ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 320/8499/20
адміністративне провадження № К/9901/12071/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Калашнікової О.В., Мартинюк Н.М.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшого лейтенанта ОСОБА_3, Служби безпеки України, Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина 1492), третя особа - Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та скасування рішень, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року, прийняте у складі судді Балаклицького А.І., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Вівдиченко Т.Р. (головуючий), Безименної Н.В., Черпіцької Л.Т.,
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшого лейтенанта ОСОБА_3, Служби безпеки України, в якому просив суд:
1.1. визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо складання довідки про наявність підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду щодо громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та скасувати довідку про наявність підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт № НОМЕР_1 ;
1.2. визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо прийняття постанови від 10.08.2020 та скасувати постанову від 10.08.2020 Служби безпеки України про заборону в`їзду громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт № НОМЕР_1 ;
1.3. визнати протиправними дії начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшого лейтенанта ОСОБА_3 та скасувати рішення начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшого лейтенанта ОСОБА_3 про відмову у перетині державного кордону на в`їзд в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт № НОМЕР_1 .
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 18.08.2020 йому як громадянину Ізраїлю, який має посвідку про постійне проживання в Україні, рішенням начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшим лейтенантом ОСОБА_3 відмовлено у перетині державного кордону на в`їзд в Україну з підстав того, що відносно нього є рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну. Позивач зазначає, що 01.09.2020 йому стало відомо, що начальник першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старший лейтенант ОСОБА_3 при прийнятті рішення від 18.08.2020 про відмову у перетині державного кордону на в`їзд в Україну виконувала доручення Служби безпеки України щодо заборони позивачу перетнути кордон України, а саме постанову від 10.08.2020 про заборону в`їзду в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 . Позивач вважає, що в постанові про заборону в`їзду в Україну від 10.08.2020 відсутні конкретні факти, які б свідчили про вчинення ним суспільно небезпечного діяння, а також відсутня достатня інформація, яка б свідчила про вчинення ним суспільно небезпечного діяння, яке б становило загрозу національній безпеці України або громадському порядку, у зв`язку з чим остання підлягає визнанню протиправною та скасуванню. При цьому, позивач звертає увагу на те, що постанова від 10.08.2020 щодо заборони в`їзду в Україну прийнята з явним порушенням вимог Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 №344, та за відсутності повного встановлення та з`ясування фактичних обставин при їх складанні, що в подальшому призвело до необґрунтованого прийняття на її підставі органами Державної прикордонної служби рішення про відмову у перетині державного кордону на в`їзд в Україну. Наголошує, що наявність оскаржуваних постанови від 10.08.2020 та рішення від 18.08.2020 обмежує право позивача на в`їзд на територію України, а також суттєво обмежує можливості щодо реалізації своїх прав, які закріплені ст. 18 Загальної декларації прав людини, протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.ст. 26, 33 Конституції України.
3. Відповідачі позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином держави Ізраїль, що підтверджується копією паспортного документа № № НОМЕР_1, який видано 20.11.2019.
5. 18.08.2020 у пункті пропуску через державний кордон "Бориспіль" під час здійснення прикордонного контролю на в`їзд в Україну відносно громадянина Ізраїлю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відбулось спрацювання бази даних Державної прикордонної служби України з індексом "Д" - доручення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом.
6. Так, у зв`язку зі збігом інформації про особу, яка перетинає державний кордон, а саме відносно громадянина Ізраїлю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи "Гарт-1" за індексом "Д", було виконано алгоритм дій, передбачений Порядком №535 та у зв`язку з підтвердженням інформації, начальником першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшим лейтенантом ОСОБА_3 відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про прикордонний контроль" прийнято рішення від 18.08.2020 про відмову у перетині державного кордону на в`їзд в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт № НОМЕР_1 .
7. Рішення від 18.08.2020 про відмову у перетині державного кордону на в`їзд в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 було прийнято на підставі постанови Служби безпеки України про заборону в`їзду в Україну від 10.08.2020.
