ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 908/845/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2021 (суддя Мороз В.Ф. - головуючий, судді Коваль Л.А., Чередко А.Є.) та рішення Господарського суду Запорізької області від 11.11.2020 (суддя Горохов І.С.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Розівський елеватор"
до Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Державне підприємство "Запорізький науково-дослідний інститут землеустрою"
2) Виконавчий комітет Оріхівської міської ради в особі Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Оріхівської міської ради
про визнання недійсним та скасування рішення, визнання права постійного користування земельною ділянкою, проведення державної реєстрації
та за зустрічним позовом Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області
до Приватного акціонерного товариства "Розівський елеватор"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Державне підприємство "Запорізький науково-дослідний інститут землеустрою"
2) Виконавчий комітет Оріхівської міської ради в особі Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Оріхівської міської ради
про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Приватне акціонерне товариство "Розівський елеватор" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області (далі - відповідач), в якому, уточнивши свої вимоги, просило:
- визнати недійсним та скасувати рішення відповідача від 07.02.2019 № 20 "Про організаційні заходи щодо підготовки документації до земельних торгів (аукціону)" (далі - Рішення);
- визнати за позивачем право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 2323988000:02:001:0002 (далі - земельна ділянка), на підставі державного акта на право постійного користування серії ЗП №001632, виданого 26.09.1995 Орендному підприємству "Оріхівський комбінат хлібопродуктів";
- провести державну реєстрації іншого речового права, права постійного користування земельною ділянкою за позивачем на підставі рішення суду.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішенням порушено право позивача, як користувача земельних ділянок, яке перейшло до нього внаслідок правонаступництва від іншої особи, тому воно підлягає захисту в судовому порядку.
1.3. Відповідач звернувся із зустрічною позовною заявою до позивача, у якій просив витребувати з незаконного володіння позивача земельну ділянку.
1.4. Зустрічний позов обґрунтований тим, що відповідач є власником земельної ділянки, якою користується позивач без правовстановлюючих документів, що є порушенням прав та інтересів відповідача.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Суди розглядали справу неодноразово.
2.2. Останнім рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.11.2020, первісний позов задоволено частково, визнано недійсним Рішення, в іншій частині первісного позову відмовлено, а також відмовлено у задоволенні зустрічного позову.
2.3. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що Рішення є незаконним, оскільки ним порушене право позивача, до якого перейшло право користування земельною ділянкою від іншої особи внаслідок правонаступництва, з урахуванням зміни її площі після проведення інвентаризації. Відмовляючи у задоволенні в іншій частині первісного позову та зустрічного позову, суд послався на те, що позивачі не довели тих обставин, з якими вони пов`язують свої вимоги.
2.4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2021 рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем право постійного користування земельною ділянкою скасовано та в цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
2.5. Апеляційний суд виходив з того, що оскільки відповідач не визнає речові права позивача на земельну ділянку, що підтверджується Рішенням, суд першої інстанції повинен був захистити їх у передбачений законом спосіб, у зв`язку з чим позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню. В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволення первісних позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким відмовити у їх задоволенні.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийнятті з неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 918/194/19, від 31.10.2018 у справі № 916/1776/17.
3.3. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувану постанову суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
3.4. Позивач звернувшись із письмовим клопотанням просив відкласти розгляд касаційної скарги посилаючись на участь свого адвоката в іншому судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
3.5. Відповідач також звернувся із письмовим клопотанням і просив відкласти розгляд касаційної скарги, або оголосити перерву у судовому засіданні, посилаючись на неможливість прийти участь у судовому засіданні.
3.6. Як вбачається у даній справі, судові рішення у якій переглядаються у касаційному порядку, справа вже була розглянута судом першої інстанції і переглядалася судом апеляційної інстанції, та заявники брали участь у провадженні у судах першої та апеляційної інстанції на рівних засадах, отже не були позбавлені можливості надавати пояснення та подавати докази.
