ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 826/14071/17
адміністративне провадження № К/9901/15663/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/14071/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у місті Києві
про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року (головуюча суддя: Чудак О.М.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року (головуючий суддя: Кобаль М.І., судді: Костюк Л.О., Степанюк А.Г.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року адвокат Войтко Тетяна Петрівна в інтересах ОСОБА_1 пред`явила позов до Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі також - "ГУ НП у місті Києві"), у якому просила:
- визнати неправомірним і скасувати наказ ГУ НП у місті Києві №58о/с від 28 січня 2016 року "Щодо особового складу" про звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" полковника поліції ОСОБА_1, начальника Голосіївського управління поліції;
- зобов`язати ГУ НП у місті Києві поновити полковника поліції ОСОБА_1 на посаді начальника Голосіївського управління поліції з 29 січня 2016 року, зі сплатою грошових коштів за час вимушеного прогулу з 29 січня 2016 року.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_1 працював в органах внутрішніх справ з 1994 року, на час звільнення проходив службу на посаді начальника Голосіївського управління поліції ГУ НП у місті Києві у званні полковника поліції.
Зазначає, що оскаржуваним наказом ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції у відповідності до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажання) на підставі поданого ним рапорту. Вказує, що за вказівкою працівників кадрового забезпечення ОСОБА_1 двічі переписував рапорт на звільнення з різними обставинами й датами. Зауважує, що для з`ясовування дійсної дати написання рапорту був направлений адвокатський запит до ГУ НП у місті Києві, у відповідь на який отримано лист від 10 липня 2017 року про відсутність запитуваного рапорту в матеріалах особової справи ОСОБА_1 .
Також стверджує, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням строків, установлених пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, згідно з яким особи начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Стверджує, що подаючи рапорт, ОСОБА_1 розраховував на те, що звільнення відбудеться через три місяці.
Крім цього, вказує, що оскаржуваний наказ був підписаний неуповноваженою особою. Зазначає, що ОСОБА_1 був призначений на посаду Головою Національної поліції України. Натомість за приписами частини п`ятої статті 15 Закону України "Про Національну поліцію" керівники територіальних органів поліції призначаються на посади та звільняються з посад керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України. Однак оскаржуваний наказ був виданий за підписом заступника Голови Національної поліції України - начальника ГУ НП у місті Києві.
Разом з цим, посилається на те, що звільнення ОСОБА_1 було вимушеним, поза його волею й бажанням, оскільки рапорт останній написав внаслідок тиску з боку керівництва ГУ НП у місті Києві.
Стосовно цього зазначає, що 18 січня 2016 року було призначено службове розслідування за фактом порушення ОСОБА_1 службової дисципліни. Ініціювання цього розслідування було зумовлено початком стосовно нього кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 14, частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України. Згідно з висновком службового розслідування ГУ НП у місті Києві ініціювало перед Головою Національної поліції України клопотання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби. Стверджує, що це клопотання могло бути задоволено і ОСОБА_1 звільнили б зі служби за вчинення дисциплінарного проступку, а саме за порушення кримінального провадження, яке згодом було закрите через відсутність складу злочину.
Зрештою зазначає, що трудову книжку ОСОБА_1 не повернуто, копію наказу про звільнення зі служби не вручено.
З огляду на викладене вважає оскаржуваний наказ протиправним, а звільнення - незаконним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Суди розглядали цю справу неодноразово.
24 липня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання ГУ НП у місті Києві та залишив позов без розгляду.
Суд зауважив, що оскаржуваний наказ видано 28 січня 2016 року, а позов був поданий 2 листопада 2017 року. Також суд встановив обставини, що ОСОБА_1 не отримував трудової книжки, натомість копію оскаржуваного наказу отримав його адвокат у липні 2017 року. Водночас суд вказав, що з 28 січня 2016 року до 2 листопада 2017 року ОСОБА_1 повинен був усвідомлювати можливість звільнення зі служби у зв`язку з написанням ним відповідного рапорту. Зрештою суд врахував, що протягом указаного часу ОСОБА_1 не з`являвся на роботу, не отримував грошове забезпечення та інші виплати, не переймався військовим обліком.
З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, тому залишив позов без розгляду.
Не погодившись із цим судовим рішенням, адвокат Войтко Т.П. оскаржила його в апеляційному порядку.
27 вересня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою задовольнив апеляційну скаргу, скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2018 року, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний суд виходив з того, що з метою перевірки дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду необхідно встановити дату вручення йому копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки. Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що зі встановлених обставин справи видно, що безпосередньо ОСОБА_1 відповідач не вручав цих документів. Натомість копія оскаржуваного наказу була направлена представнику ОСОБА_1 листом від 10 липня 2017 року, однак останній твердить, що був ознайомлений з цими листом і наказом лише 30 жовтня 2017 року. Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним доводам ОСОБА_1 і не здійснив їхньої перевірки, внаслідок чого помилково визначив момент початку перебігу строку звернення до суду.
23 січня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення, яке було залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року, про відмову у задоволенні позову.
Суди виходили з того, що оскаржуваний наказ був прийнятий за результатом розгляду відповідного рапорту ОСОБА_1 і, покликаючись на положення статті 38 Кодексу законів про працю України, статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", дійшли висновків, що закон не передбачає обов`язків роботодавця стосовно перевірки наявності поважних причин для звільнення за власним бажанням. Водночас суди вказали, що Закон України "Про Національну поліцію" не передбачає будь-яких додаткових умов для можливості звільнення за власним бажанням.
Крім цього, суди відхилили доводи про те, що ОСОБА_1 написав рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням під впливом тиску і погроз.
Так, суди зауважили, що обставиною, якою позивач обґрунтовує наявність тиску й погроз, є направлення відповідачем висновку службового розслідування до Голови Національної поліції України з ініціюванням клопотання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби. Водночас суди вказали, що суб`єктивне сприйняття особою певних обставин, що вплинуло на прийняття певного рішення, у цьому випадку про звільнення, не є тотожним тиску чи погрозам з боку керівництва та примушуванням до звільнення зі служби. Також суди зазначили, що події та умови, які вплинули на прийняття відповідного рішення, не змінюють тієї обставини, що це рішення відповідає волі особи і є усвідомленим, на відміну від рішення, прийнятого внаслідок погроз.
З огляду на це суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
У червні 2020 року адвокат Іщенко О.Б. в інтересах ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; ухвалити нове рішення про задоволення позову; допустити негайне виконання судового рішення у частині поновлення позивача на посаді начальника Голосіївського управління поліції ГУ НП у місті Києві.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження покликається на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій виходили з того, що роботодавець мав право звільнити працівника до закінчення двотижневого строку, а співробітника органів внутрішніх справ - до закінчення тримісячного строку попередження про звільнення, навіть якщо працівник про це не просить. Водночас скаржник зауважує, що така позиція судів попередніх інстанцій суперечить висновку Верховного Суду, яка викладена у постанові від 11 липня 2018 року у справі №821/761/17, де касаційний суд зазначив, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити його у день подання заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення.
Також скаржник покликається на те, що пункт 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ від 29 липня 1991 року №114 визначає спеціальний по відношенню до статті 38 Кодексу законів про працю України порядок звільнення указаних осіб зі служби, відповідно до якого службовці повинні повідомляти роботодавця не за два тижні, а не пізніш як за три місяці до дня звільнення. Водночас зауважує, що це Положення не передбачає можливості звільнити особу зі служби раніше, ніж за три місяці, якщо службовець про це не просить. Зрештою стверджує, що з цього приводу відсутній висновок Верховного Суду.
Крім цього, скаржник аргументує свої вимоги тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Стосовно цього зазначає, що суди встановили обставини подання рапорту про звільнення (його зміст та дату подання) без дослідження самого рапорту, який відсутній у матеріалах особової справи ОСОБА_1 . Стверджує, що ці обставини були встановлені судами виключно на підставі пояснень та заперечень відповідача, що з огляду на приписи статей 72, 74 Кодексу адміністративного судочинства України не є допустимими доказами.
Представник ГУ НП у місті Києві у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін судові рішення, які оскаржуються. Вважає, що доводи скаржника не спростовуються законності й обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
18 січня 2016 року заступник Голови Національної поліції України - начальника ГУ НП у місті Києві видав наказ №21 "Про призначення та проведення службового розслідування".
Цей наказ мотивований тим, що 14 грудня 2015 року військовою прокуратурою Центрального регіону України за матеріалами ГУБКОЗ СБ України розпочато досудове розслідування кримінального провадження №420151103300000101 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 14 та частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, за фактом одержання неправомірної винагороди службовими особами ГУ НП у місті Києві від директорів ринку "Деміївський" міста Києва і однією із станцій технічного обслуговування, розташованої на території Голосіївського району міста Києва.
У висновку службового розслідування, серед іншого, вказано, що у ході розслідування відповідного кримінального провадження встановлено, що у грудні 2015 року начальник ГУ НП у місті Києві полковник поліції ОСОБА_1, через виконуючого обов`язки начальника сектору майора поліції ОСОБА_2 організував протиправну діяльність, направлену на вимагання і періодичне одержання від керівників суб`єктів господарської діяльності - Деміївського ринку міста Києва і однієї з станцій технічного обслуговування, розташованої на території Голосіївського району міста Києва, неправомірної винагороди за не проведення посадовими особами Голосіївського управління поліції ГУ НП у місті Києві періодичних перевірок у вказаних суб`єктів господарювання.
У резолютивній частині цього висновку зазначено, що за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у нехтуванні інтересам служби, порушенні вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22 лютого 2006 року, начальник Голосіївського управління поліції ГУ НП у місті Києві полковник поліції ОСОБА_1 підлягає притягненню до суворої дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, однак враховуючи те, що останній був призначений на посаду Головою Національної поліції України, порушити клопотання перед Головою Національної поліції України про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби.
Матеріали службового розслідування направлено до прокуратури міста Києва для приєднання до кримінального провадження №420151103300000101 і надання правової оцінки діям працівників поліції.
Копію висновку службового розслідування приєднано до особової справи ОСОБА_1, а також направлено до ДКЗ НП України згідно супровідного листа від 22 січня 2016 року №349/125/01/26-2016.
Наказом ГУ НП у місті Києві від 28 січня 2016 року №58 о/с "Щодо особового складу" ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", на підставі поданого ним рапорту від 27 січня 2016 року (т.1, а.с.11).
Копію цього наказу ГУ НП у місті Києві надало як додаток до листа від 10 липня 2017 року №86-аз/125/26/10-2017 "Про надання інформації" на адвокатський запит Голови адвокатського об`єднання "Центр Адвокатських послуг" Танчук М.А.
У вказаному листі також зазначено, що надати копію рапорту про звільнення ОСОБА_1 не є можливим, оскільки він відсутній в матеріалах особової справи, за фактом чого призначено службову перевірку та складено відповідний висновок (т.2, а.с.13-15).
У висновку службової перевірки за фактом виявлення відсутності в особовій справі ОСОБА_1 матеріалів щодо його звільнення, атестаційного листа та трудової книжки зазначено, що під час перевірки ці документи не знайдені. Також вказано про необхідність їхнього залучення до особової справи ОСОБА_1 у разі виявлення їхнього місцезнаходження, у найкоротші терміни.
25 жовтня 2017 року посадовими особами Голосіївського управління поліції ГУ НП у місті Києві було складено висновок службового розслідування за фактом виявлення відсутності службової документації у матеріалах особової справи колишнього начальника Голосіївського управління поліції Голосіївського управління поліції ГУ НП у місті Києві полковника поліції ОСОБА_1 (т.2, а.с.16-21).
У ході службового розслідування встановлено, що лейтенант поліції ОСОБА_3 та лейтенант поліції ОСОБА_4 після звільнення ОСОБА_1 підстави його звільнення та трудову книжку, або документ, який би свідчив про її отримання, до його особової справи не долучили, чим порушили вимоги пункту 1 розділу четвертого Порядку формування та ведення особових справ поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №377 від 12 травня 2016 року.
29 грудня 2016 року прокурор прокуратури міста Києва виніс постанову про закриття кримінального провадження №42015110330000101 від 14 грудня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною першою статті 14, частиною третьою статті 369 Кримінального кодексу України, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю в діяннях складу кримінальних правопорушень.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Закон України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII
Цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Згідно з частинами першою - шостою статті 15 цього Закону територіальні органи поліції утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.
Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції.
Структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.
Штатний розпис (штат) та кошторис територіальних органів поліції затверджує керівник поліції.
Керівники територіальних органів поліції призначаються на посади та звільняються з посад керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.
Заступників керівників територіальних органів поліції призначає на посади та звільняє з посад керівник територіального органу поліції.
Відповідно до частини першої, третьої, четвертої статті 59 цього Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Приписами частини першої статті 60 вказаного Закону визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону України "Про Національну поліцію", пунктом 7 частини першої якої визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга, третя статті 77 цього Закону).
Пунктом 4 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.