ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 5/75-05
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В. Г.,
суддів: Васьковського О.В., Погребняка В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Багнюка І.І.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські національні напої" в особі ліквідатора Голінного А.М.,
відповідач - Державне підприємство "Чечельницький спиртовий завод",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України,
представники учасників справи в судове засідання не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські національні напої"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2021
у складі колегії суддів: Павлюк І.Ю. (головуючий), Демидюк О.О., Савченко Г.І.
на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.01.2021
у складі судді: Тісецький С.С.
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські національні напої" в особі ліквідатора Голінного А.М.
до Державного підприємства "Чечельницький спиртовий завод"
про стягнення 192 215,07 грн,
в межах справи № 5/75-05
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські національні напої"
до: Державного підприємства "Чечельницький спиртовий завод"
про визнання банкрутом,
ВСТАНОВИВ
На вирішення Верховного Суду у даній справі постало питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову (поданого в період чинності Кодексу України з процедур банкрутства) про стягнення з відповідача, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013, сум, передбачених положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
1. 19.04.2005 Господарським судом Вінницької області у справі №5/75-05 порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Чечельницький спиртовий завод" (далі - ДП "Чечельницький спиртовий завод") та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.
2. 28.07.2005 ухвалою Господарського суду Вінницької області затверджено реєстр вимог кредиторів боржника та визнано, зокрема, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські національні напої" (далі - ТОВ "Українські національні напої") в розмірі 489 470,51 грн.
Подання позовної заяви
3. 09.01.2020 на адресу Господарського суду Вінницької області від ліквідатора ТОВ "Українські національні напої" Голінного А.М. надійшла позовна заява про стягнення з ДП "Чечельницький спиртовий завод" 192 215,07 грн, з яких: 149 777,98 грн інфляційні втрати та 42 437,09 грн 3% річних, в межах справи № 5/75-05 про банкрутство ДП "Чечельницький спиртовий завод".
4. Позовна заява мотивована тим, що 08.06.2010 постановою Господарського суду Черкаської області у справі №10/1020 ТОВ "Українські національні напої" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Голінного А.М.
5. В межах виконання повноважень ліквідатора було встановлено наявність невиконаного грошового зобов`язання ДП "Чечельницький спиртовий завод" перед ТОВ "Українські національні напої", що стало підставою для звернення до суду щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за час прострочення.
6. Позивач вказує, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.07.2005 було затверджено реєстр вимог кредиторів боржника та визнано, зокрема, вимоги ТОВ "Українські національні напої" в розмірі 489 470,51 грн та визнані обов`язковими платежами.
7. При розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних позивачем в якості бази для розрахунку взято згадану вище суму боргу в розмірі 489 470,51 грн, яка включає в себе основну суму боргу за наступними рішеннями Господарського суду Вінницької області: від 17.08.2004 по справі №7/186-04 сума основного боргу - 4 399,20 грн; від 17.08.2004 по справі №7/191-04 сума основного боргу - 90 938 грн; від 17.08.2004 по справі №7/192-04 сума основного боргу - 7 800 грн; від 23.09.2004 по справі №7/193-04 сума основного боргу - 16 525 грн; від 01.10.2004 по справі №7/194-04 сума основного боргу - 50 333 грн; від 01.10.2004 по справі №8/299-04 сума основного боргу - 1 704 грн; від 01.10.2004 по справі №8/300-04 сума основного боргу - 5 000 грн; від 01.10.2004 по справі №8/302-04 сума основного боргу - 2 860,80 грн; від 01.10.2004 о справі №8/303-04 сума основного боргу - 166 140,97 грн.; від 01.10.2004 по справі №8/304-04 сума основного боргу - 10 192 грн; від 29.10.2004 №8/298- 04 сума основного боргу - 528 грн; від 11.11.2004 №12/334- 04 сума основного боргу - 28 740 грн; від 11.11.2004 №12/335-04 сума основного боргу - 10 000 грн; від 11.11.2004 №12/337- 04 сума основного боргу - 624 грн; від 11.11.2004 №12/339-04 сума основного боргу - 10 333,33 грн; від 11.11.2004 №12/340- 04 сума основного боргу - 3 900 грн; від 11.11.2004 №12/341-04 сума основного боргу - 14 963 грн; від 11.11.2004 №12/342-04 сума основного боргу - 60 999,99 грн; від 11.11.2004 №12/343-04 сума основного боргу - 3 489,22 грн.
8. Позивач також зазначає, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 у справі № 5/75-05 було задоволено апеляційну скаргу, скасовано ухвалу суду від 18.07.2017 та прийнято нове рішення, яким задоволено позов та стягнуто з ДП "Чечельницький спиртовий завод" кошти в сумі 1 617 210,56 грн інфляційних втрат та 169 209,28 грн три проценти річних, заявлені та розраховані за період з 01.01.2005 до 31.12.2016.
9. Оскільки до теперішнього часу відповідачем зобов`язання за рішеннями судів не виконані, а відтак наявне невиконане грошове зобов`язання, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 149 777,98 грн та 3 % річних в розмірі 42 437,09 грн - за період з 01.01.2017 до 30.11.2019.
10. 02.03.2020 до Господарського суду Вінницької області від Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України надійшли письмові пояснення №2431-05/201 від 28.02.2020, в яких третя особа просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в задоволенні згаданого позову.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
11. 27.01.2021 рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.01.2021 в позові ліквідатора ТОВ "Українські національні напої" Голінного А.М., про стягнення з ДП "Чечельницький спиртовий завод" 192 215,07 грн, з яких: 149 777,98 грн інфляційних втрат та 42 437,09 грн 3% річних, в межах справи №5/75-05 про банкрутство ДП "Чечельницький спиртовий завод" - відмовлено повністю.
12. Судом першої інстанції клопотання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про застосування строку позовної давності до вимог ТОВ "Українські національні напої" про стягнення з ДП "Чечельницький спиртовий завод" 192 215,07 грн, не розглядалось з тих мотивів, що згідно з положеннями частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, тоді як Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України не є стороною у даному спорі.
13. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства. Суд зазначив, що перехід від регулювання передбаченого Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до регулювання передбаченого Кодексом України з процедур банкрутства здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справи про банкрутство відповідно до положень Кодексу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 924/159/14, від 11.08.2020 у справі № 904/3457/19, від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17).
14. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що розгляд справи № 5/75-05, в тому рахунку і розгляд позовної заяви ліквідатора ТОВ "Українські національні напої" Голінного А.М. про стягнення з ДП "Чечельницький спиртовий завод" 192 215,07 грн в межах справи № 5/75-05, що надійшла до суду 09.01.2020 (здана на відправку до органу поштового зв`язку 03.01.2020), здійснюється відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства.
15. Місцевий господарський суд також вказав, із посиланням на правову позицію у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17, що даному випадку, не має місце зворотня дія норм Кодексу України з процедур банкрутства у часі, оскільки судом застосовуються ці норми виключно до окремої процесуальної дії - звернення з позовними вимогами до боржника в межах справи про банкрутство.
16. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що виключається можливість нарахування до стягнення з відповідача індексу інфляції та трьох відсотків річних, що є предметом даного спору, оскільки статтею 41 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
17. Крім того місцевий господарський суд відхилив посилання позивача на застосування положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції станом на 04.11.2012); твердження щодо того, що обмеження нарахування інфляційних та трьох відсотків річних можуть бути застосовані лише щодо введеного мораторію з 21.10.2019, тобто щодо відкритих справ про банкрутство з 21.10.2019; та щодо того, що інфляційні та три відсотки річних нараховано позивачем за період (як вказано у позові - з 01.01.2017 до 30.11.2019) коли положення Кодексу не діяли - та зазначив, що такі спростовуються наведеними вище положеннями закону, відповідно до яких на момент звернення до суду зі згаданим позовом (03.01.2020) та розгляду справи в суді застосуванню підлягають норми Кодексу з процедур банкрутства, введеного в дію з 21.10.2019.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
18. 05.05.2021 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Українські національні напої", в особі ліквідатора Голінного А.М. залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 27.01.2021 у справі № 5/75-05 - без змін.
19. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду про те, що в силу положень статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства виключається можливість нарахування до стягнення з відповідача індексу інфляції та трьох відсотків річних, що є предметом даного спору.
20. Додатково апеляційний господарський суд зауважив, що в період нарахування позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 149 777,98 грн та 3% річних в розмірі 42 437,09 грн - за період з 01.01.2017 до 30.11.2019 діяв також мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого, в силу статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання та три проценти річних від простроченої суми.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
21. 01.06.2021 ТОВ "Українські національні напої" в особі ліквідатора Голінного А.М. до Верховного Суду подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2021 та рішення Господарського суду Вінницької області від 27.01.2021 у справі № 5/75-05. Прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
22. Скаржник зазначає, що суд першої та апеляційної інстанції застосував норми права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/14522/18, від 27.08.2020 у справі №904/4928/17 та постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №3-1085гс15.
23. Скаржник стверджує, що судами попередніх інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме:
- частина друга статті 58 Конституції України (з урахуванням висновків Конституційного Суду України в рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99);
- частини другої статті 625 Цивільного кодексу України;
- статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства;
- частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 ( в редакції чинній станом на 04.11.2012);
- статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011);
- пункту 1-1 Розділу "Прикінцеві і перехідні положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 доповненого Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо виконання господарських зобов`язань" від 02.10.2012);
- статтю 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 № 4212-VI чинного з 19.01.2013),
оскільки суд першої інстанції та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосував норми права (а деякі норми права не застосував взагалі до спірних правовідносин або ж невірно застосував) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наступних постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, а саме:
- постанова Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15;
- постанова Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/14522/18;
- постанова Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17;
- постанова Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/4699/19;
- постанова Верховного Суду від 26.11.2020 року у справі № 914/1028/19.
24. Також, скаржник вказує, що апеляційний господарський суд посилаючись на положення статі 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо того, що не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання та три проценти річних, не конкретизував статтю 19 якої редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" він застосовував.
25. Скаржник стверджує, що право на нарахування інфляційних втрат у позивача виникло не з дати подання позову (про що помилково вказали суди першої та апеляційної інстанції), а виникало кожного місяця протягом всього періоду прострочення виконання грошового зобов`язання після оприлюднення індексів інфляції за кожний місяць органами статистики та кожного дня для 3 % річних протягом всього періоду прострочення.
26. Заявлені позивачем інфляційні втрати та 3 % річних охоплені в тому числі й періодом з 01.01.2017 до 21.10.2019, тобто коли дія Кодексу України з процедур банкрутства не поширювалась.
27. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що провадження у справі № 5/75-05 про банкрутство ДП "Чечельницький спиртовий завод" було порушене ухвалою від 19.04.2005 року і саме з прийняттям даної ухвали пов`язано введення мораторію згідно вимоги та порядку Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 року № 2343-XII (в редакції чинній станом на 05.04.2005). На момент введення мораторію, норми Закону не передбачали заборону нарахування і застосування протягом дії мораторію інфляційних втрат та 3 % річних. В період з 19.04.2005 до 21.10.2019 провадження у справі № 5/75-05 про банкрутство ДП "Чечельницький спиртовий завод" регулювалось положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 № 2343-ХІІ (в редакції чинній до 18.01.2013).
28. Скаржник вказує, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону з 19.01.2013), отже суд апеляційної інстанції застосував норму, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин.
29. На думку скаржника, до спірних правовідносин щодо нарахування та застосування інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих за період з 01.01.2017 до 21.10.2019 у зв`язку з не виконанням ДП "Чечельницький спиртовий завод" своїх грошових зобов`язань перед ТОВ "Українські національні напої" в контексті з`ясування наявності/відсутності встановленої в силу введення мораторію на задоволення грошових вимог кредиторів заборони на їх нарахування, потрібно застосовувати положення частини четвертої статті 12 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній до 19.01.2013, відповідно до якої заборони на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних не містилось (отже, суди обох інстанції не застосували вказану норму, яка повинна була бути застосована до спірних правовідносин та спростовувала повністю висновки судів обох інстанцій).
30. Таким чином, скаржник вважає, що за період з 19.04.2005 до 21.10.2019 не було заборони на нарахування і застосування інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання боржником своїх грошових зобов`язань протягом дії мораторію введеного ухвалою від 19.04.2005 та регламентованого частиною четвертою статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній станом на 04.11.2012).
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
31. Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходило.
В. Надходження клопотань
32. 26.08.2021 до Верховного Суду від Міністерства економіки України надійшло клопотання, в якому останнє просить Суд здійснити процесуальне правонаступництво, замінивши учасника провадження у даній справі № 5/75-05 за позовом Голінного А.М. до ДП "Чечельницький спиртовий завод" про стягнення 192 215,07 грн, що розглядається в межах справи про банкрутство ДП "Чечельницький спиртовий завод", а саме Міністерство економіки України на Фонд державного майна України, мотивуючи клопотання тим, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 31.05.2021 у справі № 5/75-05 про банкрутство ДП "Чечельницький спиртовий завод" замінено учасника у справі Міністерство економіки України на правонаступника - Фонд державного майна України.
33. Враховую те, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 31.05.2021 вже було здійснено заміну учасника у справі № 5/75-05 про банкрутство ДП "Чечельницький спиртовий завод" - Міністерство економіки України на правонаступника - Фонд державного майна України, який є органом управління боржника з 14.05.2021, Верховний Суд залишає подане клопотання Міністерства економіки України без розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
34. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
35. Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання правомірності відмови судами попередніх інстанцій у задоволенні позову про стягнення з боржника, який перебуває на стадії розпорядження майном з 19.04.2005, інфляційних втрат та 3% річних нарахованих позивачем за період з 01.01.2017 до 30.11.2019.
36. Судами попередніх інстанцій встановлено, що провадження у справі про банкрутство ДП "Чечельницького спиртового заводу" порушено ухвалою Господарського суду Вінницької області від 19.04.2005. Тією ж ухвалою суду було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та дія мораторію не поширювалася на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, авторської винагороди.
37. Також ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.07.2005 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника та визнано, зокрема, вимоги ТОВ "Українські національні напої" в розмірі 489 470,51 грн.
38. На даний час провадження у справі про банкрутство ДП "Чечельницький спиртовий завод" перебуває на стадії розпорядження майном.
39. Звертаючись із позовними вимогами, ТОВ "Українські національні напої" нараховано інфляційні нарахування та 3% річних за період з 01.01.2017 до 30.11.2019 на суму боргу в розмірі 489 470,51 грн, яка включає в себе основну суму боргу, стягнуту з відповідача - ДП "Чечельницький спиртовий завод" на користь позивача рішеннями господарського суду у 2004 році.
40. Оцінивши доводи касаційної скарги, здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.
41. На час порушення у справі № 5/75-05 про банкрутство ДП "Чечельницький спиртовий завод" діяла стаття 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011), яка передбачала, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).
42. 19.01.2013 набрала чинності нова редакція Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка у статі 19 передбачала, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
43. 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, який у частині 3 статті 41 передбачає, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, серед іншого, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
44. У даному випадку позов спрямований позивачем на стягнення з відповідача, який перебуває у стадії розпорядження майном з 19.04.2005 суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих за період 01.01.2017 до 30.11.2019, при тому, що позов до відповідача було подано 03.01.2020, тобто під час дії Кодексу України з процедур банкрутства.