Вбачається, що заявники були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання у суді касаційної інстанції, їм забезпечено право викласти свою правову позицію суду касаційної інстанції.
Ухвалою суду про відкриття касаційного провадження явка уповноважених представників у судове засідання визнана не обов`язковою.
Виходячи із наведеного не вбачається, що розгляд касаційної скарги унеможливлюється у даному судовому засіданні за вказаних заявником обставин.
З урахуванням викладеного і того, що згідно приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а явка уповноважених представників у судове засідання визнана не обов`язковою, суд касаційної інстанції вважає, що підстав відкладати судове засідання немає.
У зв`язку із викладеним суд відмовляє у задоволенні клопотань про відкладення розгляду касаційної скарги.
4. Мотивувальна частина
4.1. Суди встановили, що у 1995 році Орендному підприємству "Оріхівський комбінат хлібопродуктів", правонаступником якого було Відкрите акціонерне товариство "Оріхівський комбінат хлібопродуктів", яке було перейменовано у Публічне акціонерне товариство "Оріхівський комбінат хлібопродуктів", видано державний акт на право постійного користування землею.
Позивач є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Оріхівський комбінат хлібопродуктів" у результаті його приєднання за передавальним актом, яке користувалося земельними ділянками на праві постійного користування, з урахуванням зміни її площі після проведення інвентаризації.
4.2. При цьому, апеляційним судом встановлено, що 08.05.2015 проведена реєстрація земельної ділянки шляхом внесення відомостей до Державного земельного кадастру, до припинення діяльності Публічного акціонерного товариства "Оріхівський комбінат хлібопродуктів", яке відбулося 18.05.2017.
4.3. 26.09.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області був виданий наказ № 8-1749/15-18-СГ про передачу відповідачу, зокрема, земельної ділянки, який став підставою для прийняття відповідачем Рішення, незважаючи на наявність щодо цієї земельної ділянки державного акта про право постійного користування.
4.4. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.5. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
4.6. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.
4.7. Згідно із частиною першою статті 21 вказаного Кодексу суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
4.8. Пунктом 34 частини першої статті 26 "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.
4.9. Згідно з частиною десятою статті 59 наведеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
4.10. Частиною першою статті 155 Земельного кодексу України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
4.11. Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.
4.12. Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу.
4.13. Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).
Конституційний Суд України вказав на наступне:
- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;
- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;
- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
4.14. Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
4.15. У відповідності до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників (ч.1).
4.16. Статтею 106 цього Кодексу встановлено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
4.17. Із встановлених апеляційним судом обставин справи вбачається, що позивач є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Оріхівський комбінат хлібопродуктів" у результаті його приєднання, яке користувалось земельною ділянкою на праві постійного користування на підставі виданого Державного акту.
4.18. За передавальним актом, затвердженим протоколом загальних зборів Публічного акціонерного товариства "Оріхівський комбінат хлібопродуктів" від 11.11.2016, як зазначалось вище, до позивача перейшло, зокрема, право землекористування за Державним актом.
4.19. Водночас, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво (зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі № 922/1017/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17).
Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.
Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №914/1104/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19.
Подібну за змістом правову позицію викладено і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18.
4.20. Встановивши, що Рішенням порушено право позивача на постійне користування земельною ділянкою, яке перейшло до нього внаслідок приєднання, оскільки таке право не припинялося, та відповідач не визнає право позивача на земельну ділянку, апеляційний суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову в наведеній частині.
4.21. Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що право позивача на користування земельною ділянкою не припинилося, що виключало правові підстави для прийняття відповідачем Рішення.
4.22. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзиву на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного, узгоджуються із висновками апеляційного суду.
4.23. Заявник касаційної скарги наведених висновків судів не спростував.
4.24. Доводи, викладені у касаційній скарзі, за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову в оскарженій у касаційному порядку частині. Проте такі аргументи належним чином перевірені судом апеляційної інстанції та спростовані під час розгляду справи з урахуванням встановлених конкретних обставин.
Колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч.1). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ч.2).
4.25. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
4.26. За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,