ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/1838/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Шекшеєвої В.С.
Бучанської міської ради - Шаправського Т.О.
Комунального підприємства "Бучабудзамовник" - не з`явився
Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Дістріктбуд" - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 (у складі колегії суддів: Дикунська С.Я. (головуючий), Станік С.Р., Тищенко О.В.)
та рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2020 (суддя Заєць Д.Г.)
у справі № 911/1838/20
за позовом прокурора Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Буча Київської області
до Бучанської міської ради, Комунального підприємства "Бучабудзамовник" Бучанської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Дістріктбуд"
про визнання недійсними рішень, визнання недійсним договору суперфіцію,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2020 року прокурор Київської області звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі територіальної громади міста Буча Київської області до Бучанської міської ради, Комунального підприємства "Бучабудзамовник" Бучанської міської ради (далі - КП "Бучасбудзамовник"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Дістріктбуд" (далі - ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд") про визнання недійсними: рішень Бучанської міської ради від 19.12.2019 №4402-71-VII "Про затвердження проекту землеустрою про передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3210800000:01:097:0021 в постійне користування" та від 27.02.2020 №4652-74-VII "Про розгляд звернення комунального підприємства "Бучабудзамовник", а також договору суперфіцію земельної ділянки від 05.03.2020 №369 щодо земельної ділянки площею 0,5713 га з кадастровим номером 3210800000:01:097:0021, яка знаходиться за адресою: м. Буча, в межах вулиць Тарасівська, Н. Яремчука та С. Крушельницької, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (далі - спірна земельна ділянка), укладеного між КП "Бучабудзамовник" та ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд", зареєстрованого в реєстрі речових прав на нерухоме майно - індексний номер рішення 51490356 від 05.05.2020 (далі - Договір суперфіцію).
Позов мотивований тим, що оскаржувані рішення ради прийняті всупереч інтересам територіальної громади міста, а також з порушенням вимог законодавства, оскільки КП "Бучабудзамовник" як постійний користувач спірної земельної ділянки не мало наміру її використовувати за цільовим призначенням, а мало намір передати її в користування юридичній особі, що призведе до вибуття земель із комунальної власності в приватну. Водночас Договір суперфіцію укладений з порушенням вимог статей 1021, 134 Земельного кодексу України та статті 413 Цивільного кодексу України без проведення торгів та за відсутності в постійного користувача повноважень на його укладання.
Рішенням Господарського суду Київської області від 17.11.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Заступник керівника Київської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.08.2021.
ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд" подало заперечення проти відкриття касаційного провадження та відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Бучанська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Крім того, 17 серпня 2021 року ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд" подало клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість явки його представника в судове засідання та клопотання про закриття касаційного провадження у справі, яке мотивоване посиланням на те, що правові висновки в зазначених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду викладені не у подібних до цієї справи правовідносинах.
У судове засідання 18.08.2021 представники КП "Бучабудзамовник" та ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд" не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Розглянувши у судовому засіданні клопотання ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд" про відкладення розгляду справи, Суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на пункт 7 частини 1 статті 129 Конституції України, відповідно до якої однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом, та на те, що представник відповідача за наявності обставин, що унеможливлюють взяти участь в судовому засіданні безпосередньо в приміщенні суду касаційної інстанції, не був позбавлений права звернутись до Суду з клопотанням про участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі з використанням власних технічних засобів. Також Суд враховує, що наведені в клопотанні ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд" обставини щодо неможливості участі його представника в судовому засіданні не підтверджені жодними доказами.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора та Бучанської міської ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Дослідивши надані учасниками справи докази, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Бучанської міської ради від 19.12.2019 року №4402-71-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в постійне користування для будівництва і обслуговування будівель торгівлі та передано її в постійне користування КП "Бучабудзамовник", про що внесено запис до Реєстру речових прав на нерухоме майно - індексний номер рішення 50452415 від 24.12.2019.
ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд" відповідно до об`яви в газеті "Бучанські новини" №1 (773) від 09.01.2020 звернулось до КП "Бучабудзамовник" листом №123-Л/0220 від 03.02.2020 з проханням розглянути його пропозицію щодо використання спірної земельної ділянки для будівництва торгівельного центру та просило укласти договір суперфіцію.
КП "Бучабудзамовник" звернулось до Бучанської міської ради з листом №19 від 12.02.2020, в якому повідомило про звернення ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд" з пропозицією щодо використання спірної земельної ділянки під будівництво торгівельного центру та просило розглянути подані документи та надати дозвіл на укладення з ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд" договору суперфіцію.
Рішенням Бучанської міської ради від 27.02.2020 №4652-74-VII "Про розгляд звернення комунального підприємства "Бучабудзамовник" надано дозвіл КП "Бучабудзамовник" на укладення договору суперфіцію на спірну земельну ділянку з ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд" терміном на 5 років для будівництва та обслуговування об`єктів торгівлі.
5 березня 2020 року між Бучанською міською радою (за договором - власник), від імені якої на підставі рішення №4652-74-VII від 27.02.2020, діяло КП "Бучабудзамовник" "правокористувач" (за договором - суперфіціар) та ТОВ "Будівельна компанія "Дістріктбуд" (за договором - суперфіціарій) укладено Договір суперфіцію.
Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 Договору суперфіцію суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає в строкове платне користування спірну земельну ділянку. Метою надання в користування земельної ділянки є здійснення суперфіціарієм будівництва будівель торгівлі, згідно із затвердженим проектом будівництва, з дотриманням цільового призначення наданої в користування земельної ділянки. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Згідно з пунктом 3.1 Договору суперфіцію він укладений строком на 5 років.
Передача земельної ділянки в користування здійснюється без розроблення проекту її відведення. Передача земельної ділянки в користування суперфіціарію здійснюється протягом 5-тиденного строку після державної реєстрації права за Договором суперфіцію. Право на використання земельної ділянки відповідно до Договору суперфіцію виникає після державної реєстрації права за ним в установленому законодавством порядку (Розділ 5 Договору суперфіцію).
Укладення відносно земельної ділянки Договору суперфіцію не припиняє права власності та права постійного користування нею. Суперфіціар вправі реалізовувати свої повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою у повному обсязі, але при цьому він повинен попередити суперфіціарія про права третіх осіб на неї (п. 7.2 Договору суперфіцію).
Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1, пункту 8.4. Договору суперфіцію суперфіціар має право володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, наданою під забудову в обсязі, який не перешкоджатиме здійсненню будівельних робіт та вводу об`єкта в експлуатацію суперфіціарієм. Суперфіціарій зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення; приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені Договором суперфіцію, та після підписання акту приймання-передачі земельної ділянки; своєчасно вносити плату за користування земельною ділянкою в порядку та строки, передбачені розділом 4 Договору суперфіцію; повернути земельну ділянку суперфіціару в стані, придатному для її подальшого використання після припинення дії Договору суперфіцію, на умовах і в порядку, встановлених Договором суперфіцію; відшкодувати понесені суперфіціаром збитки відповідно до законодавства України у разі погіршення корисних властивостей земельної ділянки, пов`язаного із зміною її стану, окрім змін внесених внаслідок будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомості на цій земельній ділянці, та втратою земельних насаджень.
Право власності на зведені суперфіціарієм об`єкти нерухомості на земельній ділянці, відповідно до Договору суперфіцію належить суперфіціарію. Суперфіціарій має право володіти, користуватись і розпоряджатись зведеними ним будівлями та спорудами. В разі продажу суперфіціарієм об`єктів нерухомості до його покупця - нового власника переходить право користування земельною ділянкою відповідно до законодавства (п.п. 9.1, 9.2 Договору суперфіцію).
Згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки за Договором суперфіцію від 05.03.2020 суперфіціар передав, а суперфіціарій прийняв спірну земельну ділянку.
ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд" отримало містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва - нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів у межах вулиць Тарасівська, Н. Яремчука та С. Крушельницької в м. Буча Київської області, затверджені начальником відділу містобудування та архітектури Бучанської міської ради №13 від 07.04.2020.
Вважаючи зазначені незаконними рішення Бучанської міської ради від 19.12.2019 №4402-71-VII та від 27.02.2020 №4652-74- VII, а також Договір суперфіцію, позивач звернувся до господарського суду з позовом у цій справі.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спірні рішення Бучанської міської ради прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, а судами не встановлено порушень під час їх прийняття. За висновком судів, Договір суперфіцію відповідає вимогам, встановленим законодавством для даного виду договорів, укладений в межах повноважень, наданих відповідачам пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтями 12, 1021 Земельного кодексу України, статтями 413-417 Цивільного кодексу України, та без порушень статті 134 Земельного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Зокрема, підставою касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, прокурор доводить, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням вимог статей 1-3, 5, 7, 11, 73, 74, 76-79, 86, 236, 237, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України та з неправильним застосуванням до спірних правовідносин положень статей 13, 14, 19, 57 Конституції України, статей 92, 95, 1021, 120, 134, 135 Земельного кодексу України, статей 377, 413 Цивільного кодексу України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
На думку прокурора, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах: від 06.11.2018 і від 17.06.2020 у справі №914/2298/17, від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від 06.10.2020 у справі №504/2797/16-а, а також висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, від 23.11.2016 у справі №916/2144/15, від 25.01.2017 у справі №916/2131/15, від 15.03.2017 у справі №916/2130/15.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, Суд виходить із наступного.
Відповідно до вимог статей 14, 269 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, а суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не приймає і не розглядає позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
При цьому предметом позову є певна матеріальна-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Звертаючись з позовом у цій справі, позивач заявив вимоги до відповідачів про визнання недійсними рішень Бучанської міської ради від 19.12.2019 №4402-71-VII та від 27.02.2020 №4652-74- VII, а також Договір суперфіцію.
Обґрунтовуючи підстави вказаного позову, позивач послався на порушення вимог статей 1021, 134 Земельного кодексу України та статті 413 Цивільного кодексу України, оскільки Договір суперфіцію укладений без проведення торгів, а КП "Бучабудзамовник" як постійний користувач спірної земельної ділянки не мало права розпоряджатися нею шляхом укладення Договору суперфіцію
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Водночас відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених наведеною нормою, є підставою недійсності правочину згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України. Зокрема, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Право користування чужою земельною ділянкою для забудови врегульовано главою 161 Земельного кодексу України. Відповідно до положень частини 1 статті 1021 зазначеного Кодексу право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Наведена норма кореспондується з положеннями статей 413-415 Цивільного кодексу України, згідно з якими власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Власник земельної ділянки має право володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем. Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором, а також має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Статтею 417 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки припинення права користування земельною ділянкою.
Відповідно до положень частини 1 статті 127 Земельного кодексу України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюються на конкурентних засадах (на земельних торгах) у формі електронного аукціону у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.
Так, згідно з частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Статтею 135 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також передбачено, що продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу. Земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора, заявлених з підстав порушення статті 134 Земельного кодексу України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про відсутність порушення вимог зазначеної норми законодавства, оскільки в даному випадку наявний інший суб`єкт речового права - КП "Бучабудзамовник", який визначає необхідність надання такої земельної ділянки під забудову і на якого не поширюються норми частини 1 вказаної статті Кодексу щодо обов`язковості проведення земельних торгів.
Такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли без належного дослідження та надання правової оцінки змісту Договору суперфіцію, із якого вбачається, що він укладений КП "Бучабудзамовник" від імені Бучанської міської ради як власника на підставі рішення №4652-74-VII від 27.02.2020.
Верховний Суд у постанові від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г звернув увагу на те, що наведеними нормами законодавства (статтями 124, 134 Земельного кодексу України) визначено порядок та підстави набуття права на земельні ділянки. Так, згідно з вимогами статті 134 Земельного кодексу України відповідні права на земельні ділянки державної чи комунальної власності набуваються лише на конкурентних засадах (земельних торгах).
З огляду на таке при вирішенні спору щодо законності передання прав на земельну ділянку державної чи комунальної власності в позаконкурентному порядку необхідно дослідити наявність чи відсутність обставин, які визначені законом винятками із загального правила продажу прав на відповідні земельні ділянки виключно на земельних торгах.
Однак, не зважаючи на те, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи дійшли передчасного висновку про непоширення норм частини 1 статті 134 Земельного кодексу України на спірні правовідносини без встановлення обставин, з якими частини 2 і 3 зазначеної норми пов`язують можливість передання прав на таку земельну ділянку без проведення земельних торгів. Наведене свідчить про неправильне застосування судами як першої, так і апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини (зокрема статті 134 Земельного кодексу України), без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
При цьому Суд відхиляє доводи ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд" та Бучанської міської ради про неподібність правовідносин у цій справі до правовідносин у справі №910/4528/15-г, які ґрунтуються на тому, що предметом спору в ній було оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки юридичній особі в оренду з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку. Суд звертає увагу, що положення частини 1 статті 134 Земельного кодексу України встановлюють саме загальний порядок продажу на конкурентних засадах прав на земельні ділянки державної чи комунальної власності (за відсутності передбачених частинами 2, 3 зазначеної норми виняткових обставин). Тобто передбачене вказаною нормою правове регулювання є однаковим для відчуження як права оренди, так і права суперфіцію щодо відповідних земельних ділянок без обмеження кола осіб, що мають намір набути таке право, та цільового призначення земельної ділянки.
Водночас наявність у спірних правовідносинах (на відміну від справи №910/4528/15-г) певного суб`єкта, що має право стати користувачем спірної земельної ділянки з урахуванням її цільового призначення без проведення земельних торгів відповідно до положень частини 2, 3 статті 134 Земельного кодексу України, судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи не встановлена.
З огляду на викладене Суд не бере до уваги доводи ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд" про відсутність підстав для касаційного перегляду судових рішень у цій справі та наявність підстав для закриття касаційного провадження.
Разом з тим зі змісту оскаржуваних судових рішень Суд вбачає, що твердження судів попередніх інстанцій про непоширення на спірні правовідносини частини 1 статті 134 Земельного кодексу України ґрунтується на помилкових висновках, які не відповідають встановленим судами обставинам, положенням земельного законодавства, що регулюють правовідносини щодо постійного користування земельними ділянками та права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), а також висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.06.2020 у справі №914/2298/17.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора, заявлених з підстав відсутності у КП "Бучабудзамовник" права на розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом укладення Договору суперфіцію, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Договір суперфіцію укладений на підставі рішення Бучанської міської ради №4652-74-VII від 27.02.2020 про надання дозволу КП "Бучабудзабудовник" на укладення цього договору та у відповідності до Порядку заключення договорів суперфіцію в місті Буча, затвердженого рішенням Бучанської міської ради від 25.09.2008 №962-39-V. При цьому суді дійшли висновку про відповідність оспорюваних прокурором рішень Бучанської міської ради вимогам закону та про прийняття цих рішень в межах наданих їй повноважень.
У силу статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За вимогами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини 1 статті 10, частин 3, 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад передбачена статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", за вимогами пункту 34 частини 1 якої виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Згідно з наданим у частині 1 статті 2 Земельного кодексу України визначенням земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Глава 15 Земельного кодексу України передбачає можливість користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, на підставі права постійного користування або на підставі права оренди.
У статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою визначено як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди (ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України).
Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України).
Як зазначено в пункті 5.6 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.
На вказане звернув увагу Верховний Суд, зокрема, у постанові від 17.06.2020 у справі №914/2298/17, на яку посилається прокурор у касаційній скарзі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №914/2298/17 з огляду на положення, зокрема, статей 15, 19, 20, 92, 95, 96 Земельного кодексу України наголосила на тому, що належним чином встановлені правовий титул, на підставі якого використовується земельна ділянка, а також цільове призначення цієї земельної ділянки визначають обсяг і характер прав та обов`язків землекористувача щодо використання земельної ділянки.
Однак не врахувавши наведене, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно зазначили про те, що КП "Бучабудзамовник" (як постійний користувач спірної земельної ділянки) визначає необхідність надання такої земельної ділянки під забудову. Такий висновок суперечить викладеним вище правовим нормам щодо повноважень власника та постійного користувача земельної ділянки, які передбачають вирішення питання щодо розпорядження земельною ділянкою, зокрема шляхом укладення договору суперфіцію, її власником та не надають такого права постійному користувачеві (зокрема, статті 92, 1021, 127 Земельного кодексу України, статті 413-415 Цивільного кодексу України, пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
При цьому суди попередніх інстанцій під час розгляду позовних вимог прокурора, заявлених з підстав порушення статті 1021 Земельного кодексу України, статті 413 Цивільного кодексу України, також не надали правової оцінки змісту Договору суперфіцію, що укладений КП "Бучабудзамовник" від імені Бучанської міської ради як власника на підставі рішення №4652-74-VII від 27.02.2020 та передбачає передання спірної земельної ділянки в користування суперфіціаром.
Враховуючи наведене, Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили обставини (з урахуванням змісту Договору суперфіцію, наданого рішенням №4652-74-VII від 27.02.2020 дозволу тощо) стосовно дійсних правовідносин, які склались між учасниками цього спору, зокрема щодо особи, яка передала спірну земельну ділянку в користування ТОВ "Будівельна компанія "Дістріктбуд" на умовах суперфіцію, прав і обов`язків такої особи та, відповідно, не з`ясували дотримання встановленого законом порядку їх реалізації.
Одночасно Суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про визнання недійсним Договору суперфіцію з підстав порушення положень статті 134 Земельного кодексу України та з підстав порушення положень статті 1021 зазначеного Кодексу та статті 413 Цивільного кодексу України, свої висновки обґрунтували суперечливим тлумаченням змісту Договору суперфіцію щодо особи, яка передала ТОВ "Будівельна компанія Дістріктбуд" земельну ділянку для користування з метою будівництва будівель торгівлі.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень Бучанської міської ради від 19.12.2019 №4402-71-VII та від 27.02.2020 №4652-74- VII, суди зазначили, що рада при прийнятті оспорюваних рішень діяла в межах наданих їй повноважень та з дотриманням положень законодавства.
Такого висновку суди дійшли без надання правової оцінки діям Бучанської міської ради з урахуванням положень частини 1 статті 122 Земельного кодексу України, згідно з якою сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, та тієї обставини, що Бучанська міська рада надала дозвіл на укладення Договору суперфіцію щодо земельної ділянки, яка вже перебувала в постійному користуванні КП "Бучабудзамовник", без припинення права постійного користування зазначеної особи на цю земельну ділянку відповідно до статті 141 Земельного кодексу України.
За відсутності встановлення наведених обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що Договір суперфіцію відповідає вимогам, передбаченим Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України для даного виду договорів, та укладений в межах повноважень, наданих відповідачем пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні цього спору неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема статті 92, 134 Земельного кодексу України, не врахувавши висновки щодо їх застосування в подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду, зазначених у касаційній скарзі. Наведене свідчить про обґрунтованість заявленої в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас суди не дотримались вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів.
Тому переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, з урахуванням встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Суд дійшов висновку, що наведені порушення норм процесуального права є підставою для скасування оскаржених судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд