Постанова
Іменем України
10 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 179/2076/19
провадження № 61-18871св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2020 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його двоюрідна тітка ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Дізнавшись про смерть ОСОБА_4 позивач звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за отриманням свідоцтва про смерть, проте отримав відмову у зв`язку з тим, що не підтвердив свої родинні стосунки з померлою. Для підтвердження родинних стосунків з ОСОБА_4, позивач звернувся до Державного архіву Дніпропетровської області і лише 04 листопада 2019 року отримав відповідь із архіву на підтвердження своїх родинних стосунків з померлою.
14 листопада 2019 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_4 . Після цього, позивач звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ярової Н. Г. і дізнався, що спадкова справа після ОСОБА_4 відкрита 12 липня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Красотою Т. О.
22 листопада 2019 року позивач направив приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Красоті Т. О. заяву про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4
27 листопада 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Красотою Т. О. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про прийняття спадщини за законом у зв`язку із пропуском строку подання заяви про прийняття спадщини та відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.
У зв`язку із зверненнями позивача у державні органи та з`ясування питання щодо наявної відкритої спадкової справи після ОСОБА_4 він пропустив строк звернення із заявою про прийняття спадщини. Проте, позивач зазначав, що зазначені причини пропуску строку є поважними, а тому просив суд визначити йому додатковий строк у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02 червня 2020 року позивач уточнив коло сторін по справі, подавши уточнену позовну заяву, в якій відповідачам визначено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2020 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивачем не надано доказів поважності пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Амур-Нижньодніпровського районного суду Дніпропетровської області.
28 січня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи та досліджено докази. Заявник зазначає, що він є єдиним спадкоємцем за законом. Вказує, що нотаріуси не приймали його заяву про прийняття спадщини без наявності свідоцтва про смерть спадкодавця. Оскільки заявник вчиняв дії стосовно підтвердження родинних зв`язків із спадкодавцем для отримання свідоцтва про смерть, тому вважає поважними причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року в справі № 6-1320цс17, постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 565/1145/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 14 листопада 2019 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Магдалинівському, Петриківському, Царичанському районах Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 11 (т. 1 а. с. 13).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина.
26 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красоти Т. О. із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 та видачу свідоцтва на спадщину за законом (т. 1 а. с. 68).
Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красоти Т. О. від 27 листопада 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, в зв`язку з тим, що відсутні факт прийняття спадщини та правовстановлюючі документи (т. 1 а. с. 25, 78).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом спору у справі, яка переглядається, є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Порядок проведення державної реєстрації смерті врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, зі змінами та доповненнями.
Положеннями частин першої та другої статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" встановлено, що повноваження щодо державної реєстрації смерті в Україні покладено на відділи державної реєстрації актів цивільного стану та виконавчі комітети сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад.
Відділи державної реєстрації актів цивільного стану здійснюють державну реєстрацію смерті шляхом складання актових записів цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та на паперових носіях.
Відомості, зазначені в актових записах про смерть, складених виконавчими органами сільських, селищних та міських (крім міст обласного значення) рад на паперових носіях та в електронному вигляді, вносяться до Державного реєстру актів цивільного стану громадян протягом трьох робочих днів з дня надходження актового запису до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану, що визначено частиною другою статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану".
Частиною першою статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" визначені підстави для державної реєстрації смерті - це документ встановленої форми про смерть, виданий закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини перевіряється шляхом витребовування від спадкоємця свідоцтва про смерть, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану або за безпосереднім доступом до реєстру актів цивільного стану.
Відповідно до пунктів 1.1-1.5 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595 спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
При зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.
Факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини нотаріус перевіряє шляхом витребовування від спадкоємця свідоцтва про смерть, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану або за безпосереднім доступом до реєстру актів цивільного стану.
У разі неможливості пред`явлення спадкоємцями свідоцтва про смерть спадкодавця або відсутності інформації в реєстрі нотаріус повинен витребувати від органу державної реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про смерть спадкодавця або повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.
Якщо смерть громадянина була зареєстрована на території іншої держави, нотаріусу подається відповідний документ, виданий компетентними органами іноземної держави, який є дійсним на території України за умови його легалізації, якщо інше не передбачено законом, міжнародними договорами України.
Отже чинним законодавством передбачено, що у разі неможливості пред`явлення спадкоємцями свідоцтва про смерть спадкодавця нотаріус витребує від органу державної реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про смерть спадкодавця або повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.
Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17. З указаним висновком погодився Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц (провадження № 61-39398св18).
Вирішуючи по суті спори про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, обов`язковому встановленню підлягають факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини.
Вказаний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20).
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Разом з тим, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, Верховним Судом у постановах від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16-ц (провадження № 61-1750св18); від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15-ц (провадження № 61-2397св18), від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц (провадження № 61-200св18), від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц (провадження № 61-12844св18).
Отже, правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки ОСОБА_1 не надав доказів, що підтверджують поважність пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позивач не навів доказів, які б свідчили про перешкоди здійсненню дій щодо прийняття спадщини, шляхом подання заяви нотаріусу у встановлений строк.
Відсутність свідоцтва про смерть у спадкоємця не може бути безмовною підставою для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року в справі № 6-1320цс17, постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 565/1145/17, є необґрунтованими, оскільки у вказаних постановах зроблено висновок, який не суперечить висновкам цієї постанови.
Крім того,перелік підстав для визначення додаткового строку на прийняття спадщини не є вичерпним і у кожному випадку вони досліджуються судом та їх поважність визначається, виходячи з обставин справи, які у справах № 6-1486цс15, № 6-1320цс17, № 565/1145/17 та у справі, яка переглядається, є різними.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.