Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 757/15700/16
провадження № 61-20213св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про стягнення коштів за договорами банківського вкладу.
Позовну заяву мотивовано тим, що 25 вересня 2013 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), укладено договір банківського вкладу № SАМDN80000737996585 "Стандарт" на суму 50 000,00 дол. США зі сплатою 7 % річних строком до 25 березня 2014 року, з правом пролонгації договору.
Також 06 лютого 2014 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір банківського вкладу № SАМDNWFD0070072202600 "Стандарт" на суму 100 000,00 дол. США зі сплатою 8 % річних строком до 06 травня 2015 року, з правом пролонгації договору.
26 лютого 2016 року вона направила на адресу ПАТ КБ "ПриватБанк" заяву про розірвання договорів депозиту та повернення внесених сум вкладів, нарахованих відсотків, однак ПАТ КБ "ПриватБанк" не виконало взяті на себе зобов`язання та не повернуло зазначені кошти.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь 175 891,79 дол. США, що складається із суми вкладів та нарахованих на них відсотків.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2017 рокуу складі судді Батрин О. В., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2017 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. М., Волошиної В. М., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки зазначені договори банківського вкладу були укладені у м. Севастополі, у філії "Кримське регіональне управління" ПАТ КБ "ПриватБанк", то відсутні докази наявності на цей час вкладених позивачем коштів та нарахованих процентів за договорами банківського вкладу та доказів того, що вони позивачеві не повернені, неможливості відповідача та його відокремлених підрозділів здійснювати свою банківську діяльність на тимчасово окупованій території автономної Республіки Крим.
Існує можливість отримання позивачем коштів за вказаними банківськими вкладами, розміщеними на відповідних рахунках у ПАТ КБ "ПриватБанк", від Автономної некомерційної організації "Фонд защиты вкладчиков" (Російська Федерація) (далі - Фонд).
Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2, задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2017 року скасовано, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції виходив із того, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доказам, які надані позивачем на підтвердження того, що на її депозитному рахунку, відритому в АТ КБ "ПриватБанк", знаходилися грошові кошти, які банк відмовився повернути, тому зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні апеляційної скарги.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2017 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 173 390,03 дол. США.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд постановив, що створення Російською Федерацією Автономної некомерційної організації "Фонд защиты вкладчиков", яка начебто взяла на себе виплати вкладникам банку, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки дії окупаційної влади не породжують у позивача обов`язків звертатися до послуг такого фонду.
Матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що між сторонами були укладені зазначені договори банківського вкладу, та позивачем внесенно кошти на депозитні рахунки банку, які підлягають поверненню із врахуванням відсотків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не встановив фактичних обставин справи, не перевірив та не дослідив наявності у позивача саме оригіналів договорів та касових документів, що підтвердили б факт внесення коштів на банківські рахунки у межах тих сум, які зазначає позивач у позовних вимогах, а також відповідності таких документів вимогам чинного законодавства України.
Крім того, судом апеляційної інстанції не перевірено позовні вимоги щодо нарахування відсотків та дати, з якої їх потрібно нараховувати.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, відмовлено у зупиненні виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року і витребувано із Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/15700/16.
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відмовлено АТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи
25 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", в особі Кримського регіонального управління ПАТ КБ "ПриватБанк", укладено договір банківського вкладу "Стандарт" № SАМDN80000737996585 на суму 50 000,00 дол. США зі сплатою 7 % річних, строком до 25 березня 2014 року з правом пролонгації договору.
06 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ "КБ "ПриватБанк", в особі Кримського регіонального управління ПАТ КБ "ПриватБанк", укладено
договір банківського вкладу "Стандарт" № SАМDNWFD0070072202600 на суму 100 000,00 дол. США зі сплатою 8 % річних, строком до 06 травня 2015 року з правом пролонгації договору.
На виконання вимог цих договорів ОСОБА_1 внесено на рахунок ПАТ КБ "ПриватБанк" 50 000,00 дол. США та 100 000,00 дол. США.
01 березня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" отримало заяву ОСОБА_1 про повернення грошових коштів за договорами банківських вкладів та нарахованих на них відсотків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суду (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Умови договору банківського вкладу повинні передбачати порядок повернення вкладу.
Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору врегульовано положеннями статті 1059 ЦК України. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Відповідно до статті 1064 ЦК України укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою. В ощадній книжці вказуються найменування та місцезнаходження банку (його філії), номер рахунку за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред`явлення ощадної книжки у банк. Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунку за вкладом іншим особам здійснюється банком у разі пред`явлення ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред`явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.
Під час вирішення питання щодо дотримання письмової форми договору необхідно враховувати також пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1.4 Положення, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), пункту 8 глави 2 "Приймання банком готівки" розділу ІІІ "Касові операції банків з клієнтами" Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (далі - Інструкція), письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.
Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).
Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).
Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 492 банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час -час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Вказана правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц (провадження № 61-20039св18), від 06 червня 2018 року у справі № 299/540/15-ц (провадження № 61-21611св18), від 25 вересня 2018 року у справі № 753/18070/15-ц (провадження № 61-12582св18).
Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року (далі - Інструкція № 174), яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (пункт 1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладення договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Згідно з пунктом 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 визначено зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом.
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.
Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником.
Відповідно до пункту 1.6 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій.
Отже, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.
Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-4981св19), зокрема, дійшов висновку, що укладення договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнта є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Відповідні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року в справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зробила висновок, що суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору (пункт 40).
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що в матеріалах справи містяться оригінали договорів банківського вкладу та квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки банку ( т. 2, а. с. 70-73).
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги зазначені докази щодо підтвердження внесення ОСОБА_1 грошових коштів на депозитні рахунки ПАТ КБ "ПриватБанк", а банк не спростував належними та допустимими доказами наявність депозитних зобов`язань перед позивачем за вказаними договорами банківських вкладів та не довів факт повернення грошових коштів, внесених на депозит, відповідно до статті 81 ЦПК України.
Таким чином, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 сум внесених за договорами банківського вкладу грошових коштів відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.
Однак Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за вкладами в розмірі, встановленому на час дії договорів банківського вкладу (7 % та 8 % річних), та 1 % за договором банківського вкладу від 25 вересня 2013 року № SАМDN80000737996585 за період з 26 вересня 2015 року, а за договором банківського вкладу від 06 лютого 2014 року № SАМDNWFD0070072202600 - за період з 07 лютого 2016 року з огляду на таке.
Відповідно до відповіді АТ КБ "ПриватБанк" від 07 жовтня 2019 року № 20.1.0.0/7-191002/299 розмір відсоткової ставки за вкладами "до запитання" ("до вимоги") у дол. США, яка діяла в АТ КБ "ПриватБанк", у період з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року складав 1 %.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) викладено правовий висновок про те, що згідно з частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом "на вимогу", якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.
Таким чином, після пред`явлення вимоги про дострокове повернення вкладів та/або розірвання договорів депозиту банк має сплатити відсотки за користування цими грошовими коштами в розмірі, визначеному відповідно до вимог статті 1070 ЦК України (постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 757/40017/17-ц (провадження № 61-4249св19), від 22 лютого 2021 року у справі № 757/61112/17-ц (провадження № 61-5331св19), від 21 квітня 2021 року у справі № 199/5331/19 (провадження № 61-16448св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 703/4740/18 (провадження № 61-21829св19)).
Задовольняючи частково позов, апеляційний суд стягнув з банку на користь позивача відсотки за користування депозитними вкладами станом на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення в розмірі ставок, встановлених на час дії договорів банківського вкладу.
Однак при цьому суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що укладені між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" депозитні договори не містять визначеного розміру відсоткової ставки за користування грошовими вкладами в разі неналежного виконання зобов`язань за договорами після закінчення строку їх дії, у зв`язку з чим на підставі частини другої статті 1070 ЦК України після пред`явлення позивачем вперше вимоги про повернення вкладів (26 лютого 2016 року) підлягають стягненню відсотки за ставкою, що зазвичай сплачується банком за вкладом "на вимогу".
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд на зазначені норми права та обставини справи уваги не звернув, не виконав вимоги, передбачені процесуальним законодавством України, щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Зазначений недолік, допущений апеляційним судом, не може бути усунуто при касаційному розгляді справи.