Постанова
Іменем України
03 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 363/3639/18
провадження № 61-6230св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Шостак Олександр Анатолійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Шостак О. А., про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу, встановлення факту проживання однією сім`єю.
Позовну заяву мотивувала тим, що вони з відповідачем 25 листопада 2017 року розірвали шлюб, проте фактично сімейні стосунки між ними не припинялися та вони продовжували спільно постійно проживати однією сім`єю до 10 січня 2018 року.
З цих підстав позивач просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю у вказаний період та, згідно зі статтею 74 СК України, визнати земельну ділянку площею 0,0023 га, кадастровий номер 3221886000:01:076:0025, придбану відповідачем 29 грудня 2019 року за спільні кошти, об`єктом права спільної сумісної власності сторін, а договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки від 02 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - недійсним, оскільки він вчинений сторонами без її згоди та без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим договором, є фіктивним, укладеним з метою заволодіння майном, що було спільним майном подружжя і уникнення розподілу вказаного майна при розірванні шлюбу.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 25 листопада 2017 року по 10 січня 2018 року.
Визнано земельну ділянку площею 0,0023 га, кадастровий номер 3221886000:01:076:0025, яка знаходиться за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, "Лісний" кооператив індивідуальних гаражів, об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки від 02 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсним.
Рішення суду мотивоване тим, що факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сімʼєю підтверджується показаннями свідків, які є об`єктивними, узгодженими між собою й іншими матеріалами справи та підтверджують, що сторони до першої половини січня 2018 року постійно спільно проживали, вели спільне господарство, мали усталені сімейні відносини. При цьому пояснення відповідача про те, що подружні стосунки з позивачем ним припинені у листопаді 2017 року, а у подальшому він лише епізодично приїздив до місця проживання останньої для вирішення ділових питань, збирав свої речі, тощо, суд не прийняв до уваги як такі, що не підтверджені належними, допустимими і достатніми доказами.
Разом із тим, відповідач не спростував презумпцію спільності спірного майна, яке сторони придбали під час шлюбу і згоду на відчуження ним якого за оскаржуваним договором не надавала позивач як співвласник цього майна, що є правовою підставою, передбаченою статтями 203, 215 ЦК України та статтею 65 СК України, для визнання вказаного договору недійсним. При цьому суд не взяв до уваги доводи позивача щодо фіктивності вказаного правочину.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року скасовано рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 січня 2021 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що показання свідків не доводять факту сумісного проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 25 листопада 2017 року по 10 січня 2018 року і не свідчать про спільне проживання сторін, ведення спільного господарства та бюджету, придбання майна в інтересах сім`ї, наявність між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які б вказували на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Відразу після розірвання шлюбу з позивачем у ОСОБА_2 почалися стосунки з іншою жінкою - ОСОБА_4, з якою він і почав разом проживати як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу.
З огляду на недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 щодо її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 після офіційного розірвання шлюбу, в період з 25 листопада 2017 року по 10 січня 2018 року, суд дійшов висновку про відсутність визначених статтею 74 СК України підстав для визнання спірної земельної ділянки об`єктом права спільної сумісної власності сторін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
До Верховного Суду 15 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, у якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга мотивована тим, що аргументи відповідача про те, що подружні стосунки з позивачем ним припинені у листопаді 2017 року, а у подальшому він лише епізодично приїздив до місця проживання останньої для вирішення ділових питань не підтверджені належними, допустимими і достатніми доказами. Крім того суд апеляційної інстанції безпідставно узяв до уваги доводи відповідача про початок подружніх відносин з ОСОБА_5 після розірвання шлюбу з позивачем та встановив ці обставини на основі неналежних доказів. Факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю підтверджується показаннями свідків, які є об`єктивними та правдивими.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 15 квітня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У червні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області.
25 листопада 2017 року шлюб між сторонами розірвано Святошинським районним м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
29 грудня 2017 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0023 га, кадастровий номер 3221886000:01:076:0025, цільове призначення для колективного гаражного будівництва, яка знаходиться за адресою: Київська область Вишгородський район, місто Вишгород, "Лісний" кооператив індивідуальних гаражів (попередня адреса: Київська область, Вишгородський район, Новопетрівська сільська рада, КІГ "Лісний).
Відповідно до пункту 2.2 вказаного договору ОСОБА_2 стверджує, що земельна ділянка не буде об`єктом спільної сумісної власності, а буде об`єктом його особистої приватної власності, оскільки купується ним за кошти, які є об`єктом його особистої приватної власності, не перебуваючи в шлюбі, в тому числі в фактичних шлюбних відносинах.
02 травня 2018 року ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Шостаком О. А.
Згідно із пунктом 2.1 вказаного договору ОСОБА_2 стверджував, що відчужувана земельна ділянка не є об`єктом спільної сумісної власності, а є об`єктом його особистої приватної власності, оскільки набута ним не перебуваючи в шлюбі, у тому числі, у фактичних шлюбних відносинах.
З довідки обслуговуючого кооперативу "СТ "Зелений самшит" № 50318/01 від 05 березня 2018 року вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_2 починаючи з травня 2014 року по 10 січня 2018 року разом мешкали в своєму домоволодінні, яке розташоване на території кооперативу на земельній ділянці за кадастровим номером: 3221886400:36:105:1172.
Відповідно до довідки Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області № 75 від 06 березня 2018 року, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 проживають в обслуговуючому кооперативі "СТ "Зелений самшит" в садовому будинку, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3221886400:36:105:1172 без реєстрації.
Копія карти виїзду екстреної медичної допомоги № 6566/12 від 22 грудня 2017 року підтверджує здійснення виїзду бригади медиків в с. Новосілки на виклик ОСОБА_2 у зв`язку з болями в серці та надання йому медичної допомоги, а заяви ОСОБА_2 до головного лікаря КЗ "Вишгородська ЦРЛ" підтверджують факт його звернення з проханням надати дозвіл на медичне обслуговування у Вишгородській центральній районній лікарні.
З довідки Радинської сільської ради Поліського району Київської області № 573 від 19 жовтня 2018 року вбачається, що ОСОБА_2 дійсно проживає в АДРЕСА_1 з 01 грудня 2017 року та зареєстрований за вказаною адресою з 31 липня 2018 року по даний час згідно із записами в погосподарській книзі Радинської сільської ради № 01 на 2016-2020 роки.
З копії заяви ОСОБА_5 від 29 листопада 2017 року на адресу сільського голови Радинської сільської ради Поліського району Київської області вбачається, що вона просить записати у господарство, у якому вона проживає, громадянина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, як її співмешканця.
Згідно із витягом з погосподарської книги Радинської сільської ради за 2016-2020 роки у домогосподарстві по АДРЕСА_1 зазначений ОСОБА_2, співмешканець, проживає з 01 грудня 2017 року, зареєстрований з 31 липня 2018 року.
З копії свідоцтва про реєстрацію шлюбу, серії НОМЕР_1, виданого 07 березня 2018 року Поліським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, вбачається, що 07 березня 2018 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, про що зроблено відповідний актовий запис №04.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою на майно, яке набуте ними в період спільного проживання. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із співвласників може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того, хто її спростовує.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю в період з 25 листопада 2017 року по 10 січня 2018 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем письмові докази, а також показання свідків не доводять факту сумісного проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в зазначений період і не свідчать про спільне проживання сторін, ведення спільного господарства та бюджету, наявність між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які б вказували на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю та засвідчували реальність цих відносин.
При цьому суд апеляційної інстанції правильно врахував письмові докази, які свідчать про те, що з жовтня 2017 року ОСОБА_2 проживав в с. Радинка Поліського району Київської області, у зв`язку із тим, що перебувавав у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5, з якою пізніше уклав шлюб.
Зазначене спростовує те, що 29 грудня 2018 року на час придбання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_1, шлюб із якою розірвано 25 листопада 2017 року.
Колегія суддів погоджується з цим висновком суду як таким, що зроблений на підставі належним чином оцінених доказів, відповідністю висновків суду обставинам та матеріалам справи.
Доводи касаційної скарги про неналежність наданих відповідачем доказів є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вирішуючи спір у цій справі на підставі доказів, що належним чином оцінені, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_2 у грудні 2017 року, коли сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах, тому відсутня презумпція спільності майна сторін щодо цього майна. При цьому на підтвердження своїх вимог про визнання права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки позивач не надала доказів, з яких можливо б було встановити факт того, що ця нерухомість була набута нею та ОСОБА_2 внаслідок їх спільної праці як сім`ї, а отже відсутні правові підстави для визнання за нею права власності на половину вказаного нерухомого майна.
Відмовляючи у задоволенні позову у частині позовних вимог про визнання об`єктом спільної сумісної власності спірної земельної ділянки, суд обґрунтовано виходив із того, що наведені позивачем підстави не є такими, з якими закон пов`язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються положення СК України про спільність сумісної власності подружжя, що виключає передбачені статтею 74 СК України підстави для задоволення позову про визнання вказаної нерухомості спільною сумісною власністю.
Установивши відсутність обставин та правових підстав для визнання спірної земельної ділянки спільною сумісною власністю сторін, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні похідних позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі якого відповідач відчужив спірну земельну ділянку.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.