Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 522/19112/17
провадження № 61-112св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), І. В. Литвиненко,
Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Приморський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державне підприємство "Сетам", ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду
від 30 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Гірняк Л. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державного підприємства "Сетам", ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними електронних торгів, акта про проведення торгів, свідоцтва про право власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Приморський ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області), Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними електронних торгів, акта про проведення торгів, свідоцтва про право власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року у справі
№ 522/23775/14-ц стягнуто з неї на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 103 562,30 грн та 5 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди. З метою виконання зазначеного судового рішення видано виконавчий лист від 09 серпня
2016 року № 522/23775/14-ц, за яким 22 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження № 52004888.
Постановою державного виконавця від 04 жовтня 2016 року накладено арешт на все належне їй майно, а саме: Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 51 кв. м, яка належать позивачу на підставі договору довічного утримання від 07 березня 2007 року № 5-397.
24 липня 2017 року відбулися електронні торги з реалізації зазначеного майна, переможцем яких є ОСОБА_3
07 вересня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Міглазовою Ю. О. видано ОСОБА_3 свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та проведено державну реєстрацію права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково та стягнуто з неї на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Під час розгляду справи № 522/23775/14-ц в апеляційному суді встановлено, що їй не було відомо про її розгляд, так само як і не було повідомлено про наявність виконавчого провадження. Наведені обставини свідчать про те, що належна їй частка квартира вибула з її володіння поза її волею.
Зазначала, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, теж свідчить про відсутність волевиявлення на вибуття належного майна з володіння власника.
Посилаючись на наведене та з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 1-7, 50-56, т. 2), просила: визнати недійсними електроні торги, результати яких оформлені протоколом від 24 липня 2017 року № 274105, акт про проведення торгів
від 09 серпня 2017 року, свідоцтво про право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Міглазовою Ю. О.; скасувати рішення про державну реєстрації права власності на спірну частку квартиру, видане на
ім`я ОСОБА_3 за № 369965730 від 07 вересня 2017 року; витребувати
від ОСОБА_3 на її користь спірну частку квартири та визнати за нею право власності на вказане нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсними електронні торги, результати яких оформлені протоколом
від 24 липня 2017 року № 274105, акт про проведені торги від 09 серпня 2017 року, свідоцтво про право власності на Ѕ частку квартири
АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_3 .
Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_3 від 07 вересня 2017 року № 369965730.
Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири
АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірна частка квартири вибула з власності позивача поза її волею, а тому таке майно підлягає поверненню шляхом витребування з володіння ОСОБА_3,
а відновлення прав позивача підлягає шляхом визнання права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 за останньою.
На думку суду першої інстанції, обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним та таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент проведення електронних торгів заочне рішення Приморського районного суду від 21 червня
2016 року, на підставі якого зі ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти на відшкодування майнової та моральної шкоди, не було скасовано. Крім того, суд першої інстанції допустився помилки, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 388 ЦК України, оскільки за приписами частини другої цієї ж статті майно не може бути витребувано у добросовісного набувача у випадку його продажу у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не звернув увагу на підстави позову, внаслідок чого ухвалив незаконне рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.
У квітні 2021 року справа № 522/19112/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на пункт
1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 388 ЦК України, оскільки не враховано правовий висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми права
у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 05 грудня 2018 року
у справі № 522/2202/15-ц. Також скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми статті 388 ЦПК України у випадку, якщо було скасовано рішення суду про стягнення заборгованості, в порядку виконання якого за результатами виконавчого провадження майно було продане шляхом проведення прилюдних електронних торгів.
Зазначає, що фактичні обставини у справах, переглянутих Верховним Судом,
та у цій справі є різними, однак не зважаючи на те, що заочним рішенням Приморського районного суду від 21 червня 2016 року стягнуто заборгованість у грошовому еквіваленті, а не звернуто стягнення на спірну квартиру, таке рішення тим не менш мало наслідком вибуття належної їй частки квартири поза її волею.
Крім того, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Велика Палата
Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,
від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі
№ 569/17272/15-ц зазначала, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідками. Ураховуючи наведене постає необхідність визначити у який спосіб захисту порушених прав позивача слід вважати ефективним.
Так, Велика Палата Верховного Суду за наслідками перегляду справи
№ 910/3907/18 у постанові від 01 жовтня 2019 року вказала, що якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема тому що не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися зобов`язально-правовими засобами захисту права власності та немає необхідності оскаржувати результати електронних торгів. Разом із тим, у постанові
від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі реалізації способу захисту на підставі статті 388 ЦК України без оскарження електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу такий спосіб захисту буде неефективним.
Наведені обставини свідчать про наявність труднощів захисту позивачем свого порушеного права, оскільки у разі відмови у задоволенні позову через неефективність такого способу як визнання недійсними електронних торгів, вона буде позбавлена можливості встановити винну особу та відшкодувати завдані збитки внаслідок відчуження спірної квартири. При цьому у разі задоволення позовних вимог і витребування майна у добросовісного набувача, останній також буде позбавлений ефективної можливості відшкодувати завдані їй збитки.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2021 року ДП "Сетам" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити,
а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що підставою для визнання недійсними електронних торгів є порушення вимог Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року
№ 2831/5 (далі - Порядок), встановлення, що ці порушення вплинули
на результати торгів, а також, що відбулося порушення прав і законних інтересів позивача. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13 березня
2018 року у справі № 911/494/17, від 14 березня 2018 року у справі № 910/1454/17. Натомість позивач, оскаржуючи результати торгів, не зазначила жодного порушення Порядку, впливу таких порушень на результат торгів та порушення своїх інтересів, тоді як єдиною підставою для задоволення своїх позовних вимог вважає скасування заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси
від 21 червня 2016 року.
ДП "Сетам" звертає увагу на те, що рішення суду про стягнення з позивача грошових коштів було скасовано через рік після укладення оспорюваного правочину, а тому станом на дату його вчинення жодних порушень не було.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Cудами встановлено, що заочним рішенням Приморського районного суду
м. Одеси від 21 червня 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено, стягнуто зі
ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 103 562,40 грн та 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди (а. с. 208-212, т. 1).
Постановою державного виконавця Приморського ВДВС м. Одеси від 22 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом
№ 522/23775/14-ц, виданим 21 червня 2016 року на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року (а. с. 64, т. 1).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року залишено без задоволення (а. с. 11, т. 1).
У межах виконавчого провадження 04 жовтня 2016 року державним виконавцем було накладено арешт на все майно, яке належить боржнику ОСОБА_1,
та передане на відповідальне зберігання ОСОБА_2 (а. с. 10, т. 1).
Згідно з реєстром відправлення кореспонденції, яка міститься у виконавчому провадженні, 21 лютого 2017 року державним виконавцем здійснено направлення листа ОСОБА_1 (а. с. 81, т. 1)
Згідно з рецензією на звіт від 28 лютого 2017 року № 2802-1/17 про проведення оцінки вартості майна, 1/2 частка квартири
АДРЕСА_1, яка належить боржнику ОСОБА_1, становить 270 350,00 грн ринкової вартості (а. с. 109-110, т. 1).
Відповідно до реєстру відправлень від 20 березня 2017 року, яка міститься у виконавчому провадженні, державним виконавцем здійснено направлення листа ОСОБА_1 (а. с. 84, т. 1).
31 лютого 2017 року начальником Приморського ВДВС м. Одеси подана
ДП "Сетам" заявка на реалізацію арештованого майна (а. с. 85-86, т. 1).
Відповідно до протоколу про проведення електронних торгів від 24 липня
2017 року № 274105, 24 липня 2017 року була реалізована 1/2 частка квартири
АДРЕСА_1 за ціною продажу у розмірі 195 050, 00 грн
(а. с. 8, т. 1).
Відповідно до акта про проведення електронних торгів від 09 серпня 2017 року, переможцем торгів з реалізації арештованого майна боржника ОСОБА_1 є ОСОБА_3 (а. с. 24-25, т. 1)
16 серпня 2017 року державним виконавцем Приморського ВДВС м. Одеси прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження (а. с. 89-90, т. 1).
07 вересня 2017 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 листопада 2017 року, на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів власником 1/2 частки квартири
АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 (а. с. 40, т. 1)
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року (а. с. 207, т. 1).
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У решті позову відмовлено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржуване рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК Україникожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.
Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту субʼєктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними: електронні торги, результати яких оформлені протоколом від 24 липня 2017 року
№ 274105, акт про проведення торгів від 09 серпня 2017 року, свідоцтво про право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Міглазовою Ю. О.; скасувати рішення про державну реєстрації права власності на спірну частину квартиру на ім`я ОСОБА_3 за № 369965730 від 07 вересня 2017 року; витребувати у ОСОБА_3 на її користь спірну частку квартири та визнати за нею право власності на вказане нерухоме майно.
У цій справі встановлено, що позивач втратила право власності на належне їй майно внаслідок його продажу на електронних торгах у рамках виконавчого провадження на виконання заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року, яким з неї стягнуто грошові кошти.
Разом із тим, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року, яким задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди та стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 103 562,40 грн та 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, було скасовано постановою Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року та ухвалено нове судове рішення
про часткове задоволення позову. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У решті позовних вимог відмовлено.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законом України "Про виконавче провадження" та Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок реалізації арештованого майна), який був чинним на час проведення електронних торгів.
Примусова реалізація заставленого майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю правовідносин (урегульованих Законом України "Про виконавче провадження", ЦК України та іншими нормативно-правовими актами), що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону.
За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.
Відповідно до частини першої статті 650 ЦК Україниособливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовʼязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовʼязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).
Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті655 та частини четвертої статті656 ЦК Україниможна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Таким чином, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (статті203, 215 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 16, статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
У справі, що переглядається, встановлено, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди та стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 103 562,40 грн та 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 21 червня 2016 року залишено без задоволення.
У зв`язку з оскарженням вказаного судового рішення в апеляційному порядку, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року не набрало законної сили та в подальшому постановою Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2
5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У решті позовних вимог відмовлено.
Незважаючи на зазначене, 24 липня 2017 року була реалізована 1/2 частка квартири
АДРЕСА_1 за ціною продажу у розмірі 195 050, 00 грн на виконання судового рішення, що не набрало законної сили, що свідчить про порушення субʼєктивного цивільного права та законних інтересів ОСОБА_1, а томупроведення електронних торгів не може вважатися законним, так само як і прийняття рішення про державну реєстрації права власності на спірну частину квартиру на ім`я ОСОБА_3 .
Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсними електронні торги, результати яких оформлені протоколом від 24 липня 2017 року № 274105, скасування рішення про державну реєстрації права власності на спірну частину квартиру на ім`я ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції на зазначене належної правової уваги
не звернув та помилково вважав, що на момент проведення електронних торгів заочне рішення Приморського районного суду від 21 червня 2016 року, на підставі якого зі ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти на відшкодування майнової та моральної шкоди, не було скасовано, а тому відсутні підстави для визнання електронних торгів недійсними. При цьому суд формально послався на відсутність порушення Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 та інших норм при проведенні електронних торгів.
Колегія суддів наголошує, що виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", яка означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
При цьому системне тлумачення статті 388 ЦК України дає підстави для висновку про те, що в такому випадку законодавець презюмує, що у разі скасування судового акта останній не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Тобто майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, прийнятого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
З огляду на зазначене, встановивши, що спірне майно (1/2 частка квартири АДРЕСА_1 ) вибуло із володіння ОСОБА_1 поза її волею,
а саме: на підставі судового рішення, яке в подальшому скасовано, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позовні вимоги про витребування майна від добросовісного набувача також підлягають задоволенню.
Крім того, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово констатував, що втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (заява N 43768/07)).
Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується.
Особливістю цього спору є те, що оскаржуються результати електронних торгів, проведених на виконання судового рішення про стягнення з позивача 103 532,40 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Разом із тим, відповідно до звіту від 28 лютого 2017 року № 2802-1/17 про проведення оцінки вартості майна, 1/2 частка квартири
АДРЕСА_1, яка належить боржнику ОСОБА_1, становить 270 350,00 грн. Крім того, судове рішення про стягнення з позивача 103 532,40 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди скасовано та постановою Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня
2018 року стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, в іншій частині в задоволенні позову відмовлено. З урахуванням зазначеного, продаж 1/2 частки квартири, що належить боржнику ОСОБА_1 не можна визнати пропорційним заходом до суми боргу.
Враховуючи різницю між сумою боргу позивача, що стягнута з останньої на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та вартістю реалізованої 1/2 частки квартири, яка належала позивачу на праві приватної власності, Верховний Суд з урахуванням необхідності дотримання принципу пропорційності вважає, що вказані вище конкретні обставини справи обмежили права власника квартири та створили для неї надмірний тягар.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду
від 12 лютого 2020 року у справі № 359/9424/17.
Враховуючи наведене, керуючись принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, беручи до уваги те, що позивач внаслідок проведення електронних торгів з продажу належної їй частки квартири понесла непропорційний та надмірний тягар, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними електронних торгів, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна.
Висновки суду першої інстанції у цій частині відповідають принципу справедливості та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача.
Апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення, та доказів, наданих сторонами, і помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про витребування майна, яке ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
З огляду на зазначене, колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги та вважає за необхідне в частині позовних вимог про визнання недійсними електронних торгів, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.
Разом із тим, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, оскільки з урахуванням задоволених позовних вимог в частині визнання недійсними електронних торгів, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та витребування майна, порушені права позивача вже є поновленими.
Таким чином, відсутні правові підстави для скасування постанови апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .