ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2021 року
м. Київ
справа № 909/835/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
та представників
Офіса Генерального прокурора: Гребеник І.А.
позивача-1: Бакун А.Ю.
позивача-2: не з`явились,
відповідача: Максим`юк В.Я.
третьої особи-1: не з`явились,
третьої особи-2: Карплюк Л.Р., Шелембин В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Комунального підприємства "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування" та Коломийської міської ради
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2021
та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.12.2020
у справі № 909/835/18
за позовом Заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі:
1) Національної академії аграрних наук України;
2) Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України
до Коломийської міської ради
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру;
2) Комунального підприємства "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування",
про визнання незаконним та скасування рішення міської ради; скасування записів про державну реєстрацію права власності,
В С Т А Н О В И В:
Заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України до Коломийської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Коломийської міської ради № 2931-36/2018-36 від 06.09.2018 "Про землекористування в районі об`їзної дороги", скасування запису про державну реєстрацію права власності за Коломийською міською радою на земельну ділянку площею 510,75 га, кадастровий номер 2610600000:01:001:0009 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27851498 від 10.09.2018 та скасування запису про державну реєстрацію права власності за Коломийською міською радою на земельну ділянку площею 197,09 га, кадастровий номер 2610600000:01:003:0029 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27850840 від 10.09.2018.
Позовна заява мотивована тим, що спірні земельні ділянки з 1956 року постійно знаходилися в користуванні державних установ, правонаступником яких є Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України та відносилися до державної форми власності; спірні земельні ділянки з державної власності в комунальну не передавалися, НААН України від вказаних ділянок не відмовлялося; земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту м. Коломия та не можуть відноситися до земель комунальної власності; зміну меж населеного пункту у встановленому Законом порядку не проведено; оскаржуване рішення прийнято за відсутності позитивного висновку державної землевпорядної експертизи. Таким чином, прийняття Коломийською міською радою оскаржуваного рішення та проведення державної реєстрації за Коломийською міською радою права власності на спірні земельні ділянки суперечить вимогам законодавства.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.12.2020 (колегія суддів у складі: Рочняк О.В. - головуючий, Кобецька С.М., Максимів Т.В.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2021 (колегія суддів у складі: Матущак О.І. - головуючий, Гриців В.М., Зварич О.В.) позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Коломийської міської ради № 2931-36/2018-36 від 06.09.2018 "Про землекористування в районі об`їзної дороги"; скасовано запис про державну реєстрацію права власності за Коломийською міською радою на земельну ділянку площею 510,75 га, кадастровий номер 2610600000:01:001:0009 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27851498 від 10.09.2018; скасовано запис про державну реєстрацію права власності за Коломийською міською радою на земельну ділянку площею 197,09 га, кадастровий номер 2610600000:01:003:0029 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27850840 від 10.09.2018.
Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням Коломийської міської ради №2931-36/2018-36 від 06.09.2018 "Про землекористування в районі об`їзної дороги" вирішено затвердити Коломийській міській раді технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель загальною площею 707,84 га (в тому числі земельна ділянка площею 510,75 га з кадастровим номером 2610600000:01:001:0009 та земельна ділянка площею 197,09 га з кадастровим номером 2610600000:01:003:0029 в районі об`їзної дороги із цільовим призначенням: землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам); зобов`язано міськрайонне управління у Коломийському районі та м. Коломиї Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області внести відомості до Державного земельного кадастру згідно прийнятого рішення/
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.09.2018, міськрайонним управлінням у Коломийському районі та м. Коломиї Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області 07.09.2018 здійснено державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровим номером 2610600000:01:001:0009 площею 510,75 га та кадастровим номером 2610600000:01:003:0029 площею 197,09 га з цільовим призначенням: землі запасу; 10.09.2018 право власності на вищевказані земельні ділянки зареєстровано за Коломийською міською радою з комунальною формою власності.
Згідно з додатком до наказу Міністерства Радгоспів Української РСР №195 від 18.05.1956 "Про передачу радгоспів Міністерства радгоспів УРСР в систему Міністерства сільського господарства УРСР Міністерства промисловості продовольчих товарів УРСР і Міністерства вищої освіти УРСР" відповідно до постанови ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР від 10.05.1956 "Про заходи по поліпшенню роботи науково- дослідних установ по сільському господарству" радгосп "Коломийський" передано Станіславській державній сільськогосподарській дослідній станції Станіславської області.
Відповідно до архівної довідки Державного архіву Івано-Франківської області №0118-34 від 11.02.2005, згідно з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 14.02.1956 №253 на території Станіславської області на базі радгоспу "Коломийський" Міністерства радгоспів УРСР була створена Станіславська державна сільськогосподарська дослідна станція.
Постановою Ради Міністрів Української РСР №112 від 10.03.1983 "Про організацію Івано-Франківської науково-дослідної станції хрестоцвітих культур Міністерства сільського господарства Української РСР" з дозволом Ради Міністрів СРСР від 11.02.1983 створено Івано-Франківську науково-дослідну станцію хрестоцвітих культур Міністерства сільського господарства Української РСР на базі відділу селекції, насінництва і технології вирощування ріпака Науково-дослідного інституту сільського господарства Нечорноземної зони Української РСР і радгоспу "Перемога" Міністерства плодоовочевих господарств Української РСР; передано радгосп "Перемога" з підпорядкуванням Міністерства плодоовочевих господарств УРСР у відання Міністерства сільського господарства УРСР станом на 01.01.1983.
Згідно з наказом Міністерства сільського господарства УРСР № 76 від 23.03.1983 "Про організацію Івано-Франківської науково-дослідної станції хрестоцвітних культур" організовано Івано-Франківську науково-дослідну станцію хрестоцвітних культур на базі відділу селекції, насінництва, і технології вирощування ріпака Науково-дослідного Інституту сільського господарства Нечорноземної зони УРСР; прийнято у встановленому порядку, станом на 1 січня 1983 року землі радгоспу "Перемога" Міністерства плодоовочевого господарства УРСР і створено дослідне господарство "Перемога", підпорядкувавши його дослідній станції.
Згідно з копією технічного звіту №І-8-930 ДСП від 13.06.1985, розробленого Івано-Франківським філіалом республіканського проектного інституту по землевпорядкуванню Укрземпроект на замовлення Івано-Франківської державної сільськогосподарської дослідної станції по перенесенню в натуру проекту внутрігосподарського землевпорядкування Івано-Франківської державної сільськогос-подарської дослідної станції Коломийського району Івано-Франківської області, а також додатками до нього, в т. ч. актів від 05.06.1985 та 07.06.1985, роботи по перенесенню в натуру проекту по дослідній станції виконані в повному обсязі.
Постановою президії Верховної Ради Української РСР "Про статус Української академії аграрних наук" № І370-ХІІ від 29.07.1991 встановлено, що Українська академія аграрних наук є самоврядною організацією, яка входить до складу агропромислового комплексу республіки. Академія діє на основі законів Української РСР та власного статуту і разом з Академією наук Української РСР забезпечує розвиток фундаментальних досліджень, здійснює підготовку наукових кадрів та спеціалістів вищої кваліфікації; закріплено за Українською академією аграрних наук землю, всі основні фонди та інше державне майно, що знаходиться в розпорядженні її установ. Порядок володіння та використання їх визначається виключно президією академії.
Наказом Української академії аграрних наук №103 від 15.04.1992 "Про використання основних та обігових фондів наукових установ, господарств, підприємств та організацій, що входять до складу Української академії аграрних наук" на підставі Закону України "Про основи державної політики в сфері науки й науково-технічної діяльності", Земельного кодексу України та постанови президії Верховної Ради Української РСР "Про статус Української академії аграрних наук" закріплено за науковими установами, господарствами, підприємствами і організаціями землю, будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, техніку та інші основні засоби станом на 1 січня 1992 року згідно з додатком; зобов`язано генеральних директорів науково -виробничих об`єднань, директорам інститутів, дослідних станцій, філіалів, господарств суворо дотримуватися положень Земельного кодексу України, згідно з якими, в т.ч.: не допускається передача у колективну та приватну власність земель наукових і навчальних закладів, дослідних, елітно-насінницьких та насінницьких господарств, забороняється вилучення земель сільськогосподарських та науково- дослідних установ і навчальних закладів для несільськогосподарських потреб, а також вилучення для будь-яких цілей земель дослідних полів, забороняється вилучення земель місцевими органами влади без згоди на те землеволодільця або землекористувача; встановлено, що вилучення земель для різних потреб керівники науково-дослідних установ, господарств та підприємств можуть здійснювати тільки з дозволу президії Академії.
Постановою президії Української академії аграрних наук протокол №13 від 26.11.1998 "Про впорядкування мережі наукових установ Української академії аграрних наук", з метою оптимізації мережі наукових установ УААН, оперативного керівництва, концентрації та більш ефективного використання наявного наукового потенціалу постановлено створити Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва з правом юридичної особи на базі Інституту хрестоцвітих культур, Івано-Франківської державної сільськогосподарської дослідної станції та Прикарпатського відділення Інституту агроекології та біотехнології, які ліквідувати. Організації, які входили до мережі зазначених установ, що ліквідуються, підпорядкувати новоствореному інституту.
Указом Президента України №8/2010 від 06.01.2010 надано Українській академії аграрних наук статус національної та перейменовано її в Національну академію аграрних наук України.
Відповідно до наказу Національної академії аграрних наук України № 69 від 07.09.2010 "Про найменування установ, підприємств та організацій Національної академії аграрних наук України" визначено найменування наукових установ, підприємств та організацій, що входять до сфери управління Національної академії аграрних наук України згідно з додатком; визначено, що установи, підприємства і організації Національної академії аграрних наук України є правонаступниками в частині майна, землі, майнових прав і зобов`язань установ, підприємств і організацій, що входили до відання Української академії аграрних наук.
Згідно з додатком до вищевказаного наказу визначено перелік наукових установ, підприємств та організацій, що входять до складу Національної академії аграрних наук України, в т.ч. Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України (п.240), до мережі якого входять: Коломийська дослідна станція Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України (п.241); державне підприємство "Дослідне господарство "Пядицьке" Івано-Франківського Інституту агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України" (п.242); державне підприємство "Дослідне господарство "Перемога" Івано-Франківського Інституту агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України".
На виконання постанови президії Національної академії аграрних наук від 18.05.2011 (протокол №10) "Про оптимізацію мережі наукових установ НААН, наказом Національної академії аграрних наук України №10 від 25.01.2012 "Про перейменування Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН" перейменовано Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України у Прикарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію, передавши її разом з мережею підприємств у безпосереднє підпорядкування Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України; затверджено найменування дослідної станції: Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України; встановлено, що Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України є науковою бюджетною установою державної форми власності з правами юридичної особи, безпосередньо підпорядковується Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України, діє на підставі свого статуту і є правонаступником майнових та немайнових прав, основних засобів і матеріальних цінностей, землі, майна та зобов`язань Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України.
Також вищевказаним наказом підпорядковано Прикарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України зі збереженням юридичної особи державне підприємство "Дослідне господарство "П`ядицьке" Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України, затвердивши його найменування - державне підприємство "Дослідне господарство "П`ядицьке" Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України та державне підприємство "Дослідне господарство "Перемога" Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України", затвердивши його найменування - державне підприємство "Дослідне господарство "Перемога" Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України"; встановлено, що вказані господарства є юридичними особами державної форми власності, які здійснюють свою діяльність на засадах повного господарського розрахунку, діють на підставі свого статуту, і є правонаступниками землі, майна, майнових та немайнових прав та зобов`язань відповідно державного підприємства "Дослідне господарство "П`ядицьке" Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України" та Державного підприємства "Дослідне господарство "Перемога" Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України".
Наказом Національної академії аграрних наук України №227 від 30.10.2014 "Про підпорядкування Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції та її мережі" прийнятого на виконання постанови президії Національної академії аграрних наук України від 25.09.2014 (протокол №18) "Про зміну підпорядкування Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН":
- виведено Прикарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію Національної академії аграрних наук України разом з державним підприємством "Дослідне господарство "Перемога" Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" та державним підприємством "Дослідне господарство "П`ядицьке" Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" з підпорядкуванням Національної академії аграрних наук України і передано їх в підпорядкування Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України;
- затверджено такі найменування: Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 00704273), державне підприємство "Дослідне господарство "Перемога" Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 25790150), Державне підприємство "Дослідне господарство "П`ядицьке" Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України" (код ЄДРПОУ 31774060);
- встановлено, що Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України є правонаступником землі, майна, майнових та немайнових прав та зобов`язань Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України; Державне підприємство "Дослідне господарство "Перемога" Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України" є правонаступником землі, майна, майнових та немайнових прав та зобов`язань Державного підприємства "Дослідне господарство "Перемога" Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України"; Державне підприємство "Дослідне господарство "П`ядицьке" Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України" є правонаступником землі, майна, майнових та немайнових прав та зобов`язань Державного підприємства "Дослідне господарство "П`ядицьке" Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України".
Постановою президії Національної академії аграрних наук України від 26.02.2014 (протокол №2) "Про затвердження Порядку розгляду Національною академією аграрних наук України земельних питань" затверджено Порядок розгляду Національною академією аграрних наук України земельних питань; визначено, що постанова президії від 21.12.2011 (Протокол № 23) "Про затвердження Порядку надання документів для розгляду питань вилучення земель (припинення права постійного користування на землю) в установах, підприємствах та організаціях, що перебувають у відання НААН" вважати такою, що втратила чинність; постанова президії від 21.12.2011 (протокол № 23) "Про затвердження Положення про комісію з розгляду майнових та земельних питань президії Національної академії аграрних наук України" діє в частині, що не суперечить цій постанові.
Відповідно до розділу 1 Порядку розгляду Національною академією аграрних наук України земельних питань, затвердженого постановою президії НААН від 26.02.2014 (протокол №2), земельні ділянки, які надані у постійне користування Національній академії аграрних наук України та організаціям, що віднесені до її відання, перебувають у державній власності. Порядок володіння, користування та розпорядження земельними ділянками визначається виключно президією в межах визначених повноважень. Президія приймає рішення із земельних питань в межах, визначених законодавством повноважень, в тому числі: надає згоду на вилучення земельних ділянок, надає згоду на встановлення права земельного сервітуту, приймає рішення (надає згоду) на вчинення інших дій, які стосуються земельних відносин, в межах наданих їй повноважень.
Згідно з довідками Головного Управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 02-11/11 від 16.01.2017, №02-11/26 від 22.01.2018, №1051/174-18 від 10.09.2018 "Про кількісні характеристики земельної ділянки, розподілення земель між власниками і користувачами (за даними форми 6 - зем)" по Коломийській міській раді за Прикарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН обліковується земельна ділянка загальною площею 707, 8400 га (в межах населеного пункту), з них: державна власність - 707, 8400 га.
З приєднаної до відзиву на позов Коломийської міської ради копії технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель в районі об`їзної дороги м. Коломиї Івано-Франківської області із цільовим призначенням: землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) вбачається в т.ч.:
- рішенням Коломийської міської ради №2638-32/2018 від 26.04.2018 "Про землекористування в районі об`їзної дороги" надано дозвіл Коломийській міській раді на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель орієнтовною площею 707, 84 га в районі об`їзної дороги із цільовим призначенням: землі сільськогосподарського призначення за рахунок земель міської ради;
- технічну документацію розроблено ТОВ "Геоземкадсервіс" на замовлення Коломийської міської ради;
- згідно з відомостями ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" №767 від 29.08.2018 про склад агровиробничих груп ґрунтів земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею 510,7500 на та 197, 0900 га, розташованих в м .Коломия (район об`їзної дороги), отриманими відповідно до матеріалів ґрунтового обстеження Івано-Франківської обласної сільськогосподарської дослідної станції Коломийського району Івано-Франківської області 1984 року, назва вказаних агровиробничих груп ґрунтів - дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні середньосуглинкові осушені ґрунт (шифр 28 д), дерново опідзолені поверхнево-оглеєні середньосуглинкові ґрунти (шифр 180 д). У примітці цих відомостей вказано, що відповідно до наказу Держкомзему №245 від 06.10.2003 "Про затвердження переліку особливо цінних груп ґрунтів" ґрунти агрогрупи 28д відносяться до особливо цінних ґрунтів";
- матеріали технічної документації містять: висновок Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №19-9-0.331-43/60-18 від 12.07.2018 про погодження документації із землеустрою; висновки відділу архітектури та містобудування Коломийської міської ради №177/16-22 від 07.06.2018, №176/16-22 від 07.06.2018; висновок державної експертизи землевпорядної документації №2178-18 від 30.07.2018 з зауваженнями, які враховано та виправлено, про що зазначено у висновку, який підписано начальником Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області та листі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №0-9-0.0-5367/0/2-18 від 05.09.2018;
- листом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №0-9-0.9-5367/0/2-18 від 05.09.2018 технічну документацію із землеустрою та висновок державної землевпорядної експертизи повернуто із відміткою про усунення зауважень технічної документації.
Ухвалою Івано-Франківської обласної ради народних депутатів ХХІ скликання від 30.10.1990 "Про земельну реформу в Івано-Франківській області" погоджено землевпорядні матеріалами, які прийняли районні і міські Ради народних депутатів про визначення меж та закріплення територій місцевих Рад в розрізі усіх населених пунктів області і затверджено уточнені площі та склад основних земельних угідь по районах та містах обласного підпорядкування згідно з додатком № 1.
Відповідно до додатку №1 до вищевказаної ухвали та експлікації земель, що передаються в розпорядження Коломийській міській раді в межах компетенції, загальна площа Коломийської міської ради складає 4084 га, в тому числі площа населеного пункту 2978 га.
Як вбачається з акта перевірки Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки №317/0/92-18-ДК/370/АП/09/01-18 від 04.04.2018, згідно з даних державної статистичної звітності з кількістю обліку земель станом на 01.01.2016 за Прикарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України на території Коломийської міської ради обліковується земельна ділянка загальною площею 707, 8400 га, з них: ріллі 681,0 га, 4,0 га сіножаті, 2, 8400 га під господарськими будівлями та дворами, (в межах населеного пункту), у тому числі земельні ділянки загальною площею 564, 372 га, щодо яких постановою президії НААН України від 25.09.2014 (Протокол № 18) Про вилучення землі із землекористування ДП ДГ "П`ядицьке" надано згоду на вилучення з користування ДП ДГ "П`ядицьке" Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України та передачу у постійне користування Прикарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України. Головним управлінням Держгеокадастру у Івано-Франківській області, відповідно до повноважень визначених частиною четвертою статті 122 Земельного Кодексу України, накази про передачу земельних ділянок у постійне користування Прикарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України не приймалися. Згідно з відомостями Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, похідне право на вказані земельні ділянки за Прикарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України не зареєстровано.
На підтвердження права постійного користування Івано-Франківською обласною сільськогосподарською дослідною станцією Коломийського району Івано-Франківської області землями в районі об`їзної дороги м. Коломиї, Прикарпатською ДСДС надано Агрохімічний паспорт поля Івано-Франківської обласної сільськогосподарської дослідної станції, виготовлений у 1982 році Івано-Франківською обласною проектно- розвідувальною станцією хімізації сільського господарства та картограму Івано-Франківської обласної сільськогосподарської дослідної станції Коломийського району Івано-Франківської області, складену на основі матеріалів ґрунтового обстеження 1974 року, відкоректованих у 1984 році.
Відповідно до довідки відділу архітектури та містобудування Коломийської міської ради №48/16-20 від 14.11.2018, земельні ділянки з кадастровими номерами 2610600000:01:001:0009 та 260600000:01:003:0029 згідно генеральних планів міста Коломиї 1975, 1999, 2014 років на всіх кресленнях розташовані у межі міста.
За результатами проведеної в рамках справи земельно-технічної експертизи, судовим експертом 25.06.2020 складено висновок №32/19-22, відповідно до якого:
- земельна ділянка за кадастровим номером 2610600000:01:001:0009 накладається на земельні ділянки Відділу № 2 польової сівозміни № 2, що надані відповідно до постанови президії Верховної Ради Української РСР від 29.07.1991 в постійне користування Прикарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України згідно з Проектом внутрішньогосподарського землеустрою 1985 року (з графічними матеріалами), що затверджений виконавчим комітетом Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 21.01.1986 за № 26 та Технічного звіту по перенесенню в натуру проекту внутрігосподарського землевпорядкування 1985 (з графічними матеріалами);
- земельна ділянка за кадастровим номером 260600000:01:003:0029 накладається на земельні ділянки відділу № 2 польової сівозміни № 2, що надані відповідно до постанови президії Верховної Ради Української РСР від 29.07.1991 в постійне користування Прикарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України згідно з Проектом внутрігосподарського землеустрою 1985 року за № 26 та технічного звіту по перенесенню в натуру проекту внутрігосподарського землевпорядкування 1985 (з графічними матеріалами).
Судами обох інстанцій встановлено, що фактично експерт не встановлював правонаступництво позивача у справі, а на підставі проекту внутрішньогосподарського землеустрою 1985 року та технічного звіту по перенесенню в натуру проекту внутрігосподарського землевпорядкування 1985 року зробив висновок про накладення земельних ділянок за кадастровими номерами 2610600000:01:001:0009 та 260600000:01:003:0029 на земельні ділянки відділу № 2 польової сівозміни № 2, що надані відповідно до постанови Президії Верховної Ради Української РСР від 29.07.1991 в постійне користування Прикарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України.
КП "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування" надано до матеріалів справи копію довідки Коломийського міського відділу земельних ресурсів від 12.01.2000, відповідно до якої в користуванні Коломийської дослідної станції знаходяться землі загальною площею 724 га; довідку відділу Держкомзему у м. Коломиї Головного управління Держкомзему в Івано-Франківській області від грудня 2012 року, відповідно до якої за Коломийською дослідною станцією Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України обраховується загальна площа землі 707, 84 га; довідку відділу Держкомзему у м. Коломиї Головного управління Держкомзему в Івано-Франківській області від 16.01.2009, згідно з якою за Коломийською дослідною станцією землі не зареєстровано, а згідно статистичної форми 6-зем до земель сільськогосподарських науково-дослідних установ відноситься "Державна сільськогосподарська станція", за якою зареєстровано площу 707, 84 га.
Відповідно до статуту Національної академії аграрних наук України, затвердженого 07.04.2016 загальними зборами НААН, Національна академія аграрних наук України - це самоврядна наукова організація, заснована на державній власності, що є державною організацією, створеною як неприбуткова державна бюджетна установа. НААН є правонаступником Української академії аграрних наук, яка заснована постановою Ради Міністрів УРСР від 22.09.1990.
Майновий комплекс НААН складається з усіх матеріальних та нематеріальних активів, які перебувають на балансі НААН і наукових та інших установ, підприємств та організацій, що перебувають у її віданні, закріплені державою за НААН в безстрокове користування або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів, одержаних в результаті фінансово-господарської діяльності, чи набуті іншим шляхом, не забороненим законом.
Використання державного майна, переданого Національній академії аграрних наук України, здійснюється з урахуванням норм Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" та чинного законодавства. НААН, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника таких об`єктів, ефективно їх використовує та розпоряджається у межах, визначених законодавством.
НААН відповідно до законодавства та цього статуту користується основними фондами, переданими їй державою у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності, а також обіговими коштами та земельними ділянками, що надаються їй у постійне користування або в оренду відповідно до земельного законодавства. Відчуження нерухомого майна наукових та інших установ, підприємств та організацій, що перебувають у віданні НААН, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Вилучення земельних ділянок наукових установ, організації підприємств НААН та припинення права постійного користування ними може здійснюватися лише за згодою Президії НААН, відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення та припинення права постійного користування земельними ділянками наукових установ, підприємств та організацій НААН, що віднесені до особливо цінних земель, допускається лише для розміщення на них об`єктів, що визначені Земельним кодексом України та в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до статуту Прикарпатської державної сільськогосподарської станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України, затвердженого президентом НААН України 15.02.2018, Станція є державною, бюджетною, неприбутковою, науковою установою. Наукова установа є правонаступником Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України згідно з постановою президії НААН від 25.09.2014 (протокол № 18) "Про заміну підпорядкування Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН", наказом НААН України № 227 від 30.10.2014 "Про підпорядкування Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції та її мережі".
Наукову установу створено на базі Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, яку у свою чергу було створено наказом НААН України № 174 від 16.12.2013 "Про перепідпорядкування Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції та її мережі".
Прикарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію НААН України створено на базі Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України шляхом виведення її з підпорядкування Інституту сільського господарства НААН і передачі в безпосереднє підпорядкування НААН України (наказ НААН № 174 від 16.12.2013).
Прикарпатська державна сільськогосподарська станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України була створена згідно з постановою президії НААН від 18.05.2011 (протокол № 10) "Про оптимізацію мережі наукових установ Національної академії аграрних наук України" та наказу НААН № 10 від 25.01.2012 "Про перейменування Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН".
У 2011 році, на виконання постанови президії НААН від 18.05.2011 (протокол № 10) "Про оптимізацію мережі наукових установ Національної академії аграрних наук України", до складу Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН згідно з наказом НААН № 267 від 25.10.2011, введено як структурний підрозділ, без права юридичної особи, Коломийську дослідну станцію Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН.
Вказаний інститут був перейменований згідно з наказом НААН № 69 від 07.09.2010 "Про найменування установ, підприємств та організацій НААН" з Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук на Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва Української академії аграрних наук, який створений згідно наказу УААН № 29 від 25.02.1999 та є правонаступником Інституту хрестоцвітних культур УААН (наказ УААН № 14 від 27.01.1192), який в свою чергу є правонаступником Івано-Франківської науково-дослідної станції хрестоцвітних культур (наказ Міністерства сільського господарства УРСР № 76 від 23.03.1983).
Прикарпатська державна сільськогосподарська станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України безпосередньо підпорядкована Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України.
Наукова установа перебуває у віданні НААН України як органу управління державним майном. Наукова установа заснована на державній власності. На балансі наукової установи знаходиться майно, закріплене за нею Академією на праві оперативного управління, придбане за рахунок коштів, загального або спеціального фондів Державного бюджету. За науковою установою закріплені земельні ділянки, які використовуються для забезпечення наукової діяльності установи та надані їй на праві постійного користування, що посвідчується у встановленому законом порядку. Вилучення земельних ділянок та припинення права постійного користування ними може здійснюватися лише за згодою президії Академії відповідно до Земельного кодексу України.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні земельні ділянки належать до особливо цінних земель державної форми власності, закріплені за Національною академією агарних наук України, в установленому ст. 150 ЗК України порядку у землекористувача не вилучались, а також відсутні докази добровільної відмови від права постійного користування земельними ділянками НААН України. Вказані обставини свідчать про те, що спірне рішення Коломийської міської ради суперечить актам цивільного законодавства, порушує права Національної академії аграрних наук України щодо володіння, користування чи розпорядження належним їй земельними ділянками. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням стандарту доказування "вірогідності доказів", подані прокурором докази щодо підтвердження факту належності спірних земельних ділянок до особливо цінних земель державної форми власності та які закріплені за Національною академією агарних наук України, дозволяє суду дійти висновку, що такий факт скоріше був (мав місце), аніж не був.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Комунальне підприємство "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що позивачі у справі можуть самостійно здійснювати процесуальні права та обов`язки, а тому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті. Крім цього, позовна заява буда подана через 1 день після направлення повідомлення про необхідність захисту інтересів держави на адреси НААН України та Прикарпатської ДСДС, і такий строк не є "розумним" в контексті висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, відповідно до якого прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. До того ж спірним є питання віднесення НААН України та Прикарпатської ДСДС до суб`єктів владних повноважень, а прокурором не обґрунтовано підстав для представництва ним державних інтересів в особі наукових установ, які є окремими юридичними особами. Крім цього, у справі відсутні докази та обґрунтування порушення прав та інтересів як НААН України, так і Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН. Скаржник зазначає, що документально підтверджених відомостей про те, що Прикарпатська ДСДС є правонаступником Станіславської державної сільськогосподарської дослідної станції та Івано-Франківської державної сільськогосподарської дослідної станції позивачами не надано, а також не доведено жодними доказами наявність законного та документально підтвердженого права користування спірними земельними ділянками у Прикарпатської ДСДС чи будь-якої іншої установи Національної академії аграрних наук України. Матеріалами справи підтверджено розташування спірних земельних ділянок в межах міста Коломиї, починаючи з 1957 року. Висновок експерта за результатами проведеної земельно- технічної експертизи від 25.06.2020 №32/19-22 не узгоджується з доказами, наявними в матеріалах справи, відтак не може вважатися допустимим та достовірним доказом.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: 1) від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 905/2304/18, від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 04.10.2018 у справі № 911/2740/17 (стосовно доведення наявності підстав представництва прокурором відповідних інтересів держави); 2) від 23.10.2018 у справі № 903/857/17, від 28.05.2020 у справі № 917/750/19, від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 28.05.2020 у справі № 917/750/19 (стосовно наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу як однієї з умов для задоволення позову); 3) від 05.08.2019 у справі № 920/691/18, від 12.12.2018 у справі № 372/5653/13-ц, від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16, від 16.01.2020 у справі № 916/2675/15 (стосовно наявності доказів закріплення конкретних земельних ділянок за позивачами).
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.07.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 01.07.2021.
Також не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Коломийська міська рада звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Ухвалою Верховного Суду від 11.06.2021 касаційну скаргу Коломийської міської ради залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 01.07.2021 від Заступника керівника Івано-Франківська обласної прокуратури надійшов відзив на касаційні скарги КП "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування" та Коломийської міської ради, у якому він просить відмовити у їх задоволенні та залишити оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на правильність викладених в них висновків та помилковість доводів скаржників.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 01.07.2021 від позивачів надійшли відзиви на касаційну скаргу КП "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування", у яких вони просять відмовити у її задоволенні та залишити оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на правильність викладених в них висновків та помилковість доводів скаржника.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2021 відкладено розгляд касаційної скарги Комунального підприємства "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування" на 27.07.2021.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою Коломийської міської ради з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, розгляд касаційних скарг Комунального підприємства "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування" та Коломийської міської ради об`єднано в одне касаційне провадження, призначено розгляд скарги на 27.07.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 20.07.2021.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що позивачі у справі можуть самостійно здійснювати процесуальні права та обов`язки, а тому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті. Крім цього, позовна заява буда подана через 1 день після направлення повідомлення про необхідність захисту інтересів держави на адреси НААН України та Прикарпатської ДСДС, і такий строк не є "розумним" в контексті висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, відповідно до якого прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. До того ж спірним є питання віднесення НААН України та Прикарпатської ДСДС до суб`єктів владних повноважень, а прокурором не обґрунтовано підстав для представництва ним державних інтересів в особі наукових установ, які є окремими юридичними особами. Також судом апеляційної інстанції застосовано ст.ст. 92, 116, 125 Земельного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.08.2019 у справі № 920/691/18. При цьому у позивачів відсутні правовстановлюючі документи на право постійного користування спірними земельними ділянками та рішення органу місцевого самоврядування про надання спірних земельних ділянок у постійне користування вказаним юридичним особам. Крім цього, у справі відсутні докази та обґрунтування порушення прав та інтересів як НААН України, так і Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН. Також у справі відсутні докази, що Прикарпатська ДСДС є правонаступником Станіславської державної сільськогосподарської дослідної станції та Івано-Франківської державної сільськогосподарської дослідної станції позивачами не надано. Висновок експерта за результатами проведеної земельно- технічної експертизи від 25.06.2020 №32/19-22 не узгоджується з доказами, наявними в матеріалах справи, відтак не може вважатися допустимим та достовірним доказом. Також судами не враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.09.2020 у справі № 6/88-Б-05, стосовно застосування ст. 92 Земельного кодексу України, і позивачі на набували у визначеному законодавством порядку право постійного користування спірними земельними ділянками.
Відповідачем вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: 1) від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 15.12.2020 у справі № 904/82/19 (стосовно доведення наявності підстав представництва прокурором відповідних інтересів держави); 2) від 05.08.2019 у справі № 920/691/18 (стосовно наявності доказів закріплення конкретних земельних ділянок за позивачами та наявності порушеного права); 3) від 23.10.2018 у справі № 903/857/17, від 28.05.2019 у справі № 917/750/19 (стосовно наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу як однієї з умов для задоволення позову); 4) від 30.09.2020 у справі № 6/88-Б-05, стосовно застосування ст. 92 Земельного кодексу України.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 27.07.2021 від Національної академії аграрних наук України надійшов відзив на касаційну скаргу Коломийської міської ради, у якому представник просять відмовити у її задоволенні та залишити оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на правильність викладених в них висновків та помилковість доводів скаржника.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг, з огляду на таке.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
В обґрунтування відсутності підстав для здійснення представництва прокурором інтересів держави в особі позивачів КП "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування" у своїй касаційній скарзі посилалось на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 905/2304/18, від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 04.10.2018 у справі № 911/2740/17, а Коломийська міська рада у своїй касаційній скарзі - на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 15.12.2020 у справі № 904/82/19.
Так статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів влади, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Відповідний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Таким чином у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора.
Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 905/2304/18.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.
При цьому обставини дотримання прокурором установленої частинами 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 15.12.2020 у справі № 904/82/19.
З висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у підпунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, слідує, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Так судами обох інстанцій встановлено, що на виконання ст. 53 ГПК України і ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави в особі позивачів - Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної дослідної станції інституту сільського господарства Карпатського регіону, які протягом тривалого часу (2016-2018 роки) не вживали заходів щодо проведення інвентаризації особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та оформлення права постійного користування землею, що в свою чергу призвело до непоодиноких фактів вилучення з державної власності особливо цінних земель; не надавали пропозицій та заперечень до проекту генерального плану м. Коломия, згідно з яким на земельних ділянках №2610600000:01:001:0009 та №2610600000:01:003:0029 передбачено здійснення садибної та громадської забудови, і як наслідок прийняття Коломийською міською радою оспорюваного рішення №2931-36/2018-36 від 06.09.2018.
Верховний Суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. При цьому обставини здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави позивачами є оцінкою доказів та фактичних обставин справи, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції, оскільки відповідно до ст. 300 ГПК України Верховний Суд позбавлений права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
В свою чергу, колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, відповідно до якого проміжок часу, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав до органу, уповноваженого на виконання функцій держави, та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Посилання скаржників на те, що прокурором не дотримано розумного строку щодо можливого реагування позивачами на виявлені порушенні інтересів держави, оскільки з моменту отримання повідомлення про намір прокуратурою подати позов до суду та його поданням пройшов 1 день Верховним Судом не приймаються в якості підстави для скасування оскаржуваної постанови, оскільки застосований скаржником підхід розуміння "розумного строку" є занадто формалізованим та таким, що не охоплює усіх особливостей цього спору. Критерій "розумності", який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначається з урахуванням великого кола чинників. У вказаному Верховний Суд звертається до власного висновку, викладеного у постанові від 22.04.2021 у справі № 911/1104/20.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що судами обох інстанцій не досліджено питання віднесення НААН України та Прикарпатської ДСДС до суб`єктів, передбачених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", якою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
При цьому у п.п. 6.21 та п. 6.22 постанови від 04.10.2018 у справі № 911/2740/17 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, оскільки при розгляді справи було встановлено, що ННЦ "ІЗ НААН" та ДП "ДГ "Чабани" ННЦ "ІЗ НААН" не є органами державної влади, органами місцевого самоврядування чи іншими суб`єктами владних повноважень, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження.
Таким чином, не встановивши, з урахуванням актуальної судової практики, до яких суб`єктів, передбачених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відносяться НААН України та Прикарпатської ДСДС (органи державної влади, органи місцевого самоврядування чи інші суб`єкти владних повноважень), суди обох інстанцій дійшли передчасного висновку про підтвердження прокурором дотримання вимог ст. 23 вказаного Закону. При цьому вказана обставина повинна бути встановлена на підставі оцінки відповідних доказів, чого судами попередніх інстанцій зроблено не було, а Верховний Суд не неділений такими повноваженнями в силу меж перегляду справи в касаційній інстанції, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Що ж до доводів скаржників стосовно порушення судами ст.ст. 92, 116, 125 Земельного кодексу України та неврахування Верховного Суду, викладених у постановах від 05.08.2019 у справі № 920/691/18, від 12.12.2018 у справі № 372/5653/13-ц, від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16, від 16.01.2020 у справі № 916/2675/15 та від 30.09.2020 у справі № 6/88-Б-05, колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з постанови Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 920/691/18, Державне підприємство "Дослідне господарство "Іскра" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" (далі - ДП "Іскра") та Державне підприємство "Дослідне господарство агрофірма "Надія" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" (далі - ДП "Надія") звернулись до суду з позовом до Комунального підприємства "Архітектурно-планувальне підприємство" Роменської районної ради Сумської області та Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, в якому просили, з урахуванням заяви про закриття провадження у справі в частині позовних вимог та заяви про уточнення позовних вимог, визнати за ДП "Іскра" право постійного користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням 01.09 для дослідних і навчальних цілей, загальною площею 3111,3749 га, що знаходяться на території Перехрестівської сільської ради Роменського району Сумської області; визнати за ДП "Надія" право постійного користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням 01.09 для дослідних і навчальних цілей, загальною площею 3944,2297 га, що знаходяться на території Перехрестівської сільської ради Роменського району Сумської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі створені наказом Української академії аграрних наук від 13.12.1991 №303 "Про перейменування радгоспу імені Леніна Сумської державної сільськогосподарської дослідної станції" і згідно з положеннями Статутів позивачів, земельні ділянки, які надані їм у постійне користування для розміщення об`єктів, здійснення науково-дослідної та господарської діяльності, виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння, вирощування садивного матеріалу сільськогосподарських культур, кормів для племінних тварин і пропаганди ведення товарного сільськогосподарського виробництва, визначених Статутом Академії та Статутом позивачів є державною власністю. Вилучення земельних ділянок підприємства може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії аграрних наук України (далі - НААН України) відповідно до норм діючого законодавства.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у позові суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність доказів передачі спірних земельних ділянок позивачам у порядку правонаступництва, оскільки у різних актах передачі земельних фондів зазначені різні площі земельних ділянок, що передавалися від одного підприємства до іншого, та недоведеність факту проведення реєстрації права постійного користування земельними ділянками юридичними особами, правонаступниками яких є позивачі.
Залишаючи без змін оскаржувані судові рішення Верховний Суд зазначив, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено відсутність державних актів на право постійного користування земельними ділянками як у ДП "Іскра", ДП "Надія" так і у підприємств, правонаступниками яких вони є. Крім того, судами встановлено, що рішення про надання спірних земельних ділянок в постійне користування ДП "Іскра" та ДП "Надія" в порядку встановленому Земельним кодексом України на час звернення з позовом до суду не приймались, вказане підтверджується встановленими обставинами щодо неодноразового звернення позивачів до відповідача з клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування. При цьому дослідивши доводи позивачів про те, що згідно з ч. 3 ст. 6 Земельного кодексу України у редакції 1990 року у постійне володіння земля надається колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям для ведення сільського та лісового господарства, суди ж дійшли обґрунтованого висновку про те, що документи надані позивачами та до матеріалів справи, які на їх переконання підтверджують порядок передачі земельних ділянок від попередніх землекористувачів до правонаступників, якими у кінцевому результаті є позивачі не можуть вважатися належними і допустимими доказами, оскільки не дають змоги встановити, що саме спірні земельні ділянки передавались у порядку правонаступництва, у зв`язку із зазначенням різних площ земельних ділянок у різних актах передачі земельних фондів, що передавалися від одного підприємства до іншого, а подані документи не доводять факту правонаступництва УААН після елітно-насіннєвого радгоспу ім. Леніна чи елітно-насіннєвого радгоспу "Іскра". Крім того, до копії наказу від 15.04.1992 №103 не надано додаток, передбачений пунктом 2 цього наказу, з якого можна було б встановити, які саме землі перейшли у користування УААН.
Таким чином, правовідносини у справах № 909/835/18 та № 920/691/18 є різними за предметом позову, встановленими фактичними обставинами справи та датою, з яких позивачі вважали наявним право користування відповідними земельними ділянками, і, як результат - застосовним законодавством. Водночас колегія суддів звертає увагу, що у справі № 920/691/18 Верховний Суд зазначив як про відсутність державних актів на право постійного користування земельними ділянками як у ДП "Іскра", ДП "Надія" так і у підприємств, правонаступниками яких вони є, так і про відсутність рішення про надання спірних земельних ділянок в постійне користування ДП "Іскра" та ДП "Надія".
Щодо правовідносин у справі № 6/88-Б-05, у якій Верховним Судом винесено постанову від 30.09.2020, то у вказаній справі керуючий санацією ВАТ "Трест "Генічеськагробуд" звернувся до господарського суду з позовом до Щасливцевської сільської ради з вимогою про визнання незаконним та скасування рішення Щасливцевської сільської ради від 12.06.2019 № 1662 "Про припинення права користування ВАТ "Трест "Генічеськагробуд" земельною ділянкою площею 9,7391 га, розташованої за адресою с. Генічеська Гірка, вул. Набережна, 32, кадастровий номер 6522186500:11:004:0296, та визнання таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею серії І-ХС № 001868, виданий 20.09.1995 Генічеською районною Радою народних депутатів Генічеського району Херсонської області. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вилучення земельної ділянки відбулось з порушенням вимог статей 12 та 144 ЗК України, оскільки сільські ради не наділені повноваженнями на припинення права постійного користування земельними ділянками.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено повністю. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб. Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. В свою чергу, ВАТ "Трест "Генічеськагробуд" було створено рішенням Регіонального відділення по Херсонській області Фонду державного майна України № 910 від 25.07.1996 шляхом перетворення державно-кооперативного проектно-промислово-будівельного треста "Генічеськагробуд" у відкрите акціонерне товариство згідно з декретом Кабінету Міністрів України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" № 51 від 17.05.1993. Отже саме ВАТ "Трест "Генічеськагробуд" є правонаступником державного треста "Генічеськагробуд", якому в 1995 році була надана земельна ділянка та виданий державний акт на право постійного користування. В процесі реорганізації шляхом перетворення через акціонування, 08.08.1996 було зареєстровано ВАТ "Трест Генічеськагробуд" та внаслідок правонаступництва до позивача перейшло право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою згідно з актом на право постійного землекористування серія І-ХС № 001868 від 20.09.1995.
Таким чином, правовідносини у справах № 909/835/18 та № 6/88-Б-05 є різними за встановленими фактичними обставинами справи та датою, з яких позивач вважав наявним право користування відповідними земельними ділянками, і, як результат - застосовним законодавством.
У справі № 916/2675/15 (постанова Верховного Суду від 16.01.2020) боржник в особі арбітражного керуючого просив: визнати за боржником право користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебувають в межах координат, встановлених технічною документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користуванні боржника на земельні ділянки для виробництва оригінального елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур та саджанців, вирощування племінного молодняка худоби та птиці на території Щербанської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (Книга 2), яка розроблена ДП "Одеський інститут землеустрою" в 2011 році на підставі договору № 1063 від 15.06.2010; визнати недійсними та скасувати 63 накази "Про надання дозволу на розробку документації із землеустрою" щодо 63 земельних ділянок, що видані відповідачем-1 з травня по серпень 2016 року (Накази-63); визнати недійсними та скасувати 48 наказів відповідача-1 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення" щодо 48 земельних ділянок (далі- Накази-48) та 12 наказів відповідача-1 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у постійне користування" щодо 12 земельних ділянок (далі - Накази-12), що видані з липня по листопад 2017 року; скасувати реєстрацію права постійного користування відповідача-2 10 земельними ділянками; скасувати реєстрацію права постійного користування відповідача-3 2 земельними ділянками; скасувати реєстрацію права власності 17 фізичних осіб на 17 земельних ділянок площею 2000 га кожна.
Місцевий господарський суд ухвалою задовольнив заяву боржника в особі керуючого санацією про визнання права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, визнання недійсними та скасування наказів відповідача-2, скасування державної реєстрації речових прав; визнав за боржником право користування Земельними ділянками; визнав недійсним та скасував Накази-63 відповідача-1; визнав недійсними та скасував Накази-48 та Накази-12 відповідача-1; скасував записи про державну реєстрацію права постійного користування відповідача-2 10 земельними ділянками; скасував записи про державну реєстрацію права постійного користування відповідача-3 2 земельними ділянками; скасував записи про державну реєстрацію права власності 17 фізичних осіб на 17 земельних ділянок площею 2000 га кожна.
Апеляційний господарський суд скасував ухвалу місцевого господарського суду та задовольнити частково заяву боржника в особі керуючого санацією про визнання права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, визнання недійсними та скасування наказів відповідача-2, скасування державної реєстрації речових прав: визнав недійсним і скасував Накази-63 відповідача-1; визнав недійсними та скасував Накази-48 та Накази-12 відповідача-1; скасував записи про державну реєстрацію права постійного користування відповідача-2 10 земельними ділянками; скасував записи про державну реєстрацію права постійного користування відповідача-3 2 земельними ділянками; скасував записи про державну реєстрацію права власності 17 фізичних осіб на 17 земельних ділянок площею 2000 га кожна. В решті заяву залишив без задоволення.
Спір у справі № 916/2674/15 стосувався земельних ділянок, що перебувають у складі єдиного земельного масиву, право постійного користування на який як на одну земельну ділянку, за ствердженням боржника, набуте за рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих "Про відвід землі в постійне користування колгоспам на території Роздільнянського району Одеської області (Народний комісаріат шляхів сполучення) від 15.09.1944. Залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, Верховний Суд дійшов висновків, що за змістом норм статей 1, 2, 3, 157, 158, 159, 163, 167, 168 Земельного кодексу УРСР, що затверджений постановою Всеукраїнського центрального виконкому 29.11.1922, що був чинний на час ухвалення 15.09.1944 виконавчим комітетом Одеської обласної ради депутатів трудящих рішення "Про відвід землі в постійне користування колгоспам на території Роздільнянського району Одеської області (Народний комісаріат шляхів сполучення), земля належала до державної власності (як єдиної визнаної згідно з законодавством форми власності) та надавалась в користування за рішенням відповідного органу (Народного комісаріату землеробства та його органів - "Наркомзема и его органов"), який від імені держави виконував повноваження (функції) з розпорядження землею; а "Организация новых Советских хозяйств на землях государственного земельного фонда производится только распоряжением Народного Комиссариата Земледелия или им непосредственно, или по представлению его местных органов, или с его разрешения и под его наблюдением другими государственными и общественными учреждениями и предприятиями". Метою ж землевпорядкування було впорядкування існуючих та новостворених землекористувачів відповідно до їх прав на землю, а оформлення та видачі документів із землевпорядкування мало посвідчувальний, однак не правовстановлюючий характер. Крім цього за змістом норм Земельного кодексу УРСР в редакції закону від 08.07.1971, Земельного кодексу України від 18.12.1990 та від 25.10.2001 з подальшими змінами та доповненнями (до набуття чинності змін з 01.01.2013) порядок передачі та набуття права користування (постійного користування) на землі державної власності сільськогосподарського призначення протягом дії вказаних законів не змінювався - правовстановлюючий характер мало рішення органу, до повноважень якого належало розпорядження відповідними землями, про передачу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення в користування (постійне користування), яке було підставою для набуття прав на цю ділянку, а оформлення цього права з видачею, зокрема державного акта, мало посвідчувальний характер (зокрема, статті 4, 16, 20 Земельного кодексу УРСР в редакції закону від 08.07.1971 тощо).
У правовідносинах у справі № 823/1984/16, у якій Велика Палата Верховного Суду винесла постанову від 13.11.2019, фізичні особи звернулися до суду з позовом до Держгеокадастру, у якому просили: визнати протиправними відмови відповідача в наданні працівникам Державного підприємства "Родниківка" (далі - ДП "Родниківка") і КСП "Родниківка", а також працівникам державних і комунальних закладів освіти, культури й охорони здоров`я, розташованих на території Родниківської сільської ради Уманського району Черкаської області (далі - Сільрада), дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земель КСП "Родниківка"; зобов`язати Держгеокадастр надати працівникам ДП "Родниківка" і КСП "Родниківка", а також працівникам державних і комунальних закладів освіти, культури й охорони здоров`я, розташованих на території Сільради, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земель КСП "Родниківка".
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що КСП "Родниківка" є правонаступником усіх прав та обов`язків реорганізованого ДП "Родниківка", у тому числі щодо права постійного користування земельними ділянками, а тому працівники підприємства, а також пенсіонери з їх числа мають право на приватизацію земельної ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай).
Окружний адміністративний суд постановою позов задовольнив частково: визнав протиправною відмову Держгеокадастру в наданні працівникам КСП "Родниківка" дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельних ділянок у КСП "Родниківка"; зобов`язав Держгеокадастр вирішити питання про надання КСП "Родниківка" дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки КСП "Родниківка", розташованої на території Сільради. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Апеляційний адміністративний суд ухвалою залишив постанову суду першої інстанції без змін.
Залишаючи без змін оскаржувані рішення Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на виконання постанови Черкаського обласного комітету Комуністичної партії УРСР і виконавчого комітету Черкаської обласної Ради депутатів трудящих від 14.02.1961 № 131 Колгосп ім. Шевченка Уманського району Черкаської області реорганізовано у Радгосп "Родніковка", якому передано 2312 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2224 га ріллі. Правонаступником Радгоспу "Родніковка" є ДП "Родниківка". Вирішуючи спірне питання про наявність у КСП "Родниківка" права користування земельними ділянками, які перебували у постійному користуванні підприємства-попередника, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити в установленому порядку право власності або право оренди на них. Наведені положення ЗК України визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. У цьому Рішенні КСУ також зазначив, що Земельний кодекс Української РСР від 08 липня 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею (стаття 15). Землекористувачами визначалися: колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації і установи; промислові, транспортні, інші несільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації та установи; громадяни. При цьому суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг: право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством; права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені); постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати; земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією. Пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 563-XII "Про земельну реформу" передбачалося, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15 березня 1994 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Ці положення також визнані неконституційними зазначеним Рішенням КСУ. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України - 01 січня 2002 року, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника. При цьому ВП ВС вважала правильним висновок апеляційного суду що відсутність у КСП "Родниківка" акта про право постійного користування указаною земельною ділянкою не є достатньою підставою для позбавлення членів КСП їх права землекористування. Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності у нього такого державного акта. Крім цього, порядок виділення таких земельних ділянок регламентовано Законом України від 050. червня 2003 року № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", приписи якого передбачають виготовлення документації із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).
У справі № 372/5653/13-ц, у якій Великою Палатою Верховного Суду винесено постанову від 12.12.2018, фізичні особи звернулися до суду з позовом та, остаточно уточнивши свої вимоги, просили суд зобов`язати Національний медичний університет імені О. О. Богомольця повернути їм самовільно зайняті земельні ділянки шляхом звільнення від майна НМУ імені О. О. Богомольця; усунути позивачам перешкоди в користуванні спірними земельними ділянками шляхом демонтажу трьох крайніх секцій металевого паркану. В свою чергу, НМУ імені О. О. Богомольця звернувся до суду із зустрічним позовом та, остаточно уточнивши свої вимоги, просив визнати за університетом право постійного користування земельною ділянкою, розташованою на території Козинської селищної ради, яку було надано відповідно до рішень виконавчого комітету Київської обласної ради від 07.09.1957 № 640 та від 31.01.1959 № 85; визнати недійсними рішення Козинської селищної ради від 30.10.2010 № 5/11 і № 5/12, від 17.02.2012 № 11/1 і № 11/2, на підставі яких фізичним особам (позивачам за первісним позовом) було надано у власність земельні ділянки та видано державні акти про право власності на ці земельні ділянки.
Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням районного суду в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено частково. Визнано за НМУ імені О. О. Богомольця право постійного користування земельною ділянкою, яку надано рішеннями виконавчого комітету Київської обласної ради від 07.09.1957 № 640 та від 31.01.1959 № 85.
Рішенням Апеляційного суду зазначене рішення районного суду скасовано й первісний позов задоволено частково. Зобов`язано НМУ імені О. О. Богомольця усунути перешкоди в користуванні фізичним особам земельними ділянками шляхом демонтажу трьох крайніх секцій металевого паркану. У задоволенні решти позовних вимог первісного та зустрічного позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Апеляційного суду залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та рішення Апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог Національного медичного університету імені О. О. Богомольця про визнання за ним права користування земельною ділянкою змінила, виключивши з їх мотивувальної частини висновок про те, що рішення виконавчого комітету Київської обласної ради від 07.09.1957 № 640 та від 31.01.1959 № 85 не були реалізовані, оскільки жодних правовстановлюючих документів про право користування землею університету не видавалося, а тому в Національного медичного університету імені О. О. Богомольця не виникло право користування земельними ділянками. В решті рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій в цій частині залишити без змін. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та рішення Апеляційного суду в частині вирішення позову фізичних осіб до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання демонтувати секції паркану скасовано і прийнято в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
При цьому ВП ВС зазначила, що обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу "Перехідні положення" ЗК України, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005. Зазначено, що ЗК УРСР 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Поняття користування землею у ЗК УРСР 1990 року поряд з постійним передбачало тимчасове користування. ЗК України визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, проте не надав визначення праву тимчасового користування, яке продовжує існувати на підставі рішень, прийнятих у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.
Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Крім того, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визнаються державою.
Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 № 562-ХІІ "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування. Аналогічне положення міститься в пунктах 1 і 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК України.
Оскільки законодавство, чинне на час надання у користування НМУ імені О. О. Богомольцяземельної ділянки, не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, то право користування земельною ділянкою в нього виникло на підставі рішень виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 07.09.1957 № 640 та від 31.01.1959 № 85. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі документа (державного акту), що посвічує відповідне право. З урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав. З матеріалів справи, яка переглядається, убачається, що НМУ імені О. О. Богомольця набув право користування спірною земельною ділянкою на підставі рішень, прийнятих у 1957-1959 роках, які не скасовані, земельна ділянка в установленому законом порядку з користування університету не вилучалась, права користування нею в установленому законом порядку університет не позбавлений. Отже, право користування земельною ділянкою зберігається за НМУ імені О. О. Богомольця до його належного переоформлення.
Таким чином, як вбачається з вказаних вище постанов Великої Палати Верховного Суду (справи №372/5653/13-ц та № 823/1984/16) та постанови Верховного Суду (справа № 916/2675/15) (правовідносини у якій є подібними тим, що виникли у справі № 909/835/18), підставою для набуття права користування земельними ділянками за правопопередниками позивачів або ними самими є певний юридичний факт - зокрема, рішення відповідного уповноваженого органу про передання таких ділянок у користування. При цьому як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав.
За змістом норм статей 1, 2, 3, 157, 158, 159, 163, 167, 168 Земельного кодексу УРСР, що затверджений постановою Всеукраїнського центрального виконкому 29.11.1922, земля належала до державної власності (як єдиної визнаної згідно з законодавством форми власності) та надавалась в користування за рішенням відповідного органу, який від імені держави виконував повноваження (функції) з розпорядження землею. Метою ж землевпорядкування було впорядкування існуючих та новостворених землекористувачів відповідно до їх прав на землю, а оформлення та видачі документів із землевпорядкування мало посвідчувальний, однак не правовстановлюючий характер.
Крім цього за змістом норм Земельного кодексу УРСР в редакції закону від 08.07.1971, Земельного кодексу України від 18.12.1990 та від 25.10.2001 з подальшими змінами та доповненнями (до набуття чинності змін з 01.01.2013) порядок передачі та набуття права користування (постійного користування) на землі державної власності сільськогосподарського призначення протягом дії вказаних законів не змінювався - правовстановлюючий характер мало рішення органу, до повноважень якого належало розпорядження відповідними землями, про передачу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення в користування (постійне користування), яке було підставою для набуття прав на цю ділянку, а оформлення цього права з видачею, зокрема державного акта, мало посвідчувальний характер (зокрема, статті 4, 16, 20 Земельного кодексу УРСР в редакції закону від 08.07.1971 тощо). Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.01.2020 у справі № 916/2675/20.
Водночас висновків про те, що спірні земельні ділянки закріплені за Національною академією агарних наук України апеляційний суд дійшов з урахуванням стандарту доказування "вірогідності доказів", вважаючи, що подані прокурором докази щодо підтвердження факту належності спірних земельних ділянок до особливо цінних земель державної форми власності та які закріплені за Національною академією агарних наук України, дозволяють суду дійти висновку, що такий факт скоріше був (мав місце), аніж не був.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки врегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.
Відповідно до ст. 73 ГПК України - доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Водночас, згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Стандарт "вірогідності доказів" не передбачає автоматичного нехтування судом обов`язку надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Верховний Суд зауважує, що відповідно до положень ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Водночас з тексту оскаржуваних судових рішень не вбачається, на підставі яких доказів (правовстановлюючих чи правопідтверджуючих документів) суди обох інстанцій дійшли висновків про те, що відповідні земельні ділянки, стосовно яких наявний у даній справі спір, передавалися у відповідне користування НААН України, або його дослідному підрозділу, або їх правопопередників, та у якому році. При цьому наведення одного лише переліку наявних в матеріалах доказів не є логічним обґрунтуванням як саме певний доказ підтверджує відповідні обставини. Так само і посилання на постанову президії Верховної Ради Української РСР від 29.07.1991, відповідно до якої за Українською академією аграрних наук закріплено землю, всі основні фонди та інше державне майно, що знаходиться в розпорядженні її установ, не доводить існування відповідного рішення компетентного органу про передачу земельних ділянок у користування позивачам або їх правопопередникам.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
У п.п. 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
При цьому Верховним Судом, в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, не може бути встановлено підстав набуття відповідного права користування земельними ділянками, стосовно яких наявний у даній справі спір, за НААН України, або його дослідним підрозділом, або його/їх правопопередників, та в якому році. Водночас дослідження цих обставин є необхідною умовою для правильного вирішення спору по суті, позаяк прокурором обґрунтовано позов у даній справі, зокрема, тим, що спірні земельні ділянки з 1956 року постійно знаходилися в користуванні державних установ, правонаступником яких є Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України та відносилися до державної форми власності.
Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарського судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16 (провадження № 11-1528апп18), відповідно до якої державний акт про право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності у нього такого державного акта.
Водночас оскільки вирішальним для встановлення наявності порушеного права та інтересів держави в особі позивачів у даному спорі є дослідження та встановлення на підставі належних доказів обставин наявності правопідтверджуючих або правовстановлюючих документів, за якими відповідні земельні ділянки, стосовно яких наявний у даній справі спір, передавалися у відповідне користування НААН України, або його дослідному підрозділу, або їх правопопередників, Верховний Суд не розглядає доводи касаційних скарг КП "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування" та Коломийської міської ради в частині невстановлення судами порушених прав або охоронюваних законом інтересів держави в особі позивачів, оскільки рішення та постанова апеляційного господарських судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд для дослідження вказаних обставин .
Що ж до інших доводів скаржників, то вони не обґрунтовані посиланням на постанови Верховного Суду, висновків яких не було враховано апеляційним судом, або іншими підставами для відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим не розглядаються колегією суддів.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Оскільки постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -