Постанова
Іменем України
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 2608/4065/12
провадження № 61-12042св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб`єкт, дії якого оскаржуються, - старший державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Телейчук Тетяна Олексіївна,
заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Олійника В. І., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог скарги
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову старшого державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Телейчук Т. О. та просив скасувати постанову від 16 жовтня 2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу у виконавчому провадженні ВП № 40481458 з виконання виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва від 01 серпня 2013 року.
В обґрунтування скарги зазначав, що 16 жовтня 2018 року старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Телейчук Т. О. (далі - старший державний виконавець Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Телейчук Т. О.) винесено постанову про повернення виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 1 статті 37 ЗУ "Про виконавче провадження" на підставі заяви стягувача. Постанова винесена з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, оскільки державним виконавцем незаконно було встановлено строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання до 16 жовтня 2021 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 січня 2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову старшого державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Телейчук Т. О. від 16 жовтня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні ВП № 40481458 з виконання виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва від 01 серпня 2013 року за № 2/2608/3477/12.
Суд першої інстанції виходив з того, що у постанові Верховного Суду України від 23 травня 2018 року в справі № 663/2070/15-ц зроблено висновок, що новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред`явлення позову. Відповідно до положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Тобто новий строк для повторного предʼявлення виконавчого документа до виконання після його переривання починає свій перебіг наступного для після переривання строку давності предʼявлення виконавчого документа до виконання.
Зазначення у постанові державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу конкретного строку предʼявлення виконавчого документа до виконання (16 жовтня 2021 року) створює можливості для зловживання стягувачем своїм правом.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 15 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Телейчук Т. О. від 16 жовтня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що після переривання строку пред`явленням виконавчого документа до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Оскільки виконавчий документ перебував на виконанні з 2013 року до моменту його повернення - 2018 року, тобто більше, ніж три роки, цей строк не зараховується і починає свій відлік заново з моменту повернення, що і було враховано виконавцем в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу.
Зазначення державним виконавцем у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу конкретного строку для повторного предʼявлення виконавчого листа до виконання не порушує права боржника, оскільки такий строк визначається законом і при вирішенні питання про повторне відкриття виконавчого провадження виконавець застосовував би строки, визначені Законом України "Про виконавче провадження", а не дату, зазначену в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року та залишити в силі ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 15 січня 2019 року.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, зокрема, неповно дослідив фактичні обставини справи.
Вказував, що відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у звʼязку зі встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Відтак відлік строку для повторного предʼявлення виконавчого документа до виконання після його повернення відраховується з дня повернення виконавчого листа лише у разі, якщо повернення такого виконавчого документа відбулося у звʼязку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення.
У випадку повернення виконавчого документа стягувачу у звʼязку з поданням ним письмової заяви про повернення виконавчого документа перебіг строку для повторного предʼявлення виконавчого документа до виконання розпочинається з наступного дня після предʼявлення його до виконання.
У зв`язку з тим, що Закон України "Про виконавче провадження" не містить норми, на підставі якої має здійснюватися правове регулювання питання відліку строку для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання, повернутого стягувачу на підставі його власної заяви, це надає підстави для застосування аналогії закону, зокрема статті 264 ЦК України.
ОСОБА_2 не визнаний в установленому законом порядку правонаступником стягувача ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", тому суд першої інстанції не порушив норми процесуального права внаслідок незалучення його до розгляду скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали зі Святошинського районного суду м. Києва.
03 грудня 2020 року справа № 2608/4065/12 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 листопада 2012 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 223334203 від 02 квітня 2008 року в розмірі 2 674 505, 86 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на нежиле приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 69,00 кв. м, що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві власності в рівних частках кожному.
30 грудня 2013 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Кузьменко О. В. відкрито виконавче провадження ВП № 40481458 на підставі виданого 01 серпня 2013 року Святошинським районним судом м. Києва виконавчого листа в справі № 2/2608/3477/12 за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки.
16 жовтня 2018 року старшим державним виконавцем Святошинського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Телейчук Т. О. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Вказаною постановою державний виконавець встановив стягувачу строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання до 16 жовтня 2021 р.
Відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд виходив з того, що державний виконавець дотримався вимог статей 12, 37 Закону України "Про виконавче провадження" при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент видачі відповідного виконавчого документа № 2/541/581/14 та пред`явлення його до виконання (30 грудня 2013 року) були врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Згідно пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII), який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).
Частина перша статті 37 Закону № 1404-VIII містить вичерпний перелік обставин, які є підставою для повернення виконавчого документа. Так, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред`явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частини четверта та п`ята статті 12 Закону 1404-VIII).
У постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року в справі № 910/18165/13 зроблено висновок, що "після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року в справі № 804/2721/15, у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року в справі № 2018/6-343/11, в ухвалі Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року в справі № 336/1023/20.
Відповідно до пункту 20 Інструкції з організації примусового виконання рішень (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5) повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VІІІ. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Згідно з частиною п`ятою статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статті 12 цього Закону.
У частині п`ятій статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Наведені положення закону визначають момент, з якого встановлюється строк пред`явлення виконавчого документу до виконання у двох визначених законом випадках.
Разом з тим, зазначеною нормою не виключається та не обмежується переривання строку пред`явлення виконавчого документу до виконання у разі повернення його стягувачу з інших підстав.
Відповідні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року в справі № 913/518/13-г та від 02 грудня 2020 року в справі № 913/869/14.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 з огляду на її безпідставність.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що обрахування строку для повторного подання на виконання виконавчого документа на підставі частини п`ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження", тобто протягом трьох років після його повернення у разі повернення виконавчого листа у зв`язку неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення або наявної заборони на його виконання, не можна застосовувати до випадків повернення виконавчого документа на підставі заяви стягувача, оскільки вони є безпідставними та зводяться до власного тлумачення заявником законодавства України та незгоди з обставинами, встановленими судом в оскаржуваному судовому рішенні.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 не визнаний в установленому законом порядку правонаступником стягувача ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" не приймаються судом до уваги, оскільки аналіз відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчить що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року, яка набрала законної сили, замінено сторону виконавчого провадження на виконання виконавчого листа № 2/2608/3477/12 виданого Святошинським районним судом м. Києва 01 серпня 2013 року відносно ОСОБА_1, а саме: стягувача ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на його правонаступника ОСОБА_2 .
Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.