Постанова
Іменем України
06 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 522/627/17
провадження № 61-21368св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, підписану адвокатом Марченко Наталією Валеріївною, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2018 року в складі судді Домусчі Л. В. та на постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в складі колегії суддів Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
13 січня 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог указувала, що вона познайомилась з ОСОБА_3 у серпні 2001 року, з яким у тому ж році почала проживати спільно в орендованій квартирі в м. Одесі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_5 .
У 2003 році сторони побудували будинок АДРЕСА_1 . При цьому замовником будівництва була позивачка, яка й стала власником будинку, згідно свідоцтва про право власності від 22 грудня 2003 року. Проте, у подальшому з метою отримання ОСОБА_3, який є громадянином Туреччини, посвідки на постійне проживання в Україні, позивач за договором купівлі-продажу від 30 січня 2004 року переоформила вказаний будинок на відповідача. Після завершення будівництва, з 2004 року сторони одночасно проживали та робили ремонт у спірному будинку, який станом на час розгляду справи до кінця не завершений.
06 січня 2006 року сторони за договором купівлі-продажу придбали на ім`я відповідача квартиру АДРЕСА_2 .
Сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2004 року (часу коли позивач відчужила будинок відповідачу) по грудень 2016 року. Вказує, що відносини між сторонами зіпсувалися, і після того як 27 грудня 2016 року відповідач побив сина позивача від першого шлюбу та вигнав з дому, у зв`язку з чим він був вимушений звернутися до органів поліції, позивач з дітьми покинула будинок, у якому вони проживали з відповідачем, і з цього часу шлюбні відносини між сторонами припинилися.
Посилаючись на вказані обставини та що в період спільного проживання сторони побудували і придбали нерухоме майно, позивач просила:
- встановити факт проживання спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з січня 2004 року по грудень 2016 року включно;
- визнати будинок по АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 спільним сумісним майном та здійснити його поділ між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а саме визнати за кожним з них право особистої приватної власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року, позов задоволено; встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з січня 2004 року по грудень 2016 року; визнано спільним сумісним майном подружжя та здійснено його поділ між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шляхом визнання за кожним з них право особистої приватної власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Судові рішення мотивовані тим, що сторони в період з січня 2004 року по грудень 2016 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується:
- наявністю спільних друзів, спілкування позивача і відповідача з батьками кожного із них та сином позивача від першого шлюбу, народження під час сумісного проживання сторін дитини, батьком якої є відповідач і який визнав своє батьківство щодо сина ОСОБА_5 ;
- створенням та придбанням сторонами під час сумісного проживання нерухомого майна, зокрема шляхом будівництва житлового будинку з надвірними спорудами на земельній ділянці, яка у 2002 році виділялась під будівництво ОСОБА_1, та яка первинно зареєструвала право власності на будинок за собою і відчужила його відповідачу;
- довідкою Нерубайської лікарні від 21 вересня 2017 року, з якої встановлено, що спільний син сторін ОСОБА_5, 2005 року народження, перебуває на обліку в Нерубайській амбулаторії з народження;
- довідкою Нерубайської загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступенів від 07 листопада 2017 року № 322/01-26, з якої встановлено, що старший син позивача від попереднього шлюбу ОСОБА_9, 1994 року народження, навчався у вказаній школі з вересня 2002 року та по 2012 рік;
- документами, що надійшли від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на ухвалу суду про витребування доказів, а саме рапортом інспектора СГІРФО Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 02 лютого 2009 року, з якого встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3, однак в ній зареєстрований громадянин ОСОБА_11, який повідомив, що власник ОСОБА_3 спільно з дружиною і дитиною проживає в АДРЕСА_1 ;
- поясненнями ОСОБА_3 від 02 лютого 2009 року, що були відібрані інспектором СГІРФО Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, з яких встановлено, що відповідач прибув в Україну по запрошенню матері його дитини ОСОБА_1, проживає "цивільним шлюбом" з ОСОБА_1 за двома адресами: кв. АДРЕСА_2 та в будинку АДРЕСА_1, познайомився з ОСОБА_1 у 2001 році, приїжджав до м. Одеси з 1999 року неодноразово, зазначав, що до теперішнього часу я проживаю в "цивільному шлюбі" з громадянкою України ОСОБА_1 ;
- показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14 і ОСОБА_15 ;
- спільними фотографіями, які зроблені у період спільного проживання сторін;
- відомостями із Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 27 березня 2017 року, відповідно до яких в податковій інспекції відсутня інформація про доходи з січня 2004 року по січень 2006 року ОСОБА_3, разом з тим, наявна інформація про доходи ОСОБА_1 у період з квітня 2004 року по березень 2005 року.
На підставі встановлених обставин суди зробили висновок, що сторони у спірний період спільно проживали, вели спільний побут, створювали і набували нерухоме майно з метою сумісного проживання та мали взаємні права й обов`язки, притаманні подружжю.
Встановивши, що у період спільного проживання сторони за спільні кошти з метою задоволення потреб сім`ї побудували житловий будинок, а також придбали квартиру, суди зробили висновок про визнання вказаного нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та здійснили його поділ між сторонами в рівних частинах шляхом визнання за кожним права на Ѕ частину у праві спільної власності.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2019 року представник ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права,і передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд:
не надав оцінки довідці від 12 грудня 2005 року, адресованій управлінню праці і соціального захисту населення Березівського району, в якій позивач посилалась на те, що їй невідоме місце проживання батька її сина ОСОБА_5 ;
суд послався на документацію з будівництва будинку АДРЕСА_4 та технічний паспорт на будинок, які лише підтверджують факт його будівництва;
суд обґрунтував рішення доказами, які залучені до справи з порушенням вимог закону, а саме, довідки з Нерубайської лікарні від 21 вересня 2017 року та довідки з Нерубайської загальноосвітньої школи № 2 від 07 листопада 2017 року;
у 2003-2005 роках позивач проживала в орендований квартирі АДРЕСА_5, що частково підтверджено показаннями свідків;
позивач не довела перед судом відсутність у неї інших зареєстрованих шлюбів у період до 2001 року;
суд послався на документи, які надійшли з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, однак в них відсутні дані про визнання відповідачем факту спільного проживання із позивачем однією сім`єю саме з моменту знайомства у 2001 році;
у суду не було законних підстав для визнання будинку спільним майном та його поділу між сторонами, оскільки між сторонами був укладений договір купівлі-продажу будинку, відповідно до умов якого право власності на цей будинок перейшло до відповідача, що унеможливлює його поділ;
позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що вона під час придбання квартири у м. Одесі проживала з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу;
суд, взявши до уваги надані позивачем спільні фотографії сторін, не звернув увагу на те, що на них не міститься інформація щодо місця, дат та обставин, які на них зафіксовані;
суд неправильно встановив обставини щодо початку сумісного проживання сторін;
обґрунтовуючи судові рішення показаннями свідків, суди не звернули увагу на те, що вони є суперечливими і не об`єктивними;
під час розгляду справи проігноровано, що позивач на підтвердження своїх вимог щодо приживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу не надала суду належних і допустимих доказів ведення ними спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету;
суди під час розгляду справи не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування статті 74 СК України.
Суд апеляційної інстанції з порушенням статті 372 ЦПК України розглянув справу за відсутності представника відповідача, проігнорувавши поважність причини його неявки до суду, чим порушив права відповідача на справедливий судовий розгляд.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що на підставі рішення Нерубайської сільської ради від 29 квітня 2002 року на ім`я ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,140 га по АДРЕСА_1 .
15 вересня 2003 року на ім`я ОСОБА_1 як забудовника видано будівельний паспорт на будівництво індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . 26 листопада 2003 року складено акт Державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку по АДРЕСА_1 .
22 грудня 2003 року на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .
30 січня 2004 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку.
24 грудня 2004 року ОСОБА_3 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,140 га по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_5, громадянин України, батьком якого є ОСОБА_3, громадянин Туреччини, а матір`ю ОСОБА_1, громадянка України, при цьому, відомості до актового запису про народження дитини внесені на підставі спільної заяви батьків про визнання батьківства від 02 грудня 2005 року.
06 січня 2006 року між ОСОБА_16 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
З січня 2008 року ОСОБА_1 зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 .
03 лютого 2009 року ОСОБА_3 визнав, що з 2001 року він знайомий із ОСОБА_1, станом на лютий 2009 року проживає у цивільному шлюбі із ОСОБА_1, яка зареєстрована по АДРЕСА_1, з ОСОБА_1 у них є син ОСОБА_5 2005 року народження.
З 13 лютого 2009 року ОСОБА_3 має посвідку на постійне проживання в Україні.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
У частинах першій, другій статті 74 СК України (у редакції, чинній станом на 01 січня 2004 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15 зроблено висновок, що "за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти".
Аналогічні по суті висновки зроблені й по застосуванню статті 74 СК України (в редакції, чинній з 16 січня 2007 року) у постановах Верховного Суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження №61-28343св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що "вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)".
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом за адресою: АДРЕСА_1, під час проживання були пов`язані спільним побутом, робили ремонт спільного будинку, мали спільний бюджет та взаємні права та обов`язки, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають спільну дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, крім того сторони виховували сина ОСОБА_1 від першого шлюбу - ОСОБА_19, який ходив у школу в с. Нерубайське Одеської області, придбали квартиру АДРЕСА_6, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, враховуючи зібрані у справі докази, а також те, що відповідач не заперечував факту сумісного проживання за адресою купленого за час спільного проживання будинку з ОСОБА_1 та їх сином ОСОБА_5 .
Наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
Аргументи касаційної скарги про те, що у суду не було законних підстав для визнання будинку спільним майном та його поділу між сторонами, оскільки між сторонами був укладений договір купівлі-продажу будинку, відповідно до умов якого право власності на цей будинок перейшло до відповідача, що унеможливлює його поділ, колегія суддів відхиляє з таких підстав.
На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (частина друга статті 74 СК України
Тлумачення статті 64 СК дозволяє стверджувати, що: по-перше, договори між подружжям є родовим поняттям і охоплює собою як пойменовані (купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, шлюбний договір тощо), так і не пойменовані договори; по-друге, договори між подружжям можуть одночасно бути укладені як щодо роздільного, так і стосовно спільного майна; по-третє, допускається укладення договору поміж подружжям про відчуження "частки в спільній сумісній власності", в якому відбудеться визначення частки і її відчуження на користь іншого із подружжя.
Договір купівлі-продажу будинку, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час спільного проживання, не свідчить про зміну правового режиму власності на це майно і відповідач не довів у встановленому законом порядку, що він придбав роздільне майно.
Аргументи касаційної скарги про те, що позивач не довела у встановленому законом порядку відсутності у неї інших зареєстрованих шлюбів у період до 2001 року, не заслуговують на увагу, оскільки на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2017 року надійшла врахована судом відповідь з Березівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану про те, що ОСОБА_20 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_21 з 20 листопада 1993 року по 20 липня 1995 року, будь-які інші актові записи цивільного стану про шлюб відносно ОСОБА_1 у період з 2001 року по 2017 рік відсутні. Посилання представника відповідача на те, що суд не перевірив інформацію інших відділів державної реєстрації актів цивільного стану Одеської області про зареєстровані шлюби ОСОБА_1 є безпідставними, адже не спростовують встановлені судом обставини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Таким чином, оскільки порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами обох попередніх інстанцій було встановлено обставини у справі на підставі недопустимих доказів.
Питання щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін та надано належну оцінку поданим сторонами доказам.
Також, не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду доводи касаційної скарги про порушення прав відповідача брати участь у розгляді його апеляційної скарги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що будучи завчасно належним чином повідомленим про апеляційний розгляд справи 24 жовтня 2019 року представник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, подавши до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із здійсненням представництва іншої особи у Херсонському апеляційному суді.
Відповідно до статті 372 ЦПК України підставою відкладення розгляду справи може бути неявка у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 24 жовтня 2019 року за відсутності представника відповідача, оскільки її явка не була визнана судом апеляційної інстанції обов`язковою, обставини справи судом першої інстанції встановлено у повному обсязі, нові докази учасниками справи не подавались. Суд апеляційної інстанції, вирішуючи клопотання про відкладення розгляду справи 24 жовтня 2019 року, керувався процесуальними нормами щодо строків розгляду справи в суді апеляційної інстанції та навів відповідне обґрунтування відмови у задоволенні вказаного клопотання в ухвалі суду від 24 жовтня 2019 року.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які знайшли обґрунтовану оцінку у мотивувальній частині рішень, та переважно зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.