання
Підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.
Стаття 5. Принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань
Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.
Стаття 6. Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби
1. Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
2. Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.
3. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
4. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання.
Стаття 6-1. Єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи
1. Єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи (далі - реєстр), - автоматизована електронна база даних, створена для забезпечення збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку, узагальнення даних про осіб, які вчинили злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, у тому числі осіб, судимість яких за такі злочини знята або погашена в установленому законом порядку.
2. Держателем реєстру є Міністерство юстиції України.
3. Положення про Єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
4. До реєстру вносяться відомості щодо прізвища, імені, по батькові засудженого, дати народження, місця проживання чи перебування, кримінального правопорушення, за який його було засуджено, виду кримінального покарання, який до нього був застосований, інформацію про фактично відбуте ним покарання, а також про порушення правил адміністративного нагляду.
5. Інформація про особу вноситься до реєстру на підставі обвинувального вироку суду, який набрав законної сили. У разі якщо особа вчинила кримінальне правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи до створення реєстру, інформація про таку особу вноситься до реєстру на підставі ухвали суду за місцем проживання такої особи або місцем відбування нею покарання за клопотанням прокурора.
6. Інформація про особу виключається з реєстру у разі скасування обвинувального вироку або ухвали суду, зазначених у частині п’ятій цієї статті.
7. Користувачами реєстру є керівники прокуратур та органів досудового розслідування, прокурори, слідчі та інші уповноважені особи Національної поліції України та Державного бюро розслідувань.
8. Право на отримання інформації щодо факту перебування конкретної особи в реєстрі мають:
сільські, селищні та міські голови, керівники державних адміністрацій, інших органів державної влади та місцевого самоврядування - щодо осіб, які претендують на зайняття посади керівника (заступника керівника) дошкільного навчального закладу, середнього навчального закладу, позашкільного навчального закладу, закладу охорони здоров’я або іншої установи, організації, зобов’язаної здійснювати нагляд за малолітніми особами або надавати послуги медичного, навчального чи соціального характеру малолітнім особам, та належать до їх сфери управління;
керівники дошкільних навчальних закладів, середніх навчальних закладів, позашкільних навчальних закладів, закладів охорони здоров’я або іншої установи, організації, зобов’язаної здійснювати нагляд за малолітніми особами або надавати послуги медичного, навчального чи соціального характеру таким особам, у зв’язку з вирішенням питання щодо прийняття особи на роботу;
будь-яка фізична особа щодо інформації про себе;
будь-яка фізична особа щодо інформації про іншу особу у разі наявності завіреної відповідно до вимог
Закону України "Про нотаріат" згоди особи, щодо якої така інформація запитується.
Глава 2
ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ
Стаття 7. Основи правового статусу засуджених
1. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
2. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими
Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
3. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
4. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
5. Дискримінація засуджених за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняється.
6. Правовий статус засуджених, переданих в Україну для відбування покарання, а також засуджених, стосовно яких компетентним органом іноземної держави було прийнято рішення про їх видачу в Україну (екстрадицію) для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, визначається законами України та цим Кодексом з урахуванням умов їх утримання, визначених чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 8. Основні права засуджених
1. Засуджені мають право:
на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання. Адміністрація установи чи органу, який виконує покарання, зобов'язана надати засудженим зазначену інформацію, а також ознайомлювати їх із змінами порядку і умов відбування покарань;
на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню. Заходи впливу можуть застосовуватися до засуджених виключно на підставі закону; засуджені не можуть бути піддані медичним або іншим подібним дослідженням незалежно від їх згоди;
звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату;
давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;
на охорону здоров'я в обсязі, встановленому
Основами законодавства України про охорону здоров'я, за винятком обмежень, передбачених законом. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засудженому гарантується право на вільний вибір і допуск лікаря для отримання медичної допомоги, у тому числі за власні кошти. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від зазначених захворювань;
на соціальне забезпечення, у тому числі й на оформлення пенсій, відповідно до законів України;
отримувати у встановленому законом порядку передачі (окрім речей, що засудженим заборонено мати при собі законом, зокрема зброї, наркотичних або психотропних речовин, прекурсорів);
на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Законодавство про працю поширюється на засуджених у частині, що стосується умов праці;
на здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані із ставленням до релігії, у тому числі на вільний вибір і допуск священнослужителя для відправлення релігійних таїнств і обрядів, за винятком обмежень, передбачених цим Кодексом;
на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України;
на отримання копій документів з їхніх особових справ та інших, пов’язаних з реалізацією їхніх прав, документів у порядку, встановленому Міністерством юстиції України;
звертатися до суду через адміністрацію установи виконання покарань із заявами про надання копій матеріалів кримінального провадження, у тому числі в електронній формі.
2. Засудженому гарантується право на правову допомогу, конфіденційні юридичні консультації (побачення) із захисником (захисниками) у кримінальному провадженні, адвокатом (адвокатами), законним представником (законними представниками), який (які) представляє (представляють) особу під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, адміністративних, цивільних, господарських справ у суді, юристом (юристами), фахівцем (фахівцями) у галузі права, який (які) представляє (представляють) особу в Європейському суді з прав людини, захисником (захисниками), який (які) представляють особу в Міжнародному кримінальному суді, а також, якщо засуджений є неповнолітнім, - із своїм (своїми) законним представником (законними представниками).
Особи, визначені абзацом першим цієї частини, мають право на побачення з одним засудженим. Побачення з двома та більше засудженими одночасно не допускається.
Засуджений має право на таке побачення не більш як з двома особами, визначеними абзацом першим цієї частини, одночасно.
Право на побачення з особами, визначеними абзацом першим цієї частини, мають також засуджені особи, які перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров’я, поміщені в дисциплінарний ізолятор, карцер або приміщення камерного типу (одиночну камеру), в порядку, визначеному цим Кодексом.
Засуджений має право на побачення з особами, визначеними абзацом першим цієї частини, без обмеження в часі та кількості у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні у будь-який час з 8 години до 20 години за власною ініціативою та/або ініціативою особи (осіб), на побачення з якою (якими) він має право (особи (осіб), яка (які) прибула (прибули) до нього).
Якщо такі побачення заплановано здійснити у вихідні, святкові, неробочі дні, особи, визначені абзацом першим цієї частини, повинні не пізніш як за 24 години до візиту письмово повідомити про це адміністрацію установи виконання покарань, адміністрацію закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений.
Якщо ініціатором побачення є особи, визначені абзацом першим цієї частини, але засуджений відмовляється від такого побачення, адміністрація установи виконання покарань, адміністрація закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений, зобов’язана організувати таке побачення із засудженим.
Засуджений особисто та безпосередньо має повідомити особу (осіб), з якою (якими) він має право на побачення, про небажання продовжувати таке побачення. У такому разі побачення припиняється.
Не є підставою для відмови адміністрацією установи виконання покарань, адміністрацією закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений, у побаченні засудженого із особами, які передбачені абзацом першим цієї частини, наявність письмової відмови засудженого від такого побачення. Відмова з цієї підстави адміністрації установи виконання покарань, адміністрації закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений, в забезпеченні такого побачення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Адміністрація закладу охорони здоров’я має забезпечити доступ до засудженого особам, визначеним абзацом першим цієї частини, аби вони особисто переконалися, що засуджений перебуває в закладі охорони здоров’я і не може за медичними показаннями спілкуватися з особами, які до нього прибули.
Побачення засудженого з особами, визначеними абзацом першим цієї частини, є конфіденційним.
Аудіофіксація такого побачення забороняється.
Відеофіксація такого побачення здійснюється відкрито. Засуджений та особи, які до нього прибули, мають бути повідомлені про місце встановлення відеокамери.
Відеофіксація побачення камерою, про яку не повідомлено учасників побачення, забороняється.
Відеофіксація побачення здійснюється у спосіб, що унеможливлює фіксацію змісту документів, якими користуються засуджений та/або особа (особи), яка (які) до нього прибула (прибули).
Відеофіксація побачення здійснюється у спосіб, що унеможливлює фіксацію змісту розмови засудженого з особою (особами), яка (які) до нього прибула (прибули).
Під час побачення з особами, визначеними абзацом першим цієї частини, присутність персоналу установи виконання покарань забезпечується виключно за письмовою заявою засудженого та/або осіб, визначених абзацом першим цієї частини.
3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.
4. Засудженому гарантується право на побачення у порядку, встановленому цим Кодексом. У разі перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я засуджений має право на короткострокові побачення в порядку, визначеному цим Кодексом.
5. Забороняється примусове переривання сну засуджених у нічний час, крім вчинення засудженими втечі, масових заворушень, виникнення пожежі, аварії, стихійного лиха, безпосередньої загрози життю засуджених.
6. Керівник адміністрації установи виконання покарань несе персональну відповідальність за розміщення засуджених, які прибули до установи, забезпечення їх побачення з особами, визначеними абзацом першим частини другої цієї статті. При цьому забороняється розміщення таких осіб у приміщеннях разом із особами, що мають дві або більше судимостей, а також особами, які можуть негативно на них вплинути за своїми психологічними якостями.
7. Засуджені, до яких судом застосовано пробацію, користуються правами, визначеними цим Кодексом та
Законом України "Про пробацію".
Стаття 9. Основні обов'язки засуджених
1. Засуджені зобов'язані:
виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;
виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації;
ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених;
з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації.
2. Невиконання засудженими своїх обов'язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.
3. Обов’язки засуджених, до яких судом застосовано пробацію, визначаються цим Кодексом та
Законом України "Про пробацію".
Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку
1. Засуджені мають право на особисту безпеку.
2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.
3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.
4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи:
ізольоване тримання;
переведення в іншу установу виконання покарань.
5. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених цим Кодексом і законодавством України.
Глава 3
ОРГАНИ І УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ
Стаття 11. Види органів і установ виконання покарань
1. Органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, його територіальні органи, уповноважені органи з питань пробації.
2. Установами виконання покарань є: кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених цим Кодексом.
3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії).
4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки. У разі необхідності в межах однієї виправної колонії можуть створюватися сектори з різними рівнями безпеки.
5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
6. У виправних колоніях можуть створюватися сектори для тримання осіб, узятих під варту, за умови забезпечення ізоляції від засуджених, які тримаються у цій установі.
У виправних колоніях мінімального та середнього рівнів безпеки можуть створюватися сектори для відбування покарання засудженими неповнолітніми, за умови забезпечення їх ізоляції від засуджених повнолітніх осіб та за умови дотримання відповідних норм харчування і матеріально-побутового забезпечення, встановлених для неповнолітніх засуджених.
7. Під час дії воєнного стану в Україні у зв’язку з неможливістю доставлення військовополонених безпосередньо до табору для тримання військовополонених, з метою забезпечення їхнього життя та здоров’я такі особи можуть тимчасово перебувати в дільницях для тримання військовополонених, утворених у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівнів безпеки.
Військовополонені, які перебувають у дільницях для тримання військовополонених, переміщуються до табору для тримання військовополонених, як тільки таке безпечне переміщення стане практично можливим.
8. У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють органи державної виконавчої служби, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.
9. Територіальні органи, уповноважені органи з питань пробації, виправні центри, виправні та виховні колонії, слідчі ізолятори організовуються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони України.
Стаття 12. Органи державної виконавчої служби
Органи державної виконавчої служби виконують покарання у виді конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та законами України.
Стаття 13. Повноваження уповноваженого органу з питань пробації
1. Уповноважений орган з питань пробації у межах своїх повноважень забезпечує:
здійснення нагляду за засудженими, звільненими від відбування покарання з випробуванням, звільненими від відбування покарання вагітними жінками і жінками, які мають дітей до трьох років;
виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських і виправних робіт, пробаційного нагляду;
реалізацію пробаційних програм стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, засуджених до покарання у виді пробаційного нагляду;
проведення соціально-виховної роботи із засудженими, до яких застосовано пробацію;
здійснення заходів з підготовки осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення;
направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів у порядку, визначеному статтею 57 цього Кодексу;
здійснення інших визначених законодавством заходів, спрямованих на виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень;
здійснення контролю за виконанням засудженими до покарання у виді пробаційного нагляду обов’язку використовувати електронний засіб контролю та нагляду на визначений судом строк.
Стаття 14. Військові частини, гауптвахти
Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за кримінальні проступки, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням.
Стаття 15.
Стаття 16. Виправні центри
Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за кримінальні проступки та нетяжкі злочини, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до
статей 82,
389 Кримінального кодексу України.
Стаття 17. Дисциплінарний батальйон
Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби, військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (крім військовослужбовців-жінок).
Стаття 18. Виправні колонії
1. Виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі.
2. Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:
мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання - засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, та нетяжкі злочини, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом;
мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання - чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за нетяжкі злочини; жінки, засуджені за нетяжкі злочини, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому статтею 147 цього Кодексу. У секторі середнього рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також жінки, засуджені до довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування; жінки, яким покарання у виді довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк за правилами, передбаченими
статтею 82 Кримінального кодексу України;
середнього рівня безпеки - жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування; жінки, яким покарання у виді довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк за правилами, передбаченими
статтею 82 Кримінального кодексу України; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного нетяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній (секторів) максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом. У секторах максимального рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі, та чоловіки, засуджені до позбавлення волі на певний строк, яким визначено відбування покарання у приміщеннях камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки;
максимального рівня безпеки - чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування; чоловіки, яким покарання у виді довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк за правилами, передбаченими
статтею 82 Кримінального кодексу України; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення злочину, передбаченого частиною п’ятою
статті 255,
статтями 255-1,
255-2 Кримінального кодексу України; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.
У період дії воєнного стану в Україні та протягом двох років після його припинення чи скасування у слідчих ізоляторах можуть створюватися сектори максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі, з урахуванням їхніх прав та обов’язків та з дотриманням вимог суворої ізоляції від інших категорій осіб, які тримаються у цих установах.
4. У період дії воєнного стану в Україні та протягом двох років після його припинення чи скасування табори для тримання військовополонених виконують функції виправних колоній щодо військовополонених, засуджених до позбавлення волі на певний строк або до довічного позбавлення волі.
Засуджені військовополонені тримаються окремо від інших військовополонених.
Засуджені військовополонені тримаються відповідно до норм міжнародного гуманітарного права.
Стаття 19. Виховні колонії
Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.
Стаття 20. Повідомлення про місце відбування покарання
1. Про прибуття засудженого до місця відбування покарання адміністрація органу чи установи виконання покарань, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону зобов'язані протягом трьох діб повідомити одного із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого.
2. Про місце відбування покарання засудженого повідомляється суд, який постановив вирок.
Стаття 20-1. Повідомлення осіб, які надають правову допомогу
1. У разі зняття засудженого з обліку за установою виконання покарань, зміни правового, процесуального статусу засудженого, у тому числі в разі переведення засудженого на іншу роботу, посаду, підприємство, в іншу установу, організацію, з одного арештного дому до іншого, до слідчого ізолятора, переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої адміністрація установи виконання покарань невідкладно (не пізніш як за 24 години) письмово або шляхом надсилання листа на електронну поштову скриньку інформує осіб, визначених абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, а також невідкладно - після його (їх) фактичного прибуття до установи виконання покарань. В інформаційному листі зазначаються ініціатор прийнятих рішень стосовно засудженого, правове обґрунтування таких рішень, інформація щодо місця перебування засудженого (кінцевий пункт переведення), підстави та дата зміни місця перебування засудженого, а також підстави зміни правового, процесуального статусу засудженого.
Стаття 21. Застосування до засуджених заходів медичного характеру
1. Стосовно засуджених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та не пройшли повного курсу лікування, органами і установами виконання покарань здійснюється лікування.
Утримання осіб, хворих на туберкульоз, проводиться в окремих приміщеннях від інших ув'язнених.
2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений захворів зазначеними в частині першій цієї статті захворюваннями та відмовляється від лікування, орган або установа виконання покарань вносить до суду подання про застосування до такої особи відповідного примусового лікування.
Глава 4
НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ. УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ У ВИПРАВЛЕННІ І РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ
Стаття 22. Нагляд за додержанням законів під час виконання кримінальних покарань
1. Прокурор відповідно до
Закону України "Про прокуратуру" здійснює нагляд за додержанням законів в органах і установах виконання покарань при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
2. Письмові вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання осіб у місцях, зазначених у частині першій цієї статті, а також письмові вказівки прокурора, надані іншим органам, які виконують судові рішення у кримінальних справах, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.
Стаття 23. Контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань
1. За діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Стаття 24. Відвідування установ виконання покарань
1. Без спеціального дозволу (акредитації) в будь-який час безперешкодно відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю та проведення перевірок (за бажанням - у супроводі до трьох медичних працівників для медичного огляду засуджених та до двох представників медіа) мають право:
Президент України або спеціально уповноважені ним представники (не більше п'яти осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);
Прем'єр-міністр України або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або спеціально уповноважені ним представники;
голова, заступники голови та члени Комісії при Президентові України у питаннях помилування;
Міністр юстиції України або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);
Міністр внутрішніх справ України, Голова Національної поліції або спеціально уповноважені ними представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);
члени Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню;
Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані, або спеціально уповноважені ними представники (не більше п'яти осіб на відповідну територію);
народні депутати України, їх помічники-консультанти, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутати місцевих рад;
Генеральний прокурор, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють на відповідній території нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
голова, заступник голови та члени спостережної комісії, які здійснюють організацію громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених під час виконання кримінальних покарань;
сільський, селищний, міський голова або спеціально уповноважені ними представники (не більше п'яти осіб) - на території відповідної місцевої ради;
члени громадських рад при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, та його територіальних підрозділах - на відповідній території.
2. Інші особи, а також близькі родичі засуджених можуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазначеними установами.
З метою реалізації засудженим права на захист, одержання правової допомоги, конфіденційних юридичних консультацій (побачень) адміністрація установи виконання покарань допускає до засудженого осіб, визначених абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні у будь-який час з 8 години до 20 години без спеціального дозволу (акредитації) невідкладно на вимогу засудженого або особи (осіб), яка (які) має (мають) право на такі побачення з ним.
3. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, у тому числі представники медіа, під час відвідування установ виконання покарань вправі безперешкодно, без обмеження в часі, із забезпеченням максимального сприяння працівниками та адміністраціями установ виконання покарань пересуватися територією установ виконання покарань, здійснювати аудіо- та відеозапис та поширювати отриману інформацію, ознайомлюватися із звітністю, у тому числі й статистичною, проводити ревізії, здійснювати інспектування, подавати усні або письмові запити, перевіряти додержання законодавства, оскаржувати протиправні дії (бездіяльність) посадових та службових осіб установ виконання покарань, вимагати негайного припинення таких дій (бездіяльності) та притягнення до відповідальності винних осіб (з наступним вичерпним письмовим повідомленням відповідної особи про вжиті (не вжиті) заходи відповідальності протягом 10 днів з дня отримання відповідної вимоги), ознайомлюватися з особовими справами засуджених, іншими документами тощо, спілкуватися з будь-якими працівниками установ виконання покарань та засудженими (у тому числі на умовах анонімності).
4. Спеціально уповноважені представники набувають своїх повноважень після подання до суб'єкта призначення, зазначеного у частині першій цієї статті, письмової заяви, видання щодо них відповідних розпорядчих актів особами, яких вони представляють, та отримання відповідного посвідчення.
Спеціально уповноважені представники (крім представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини) здійснюють свої повноваження на громадських засадах.
При призначенні особами, зазначеними у частині першій цієї статті, крім Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, своїх представників перевага надається кандидатам - членам громадських правозахисних організацій.
5. Режим в установах виконання покарань не повинен перешкоджати або використовуватися як перешкода реалізації суб'єктами контролю своїх повноважень, встановлених частиною третьою цієї статті.
6. В одній установі виконання покарань не може одночасно перебувати більше 10 осіб, зазначених у частині першій цієї статті, включаючи медичних працівників (які здійснюють супровід) та представників медіа. У разі перевищення зазначеної кількості перевага на подальше перебування в установі виконання покарань надається особам, які першими потрапили на територію установи виконання покарань.
7. Представники громадських організацій, експерти, учені та фахівці, залучені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини на договірних засадах до виконання функцій національного превентивного механізму, відвідують установи виконання покарань на підставі окремого письмового доручення Уповноваженого.
Стаття 25. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань
1. Об'єднання громадян та медіа, релігійні та благодійні організації, окремі особи в порядку, встановленому цим Кодексом і законами України, можуть надавати допомогу органам та установам виконання покарань у виправленні засуджених і проведенні соціально-виховної роботи.
2. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань у виправних колоніях, арештних домах, виправних центрах та слідчих ізоляторах здійснюють спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та
Положення про спостережні комісії, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а у виховних колоніях - піклувальними радами. У випадках, встановлених цим Кодексом та законами України, громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань можуть здійснювати громадські об’єднання.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ II
ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ
Глава 5
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ШТРАФУ
Стаття 26. Порядок виконання покарання у виді штрафу
1. Засуджений зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання шляхом пред’явлення документа про сплату штрафу.
2. У разі призначення штрафу з розстрочкою виплати певними частинами засуджений зобов’язаний сплачувати штраф у розмірі та строки, встановлені вироком суду. Про сплату відповідної частини штрафу засуджений повідомляє уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання шляхом пред’явлення документа про сплату відповідної частини штрафу.
3. У разі несплати засудженим штрафу у строк, передбачений частиною першою цієї статті, суд за поданням уповноваженого органу з питань пробації розглядає питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.
4. У разі несплати засудженим чергового платежу у випадку призначення штрафу з розстрочкою виплати суд через місяць після закінчення строку виплати чергового платежу за поданням уповноваженого органу з питань пробації замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.
Глава 6
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОГО, СПЕЦІАЛЬНОГО ЗВАННЯ, РАНГУ, ЧИНУ АБО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО КЛАСУ
Стаття 29. Порядок виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
1. Суд, який постановив вирок про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, після набрання ним законної сили направляє копію вироку органові чи посадовій особі, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.
2. Після одержання копії вироку, яким засудженого позбавлено військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, орган чи посадова особа, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, вносить до відповідних документів запис про позбавлення засудженого цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і вживає заходів до позбавлення його всіх прав і пільг, пов'язаних з цим званням, рангом, чином або кваліфікаційним класом.
3. Стосовно військовозобов’язаного чи резервіста копія вироку надсилається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, а стосовно військовозобов’язаного чи резервіста Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України - до відповідного органу (підрозділу) Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України відповідно.
4. Орган або посадова особа протягом місяця з дня одержання копії вироку сповіщає суд, який постановив вирок, про його виконання.
Глава 7
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА ОБІЙМАТИ ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ ПЕВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
Стаття 30. Порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
1. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, а також як додаткове до основних покарань, покладається на уповноважені органи з питань пробації.
2. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як додаткове покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк, під час відбування основного покарання покладається на адміністрацію кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальника гарнізону.
3. Адміністрація кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону, де відбуває покарання особа, засуджена до додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, не може використовувати засудженого на роботах, виконання яких йому заборонено згідно з вироком.
4. Адміністрація кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону після відбуття засудженим основного покарання або в разі умовно-дострокового звільнення чи заміни покарання більш м’яким надсилає копію вироку суду до уповноваженого органу з питань пробації за місцем проживання засудженого або до військової частини за місцем служби засудженого.
Стаття 31. Обов’язки уповноваженого органу з питань пробації щодо виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
1. Уповноважений орган з питань пробації:
веде облік засуджених до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
роз’яснює засудженим особам порядок та умови відбування покарання;
здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими особами;
здійснює контроль за додержанням вимог судового рішення власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого, а також органом, що має право анулювати дозвіл на заняття відповідним видом діяльності, забороненим засудженому;
вживає заходів з припинення порушень вимог судових рішень;
вживає першочергових заходів з виявлення засуджених, місцезнаходження яких невідоме;
звертається до відповідних правоохоронних органів щодо розшуку засуджених, місцезнаходження яких невідоме.
2. У разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом судового рішення щодо особи, позбавленої права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, уповноважений орган з питань пробації повідомляє про можливі наслідки невиконання судового рішення, а у разі його подальшого невиконання надсилає матеріали до органу Національної поліції для відповідного реагування.
Стаття 32. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем роботи засудженого зобов'язаний:
не пізніше трьох днів після одержання копії судового рішення звільнити засудженого з посади, яку він обіймає, або від того виду професійної діяльності, права на яку його позбавлено, подати для внесення в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відомості про відповідну підставу звільнення працівника та інформацію про позбавлення його права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю із зазначенням відповідних підстав і строку та повідомити уповноважений орган з питань пробації про виконання судового рішення;
за вимогою уповноваженого органу з питань пробації надавати йому документи, пов'язані з виконанням покарання.
Стаття 33. Обов'язки органів, які мають право анулювати дозвіл на заняття певними видами діяльності
Органи, які мають право анулювати дозвіл на заняття певними видами діяльності, зобов'язані не пізніше трьох днів після одержання копії судового рішення анулювати дозвіл на заняття тим видом діяльності, яка заборонена засудженому, вилучити відповідний документ, який надає даній особі право займатися певним видом діяльності, і повідомити про виконання судового рішення уповноважений орган з питань пробації.
Стаття 34. Обов'язки засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
1. Засуджений до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю зобов’язаний:
виконувати судове рішення;
надавати на вимогу уповноваженого органу з питань пробації документи, пов’язані з виконанням даного покарання;
повідомляти уповноважений орган з питань пробації про місце роботи і проживання чи їх зміну;
з’являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації.
Поважними причинами неявки засудженого за викликом уповноваженого органу з питань пробації у призначений строк є несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і документально підтверджені.
