ПОСТАНОВА
Іменем України
08 вересня 2021 року
Київ
справа №826/7243/17
адміністративне провадження № К/9901/7474/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/7243/17
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-Логістичний Комплекс "Арктика"
до Міністерства юстиції України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, скасування постанов,
за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-Логістичний Комплекс "Арктика"
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року (головуючий суддя: Смолій І.В.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року (головуючий суддя: Безименна Н.В., судді: Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-Логістичний Комплекс "Арктика" (далі також - "ТОВ "ТЛК "Арктика", "Товариство") пред`явило позов до Міністерства юстиції України, у якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило:
- визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Назаровця Андрія Тарасовича при примусовому виконанні виконавчих написів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О.С. від 27 березня 2017 року, зареєстрованих за номерами №№704, 705, у межах виконавчих проваджень №53731207 та №53995297, об`єднаних надалі у зведене виконавче провадження №53999200, яка полягає у не направленні на адресу боржника документів виконавчих проваджень (у тому числі прийнятих в його межах постанов);
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Назаровця Андрія Тарасовича, які вчинені у межах виконавчого провадження №53731207, у частині передачі на реалізацію на електронних торгах належного боржнику майна, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Чорновола, 46а, а саме: 1) рибного ярмарку та комплексу по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія", який складається з: адміністративного корпусу "А" площею 1237,2 кв.м.; рибного ярмарку "Б" площею 2983,0 кв.м.; комплексу по зберіганню продуктів харчування "В" площею 16522,2 кв.м.; насосної підстанції "Г" площею 37,5 кв.м. та механічної майстерні "Д" площею 128,7 кв.м.; 2) земельної ділянки площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0001, яка розташована за адресою: Софіївсько-Борщагівка сільська рада; 3) земельної ділянки площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0002, яка розташована за адресою: Софіївсько-Борщагівська сільська рада;
- визнати протиправними та скасувати постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України, які винесені у межах виконавчих проваджень №53731207, №53995297, об`єднаних надалі у зведене виконавче провадження №53999200, після їх відкриття (у тому числі постанову від 13 квітня 2017 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, постанови від 16 червня 2017 року про закінчення виконавчих проваджень та постанови від 16 червня 2017 року про стягнення виконавчого збору).
В обґрунтування позову ТОВ "ТЛК "Арктика" зазначало, що у квітні-червні 2017 року Товариство мало статус боржника у виконавчих провадженнях №53731207, №53995297, які були об`єднані у зведене провадження №53999200, стосовно примусового виконання виконавчих написів нотаріусів про звернення стягнення на предмет іпотеки.
ТОВ "ТЛК "Арктика" покликалося на те, що державний виконавець не повідомив їм про жодну з виконавчих дій (відкриття провадження; проведення опису та арешту предмету іпотеки; призначення суб`єкта оціночної діяльності; повідомлення про визначену вартість арештованого майна; передачу цього майна на реалізацію).
Натомість позивач зауважував, що державний виконавець направив постанови про відкриття виконавчих проваджень №53731207 від 7 квітня 2017 року, №53995297 від 22 травня 2017 року не на юридичну адресу боржника, що у місті Києві на вулиці Олени Теліги, 41, а на адресу місцезнаходження його майна, що на вулиці Чорновола, 46А, у селі Софіївська Боргащівка, Києво-Святошинського району, Київської області. Внаслідок цього постанови повернулися державному виконавцю без їхнього вручення боржнику.
Позивач також стверджував, що внаслідок бездіяльності з боку державного виконавця він не був обізнаний про відкриття виконавчого провадження й хід виконавчих дій. На його думку, це свідчить про наявність протиправної бездіяльності відповідача в частині належного повідомлення учасника виконавчого провадження про вчинення виконавчих дій. Стверджував, що державний виконавець грубо знехтував обов`язками, які були покладені на нього приписами статті 19 Конституції України та статей 2, 18, 28, 36 Закону України "Про виконавче провадження".
Разом з цим, позивач зазначав, що у результаті не направлення документів виконавчих проваджень він був необізнаний про здійснення виконавчих дій з проведення оцінки його майна та передачі такого на електронні торги, що трактує як свідчення грубого порушення державним виконавцем вимог статей 48, 56, 57, 61 Закону України "Про виконавче провадження". Запевняв, що внаслідок цих торгів АТ "Ощадбанк" набуло у власність іпотечне майно з істотно заниженою ціною.
Також вказував, що після відкриття виконавчих проваджень усі постанови державного виконавця були протиправними з огляду на допущені ним порушення закону.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Суди розглядали цю справу неодноразово.
Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року, яка була залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, позов був залишений без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
Суди зауважили, що представник ТОВ "ТЛК "Арктика" ознайомився з матеріалами виконавчого провадження 11 квітня 2017 року, а позов був поданий 6 червня 2017 року. З огляду на це суди дійшли висновку, що після ознайомлення з матеріалами справи товариство могло та повинно було дізнатися про обставини, які слугували підставою для пред`явлення позову. Проте звернулося до суду з пропуском десятиденного строку, встановленого частиною 2 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - "КАС України").
8 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду задовольнив касаційну скаргу ТОВ "ТЛК "Арктика" та скасував наведені судові рішення, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Верховний Суд вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій стосовно початкової дати відліку строку звернення до адміністративного суду, а також зауважив, що суди залишили поза увагою посилання позивача на обставини надсилання йому поштових відправлень не за юридичною адресою, а за місцем знаходження майна боржника.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суди мотивували свої рішення тим, що за правилами частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Водночас суд зауважив, що положення цього Закону не містять обов`язку державного виконавця самостійно здійснювати заходи з метою встановлення дійсної адреси боржника, або змінювати адресу для направлення документів виконавчого провадження за відсутності відповідної заяви від сторони виконавчого провадження про зміну її місця знаходження.
Також суди зауважили, що у виконавчому написі нотаріуса була зазначена адреса боржника: 08131, Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, буд. 46А, і на цю адресу надсилалися документи виконавчого провадження. Будь-яких заяв або повідомлень про зміну своєї адреси позивач не подавав державному виконавцю. Водночас суди відхилили аргументи позивача стосовно зазначення відповідної адреси у довіреності представника, яка була надана державному виконавцю під час ознайомлення з матеріалами справи, вказавши, що ця довіреність не може ототожнюватися із заявою або повідомленням про зміну місця знаходження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
У касаційній скарзі ТОВ "ТЛК "Арктика" просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У скарзі позивач посилається на, що оскаржувані рішення були ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що з 30 липня 2016 року й на момент вчинення виконавчих дій та винесення оскаржуваних постанов юридична адреса товариства знаходилася у місті Києві на вулиці Олени Теліги, 41. Запевняє, що стягувач знав про це, тому що зазначав її у документах в іншому судовому спорі, який існував між сторонами у той час.
Також зауважує, що постанова про відкриття виконавчого провадження №53773207 від 7 квітня 2017 року була надіслана на неправильну адресу боржника: Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Чорновола, 46А, тому 18 травня 2017 року повернулася виконавцю без її вручення. Наголошує на тому, що державний виконавець не повідомив йому про жодну іншу виконавчу дію й прийняті рішення у виконавчому провадженні №53773207 (проведення опису та арешту предмету іпотеки; призначення суб`єкта оціночної діяльності; повідомлення про визначену вартість арештованого майна; передачу цього майна на реалізацію) і Товариство не отримувало поштових відправлень від державного виконавця. Вважає, що державний виконавець був обізнаний з тим, що боржнику не була доведена до відома інформація про виконавчі дії.
З огляду на це стверджує, що з метою забезпечення неупередженого, ефективного й своєчасного виконання виконавчого документа, а також задля належного інформування боржника про вчинені виконавчі дії та прийняті рішення, державний виконавець був зобов`язаний перевірити достовірність відомостей про місцезнаходження Товариства, однак не зробив цього.
Окремо скаржник звертає увагу на те, що постанова про відкриття виконавчого провадження №53773207 від 7 квітня 2017 року, не містила ідентифікатору доступу до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень. А її примірник, з яким 11 квітня 2017 року ознайомився представник боржника, також не містив цього ідентифікатора. З огляду на це стверджує, що відсутність таких відомостей позбавила Товариство можливості самостійно відстежувати стан та перебіг виконавчого провадження.
Разом з цим, скаржник стверджує, що суди не врахували висновки Верховного Суду стосовно застосування статей 18, 57 Закону України "Про виконавче провадження". Вважає, що з огляду на висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2020 року у справі №916/617/17, від 20 березня 2019 року у справі 821/197/18 та постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №465/5637/18, від 16 жовтня 2020 року у справі №807/577/18, від 30 липня 2020 року у справі №520/2218/2020, від 29 січня 2021 року у справі №160/12729/19, можна стверджувати, що державний виконавець, дотримуючись засад верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, був зобов`язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій, і отримавши відомості про невручення боржнику документів виконавчого провадження, мав би перевірити правильність інформації про його адресу.
Також скаржник покликається на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм статей 18, 28 Закону України "Про виконавче провадження" у спірних правовідносинах.
Зрештою скаржник твердить про порушення судами принципу офіційного з`ясування усіх обставин справи та недослідження доказів, оскільки вони не витребували у відповідача матеріали виконавчого провадження для дослідження в аспекті наведених ним аргументів, обмежившись констатацією недоведення відповідних фактичних обставин, та залишили без уваги важливі докази, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Представник відповідача у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення. Наполягає на безпідставності доводів позивача про його необізнаність із наявністю виконавчих проваджень, оскільки документи виконавчого провадження надсилалися йому за адресою, яка була зазначена у виконавчих документах, тобто відповідно до вимог частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження".
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, у відзиві також просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення.
Зазначає, що позивач у порядку та строки, встановлені частиною четвертою статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", не повідомляв державного виконавця про своє місцезнаходження. Тому останній надсилав документи виконавчого провадження на адресу боржника, що була зазначена у виконавчому написі нотаріуса, як цього вимагали приписи частини першої статті 28 цього ж Закону, та не мав підстав самостійно змінювати адресу листування з боржником.
Також вказує, що строки й процедура передачі належного боржнику майна на реалізацію на електронних торгах відбулася з дотриманням вимог статей 56, 57 Закону України "Про виконавче провадження". Тому вважає, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи та вимогам законодавства.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з 2011 року позивач був власником збудованих ним об`єктів нерухомості, розташованих за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Чорновола, 46А.
Ці об`єкти нерухомості являли собою комплекс "Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія", що складався з: адміністративного корпусу "А" площею 1237,2 кв.м; рибного ярмарку "Б" площею 2983,0 кв.м; комплексу по зберіганню продуктів харчування "В" площею 16522,2 кв.м; насосної підстанції "Г" площею 37,5 кв.м та механічної майстерні "Д" площею 128,7 кв.м, та земельних ділянок: площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0001; площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0002, на яких він був розташований (а.с.34-36 т.1).
4 листопада 2014 року позивач та ПАТ "Ощадбанк" уклали іпотечний договір №876/31/1-3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В. за реєстровим № 2041. Згідно з цим договором вказану нерухомість було передано в іпотеку ПАТ "Ощадбанк" у забезпечення виконання зобов`язань позивача за кредитним договором №876/31/1 від 4 листопада 2014 року (а.с.24 т.1).
27 березня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий О.С. вчинив виконавчий напис №705 з метою звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме:
- рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія", який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, селище Софіївська Борщагівка, вул. Чорновала, 46А;
- земельну ділянку, площею 2,500 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Софіївсько-Борщагівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222486200:04:001:0001, цільове призначення - для ведення фермерського господарства;
- земельну ділянку, площею 2,500 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Софіївсько-Борщагівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222486200:04:001:0002, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, що належить боржнику на праві власності (а.с. 25 т.1).
5 квітня 2017 року ПАТ "Державний ощадний банк України направив до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі також - "Департамент ДВС") заяву №55/2-09/516/7002/2017-00/вих про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису №705 від 27 березня 2017 року (а.с.16 т.1).
7 квітня 2017 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Назаровець А.Т. (далі - "державний виконавець") відкрив виконавче провадження №5373102 (а.с.104 т.1).
7 квітня 2017 року супровідним листом №53731207/24 постанову про відкриття виконавчого провадження №5373102 направлено позивачу на адресу: 08131, Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Чорновола, 46А. Проте 18 травня 2017 року це поштове повідомлення повернувся виконавцю неврученим із відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а.с.105-107 т.1).
12 квітня 2017 року державний виконавець виніс постанову, згідно з якою описав майно, що належало боржнику й перебувало в іпотеці, та наклав на нього арешт (а.с.29-33 т.1).
13 квітня 2017 року державний виконавець виніс постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, якою призначив суб`єктом оціночної діяльності ПП "Консалтингова група "Агро-Експерт" (а.с.26-28 т.1).
18 квітня 2017 року оцінювач ПП "Консалтингова група Арго-Експерт" склав звіт про незалежну оцінку вартості майна боржника.
22 травня 2017 року предмет іпотеки реалізовувався Державним підприємством "СЕТАМ" шляхом проведення електронних торгів, однак такі не відбулися у зв`язку із відсутністю допущених учасників торгів (а.с.83 т.1).
22 травня 2017 року державний виконавець відкрив виконавче провадження №53995297 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса №704 від 27 березня 2017 року (а.с.56-58 т.1).
22 травня 2017 року виконавчі провадження №5373102 та №53995297 були об`єднані у зведене виконавче провадження №53999200 (а.с.59-60 т.1).
23 травня 2017 року стягувач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС із заявою №55/2-09/812/10559/2017-00/вих про придбання предмету іпотеки шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна (а.с.83-84 т.1).
23 травня 2017 року державний виконавець видав акт про реалізацію предмета іпотеки (а.с. 84 т.1).
16 червня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчих проваджень №№53995297, 53731207 та стягнення з боржника виконавчого збору у сумі: 9333333,33 грн і 6077903,25 грн відповідно (а.с.61-64, 82-85 т.1).
У цей же день державний виконавець виніс постанови про стягнення виконавчих зборів у сумі: 9333333,33 грн та 6077903,25 грн відповідно (а.с.65-66, 86-87 т.1).
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
За змістом частини першої статті 4 цього Закону діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Згідно з частиною другою статті 4 вказаного Закону державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.
Закон України "Про виконавче провадження"
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Підпунктом 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Частиною першою та п`ятою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі також - "документи виконавчого провадження") доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Згідно з приписами частини п`ятої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.
Згідно з приписами частин першої - п`ятої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження", визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.
У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.
У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.
Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.
У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.
Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.
Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону Україну "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 9 Закону Україну "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, про місцезнаходження юридичної особи.
Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата (частина перша статті 11 Закону Україну "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження
Відповідно до пункту 2 розділу VІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 5 серпня 2016 року №2432/5, з метою забезпечення доступу до інформації Системи сторонам виконавчого провадження у постанові про відкриття виконавчого провадження роз`яснюється таке право, вказуються адреса відповідного веб-сайту в мережі Інтернет, а також ідентифікатор для доступу до інформації про виконавче провадження та порядок його використання.
Система забезпечує можливість формування сторонами виконавчого провадження узагальненої інформації про рішення (виконавчі дії), прийняті (вчинені) виконавцем, із зазначенням дати їх прийняття (вчинення) та з можливістю роздрукування такої інформації.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 5 квітня 2021 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
У цій справі позивач скаржився на дії, рішення й бездіяльність державного виконавця, які, на його переконання, полягали у недотриманні засад виконавчого провадження, зокрема верховенства права, законності та відкритості. Згідно з доводами позивача це призвело до його необізнаності як боржника із виконавчими діями та своєю чергою позбавило права на подання заперечень, клопотань та скарг стосовно них.
Так, у судах попередніх інстанцій ТОВ "ТЛК "Арктика" стверджувало, що державний виконавець не повідомив їх ні про відкриття виконавчого провадження №53773207, ні про жодну виконавчу дію й рішення, які були вчинені або прийняті після цього (проведення опису та арешту предмету іпотеки; призначення суб`єкта оціночної діяльності; повідомлення про визначену вартість арештованого майна; передачу цього майна на реалізацію) і Товариство не отримувало поштових відправлень від державного виконавця, оскільки відповідна кореспонденція надсилалася останнім на неправильну адресу боржника: Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Чорновола, 46А.
Позивач ставив під сумнів обґрунтованість та розсудливість виконавчих дій і рішень, здійснених/прийнятих виконавцем за наявності відомостей про невручення боржнику документів виконавчого провадження.
Позивач оскаржував дії державного виконавця не через виконання ним процедури надсилання документів як такої, а через відсутність належної реакції з його боку на обставини, які виникли після відкриття провадження та свідчили про відсутність у боржника інформації про стан виконавчого провадження.
Покликаючись на обов`язок державного виконавця неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, позивач стверджував, що обставини виконавчого провадження диктували виконавцю необхідність перевірки інформації про дійсну адресу боржника. На переконання позивача, якби виконавець здійснив таку перевірку, то неодмінно б довідався актуальні на той момент відомості про юридичну адресу товариства, що своєю чергою забезпечило би належне сповіщення боржника про виконавчі дії.
Суди попередніх інстанцій відхили ці доводи позивача та дійшли висновку про те, що державний виконавець належним чином повідомляв боржника про початок та хід примусового виконання виконавчих написів нотаріуса, оскільки надсилав документи виконавчого провадження на адресу, вказану у виконавчих документах.
Крім цього, розтлумачивши статтю 28 Закону України "Про виконавче провадження", суди дійшли висновку, що її приписи не містять обов`язку державного виконавця самостійно здійснювати заходи з метою встановлення дійсної адреси боржника, або змінювати адресу для направлення документів виконавчого провадження за відсутності відповідної заяви від сторони виконавчого провадження про зміну її місця знаходження.
Аналізуючи обставини цього спору, доводи його учасників та висновки судів, касаційний суд дійшов висновку про те, що у цій справі спірним є тлумачення положень статей 18, 28 Закону України "Про виконавче провадження" у контексті питання, чи мав державний виконавець обов`язок перевірити відомості про адресу місцезнаходження боржника задля доведення до його відома копій постанов та інших документів виконавчого провадження.
Перевіряючи правильність тлумачення судами попередніх інстанцій положень Закону України "Про виконавче провадження" й вирішуючи спірне питання, Верховний Суд виходить із такого.
Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації процесуальних прав.
Примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа є завершальною стадією процесу захисту невизнаних, оспорюваних або порушених прав, свобод та інтересів осіб. Тому виконавче провадження загалом спрямоване на відновлення прав стягувача. Однак це не повинно утинати процесуальних прав боржника. Тим більше, що засадою виконавчого провадження є принцип верховенство права, який своєю чергою складається з таких стрижневих елементів як заборона свавільності та рівність перед законом.
У світлі рішень Європейського суд з прав людини "Сутяжник проти Росії", "Салов проти України" надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, які мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, заведено називати "правовим пуризмом".
У справі "Ляскай проти Хорватії" Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що за певних обставин механічне застосування законодавства про виконавче провадження під час продажу нерухомого майна боржника може поставити під сумнів дотримання статті 1 Протоколу №1 до Конвенції (пункти 61-70, заява №58630/11).
Позаяк заходи примусового виконання рішень передбачають втручання у право власності боржника, то таке втручання повинно ґрунтуватися на законі, мати легітимну мету та знаходитися у справедливому балансі між його правами та публічними інтересами. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти. Тому завдання суду в таких випадках полягає в тому, щоб оцінити, чи відповідають застосовані державним виконавцем заходи нормам законодавства про виконавче провадження, і, якщо так, чи не були вони довільними або явно нерозумними.
Водночас окремою засадою виконавчого провадження є його гласність та відкритість. Гласність виконавчого провадження стосується його відкритості для широкої громадськості, а власне відкритість означає відкритість інформації про виконавче провадження для його учасників.
Важливим проявом відкритості у виконавчому провадженні є відкритість для його сторін інформації стосовно тих виконавчих дій, які вчиняються або вчинятимуться у ньому, забезпечена правом бути завчасно повідомленим виконавцем про час і місце вчинення цих дій. У аспекті забезпечення відкритості цієї інформації також є важливим доступ сторін до автоматизованої системи виконавчого провадження, який, окрім іншого, надає їм (чи принаймні створює відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасників виконавчого провадження.
Зрештою здійснення виконавчого провадження з дотриманням принципу відкритості впливає на забезпечення іншої засади такої діяльності - права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання наведених засад під час виконавчого провадження.
Зокрема, Суд зауважував, що права сторони у виконавчому провадженні щодо обізнаності про стан виконавчого провадження будуть належним чином реалізовані лише у випадку вчинення виконавцем дій, спрямованих на надсилання документів у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Відсутність доказів направлення виконавцем постанови про опис і арешт майна, зокрема боржнику, свідчить про порушення прав останнього бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2019 року у справі №910/22695/13.
Також Суд зазначав, що автоматизована система виконавчих проваджень забезпечує можливість формування сторонами виконавчого провадження узагальненої інформації про рішення (виконавчі дії), прийняті (вчинені) виконавцем, із зазначенням дати їх прийняття (вчинення) та з можливістю роздрукування такої інформації; доступ сторонам виконавчого провадження до документів виконавчого провадження.
Ненаправлення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження з відповідним ідентифікатором доступу прямо порушує право сторони щодо доступу до інформації, наявної в автоматизованій системі виконавчих проваджень, яке передбачене частиною першою статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2020 року у справі №873/26/20.
Зрештою Суд зазначав, що після проведеної оцінки державний виконавець зобов`язаний повідомити сторін про результати визначення вартості майна. Сторона є ознайомленою з результатами визначення вартості майна, якщо виконавець надіслав їй рекомендованим листом повідомлення про результати на адресу, зазначену у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони.
Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі №826/6706/18, від 19 листопада 2020 року у справі №240/5835/19.
Отже, передумовою дотримання державним виконавцем вказаних засад та вимог виконавчого провадження є належне сповіщення боржника про виконані чи заплановані виконавчі дії й рішення. Звідси й постає питання актуальності тієї адреси, на яку виконавець надсилає кореспонденцію боржнику.
Стосовно відсутності у Законі України "Про виконавче провадження" обов`язку державного виконавця здійснювати заходи щодо перевірки інформації про адресу місцезнаходження боржника - юридичної особи після відкриття виконавчого провадження, Суд звертає увагу на таке.
Дійсно, згідно із загальним правилом, що прописане у статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець здійснює надсилання документів виконавчого провадження на адресу боржника, яка вказана у виконавчому документі. Підставою для зміни виконавцем адреси листування є відповідна заява цього учасника провадження.
Загалом адреса направлення документів виконавчого провадження має бути прив`язана до адресанта і його дійсного місцезнаходження, оскільки це забезпечує комунікацію з ним. Адже процедура листування встановлена не для формальності, а, окрім іншого, покликана забезпечити (чи принаймні створити умови) для доведення інформації про виконавчі дії до учасника виконавчого провадження й надати йому можливість реалізувати свої права й обов`язки. Така особа обґрунтовано очікує, що за адресою його місцезнаходження з нею буде вестися офіційне листування.
Водночас необхідно зауважити, що сама конструкція статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" допускає ймовірність настання випадку, коли адреса, зазначена у виконавчому документі, може бути не пов`язана з дійсною адресою місцезнаходження боржника на момент здійснення виконавчого провадження. Істотно збільшує можливість настання подібного випадку той виконавчий документ, який був виданий нотаріусом на основі кредитного договору кількарічної давності.
Вказана ситуація вимагає особливої уважності й пильності від державного виконавця та зумовлює об`єктивну необхідність у перевірці (уточнення) ним відповідних відомостей про боржника за власною ініціативою.
До того ж закон зобов`язує державного виконавця здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність. Як суб`єкт владних повноважень державний виконавець має приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено.
Тому у подібному випадку недостатньо керуватися лише формальними правилами статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" і покладатися на відсутність заяви сторони виконавчого провадження про зміну нею адреси місцезнаходження.
З огляду на це Суд зауважує, що обов`язки державного виконавця та процедура направлення документів виконавчого провадження не повинні здійснюватися нерозсудливо й нівелювати права боржника. Відтак статтю 28 Закону України "Про виконавче провадження" необхідно тлумачити не відособлено, а у взаємозв`язку з рештою принципів, норм і правил законодавства про виконавче провадження.
Суд вважає, що відсутність прямого обов`язку державного виконавця перевіряти адресу місцезнаходження боржника - юридичної особи не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права та інших засад виконавчого провадження й принципів діяльності органів державної виконавчої служби, які визначені статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження", статтею 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і кореспондуються з приписами частини 2 статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.
Також відсутність прямої вказівки у Законі України "Про виконавче провадження" на обов`язок виконавця перевіряти відомості про адресу місцезнаходження боржника - юридичної особи не повинна слугувати підґрунтям для формального здійснення владних повноважень.
Тому саме лише направлення кореспонденції на адресу боржника, яка насправді немає стосунку до його місцезнаходження, не завжди автоматично може визнаватися належним виконанням обов`язку щодо інформування боржника про виконавчі дії.
Крім цього, необхідно зауважити, що Закон України "Про виконавче провадження" не містить імперативного припису про те, що протягом виконавчого провадження виконавець повинен беззмінно керуватися виключно тією адресою боржника, яка зазначена у виконавчому документі та заяві стягувача.
Навпаки закон прямо допускає можливість, що під час виконавчого провадження виконавець може встановити іншу адресу такого боржника.
Так, стаття 18 Закон України "Про виконавче провадження" надає виконавцю право одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними.
Загалом же про перевіркові заходи, які може вчиняти виконавець, Закон України "Про виконавче провадження" веде мову у контексті перевірки майнового стану боржника (частина четверта статті 13, частина четверта статті 35; частина восьма статті 48); перевірки виконання боржниками рішень (пункти 1-2 частини третьої статті 18); перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця (частина п`ята статті 24); перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням (частина друга статті 36); перевірки, чи перебуває майно боржника під арештом (частина третя статті 50).
Водночас закон визначає строки періодичної перевірки майнового стану боржника: у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження, а надалі така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частина восьма статті 48).
Зрештою у частині п`ятій статті 57 цього Закону йдеться про обов`язок виконавця ознайомити сторону з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна у спосіб надіслання відповідного повідомлення за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.
Отже, системний аналіз положень Закону України "Про виконавче провадження", зокрема статей 2, 18, 28, 57, та приписів статей 9, 11 Закону Україну "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" дає підстави вважати, що державний виконавець має повноваження щодо перевірки відомостей про дійсну адресу місцезнаходження боржника після відкриття виконавчого провадження, щонайменше шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Перевірка державним виконавцем відомостей про адресу місцезнаходження боржника - юридичної особи відповідає вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України, та принципам статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" і в цілому свідчить про сумлінне, обґрунтоване й розсудливе здійснення владних повноважень.
Фактори й чинники, які вимагають від виконавця здійснення перевірки відомостей про адресу місцезнаходження боржника - юридичної особи після відкриття провадження, можуть бути різними і залежати від обставин конкретної справи. Однак здійснення виконавчих дій без їхнього врахування здатне призвести до наслідків, несумісних із засадами виконавчого провадження, зокрема принципу його відкритості.
Своєю чергою, у випадку виявлення даних про іншу адресу боржника, державний виконавець повинен зважати на цей факт та враховувати цю адресу під час подальшого направлення документів.
У інакшому випадку надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм і вчинення дій є проявом переваги форми над змістом та здатне підважити засади виконавчого провадження й призвести до його несправедливості в цілому.
Подібні за суттю підходи до тлумачення норм Закону України "Про виконавче провадження" стосовно меж обов`язків виконавців застосовані Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2021 року у справі №380/9335/20.
З огляду на викладене доводиться констатувати обґрунтованість аргументів скаржника стосовно того, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права.
Верховний Суд вважає, що місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, неправильно розтлумачили положення статей 18, 28 Закону України "Про виконавче провадження", допустивши формальне й невиправдано вузьке їх трактування, яке утинає дію верховенства права й нівелює принципи виконавчого провадження. Неправильне застосування норм матеріального права призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Отже, у цій частині доводи касаційної скарги є обґрунтованими.
Стосовно покликань скаржника на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах необхідно зазначити таке.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Суд зауважує, що справа №916/617/17, на висновки з якої посилається скаржник, була пов`язана із питанням заміни сторони у виконавчому провадженні. Водночас справи №821/197/18, №807/577/18, №520/2218/2020 стосувалися юрисдикції спору про оскарження оцінки майна боржника. Натомість у справі №465/5637/18 спір стосувався підстав для винесення повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання у зв`язку з відсутністю у виконавчому документі ідентифікаційного номера боржника, відомостей щодо місця проживання/перебування боржника.
Водночас предметом розглядуваного спору є правомірність дій, рішень та бездіяльності державного виконавця у контексті виконання ним обов`язків щодо доведення до відома боржника - юридичної особи постанов та інших документів виконавчого провадження після його відкриття.
Наведене свідчить про нетотожність суб`єктного складу учасників відносин, відмінність підстав виникнення спірних правовідносин, різність їхнього матеріально-правове регулювання.
Отже, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які покликається скаржник, стосуються правовідносин, що не є подібними до тих, з яких виник спір у цій справі.
Зрештою справа №160/12729/19, на висновки з якої посилається скаржник, була розглянута Верховним Судом 29 січня 2021 року, а постанова Суду оприлюднена в Єдиному державному реєстр судових рішень 1 лютого 2021 року. Натомість суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову 26 січня 2021 року, тому об`єктивно не міг застосовувати висновки, яких не існувало на той час.
З огляду на це Суд відхиляє наведені доводи скаржника.
Також Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування обставин та правил перевірки доказів. Позаяк на підставі документів виконавчого провадження й решти доказів, які були надані сторонами, суди встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Натомість аргументи скаржника не дають достатніх підстав вважати, що суди неналежно виконали вказані процесуальні обов`язки.
Враховуючи наведене, Суд вважає, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Водночас суди встановили достатньо обставин, за наслідками правової оцінки яких суд касаційної інстанції може ухвалити нове рішення.
Отже, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій належить скасувати і прийняти нову постанову.
Суд виходить зі встановлених обставин цієї справи, які свідчать про те, що видача виконавчого напису нотаріуса на підставі задавненого договору; відсутність у постанові про відкриття виконавчого провадження ідентифікатору доступу до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; отримання доказів про невручення боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження; відсутність підтвердження про доставлення йому решти документів; сплив тривалого часу й вчинення вагомих виконавчих дій з моменту останнього ознайомлення боржника з матеріалами виконавчого провадження - у сукупності були фактами й обставинами, які ставили під сумнів правильність відомостей про адресу місцезнаходження боржника - юридичної особи та своєю чергою вимагали від державного виконавця здійснення заходів щодо їхньої перевірки.
Однак згідно з обставинами справи державний виконавець не надав уваги цим факторам та надсилав документи виконавчого провадження суто на адресу, яка була вказана у виконавчих документах, тобто буквально трактуючи статтю 28 Закону України "Про виконавче провадження".
За наявності наведених обставин державний виконавець повинен був звернути увагу на факт відсутності доказів доведення до відома боржника інформації про стан й перебіг виконавчого провадження.
Нездійснення державним виконавцем юридично значущих і обов`язкових дій на користь боржника, які на підставі закону віднесені до його компетенції, були об`єктивно необхідними та реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені, є проявом пасивної поведінки, тобто бездіяльності.
З огляду на юридичний зміст, значущість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів скаржника, необхідно погодитися з доводами останнього стосовно того, що ця бездіяльність державного виконавця була протиправною та призвела до ненаправлення на адресу боржника документів виконавчих проваджень.
Тому Верховний суд вважає обґрунтованими доводи скаржника про те, що державним виконавцем не були використані повною мірою повноваження, надані йому Законом України "Про виконавче провадження", що призвело до протиправної бездіяльності та по суті унеможливило належне інформування боржника про стан та перебіг виконавчого провадження.
Отже, позовну вимогу про визнання бездіяльності протиправною належить задовольнити.
Крім цього, вказана бездіяльність державного виконавця звела нанівець справедливість виконавчого провадження та вплинула на правомірність його дій і рішень в цілому. Тому похідним від цього висновку є питання обґрунтованості дій державного виконавця, які вчинені у межах виконавчого провадження №53731207, у частині передачі на реалізацію на електронних торгах належного боржнику майна.
Обставини справи свідчать про те, що протиправна бездіяльність державного виконавця, груба невідповідність його дій і рішень засадам виконавчого провадження й принципам здійснення професійної діяльності призвели до невиправданого позбавлення права боржника на участь у визначенні вартості його майна, що передбачене, зокрема, статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження".
Нерозсудливість й необґрунтоване вчинення виконавчих дій і прийняття рішень, які до того ж мали ознаки підвищеної інтенсивності й форсованості, призвели по суті до усунення боржника від участі у цій процедурі, позбавлення його процесуальних прав та гарантій та, як наслідок, до протиправної передачі належного йому майна на реалізацію.
Відтак позовна вимога про визнання цих дій державного виконавця протиправними є обґрунтованою і її також належить задовольнити.
Зрештою протиправна бездіяльність державного виконавця, груба невідповідність його дій і рішень засадам виконавчого провадження й принципам здійснення професійної діяльності призвели до несправедливості виконавчого провадження як такого та своєю чергою тягнуть за собою протиправність всіх постанов, які були винесені у межах виконавчих проваджень №53731207, №53995297, об`єднаних надалі у зведене виконавче провадження №53999200, після їх відкриття.
Тому позовна вимога про визнання цих постанов протиправними та їх скасування також є обґрунтованою, похідною від визнання бездіяльності протиправною і її належить задовольнити.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Частиною першою статті 351 КАС України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 351 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою, а оскаржувані судові рішення незаконними.
Водночас часткова невмотивованість доводів скарги не впливає на обґрунтованість її вимог в цілому.
Тому оскаржувані судові рішення належить скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов ТОВ "ТЛК "Арктика" задовольнити.