Ухвала
06 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 755/12052/19
Провадження № 14-113 цс 21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаПророка В. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за скаргою ОСОБА_1 на дії Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, стягувач Журбас Денис Вікторович, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року та
ВСТАНОВИЛА:
1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною скаргою, у якій просила визнати протиправними дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Дніпровський РВ ДВС міста Києва) щодо передання нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1, на реалізацію з прилюдних торгів Державному підприємству "Сетам" (далі - ДП "Сетам") та визнати незаконним висновок державного виконавця про вартість нерухомого майна.
2. Скарга мотивована тим, що у провадженні Дніпровського РВ ДВС міста Києва перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2604/29397/12, виданого 19 червня 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 675 855,98 грн.
3. ОСОБА_1 стало відомо, що державний виконавець передав на реалізацію ДП "Сетам" квартиру АДРЕСА_1, про що вона довідалася із сайту ДП "Сетам".
4. Звіт про оцінку майна ОСОБА_1 направлено не було. Вона вважає, що об`єкт оцінки досліджено неповно, з порушенням норм законодавства, які регулюють оціночну діяльність, що призвело до суттєвого зниження ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності. Крім того, в цій квартирі зареєстровані та проживають малолітні діти - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Цей факт Дніпровський РВ ДВС міста Києва не взяв до уваги і не отримав попередньої згоди органу опіки та піклування для вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право користування яким мають малолітні особи.
5. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року скаргу задоволено частково. Визнано неправомірними дії державного виконавця Дніпровського РВ ДВС міста Києва щодо передання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 на реалізацію з прилюдних торгів ДП "Сетам". В іншій частині скарги відмовлено.
6. Задовольняючи скаргу в частині неправомірності дій державного виконавця щодо передання зазначеної квартири на реалізацію з прилюдних торгів ДП "Сетам", суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що державний виконавець порушив вимоги частини п`ятої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" щодо повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна боржнику. Також державний виконавець усупереч пункту 28 VIII "Порядок звернення стягнення на майно боржника" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень) не отримав дозволу органів опіки та піклування на передання для реалізації нерухомого майна, право користування яким мають малолітні діти.
7. Відмовляючи в частині вимог скарги про визнання незаконним висновку державного виконавця про вартість нерухомого майна, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що ці вимоги задоволенню не підлягають з огляду на їх необґрунтованість.
8. Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовлено.
9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині вимог про визнання незаконним висновку державного виконавця про вартість нерухомого майна, проте не погодився з висновками про задоволення скарги в частині визнання неправомірними дій державного виконавця Дніпровського РВ ДВС міста Києва щодо передання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 на реалізацію з прилюдних торгів ДП "Сетам", оскільки права малолітніх дітей при відчуженні майна, що належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_1, не порушуються, місцем проживання дітей є місце проживання матері ОСОБА_5, а не їх баби ОСОБА_1 .
10. Крім того, державний виконавець, діючи на підставі частини п`ятої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження", направив боржнику повідомлення на наступний робочий день після отримання звіту про оцінку об`єкта.
11. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року та залишити в силі ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року.
12. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що реєстрація місця проживання матері дітей: квартира АДРЕСА_1, отже, житлові права дітей порушені державним виконавцем. Нагляд за дотриманням законодавства про права дітей покладається на службу у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної державної адміністрації, яка не надавала дозволу на реалізацію квартири скаржника.
13. Також ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц, постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року в справі № 6-2940цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-3005цс15, від 11 травня 2016 року в справі № 6-806цс16.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року відкрите касаційне провадження у справі, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
15. Згідно із частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
16. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
17. На думку Європейського суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "С. Дж. та інші проти Болгарії" від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, пункт 39), "Олександр Волков проти України" від 09 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, пункт 170)).
18. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, пункти 31, 32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, пункт 65)).
19. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, мотивуючи необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказує на те, що виключна правова проблема у справі про оскарження дій виконавця щодо передання на реалізацію нерухомого майна, право на користування яким мають діти, як наслідок, у такій категорії справ пов`язана з визначенням того, чи потрібно виконавцю під час проведення виконавчих дій з реалізації арештованого майна на прилюдних торгах отримувати попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження нерухомого майна, право користування якою належить дитині.
20. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
21. Відповідно до статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
22. Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
23. Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядок), реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України "Про виконавче провадження".
24. Пунктом 3 розділу II Порядку визначено, що виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.
25. Підпунктом 3 пункту 3 розділу II Порядку, яким визначено перелік документів (в електронній або паперовий формі), які подаються разом із заявкою на реалізацію арештованого майна, встановлено, що в разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, подається копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.
26. У пункті 28 розділу VIII "Порядок звернення стягнення на майно боржника" Інструкції з організації примусового виконання рішень, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
27. Відповідно до статті 3 Закону України "Про охорону дитинства" всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров`я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
28. Згідно зі статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.
29. Відповідно до статті 6 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" справи, що стосуються житлових і майнових прав неповнолітніх, розглядаються судами за участю представника служби у справах дітей.
30. Крім того, за змістом статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 177 Сімейного кодексу України, дбати про збереження використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державного пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органів опіки та піклування.
31. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 177 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
32. Отже, враховуючи вимоги Законів України "Про виконавче провадження", "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку, державний або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду.
33. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2019 року у справі № 718/482/15-ц (провадження № 61?16089св19), від 10 жовтня 2019 року у справі № 751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).
34. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 755/10564/18 (провадження № 61-11256св19) зроблено висновок про те, що приватним виконавцем розпочато процедуру щодо реалізації предмета іпотеки, у якому зареєстрована та проживає малолітня дитина, за відсутності дозволу органу опіки та піклування, а тому суди дійшли правильного висновку про те, що такі дії приватного виконавця є неправомірними.
35. Натомість у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/15589/14-ц (провадження № 61-3066св19) зроблено висновок про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії з реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки). Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд зробив висновок про те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на виконанні перебував виконавчий лист, виданий на виконання рішення суду, яким вирішено спір та звернуто стягнення на предмет іпотеки, визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, а тому наявність чи відсутність згоди органу опіки та піклування на примусову реалізацію предмета іпотеки не може перешкоджати виконанню судового рішення.
36. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2020 року у справі № 666/6234/15?ц (провадження № 61-38435св18) зазначено, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18), згідно з яким дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки, не підлягає врахуванню під час розгляду цієї справи, оскільки реалізація іпотечного майна у справі, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, здійснювалася на підставі Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке втратило чинність 18 січня 2016 року та яким не було передбачено обов`язку виконавця в разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, подавати копію дозволу органу опіки та піклування.
37. Такі самі юридичні проблеми виникають при розгляді справ про банкрутство у судах господарської юрисдикції, про що свідчить практика Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
38. Так, переглядаючи справу № 922/4587/13 у касаційному порядку та приймаючи постанову від 19 травня 2020 року, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника малолітнього щодо залучення представника служби у справах дітей. У цій справі Верховний Суд зауважив, що зміст прохальної частини заяви про визнання недійсними договорів купівлі-продажу з урахуванням уточнень не містить вимог до неповнолітнього щодо витребування житлового будинку. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наявність заповіту на спірне майно малолітній особі Верховний Суд дійшов висновку, що на момент прийняття оскаржуваних судових рішень у малолітньої особи відсутні будь-які майнові права на спірне майно, та можуть виникнути лише в разі настання смерті заповідача. Крім того, судами встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що малолітній особі, що зареєстрована та проживає у житловому будинку, у зв`язку з чим відсутні будь-які обставини, які б свідчили про порушення прав малолітнього у випадку повернення такого майна до власності банкрута. Верховний Суд зазначив про обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що в межах розгляду заяви кредитора про визнання недійсними договорів купівлі-продажу з урахуванням уточнень правочини вчинені щодо майна неповнолітнього, не були предметом дослідження при прийнятті оскаржуваних судових рішень, отже, участь у цій справі органів опіки та піклування законодавчо не передбачена та не потребується, оскільки права та інтереси малолітньої особи не порушуються.
39. У справі № 5023/5622/12, за результатами перегляду якої в касаційному порядку Верховний Суд прийняв постанову від 10 вересня 2020 року, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у квартирі, що належить особі на праві власності, обтяжена іпотекою АТ "ВТБ Банк" та була реалізована на спірному аукціоні, зареєстровані та проживають малолітні діти. Боржник зазначив, що його місце проживання зареєстроване у спірній квартирі, яка використовується ним як житло. Апеляційний суд також установив відсутність у боржника та його дружини як матері двох малолітніх дітей іншого житла, окрім квартири, яку було відчужено ліквідатором з аукціону. Відтак судам належало дослідити підстави виникнення кредиторських вимог до боржника як фізичної особи-підприємця та правову природу договору іпотеки майна боржника за таким валютним кредитом виходячи з аналізу умов укладених між банком та боржником кредитного договору та договору іпотеки, а також перевірити правильність включення спірної квартири до складу ліквідаційної маси боржника - фізичної особи відповідно до частини восьмої статті 90 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка застосовується до боржника на час проведення спірного аукціону, та частини сьомої статті 47 цього Закону (в редакції Закону України № 3795-VІ від 22 вересня 2011 року, чинної на момент введення ліквідаційної процедури 12 грудня 2012 року у справі про банкрутство), а також наявність сукупності визначених Законом України № 1304-VII від 03 червня 2014 року умов, за яких до правовідносин між позичальником-фізичною особою та кредитною установою застосовуються положення цього Закону щодо дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів на споживчі цілі в іноземній валюті. Верховний Суд зауважив про передчасність висновків місцевого та апеляційного судів про дотримання ліквідатором порядку підготовки проведення оспорюваного аукціону, одним з етапів якого є визначення ліквідатором ліквідаційної маси боржника, з якої формуються лоти, що виставляються на продаж у ліквідаційній процедурі банкрута, з урахуванням особливостей провадження у справі про банкрутство фізичної особи за зобов`язаннями, що виникли у неї не у зв`язку зі здійсненням підприємницької діяльності. Крім того, Верховний Суд зазначив, що, надаючи оцінку повноті та законності дій ліквідатора при підготовці проведення оспорюваного аукціону 22 січня 2019 року з відчуження майна банкрута цілісним майновим комплексом, до складу якого увійшла спірна трикімнатна квартира, місцевий та апеляційний суди не перевірили, чи було дотримано ліквідатором порядку формування ліквідаційної маси; чи наявні спеціальні підстави, передбачені Законом про банкрутство, які унеможливлюють продаж такого майна фізичної особи у ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство, яке за своєю природою було предметом іпотеки за валютним кредитом, єдиним місцем проживання боржника та його сім`ї, не забезпечувало зобов`язань, пов`язаних із підприємницькою діяльністю боржника.
40. У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 922/4587/13 Верховний Суд зазначив, що хоча ліквідатор і не ставить питання про виселення малолітньої особи зі спірного майна, проте сама ліквідаційна процедура боржника передбачає реалізацію майна банкрута на аукціоні. Тому з урахуванням приписів статті 3 Конституції України, статті 177 Сімейного кодексу України, статей 3, 11, 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 6 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" для належного та повного дослідження питання щодо можливого порушення прав малолітньої особи під час розгляду заяви ліквідатора про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності судам необхідно встановити та дослідити, чи зареєстрована і проживає малолітня особа у спірному житловому будинку, чи гарантоване збереження права дитини на житло в разі реалізації спірного майна, чи є у батьків малолітньої особи або осіб, які їх замінюють, інші житлові приміщення, окрім спірного майна, які придатні для забезпечення житлових прав і охоронюваних законом інтересів малолітньої особи. У разі необхідності для встановлення зазначених обставин суд не позбавлений права залучити до участі у справі відповідний орган опіки та піклування, інші компетентні державні органи.
41. Наведені приклади свідчать про принципово різний підхід судів у застосуванні положень Законів України "Про виконавче провадження", "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку щодо обов`язку державного або приватного виконавця в разі передання на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, подавати копію дозволу органу опіки та піклування. У разі коли у спірному житлі проживають діти (і не лише діти боржника), примусова реалізація цього майна блокується, а судові рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, об`єктом якого є житло, в якому зареєстровані або проживають діти, не можуть бути виконаними в примусовому порядку, що є непропорційним відносно стягувача і є порушенням статті 129-1 Конституції України.
42. З урахуванням викладеного виключна правова проблема полягає у вирішенні такого питання: чи є відсутність згоди органу опіки та піклування при примусовому виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів підставою для висновку про неможливість державного або приватного виконавця вчиняти виконавчі дії щодо продажу такого майна з огляду на те, що така згода при передачі в іпотеку нерухомого майна у вигляді житла, в якому проживають діти надавалася іпотекодавцю?
43. Виходячи з якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами нижчих інстанцій таким чином, що постає питання про дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.
44. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість підстав передачі цієї справи на її розгляд відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України.
45. Також Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду як на додаткову підставу для передаючі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду посилається на частину третю статті 403 ЦПК України, згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
46. Так, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 5023/5622/12, від 16 березня 2021 року у справі № 922/4587/13, з наведених вище мотивів.
47. За викладених обставин та беручи до уваги те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, для забезпечення правової визначеності та єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність прийняття справи № 755/12052/19 до розгляду на підставі частин третьої та п`ятої статті 403 ЦПК України.
48. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
49. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 5023/5622/12, переглядаючи оскаржуване судове рішення, зокрема, досліджував питання дотримання ліквідатором порядку підготовки проведення оспорюваного аукціону, одним з етапів якого є визначення ліквідатором ліквідаційної маси боржника, з якої формуються лоти, що виставляються на продаж у ліквідаційній процедурі банкрута, з урахуванням особливостей провадження у справі про банкрутство фізичної особи за зобов`язаннями, що виникли у неї не у зв`язку зі здійсненням підприємницької діяльності.
50. Питання необхідності надання згоди органу опіки та піклування при примусовому виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів Верховним Судом у зазначеній справі не досліджувалося.
51. Натомість у справі, яка є предметом розгляду, досліджується саме питання необхідності надання такої згоди органом опіки та піклування.
52. Отже, у справі, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, та у справі № 5023/5622/12 матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та фактичні обставини справи є різними.
53. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 вересня 2020 року у справі № 5023/5622/12.
54. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
55. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
56. Необхідності викликати учасників справи для надання пояснень у справі немає.
57. Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
58. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частинами третьою та п`ятою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду