ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 907/456/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В. Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 (колегія суддів у складі: Орищин Г.В. - головуючий, Галушко Н.А., Желік М.Б.) та рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.12.2020 (суддя Ремецькі О.Ф.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда"
до: 1) Комунального некомерційного підприємства "Солотвинська обласна алергологічна лікарня" Закарпатської обласної ради,
2) Солотвинської селищної ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1- Закарпатської обласної ради,
за участю Закарпатської обласної прокуратури,
про припинення права постійного користування на земельну ділянку
за участю: прокурора: Шекшеєва В.С. (посвідчення),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" (далі - позивач) звернулось з позовом до Комунального некомерційного підприємства Солотвинська обласна алергологічна лікарня Закарпатської обласної ради (далі - відповідач-1) та Солотвинської селищної ради (далі - відповідач-2), в якому просило припинити право постійного користування відповідача-1 на земельну ділянку № 2 площею 6,13га, яка вказана в плані зовнішніх меж у державному акті на право постійного користування землею серії I-ЗЛ №000346 від 27.03.1998 загальною площею 14,83га, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 238.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача-1 наявний державний акт на право постійного користування землею, згідно якого у його користуванні перебуває дві ділянки: №1 площею 8,70 га, на якій розташовані будівлі лікарні та № 2 площею 6,13 га, яка межує із земельною ділянкою позивача. Однак, при видачі вказаного державного акта не було враховано факт довиділення у постійне користування позивачу земельної ділянки площею 1,03 га на підставі рішення Солотвинської селищної ради № 130 від 23.12.1997, внаслідок чого до державного акта відповідача-1 безпідставно включено відомості про земельну ділянку позивача. Так, на замовлення позивача була проведена земельно-технічна експертиза, відповідно до якої встановлено факт накладення земельної ділянки позивача площею 1,03 га на земельну ділянку №2 відповідача-1 згідно державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК №000346 від 27.03.1998. Вказане порушення дає підстави вважати, що спірний акт, виданий відповідачу-1, не виконує функцій, покладених на нього законодавством в частині ділянки №2, не відображає дійсних фактичних обставин, існує тільки формально, а отже є недійсним та підлягає скасуванню у вказаній частині.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 09.12.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021, позов задоволено частково, припинено право постійного користування відповідачем-1 земельною ділянкою №2 площею 1,03 га.
2.2. Суд першої інстанції виходив з того, що на спірній земельній ділянці розташоване нерухоме майно позивача, відповідно до нього перейшло право користування земельною ділянкою під цим майном, що є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою відповідачем-1. Строк позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого було заявлено прокурором та третьою особою у справі, позивачем не було пропущено.
2.3. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, зазначив, що з матеріалів справи випливає факт накладення меж земельних ділянок згідно державних актів на право постійного користування позивача та відповідача-1, матеріалами справи не підтверджено факт наявності нерухомого майна на спірній земельній ділянці, проте право постійного користування спірною землею виникло спочатку у позивача відповідно до державного акту від 08.11.1996 з дня внесення до нього змін, а у відповідача-1 згідно його державного акту на право постійного користування - 27.03.1998, тобто пізніше.
3. Короткий зміст касаційної скарги та узагальнений викладу позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі заступник керівника обласної прокуратури просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове, яким в позові відмовити.
На обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм процесуального і неправильне застосування ними норм матеріального права, а саме ст.ст. 73, 74, 76, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст. 19 Конституції України, ст.ст. 92, 116, 141, 143, 144 Земельного кодексу України, ст.ст.22, 23 Земельного кодексу України 1990 року, без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18, від 16.01.2019 у справі №926/1150/17, від 17.04.2018 у справі №924/689/17, від 11.09.2020 у справі №910/16505/19, від 02.09.2019 у справі №500/5291/13-ц (п.1 ч.2 ст. 287 ГПК України).
3.2. Позивач подав відзив на касаційну скаргу прокурора, де вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржених рішень, просить їх залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
3.3. Клопотання представника Закарпатської обласної ради про відкладення розгляду справи вирішено у судовому засіданні шляхом прийняття ухвали, постановленої судом, не виходячи до нарадчої кімнати відповідно до положень частини 5 статті 233 ГПК України.
4. Мотивувальна частина
4.1. Відповідно до приписів статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).
4.2. Як встановлено судами, 21.05.1996 Солотвинська селищна рада ухвалила рішення №57/79 про виділення у постійне користування ТОВ "Озеро Кунікунда" земельної ділянки площею 0,57 га в районі солених озер для створення бази по наданню населенню медичних, побутових та інших послуг.
08.11.1996 Солотвинською селищною радою був виданий державний акт на право постійного користування землею І-ЗК № 000216, яким ТОВ "Озеро Кунікунда" надано у постійне користування 0,57 гектарів землі, межі якої встановлені у плані користування.
23.12.1997 виконавчий комітет Солотвинської селищної ради прийняв рішення №130, яким було ухвалено: 1) довиділити ТОВ "Озеро Кунікунда" земельну ділянку площею 1,03 га для забезпечення виходу до солених озер та сполучення із основною дорогою із земель, що належать обласній алергологічній лікарні; 2) передати товариству вказану земельну ділянку у постійне користування; 3) внести зміни у державний акт про право постійного користування землею.
Підставами для ухвалення цього рішення, як зазначено у його тексті, стали заява директора ТОВ "Озеро Кунікунда" та згода головного лікаря обласної алергологічної лікарні Олага М.С.
До державного акта на право постійного користування землею № І-ЗК № 000216 були внесені відповідні зміни шляхом:
- зазначення у відповідному розділі державного акта про факт внесення змін в землекористування шляхом довиділення додаткової земельної ділянки №2 площею 1,03 га;
- доповнення плану зовнішніх меж землекористування, який є складовою частиною державного акта, інформацією про конфігурацію та опис меж земельної ділянки №2.
4.3. 27.03.1998 Солотвинською селищною радою був виданий державний акт на право постійного користування землею № І-ЗК № 000346, яким Обласній алергологічній лікарні було надано у постійне користування 14,83 гектари землі, межі якої встановлені у плані користування.
Відповідно до інформації, що наведена у вказаному акті, він виданий на підставі рішення Солотвинської селищної ради №40 від 22.12.1997. В плані зовнішніх меж землекористування зазначена інформація про конфігурацію та опис меж двох земельних ділянок: №1 площею 8,70 га та №2 площею 6,13 га. При цьому, земельна ділянка №2 має спільну межу із користувачем ТОВ "Озеро Кунікунда" (від т. "Б" до т. "В").
Апеляційний суд зазначив, що усі вищевказані рішення Солотвинської селищної ради до цього часу є чинними. Протилежного сторонами не доведено.
Земельним ділянкам, які перебувають у постійному користуванні ТОВ "Озеро Кунікунда" та Солотвинської обласній алергологічній лікарні, не було присвоєно кадастрових номерів відповідно до ст. 79-1 чинного Земельного кодексу України.
4.4. За твердженнями позивача до державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК №000346 від 27.03.1998, виданого Солотвинській обласній алергологічній лікарні, не були включені відомості про довиділення ТОВ "Озеро Кунікунда" 1,03 га, внаслідок чого земельна ділянка №2 площею 6,13 га, яка була надана Солотвинській обласній алергологічній лікарні згідно державного акта включає у себе відповідну ділянку площею 1,03 га.
Вказаним накладенням меж, на переконання позивача, порушуються його права та законні інтереси, що й стало підставою для звернення із позовом у даній справі про припинення права відповідача-1 на постійне користування земельною ділянкою №2 площею 6,13 га згідно державного акта серії І-ЗК №000346 від 27.03.1998.
4.5. Апеляційний суд дійшов висновку, що з матеріалів справи чітко випливає факт накладення меж земельних ділянок, які перебувають у користуванні Солотвинської обласній алергологічній лікарні та ТОВ "Озеро Кунікунда" згідно державних актів № І-ЗК № 000216 та № І-ЗК № 000346., про що в сукупності свідчать: зміст рішення виконавчого комітету Солотвинської селищної ради №130 від 23.12.1997 про довиділення ТОВ "Озеро Кунікунда" земельної ділянки площею 1,03 га, відповідно до якого таке довиділення відбувається за рахунок земель обласної алергологічної лікарні, на що була отримана згода головного лікаря Олага М.С.; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування, у яких інженером-геодезистом та сертифікованим інженером-землевпорядником здійснено співставлення земельних ділянок Солотвинської обласної алергологічної лікарні та ТОВ "Озеро Кунікунда" згідно державних актів № І-ЗК № 000216 та № І-ЗК № 000346; опис меж земельної ділянки №2 згідно державного акта серії І-ЗК №000346 від 27.03.1998, виданого Солотвинській обласній алергологічній лікарні, який свідчить про наявність спільної межі між ТОВ "Озеро Кунікунда" та лікарнею від точки "Б" до точки "В". При цьому, апеляційний суд зазначив, що характерна конфігурація вказаної межі та наявність відомостей про довжину окремих ділянок вказаної межі, свідчать про те, що земельна ділянка № 2 площею 6,13 га згідно державного акта серії І-ЗК №000346, виданого лікарні, повністю включає в себе земельну ділянку № 2 площею 1,03 га, згідно державного акта, виданого ТОВ "Озеро Кунікунда".
Таким чином, у державних актах № І-ЗК № 000216 та № І-ЗК № 000346, виданих позивачу і відповідачу-1, міститься інформація про одну і ту ж земельну ділянку площею 1,03 га.
4.6. Також апеляційним судом вказано, що з наявних у матеріалах справи свідоцтва про право власності та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно неможливо встановити, на якій саме земельній ділянці знаходяться відповідні складові частини об`єкта нерухомості (цілісного майнового комплексу), оскільки їх місцезнаходження ідентифікується виключно адресою: вул. Гагаріна, 60 у смт. Солотвино та не вбачається, чи вони розташовані на земельній ділянці 0,57 га чи 1,03 га. Вказаної обставини не можливо встановити також і зі свідоцтва про право комунальної власності Закарпатської обласної ради.
4.7. Судами зазначено, що прокурор вступив у дану справу після вивчення питання про наявність підстав та можливість такого вступу та на підставі відповідно оформленої заяви про вступ у справу, до якої долучено докази інформування прокурором Солотвинської селищної ради про здійснення представництва інтересів держави в її особі.
4.8. Строк позовної давності у справі, як зазначили суди, з огляду на початок його перебігу у справі позивачем не було пропущено.
4.9. Апеляційний суд, взявши до уваги чинні на момент винесення рішень Солотвинської селищної ради норми права Земельного кодексу України щодо виникнення прав користування земельною ділянкою після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (ст. 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990), зважаючи на особливості спірних правовідносин, внаслідок яких у державних актах позивача та відповідача-1 зафіксована одна і та ж частина земельної ділянки площею 1,03 га, встановлений судом факт виникнення саме у позивача права постійного користування на вказану земельну ділянку, дійшов висновку про те, що позивачем було обрано ефективний спосіб захисту свого порушеного права і воно підлягає захисту у формі припинення права постійного користування відповідача-1 в межах земельної ділянки № 2 площею 1,03 га.
4.10. Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до чинної на момент прийняття рішень Солотвинською селищною радою рішень в грудні 1997 року про надання в постійне користування земельної ділянки відповідачу-1 та довиділення земельної ділянки позивачу статті 7 Земельного кодексу України користування землею може бути постійним або тимчасовим (ч.1). У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам (ч.5).
Статтею 9 вказаного Кодексу передбачено, що до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною (п.1, п. 9).
Відповідно до статті 19 зазначеного Кодексу сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів (ч.1). Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу (ч.6). Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок (ч.7).
Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (ч.1 ст.22 вказаного Кодексу).
Відповідно до статті 23 наведеного Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч.1).
Відповідно до п.3.5. чинної на момент видачі державних актів на право постійного користування землею позивачу та відповідачу-1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 N28, у разі зміни меж, розміру, цільового призначення та умов надання земельних ділянок, що відбулися після видачі державного акта, до нього вносяться ці зміни, які фіксуються на плані зовнішніх меж і на останній сторінці державного акта. Зміни на плані зовнішніх меж викреслюються чорною тушшю, а старі межі перекреслюються червоною тушшю. Всі зміни вносяться одночасно в обидва примірники державного акта. Кожний запис про зміну меж, площі, цільового призначення та умов надання земельної ділянки посвідчується інженером-землевпорядником сільської, селищної, міської Ради народних депутатів або відділу земельних ресурсів районної державної адміністрації.
Відповідно до п.3.2. вказаної вище Інструкції державні акти на право постійного користування землею реєструються відповідно у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею за формою згідно з додатком N 4.
4.11. Із встановлених судами обставин справи вбачається, що спірну земельну ділянку рішенням Солотвинської селищної ради від 22.12.1997 спочатку було передано відповідачу-1, а наступного дня рішенням виконавчого комітету Солотвинської селищної ради від 23.12.1997 частину цієї земельної ділянки було передано позивачу.
При цьому відповідно до встановлених судами обставин справи Солотвинською селищною радою не приймались якісь ще небудь рішення щодо прав постійного користування спірною земельною ділянкою позивача та відповідача-1, а також невідомо чи звертався позивач до селищної ради для вирішення вказаного питання.
Виникнення права користування за наведеними вище нормами Земельного кодексу України від 1990 року відбувається після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, що посвідчує це право.
Отже, на даний момент спірна земельна ділянка площею 1,03 га перебуває у постійному користуванні як позивача, так і відповідача-1 на підставі відповідних рішень селищної ради та виконавчого комітету селищної ради.
4.12. На момент подання позову у липні 2020 року відповідно до статті 141 Земельного кодексу України від 25.10.2001 підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.
4.13. Дійсно, як вказує прокурор, у пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.
Вказана правова позиція є сталою.
Натомість колегія судді Верховного Суду вважає, що судами не було належним чином враховано вказану правову позицію при застосуванні норм права у спірних правовідносинах.
4.14. Апеляційний суд зазначив, що ні з положень ст. 16 ЦК України, ні з положень ст. 152 ЗК України, ні з інших чинних нормативно-правових актів не випливає конкретного способу захисту порушених прав позивача, який би забезпечив ефективне поновлення порушених прав позивача, тому вирішив, що зважаючи на особливості спірних правовідносин, внаслідок яких у вказаних державних актах зафіксована одна і та ж частина земельної ділянки площею 1,03 га, враховуючи недопустимість порушення права постійного користування відповідача-1 на решту виділеної йому землі згідно державного акта І-ЗК №000346, позивачем було обрано ефективний спосіб захисту свого порушеного права у формі припинення права постійного користування відповідача-1 на частину земельної ділянки № 2 площею 1,03 га, яка вказана в плані зовнішніх меж у державному акті I-ЗЛ №000346.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Разом з тим, встановлені обставини справи щодо виникнення права постійного користування однією земельною ділянкою двома особами на підставі двох державних актів на постійне користування, а також заявлені підстави позову не дають права суду виходити за межі визначеного вичерпного переліку підстав припинення права постійного користування, передбаченого у статті 141 Земельного кодексу України, натомість з урахуванням вказаного дозволяють зробити висновок, що позивач обрав не вірний спосіб захисту, оскільки, як уже зазначалося, перелік правових підстав припинення права постійного користування, визначений у статті 141 Земельного кодексу України, є вичерпним. Тому оскільки правових підстав припиняти право постійного користування відповідчу-1 відповідно до вимог законодавства немає, в позові з такими позовними вимогами слід відмовити.
4.15. При цьому слід зазначити, оскільки підстави позову позивачем пов`язуються з невірністю видачі державного акта на право постійного користування відповідачу-1 без врахування довиділення спірної земельної ділянки позивачу на підставі відповідного рішення (позивач у позові зазначав, що при видачі державного акта відповідачу-1 не було враховано факт довиділення у постійне користування позивачу земельної ділянки площею 1,03 га на підставі рішення Солотвинської селищної ради № 130 від 23.12.1997, внаслідок чого до державного акта відповідача-1 безпідставно включено відомості про земельну ділянку позивача), то позивачем фактично зазначено про неправомірність виділення спірної земельної ділянки відповідачу-1, позивач не позбавлений права звернутися у суд із відповідним позовом для вирішення питання про захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.
Також колегія суддів звертає увагу, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог відповідно до ч.2 статті 237 ГПК України.
Оскільки суди попередніх інстанцій вказаного не врахували та невірно застосували норми права, прийняті ними рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові відповідно до положень статті 311 ГПК України.
4.16. Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати Львівської обласної прокуратури за подання апеляційної скарги (3 153 грн) та касаційної скарги (4 204 грн) у сумі 7 357 грн підлягають стягненню з позивача.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 311, 315, 317 ГПК України,