Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 342/1313/16-ц
провадження № 61-22155св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2017 року у складі судді Федів Л. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Мелінишиної Г. П., Пнівчук О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про стягнення коштів за договорами банківського вкладу.
Позовну заяву мотивовану тим, що 30 червня 2015 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір банківського вкладу "Депозит Плюс" № SAMDWFD0070697160900, відповідно до якого вона передала банку, а банк прийняв грошові кошти у розмірі 5 000,00 євро з нарахуванням відсотків у розмірі 16 % річних, строком до 30 червня 2016 року.
18 липня 2015 року вона звернулася із вимогою до Городенківського відділення ПАТ КБ "ПриватБанк" про повернення вкладу та в цей день їй було повернуто 2 000,00 дол. США, при цьому Гордієвич Н. Р., яка виконувала службові обов`язки в інтересах ПАТ КБ "ПриватБанк", визначено, що ця сума коштів відповідає 1 750,00 євро, а залишок у розмірі 3 250,00 євро остання від імені банку зобов`язувалася їй повернути 21 липня 2015 року, що підтверджується розпискою Гордієвич Н. Р. як керуючої Городенківського відділення ПАТ КБ "ПриватБанк".
Однак грошові кошти у розмірі 3 250,00 євро та відсотки на цю суму їй не повернуто.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на її користь неповернуту суму вкладу в розмірі 3 250,00 євро, що еквівалентно 89 174,35 грн, пеню станом на 26 грудня 2016 року в розмірі 3 % річних за кожен день прострочення (у сумі 1581 % від розміру вкладу), що становило 51 382,50 євро, що еквівалентно 1 409 846,60 грн; відсотки за користування вкладом за період з 18 липня 2015 року до 18 січня 2016 року в розмірі 779,94 євро, що еквівалентно 21 400,20 грн, а всього 55 412,44 євро, що еквівалентно 1 520 421,15 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення пені та відсотків за договором банківського вкладу від 30 червня 2015 року № SAMDWFD0070697160900 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України).
Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Девляшевського В. А., Матківського Р. Й., позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором банківського вкладу від 30 червня 2015 року № SAMDWFD0070697160900 у розмірі 3 250,00 євро, що еквівалентно 88 993,41 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суди виходили з того, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не надано доказів, які б свідчили, що з позивачем не укладався договір банківського вкладу, не відкривались рахунки за цим договором, не надходили кошти до банку, а тому вважали позовні вимоги доведеними та такими, що підлягають задоволенню, оскільки банком на вимогу ОСОБА_1 суму банківського вкладу не повернуто.
Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції виходив із того, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми частини другої статті 1060 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки не перевірили обов`язкової для застосування цієї норми ЦК України умови, зокрема, чи було додержано письмову форму договору банківського вкладу згідно з вимогами статті 1059 ЦК України та чи внесено позивачем суму вкладу в зазначеному розмірі (5 000,00 євро), враховуючи те, що прийнятий як належний доказ документ на а. с. 4 не містить вимоги, які має містити квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 рокуапеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишено без задоволення, рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції постановив, що у квитанції наданій позивачем на підтвердження внесення коштів на депозитний рахунок за договором банківського вкладу, зазначено реквізити договору, сума 5000,00, валюта - євро, номер рахунку депозиту, що співпадає з тим, який згідно з договором банк відкрив для зарахування вкладу позивача, прізвище позивача, а також у ній міститься штамп із датою, МФО банку, прізвищем відповідального працівника ( Гордієвич Н. Р. ) та її підпис (а. с. 45).
Відсутність у квитанції обов`язкових реквізитів, передбачених профільними нормативними актами Національного банку України (далі - НБУ) для документів, що підтверджують приймання банком готівки, не вказує на недопустимість такого документа як письмового доказу у справі та його недостовірність. Про дотримання сторонами письмової форми договору банківського вкладу свідчить те, що квитанцію складено уповноваженим працівником банку, вона містить найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції, а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа), тобто підтверджує обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи зміст договору банківського вкладу та квитанції "референс", суд першої інстанції вірно встановив, що між банком і позивачем виникли договірні відносини та дійшов правильного висновку, що під час укладення договору банківського вкладу сторони дотрималися його письмової форми.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 до Верховного Суду, Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просило скасувати рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2017 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції усупереч вимогам частини першої статті 417 ЦПК України не врахував вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року, зокрема, не встановив, чи було додержано письмову форму договору банківського вкладу згідно з вимогами статті 1059 ЦК України та чи внесено позивачем суму вкладу в зазначеному розмірі (5 000,00 євро), враховуючи те, що прийнятий як належний доказ документ на а. с. 4 не містить реквізитів, які має містити квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Позивачем так і не було надано суду доказів, що підтверджують наявність на час звернення з позовом до суду грошових сум на рахунку, відкритому на підставі договору банківського вкладу.
Суд апеляційної інстанції безпідставно посилався на розписку Гордієвич Н. Р. від 18 липня 2015 року про те, що остання зобов`язується повернути кошти позивачу в розмірі 3 250,00 євро, яка по суті є єдиним доказом, яким позивач підтверджує наявність коштів на рахунку. Зазначена розписки видана фізичною особою від власного імені, без будь-якого згадування про наявність договору вкладу, його номера, дати тощо, тому не зрозуміло, яке відношення ця розписка має до правовідносин між банком та позивачем.
Також судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-109цс17.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" не підлягає задоволенню, оскільки не містить доказів щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2017 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, відмовлено у зупиненні виконання рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2017 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року і витребувано із Городенківського районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 342/1313/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
30 червня 2015 між ПАТ КБ "ПриватБанк", від імені якого діяла Гордієвич Н. Р. керівник відділення ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Городенці, та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу "Депозит Плюс" № SAMDWFD0070697160900, відповідно до якого ОСОБА_1 передала банку, а банк прийняв суму вкладу в розмірі 5 000,00 євро зі сплатою 16 % річних, терміном до 30 червня 2016 року включно, та відкрито їй особовий рахунок № НОМЕР_1, на який зараховано вклад.
На підтвердження внесення суми вкладу в розмірі 5 000,00 євро на депозитний рахунок за договором банківського вкладу "Депозит Плюс" № НОМЕР_2 ОСОБА_1 надала копію прихідної квитанції "референс" SAMDNWFD0070697160900.
Відповідно до розписки від 18 липня 2015 року Гордієвич Н. Р. зобов`язалася 21 липня 2015 року повернути ОСОБА_1 борг у сумі 3 250,00 євро.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суду (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Умови договору банківського вкладу повинні передбачати порядок повернення вкладу.
Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору врегульовано положеннями статті 1059 ЦК України. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Відповідно до статті 1064 ЦК України укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою. В ощадній книжці вказуються найменування та місцезнаходження банку (його філії), номер рахунку за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред`явлення ощадної книжки у банк. Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунку за вкладом іншим особам здійснюється банком у разі пред`явлення ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред`явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.
Під час вирішення питання щодо дотримання письмової форми договору необхідно враховувати також пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1.4 Положення, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), пункту 8 глави 2 "Приймання банком готівки" розділу ІІІ "Касові операції банків з клієнтами" Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (далі - Інструкція), письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.
Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).
Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).
Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час -час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Вказана правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц (провадження № 61-20039св18), від 06 червня 2018 року у справі № 299/540/15-ц (провадження № 61-21611св18), від 25 вересня 2018 року у справі № 753/18070/15-ц (провадження № 61-12582св18).
Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року (далі - Інструкція № 174), яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (пункт 1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладення договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Згідно з пунктом 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 визначено зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом.
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.
Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником.
Відповідно до пункту 1.6 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій.
Отже, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.
Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-4981св19), зокрема, дійшов висновку, що укладення договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнта є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Відповідні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року в справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зробила висновок, що суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору (пункт 40).
Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження внесення суми вкладу в розмірі 5 000,00 євро на депозитний рахунок за договором банківського вкладу "Депозит Плюс" № НОМЕР_2 ОСОБА_1 надала копію прихідної квитанції "референс" SAMDNWFD0070697160900, яку було витребувано судом від правоохоронних органів, у зв`язку із визнанням такої квитанції разом з договором від 30 червня 2015 року речовими доказами у кримінальному провадженні, у якому позивач визнана потерпілою, про що свідчить лист слідчого управління Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області від 04 травня 2017 року № 4911/108/24-2017 (а. с. 31).
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що у квитанції "референс" SAMDNWFD0070697160900 зазначено реквізити договору, сума 5 000,00, валюта - євро, номер рахунку депозиту, що співпадає з тим, який згідно з договором банк відкрив для зарахування вкладу позивача, прізвище позивач, а також у ній міститься штамп із датою, МФО банку, прізвищем відповідального працівника ( Гордієвич Н. Р. ) та її підпис (а. с. 45).
Відсутність у квитанції обов`язкових реквізитів, передбачених профільними нормативними актами Національного банку України для документів, що підтверджують приймання банком готівки, не вказує на недопустимість такого документа як письмового доказу у справі та його недостовірність, і свідчить про дотримання сторонами письмової форми договору банківського вкладу з огляду на те, що таку складено уповноваженим працівником банку, квитанція містить найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції, а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа), тобто підтверджує обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Також судом апеляційної інстанції під час встановлення розміру неповернутої суми депозитного вкладу враховано дані, які містяться в розписці від 18 липня 2015 року Гордієвич Н. Р. (на той час керівник відділення ПАТ КБ "ПриватБанк"), згідно із якою вона зобов`язалася 21 липня 2015 року повернути позивачу борг у розмірі 3 250,00 євро (а. с. 5).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, який, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, зазначив, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження внесення позивачем коштів у розмірі 5 000,00 євро на депозитний рахунок за договором банківського вкладу "Депозит Плюс" № SAMDWFD0070697160900, що підтверджується копією прихідної квитанції "референс" SAMDNWFD0070697160900.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованих висновків про часткове задоволення позову.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).