8. Відповідно до вказаної постанови Служби безпеки України від 10.08.2020 заборонено громадянину держави Ізраїль ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1, в`їзд на територію України строком на 3 (три) роки до 10.08.2023.
9. Зі змісту постанови Служби безпеки України від 10.08.2020 про заборону в`їзду в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 слідує, що Службою безпекою України було отримано у встановленому законом порядку дані, згідно з якими ОСОБА_1 перебуває в Україні з метою керівництва злочинною організацією, яка вчинятиме тяжкі чи особливо тяжкі злочини. Крім того, ОСОБА_1 сприятиме зустрічам представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об`єднань злочинних організацій або організованих груп.
10. З урахування зазначеного, Служба безпеки України на виконання статті 2 Закону України "Про Службу безпеки України", з метою своєчасного попередження протиправних проявів, які безпосередньо загрожують життєво важливим інтересам України, для забезпечення національної безпеки України та охорони громадського порядку, а також керуючись ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", Порядком, затвердженим постановою Кабінету міністрів України №280 від 17.04.2013 дійшла висновку, що дії громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 суперечать інтересам забезпечення державної безпеки України.
11. Постанова Служби безпеки України про заборону в`їзду в Україну від 10.08.2020 прийнята на підставі довідки щодо підстав для заборони в`їзду в Україну від 10.08.2020 №14/15760, яка містить гриф обмеження доступу "Для службового користування" та є службовою інформацією оперативного характеру, розголошення якої може призвести до негативних наслідків у сфері забезпечення державної безпеки.
12. Не погоджуючись з такими діями та рішеннями відповідачів, позивач звернувся з цим позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
13. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 23 листопада 2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
14. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята в порядку, визначеному Інструкцією про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 №344 та містить виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, а також повністю відповідає Формі, встановленій у додатку до Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 №344. Вказав, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому довідка про наявність підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 та постанова від 10.08.2020 про заборону в`їзду громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства України. Крім того зазначено, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 18.08.2020 було прийнято правомірно, оскільки на цей час відносно позивача було наявне рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
15. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
16. Нормативними підставами для касаційного оскарження судових рішень в цій справі позивач зазначив пункти 1 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Щодо першої підстави, то заявник пояснив, що апеляційним судом не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2020 року (справа № 815/5194/17) та від 13 травня 2020 року (справа №815/6181/17).
17. Зазначає, що справа має виняткове значення для нього, оскільки ОСОБА_1, якому заборонено в`їзд в Україну строком на 3 роки, має тісні родинні зв`язки в Україні, а саме одружений з громадянкою України ОСОБА_4, яка ІНФОРМАЦІЯ_2 народила доньку позивача ОСОБА_5 .
18. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що застосування судами в оскаржуваних рішеннях ст.13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" як самостійної підстави для прийняття Службою безпеки України рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Ізраїль ОСОБА_1 є неприпустимим та не відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 24 вересня 2020 року (справа № 815/5194/17) та від 13 травня 2020 року (справа №815/6181/17). Так, з вказаних правових позицій вбачається, що застосування ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" повинно здійснюватися одночасно із застосуванням ст.19 Конституції України та норм відповідної Інструкції про порядок прийняття рішення про заборону в`їзду, які кореспондують приписам ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". З урахуванням висновків Верховного Суду, Служба безпеки України як суб`єкт владних повноважень, при прийнятті рішення про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 зобов`язана була мотивувати його у відповідній довідці. Для прийняття Службою безпеки України, як одним із уповноважених органів, зазначених у ч. 3 ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" повинні бути підстави, які викладені в Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 №344.
18.1. Скаржник зазначає, що апеляційний суд безпідставно не застосував при прийнятті рішення норми матеріального права, а саме положення пункту 2 Інструкції № 344 згідно якого, рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України. Крім того, обов`язковою складовою змісту довідки СБУ про наявність підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду згідно підпункту 2 пункту 3 Інструкції № 344 є обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду (викладаються згідно з пунктом 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України).
18.2. Скаржник зазначає, що підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду Службою безпеки України є виключно інформація про факт вчинення, а не ймовірного вчинення, особою суспільно небезпечного діяння, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України та яке віднесено до компетенції СБУ, що має бути викладено у довідці та у постанові, прийнятій на підставі довідки. Разом з тим, у Довідці від 10.08.2020 року № 14/1576 відсутні посилання на конкретну статтю Кримінального кодексу України, що також було встановлено судами попередніх інстанцій. Припущення у довідці та постанові про нібито можливість вчинення позивачем суспільно небезпечних діянь, не містять посилання на жодну зі статей, які відносяться до підслідності СБУ. Встановлені судами обставини, вказують на те, що довідка від 10.08.2020 року № 14/1576 та постанова про заборону в`їзду в Україну не відповідають вимогам Інструкції № 344, а тому з огляду на неправильне застосування ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", незастосування положень Інструкції № 344, ст.19 Конституції України, без урахування висновків Верховного Суду, судами першої та апеляційної інстанції було зроблено помилковий висновок про те, що Служба безпеки України надала суду належні та допустимі докази законності рішення про заборону в`їзду в Україну позивачу.
18.3. Позивач звертає увагу, що оскаржувані рішення були обґрунтовані виключно превентивним заходами, припущеннями та формальними посиланнями на завдання Служби безпеки України в рамках контррозвідувальної діяльності, Проте, Законом України "Про Службу безпеки України" та Законом України "Про національну безпеку" не передбачено порядок прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, якщо це зумовлено контррозвідувальною діяльністю. Служба безпеки України не надала суду належні, допустимі та достатні докази того, що відносно ОСОБА_1 нібито проводилася контррозвідувальна діяльність, контррозвідувальна справа відсутня. Також в матеріалах справи відсутнє доручення Служби безпеки України за індексом "І", в якому повинен зазначатися номер контррозвідувальної справи. Скаржник додає, що відносно однієї особи може бути лише одне з 6 видів доручень, передбачених у п. 5 Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 17 квітня 2013 року. Відносно позивача це було доручення за індексом "Д", що не пов`язане з контррозвідувальною діяльністю. Зазначає, що службовою особою органу Держприкордонслужби України не виконувався алгоритм дій, передбачений у п. 4 Розділу II Порядку дій уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України та контрольних пропускних пунктах в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду за неї осіб, стосовно яких надано доручення, та порядок взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 535 від 23.06.2017 для виконання доручення за індексом "І". Так, судами в оскаржуваних рішеннях було встановлена обставина наявності доручення щодо позивача з індексом "Д" (доручення щодо заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, установленого уповноваженим державним органом), а не з індексом "І" (доручення щодо інформування про факт перетинання державного кордону особами, стосовно яких уповноваженими державними органами проводяться контррозвідувальні або розвідувальні заходи). У дорученні відсутнє посилання на номер контррозвідувальної справи як обов`язковий реквізит доручення згідно з формою затвердженою як додаток до Порядку № 280 від 17.04.2013. Серед правових підстав відсутнє посилання на ЗУ "Про контррозвідувальну діяльність".
18.4. Щодо іншої правової підстави для касаційного оскарження судових рішень в цій справі (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС) позивач зазначив, що всупереч вимог ст. 90 КАС України, судами неповно досліджено доказ - довідку від 10.08.2020 року № 14/15760 на предмет її відповідності не лише підпункту 3 п. 2 Інструкції № 344, а й на предмет інших підпунктів п. 3 вказаної Інструкції, а також не досліджено інші докази, які надавалися позивачем на підтвердження недопустимості доказу - довідки від 10.08.2020 року № 14/15760 - для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 . Крім того зазначає, що всупереч вимог ст. 9, ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 80 КАС України, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції грубо порушено принцип змагальності сторін та право позивача подачу доказів та витребування доказів у разі неможливості самостійно їх надати.
18.5. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції помилково віднесено справу за позовом ОСОБА_1 до справи незначної складності та порушено право позивача на розгляд справи у судовому засідання з повідомленням сторін.
19. Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина 1492) та Служба безпеки України у відзивах на касаційну скаргу вказують на її безпідставність та просять залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.
V. Джерела права й акти їх застосування
20. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Статтею 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
22. Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
23. Згідно з Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1-3 статті 2).
24. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI), у частині третій статті 3 якого закріплено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
25. Приписи статті 13 Закону №3773-VI установлюють підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, відповідно до частини першої якої в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.
26. За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України (частина друга статті 13 Закону №3773-VI).
27. Згідно частини 1 статті 19 Закону України "Про національну безпеку України" від 21.06.2018 року № 2469-VIII (далі - Закон № 2469-VIII), Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.
28. Пунктом 4 статті 1 Закону № 2469-VIII визначено, що державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру.
29. У відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2469-VIII, національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
30. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 року №2229-XII (далі - Закон №2229-XII) Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.
31. На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (стаття 2 Закону №2229-XII).
32. Приписами частини першої статті 5 та пункту 2 частини першої статті 6 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність" від 26 грудня 2002 року №374-IV обумовлено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань, зокрема, щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.
33. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №3773-VI рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.
34. Згідно з пунктом 13 статті 24 Закону №2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
35. Порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи) визначає Інструкція про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Служби безпеки України від 01 червня 2009 року №344, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2009 року за №785/16801 (далі - Інструкція №344), відповідно до абзацу першого пункту 2 якої (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення про заборону в`їзду в Україну особі (далі - рішення про заборону в`їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції Служби безпеки України. За інформацією, одержаною від органу безпеки іноземної держави, рішення про заборону в`їзду приймається в порядку, передбаченому цією Інструкцією та відповідним міжнародним договором України.
36. Пунктом 3 Інструкції №344 передбачено, що у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка, у якій зазначаються: 1) дані про особу, якій передбачається заборонити в`їзд в Україну: прізвище, ім`я, друге ім`я, по батькові (українськими та латинськими літерами), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний телефон; 2) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду (викладаються згідно з пунктом 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України); 3) в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці; 4) пропонований строк заборони в`їзду в Україну особі (від шести місяців до п`яти років); 5) відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в`їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв`язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.
37. Згідно з пунктом 4 Інструкції №344 довідка, підготовлена регіональним органом, направляється на погодження функціональному підрозділу Центрального управління по лінії роботи. Начальник функціонального підрозділу Центрального управління зобов`язаний не пізніше десятиденного строку погодити довідку та повернути її регіональному органу, а якщо правових підстав для прийняття рішення про заборону недостатньо - повернути довідку без погодження з відповідним письмовим обґрунтуванням. Вимога щодо строку погодження довідки не поширюється на випадок, передбачений пунктом 5 цієї Інструкції.
38. Пунктом 6 Інструкції №344 установлено, що на підставі відомостей, викладених у довідці, у функціональному підрозділі Центрального управління, регіональному органі готується постанова про заборону в`їзду в Україну (додаток до Інструкції). Викладення інформації з обмеженим доступом у постанові не допускається.
39. Постанова складається у двох примірниках, які підписуються оперативним співробітником, та погоджуються: у Центральному управлінні - начальником функціонального підрозділу або його заступником; у регіональному органі - начальником органу або його заступником. Примірники постанови затверджуються Головою СБ України або його першим заступником чи заступником відповідно до розподілу функціональних обов`язків. Строк заборони в`їзду в Україну особі обчислюється з дати затвердження постанови. (пункт 7 Інструкції №344).
40. Згідно з пунктом 8 Інструкції №344 перший примірник затвердженої постанови та довідка зберігаються в підрозділі органу, який виніс постанову. Другий примірник постанови, завірений гербовою печаткою, направляється в Департамент контррозвідки Служби безпеки України. Направлення Державній прикордонній службі України доручення щодо заборони в`їзду в Україну особи забезпечується Департаментом контррозвідки Служби безпеки України відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року №280.