Постанова
Іменем України
26 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 431/1499/20
провадження № 61-553св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Смолій Юлії Василівни, на постанову Луганського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Луганської В. М.,
Лозко Ю. П., Назарової М. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 про стягнення вартості неповернутого майна за договором відповідального зберігання.
Позов обґрунтовано тим, що 14 листопада 2011 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір зберігання, відповідно до умов якого він передав ОСОБА_2 на зберігання 150 тонн насіння соняшнику, який зобов`язався повернути це майно на його вимогу, на підтвердження чого надав йому розписку.
Згідно з внесеними змінами до розписки від 14 листопада 2011 року, станом на 19 вересня 2017 року кількість насіння соняшнику, що підлягає поверненню, склала 140 тонн.
Наприкінці 2019 року він неодноразово звертався до ОСОБА_2
з вимогою про повернення товару, однак отримав відповідь, що насіння соняшнику ОСОБА_2 не має і йому нічого не зобов`язаний.
Відповідно до цінової довідки Луганської регіональної торгово-промислової палати № 6-С від 20 березня 2020 року орієнтовна середня вартість 1 тонни насіння соняшнику станом на 20 березня 2020 року становить 9 240,91 грн.
Вважав, що ОСОБА_2 зобов`язаний відшкодувати йому вартість неповернутого майна за договором відповідального зберігання, враховуючи кількість неповернутого насіння соняшнику (140 тонн) та середньої вартості 1 тонни насіння соняшнику станом на 20 березня 2020 року.
З урахуванням наведеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь вартість неповернутого майна за договором відповідального зберігання від 14 листопада 2011 року у розмірі
1 293 727,40 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 28 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 09 квітня 2020 року (справа № 431/1499/20, провадження 2-з/431/10/20), якою було накладено арешт на рухоме
і нерухоме майно та грошові кошти ОСОБА_2 у рамках суми позову
у розмірі 1 293 727,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у розписці
від 14 листопада 2011 року, яку ОСОБА_1 надано як доказ на підтвердження укладення договору відповідального зберігання, відсутня умова щодо ціни договору та належним чином не визначено предмет договору, а тому розписка від 14 листопада 2011 року не є доказом укладення між сторонами договору відповідального зберігання, оскільки її зміст не відповідає вимогам частини першої статті 638 ЦК України та
статей 936-937 ЦК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Луганського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 28 липня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість неповернутого майна за договором зберігання від 14 листопада 2011 року
у розмірі 1 293 727,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 15 765,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із тих підстав, що розписка від 14 листопада 2011 року, згідно з якою ОСОБА_2 прийняв на зберігання від ОСОБА_1 насіння соняшника (товарного) на зберігання та частково його виконав, є письмовим договором зберігання, який відповідає вимогам статті 937 ЦК України. Доказів, які б спростовували укладання між сторонами договору відповідального зберігання насіння соняшника (товарного), відповідачем не надано. Крім того, факт щодо написання ОСОБА_2 власноруч розписки від 14 листопада
2011 року у судовому засіданні не заперечувався.
Належних і допустимих доказів того, що відповідач писав розписку та продовжував її дію під погрозою суду не надано.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її короткий зміст
У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат
Смолій Ю. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Луганського апеляційного суду
від 08 грудня 2020 року та залишити в силі рішення Старобільського районного суду Луганської області від 28 липня 2020 року.
Підставою касаційного оскарження постанови Луганського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат
Смолій Ю. В., зазначає те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Також вказує на те, що апеляційний суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 431/1499/20 та витребувано її матеріали
зі Старобільського районного суду Луганської області, зупинено виконання постанови Луганського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.
У лютому 2021 року цивільна справа № 431/1499/20 надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Смолій Ю. В., мотивована тим, що розписка від 14 листопада 2011 року про прийняття на зберігання насіння соняшника (товарного) є нікчемним правочином, оскільки його недійсність встановлена Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" у частині типової форми договору складського зберігання зерна, що є публічним договором, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України, так як у розписці відсутня істотна умова щодо ціни договору та належним чином не визначено предмет договору. Також, позивачем не надано доказів на підтвердження факту передачі на зберігання такого майна в натурі. Посилалася на відповідні правові позиції Верховного Суду.
Доводи особи, які подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому вказується, що доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Смолій Ю. В.,
є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувана постанова Луганського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Згідно з розпискою від 14 листопада 2011 року ОСОБА_2 прийняв від ОСОБА_1 на відповідальне зберігання насіння соняшнику (товарного)
у кількості 150 тонн та взяв на себе зобов`язання його повернути (відвантажити) на вимогу ОСОБА_1 (а. с. 60).
08 грудня 2014 року за взаємною згодою розписку від 14 листопада
2011 року було продовжено (а. с. 60).
19 вересня 2017 року за взаємною згодою розписку від 14 листопада
2011 року було продовжено, а також зазначено, що борг складає 140 тонн
(а. с. 60).
Згідно з ціновою довідкою Луганської регіональноїторгово-промисловоїплати від 20 березня 2020 року № 6-С, середня оптова ціна на насіння соняшнику станом на 20 березня 2020 року складає 9 240,91 грн за
1 тонну (а. с. 59).
Факт написання розписки від 14 листопада 2011 року про прийняття від ОСОБА_1 на відповідальне зберігання 150 тонн насіння соняшнику (товарного) ОСОБА_2 та його представником - адвокатом
Смолій Ю. В., не заперечується, що підтверджується відзивом на позовну заяву та відзивом на апеляційну скаргу (а. с. 32-39, 101-104).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Смолій Ю. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено
з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав
і обов`язків.
Відповідно до статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір
є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Частинами першою, третьою статті 937 ЦК України передбачено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.
Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.
Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.
Відповідно до статті 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Згідно зі статтею 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (частина перша статті 950 ЦК України).
Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість (частина перша статті 951 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з частинами першою та другою статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
Таким чином, скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, встановивши, що розписка від 14 листопада 2011 року, згідно
з якою ОСОБА_2 прийняв від ОСОБА_1 насіння соняшнику (товарного) на відповідальне зберігання та зобов`язався на вимогу
ОСОБА_1 його повернути, є письмовим договором зберігання, який відповідає вимогам статті 937 ЦК України, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог
ОСОБА_1 .
При цьому суд зазначив, що відповідачем не заперечувався факт написання розписки від 14 листопада 2011 року, а його доводи про написання даної розписки під примусом у встановленому законом порядку ним не доведено.
Доводи касаційної скарги про те, що розписка від 14 листопада 2011 року про прийняття на зберігання насіння соняшника (товарного) є нікчемним правочином, оскільки його недійсність встановлена Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" у частині типової форми договору складського зберігання зерна, що є публічним договором, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України, є необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини не регулюються Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні", а укладений між сторонами договір зберігання не
є договором складського зберігання зерна у розумінні положень цього Закону.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту передачі на зберігання відповідачеві зазначеного
у розписці майна в натурі, є безпідставними, оскільки наданою позивачу розпискою відповідач посвідчив факт прийняття майна на зберігання, зазначивши у розписці, яке саме майно він приймає на зберігання, його кількість та строк зберігання. Так, одержання поклажодавцем від зберігача розписки, квитанції чи іншого підписаного ним документа слугує належним доказом укладення договору.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не беруться до уваги, оскільки висновків суду не спростовують, на законність судового рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно
з положеннями статті 400 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.