45. Перш за все, Суд звертається до позиції, висловленої у постанові Великої палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі N912/1120/16 (п. 6.27), згідно з якою нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
46. Додатково колегія суддів Верховного Суду звертається до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 914/1028/19, провадження у справі про банкрутство відповідача у якій було порушено також до 19.01.2013, а саме 15.12.2011 (п. 14.1.), при цьому нарахування згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України здійснено за період здійснення процедури розпорядження майном (п. 14.2.). У зазначеній справі Суд зробив висновок про те, що якщо додаткова до основної вимога щодо сплати інфляційних та річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України виникає, як акцесорне зобов`язання, у період здійснення процедури розпорядження майном чи процедури санації боржника, яка здійснюється за нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013, така вимога за своєю правовою природою є поточною вимогою і на неї поширюються правила мораторію у справі про банкрутство, визначені статтею 12 Закону про банкрутство у редакції, що застосовувалася до боржника-відповідача у справі (п. 28).
47. Водночас Суд звертає увагу, що позов у справі № 914/1028/19 було подано ще 18.05.2019, тобто до набрання сили Кодексом України з процедур банкрутства, що визначає різницю між зазначеною у цьому пункті справою та нинішньою справою № 5/75-05.
48. Верховний Суд зауважує, що з огляду на концепцію кваліфікації нарахувань згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України як міри відповідальності, з прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства законодавцем було зроблено крок до послаблення тягаря, що накладається на боржника у справі про банкрутство шляхом вилучення з бази нарахування вимог згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України вимог, які нараховані на визнані у межах провадження у справі про банкрутство конкурсні вимоги до боржника. Водночас така позиція до певної міри створювала ситуацію, коли боржник міг знаходиться у стадії розпорядження майном тривалий час задля звільнення його від відповідальності за вимогами конкурсних кредиторів, продовжуючи виробничу діяльність у межах стадії розпорядження майном і сподіваючись на аналогічне звільнення від відповідальності по поточних вимогах.
49. Подібна позиція була компенсована підходом, закріпленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №826/3106/18, у якій було розглянуто питання нарахування санкцій за невиконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли як поточні зобов`язання боржника і щодо яких, згідно із зазначеною постановою постанові Великої Палати Верховного Суду мораторій не поширюється.
50. Вирішуючи питання долі нарахувань згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України у цей період, суди попередніх інстанцій у даній справі виходили з того, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
51. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
52. Отже, у даному випадку, не має місце зворотня дія норм Кодексу України з процедур банкрутства у часі, оскільки судом застосовуються ці норми виключно до окремої процесуальної дії - звернення з позовними вимогами до боржника в межах справи про банкрутство.
53. Тож оскільки позов було подано під час дії Кодексу України з процедур банкрутства 03.01.2020, а спірним періодом є період з 01.01.2017 до 30.11.2019, тобто період до набрання сили Кодексом, при цьому Кодексом встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, серед іншого, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності й розумності та дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення.
54. Верховний Суд зауважує, що у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначається, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
55. При цьому Кодекс України з процедур банкрутства не містить у собі застережень щодо застосування у часі статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства у розрізі звільнення від нарахування неустойки (штрафу, пені), інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій щодо боржників, провадження у справі про банкрутство відносно яких здійснюється за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції до 19.01.2013.
56. Водночас, з огляду на системний підхід законодавця, який вбачається у необхідності врегулювати питання нарахування вимог згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, збалансованого підходом Великої Палати Верховного Суду щодо застосування тих же вимог до поточних зобов`язань боржника, провадження у справі про банкрутство яких було порушено до 19.01.2013, закріпленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №826/3106/18, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що прийняті судові рішення у даній справі про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ "Українські національні напої" про стягнення з ДП "Чечельницький спиртовий завод" суми інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних відповідають чинному законодавству.
57. Таким чином, враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові про відмову в задоволенні позову є правомірними та обґрунтованими, у зв`язку з чим колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування законних судових актів.
58. При цьому, з урахуванням наведених вище висновків колегії суддів, Суд відхиляє доводи скаржника в касаційній скарзі про неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови у даній справі правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17 щодо переходу від регулювання Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до положень Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки такі враховані судами попередніх інстанцій у даній справі, що відображено у мотивувальних частинах оскаржуваних судових актів.
59. Також, в касаційній скарзі позивач стверджує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без врахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15; постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/14522/18; постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17; постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/4699/19.
60. Колегія суддів касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи з огляду на таке.
61. У постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15, предметом розгляду якої були поточні грошові вимоги позивача до відповідача з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, які виникли під час процедури санації відповідача, наведено висновок про те, що до процедури банкрутства відповідача, банкрутство щодо якого відкрито ухвалою місцевого господарського суду 21.02.2012, а ухвалою від 15.10.2012 введено процедуру санації, підлягають застосуванню норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" у редакції, чинній до 19.01.2013, положення якого не встановлюють особливостей підвідомчості спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, що виникли після порушення провадження у справі про банкрутство до визнання його банкрутом. Верховний Суд України вказав, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Суд, з урахуванням положень пункту 7 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції зі змінами від 18.01.2013) дійшов висновку, що позивач може звернутися у позовному провадженні з вимогами про відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство останнього, до господарського суду в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
62. Таким чином, правовідносини у справі № 3-1085гс15 та у цій справі № 5/75-05 не є подібними, а тому Суд не бере до уваги посилання скаржника на вказану постанову Верховного Суду України.
63. У постанові Верховного Суду 16.01.2020 у справі № 910/14522/18, на яку посилається скаржник, встановлено, що відповідач перебуває в процедурі санації, введеної ухвалою суду від 16.11.2011, оскільки постанову суду про визнання боржника банкрутом та перехід до ліквідаційної процедури від 13.02.2014 у справі скасовано в апеляційному порядку. Судом касаційної інстанції зазначено, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав помилковим висновок місцевого господарського суду зроблений із посиланням на приписи статті 19 Закону про банкрутство (в редакції чинній з 19.01.2013) щодо відсутності підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих за період з 13.02.2014 до 30.11.2017, з огляду на обставини скасування постанови Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122, якою припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута з 13.02.2014, що свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків дії мораторію. Верховний Суд дійшов висновків, що враховуючи факт скасування постанови господарського суду першої інстанції від 13.02.2014 про визнання боржника банкрутом та перехід до ліквідаційної процедури, в результаті чого вказаний судовий акт не має юридичної сили та не породжує будь-яких юридичних наслідків з моменту його прийняття, місцевий господарський суд, на що обґрунтовано вказав апеляційний господарський суд, дійшов неправомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, помилково застосувавши правову норму Закону про банкрутство, яка не підлягала застосуванню.
64. Отже, у справі № 910/14522/18, на яку посилається скаржник обставини справи та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин також не є подібним, а тому колегія суддів відхиляє посилання скаржника у цій частині.
65. У постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/4699/19 Верховний Суд перевіряв правильність застосування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в сукупності із спеціальною нормою статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що визначала наслідки введення мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідача ухвалою суду 23.03.2017 у справі №904/128/17, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин приписів пункту 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону України №2269-VIII від 18.01.2018, чинній з 07.03.2018.
66. У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку, що нормою пункту 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено винятки щодо можливості нарахування інфляційних та річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України стосовно окремих суб`єктів господарювання - державних підприємства та/або господарських товариств, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та припинено провадження у справі про банкрутство внаслідок прийняття рішення компетентного органу про приватизацію. Законодавцем фактично введено на час приватизації такі заборони та обмеження, які існували в час дії мораторію у процедурі банкрутства цього боржника. З огляду на встановлені судами обставини закриття 30.10.2018 провадження у справі про банкрутство №904/128/17 щодо відповідача у зв`язку з прийняттям рішення про приватизацію відповідно до пункту 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилася із правильністю застосування судами попередніх інстанцій до правовідносин між сторонами спору, що виник у день звернення з позовом 16.10.2019, приписів пункту 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на предмет відмови у задоволенні позову в частині стягнення спірних сум інфляційних та річних.
67. Таким чином, правовідносини у справі № 904/4699/19, на яку посилається скаржник та у даній справі № 5/75-05 також не є подібними, з огляду на що колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанції висновків у зазначеній постанові Верховного Суду.
68. Таким чином, враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, наведені в касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові є правомірними та обґрунтованими, у зв`язку з чим колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування законних судових актів.
69. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.