2. Засудженому забороняється без погодження з уповноваженим органом з питань пробації виїжджати за межі України.
Стаття 35. Наслідки ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
1. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, уповноважений орган з питань пробації надсилає матеріали до органів Національної поліції для відповідного реагування.
2. Ухиленням від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є невиконання засудженим обов’язків, передбачених статтею 34 цього Кодексу.
Глава 8
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ
Стаття 36. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт
1. Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
2. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.
3. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на уповноважений орган з питань пробації.
4. Судове рішення приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання судовим рішенням законної сили або звернення його до виконання.
5. Уповноважений орган з питань пробації:
веде облік засуджених до покарання у виді громадських робіт;
роз’яснює засудженим порядок та умови відбування покарання;
погоджує з органами місцевого самоврядування перелік об’єктів, на яких засуджені відбувають покарання у виді громадських робіт;
здійснює контроль за додержанням засудженими порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт;
здійснює контроль за додержанням судового рішення власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого;
вживає заходів з припинення порушень судових рішень;
веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу;
вживає першочергових заходів з виявлення засуджених, місцезнаходження яких невідоме;
звертається до відповідних правоохоронних органів щодо розшуку засуджених, місцезнаходження яких невідоме.
Стаття 37. Умови відбування покарання у виді громадських робіт
1. Засуджені до покарання у виді громадських робіт зобов’язані:
додержуватися встановлених відповідно до закону порядку і умов відбування покарання;
сумлінно ставитися до праці;
працювати на визначених для них об’єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт;
повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;
з’являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації.
Поважними причинами неявки засудженого за викликом уповноваженого органу з питань пробації у призначений строк є несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і документально підтверджені.
2. Надання засудженому щорічної відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт.
3. Стосовно особи, яка після ухвалення судового рішення визнана особою з інвалідністю першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, уповноважений орган з питань пробації направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання.
4. Засудженому забороняється без погодження з уповноваженим органом з питань пробації виїжджати за межі України.
Стаття 38. Обчислення строку покарання у виді громадських робіт
1. Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем роботи.
2. Громадські роботи виконуються не більш як чотири години на день, а неповнолітніми - дві години на день, але не менше двадцяти п'яти годин на місяць.
Стаття 39. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді громадських робіт
1. На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт покладається:
погодження з уповноваженим органом з питань пробації переліку об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів цих робіт;
контроль за виконанням засудженими визначених для них робіт та дотриманням правил техніки безпеки;
своєчасне повідомлення уповноваженого органу з питань пробації про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, порушення громадського порядку;
ведення обліку та щомісячне інформування уповноваженого органу з питань пробації про кількість відпрацьованих засудженим годин і його ставлення до праці.
2. У разі систематичного несвоєчасного подання інформації про виконання громадських робіт або нездійснення контролю відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті уповноважений орган з питань пробації надсилає матеріали правоохоронним органам для відповідного реагування для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.
3. У разі ушкодження здоров’я внаслідок нещасного випадку під час виконання громадських робіт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства.
Стаття 40. Відповідальність засуджених до покарання у виді громадських робіт
1. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності, до нього уповноваженим органом з питань пробації може бути застосоване застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.
2. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді громадських робіт, уповноважений орган з питань пробації надсилає матеріали правоохоронним органам для відповідного реагування для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до
статті 389 Кримінального кодексу України.
3. Ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є:
систематичне невиконання встановлених обов’язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження;
невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
4. Засуджений до громадських робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом Національної поліції у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.
Глава 9
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ВИПРАВНИХ РОБІТ
Стаття 41. Порядок виконання покарання у виді виправних робіт
1. Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого.
2. Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.
3. Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на уповноважений орган з питань пробації.
4. Судове рішення виконується не пізніше десятиденного строку з дня набрання ним законної сили або звернення його до виконання.
5. Уповноважений орган з питань пробації:
веде облік засуджених до покарання у виді виправних робіт;
роз’яснює засудженим порядок та умови відбування покарання;
здійснює контроль за додержанням засудженими порядку та умов відбування покарання;
здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого;
вживає заходів з припинення порушень судових рішень;
направляє засуджених до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітних, якщо на час виконання вироку вони не працюють або звільнені з роботи відповідно до законодавства про працю;
погоджує зміну місця роботи засуджених протягом строку відбування ними покарання у виді виправних робіт;
застосовує заходи заохочення;
вживає першочергових заходів з виявлення засуджених, місцезнаходження яких невідоме;
звертається до відповідних правоохоронних органів щодо розшуку засуджених, місцезнаходження яких невідоме.
6. Засуджені до покарання у виді виправних робіт зобов’язані:
додержуватися встановлених відповідно до закону порядку та умов відбування покарання;
сумлінно ставитися до праці;
працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися для взяття на облік до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітних, якщо на час виконання вироку вони не працюють або звільнені з роботи відповідно до законодавства про працю та працевлаштуватися, якщо їм буде запропоновано відповідну посаду (роботу);
повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;
погоджувати з уповноваженим органом з питань пробації зміну місця роботи;
з’являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації.
Поважними причинами неявки засудженого за викликом уповноваженого органу з питань пробації у призначений строк є несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і документально підтверджені.
Стаття 42. Умови відбування покарання у виді виправних робіт
1. Протягом строку відбування покарання засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу уповноваженого органу з питань пробації. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування.
2. Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання.
3. Час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.
4. Засудженим забороняється без погодження з уповноваженим органом з питань пробації виїжджати за межі України.
5. Стосовно особи, яка після ухвалення судового рішення стала непрацездатною, уповноважений орган з питань пробації вносить подання до суду про заміну виправних робіт штрафом у порядку, визначеному кримінальним та кримінальним процесуальним законодавством.
6. Стосовно жінки, яка стала вагітною, уповноважений орган з питань пробації вносить подання до суду про її дострокове звільнення від відбування покарання.
Стаття 43. Обчислення строку покарання у виді виправних робіт
1. Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку провадилося відрахування. Число днів, відпрацьованих засудженим, має бути не менше числа робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів і відсутні підстави, встановлені цим Кодексом для заліку невідпрацьованих днів у строк покарання, відбування покарання триває до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого.
2. У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин і за ним відповідно до закону зберігалася заробітна плата, а також час, коли засудженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, організації, та час, протягом якого засуджений перебував на обліку в державній службі зайнятості і йому було надано статус безробітного.
3. У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ним, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як запобіжного заходу в іншому кримінальному провадженні у період відбування покарання у випадках, коли вина у вчиненні кримінального правопорушення доведена у встановленому законом порядку.
Стаття 44. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді виправних робіт
1. На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді виправних робіт покладається:
щомісячне відрахування визначеної судовим рішенням частини заробітної плати і перерахування утриманої суми в доход держави;
додержання порядку та умов відбування покарання, передбачених цим Кодексом;
своєчасне інформування уповноваженого органу з питань пробації про ухилення засудженого від відбування покарання, переведення засудженого на іншу роботу чи посаду, а також його звільнення;
щомісячне інформування уповноваженого органу з питань пробації про кількість робочих днів за графіком на підприємстві, в установі, організації, кількість фактично відпрацьованих засудженим робочих днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду, кількість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за листком непрацездатності та з інших причин.
2. У разі систематичного неправильного або несвоєчасного відрахування сум із заробітку засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті уповноважений орган з питань пробації звертається до правоохоронних органів для відповідного реагування для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.
Стаття 45. Порядок провадження відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт
1. Уповноважений орган з питань пробації здійснює контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт і перерахуванням відрахованих сум у доход держави.
2. Відрахування провадяться з усієї суми заробітку, без виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до судового рішення починаються з наступного дня після надходження судового рішення та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не раніше ніж судове рішення набрало чинності.
3. Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.
Стаття 46. Заходи заохочення і стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до виправних робіт
1. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган щодо засуджених до покарання у виді виправних робіт може застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю.
2. Уповноважений орган з питань пробації за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці щодо засуджених може застосовувати такі заходи заохочення:
подання до суду матеріалів про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання;
зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування покарання.
3. Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання надсилає до суду уповноважений орган з питань пробації з урахуванням характеристики засудженого, підготовленої власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого.
4. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт уповноваженим органом з питань пробації до засудженого може застосовуватися застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.
5. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді виправних робіт, уповноважений орган з питань пробації звертається до правоохоронних органів для відповідного реагування для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до
статті 389 Кримінального кодексу України.
6. Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді виправних робіт є:
систематичне невиконання встановлених обов'язків;
порушення порядку та умов відбування покарання;
вчинення проступку, за який його було притягнуто до адміністративної відповідальності;
допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
7. Засуджений до виправних робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом Національної поліції у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.
Глава 10
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ СЛУЖБОВИХ ОБМЕЖЕНЬ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
Стаття 47. Порядок виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців
1. Суд, який постановив вирок про службове обмеження для військовослужбовця, після набрання ним законної сили направляє копію вироку командиру військової частини, де проходить службу засуджений військовослужбовець.
2. Протягом трьох днів після одержання копії вироку командир військової частини видає відповідний наказ, у якому зазначаються розмір відрахувань у дохід держави з грошового забезпечення засудженого військовослужбовця, строк, протягом якого він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а також який строк не зараховується йому до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Наказ оголошується по військовій частині і доводиться до відома засудженого військовослужбовця.
3. Про прийняття вироку до виконання командир військової частини протягом трьох днів сповіщає суд, який постановив вирок. Строк відбування покарання у виді службового обмеження для військовослужбовця обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений військовослужбовець перебував на військовій службі та з його грошового забезпечення провадилося відрахування. Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця.
4. За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службового обмеження для військовослужбовця командир військової частини видає наказ про припинення його виконання із зазначенням дати припинення.
5. Засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби із зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира військової частини і висновком військово-лікарської комісії.
Глава 11
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА
Стаття 48. Порядок виконання покарання у виді конфіскації майна
1. Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося.
2. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до
Закону України "Про виконавче провадження".
Стаття 49. Майно, що підлягає конфіскації
1. Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.
2. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України.
3. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.
Глава 11-1
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПРОБАЦІЙНОГО НАГЛЯДУ
Стаття 49-1. Порядок виконання покарання у виді пробаційного нагляду
1. Виконання покарання у виді пробаційного нагляду покладається на уповноважені органи з питань пробації за місцем проживання засудженого.
2. Судове рішення виконується не пізніше десятиденного строку з дня набрання ним законної сили або звернення його до виконання.
3. Уповноважений орган з питань пробації:
1) веде облік засуджених до покарання у виді пробаційного нагляду;
2) роз’яснює засудженим порядок відбування покарання;
3) здійснює контроль за додержанням засудженими порядку відбування покарання;
4) визначає порядок та періодичність явки засудженого на реєстрацію;
5) здійснює контроль за виконанням засудженим обов’язків, покладених на нього судом, звертається до суду з поданням про зміну покладених обов’язків за результатами оцінки ризику вчинення засудженим повторного кримінального правопорушення;
6) за заявою засудженого, на якого покладено обов’язок використовувати електронний засіб контролю та нагляду і проживати за вказаною в рішенні суду адресою, звертається до суду з поданням про зміну визначеної в рішенні суду адреси місця відбування покарання;
7) вживає заходів з припинення порушень виконання судового рішення;
8) вживає першочергових заходів з виявлення засуджених, місцезнаходження яких невідоме;
9) звертається до відповідних правоохоронних органів щодо розшуку засуджених, місцезнаходження яких невідоме;
10) звертається до правоохоронних органів з поданням про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від відбування покарання.
4. Засуджені до покарання у виді пробаційного нагляду зобов’язані:
1) виконувати визначені законом та покладені судом обов’язки;
2) з’являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації.
5. Поважними причинами неявки засудженого за викликом уповноваженого органу з питань пробації у призначений строк є несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють засудженого можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
6. Порядок застосування електронних засобів контролю та нагляду за поведінкою осіб, на яких покладено цей обов’язок, затверджується Міністерством юстиції України.
Стаття 49-2. Обчислення строку покарання у виді пробаційного нагляду
1. Строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислюється з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації.
2. У строк покарання за правилами, передбаченими
статтею 72 Кримінального кодексу України, зараховується час попереднього ув’язнення або цілодобового домашнього арешту.
Стаття 49-3. Наслідки ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду
1. У разі невиконання засудженим обов’язків, передбачених статтею 49-1 цього Кодексу, вчинення адміністративного правопорушення із засудженим проводиться індивідуальна профілактична бесіда та застосовується письмове попередження про притягнення до кримінальної відповідальності. Письмове попередження не застосовується, якщо покладений обов’язок не був виконаний з поважних причин. У разі ухилення засудженого від прибуття за викликом уповноваженого органу з питань пробації письмове попередження вважається винесеним, якщо його направлено через Національного оператора поштового зв’язку або вручено в інший спосіб та отримано підтвердження про його вручення.
2. Стосовно засудженого, який ухиляється від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, уповноважений орган з питань пробації надсилає матеріали до органів Національної поліції для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до
статті 389 Кримінального кодексу України.
3. Ухиленням від відбування покарання у виді пробаційного нагляду є систематичне невиконання засудженим обов’язків, передбачених статтею 49-1 цього Кодексу, або вчинення адміністративних правопорушень, зникнення з місця проживання, створення умисних перешкод для функціонування електронного засобу контролю та нагляду. Систематичним вважається невиконання без поважних причин три і більше разів обов’язків, передбачених статтею 49-1 цього Кодексу, покладених на особу рішенням суду, або вчинення трьох і більше адміністративних правопорушень.
Глава 12
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ АРЕШТУ
Стаття 50.
Стаття 51.
Стаття 52.
Стаття 53.
Стаття 54.
Стаття 55. Особливості відбування арешту засудженими військовослужбовцями
1. Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають покарання на гауптвахті.
2. На гауптвахті роздільно тримаються:
засуджені військовослужбовці з числа офіцерського складу окремо від інших категорій військовослужбовців;
засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщиків, мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців рядового складу;
засуджені військовослужбовці, які проходять службу за призовом, окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.
3. Військовослужбовці, засуджені до арешту, направляються на гауптвахту для відбування арешту в десятиденний строк після одержання розпорядження суду про виконання вироку.
4. Порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями визначаються цим Кодексом та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.
5. Час відбування арешту до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання не зараховується, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті.
6. Під час відбування арешту засуджений військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров'я.
7. Засудженим військовослужбовцям під час відбування арешту виплачується оклад за військове звання.
8. За сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення чи зарахування часу відбування арешту в загальний строк військової служби повністю або частково.
9. За порушення порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани чи переведення в одиночну камеру на строк до десяти діб.
10. Правом застосування заходу заохочення у виді зарахування часу відбування арешту до загального строку військової служби користується начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Правом застосування інших заходів заохочення і стягнення користуються начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України і начальник гарнізону.
Глава 13
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ
Стаття 56. Місця відбування покарання у виді обмеження волі
1. Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження.
2. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.
3. Управління (відділи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.
Стаття 57. Направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання
1. Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Уповноважений орган з питань пробації згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.
Уповноважений орган з питань пробації надсилає засудженому виклик, за яким він зобов’язаний з’явитися для вручення припису та ознайомлення з порядком і умовами відбування покарання.
2. З урахуванням особи та інших обставин кримінального провадження суд може направити засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.
3. Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до
статей 82 і
389 Кримінального кодексу України, направляються виправною колонією чи уповноваженим органом з питань пробації до місця відбування покарання у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.
4. У разі невиїзду засудженого до місця відбування покарання без поважних причин або ухилення засудженого від отримання припису суд за поданням уповноваженого органу з питань пробації направляє засудженого до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.
Поважними причинами невиїзду засудженого після отримання припису до місця відбування покарання в призначений строк є хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і документально підтверджені.
Належним підтвердженням отримання засудженим припису є його підпис про отримання припису.
Ухиленням засудженого від отримання припису є його умисні дії, що унеможливлюють вручення припису персоналом уповноваженого органу з питань пробації та підтверджуються документально.
5. У разі неприбуття засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання та в разі, якщо його місцезнаходження невідоме, уповноважений орган з питань пробації надсилає органам Національної поліції подання про оголошення його в розшук та подання до суду для вирішення питання направлення засудженого до місця відбування покарання в порядку, установленому для засуджених до позбавлення волі. Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.
6. Допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі.
Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.
Стаття 58. Обчислення строку покарання у виді обмеження волі
1. Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.
2. У строк покарання за правилами, передбаченими у
статті 72 Кримінального кодексу України, зараховується час попереднього ув'язнення під вартою, а також час слідування під вартою до виправного центру.
Стаття 59. Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі
1. Усі новоприбулі до виправного центру засуджені тримаються в окремих приміщеннях, де протягом чотирнадцяти діб проходять медичне обстеження для виявлення інфекційних та інших захворювань, а також первинне психолого-педагогічне та інше вивчення.
2. Засуджені до обмеження волі мають право:
носити цивільний одяг, мати при собі портативні персональні комп'ютери та аксесуари до них, гроші, мобільні телефони та аксесуари до них, цінні речі, користуватися грішми без обмежень;
відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць;
користуватися засобами мобільного зв'язку;
одержувати невідкладну правову допомогу, конфіденційні юридичні консультації (побачення) з особами, визначеними абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні у будь-який час з 8 години до 20 години.
3. Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках:
за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку;
для складання іспитів у навчальному закладі;
за викликом слідчого, дізнавача, прокурора, слідчого судді чи суду - на період здійснення кримінального провадження;
для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення - строком до семи діб, без урахування часу на дорогу;
у разі необхідності оформлення документів для призначення та виплати пенсії;
у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.
4. Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані:
виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання;
сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру;
постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорта;
проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках;
з'являтися за викликом адміністрації виправного центру;
виконувати в разі залучення роботу із самообслуговування та благоустрою виправного центру.
5. Засудженим до обмеження волі забороняється:
придбавати, використовувати, зберігати при собі та на території, де вони проживають, а також доставляти на цю територію предмети, вироби і речовини, перелік яких визначений Міністерством юстиції України. У разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню до його звільнення, а вилучені з обігу - знищуються. Якщо в засудженого виявлені предмети, вироби і речовини, придбання і використання яких здійснюються за особливими дозволами і вичерпний перелік яких визначений законодавством, а також предмети, вироби і речовини, виготовлення, придбання, зберігання, збут і розповсюдження яких забороняються законодавством, вони передаються адміністрацією виправного центру до органів Національної поліції для прийняття рішення відповідно до законодавства. Про вилучення предметів, виробів і речовин посадовою особою виправного центру складається протокол;
вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.
6. Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, - огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з сім'ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду.
Жиле приміщення, де проживає засуджений із сім'єю, може відвідуватися, як правило, в денний час уповноваженими працівниками виправного центру.
7. Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть за постановою начальника виправного центру проживати за межами гуртожитку із своїми сім'ями.
Ці особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень з'являтися у виправний центр для реєстрації.
8. Особи, зазначені в частині шостій цієї статті, можуть проживати із своїми сім'ями в орендованих квартирах або придбавати житло в межах виправного центру.
9. Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана особою з інвалідністю першої чи другої групи або досягла пенсійного віку, або захворіла на тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання, а також стосовно жінки, яка завагітніла, уповноважений орган з питань пробації чи адміністрація виправного центру вносить до суду подання про звільнення такої особи від відбування покарання.
10. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі і нагляду за засудженими визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Стаття 60. Умови праці засуджених до обмеження волі
1. Засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.
2. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
3. Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.
4. Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п’ять відсотків загальної суми заробітку, а засудженим, які мають заборгованість за виконавчими документами, - не менш як п’ятдесят відсотків загальної суми заробітку.
5. Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою виправних центрів і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення виправних центрів продовольством.
До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості в неробочий час і не більш як на дві години на день.
Стаття 60-1. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення засуджених до обмеження волі
1. Засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.
2. Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.
3. Пенсії засудженим за наявності відповідного права призначаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання.
4. Виплата особам, засудженим до обмеження волі, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання.
Із пенсій засуджених до обмеження волі відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому не менш як п’ятдесят відсотків пенсії зараховується установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого.
Стаття 61. Обов'язки адміністрації виправного центру
1. Адміністрація виправного центру веде облік засуджених, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, організовує трудове і побутове влаштування засуджених; забезпечує додержання умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання; здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання; проводить із засудженими соціально-виховну роботу; застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення; здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.
2. Порядок здійснення зазначених повноважень визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Стаття 62. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до обмеження волі
1. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем роботи засуджених до обмеження волі зобов'язаний забезпечити їх залучення до суспільно корисної праці з урахуванням стану здоров'я та, за можливістю, спеціальності, організовувати первинну професійну підготовку і створити необхідні побутові умови.
2. Про запізнення засудженого на роботу та його відсутність на роботі з невідомих причин власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно повідомити адміністрацію виправного центру.
3. Власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де працюють засуджені, забороняється звільняти їх з роботи, крім таких випадків:
переведення засудженого на роботу на інше підприємство, в установу чи організацію або для дальшого відбування покарання до іншого виправного центру;
набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що відбуває покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення волі;
неможливість виконання даної роботи за станом здоров'я.
Стаття 63. Медичне обслуговування засуджених до обмеження волі
1. Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і проводиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров'я закладами охорони здоров'я.
2. Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення установами охорони здоров'я.
3. Засудженим до обмеження волі, які перебувають у лікувальних закладах, гарантується правова допомога та користування мобільним зв'язком відповідно до положень нормативно-правових актів та цього Кодексу.
Стаття 64. Матеріально-побутове забезпечення засуджених до обмеження волі
1. Засуджені, які тримаються у виправних центрах, забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними речами, а продукти харчування, одяг, взуття, білизну і предмети першої потреби придбавають за власні кошти. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою чотирьох квадратних метрів. Комунально-побутові та інші послуги оплачуються засудженими на загальних підставах.
2. Засудженим, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, від них не залежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок виправного центру.
3. Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я, забезпечуються цими лікувальними закладами всіма видами довольства на загальних підставах.
4. У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений, може видавати йому аванс із наступним відшкодуванням.
5. Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими нормами.
Стаття 65. Соціально-виховна робота із засудженими до обмеження волі
1. З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, адміністрацією виправного центру, а також власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, і громадськими організаціями проводиться соціально-виховна робота.
2. Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.
Стаття 66. Участь засуджених до обмеження волі в самодіяльних організаціях
1. Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, можуть створювати самодіяльні організації засуджених і брати участь в їх роботі.
2. У виправних центрах забороняється діяльність політичних партій та профспілок.
Стаття 67. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі
1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:
подяка;
нагородження похвальною грамотою;
грошова премія;
нагородження подарунком;
дострокове зняття раніше накладеного стягнення;
дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні.
2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Стаття 68. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі
1. До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановлений порядок відбування покарання, адміністрація виправного центру може застосовувати такі заходи стягнення:
попередження;
догана;
сувора догана;
заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців;
заборона виходу за межі виправного центру у вільний від роботи час на строк до трьох місяців;
поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.
2. Стосовно особи, яка самовільно залишила місце обмеження волі або злісно ухиляється від робіт, або систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання, адміністрація виправного центру надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності відповідно до
статті 390 Кримінального кодексу України.
Стаття 69. Порядок застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, засуджених до обмеження волі
1. Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово і усно та відображаються в особовій справі засудженого.
2. При заохоченні до засудженого застосовується один захід заохочення.
3. Дозвіл на виїзд до близьких родичів на святкові, неробочі та вихідні дні може бути наданий засудженому не більше одного разу на місяць.
4. При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку. Накладені стягнення мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.
5. Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилася перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
6. Накладене стягнення звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.
7. Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене в цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.
8. Засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожитку може бути дозволений у виняткових випадках і на встановлений час для:
одержання медичної допомоги;
придбання продуктів харчування і предметів першої потреби;
відвідання лазні, пральні або перукарні;
одержання поштових відправлень;
відвідання установ і організацій, навчальних закладів.
9. Стягнення у виді поміщення в дисциплінарний ізолятор застосовується в порядку, визначеному статтями 134, 135 цього Кодексу.
Стаття 70. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення, та обсяг їх повноважень
1. Правом застосування заходів заохочення і стягнення, передбачених статтями 67 і 68 цього Кодексу, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника виправного центру і начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
2. Заступник начальника виправного центру має право застосовувати заходи заохочення у виді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.
3. Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у виді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.
Глава 14
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ТРИМАННЯ В ДИСЦИПЛІНАРНОМУ БАТАЛЬЙОНІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
Стаття 71. Порядок виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
1. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців виконується дисциплінарним батальйоном. Організаційну структуру і чисельність дисциплінарного батальйону визначає Міністерство оборони України.
2. Загальне керівництво дисциплінарним батальйоном здійснює Міністр оборони України.
3. Направлення і прийняття засуджених військовослужбовців у дисциплінарний батальйон здійснюється у порядку, визначеному Міністерством оборони України.
4. Строк відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців обчислюється з дня, визначеного вироком суду, з урахуванням відповідно до
статті 72 Кримінального кодексу України часу тримання засудженого в місцях попереднього ув'язнення.
5. На засуджених військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, поширюються положення цього Кодексу щодо суспільно корисної праці, соціально-виховної роботи, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, громадського впливу. Із засудженими також проводяться військові навчання.
6. Особи, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, виконують обов'язки та користуються правами, встановленими законодавством для військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України, з обмеженнями, передбаченими цим Кодексом.
7. Відпустки засудженим військовослужбовцям не надаються.
8. Пропозиції, заяви та скарги засуджених військовослужбовців розглядаються у порядку, визначеному законодавством.
Стаття 72. Режим у дисциплінарному батальйоні
1. Засуджені військовослужбовці зобов'язані додержуватися вимог режиму, встановлених цим Кодексом та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.
2. Під час відбування покарання в дисциплінарному батальйоні всі засуджені військовослужбовці незалежно від їхнього військового звання та характеру попередньої служби перебувають як солдати і носять єдині встановлені для даного дисциплінарного батальйону форму одягу та знаки розрізнення.
Стаття 73. Побачення, телефонні розмови засуджених військовослужбовців із захисником (захисниками)
1. Засуджені військовослужбовці мають право на короткострокові і тривалі побачення.
2. Короткострокові побачення з родичами чи іншими особами надаються один раз на місяць тривалістю до чотирьох годин у спеціально обладнаному приміщенні під контролем представника дисциплінарного батальйону у вільний від роботи та занять час у дні і години, встановлені командиром дисциплінарного батальйону.
3. Тривалі побачення надаються тільки з близькими родичами один раз на три місяці тривалістю до трьох діб з правом спільного проживання в спеціально обладнаних приміщеннях дисциплінарного батальйону. На час тривалого побачення засуджені військовослужбовці звільняються від роботи і занять.
4. У порядку, встановленому командиром дисциплінарного батальйону, засуджені військовослужбовці можуть вести телефонні розмови без обмеження їх кількості, у тому числі під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров'я.
5. Для одержання правової допомоги, конфіденційних юридичних консультацій засудженим військовослужбовцям, у тому числі під час їх перебування у стаціонарних закладах охорони здоров’я, надається право на невідкладні побачення з особами, визначеними абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, без обмеження в часі та кількості в робочі, вихідні, святкові, неробочі дні у будь-який час з 8 години до 20 години за ініціативою таких осіб, засудженого військовослужбовця або його родичів.
Побачення засуджених військовослужбовців з особами, визначеними абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, є конфіденційними.
Аудіофіксація такого побачення забороняється.
Відеофіксація такого побачення здійснюється відкрито. Засуджений військовослужбовець та особи, які до нього прибули, мають бути повідомлені про місце встановлення камери.
Відеофіксація побачення камерою, про яку не повідомлено учасників побачення, забороняється.
Відеофіксація побачення здійснюється у спосіб, що унеможливлює фіксацію змісту документів, якими користується засуджений військовослужбовець та/або особа (особи), яка (які) до нього прибула (прибули).
Відеофіксація побачення здійснюється у спосіб, що унеможливлює фіксацію змісту розмови засудженого військовослужбовця з особою (особами), яка (які) до нього прибула (прибули).
Присутність на такому побаченні інших осіб можлива за письмовою заявою засудженого військовослужбовця, складеною ним у присутності особи (осіб), яка (які) прибула (прибули) до нього, або за письмовою заявою такої особи (таких осіб).
Командування дисциплінарного батальйону, адміністрація закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений військовослужбовець, зобов’язані при пред’явленні особами, визначеними абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, документа, що посвідчує їх особу, та одного з документів, визначених
статтею 50 Кримінального процесуального кодексу України, або довіреності, договору із засудженим військовослужбовцем чи договору з його родичами про представлення інтересів засудженого військовослужбовця в Європейському суді з прав людини або інших документів, що підтверджують їх право на таке побачення із засудженим військовослужбовцем, негайно забезпечити побачення з ним.
Якщо ініціатором побачення із засудженим військовослужбовцем є особи, визначені абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, командування дисциплінарного батальйону, адміністрація закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений військовослужбовець, зобов’язані організувати таке побачення.
Адміністрація закладу охорони здоров’я має забезпечити доступ до засудженого військовослужбовця особам, визначеним абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, для підтвердження факту, що засуджений військовослужбовець перебуває в закладі охорони здоров’я і не може за медичними показаннями особисто спілкуватися з особами, які до нього прибули.
У разі якщо засуджений військовослужбовець особисто та безпосередньо повідомляє осіб, визначених абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, про небажання продовжувати побачення, таке побачення припиняється.
Не є підставою для відмови командування дисциплінарного батальйону, адміністрації закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений військовослужбовець, у побаченні з особами, визначеними абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, наявність письмової відмови засудженого військовослужбовця від такого побачення. Відмова з цієї підстави командування дисциплінарного батальйону, адміністрації закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений військовослужбовець, у забезпеченні такого побачення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Засудженому військовослужбовцю забезпечується можливість спілкування з особами, визначеними абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, у приміщенні без суцільного розмежувального скла за згодою таких осіб.
Стаття 74. Листування засуджених військовослужбовців
Засудженим військовослужбовцям дозволяється відправляти і отримувати листи та телеграми без обмеження їх кількості. Вручення листів, що надходять, проводиться представником дисциплінарного батальйону, в присутності якого засуджений військовослужбовець зобов'язаний їх розпечатати. Зміст листів перевірці не підлягає. Виявлені при цьому заборонені вкладення вилучаються. Розпечатувати листи, які відправляють засуджені, заборонено.
Стаття 75. Короткочасні виїзди засуджених військовослужбовців за межі дисциплінарного батальйону
1. У зв'язку з винятковими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує життю хворого; стихійне лихо, яке завдало значної матеріальної шкоди майну засудженого військовослужбовця та його сім'ї) засудженому військовослужбовцю може бути дозволено короткочасний виїзд за межі дисциплінарного батальйону на строк до семи діб, не враховуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці.
2. Дозвіл на короткочасний виїзд дає командир дисциплінарного батальйону з урахуванням особи і поведінки засудженого військовослужбовця. Час перебування засудженого військовослужбовця за межами дисциплінарного батальйону зараховується до строку відбування покарання. Оплату проїзду засудженому військовослужбовцю забезпечує дисциплінарний батальйон.
Стаття 76. Одержання засудженими військовослужбовцями посилок (передач) і бандеролей
1. Засуджені військовослужбовці мають право на одержання посилок (передач) і бандеролей без обмеження їх кількості.
2. Посилки (передачі) і бандеролі, що надходять на ім'я засуджених військовослужбовців, підлягають огляду. Порядок огляду та вручення їх засудженому військовослужбовцю встановлює командир дисциплінарного батальйону.
3. У разі виявлення в посилці (передачі) чи бандеролі речей або предметів, які засудженому військовослужбовцю мати заборонено, їх вилучають, заносять до опису особистих речей засудженого і зберігають разом з іншими його особистими речами до закінчення строку відбування покарання. При цьому вогнепальну і холодну зброю, боєприпаси, отруйні речовини, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори, інші предмети, вилучені з цивільного обігу, вилучають і засудженому військовослужбовцю не повертають. У разі виявлення таких предметів складається акт, а про їх вилучення командир дисциплінарного батальйону негайно повідомляє прокуророві.
Стаття 77. Праця засуджених військовослужбовців
1. Засуджені військовослужбовці залучаються до праці на підприємствах, в установах та організаціях, які належать до сфери управління Міністерства оборони України, у майстернях дисциплінарного батальйону, а також до робіт з інженерного обладнання позицій (районів), будівництва інженерних споруд з метою зміцнення обороноздатності держави, відновлення інфраструктури населених пунктів в умовах особливого періоду, в тому числі воєнного стану чи в бойовій обстановці, а також після їх завершення до закінчення відбудовного періоду, який закінчується в момент офіційного оголошення про це.
2. Праця засуджених військовослужбовців організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановленими законодавством про працю.
3. Праця засуджених військовослужбовців оплачується відповідно до законодавства про працю. Нараховані суми заробітку засудженим військовослужбовцям зараховуються в установленому порядку на їх особові рахунки.
Стаття 78. Військове навчання засуджених військовослужбовців
Військове навчання засуджених військовослужбовців організовується і проводиться за спеціальною програмою, розробленою Міністерством оборони України. Для проведення занять створюється необхідна навчально-матеріальна база.
Стаття 79. Соціально-виховна робота із засудженими військовослужбовцями
1. Соціально-виховну роботу із засудженими військовослужбовцями організовує і проводить командування дисциплінарного батальйону. Вона ведеться відповідно до цього Кодексу та нормативно-правових актів Міністерства оборони України. Командири військових частин, з яких прибули засуджені військовослужбовці, зобов'язані підтримувати постійний зв'язок з командиром дисциплінарного батальйону, цікавитися поведінкою колишніх підлеглих і сприяти їхній ресоціалізації.
2. Місцеві органи виконавчої влади і громадські організації можуть надавати допомогу командуванню дисциплінарного батальйону в проведенні соціально-виховної роботи із засудженими військовослужбовцями.
Стаття 80. Ради громадськості засуджених військовослужбовців
1. З метою розвитку навичок самоорганізації засуджених військовослужбовців, заохочення корисної ініціативи та використання громадського впливу на їх виправлення і ресоціалізацію в ротах дисциплінарного батальйону створюються самодіяльні ради із числа засуджених військовослужбовців, які не порушують встановлені правила поведінки і сумлінно ставляться до праці та військової служби.
2. Самодіяльні ради обираються на зборах рот дисциплінарного батальйону. Склад ради затверджує командир дисциплінарного батальйону.
3. Самодіяльна рада надає командиру дисциплінарного батальйону допомогу в організації виховних заходів і дозвілля засуджених військовослужбовців, проводить роз'яснювальну роботу із засудженими військовослужбовцями, бере участь в обговоренні кандидатур осіб, які можуть бути зараховані до числа тих, хто виправляється, а також засуджених військовослужбовців, до яких може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Стаття 81. Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених військовослужбовців
1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці та військової служби до засуджених військовослужбовців можуть бути застосовані такі заходи заохочення:
подяка;
зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення;
надання одного додаткового короткострокового побачення;
нагородження цінним подарунком або премією в розмірі місячного грошового забезпечення;
зарахування до числа тих, хто виправляється.
2. Засуджені військовослужбовці, які сумлінною поведінкою і ставленням до праці та військової служби довели своє виправлення, можуть бути представлені командиром дисциплінарного батальйону в установленому законом порядку до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Стаття 82. Заходи стягнення, що застосовуються до засуджених військовослужбовців
1. За порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:
зауваження;
догана;
сувора догана;
призначення в наряд на роботу - до п'яти днів у вільний від роботи і навчання час;
арешт з триманням на гауптвахті - до десяти діб;
виключення з числа тих, хто виправляється.
Стаття 83. Порядок застосування заходів заохочення і стягнення до засуджених військовослужбовців
Права командира дисциплінарного батальйону щодо застосування заходів заохочення і стягнення, передбачених цим Кодексом, а також порядок їх застосування і обліку визначаються Міністерством оборони України.
Стаття 84. Матеріально-побутове та медичне забезпечення засуджених військовослужбовців
2. Засуджені військовослужбовці забезпечуються речовим майном та продовольством за нормами, встановленими для військовослужбовців строкової служби.
3. Щомісячне грошове забезпечення засуджених військовослужбовців у розмірі окладу, встановленого за першим тарифним розрядом для солдатів, матросів першого року строкової служби, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зараховують на їхні особові рахунки.
4. Хворих засуджених військовослужбовців у разі потреби направляють на лікування до госпіталю під вартою. Охорона засуджених військовослужбовців у межах госпіталю здійснюється начальником гарнізону за місцем дислокації госпіталю.
Засудженим військовослужбовцям, які перебувають на лікуванні, гарантується правова допомога та телефонні розмови відповідно до положень цього Кодексу.
Стаття 85. Звільнення від покарання засуджених військовослужбовців за хворобою
Засуджені військовослужбовці, які відбувають покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні і визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби зі зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира дисциплінарного батальйону і висновком військово-лікарської комісії.
РОЗДІЛ III
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Глава 15
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Стаття 86. Визначення засудженому до позбавлення волі виду колонії
1. Вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, визначає перелік колоній, у яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі, передані в Україну для відбування покарання, а також засуджені до позбавлення волі, стосовно яких компетентним органом іноземної держави було прийнято рішення про їх видачу в Україну (екстрадицію) для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.
Стаття 87. Направлення засуджених до позбавлення волі для відбування покарання
1. Особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не раніше спливу триденного та не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили. Протягом зазначеного строку засуджений має право на одне короткострокове побачення з близькими родичами та на невідкладні побачення з особами, визначеними абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, за їхньою ініціативою та/або ініціативою засудженого без обмеження в часі та кількості в робочі, вихідні, святкові, неробочі дні в будь-який час з 8 години до 20 години.
2. Засуджений має право на побачення не більш як з двома близькими родичами одночасно. Кількість таких побачень є необмеженою, за умови проведення не більш як одного побачення на день з тими самими особами. Відмова у наданні дозволу на побачення з близькими родичами у період, визначений цією статтею, має бути обґрунтованою. Така відмова надсилається на електронну поштову скриньку, а за її відсутності - на поштову адресу близьких родичів, які ініціювали побачення, та вручається засудженому одразу після її оформлення. Відмова оформлюється у письмовому вигляді не пізніше дня, наступного за днем отримання заяви про побачення із засудженим. Відмова може бути оскаржена в суді.
3. Адміністрація установи, в якій перебуває засуджений, інформує в письмовому вигляді та/або з використанням засобів електронного зв’язку осіб, визначених абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, про дату та час направлення засудженого до позбавлення волі до місця відбування покарання (кінцевий пункт прибуття) не пізніше трьох днів з дня такого направлення, а також негайно у разі фактичного прибуття такої (таких) особи (осіб).
4. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній встановлюється нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Стаття 88. Переміщення засуджених до позбавлення волі
1. Засуджені направляються до місця відбування покарання і переміщуються в разі необхідності з одного місця відбування покарання в інше під вартою.
2. Переміщення засуджених під вартою здійснюється з додержанням правил тримання: чоловіки окремо від жінок; неповнолітні - від повнолітніх осіб; підозрювані, обвинувачені, які притягуються до кримінальної відповідальності в одному кримінальному провадженні, - окремо один від одного; засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, - ізольовано від інших категорій; засуджені до довічного позбавлення волі - окремо від інших категорій. Хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічно хворі - окремо між собою і окремо від здорових, у разі потреби за висновком лікаря - в супроводі медичного працівника.
3. При переміщенні засуджених під вартою їм забезпечуються необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови.
4. При переміщенні засуджених під вартою вони забезпечуються колонією (органом-відправником) одягом і взуттям за сезоном, а також харчуванням за встановленими нормами на весь період прямування.
5. Переміщення засуджених під вартою здійснюється за рахунок держави.
6. Порядок переміщення засуджених під вартою визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України відповідно до цього Кодексу.
Стаття 89. Залишення в слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію максимального рівня безпеки засуджених до позбавлення волі для роботи з господарського обслуговування
1. Осіб, засуджених до позбавлення волі за нетяжкі чи тяжкі злочини, може бути за їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування.
2. Залишення засуджених для виконання роботи з господарського обслуговування проводиться наказом начальника слідчого ізолятора, а направлення їх у виправну колонію максимального рівня безпеки - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за наявності письмової згоди засуджених.
3. Засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених цим Кодексом для виправних колоній відповідного рівня безпеки.
Стаття 90. Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі і переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора
У порядку, встановленому
Кримінальним процесуальним кодексом України, засуджений у разі необхідності провадження слідчих дій у кримінальному провадженні про кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою або цією ж особою, за яке вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений у слідчому ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.
Стаття 91. Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі до виправних і виховних колоній
1. Прийняття засуджених до виправних і виховних колоній проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
2. Адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення одному із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого, у якому вказується адреса колонії і роз'яснюються права засудженого.
3. На кожного засудженого до позбавлення волі ведеться особова справа, а також інформаційна картка, до якої заносяться відомості: стосовно його особи; про вчинений ним злочин і назву суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і звільнення з колонії.
Стаття 92. Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях
1. У колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх і повнолітніх осіб.
2. Вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
3. Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримаються:
засуджені до довічного позбавлення волі;
засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;
4. Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.
5. Окремо тримаються засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції, правоохоронних органах, та, за власним бажанням, особи, які здійснювали адвокатську діяльність.
6. Встановлені цією статтею вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на:
засуджених до довічного позбавлення волі, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки;
лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених.
Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах місць позбавлення волі і колоніях, призначених для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених, визначається нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Стаття 93. Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправній чи виховній колонії
1. Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
Засуджений до позбавлення волі, переданий в Україну для відбування покарання, а також засуджений до позбавлення волі, стосовно якого компетентним органом іноземної держави було прийнято рішення про його видачу в Україну (екстрадицію) для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, відбувають строк покарання у виправній чи виховній колонії, що включена до переліку, визначеного центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, відповідно до абзацу другого частини першої статті 86 цього Кодексу.
2. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Стаття 94. Структурні дільниці виправних і виховних колоній
1. У виховних колоніях створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації.
У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації.
У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю.
Вказані дільниці ізолюються одна від одної.
2. У дільниці карантину, діагностики і розподілу тримаються всі новоприбулі до колонії засуджені.
3. У дільниці ресоціалізації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з інших дільниць у порядку, встановленому цим Кодексом.
4. У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені, які систематично (два та більше разів) вчиняють злісні порушення установленого порядку відбування покарання, що загрожують безпеці персоналу, засуджених або інших осіб. У виправних колоніях для тримання засуджених жінок дільниця посиленого контролю не створюється.
................Перейти до повного тексту