Постанова
Іменем України
10 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 283/767/16-ц
провадження № 61-304св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк",
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 03 вересня 2019 року
у складі судді Тимошенка А. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчука А. М.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року Акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі - АТ "Укрсиббанк" або банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту
№ 11104672000, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит в іноземній валюті на загальну суму 47 780 швейцарських франків, а відповідач зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити відсотки за користування кредитом.
З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1, 25 грудня
2006 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки
№ 11104672000/п.
Станом на 24 листопада 2015 року заборгованість по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені становить 26 990,39 швейцарських франків, з яких: 24 928,31 - заборгованість за простроченим кредитом; 2062,08 швейцарських франків - заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом. А також заборгованість по пені в розмірі 23 883,64 грн.
Відповідачам була направлено вимоги про погашення простроченої заборгованості, однак відповідачі свої зобов`язання не виконали.
Посилаючись на вказані обставини просить суд в солідарному порядку стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11104672000 від 25 грудня
2006 року в розмірі 26 990,39 швейцарських франків та 23 883,64 грн, що виникла станом на 24 листопада 2015 року у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору.
У червні 2016 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов до АТ "Укрсиббанк" про визнання недійсними договору та додаткових угод, переведення валюти кредитування.
Зустрічний позов мотивований тим, що він на момент укладення договору не був обізнаний щодо істотних умов договору, а саме щодо умов кредитування, валютних ризиків під час виконання зобов`язань за кредитним договором,
в якому зобов`язання було зазначено у іноземній валюті, а виконано фактично
у гривнях.
Також йому не було надано інформацію про методику, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісії, пов`язаних
з конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язань під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування.
Крім того, Банк не мав індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти, проте будь-яких коштів як в іноземній валюті так і в національній валюті України відповідач не отримував.
Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просив суд визнати договір про надання споживчого кредиту
№ 11104672000 від 25 грудня 2006 року щодо валюти споживчого кредиту, укладеного між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, недійсним з моменту вчинення; визнати Додаткову угоду № 1 від 19 лютого 2019 року та Додаткову угоду № 2 від 10 травня 2011 року до Договору про надання споживчого кредиту № 11104672000 від 25 грудня 2006 року, укладені між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 недійсними з моменту вчинення; зобов`язати
АТ "УкрСиббанк" перевести валюту кредитування з швейцарського франка
в гривню по курсу НБУ на час підписання Договору про надання споживчого кредиту № 11104672000 від 25 грудня 2006 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою суду від 14 квітня 2016 року відкрите провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_1 . У відкритті провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 03 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року, позов АТ "УкрСиббанк" задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11104672000 від 25 грудня
2006 року в розмірі 26 990,39 швейцарських франків та 23 883,64 грн, що виникла станом на 24 листопада 2015 року.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розрахунок заборгованості відповідача за договором про надання споживчого кредиту є обґрунтований.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позовом, суд виходив з того, що відповідачу був наданий кредит у розмірі 47 000,00 швейцарських франків,
а тому і повертати борг відповідач повинен у вказаній валюті або у еквіваленті
у гривнях; відповідач міг передбачити підвищення курсу іноземної валюти
і зважити всі можливі ризики; відповідач був повідомлений про сукупну вартість кредиту.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що кредитний договір був підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним
і відповідало їхній внутрішній волі, відповідач на момент укладення договору та додаткових угод не заявляв додаткових вимог щодо їх умов та у подальшому виконував їх умови, банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитних договорів. У справі, яка переглядається, очевидно, що дії відповідача, який отримав від відповідача грошові кошти в загальній сумі 47000,00 швейцарських франків та погодився повернути ці кошти з відсотками,
а згодом не вчиняв дій з їх повернення суперечать його попередній поведінці.
Аргументи учасників справи
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить скасувати оскаржені судові рішення в частині заявлених вимог за його зустрічним позовом та ухвалити нове рішення у вказаній частині, яким ці вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не було дотримання при видачі кредитних коштів положення частини першої статті 1054 ЦК України, що виразилось у перерахуванні та видачі кредитну у гривнях, а не у швейцарських франках, як обумовлено сторонами у договорі, чим порушено статті 526, 530 ЦК України. Суди не застосували п. 1 глави 1 загальна вимога до оформлення документів, п. 2 глави 3 Порядку видачі готівки з каси банку, п. 4 глави 3 Видача готівки в іноземні валюті "Інструкції про касові операції в банках України", затвердженої Постановою НБУ від 14 серпня 2003 року за № 337, яка діяла на час видачі кредитних коштів, підписання і виконання кредитного договору до
01 червня 2011 року; частину першу статті 1051 ЦК України, згідно з якої позичальник має право оспорити договір позики по тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Судові рішення оскаржуютьсяв частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання недійсними договору та додаткових угод, переведення валюти кредитування, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
11 вересня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 25 грудня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (назву якого змінено на АТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту
№ 11104672000.
За умовами цього договору банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти
у розмірі 47 780,00 швейцарських франків для його особистих потреб шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника
№ НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням, а позичальник зобов`язався щомісячно повертати кредит
у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 25 грудня 2021 року (додаткова угода №1 від 19 лютого 2009 року до кредитного договору).
Відповідно до виписки за Договором про надання споживчого кредиту
№ 11104672000, меморіальних ордерів та заяв ОСОБА_1, йому були перераховані кредитні кошти в розмірі 47 000,00 швейцарських франків.
Додатковими угодами № 1 від 19 лютого 2009 року та № 2 від 10 травня
2011 року до Договору про надання споживчого кредиту №11104672000 від
25 грудня 2006 року сторони, зокрема домовились про зміну схему погашення кредиту, розмір процентної ставки, розмір ануїтетного платежу, перенесення строків виконання зобов`язань позичальника зі сплати процентів, змінити терміну повернення кредиту не пізніше 31 травня 2021 року.
У зв`язку з невиконанням умов договору станом на 24 листопада 2015 року
у ОСОБА_1 виникла заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11104672000 в розмірі 26 990,39 швейцарських франків та 23 883,64 грн, яка складається із заборгованості по кредиту в розмірі 24 928,31 швейцарських франків; заборгованості по відсотках за користування кредитом в розмірі 2 062,08 швейцарських франків; пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту в розмірі 15 016,94 грн; пені за несвоєчасне погашення заборгованості по відсотках за користування кредитом в розмірі 8 866,70 грн.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідними є наявність підстав для оспорення правочину, встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним
у судовій практиці.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів
є недопустимим".
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка
є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі
№ 6-2766цс15 зроблено висновок, що "для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,
3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону)".
Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів"(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними
в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору
з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження
№ 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору
в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суди встановили, що відповідач отримав кредит на умовах його надання у швейцарських франках; банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору; кредитний договір був підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; на момент укладення договору та додаткових угод відповідач не заявляв додаткових вимог щодо їх умов та у подальшому виконував умови договору, зокрема вносив кошти на погашення боргу.
Встановивши, що позивач не довів підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору, додаткових угод до нього, а також для зобов`язання відповідача змінити валюту кредитування, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову.