Постанова
Іменем України
06 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 363/1683/19
провадження № 61-8078св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора, Подільська районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2020 року в складі судді Котлярової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання із ОСОБА_2 однією сімʼєю понад пʼять років, а саме з листопада 2005 року по листопад 2017 року.
В обґрунтування заяви вказала, що 05 листопада 2017 року у дорожньо-транспортній пригоді загинув її дядько ОСОБА_2 (чоловік рідної тітки по лінії матері). На час смерті ОСОБА_2 його дружина померла, дітей у них не було. ОСОБА_2 на праві власності належали два приватні будинки.
Обґрунтовуючи обставини проживання однією сімʼєю із ОСОБА_2, вказала наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3, за місяць до смерті якої ОСОБА_2 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду та зазнав тілесних ушкоджень, у зв`язку із чим потребував постійної допомоги сторонніх осіб (не міг ходити, погіршився зір).
Враховуючи міцні сімейні стосунки та необхідність догляду за похилим і хворим родичем, вона переїхала до нього у будинок АДРЕСА_1, де допомагала по господарству, купувала продукти, готувала їжу, придбавала необхідні ліки. Такі відносини тривали протягом 12 років до дня його смерті.
Беручи до уваги відсутність інших спадкоємців, вона звернулася до Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті дядька. При цьому встановлення факту спільного проживання необхідно для підтвердження права на прийняття спадщини у четвертій черзі спадкоємців.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що надані заявником письмові докази та показання свідків не є достатніми для підтвердження факту проживання осіб однією сім`єю у розумінні статті 3 СК України. Заявником не надано доказів на підтвердження наявності спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її заяву, посилаючи на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судове засідання, призначене на 06 листопада 2019 року, проведене з порушенням процесуального законодавства, без технічної фіксації судового процесу. При цьому суддя місцевого суду безпідставно відхилила заяву ОСОБА_1 про відвід та необґрунтовано долучила до матеріалів справи заяву ОСОБА_4 . Суд першої інстанції неналежним чином оцінив докази у справі, а апеляційний суд, переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на ці порушення місцевим судом норм процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 14 травня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 є чоловіком рідної тітки по лінії матері заявника ОСОБА_1
ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору-купівлі продажу житлового будинку від 20 листопада 2009 року належить житловий будинок в АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 проживав в АДРЕСА_1 у будинку, який належав його покійній дружині ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.
26 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття спадщини до Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори з метою прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2 .
Згідно із актом від 13 квітня 2018 року, складеного депутатом Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області Солошенком В. Ф., зазначено, що ОСОБА_2 у господарюванні та обслуговуванні будинку і присадибної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, постійно (понад десять років) допомагала родичка ОСОБА_1 .
Відповідно до даних довідки, виданої виконавчим комітетом Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 18 квітня 2018 року № 385, ОСОБА_1 проживала та вела сумісне господарство разом з ОСОБА_2 з листопада 2005 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.
Частиною першою, другою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами третьою, четвертою, шостої статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і розʼяснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293, статті 315 ЦПК України та розʼяснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не повʼязується з наступним вирішенням спору про право.
З огляду на відсутність у померлого ОСОБА_2 спадкоємців за законом та заповітом, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем для отримання спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сімʼєю не менш як пʼять років до часу відкриття спадщини.
Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" розʼяснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.
Пунктом 23 вищевказаної Постанови зазначено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи, що заявник не надала доказів на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, а також обставин, що вона та ОСОБА_2 були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем.
При цьому суди виходили із того, що надані заявником письмові докази, а також показання свідків не доводять факту сумісного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 в зазначений період і не свідчать про спільне проживання сторін однією сімʼєю, ведення спільного господарства та бюджету, наявність між сторонами взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які б вказували на наявність встановлених між сторонами сімейних відносин, та засвідчували реальність цих відносин.
Так, свідки вказували на те, що ОСОБА_1 перебувала у дружніх стосунках з ОСОБА_2, однак жоден з них не засвідчив проживання однією сімʼєю заявника і померлого.
Колегія суддів погоджується з цим висновком судів як таким, що зроблений на підставі належним чином оцінених доказів, у тому числі і показань свідків, відповідністю висновку судів обставинам та матеріалам справи.
Доводи касаційної скарги про належність наданих заявником письмових доказів та правдивість показань свідків, а отже і обґрунтованість позиції заявника, є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права є необґрунтованими.
Не ґрунтуються також на матеріалах справи і доводи заявника про порушення судами норм процесуального права з таких підстав.
Надаючи оцінку поданим заявником письмовим доказам, зокрема і довідці від 18 квітня 2018 року № 385, виданій виконавчим комітетом Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області, та акту від 13 квітня 2018 року, складеного депутатом Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області Солошенком В. Ф. (а.с. 24, 25), суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що ці докази свідчать про те, що ОСОБА_1 дійсно допомагала ОСОБА_2 по господарству, проте не підтверджують факт проживання цих осіб однією сім`єю.
Враховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не оцінили надані заявником письмові докази, є необґрунтованими.
Безпідставними є також і інші, зазначені у касаційній скарзі, аргументи щодо порушення судами норм процесуального права при розгляді цієї справи.
Відповідно до положень статті 293 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Враховуючи зазначене, а саме відсутність принципу змагальності у окремому провадженні, а також обов`язок суду вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції обґрунтовано приєднав до матеріалів справи заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про залучення їх до участі у справі в якості заінтересованих осіб та з огляду на положення частини другої статті 294 ЦПК України з метою з`ясування обставин справи за власною ініціативою витребував докази щодо наявності у ОСОБА_2 інших спадкоємців окрім ОСОБА_1 .
Аргументи заявника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у звʼязку із проведенням судового засідання, призначеного на 06 листопада 2019 року, без технічної фіксації судового процесу, є також безпідставними та спростовуються довідкою суду, згідно із якою розгляд справи 06 листопада 2019 року відбувся за відсутності осіб, які беруть участь у справ (а.с. 68, т. 1).
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.